Про енергетичну ефективність

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади відносин, що виникають у сфері забезпечення енергетичної ефективності під час виробництва, транспортування, передачі, розподілу, постачання та споживання енергії.

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) вимога до екодизайну - будь-яка вимога щодо продукції, що споживає енергію (далі - енергоспоживча продукція), до проектування такої продукції, спрямована на поліпшення її екологічних характеристик, а також вимога щодо надання інформації про елемент або функцію енергоспоживчої продукції, що протягом всього життєвого циклу продукції може впливати на навколишнє природне середовище;

2) високоефективна когенераційна установка - когенераційна установка з високим коефіцієнтом корисної дії, яка забезпечує економію первинної енергії на рівні не нижче 10 відсотків порівняно з контрольними значеннями ефективності для окремого виробництва електричної і теплової енергії, а також мала когенераційна установка та мікрокогенераційна установка, що забезпечують економію первинної енергії;

3) високоефективна когенерація - комбіноване виробництво електричної та теплової енергії високоефективною когенераційною установкою;

4) екодизайн - інтеграція екологічних аспектів у процес розроблення енергоспоживчої продукції з метою поліпшення екологічних характеристик такої продукції протягом всього її життєвого циклу;

5) економія енергії - обсяг скорочення споживання енергії, який визначається шляхом зіставлення обсягів споживання, виміряних та/або розрахованих до та після впровадження енергоефективних заходів із забезпеченням нормалізації зовнішніх і внутрішніх умов, які впливають на енергоспоживання;

6) енергетична ефективність - кількісне співвідношення між роботою, послугами, товарами або енергією на виході та витраченою енергією на вході;

7) енергетичне маркування - подання споживачам інформації про рівень ефективності споживання енергоспоживчою продукцією енергії та інших ресурсів, а також додаткової інформації шляхом прикріплення (нанесення) енергетичної етикетки;

8) енергетичний аудит - cистематизований аналіз використання енергії та споживання енергії у межах, визначених характером та обсягом робіт з енергетичного аудиту з метою визначення, кількісного вираження та підготовки звіту про можливості підвищення рівня енергоефективності;

9) енергетичний аудитор - фізична особа, яка отримала кваліфікаційний сертифікат та має право на здійснення енергетичного аудиту;

10) енергія - усі види палива та енергії, які використовуються в національній економіці, у тому числі природний газ, вугілля, нафта, нафтопродукти, скраплений газ, відновлювані джерела енергії, теплова енергія, електрична енергія та будь-які інші форми енергії, визначені у нормативних актах про статистику в галузі енергетики;

11) енергоефективні заходи - дії технічного, організаційного, економічного, інформаційного характеру або їх сукупність, результатом реалізації яких є підвищення енергетичної ефективності (зниження питомих витрат), яке можна виміряти або розрахувати;

12) ефективне централізоване теплопостачання - система централізованого теплопостачання, що використовує мінімум 50 відсотків відновлюваної енергії або 50 відсотків скидної теплової енергії, або 75 відсотків теплової енергії, виробленої у процесі когенерації, або 50 відсотків сукупності такої енергії та тепла;

13) зобов’язальні сторони - постачальники енергії, у тому числі електропостачальники, постачальники природного газу, які відповідно до цього Закону беруть участь у схемі зобов’язань з енергоефективності, за якою вони повинні забезпечити досягнення визначеної для них частки показника щорічного скорочення споживання енергії;

14) інтелектуальна система обліку - автоматизована система, яка інформаційно об’єднує інтелектуальні лічильники та забезпечує приймання, обробку та передавання вимірюваної та іншої інформації каналами зв’язку для цілей проведення комерційних розрахунків, моніторингу та контролю;

15) інтелектуальний лічильник - багатофункціональний лічильник, що забезпечує вимірювання та обмін вимірюваною інформацією з інтелектуальною системою обліку за допомогою каналу зв’язку;

16) кінцеве споживання енергії - обсяг енергії, що постачається споживачам у секторах промисловості, транспорту, надання послуг, сільського господарства та житловому секторі, крім енергії, яка постачається для процесів її перетворення або трансформації та власного споживання енергетичного сектору;

17) мала когенераційна установка - когенераційна установка з максимальною електричною потужністю від 50 кВт до 1 МВт;

18) мікрокогенераційна установка - когенераційна установка з максимальною електричною потужністю до 50 кВт;

18-1) місцевий енергетичний план - документ стратегічного планування, що затверджується органом місцевого самоврядування, який визначає на місцевому рівні довгострокові цілі сталого енергетичного розвитку певної території та об’єктів у межах такої території і містить обґрунтовані заходи, спрямовані на їх досягнення, з урахуванням національних цілей, з енергоефективності, скорочення викидів парникових газів, розвитку відновлюваних джерел енергії та інших цілей, які пов’язані з використанням енергії;

20) первинне споживання енергії - валовий (сукупний) обсяг спожитої енергії в країні, крім енергії, що використовується для задоволення неенергетичних потреб;

21) первинна енергія - енергія з відновлюваних і невідновлюваних джерел, яка не пройшла процес перетворення чи трансформації;

22) план дій сталого енергетичного розвитку та клімату - документ стратегічного планування, що може розроблятися на замовлення органу місцевого самоврядування і визначає довгострокові цілі сталого енергетичного розвитку територіальної громади (у тому числі об’єктів на відповідній території) та економічно обґрунтовані заходи, спрямовані на досягнення національної цілі з енергоефективності;

23) продукція, що споживає енергію (енергоспоживча продукція), - будь-які продукти, у тому числі товари, які при використанні впливають на споживання енергії, і введені в обіг та/або в експлуатацію, у тому числі елементи, що можуть бути частиною такої продукції, які введені в обіг та/або в експлуатацію як окремі частини і екологічні характеристики яких можуть бути незалежно оцінені;

24) ринок енергосервісу - система відносин між замовниками та виконавцями під час придбання енергосервісу;

25) розумні мережі - електричні мережі, що об’єднують в економічно доцільний спосіб учасників ринку електричної енергії та дозволяють керувати передачею енергії та її споживанням з метою підвищення надійності електропостачання та безвідмовності роботи енергетичної системи;

26) система енергетичного менеджменту - система управління, що визначає енергетичну політику та цілі, енергетичні завдання, плани дій та процеси для досягнення цілей та енергетичних завдань;

27) скидна теплова енергія - теплова енергія, отримана як побічний продукт від основної діяльності;

28) споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, що використовує енергію для власних потреб, а не для перепродажу або використання в якості сировини або палива.

2. Інші терміни в цьому Законі вживаються у значеннях, наведених у Господарському кодексі України, законах України "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації", "Про ринок природного газу", "Про ринок електричної енергії", "Про теплопостачання", "Про публічні закупівлі", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", "Про енергетичну ефективність будівель", "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу", "Про стандартизацію", "Про державну допомогу суб’єктам господарювання", "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції", "Про технічні регламенти та оцінку відповідності", "Про акредитацію органів з оцінки відповідності".

1. Цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері забезпечення енергетичної ефективності, та спрямований на посилення енергетичної безпеки, скорочення енергетичної бідності, сталий економічний розвиток, збереження первинної енергії та скорочення викидів парникових газів.

2. Сфера забезпечення енергетичної ефективності охоплює енергоефективні заходи, що здійснюються під час виробництва, транспортування, передачі, розподілу, постачання та споживання енергії.

3. На виконання зобов’язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію acquis communautaire Європейського Союзу у сфері енергетичної ефективності, а саме: Директиви 2012/27/ЄС про енергетичну ефективність, Директиви 2009/125/ЄС про рамки для встановлення вимог до екодизайну для пов’язаних з енергоспоживанням продуктів, Регламенту (ЄС) 2017/1369 про встановлення рамок для енергетичного маркування.

Правову основу відносин, що виникають у сфері забезпечення енергетичної ефективності, становлять Конституція України, цей Закон, закони України "Про ринок природного газу", "Про ринок електричної енергії", "Про теплопостачання", "Про публічні закупівлі", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", "Про енергетичну ефективність будівель", "Про запровадження нових інвестиційних можливостей, гарантування прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності для проведення масштабної енергомодернізації", "Про Фонд енергоефективності", "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу", "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти України. Суб’єкти владних повноважень, а також суди при застосуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема, рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), роз’яснення Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених в абзаці першому цієї частини.

1. Державна політика у сфері забезпечення енергетичної ефективності є невід’ємною частиною політики у сферах енергетики, економіки, сталого розвитку та охорони навколишнього природного середовища.

2. Основними заходами державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності є:

1) надання переваги енергоефективним заходам, які зменшують попит на енергію, при розробленні нормативно-правових актів, стратегічних документів державної політики та прийнятті рішень щодо фінансування заходів з розвитку об’єднаної енергетичної системи України, об’єктів газової інфраструктури чи об’єктів у сфері теплопостачання, якщо енергоефективні заходи є більш економічно доцільними (забезпечення дотримання принципу "Енергоефективність насамперед");

2) усунення регуляторних бар’єрів здійснення енергоефективних заходів;

3) зміцнення співробітництва між споживачами, виробниками, постачальниками енергії, виконавцями енергосервісу, органами державної влади та органами місцевого самоврядування з метою досягнення цілей та цільових показників у сфері забезпечення енергетичної ефективності;

4) популяризація та використання високоефективних технологій, систем енергетичного менеджменту, систем моніторингу споживання енергії;

5) стимулювання споживачів до підвищення енергоефективності, управління попитом та використання відновлюваних джерел енергії;

6) сприяння розвитку ринку енергосервісу;

7) сприяння розвитку ефективного централізованого теплопостачання та високоефективної когенерації, сприяння доступу до енергосистеми електроенергії від високоефективної когенерації;

8) сприяння проведенню систематичних комплексних досліджень у сфері енергоефективності для розробки наукових основ створення новітніх енергоефективних процесів і технологій.

3. Органи державної влади, визначені частиною першою статті 4 цього Закону, органи місцевого самоврядування забезпечують дотримання принципу "Енергоефективність насамперед" у разі прийняття рішень щодо стратегічного та енергетичного планування, фінансування та інвестицій. Принцип "Енергоефективність насамперед" передбачає застосування аналізу витрат і вигід, який враховує загальну ефективність інтегрованої енергетичної системи, безпеку постачання та економічну ефективність, а також сприяє найефективнішим рішенням для кліматичної нейтральності по всьому ланцюзі створення вартості, від виробництва енергії до кінцевого споживання енергії. Заходи, які відповідають принципу "Енергоефективність насамперед", включають (але не обмежуються ними) заходи, спрямовані на підвищення ефективності попиту на енергію, якщо вони є більш економічно ефективними, ніж інвестиції в інфраструктуру енергопостачання для досягнення цілей політики енергетичної ефективності.

1. Управління у сфері забезпечення енергетичної ефективності у межах своїх повноважень здійснюють:

1) Кабінет Міністрів України;

2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності;

3) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексі;

4) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, державну промислову політику, державну політику у сфері технічного регулювання, державних та публічних закупівель;

5) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

6) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності;

7) інші органи виконавчої влади відповідно до закону;

8) органи місцевого самоврядування.

2. Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади:

1) забезпечує формування державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності;

2) організовує розроблення, затверджує та забезпечує виконання державних програм розвитку сфери забезпечення енергетичної ефективності;

3) забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення інфраструктури, матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для забезпечення енергетичної ефективності;

4) видає у межах своїх повноважень нормативно-правові акти з питань забезпечення енергетичної ефективності;

5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності:

1) здійснює взаємодію з іншими центральними органами виконавчої влади щодо заходів з питань підвищення енергетичної ефективності;

2) здійснює нормативно-правове регулювання у сфері забезпечення енергетичної ефективності;

3) здійснює інформаційно-консультативне забезпечення з питань підвищення рівня енергетичної ефективності;

3-1) розробляє та виконує державні цільові програми у сфері забезпечення енергетичної ефективності;

4) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів діяльності, затвердження державних цільових програм у сфері забезпечення енергетичної ефективності та спрямування видатків державного бюджету на їх реалізацію;

5) забезпечує формування державної політики щодо стимулювання ефективного централізованого теплопостачання;

6) здійснює інші повноваження, визначені законом.

4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексі, здійснює:

1) взаємодію з іншими центральними органами виконавчої влади щодо заходів з питань забезпечення енергетичної ефективності в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексі;

2) нормативно-правове регулювання у сфері забезпечення енергетичної ефективності в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексі;

3) інформаційно-консультативне забезпечення з питань підвищення рівня енергетичної ефективності в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексі;

4) інші повноваження, визначені законом.

5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, державну промислову політику, державну політику у сфері технічного регулювання, державних та публічних закупівель:

1) надає роз’яснення щодо застосування критеріїв енергоефективності у сфері публічних закупівель;

2) вносить Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення державного ринкового нагляду у сферах екодизайну та енергетичного маркування;

3) проводить оцінку ефективності діяльності органів державного ринкового нагляду у сферах екодизайну та енергетичного маркування у встановленому ним порядку та надає рекомендації за результатами її проведення;

4) призначає органи з оцінки відповідності у сферах екодизайну та енергетичного маркування;

5) організовує проведення відповідними державними органами оцінювання органів з оцінки відповідності, які претендують на призначення, щодо їх відповідності вимогам до призначених органів чи визнаних незалежних організацій;

6) проводить із залученням відповідних державних органів моніторинг призначених органів і визнаних незалежних організацій щодо їх відповідності вимогам до призначених органів чи визнаних незалежних організацій і виконання ними своїх обов’язків, встановлених законодавством та відповідними технічними регламентами.

6. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у межах своїх повноважень забезпечує:

1) стимулювання участі споживачів (у тому числі активних споживачів), які мають можливість керувати своїм споживанням, на ринку електричної енергії;

2) спрощення доступу та стимулювання участі споживачів (у тому числі активних споживачів) електричної енергії, які мають можливість керувати своїм навантаженням, у ринках балансування, резервування, допоміжних та інших послуг з урахуванням технологічних обмежень;

3) врахування при прийнятті рішень щодо встановлення тарифів упровадження запропонованих та обґрунтованих операторами систем передачі, операторами систем розподілу енергоефективних заходів;

4) стимулювання впровадження розумних мереж шляхом встановлення системи економічного заохочення для оператора системи передачі та оператора системи розподілу електричної енергії.

7. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності:

1) бере участь у розробленні та виконанні державних цільових програм у сфері забезпечення енергетичної ефективності;

2) спільно із заінтересованими органами державної влади та органами місцевого самоврядування розробляє національні плани дій з енергоефективності, здійснює моніторинг їх реалізації та подає звіт Кабінету Міністрів України про стан виконання цих планів;

3) сприяє впровадженню системи енергетичного менеджменту та енергетичного аудиту;

4) розробляє технічні регламенти у визначених сферах діяльності відповідно до Закону України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності";

4-1) здійснює взаємодію з іншими центральними органами виконавчої влади з питань енергетичної ефективності, надає методичну допомогу;

5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

8. Інші центральні органи виконавчої влади:

1) здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації у відповідній галузі економіки державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації;

2) відповідно до своїх повноважень беруть участь у розробленні національних планів дій з енергоефективності, виконанні енергоефективних заходів, здійсненні моніторингу їх реалізації та підготовці звіту Кабінету Міністрів України про стан виконання цих планів;

3) здійснюють інші повноваження, визначені законом.

9. Місцеві державні адміністрації:

1) розробляють проекти місцевих енергетичних планів і середньострокових цільових програм з їх виконання;

2) розробляють та вносять пропозиції до проектів державних цільових програм у сфері забезпечення енергетичної ефективності;

3) надають відповідним радам пропозиції щодо затвердження місцевих енергетичних планів і середньострокових цільових програм з їх виконання;

4) здійснюють інші повноваження, визначені законом.

10. Органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень:

1) розробляють та затверджують місцеві енергетичні плани та середньострокові цільові програми з їх виконання;

3) приймають рішення щодо впровадження систем енергетичного менеджменту на території відповідної територіальної громади;

4) мають право створювати місцеві цільові фонди для фінансової підтримки місцевих енергетичних планів, середньострокових цільових програм з їх виконання, енергоефективних заходів та здійснюють контроль за використанням коштів таких фондів;

5) реалізують енергоефективні заходи у відповідних населених пунктах, здійснюють контроль за виконанням таких заходів за умови, що такі заходи фінансуються з місцевих бюджетів;

6) здійснюють моніторинг результатів упровадження енергоефективних заходів;

7) здійснюють інші повноваження, визначені законом.

1. Державна політика у сфері забезпечення енергетичної ефективності спрямована на досягнення національної цілі з енергоефективності, що встановлюється в Національному плані дій з енергоефективності та Національному плані з енергетики та клімату.

2. Національна ціль з енергоефективності розраховується в абсолютних значеннях первинного споживання енергії та кінцевого споживання енергії центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності. При розрахунку національної цілі з енергоефективності враховуються вимоги актів законодавства Європейського Союзу, рішень Енергетичного Співтовариства, положень цього Закону, інших стратегічних документів, що визначають планові показники у сфері забезпечення енергоефективності, заходів стимулювання енергоефективності.

3. При розрахунку національної цілі з енергоефективності враховуються заходи, визначені цим Законом, раніше впроваджені заходи, а також чинники, що впливають на первинне споживання енергії, зокрема:

економічно обґрунтований потенціал з енергоефективності;

тенденції та прогнози змін валового внутрішнього продукту;

зміни щодо експорту та імпорту енергії;

стан та розвиток відновлюваної енергетики, атомної енергетики та інших сфер енергетики, технологій поглинання та зберігання вуглецю;

інші чинники.

4. З метою досягнення національної цілі з енергоефективності центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності, розробляє Національний план дій з енергоефективності (далі - Національний план), який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України кожні три роки приймає рішення про перегляд Національного плану.

5. Національний план містить:

1) перелік заходів, спрямованих на досягнення національної цілі з енергоефективності, зокрема, у виробництві, транспортуванні, передачі, розподілі та споживанні енергії, та строки їх реалізації;

2) джерела та обсяги фінансування;

3) розрахунковий обсяг економії енергії при здійсненні заходів, спрямованих на досягнення національної цілі з енергоефективності;

4) опис методичних підходів до розрахунку досягнутого обсягу економії енергії при впровадженні заходів, спрямованих на досягнення національної цілі з енергоефективності;

5) іншу інформацію відповідно до вимог актів законодавства Європейського Союзу, рішень Енергетичного Співтовариства.

6. Протягом трьох місяців з дня затвердження (перегляду) Національного плану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності, подає його до Секретаріату Енергетичного Співтовариства.

7. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності, здійснює систематичний моніторинг виконання Національного плану та подає щороку до 10 числа третього місяця, що настає за звітним періодом, центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності, зведену інформацію про хід виконання Національного плану та оприлюднює її на своєму офіційному веб-сайті.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності, подає щороку до 30 червня зведену інформацію про поточний прогрес щодо досягнення національної цілі з енергоефективності до Кабінету Міністрів України та Секретаріату Енергетичного Співтовариства.

8. Порядок збору первинної інформації, моніторингу та оцінки виконання Національного плану, в тому числі через електронну національну систему моніторингу енергоефективності (за наявності такої системи), визначається Кабінетом Міністрів України.

9. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності, отримує інформацію від органів державної влади, органів місцевого самоврядування та юридичних осіб, що відповідають за реалізацію заходів Національного плану, необхідну для виконання ним своїх повноважень відповідно до вимог цього Закону.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування та юридичні особи, що відповідають за реалізацію заходів Національного плану, надають на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності, інформацію, необхідну для виконання ним своїх повноважень відповідно до вимог цього Закону.

Юридичні особи, що беруть участь у реалізації заходів Національного плану, надають інформацію про результати виконання енергоефективних заходів центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності, або розміщують її в національній системі моніторингу енергоефективності (за наявності такої системи) в порядку збору первинної інформації, моніторингу та оцінки виконання Національного плану.

10. З метою сприяння підвищенню енергетичної ефективності будівель і досягнення національної цілі з енергоефективності в частині скорочення питомого споживання енергії в будівлях центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності, розробляє довгострокову Стратегію термомодернізації будівель відповідно до положень Закону України "Про енергетичну ефективність будівель", яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

1. Місцеві енергетичні плани поділяються на такі види:

муніципальні енергетичні плани - розробляються та затверджуються для кожної територіальної громади відповідною сільською, селищною, міською радою, Київською, Севастопольською міською радою;

регіональні енергетичні плани - розробляються для кожної області відповідною місцевою державною адміністрацією та затверджуються відповідною обласною радою.

2. Цілі місцевих енергетичних планів узгоджуються з національною ціллю з енергоефективності та національною ціллю із скорочення викидів парникових газів.

Заходи місцевих енергетичних планів визначаються з урахуванням Національного плану та Національного плану з енергетики та клімату.

3. Склад, зміст, порядок розроблення та оновлення місцевих енергетичних планів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності. Плани дій сталого енергетичного розвитку та клімату, що містять заходи, що мають бути реалізовані для досягнення цілей у сфері забезпечення енергетичної ефективності, розвитку енергетики та адаптації до кліматичних змін, включаючи зменшення викидів вуглекислого газу, можуть бути об’єднані з місцевими енергетичними планами.

4. Заощаджені в результаті впровадження енергоефективних заходів кошти можуть спрямовуватися до місцевих револьверних фондів лише з метою реінвестування в подальші інвестиції в енергоефективність в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову, бюджетну та боргову політику.

5. Обов’язковою умовою отримання державної підтримки (допомоги) на впровадження енергоефективних заходів органами місцевого самоврядування та на регіональні програми модернізації об’єктів інфраструктури є наявність рішення про затвердження місцевого енергетичного плану у відповідних органах.

1. При проведенні публічних закупівель енергоспоживчої продукції (товарів), вимоги до якої визначені в законодавстві щодо енергетичного маркування, екологічного маркування та екодизайну, вартість якої дорівнює або перевищує суму, визначену пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі", клас енергетичної ефективності такої продукції (товарів) повинен бути не нижче класу енергетичної ефективності, визначеного Кабінетом Міністрів України з урахуванням нормативно-правових актів у сфері енергетичного маркування, або показники енергетичної ефективності такої продукції (товарів) повинні відповідати індикативним показникам, визначеним нормативно-правовими актами у сфері екодизайну, або така продукція (товари) повинна відповідати стандартам у сфері екологічного маркування типу I.

2. При проведенні публічних закупівель послуг, для надання яких використовується енергоспоживча продукція (товари), вимоги до якої визначені в законодавстві щодо енергетичного маркування, екологічного маркування та екодизайну, і вартість яких дорівнює або перевищує суму, визначену пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі", клас енергетичної ефективності такої продукції (товарів) повинен бути не нижче класу енергетичної ефективності, визначеного Кабінетом Міністрів України з урахуванням нормативно-правових актів у сфері енергетичного маркування, або показники енергетичної ефективності такої продукції (товарів) повинні відповідати індикативним показникам, визначеним нормативно-правовими актами у сфері екодизайну, або така продукція (товари) повинна відповідати стандартам у сфері екологічного маркування типу I. Це положення застосовується виключно у випадку, коли придбання енергоспоживчої продукції (товарів) здійснюється з метою надання послуг, що є предметом такої публічної закупівлі.

3. Вимоги до енергоспоживчої продукції (товарів) щодо класу енергетичної ефективності або відповідності індикативним показникам, визначеним нормативно-правовими актами у сфері екодизайну або стандартами у сфері екологічного маркування типу I, зазначаються у тендерній документації.

4. Учасники процедури закупівлі повинні надати документально підтверджену інформацію про відповідність енергоспоживчої продукції (товарів) вимогам щодо класу енергетичної ефективності або індикативним показникам, визначеним нормативно-правовими актами у сфері екодизайну, або стандартам у сфері екологічного маркування типу I, які зазначаються у тендерній документації. Енергоспоживча продукція (товари) і послуги, для надання яких використовується енергоспоживча продукція (товари), якій було надано право застосування екологічного маркування типу I згідно з національними, міжнародними чи європейськими стандартами, мають презумпцію відповідності вимогам до екодизайну тією мірою, якою екологічні критерії, яким повинні відповідати продукція (товари) у разі позначення їх екологічним маркуванням, задовільняють вимоги до екодизайну.

5. При проведенні публічних закупівель енергоспоживчої продукції (товарів) і послуг, для надання яких використовується енергоспоживча продукція (товари), вартість якої не перевищує 50 тисяч гривень, замовники враховують вимоги, визначені частиною третьою статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі", та можуть встановлювати вимоги щодо відповідності класу енергетичної ефективності продукції (товарів) не нижче класу енергетичної ефективності, визначеного Кабінетом Міністрів України з урахуванням нормативно-правових актів у сфері енергетичного маркування, або індикативним показникам, визначеним нормативно-правовими актами у сфері екодизайну, або стандартам у сфері екологічного маркування типу I.

6. Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на випадки:

1) коли предметом закупівлі відповідно до Закону України "Про оборонні закупівлі" є енергоспоживча продукція (товари) і послуги, для надання яких використовується енергоспоживча продукція;

2) наявності підстав, що підтверджують економічну та технічну недоцільність застосування частин першої та другої цієї статті на момент придбання відповідної продукції (товарів) і послуг або обмеження конкуренції чи дискримінації учасників.

Підтвердження економічної та технічної недоцільності придбання енергоспоживчої продукції (товарів), клас енергетичної ефективності якої повинен бути не нижче класу енергетичної ефективності, визначеного Кабінетом Міністрів України з урахуванням нормативно-правових актів у сфері енергетичного маркування, або показники енергетичної ефективності такої продукції (товарів) повинні відповідати індикативним показникам, визначеним нормативно-правовими актами у сфері екодизайну, або така продукція (товари) повинна відповідати стандартам у сфері екологічного маркування типу I чи придбання послуг, для надання яких використовується така продукція (товари), здійснюється у порядку, який враховує, зокрема, оцінку вартості життєвого циклу продукції, та затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері публічних закупівель.

7. У разі придбання чи укладення договорів найму (оренди) будівель органами державної влади та органами місцевого самоврядування предметом таких договорів можуть бути виключно будівлі, енергетична ефективність яких є на рівні, не нижчому, ніж встановлено мінімальними вимогами до енергетичної ефективності будівель.

8. Дія частини сьомої цієї статті не поширюється на випадки:

1) придбання будівель з метою їх реконструкції або знесення;

2) придбання будівель з метою їх подальшого продажу без використання для власних потреб;

3) придбання та найму (оренди) будівель, що є об’єктами культурної спадщини;

4) наявності документального підтвердження підстав, що вказують на економічну та технічну недоцільність її застосування на момент придбання чи укладення договорів найму (оренди) будівель.

Підтвердження економічної та технічної недоцільності придбання чи укладення договорів найму (оренди) будівель, що відповідають мінімальним вимогам до енергетичної ефективності будівель, здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності.

9. Примірні специфікації для проведення закупівель енергоспоживчої продукції (товарів) або послуг, для надання яких використовується енергоспоживча продукція, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності.

10. Органи державної влади та правоохоронні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування надають на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності, інформацію щодо споживання та/або витрат на оплату паливно-енергетичних ресурсів та/або житлово-комунальних послуг для оцінювання можливості укладення енергосервісного договору у разі закупівлі послуг з постачання електричної енергії, природного газу, теплової енергії, послуг з постачання гарячої води. Оцінювання можливості укладення енергосервісних договорів проводиться відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності.

1. Для енергоспоживчої продукції (товарів) можуть встановлюватися вимоги до:

екодизайну, яким така продукція повинна відповідати під час її введення в обіг та/або в експлуатацію на підставі технічних регламентів;

енергетичного маркування.

2. Вимоги до екодизайну енергоспоживчої продукції та межі для визначення цих вимог установлюються технічними регламентами, що розробляються на основі відповідних актів законодавства Європейського Союзу.

3. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності, здійснює інформування:

1) виробників та імпортерів енергоспоживчої продукції про вимоги до екодизайну такої продукції;

2) виробників енергоспоживчої продукції, зокрема суб’єктів мікропідприємництва, малого та середнього підприємництва, про можливості та доцільність впровадження екологічно обґрунтованих підходів, у тому числі енергоефективних заходів, на етапі проектування такої продукції;

3) споживачів про переваги використання енергоспоживчої продукції, яка відповідає вимогам до екодизайну.

Інформування виробників та імпортерів енергоспоживчої продукції, споживачів, передбачене цією частиною, здійснюється шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, шляхом проведення навчання, консультування, розповсюдження інформаційних матеріалів, проведення публічних заходів, а також шляхом вжиття інших заходів, не заборонених законодавством.

4. Оцінка відповідності вимогам до екодизайну здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності".

5. Забезпечення відповідності енергоспоживчої продукції встановленим вимогам до екодизайну, а також забезпечення відсутності загроз суспільним інтересам здійснюються органами державного ринкового нагляду (контролю) відповідно до Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції", зокрема шляхом:

1) проведення перевірок характеристик енергоспоживчої продукції, у тому числі відбирання зразків продукції та забезпечення проведення їх експертизи (випробування);

2) перевірки додержання вимог щодо представлення енергоспоживчої продукції за місцем проведення показу чи демонстрації в інший спосіб продукції, яка не відповідає встановленим вимогам;

3) вжиття пропорційних обмежувальних (корегувальних) заходів.

6. 3 метою забезпечення енергетичного маркування енергоспоживчої продукції застосовуються енергетичні етикетки. Форма енергетичної етикетки, зокрема електронної енергетичної етикетки, вимоги до інформації, яку вони містять, визначаються технічними регламентами до відповідних типів енергоспоживчої продукції. Енергетична етикетка, зокрема електронна енергетична етикетка, повинна бути доступною для розповсюджувачів щодо кожної моделі енергоспоживчої продукції.

Для енергетичного маркування енергоспоживчої продукції, що вводиться в обіг або в експлуатацію на ринку України та яка використовується на ринку Європейського Союзу, застосовується інформація з бази даних енергоспоживчої продукції Європейського Союзу. Для такої продукції енергетична етикетка може бути європейського зразка (з розміщенням логотипа Європейського Союзу) або українського зразка (з розміщенням Державного прапора України).

Для енергоспоживчої продукції, що вводиться в обіг або в експлуатацію лише на ринку України та яка не зареєстрована в базі даних енергоспоживчої продукції Європейського Союзу, на веб-сайті виробника повинна надаватися електронна енергетична етикетка без логотипа Європейського Союзу, а QR-код має бути пов’язаний з веб-сайтом виробника, на якому розміщується інформація про продукцію.

Спори, пов’язані з порушенням прав споживачів внаслідок неналежного енергетичного маркування енергоспоживчої продукції, розглядаються відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів".

1. З метою забезпечення сталого підвищення енергоефективності кінцевого споживання енергії встановлюється цільовий показник щорічного скорочення споживання енергії.

Цільовий показник щорічного скорочення споживання енергії розраховується в абсолютних значеннях кінцевого споживання енергії центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення енергетичної ефективності, та затверджується Кабінетом Міністрів України.