Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи"

Верховна Рада України

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: "Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи" (додаються).

2. Кабінету Міністрів України до 1 березня 2017 року поінформувати Верховну Раду України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.

3. Апарату Верховної Ради України спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування забезпечити в установленому порядку видання збірника матеріалів парламентських слухань на тему: "Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи".

4. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування.

5. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Учасники парламентських слухань на тему: "Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи", що відбулися 15 червня 2016 року, відзначають таке.

20 лютого 2014 року Російська Федерація розпочала фактичну реалізацію плану збройної агресії проти України на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

16 березня 2014 року держава-агресор за зрадницької позиції кримських колабораціоністів провела псевдореферендум щодо статусу Криму, і вже 18 березня 2014 року в Москві державна влада Російської Федерації та її кримські маріонетки підписали документи, що засвідчили факт збройного захоплення і тимчасової окупації Російською Федерацією загальновизнаних невід'ємних складових частин території України, а саме Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

У зв'язку з вищезазначеними подіями Україна зазнала колосальних втрат у всіх сферах суспільного життя - економічній, соціальній, духовній, політичній.

Бюджетна система держави втратила 326 місцевих бюджетів: 315 місцевих бюджетів Автономної Республіки Крим (бюджет Автономної Республіки Крим, 11 бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим значення, 3 бюджети районів у місті Сімферополі, 14 районних бюджетів, 5 бюджетів міст районного значення, 38 селищних бюджетів, 243 сільські бюджети) та 11 місцевих бюджетів міста Севастополя (міський бюджет міста Севастополя, 4 бюджети районів у місті Севастополі, бюджет міста районного значення Інкерман, 1 селищний бюджет, 4 сільські бюджети).

За звітними даними Державної казначейської служби України за 2013 рік, обсяг загального фонду місцевих бюджетів Автономної Республіки Крим становив 9,0 мільярдів гривень (у тому числі доходи загального фонду (без трансфертів) - 4,7 мільярда гривень, трансферти з державного бюджету - 4,3 мільярда гривень), а обсяг загального фонду місцевих бюджетів міста Севастополя - 1,7 мільярда гривень (у тому числі доходи загального фонду (без трансфертів) - 1,1 мільярда гривень, трансферти з державного бюджету - 0,6 мільярда гривень).

Серед іншого, на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя розташовані об'єкти державної власності, що належать до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та обліковуються на балансах 25 підприємств. На сьогодні у зв'язку з тимчасовою окупацією зазначеної частини території України Міненерговугілля не має змоги здійснювати відомчий контроль за функціонуванням цих об'єктів.

Наприклад, у місті Севастополі поза контролем Міненерговугілля здійснює свою діяльність Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості - галузевий вищий навчальний заклад, який протягом багатьох років був основним джерелом комплектування молодими фахівцями підприємств ядерно-енергетичного комплексу України, що має на своєму балансі три ядерні установки науково-дослідного призначення, ядерні та радіоактивні матеріали, джерела іонізуючого випромінювання.

Нотою Міжнародного агентства з атомної енергії від 22 вересня 2014 року № 4.11.4 наголошено, що МАГАТЕ відповідно до його Статуту та норм міжнародного права продовжує застосовувати гарантії до ядерного матеріалу та установок, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, відповідно до Угоди між Україною та Міжнародним агентством з атомної енергії про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (INFCIRC/550 and Corr. 1) та Додаткового протоколу до неї (INFCIRC/550/Add. 1).

Таким чином, МАГАТЕ офіційно підтвердило продовження застосування юрисдикції України до ядерних об'єктів та матеріалів на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Метою державної системи гарантій є забезпечення того, що ядерні матеріали, обладнання та технології, що використовуються в мирних цілях, не будуть використані у воєнних цілях. На сьогодні Російська Федерація має фактичні можливості розгортання на тимчасово окупованій території України потужностей із збагачення урану, виробництва елементів подвійного призначення, упровадження технологій з розроблення елементів зброї масового знищення тощо. Такі дії ставлять ці території та населення, яке там проживає, під загрозу радіологічного забруднення та шкідливого впливу іонізуючого випромінювання.

Після окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і незаконної націоналізації публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" у березні 2014 року Міністерство юстиції України подало позов України проти Росії до Європейського суду з прав людини щодо визнання незаконною окупацію Кримського півострова, компенсації збитків, завданих нею, у тому числі внаслідок втрати ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз".

Крім того, Міністерство закордонних справ України спільно з Міністерством юстиції України від імені держави Україна готує позов до Російської Федерації про порушення міжнародного права України в рамках Конвенції ООН з морського права. Даний позов буде стосуватися виключно активів українських підприємств, розташованих на шельфі Чорного та в акваторії Азовського морів, у тому числі ліцензійних ділянок та родовищ корисних копалин.

Станом на 1 січня 2014 року природно-заповідний фонд Автономної Республіки Крим та міста Севастополя налічував 197 територій та об'єктів загальною площею 220009,3 гектара (фактична площа - 219319,3 гектара). При цьому до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України належали Казантипський природний заповідник, Опукський природний заповідник, Національний природний парк "Чарівна гавань" та Адміністрація парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський". Інформація про стан збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі на сьогодні відсутня, оскільки ця територія не підконтрольна українським органам влади.

На території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя розташовано 20 водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України, а саме: Республіканський комітет Автономної Республіки Крим по водогосподарському будівництву та зрошуваному землеробству, 18 бюджетних організацій (управлінь водного господарства - 15, басейнових управлінь - 1, експлуатаційно-технічних вузлів зв'язку - 1, технічних шкіл - 1) та державне підприємство. За даними бухгалтерського обліку, загальна вартість незаконно націоналізованого державного майна (необоротних активів) вищезазначених організацій становить 2021,6 мільйона гривень.

На тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим залишилося 69 об'єктів Управління Північно-Кримського каналу загальною вартістю 229,6 мільйона гривень. Подача води цим каналом до окупованих територій з 2014 року припинена, що також призвело до ускладнень із забезпеченням подачі води для зрошення сільськогосподарських угідь півдня Херсонської області, оскільки канал працює як єдина магістральна система. Вирішити питання гарантованого забезпечення водними ресурсами сільськогосподарських виробників Херсонської області можливо лише шляхом розділення русла Північно-Кримського каналу на окремі ділянки.

Україна втратила 25 державних підприємств, розташованих на території Кримського півострова, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України. На підставі аналізу фінансової звітності та показників фінансових планів цих підприємств за 2013 рік визначено, що сума коштів, які щорічно недоотримує Державний бюджет України від діяльності цих підприємств, становить приблизно 170 мільйонів гривень. Що стосується збитків, завданих державі через втрату належного їй майна, то, за наданою Мінагрополітики інформацією, їх поточний обсяг становить 1230,00 мільйонів гривень, у тому числі з урахуванням вартості цілісних майнових комплексів державних підприємств, що перебувають в оренді.

Станом на 1 січня 2014 року в Автономній Республіці Крим діяло 35 музейних закладів, а в місті Севастополі - 5 музейних закладів. При цьому, відповідно до інформації Державної служби статистики України, на цю дату кількість предметів основного та науково-допоміжного фондів зберігання у музейних закладах Автономної Республіки Крим становила відповідно 925916 та 353601 одиниць зберігання, а в місті Севастополі - 321444 та 49639 одиниць зберігання.

Для оцінки можливих втрат державної частини Музейного фонду України внаслідок тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя та на підконтрольних бойовикам територіях Донецької та Луганської областей, а також підтвердження у подальшому позиції України у міжнародних судах Міністерство культури України звернулося до Міністерства юстиції України як центрального органу виконавчої влади, що спрямовує та координує діяльність Державної архівної служби України, забезпечує реалізацію державної політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, з проханням надати копії документів страхового фонду документації, що містять інформацію про музейні предмети, які зберігалися в музеях та історико-культурних заповідниках, розташованих на вищезазначених територіях до початку тимчасової окупації цієї території внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Однак отримання копій документів страхового фонду документації центральним органом виконавчої влади для захисту інтересів держави здійснюється на загальних засадах, тобто на платній основі, що потребує значних витрат з Державного бюджету України.

Питання оціночної вартості культурних цінностей не повною мірою врегульовано законодавством. Визначення оціночної вартості музейних предметів запроваджено у правовому полі лише Інструкцією про порядок визначення оціночної та страхової вартості пам'яток Музейного фонду України, затвердженою наказом Міністерства культури і мистецтв України від 13 липня 1998 року № 325. Згідно із зазначеним нормативним актом визначення оціночної вартості культурних цінностей проводиться фондово-закупівельними комісіями музеїв. Запис про оціночну вартість музейних предметів фіксується в актах приймання на постійне зберігання, книгах надходжень, уніфікованих паспортах, інвентарних та спеціальних інвентарних книгах, що зберігаються у відповідних музеях. Копії зазначених документів до Міністерства культури України не надходять, оскільки це не передбачено законодавством, тому Мінкультури не є розпорядником зазначеної інформації.

Водночас з метою запобігання вивезенню з тимчасово окупованої території України культурних цінностей за ініціативою Державної служби з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя пропонується розширити сферу дії політики застосування санкцій проти Російської Федерації до повернення культурних цінностей в Україну.

Разом з тим розширення сфери дії санкцій проти Російської Федерації та повернення в Україну культурних цінностей, незаконно вивезених з українських музейних закладів та архівів до російських установ, може стати можливим у разі отримання достовірних відомостей про конкретні суб'єкти (музеї, бібліотеки та архіви), яким передані культурні цінності, що походять з музейних закладів, розташованих на тимчасово окупованій території Кримського півострова.

Окремо варто підкреслити, що актуальною залишається необхідність проведення переговорів з представниками відповідних відомств іноземних держав та держав - членів міжнародних організацій щодо призупинення співробітництва між іноземними та російськими установами у сфері культури, якщо таким російським установам передаються культурні цінності, незаконно вивезені з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також щодо призупинення проведення іноземних виставок у таких російських музеях та виставок експонатів російських музеїв за кордоном.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відповідальність за охорону культурної спадщини на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію, відповідно до норм і принципів міжнародного права.

3 метою посилення захисту культурної спадщини на території Кримського півострова Науково-методичною радою Міністерства культури України розглянуто і схвалено пропозиції щодо проекту змін до зазначеного закону.

Унаслідок втрати частини суверенної території України, що відбулася через збройну агресію Російської Федерації, триває процес постійного порушення низки конституційних прав та свобод громадян України - як тих, які залишилися проживати на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, так і тих, які були змушені виїхати з Кримського півострова на материкову частину України.

Варто зазначити, що одним із порушень прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі є автоматичне набуття громадянами України російського громадянства. Законом встановлено, що примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України (стаття 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" ).

Також діями окупаційної влади фактично ліквідовано місцеве самоврядування. Внаслідок цього громадяни України, які проживають на території Кримського півострова, позбавлені прав, гарантованих статтями 7 та 140 Конституції України. Крім того, згідно з нормами Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадяни України, які вимушено залишили своє місце проживання внаслідок тимчасової окупації Кримського півострова, обмежені у своїх виборчих правах, оскільки можуть брати участь лише у виборах та референдумах загальнонаціонального масштабу на материковій частині України.

Громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, уже з 1 квітня 2016 року не мають змоги перетнути адміністративну межу з Автономною Республікою Крим у зв'язку з тим, що їх незаконно зобов'язали замінити українські документи та номерні знаки транспортних засобів на незаконні документи та номерні знаки, що де-факто видаються на території Кримського півострова.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені в порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Також, починаючи з 2014-2015 навчального року, загальноосвітні навчальні заклади, розташовані на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Криму та міста Севастополя, переведені на російські стандарти навчання, які суттєво відрізняються від українських. Отримати документ про освіту державного (українського) зразка можливо лише за умови навчання в українській школі за навчальними програмами, що відповідають вимогам державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти України.

Діти, які виїхали з Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на проживання до інших населених пунктів України, мають змогу продовжувати навчання у загальноосвітніх навчальних закладах за місцем тимчасового перебування. Учні, які мешкають на тимчасово окупованій території Кримського півострова, змушені продовжувати здобуття освіти у школах, розташованих у населених пунктах на материковій частині України, виключно за дистанційною або екстернатною формою навчання.

3 метою спрощення механізму здобуття освіти для осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України, а також для заохочення осіб, які здобували освіту на тимчасово окупованій території України, до продовження здобуття певного освітнього рівня на материковій частині України прийнято 3акон України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо забезпечення права на здобуття освіти" .

Вищезазначений Закон передбачає, що особи, які проживають на тимчасово окупованій території, мають право здобувати вищу (на конкурсних засадах) та професійно-технічну освіту за кошти державного бюджету в порядку та в межах квот, визначених Міністерством освіти і науки України. Разом із тим зазначеним особам, які завершили здобуття вищої освіти після 20 лютого 2014 року на тимчасово окупованій території України, надано право на проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання у вищих навчальних закладах, розташованих у інших регіонах України.

На тимчасово окупованій території Кримського півострова постійно фіксуються випадки стягнення плати в бюджетних установах охорони здоров'я. Оскільки в лікарнях півострова бракує лікарських препаратів, хворі змушені за власні кошти купувати необхідні медичні препарати. Крім того, медичні заклади відмовляють у наданні медичної допомоги мешканцям Криму у разі відсутності у них поліса обов'язкового медичного страхування. Без такого поліса люди не мають законної можливості потрапити на прийом до лікаря, придбати ліки, які не відпускаються без рецепта. Хворих без поліса відмовляються лікувати в лікарнях Кримського півострова, навіть за їхній власний рахунок.

Порушуються права людей, залежних від особливої форми соціальної допомоги держави, - ВІЛ-інфікованих та наркозалежних, які намагаються позбутися цієї залежності. Внаслідок російської окупації Кримського півострова українським соціальним організаціям довелося закрити всі програми допомоги наркозалежним на тимчасово окупованій території Криму.

Слід наголосити на тому, що діюча система лікування в Російській Федерації негативно вплине на ситуацію епідеміологічного поширення ВІЛ/СНІДу на Кримському півострові, внаслідок чого Російська Федерація як держава-окупант надаватиме помилкові дані регіональним міждержавним медичним організаціям і Міжнародній організації охорони здоров'я про швидкість поширення вірусу, динаміку та фізичне збільшення кількості ВІЛ-позитивних людей, а також про допомогу, надану інфікованим.

Незалежними і незаангажованими спостерігачами фіксуються численні факти зростання релігійної нетерпимості стосовно мусульманських громад та всіх інших християнських церков з боку не лише вірних та прибічників християнської конфесії "Русская православная церковь (Московского патриархата)", а й офіційних представників органів державної влади Російської Федерації та їхніх кримських маріонеток. Зокрема, від представників кримськотатарського народу надходять численні заяви про релігійні утиски, порушення прав мусульман на приватність під час здійснення релігійних обрядів та відвідування мечетей тощо.

Окупаційна російська влада робить все можливе для знищення ознак національної ідентичності корінних народів Криму, насамперед кримськотатарського народу, а також українців. Проукраїнська позиція, використання українських та кримськотатарських символів також стали причиною загрози для життя та здоров'я громадян України та громадян Російської Федерації з боку ксенофобськи налаштованих елементів.

Тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також російська агресія у Донецькій і Луганській областях поставили нові виклики перед Україною у сферах національної безпеки і оборони. У статті 5 Закону України "Про основи національної безпеки України" зазначається:

"Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегії і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам".

Так, Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року "Про Стратегію національної безпеки України" затверджено Стратегію національної безпеки України, спрямовану на реалізацію до 2020 року визначених нею пріоритетів державної політики національної безпеки.

У контексті визначення характеру і масштабів загрози національним інтересам у Стратегії національної безпеки України (далі - Стратегія), зокрема, зазначено, що до актуальних загроз національним інтересам України належать:

тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та подальші дії щодо дестабілізації ситуації у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні;

нарощування військових угруповань біля кордонів України та на тимчасово окупованій території України, у тому числі розміщення на Кримському півострові тактичної ядерної зброї;

інформаційно-психологічна війна, приниження української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності, викривленої інформаційної картини світу.

Зважаючи на військове вторгнення Російської Федерації на територію суверенної держави Україна та незаконну окупацію території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, стратегія повернення Криму має базуватися передусім на концепції відновлення територіальної цілісності України.

До чинників, що ускладнюють досягнення зазначеної мети, належать:

наявність відповідного соціального підґрунтя у структурі місцевого населення як опори окупаційної влади;

потужна російська військова присутність, у тому числі базування Чорноморського флоту Російської Федерації, мілітаризація Кримського півострова для забезпечення стратегічної переваги Росії у Чорноморському регіоні;

примусове надання громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим, громадянства Російської Федерації;

упровадження та застосування російського законодавства;

незаконна діяльність владних інститутів так званих "Республіки Крим" і "Міста федерального значення Севастополя";

обмежене, але таке, що має місце, підтримання/налагодження окупаційною владою міжнародних контактів;

посилений контррозвідувальний режим;

жорсткий контроль, насамперед маріонеткової окупаційної влади та ФСБ Російської Федерації, за громадсько-політичною, гуманітарною, релігійною та інформаційною сферами.

Основними формами і методами такої діяльності Російської Федерації є:

витіснення опонентів під загрозою репресій з території Кримського півострова, їх кримінальне переслідування, у тому числі на підставі надуманих звинувачень в екстремізмі;

масова ідеологічна обробка населення;

перереєстрація місцевих засобів масової інформації, запровадження так званої внутрішньої цензури. При цьому збережено загальну кількість засобів масової інформації за рахунок підтримки медіа, що є лояльними до окупаційного режиму, і сприяння реєстрації нових проросійських інформаційних ресурсів;

блокування проукраїнського і антиросійського контенту в соціальних мережах ("ВКонтакте", "Одноклассники");

перереєстрація об'єднань громадян відповідно до федерального законодавства Російської Федерації з фільтрацією небажаних для окупаційної влади структур (підлягають перереєстрації всі релігійні організації, що ставить під загрозу подальше існування на тимчасово окупованій території Кримського півострова християнської конфесії "Українська православна церква (Kиївського Патріархату)";

масштабна кампанія з підпорядкування релігійних громад кримських татар, зокрема шляхом їх втягнення до фактично підконтрольних окупаційній владі мусульманських структур, зорієнтованих на мусульманські центри в Російській Федерації;

відсутність виграшного для України контрасту в рівні життя мешканців тимчасово окупованого Кримського півострова і материкової частини України.

3 метою своєчасного реагування та протидії актуальним загрозам національним інтересам України Стратегією визначено стратегічне завдання політики національної безпеки, що полягає у відновленні територіальної цілісності України та цілісності демократичних інститутів на всій її території, реінтеграції тимчасово окупованих територій після їх звільнення.

Виходячи з пріоритету мирних засобів, Україна використовуватиме всі можливі засоби захисту своєї територіальної цілісності, що не суперечать міжнародному праву.

Запорукою національної безпеки та відновлення територіальної цілісності України є потужні Збройні Сили України, інші утворені відповідно до законів України військові формування, що забезпечені сучасним озброєнням і військовою технікою, активна зовнішньополітична діяльність, ефективні розвідувальні, контррозвідувальні та правоохоронні органи.

Основні завдання воєнної політики України у найближчий час і в середньостроковій перспективі визначені пунктом 17 Воєнної доктрини України , затвердженої Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015. Особливу увагу серед них необхідно звернути на:

створення цілісного сектору безпеки і оборони держави як головного елемента системи забезпечення воєнної безпеки, інтеграція спроможностей його складових для своєчасного і ефективного реагування на наявні та потенційні загрози;

підвищення спроможностей вітчизняного оборонно-промислового комплексу за рахунок упровадження новітніх військових технологій, створення максимально можливих замкнених циклів розроблення і виробництва найважливіших зразків озброєння, спеціальної та військової техніки, використання можливостей військово-технічного співробітництва з державами - стратегічними партнерами України;

підвищення рівня координованості складових сектору безпеки і оборони та вдосконалення механізмів їх консолідованого розвитку та посилення відповідних оперативних спроможностей для забезпечення воєнної безпеки;

удосконалення державної інформаційної політики у воєнній сфері;

запобігання та ефективна протидія інформаційно-психологічним впливам іноземних держав, спрямованим на підрив обороноздатності, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної ситуації, провокування міжетнічних та міжконфесійних конфліктів в Україні.

Сьогодні окупаційна влада робить все можливе, щоб питання окупації Кримського півострова зникли з порядку денного світової спільноти, тому Україні слід докласти максимум зусиль для того, щоб це питання не залишилося поза увагою Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки та інших держав. Необхідно також вирішувати проблему інформаційного вакууму щодо ситуації на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, проривати інформаційну блокаду та забезпечувати надходження проукраїнської та прокримськотатарської інформації на тимчасово окуповану територію Кримського півострова з материкової частини України.

Так, у 2015 році було ініційовано комунікаційну кампанію "Крим - це Україна", у тому числі за кордоном. У 2016 році її продовжено, в результаті чого вимушеним переселенцям надано значну інформаційну та ресурсну підтримку. Крім того, проведено низку міжнародних форумів, на регулярній основі видається брошура про порушення прав людини і громадянина на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Важливими завданнями інформаційної стратегії є надання цивілізованому світові максимуму інформації про ситуацію на тимчасово окупованій території Кримського півострова, забезпечення можливості висвітлення актуальних новин з материкової частини України на тимчасово окупованій території Кримського півострова (через супутниковий зв'язок, аналогові передавачі, Інтернет тощо), проведення низки комунікаційних кампаній на підтримку кримськотатарського народу, української меншини в Криму, політичних в'язнів, розширення сфери діяльності для міжнародного майданчика ООН.

На всіх етапах роботи органів державної влади України, що спрямовується на протидію збройній агресії та іншим недружнім діям Російської Федерації на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, пріоритетні кроки зосереджуються на використанні потенціалу міжнародних організацій - ООН, ЮНЕСКО, ЄС, ОБСЄ, Ради Європи, НАТО та інших. На сьогодні, завдяки проведеній роботі, тези про незаконність референдуму в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі зафіксовані у численних документах, висновках статутних та експертних органів міжнародних організацій.

Україна змогла забезпечити єдність у позиції Європейського Союзу щодо підтримки її територіальної цілісності, суверенітету і державної незалежності, включаючи надання практичної допомоги нашій державі у контексті протидії російській агресії. Свідченням цього стало, зокрема, те, що Європейська Рада, Рада міністрів ЄС із закордонних справ та Європейський Парламент ухвалили безпрецедентну кількість висновків та резолюцій на підтримку України.

Важливим кроком було подання Україною до Європейського суду з прав людини як міжнародної юрисдикційної установи позовних заяв - Україна проти Росії I, II і III - та застосування відповідних запобіжних заходів відповідно до Правила 39 Регламенту ЄСПЛ. Перша з них безпосередньо стосується порушень прав, гарантованих Конвенцією, у зв'язку з військовою окупацією Російською Федерацією Кримського півострова та збройною агресією Російської Федерації на Донбасі. Крім того, ЄСПЛ погодився розглядати Україну і Росію співвідповідачами за 160 позовами про порушення прав людини в Криму, визнавши таким чином, що Російська Федерація як окупаційна влада здійснює фактичний контроль над Кримським півостровом. Безумовно, розгляд таких позовів є тривалим (індивідуальні - 2-4 роки, міждержавні - 6-7 років), проте очікується, що за підсумками розгляду дії Російської Федерації будуть визнані неправомірними і такими, що порушують положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Міжнародною спільнотою засуджуються всі зловживання, що є наслідком контролю над Кримським півостровом російської (де-факто) влади і які не повинні залишатися безкарними.

Зокрема.

27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію "Територіальна цілісність України" (A/RES/68/262), якою не лише підтверджується суверенітет і територіальна цілісність України в межах її міжнародно визнаних кордонів, а й дається відсіч будь-яким незаконним спробам змінити кордони України, у тому числі за допомогою погрози силою чи застосування сили.

15 квітня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" , який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

12 серпня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про створення вільної економічної зони " Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України". Внаслідок введення в дію норм цього Закону в Україні здійснено низку заходів, пов'язаних з прийняттям нормативно-правових актів органами державної влади (Кабінетом Міністрів України, Національним банком України тощо). У підсумку склалася ситуація, за якої громадяни України, які мають реєстрацію за місцем проживання на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, були штучно обмежені в можливостях реалізації низки своїх конституційних прав, що суперечить статті 22 Конституції України.

У липні 2015 року Парламентська Асамблея ОБСЄ прийняла Резолюцію "Продовження очевидних, грубих і невиправлених порушень Російською Федерацією зобов'язань в рамках ОБСЄ і міжнародних норм", в якій чітко визнала, що дії Російської Федерації на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також на Донбасі є актами військової агресії проти України.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про визнання геноциду кримськотатарського народу". Депортацію визнано геноцидом, а окупацію Кримського півострова і репресії проти кримськотатарського народу - етноцидом. В Україні 18 травня установлено Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

31 березня 2016 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, Міжпарламентського союзу, світових лідерів та всіх членів міжнародного співтовариства щодо засудження порушень прав і свобод кримськотатарського народу в частині заборони окупаційною владою Російської Федерації на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Меджлісу кримськотатарського народу та визнання його екстремістською організацією". Основними положеннями звернення є засудження порушень прав кримськотатарського народу, заклик до негайного припинення будь-яких переслідувань чи дискримінаційних дій, об'єктом яких є кримські татари. Постанова закликає міжнародне співтовариство не залишатися осторонь означеної проблеми, адже зобов'язання поважати права людини за своєю природою є обов'язковим.

26 квітня 2016 року маріонетковий окупаційний так званий "верховний суд" Криму заборонив Меджліс кримськотатарського народу, що був визнаний Верховною Радою України виконавчим органом Курултаю кримськотатарського народу, який, у свою чергу, є вищим представницьким органом кримськотатарського народу, і через цю заборону головний офіс Меджлісу кримськотатарського народу перенесений до Києва. Такі дії окупаційного режиму вважаються проявом грубого нехтування вимогами Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Рамкової конвенції про захист національних меншин, Декларації ООН про права корінних народів, Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.

11 травня 2016 року Верховна Рада України звернулася до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, світових лідерів та всіх членів міжнародного співтовариства із закликом засудити дії окупаційної влади Російської Федерації, спрямовані на заборону Меджлісу кримськотатарського народу на території Кримського півострова, і закликала визнати депортацію кримських татар з Криму 1944 року геноцидом кримськотатарського народу.

Верховна Рада України також закликала міжнародну спільноту сприяти притягненню до відповідальності усіх винних в окупації і протиправній анексії Кримського півострова, в системних і широкомасштабних порушеннях прав людини на окупованій території України, у тому числі винних у системному, етнічно і політично вмотивованому тиску на кримськотатарський народ, у репресіях за національною ознакою, в організації переслідувань інакомислячих.

Отже, велике значення в нинішньому політичному контексті має визнання світовою спільнотою кримських татар корінним народом Криму, а також факту геноциду кримськотатарського народу в 1944 році.

Разом з тим слід констатувати, що 2014 року державна влада України, поставши перед викликами збройної агресії з боку Російської Федерації, ведення проти України гібридної війни державою-агресором, тимчасової втрати частини суверенної території України, на превеликий жаль, з різних причин виявилася неготовою до здійснення ефективної державної політики, спрямованої, у тому числі, на дотримання конституційних прав громадян України, які залишилися проживати на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, і які були змушені виїхати з Кримського півострова на материкову частину України.

Зокрема:

внаслідок обставин, що склалися, на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя були фактично ліквідовані органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які функціонували на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином громадяни України, які проживають на зазначеній території, були позбавлені:

органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що здійснювали свої повноваження в межах, встановлених Конституцією України і відповідно до законів України, що визначено статтею 6 Конституції України;

представницького органу та уряду Автономної Республіки Крим, якими є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і Рада міністрів Автономної Республіки Крим, що здійснювали свої повноваження в межах, встановлених Конституцією та законами України, що визначено розділом X Конституції України;

права на місцеве самоврядування, гарантованого статтями 7 та 140 Конституції України.

Водночас громадяни України, які вимушено залишили місце проживання внаслідок тимчасової окупації Кримського півострова Російською Федерацією, згідно з нормами Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" обмежені у своїх виборчих правах, оскільки можуть брати участь лише у загальнонаціональних виборах та референдумах на материковій частині України.

Відповідно до положень Закону України "Про створення вільної економічної зони " Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" громадяни України - жителі Кримського півострова визнаються нерезидентами України за територіальною ознакою. На реалізацію цього Закону прийнято Постанову Правління Національного банку України № 669 від 3 листопада 2014 року "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим", що фактично позбавила громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, права на вільний доступ до фінансових ринків України, а щодо можливості інвестування усі громадяни України, які проживають на Кримському півострові, фактично визнаються іноземцями.

Громадяни України, які були змушені залишити тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя через політичні обставини, втратили право на забезпечення належними житловими умовами згідно із статтею 47 Конституції України.

Запроваджені вищезазначеними нормативно-правовими актами штучні обмеження позбавили цю категорію громадян України можливості реалізації свого права на вільний вибір професії відповідно до статті 43 Конституції України.

Засоби масової інформації повідомляли, що навіть ті кримчани, які впродовж декількох останніх років до моменту тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя жили і працювали на материковій частині України, наприкінці 2014 року почали отримувати в комерційних структурах (передовсім у комерційних банках України) пропозиції щодо добровільного звільнення з роботи, а при прийнятті на роботу від внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя додатково почали вимагати довідку про дозвіл на працевлаштування, як від іноземних громадян.

Слід зазначити, що до цього часу:

не внесені зміни до законодавства України, що дозволили б юридично визначити фізичних та юридичних осіб, які несуть відповідальність за підтримку окупації частини суверенної території України;

законодавство України не містить норм, використовуючи які органи державної влади і органи місцевого самоврядування України мали б змогу адекватно реагувати на дії як маріонеткового окупаційного режиму та його посадових осіб на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, так й інших структур та осіб (юридичних і фізичних), які здійснюють пряму або опосередковану підтримку дій даного режиму. У результаті, за рідкісними винятками, практично всі особи, які зрадили Україні та стали на шлях колабораціонізму, на відміну від законослухняних та лояльних до України мешканців Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, мають змогу безперешкодно пересуватися всією територією України і світу, управляти своїм майном, реалізувати інші права на цих територіях. А комерційні організації та інші юридичні особи, які порушують введений режим санкцій, не можуть бути притягнуті до відповідальності згідно із законами України;

органи державної влади України не мають єдиної стратегії та узгодженого плану спільних заходів, спрямованих на деокупацію та реінтеграцію в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також критеріїв оцінки ефективності своєї діяльності щодо реалізації цих завдань. Іноді складається ситуація, коли дії законодавчої та виконавчої гілок державної влади України йдуть врозріз із діями наших західних союзників і партнерів, що не відповідає міжнародним зобов'язанням України, зокрема положенням Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом щодо здійснення когерентної зовнішньополітичної діяльності. При цьому в разі подальшого продовження Україною такої практики колізій, непослідовності та фактичної бездіяльності не можна виключати застосування санкцій до держави Україна і до українських високопосадовців, фізичних і юридичних осіб на підставі порушення українською стороною законодавства ЄС, прийнятого з огляду на незаконну анексію Російською Федерацією Кримського півострова.

Незважаючи на прийняття Верховною Радою України ще 27 січня та 21 квітня 2015 року відповідно постанов "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором" та "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", дії органів державної влади України на сьогодні здебільшого обмежуються лише декларативними заявами щодо обов'язкового повернення у майбутньому тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, але без будь-якої конкретизації шляхів, методів і способів дій цих органів, спрямованих на деокупацію та реінтеграцію в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Крім того, необхідно констатувати, що Кабінет Міністрів України фактично не взяв до уваги рекомендації слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування на тему: "Питання тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь", що відбулися 18 травня 2015 року, схвалені рішенням цього Комітету від 3 червня 2015 року.

Також слід відзначити, що досі не виконується (частково або повністю) низка прийнятих законів України та інших нормативно-правових актів. Наприклад, Кабінет Міністрів України не виконує:

пункт 3 частини першої статті 10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" , а саме норму, що "у разі настання обставин, зазначених у статті 1 цього Закону, які спричинили масове (більше 100 тисяч осіб) переміщення громадян України, або у разі продовження дії обставин, зазначених у статті 1 цього Закону, понад 6 місяців затверджує комплексні державні цільові програми щодо підтримки та соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб із визначенням джерел та обсягів фінансування, контролює їх виконання";

частину третю статті 17 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" , а саме норму, що "У разі неможливості здійснювати діяльність на тимчасово окупованій території, розташування державних органів, утворених відповідно до Конституції та законів України, визначається Кабінетом Міністрів України", внаслідок чого досі не створено ефективно діючої інфраструктури, у тому числі додаткової, органів державної влади України, що повинні забезпечувати реалізацію прав і законних інтересів, а також надання соціальних послуг як тим громадянам України, які залишилися проживати на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, так і тим, які виїхали на материкову частину України, ставши внутрішньо переміщеними особами.

Крім того, варто визнати помилковою дотеперішню відсутність жорсткого пов'язання в одне нерозривне ціле - причому в переговорних процесах усіх існуючих на сьогодні форматів - питань деокупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і частини території Донецької та Луганської областей.

Як наслідок, у разі повного припинення збройного протистояння на території Донецької і Луганської областей та скасування лише на цій підставі санкцій, запроваджених світовою спільнотою проти Російської Федерації (незважаючи на те, що окупація Російською Федерацією території Кримського півострова буде тривати), це може призвести до того, що Україна, як мінімум опосередковано, втратить інструменти економічного тиску для досягнення цілей деокупації Кримського півострова. Адже санкції, введені світовим співтовариством, як реакція безпосередньо на окупацію Російською Федерацією Кримського півострова, мають переважно декларативний характер, з точки зору вагомості їх впливу на державу-агресора. Крім того, питання деокупації і реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя досі не знайшли відображення в нормах Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики".

До сьогодні ані військово-промисловий комплекс та Збройні Сили України загалом, ані Військово-Морські Сили України та розвідувальні органи України зокрема, не приведені у стан, що дозволяв би не лише ефективно стримувати, а й згортати російську агресію з повним нівелюванням загроз, що надходять з тимчасово окупованої території Кримського півострова, забезпеченням безпеки існуючих морських торговельних шляхів у Чорному та Азовському морях, доступності використання Україною наявних у неї ресурсів Чорного і Азовського морів, у тому числі на морському шельфі України.

З метою забезпечення якнайшвидшої деокупації та реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є доцільним вироблення органами державної влади України чіткої та недвозначної позиції щодо кола таких проблем:

1) виробленню державної стратегії реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя обов'язково має передувати визначення процедури, за якою буде здійснюватися процес повернення деокупованого Російською Федерацією Кримського півострова у правове поле України, що означає попереднє досягнення політичного і суспільного консенсусу щодо низки базових питань, зокрема:

в якій саме формі автономії деокупований Кримський півострів буде реінтегруватися в Україну;

чи є доцільним отримання нової назви деокупованої та реінтегрованої в Україну Автономної Республіки Крим, а також якими будуть глибина і зміст політико-правового статусу автономії;

яким чином будуть розподілені повноваження між органами місцевого самоврядування та місцевими органами управління в Криму, у тому числі Курултаєм і Меджлісом кримськотатарського народу, та центральною владою, особливо з урахуванням нового усвідомлення Україною ваги і ролі кримськотатарського чинника на Кримському півострові;