4. Якщо технічно та/або об’єктивно неможливо змінити умови праці та/або тривалість робочого дня вагітних працівниць або працівниць, які годують грудьми, або це не може вмотивовано вимагатися з урахуванням належно обґрунтованих роботодавцем причин, роботодавець повинен вжити заходів щодо надання таким працівницям іншої роботи відповідно до медичного висновку.
5. Якщо надання іншої роботи відповідно до частини четвертої цієї статті технічно та/або об’єктивно неможливе або це не може вмотивовано вимагатися з урахуванням належно обґрунтованих роботодавцем причин, вагітній працівниці надається відпустка із збереженням середньої заробітної плати необхідної тривалості відповідно до медичного висновку.
6. Перелік небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і умов праці, за наявності яких забороняється застосування праці жінок, вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, та працівниць, які годують грудьми, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
7. Роботодавець повинен забезпечити вагітним працівницям право на достатній вільний від роботи час із збереженням заробітної плати, необхідний для проходження допологових обстежень, за умови надання медичного висновку, який підтверджує, що такі обстеження можуть проводитися лише протягом робочого часу.
Стаття 29. Безпека та охорона здоров’я працівників на роботі, які не досягли 18-річного віку
1. Роботодавець повинен забезпечувати безпеку, здоров’я та такі умови праці для осіб, які не досягли 18-річного віку, що відповідають їхньому віку та рівню фізичного і психофізіологічного розвитку, освіти та навчання, зокрема запобігаючи будь-яким професійним ризикам, що виникають внаслідок їхнього недостатнього досвіду чи неусвідомлення наявних або потенційних ризиків.
2. До початку роботи та в разі зміни умов праці, які можуть вплинути на безпеку та здоров’я осіб, які не досягли 18-річного віку, роботодавець повинен проводити оцінювання професійних ризиків, особливу увагу приділяючи:
1) плануванню та організації робочого місця/зони;
2) організації праці, робочих процесів;
3) характеру, ступеню і тривалості впливу небезпечних та/або шкідливих фізичних, хімічних, біологічних та інших факторів робочого середовища;
4) вибору робочого обладнання, матеріалів і речовин, машин, приладів та методів їх використання;
5) навчанню та рівню підготовки, отриманому особою, яка не досягла 18-річного віку.
3. Роботодавець інформує осіб, які не досягли 18-річного віку, та їх законних представників про професійні ризики, які на них впливають або можуть впливати, а також про заходи щодо запобігання таким професійним ризикам.
4. Забороняється використання праці осіб, які не досягли 18-річного віку, на роботах:
1) які об’єктивно перевищують їх фізичні чи психологічні можливості;
2) із впливом небезпечних та/або шкідливих професійних факторів (зокрема іонізуючого випромінювання, мікроклімату, шуму, вібрації), а також збудників, що є токсичними, канцерогенними, завдають спадкових генетичних уражень або шкоди ненародженій дитині, або іншим чином хронічно впливають на здоров’я людини;
3) у нічний час або понад установлену норму праці;
4) що пов’язані з ризиком нещасних випадків, якщо є підстави вважати, що особи, які не досягли 18-річного віку, не зможуть виявити такий ризик або уникнути його через свою недостатню увагу до безпеки, або через недостатній досвід чи рівень навчання.
5. Перелік робіт, небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і умов праці, в яких забороняється застосування праці осіб, які не досягли 18-річного віку, а також граничні норми підіймання та переміщення важких речей працівниками, які не досягли 18-річного віку, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
6. Дозволяється відхилення від норм пункту 4 частини четвертої цієї статті у випадку виконання роботи під час проходження особами або працівниками, які досягли 15-річного віку та здобули базову середню освіту, професійного (професійно-технічного) чи виробничого навчання, за умови що їх безпека та здоров’я забезпечуються тим, що робота виконується під наглядом компетентної особи відповідно до вимог та за умови гарантування захисту, передбаченого цим Законом.
7. Порядок професійного (професійно-технічного) і виробничого навчання осіб, які не досягли 18-річного віку, професій із важкими роботами, роботами із небезпечними та/або шкідливими професійними факторами і умовами праці затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах освіти і науки.
Стаття 30. Безпека та охорона здоров’я на роботі працівників з інвалідністю
1. Роботодавці, які використовують працю осіб з інвалідністю, під час визначення заходів з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі мають враховувати рекомендації медико-соціальної експертної комісії та/або індивідуальних програм реабілітації щодо особливостей, пов’язаних з організацією безпеки та охорони здоров’я працівників цієї категорії.
2. До початку роботи та в разі зміни умов праці, які можуть вплинути на безпеку та здоров’я осіб з інвалідністю, роботодавець повинен проводити оцінювання професійних ризиків.
3. Залучення осіб з інвалідністю до роботи понад встановлену норму праці та/або робіт у нічний час можливе лише за їхньою згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
4. Особи з інвалідністю, хронічними чи онкологічними захворюваннями мають однакові права щодо умов праці, без обмежень, пов’язаних з особливостями їхнього стану, що й інші працівники.
Розділ VI. ДЕРЖАВНІ ЗАХОДИ ЩОДО СПРИЯННЯ, КОНТРОЛЮ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОТРИМАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БЕЗПЕКУ ТА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я ПРАЦІВНИКІВ НА РОБОТІ
Стаття 31. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю
1. Державні заходи щодо сприяння, контролю та забезпечення дотримання законодавства про працю здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю.
2. Основними функціями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, є:
1) контроль та забезпечення застосування законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі;
2) забезпечення надання роботодавцям, працівникам та їх представникам технічної інформації та консультацій щодо найбільш ефективних способів дотримання правових норм;
3) інформування центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, про недоліки або зловживання у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, які потребують правового врегулювання.
Стаття 32. Забезпечення застосування законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі
1. З метою забезпечення належного застосування законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі державні інспектори праці для забезпечення відповідних правових норм з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі мають право проводити інспекційні відвідування згідно із законодавством про працю.
2. Крім визначених законодавством про працю повноважень, державні інспектори праці з метою усунення недоліків, виявлених під час інспекційного відвідування, які вони вважають такими, що загрожують здоров’ю чи життю працівників, мають право в межах компетенції вимагати внесення протягом визначеного розумного строку до конструкції споруди, робочого місця / зони, робочого обладнання таких змін, які необхідні для забезпечення дотримання норм законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі. За наявності обґрунтованої безпосередньої загрози здоров’ю чи життю працівників державні інспектори праці мають право вимагати вжиття заходів, які підлягають негайному виконанню, зокрема зупинку, припинення, обмеження виконання робіт, використання робочого обладнання, робочих місць / зон, будівель, споруд, приміщень, а також заборону застосування небезпечних речовин.
3. Державний інспектор праці, ґрунтуючись на повному, всебічному та об’єктивному вивченні всіх обставин, виявлених під час інспекційного відвідування, за власним переконанням вирішує питання щодо застосовування штрафних санкцій або надання роботодавцю поради чи рекомендації.
Стаття 33. Забезпечення надання роботодавцям і працівникам технічної інформації та консультацій
1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, забезпечує безоплатне надання роботодавцям, працівникам, їхнім представникам, суб’єктам господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, технічної інформації та консультацій (письмових та усних) щодо найбільш ефективних способів дотримання норм законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі.
2. З метою отримання технічної інформації та консультацій щодо підвищення рівня безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі роботодавці також можуть звертатися з проханням про проведення аналізу стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі.
3. Аналіз стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі безоплатно проводять посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, з урахуванням пріоритетів та наявних ресурсів.
4. Порядок проведення аналізу стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі визначає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
5. Висновки та рекомендації, отримані роботодавцем за результатами аналізу стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі, є обов’язковими до виконання роботодавцем.
6. Роботодавець не може бути притягнутий до відповідальності за порушення законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі, виявлені під час аналізу стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі, у разі усунення їх у строк, зазначений у висновках та рекомендаціях.
7. За результатами аналізу статистики нещасних випадків та професійних захворювань, інспекційних відвідувань, звернень щодо отримання технічної документації та консультацій, результатів аналізу стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, проводить загальнонаціональні, галузеві, тематичні інформаційні кампанії щодо найбільш ефективних способів дотримання норм законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі.
8. Роботодавець має право звертатися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, із проханням про здійснення державними інспекторами праці інформаційно-роз’яснювальних заходів щодо найбільш ефективних способів дотримання норм законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі.
9. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, самостійно приймає рішення про доцільність відвідування роботодавця з метою здійснення інформаційно-роз’яснювальних заходів.
Стаття 34. Публічна інформація у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі
1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, публікує щорічний звіт про свою діяльність у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
2. У такому щорічному звіті зазначаються, але не виключно, питання щодо:
1) правових норм стосовно здійснення державного контролю за додержанням законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі;
2) персоналу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю;
3) роботодавців, їхніх робочих зон, які підлягають інспектуванню, та кількості працівників, зайнятих у них;
4) інспекційних відвідувань;
5) виявлених порушень і застосованих санкцій;
6) нещасних випадків;
7) професійних захворювань.
3. Такі щорічні звіти публікуються протягом першого кварталу року, що настає за звітним.
Розділ VII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПРАЦІВНИКІВ НА РОБОТІ
Стаття 35. Відповідальність роботодавця за порушення законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі
1. Особи, винні у порушенні законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі, несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно із законом.
2. У разі доведення вини роботодавця та/або пов’язаних із ним осіб у заподіянні шкоди життю чи здоров’ю працівника за рішенням суду на роботодавця може бути покладено обов’язок відшкодувати повністю або частково витрати, понесені Пенсійним фондом України на страхові виплати застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
3. Роботодавець, крім обов’язкового соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань, може укласти договір страхування відповідальності за шкоду, яку може бути заподіяно життю, здоров’ю та працездатності працівника внаслідок виконання ним своїх трудових обов’язків, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України "Про страхування".
4. За порушення норм цього Закону роботодавці несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
1) використання робочого обладнання підвищеної небезпеки без повідомлення про його використання, непроведення обов’язкових технічних оглядів (стаття 12 цього Закону) – у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожну одиницю такого обладнання;
2) неінформування працівників щодо питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі (стаття 21 цього Закону), непроведення консультацій із працівниками та/або представниками працівників (стаття 23 цього Закону) – у розмірі однієї мінімальної заробітної плати;
3) непроведення обов’язкової атестації робочих місць / зон за умовами праці (частина третя статті 10 цього Закону) – у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне робоче місце, щодо якого скоєно таке порушення;
4) непроведення незалежною від роботодавця компетентною організацією аудиту системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі (частина четверта статті 18 цього Закону) – у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат;
5) допущення працівника до виконання робіт підвищеної небезпеки без отримання дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки або без здійснення страхування життя, здоров’я та працездатності працівника відповідно до цього Закону (стаття 11 цього Закону) – у розмірі, що дорівнює одноразовій допомозі, яка виплачується сім’ї потерпілого в разі його смерті внаслідок нещасного випадку відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування", за кожного такого працівника;
6) непроведення обов’язкових медичних оглядів відповідно до законодавства або невиконання рекомендацій, наданих за результатами медичних оглядів (стаття 19 цього Закону), – у розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, щодо якого не проведено медичний огляд або не виконано рекомендації за його результатами;
7) непроведення обов’язкового навчання працівників з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі (стаття 20 цього Закону) – у розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, щодо якого не проведено навчання;
8) незабезпечення надання домедичної допомоги та/або незабезпечення евакуації працівників, яким загрожувала небезпека внаслідок аварії (частина четверта статті 22 цього Закону), – у розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожного такого працівника;
9) невизначення (непризначення) уповноваженого з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі (стаття 15 цього Закону) – у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат;
10) непроведення оцінювання професійних ризиків (частина друга статті 16 цього Закону) – у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожне робоче місце, щодо якого не проведено таке оцінювання;
11) непроведення розслідування нещасного випадку чи професійного захворювання (частина третя статті 6 цього Закону) – у розмірі десяти мінімальних заробітних плат за кожного працівника, щодо якого не проведено розслідування;
12) неповідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, про нещасний випадок, який призвів до тяжких травм або смерті потерпілого (частини друга і четверта статті 6 цього Закону), – у розмірі двадцяти мінімальних заробітних плат за кожного працівника, щодо якого стався такий випадок;
13) застосування у виробництві небезпечних професійних факторів, які не пройшли гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію (частина восьма статті 10 цього Закону), – у розмірі десяти мінімальних заробітних плат за кожного працівника, який був долучений до застосування, використання таких факторів;
14) невиконання законних вимог державного інспектора праці щодо усунення виявленого порушення – у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат за кожне порушення.
5. Під час визначення розмірів штрафів, зазначених у частині четвертій цієї статті, застосовується розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідно до законодавства на момент виявлення порушення.
6. У разі повторного виявлення аналогічного порушення протягом року з дати виявлення попереднього порушення розмір штрафу подвоюється.
7. Штрафи, накладення яких передбачено цією статтею, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
8. У разі сплати роботодавцем 50 відсотків розміру штрафу протягом десяти банківських днів з дня вручення постанови про накладення штрафу за порушення вимог законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі, передбаченого цією статтею, така постанова вважається виконаною.
9. Сплата штрафу не звільняє роботодавця від обов’язку усунути порушення законодавства.
10. У разі невиконання роботодавцем постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, яка є виконавчим документом та відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження", її виконання покладається на органи державної виконавчої служби в примусовому порядку.
11. Невиконання працівником своїх обов’язків у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі не позбавляє роботодавця відповідальності у разі порушення ним вимог нормативно-правових актів з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
12. Під час визначення розмірів штрафів, що накладаються згідно з цією статтею, застосовуються такі понижуючі коефіцієнти залежно від належності (станом на момент вчинення порушення суб’єктами господарювання відповідно до норм Господарського кодексу України) до:
1) суб’єктів мікропідприємництва – 0,25;
2) суб’єктів малого підприємництва – 0,5;
3) суб’єктів середнього підприємництва – 0,7.
13. Якщо норми цього Закону порушила фізична особа, яка використовує найману працю без реєстрації господарської діяльності, до неї застосовуються розміри штрафів, еквівалентні розмірам штрафів для суб’єктів мікропідприємництва.
Розділ VIII. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102–IX.
2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про охорону праці" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 49, ст. 668 із наступними змінами).
3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у Кодексі законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375):
"Стаття 4. Законодавство про працю
Законодавство про працю складається з Конституції України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Кодексу законів про працю України, законів України "Про оплату праці", "Про відпустки", "Про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі", інших законів України в частині регулювання трудових відносин, а також інших актів законодавства України, прийнятих на їх виконання.";
"Стаття 139. Обов’язки працівників
Працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця або уповноваженої ним особи, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативно-правових актів з питань безпеки та охорони здоров’я працівників, дбайливо ставитися до майна роботодавця.";
главу XI "Охорона праці" виключити;
статті 190–192 виключити;
2) у Кодексі України про надра (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 36, ст. 340):
у частині шостій статті 24 слова "спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду";
у частині п’ятій статті 54 слова "у сфері гірничого нагляду та промислової безпеки" замінити словами "у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, державного гірничого нагляду";
у тексті Кодексу слова "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці" в усіх відмінках замінити словами "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі" у відповідному відмінку;
3) у Гірничому законі України (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 50, ст. 433 із наступними змінами):
у частині першій статті 3:
в абзаці першому слова "законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про цивільну оборону України", "Про охорону праці", "Про підприємства в Україні", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", іншими" замінити словами "законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про цивільну оборону України", "Про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі", "Про підприємства в Україні", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", іншими";
в абзаці другому слова "охорони праці та довкілля" замінити словами "безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, охорони довкілля";
абзац п’ятий статті 4 викласти в такій редакції:
"безпека та охорона здоров’я працівників на роботі.";
у частині першій статті 10 слова "сферах охорони праці" замінити словами "сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі";
у частині першій статті 22 слова "сферах охорони праці" замінити словами "сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі";
у першому реченні частини першої статті 30 слова "стан техніки безпеки і охорони праці" замінити словами "забезпечення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі";
статтю 32 викласти в такій редакції:
"Стаття 32. Забезпечення безпеки проведення гірничих робіт та забезпечення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі
Власник (керівник) гірничого підприємства забезпечує проведення гірничих робіт та забезпечення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі відповідно до вимог законів України, інших нормативно-правових актів, правил технічної експлуатації, єдиних правил безпеки при підривних роботах.";
у статті 37 слова "Про охорону праці" замінити словами "Про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі";
в абзаці шостому частини першої статті 38 слова "охорону праці та довкілля" замінити словами "безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі, охорону довкілля", а слова "правил безпеки," виключити;
у частині першій статті 43 слова "та охороною праці" замінити словами "праці, безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі";
у тексті Закону слова "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці" в усіх відмінках замінити словами "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі" у відповідному відмінку;
4) абзац другий частини першої статті 3 Закону України "Про об’єкти підвищеної небезпеки" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 15, ст. 73 із наступними змінами) викласти в такій редакції:
"безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;";
5) у Законі України "Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 6, ст. 138 із наступними змінами):
у частині першій статті 3 слова "центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду" замінити словами "центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі";
в абзаці другому частини першої статті 4-1 слова "промислової безпеки, охорони праці" замінити словами "безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі";
в абзаці другому частини першої статті 5 слова "промислової безпеки" замінити словами "безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі";
у тексті Закону:
слова "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці" в усіх відмінках замінити словами "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі" у відповідному відмінку;
слова "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці" в усіх відмінках замінити словами "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі" у відповідному відмінку;
6) пункт 48 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, затвердженого Законом України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 47, ст. 532 із наступними змінами), викласти в такій редакції:
| "48. | Дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки | Закон України "Про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі""; |
7) у Законі України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2023 р., № 25, ст. 92 із наступними змінами):
пункти 5 і 7 частини першої статті 1 викласти в такій редакції:
"5) нещасний випадок – обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного та/або шкідливого професійного фактора, що сталися у процесі або у зв’язку з виконанням працівником роботи, внаслідок яких заподіяно будь-яку шкоду здоров’ю працівника або настала його смерть;";
"7) професійне захворювання – захворювання (зокрема отруєння), причиною якого виключно або переважно став вплив на працівника небезпечних та/або шкідливих професійних факторів, пов’язаних з роботою;";
у частині другій статті 30 слова "відповідно до Закону України "Про охорону праці"" виключити;
у тексті Закону слова "охорона праці" в усіх відмінках замінити словами "безпека та охорона здоров’я працівників на роботі" у відповідному відмінку;
8) у пункті 7 частини другої статті 16 Закону України "Про систему громадського здоров’я" (Відомості Верховної Ради України, 2023 р., № 26, ст. 93 із наступними змінами) слова "та охорона праці" виключити.
4. Кабінету Міністрів України протягом одного року з дня опублікування цього Закону:
1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
2) забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
3) забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
| Президент України | В. ЗЕЛЕНСЬКИЙ |
| м. Київ 12 жовтня 2026 року № 5007-IX |
