4. Зазначені у частинах першій – третій цієї статті уповноважені структурні підрозділи, уповноважені особи з числа найманих працівників та залучені суб’єкти господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, повинні мати необхідну кваліфікацію і професійні якості, можливості та засоби, а також достатню кількість персоналу для того, щоб забезпечувати організацію функціонування системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі з урахуванням розміру підприємства, кількості працівників та ризиків, яких можуть зазнати працівники.
5. Примірне положення про уповноважений структурний підрозділ з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі та уповноважену особу з числа найманих працівників, на яку покладено обов’язки з організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
6. Основними функціями уповноважених з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі є:
1) організація, координація та моніторинг за станом ефективності функціонування системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі;
2) організація та участь в ідентифікації небезпек, аналізі та оцінюванні професійних ризиків, складання відповідних документів, звітів;
3) підготовка та надання роботодавцю пропозицій щодо заходів запобігання професійним ризикам та необхідних дій з метою підвищення їхньої ефективності;
4) консультування з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, застосування засобів індивідуального та колективного захисту;
5) контроль дотримання працівниками вимог нормативно-правових актів та актів роботодавця з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
6) організація спостереження за станом здоров’я працівників та проведення медичних оглядів;
7) організація спостереження за факторами робочого середовища, які можуть негативно вплинути на здоров’я працівників, зокрема за санітарним обладнанням, їдальнями та житловими приміщеннями, якщо вони надаються роботодавцем;
8) організація надання домедичної та невідкладної медичної допомоги;
9) участь у розслідуванні та аналізі нещасних випадків і професійних захворювань;
10) організація навчання, інформування та консультацій із працівниками та представниками працівників з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
11) консультування з питань планування та організації трудової діяльності, у тому числі з питань планування робочих місць / зон, вибору, використання та стану робочого обладнання, а також щодо використання речовин, які застосовуються під час роботи;
12) участь у розробленні заходів із вдосконалення методів роботи, а також у випробуванні та оцінюванні характеристик нового робочого обладнання, які стосуються безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
13) сприяння пристосуванню робочого середовища до потреб працівників;
14) сприяння здійсненню заходів із професійної реабілітації.
7. Під час виконання зазначених функцій уповноважені з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі незалежно від способу їх визначення та/або їх персонал повинні мати професійну незалежність від роботодавців, працівників та їхніх представників.
8. Вимоги до суб’єктів господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, їх працівників, працівників уповноважених структурних підрозділів та уповноважених осіб встановлює Кабінет Міністрів України.
9. Облік суб’єктів господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі та відповідають встановленим вимогам, веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
10. У разі залучення суб’єкта господарювання, що надає послуги у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, роботодавець надає такому суб’єктові господарювання інформацію, необхідну для організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі, проведення ідентифікації небезпек, аналізу та оцінювання професійних ризиків на/у всіх робочих місцях / зонах і на всіх етапах діяльності роботодавця.
11. Залучення роботодавцем суб’єкта господарювання, що надає послуги у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, не звільняє роботодавця від відповідальності за порушення законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі та завдану внаслідок таких порушень шкоду життю і здоров’ю працівників.
12. Відповідальність суб’єкта господарювання, що надає послуги у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, за неналежне надання послуг визначається договором про надання таких послуг та забезпечується, зокрема, шляхом укладення договору страхування відповідальності за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України "Про страхування".
Стаття 16. Управління професійними ризиками
1. До елементів управління професійними ризиками належить:
1) ідентифікація небезпек, зокрема шляхом проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці;
2) проведення аналізу: оцінювання всіх ідентифікованих професійних ризиків, визначення їхнього ступеня та розподіл за рівнями небезпеки, визначення груп працівників, що підпадають під вплив таких ризиків, як для робочої зони в цілому, так і окремих робочих місць;
3) планування здійснення роботодавцем заходів, спрямованих на зниження професійних ризиків до прийнятного рівня;
4) впровадження запланованих заходів;
5) нагляд, періодичний аналіз та контроль.
2. Під час планування заходів, спрямованих на зниження професійних ризиків, використовуються, але не виключно, такі методи (від найбільш до найменш ефективного):
1) уникнення професійних ризиків – застосування заходів, що виключають можливість реалізації виявлених професійних ризиків;
2) оцінювання професійних ризиків, яких не можна уникнути;
3) запобігання виявленим професійним ризикам у джерелах їх виникнення, зокрема, шляхом:
а) вжиття заходів, спрямованих на усунення та/або зменшення ступеня ризику шляхом заміни небезпечних робочих процесів та обладнання, небезпечних та/або шкідливих професійних факторів фізичної, хімічної, біологічної та іншої природи на безпечні або менш небезпечні;
б) вжиття інженерних (технічних) заходів, спрямованих на ізоляцію джерел небезпеки, встановлення систем захисту та блокування, засобів колективного захисту працівників;
в) вжиття адміністративних заходів, які передбачають врахування можливості кожного працівника виконувати доручену йому роботу з огляду на безпеку та охорону здоров’я, організацію та забезпечення проходження працівниками обов’язкових медичних оглядів, навчання з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі та належних інструктажів, інформування працівників та їхніх представників про професійні ризики і проведення консультацій з ними щодо них;
г) застосування засобів індивідуального захисту в разі неможливості уникнути або запобігти професійним ризикам у визначені способи або на додачу до них.
3. Під час планування та впровадження заходів, спрямованих на зниження професійних ризиків, необхідно прагнути до досягнення мінімально можливого рівня професійного ризику.
4. Управління професійними ризиками здійснюється з урахуванням методичних рекомендацій, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
Стаття 17. Засоби колективного та індивідуального захисту
1. Роботодавець визначає необхідність застосування засобів колективного захисту працівників на/у робочих місцях / зонах, враховуючи небезпечні та/або шкідливі професійні фактори, впливу яких працівники зазнають або можуть зазнати, засоби праці, що використовуються, та результати оцінювання ризиків.
2. У разі неможливості уникнути або запобігти професійним ризикам для життя і здоров’я працівників засобами колективного захисту чи іншими запобіжними заходами або якщо технологічно неможливо забезпечити належний рівень захисту засобами колективного захисту, роботодавець зобов’язаний забезпечити працівників засобами індивідуального захисту.
3. Засоби індивідуального захисту, які надаються працівникові, мають враховувати оцінювання професійних ризиків та можливий вплив небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і відповідати встановленим вимогам, зокрема щодо належного рівня захисту.
4. Засоби індивідуального захисту повинні використовуватися за призначенням та відповідати вимогам технічного регламенту.
5. Мінімальні вимоги до безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі під час використання працівниками засобів індивідуального захисту визначає Кабінет Міністрів України.
6. Забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту, здійснення заходів із виробничої санітарії та гігієни (зокрема забезпечення мийними, знезаражувальними, дезінфікуючими засобами) виконується за рахунок загальновиробничих витрат роботодавця. Обсяг таких витрат має відповідати потребі в таких засобах, визначеній роботодавцем з урахуванням положень нормативно-правових актів з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, колективних договорів та угод, і не може бути обмежений.
Стаття 18. Аудит системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі
1. Аудит системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі здійснюється з метою оцінювання ефективності її функціонування.
2. Аудит системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі може бути проведений роботодавцем або незалежною від роботодавця компетентною організацією.
3. Аудит системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі проводиться компетентними працівниками, визначеними роботодавцем за його рішенням.
Методичні рекомендації щодо проведення роботодавцем аудиту системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
4. Роботодавці, які виконують роботи підвищеної небезпеки, зобов’язані регулярно, але не менше одного разу на п’ять років, забезпечити проведення аудиту системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі незалежною від роботодавця компетентною організацією та надавати висновки і рекомендації за результатами такого аудиту на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, протягом 10 робочих днів.
Аудит системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі проводиться незалежною від роботодавця компетентною організацією на підставі договору з суб’єктами господарювання, що надають послуги з аудиту системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі та відповідають вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
5. Висновки та рекомендації, надані за результатами проведення аудиту системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі, роботодавець доводить до відома працівників, представників працівників, уповноважених з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі шляхом розміщення на своєму офіційному вебсайті або в інший доступний спосіб, визначений роботодавцем.
Стаття 19. Спостереження за станом здоров’я та медичні огляди працівників
1. Роботодавець забезпечує проведення спостереження за станом здоров’я працівників та розроблення заходів, спрямованих на запобігання професійним ризикам та їхнього впливу на здоров’я працівників.
2. Таке спостереження за вибором роботодавця проводиться:
1) лікарем-спеціалістом з числа найманих працівників роботодавця, який має сертифікат за спеціальністю "професійна патологія"; або
2) закладом охорони здоров’я з надання первинної медичної допомоги та фізичною особою – підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження відповідного виду господарської діяльності в установленому законом порядку. Первинну медичну допомогу надають лікарі загальної практики – сімейні лікарі, лікарі інших спеціальностей, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, та інші медичні працівники, які працюють під їхнім керівництвом; або
3) закладом охорони здоров’я з надання спеціалізованої медичної допомоги та лікарем, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа – підприємець. Лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров’я, в якому надається така допомога, або лікар, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа – підприємець, які отримали підготовку за відповідною спеціальністю (крім спеціальності "загальна практика – сімейна медицина"); або
4) медико-санітарними частинами, зокрема спеціалізованими.
3. Лікарі – спеціалісти медико-санітарних частин, зокрема спеціалізованих, зазначені у частині другій цієї статті, повинні мати доступ до інформації про професійні ризики та іншої інформації, що стосується забезпечення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
4. З метою запобігання можливим негативним наслідкам впливу професійних факторів на здоров’я осіб, з якими роботодавець має намір укласти трудовий договір, роботодавець зобов’язаний попередити їх про професійні ризики та можливий негативний вплив на здоров’я, забезпечити проведення попереднього профілактичного медичного огляду з метою визначення стану здоров’я працівника і реєстрації вихідних об’єктивних показників здоров’я та можливості виконання без погіршення стану здоров’я професійних обов’язків в умовах дії конкретних небезпечних та/або шкідливих факторів робочого середовища і трудового процесу.
5. Підтвердженням проходження медичного огляду є медичний висновок, який містить інформацію про те, чи є особа за станом здоров’я придатною до виконання такої роботи, та не може містити медичні дані чи іншу інформацію, яка є конфіденційною. Також медичний висновок може містити рекомендації та/або застереження для особи щодо того, чи безпечно виконувати трудові обов’язки, які їй пропонуються, та щодо заходів, яких слід ужити для забезпечення її безпеки та здоров’я.
6. У разі якщо особа, з якою роботодавець має намір укласти трудовий договір, відмовилася від проходження попереднього медичного огляду або за результатами такого огляду встановлено непридатність особи до виконання трудових обов’язків, роботодавець має право відмовитися від укладення з нею трудового договору. Така відмова не може вважатися дискримінацією за станом здоров’я.
7. Роботодавець з урахуванням результатів аналізу професійних ризиків, умов праці, пропозицій представників працівників, а також враховуючи положення трудових і колективних договорів та норм законодавства щодо категорій працівників, які повинні проходити обов’язкові медичні огляди, визначає перелік працівників, які підлягають обов’язковим медичним оглядам, та графік проходження обов’язкових медичних оглядів працівників, з яким ознайомлює працівників, та забезпечує контроль за його дотриманням працівниками.
8. Роботодавець зобов’язаний забезпечити проведення медичних оглядів:
1) працівників, які не досягли 21-річного віку, – під час укладання трудового договору і щороку до досягнення ними 21-річного віку;
2) працівників, робочі місця / зони та умови праці яких містять шкідливі професійні фактори, – під час укладання трудового договору і періодично за затвердженим роботодавцем графіком проходження обов’язкових медичних оглядів працівників;
3) нічних працівників – до укладення трудового договору і періодично за затвердженим роботодавцем графіком проходження обов’язкових медичних оглядів працівників;
4) працівників, які відчули погіршення стану здоров’я внаслідок впливу умов праці та звернулися у зв’язку з цим до роботодавця, – у разі звернення працівника до роботодавця;
5) працівників, стан здоров’я яких створює небезпеку або завдає шкоди їхньому здоров’ю чи здоров’ю інших працівників, – за рішенням роботодавця.
9. Роботодавець за рахунок власних коштів організовує та забезпечує проходження медичних оглядів працівників у робочий час із збереженням оплати праці згідно з умовами трудового договору. Роботодавець повинен ознайомити працівника із змістом медичного висновку про проходження медичного огляду під підпис.
10. У разі непроходження працівником із незалежних від нього причин медичного огляду у встановлений роботодавцем час працівник має право відмовитися від виконання трудових обов’язків через можливу небезпеку для його здоров’я до проходження ним медичного огляду в узгоджений із роботодавцем робочий час.
11. Працівник, який відмовився від проходження медичного огляду у встановлений роботодавцем час, може бути відсторонений від виконання трудових обов’язків без виплати заробітної плати до проходження ним медичного огляду в узгоджений із роботодавцем час, який не повинен виходити за межі робочого часу, визначеного у встановленому порядку для відстороненого працівника.
12. Висновки та рекомендації за результатами медичних оглядів є обов’язковими для роботодавця.
13. Якщо відповідно до медичного висновку за результатами медичного огляду продовження виконання працівником роботи, визначеної його трудовим договором, є неможливим через загрозу подальшого погіршення здоров’я внаслідок впливу умов праці, роботодавець надає працівникові іншу оплачувану роботу на період та з оплатою праці, визначеними трудовим та/або колективним договором, але не нижче ніж у розмірі середньомісячної заробітної плати такого працівника за попередньою роботою на період не менше ніж два місяці.
14. У разі неможливості надання працівникові іншої оплачуваної роботи відповідно до частини тринадцятої цієї статті трудовий договір може бути розірвано з ініціативи роботодавця без повідомлення про його розірвання з виплатою грошової компенсації в розмірі, визначеному трудовим та/або колективним договором, але не менше трьох середньомісячних заробітних плат такого працівника.
15. Порядок проведення медичних оглядів, контролю за якістю їх проведення та форму медичного висновку про проходження медичного огляду визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
16. Законодавством може бути передбачено додаткові умови та вимоги щодо проведення медичних оглядів окремих категорій працівників з урахуванням професійних ризиків та умов праці.
Стаття 20. Підготовка працівників
1. Роботодавець зобов’язаний забезпечити проходження всіма працівниками підготовки з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, зокрема шляхом проведення відповідного навчання з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, інструктажів та надання працівникам інформації, що стосується їхніх робочих місць / зон, безпечного виконання роботи, професійних ризиків, під які вони підпадають чи можуть підпадати, а також запобіжних та захисних заходів:
1) під час прийняття працівника на роботу;
2) у разі переведення працівника на іншу роботу чи зміни робочого завдання, що призводить до змін у будь-яких основних засобах праці;
3) у разі впровадження нового робочого обладнання чи його заміни;
4) у разі впровадження будь-якої нової технології.
Цей перелік не є вичерпним.
Така підготовка має адаптуватися з урахуванням нових або змінених професійних ризиків та за необхідності проводитися повторно.
2. Роботодавець також повинен забезпечити:
1) фактичне отримання працівниками іншого роботодавця, які виконують роботу в його робочих зонах, відповідних інструкцій стосовно професійних ризиків для безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі під час виконання роботи в його робочих зонах, а також стосовно запобіжних та захисних заходів, які мають бути застосовані;
2) відповідне навчання представників працівників для виконання ними своїх функцій;
3) навчання достатньої кількості працівників з урахуванням розміру підприємства, установи, організації, професійних ризиків, кількості працівників, відповідальних за здійснення заходів із надання домедичної допомоги, пожежогасіння та евакуації працівників, а також забезпечення їх відповідними матеріалами;
4) контроль за відповідним рівнем підготовки з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі осіб, які виконують роботи за цивільно-правовими договорами з використанням засобів праці, робочого обладнання, наданих роботодавцем, та/або в робочих зонах роботодавця.
3. Обов’язковому навчанню та перевірці знань з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі підлягають такі категорії:
1) працівники, які залучені до організації та/або виконують роботи підвищеної небезпеки;
2) працівники, які виконують функції уповноважених з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
3) керівні працівники, які безпосередньо організовують роботу з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
Роботодавець може самостійно встановлювати додаткові категорії працівників, які повинні проходити обов’язкове навчання та перевірку знань з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
Обов’язкове навчання та перевірка знань з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі здійснюються роботодавцями або суб’єктами господарювання, які повинні відповідати вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України.
4. Порядок проведення обов’язкового навчання та перевірки знань з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі визначає Кабінет Міністрів України.
5. Підготовка з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі проводиться за рахунок коштів роботодавця в робочий час із збереженням у період підготовки оплати праці відповідно до умов трудового договору.
6. Періодичність проведення інструктажів та/або навчання працівників з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі роботодавець визначає самостійно з урахуванням забезпечення належної підготовки працівників.
Мінімальні вимоги до проведення інструктажів із працівниками (особами), які залучені до організації та/або виконують роботи підвищеної небезпеки, встановлює Кабінет Міністрів України.
7. У разі непроходження працівником інструктажу та/або навчання і перевірки знань з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі у встановлений роботодавцем час із незалежних від працівника причин працівник має право без будь-яких негативних наслідків для себе відмовитися від виконання трудових обов’язків до проведення такого інструктажу та/або навчання.
8. Роботодавець має право відсторонити від виконання трудових обов’язків працівника, який у встановлений роботодавцем час відмовився пройти інструктаж та/або навчання і перевірку знань з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, без виплати заробітної плати до проходження такого інструктажу та/або навчання.
9. У разі незадовільних результатів перевірки знань з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі працівник протягом одного місяця повинен пройти повторне навчання і повторну перевірку знань. У разі отримання незадовільних результатів перевірки знань з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі після повторного навчання роботодавець має право розірвати трудовий договір із таким працівником з ініціативи роботодавця відповідно до законодавства.
Стаття 21. Інформування працівників
1. Роботодавець зобов’язаний забезпечити працівників, а також представників працівників актуальною інформацією про:
1) професійні ризики, а також про запобіжні та захисні заходи та способи їх вживання як у ставленні до виконуваної роботи, так і у ставленні до робочого середовища;
2) заходи та інструкції на випадок серйозної та прямої загрози;
3) заходи з надання домедичної допомоги, пожежогасіння та евакуації працівників і дій під час аварій, а також про працівників і служби, які відповідають за їх запровадження.
Зазначена інформація надається працівникам до початку виконання робіт.
2. Роботодавець також забезпечує інформування з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі:
1) працівників іншого роботодавця в разі виконання ними роботи в робочій зоні цього роботодавця;
2) осіб, які виконують роботи за цивільно-правовими договорами з використанням засобів праці, робочого обладнання роботодавця та/або в його робочій зоні;
3) визначених у встановленому порядку представників працівників.
3. Роботодавець інформує працівників про обов’язки у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі з таких питань:
1) оцінювання факторів ризику для безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
2) заходи забезпечення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, що вже запроваджені або будуть запроваджені;
3) засоби колективного та індивідуального захисту, які мають використовуватися;
4) нещасні випадки (зокрема із смертельними наслідками), що призвели до тимчасової втрати працездатності тривалістю понад три робочі дні або є прикладом особливо серйозної ситуації з точки зору безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, та професійні захворювання.
4. Роботодавець забезпечує інформування уповноважених з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі та представників працівників про:
1) фактори, щодо яких існують підозри чи фактичні дані про їхній вплив на безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі;
2) оцінювання факторів ризику для безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі для особливих груп працівників;
3) призначення працівників, відповідальних за здійснення заходів із надання домедичної допомоги, пожежогасіння та евакуації працівників і дій під час аварій.
5. Роботодавець забезпечує інформування уповноважених з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі та представників працівників про допуск до роботи працівників, які не досягли 18-річного віку, працівників з інвалідністю або хронічними захворюваннями, а також про вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, або працівниць, які годують грудьми.
6. Періодичність надання працівникам інформації з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі роботодавець визначає самостійно з урахуванням необхідності забезпечення належної поінформованості працівників, зокрема до початку виконання ними роботи, а також регулярного оновлення такої інформації, коли це обумовлюється обставинами, що змінюються.
Стаття 22. Надання домедичної допомоги, пожежогасіння, ліквідація аварій та евакуація працівників
1. З урахуванням, але не виключно, характеру своєї діяльності, наявних специфічних небезпек, потреб осіб з інвалідністю (зокрема з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, психічними та інтелектуальними порушеннями та з різними комбінаціями порушень), кількості працівників та розмірів робочих зон, можливої присутності в них сторонніх осіб, яким може загрожувати небезпека, роботодавець забезпечує організацію відповідних заходів щодо:
1) евакуації працівників та осіб, яким загрожує небезпека;
2) надання домедичної допомоги;
3) пожежогасіння та ліквідації наслідків аварій;
4) інформування та взаємодії із зовнішніми службами, зокрема екстреної медичної допомоги, аварійно-рятувальними формуваннями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
2. Для здійснення заходів, визначених частиною першою цієї статті, роботодавець призначає відповідальних працівників та організовує проходження ними відповідного навчання, підготовки та підвищення кваліфікації в установленому законодавством порядку.
3. Кількість відповідальних працівників, обладнання, передбаченого для виконання завдань, визначених у частині першій цієї статті (зокрема евакуації працівників та осіб, яким загрожує небезпека, пожежогасіння та ліквідації наслідків аварій), що є в їх розпорядженні, роботодавець визначає з урахуванням вимог законодавства, масштабів відповідних робочих зон, підприємства (виробництва) та/або наявних специфічних небезпек.
4. У разі виникнення надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю працівників, роботодавець зобов’язаний:
1) у найкоротший строк поінформувати працівників, яким загрожує або може загрожувати небезпека, про заходи, яких необхідно вжити для їх захисту;
2) забезпечити евакуацію працівників та осіб, яким загрожує небезпека;
3) забезпечити надання домедичної допомоги;
4) надати працівникам можливість зупинити роботу, залишити робоче місце/зону і перейти до безпечного місця;
5) забезпечити пожежогасіння та ліквідацію наслідків аварій;
6) у разі необхідності залучити зовнішні служби, зокрема екстреної медичної допомоги, аварійно-рятувальні формування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;
7) забезпечити здійснення заходів, передбачених планами реагування на надзвичайні ситуації об’єкта чи інструкціями щодо дій персоналу в разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, чи планами локалізації аварій та ліквідації наслідків аварій.
5. Роботодавцю заборонено надавати працівникам вказівки про відновлення виконання трудових обов’язків під час існування небезпеки, у зв’язку з якою можуть постраждати працівники або інші особи, за винятком належним чином обґрунтованих ситуацій, пов’язаних із запобіганням розповсюдженню аварії чи небезпеки та рятуванням життя працівників та/або третіх осіб.
6. Працівники, які в разі серйозної, безпосередньої та неминучої небезпеки залишили небезпечні робочі місця / зони, не несуть відповідальності за такі дії. У подальшому факт наявності такої небезпеки за необхідності підтверджується комісією, яка утворюється роботодавцем із обов’язковим залученням представників працівників та уповноваженого з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі. До участі в роботі комісії також запрошується представник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
7. Роботодавці повинні забезпечити, щоб всі працівники в разі серйозної загрози, що насувається, для їх безпеки та/або безпеки інших людей, а також у разі неможливості встановлення негайного контакту з безпосереднім керівником, відповідальним за вжиття відповідних заходів реагування, могли зробити відповідні кроки з урахуванням їх знань і наявних в їх розпорядженні технічних засобів з метою уникнення наслідків такої загрози.
Працівники не несуть відповідальності за такі дії, якщо тільки вони не діяли необачно або з їх боку не була допущена недбалість.
Стаття 23. Консультації з працівниками та залучення працівників до питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі
1. Роботодавці повинні проводити консультації з працівниками та/або представниками працівників, забезпечувати можливість надання ними пропозицій та участі в обговореннях усіх питань, пов’язаних із безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі.
2. Працівники або представники працівників повинні мати змогу пропорційно брати участь в усіх заходах з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі або з ними заздалегідь і в належний час роботодавець повинен проводити консультації щодо:
1) будь-якого заходу, який може мати істотний вплив на безпеку та охорону здоров’я відповідних працівників;
2) визначення уповноважених з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, організації їх діяльності, а також відповідальних працівників з організації надання домедичної допомоги, ліквідації аварії та евакуації;
3) оцінювання професійних ризиків для безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
4) запобіжних та захисних заходів, які мають бути запроваджені;
5) засобів колективного та індивідуального захисту, які необхідно використовувати;
6) нещасних випадків, що призвели до тимчасової втрати працездатності тривалістю понад три робочі дні, професійних захворювань, а також інформування про них відповідно до законодавства;
7) організації інформування працівників та представників працівників;
8) планування та організації підготовки працівників та представників працівників у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
Такі консультації проводяться в порядку, визначеному колективним договором.
3. Представники працівників мають право звертатися до роботодавця із пропозиціями щодо вжиття відповідних заходів з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі та надавати йому з цією метою пропозиції щодо зменшення загроз та/або усунення джерел небезпеки.
4. Роботодавцю заборонено ставити працівників або представників працівників у несприятливе становище чи чинити на них тиск через їх дії, пов’язані з виконанням функцій, визначених у цій статті.
5. Роботодавець повинен забезпечувати представникам працівників достатньо вільного часу без втрати оплати праці та забезпечувати їх необхідними засобами для реалізації їх прав та обов’язків з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
6. Працівники та/або представники працівників мають право подавати до компетентних органів скарги щодо незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці на належному рівні.
7. Представники працівників мають право надавати свої коментарі під час заходів державного контролю.
8. Для реалізації норм цієї статті, а також визначення та впровадження заходів щодо покращення умов праці, вирішення спірних питань у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі може утворюватися комісія з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
Формування зазначеної комісії в разі її утворення має здійснюватися на паритетних засадах із залученням представників працівників та уповноважених з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
Розділ IV. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ РОБОТОДАВЦІВ І ПРАЦІВНИКІВ
Стаття 24. Права роботодавців
1. Роботодавці мають право:
1) вимагати від працівників відповідно до пройденого ними навчання та наданих роботодавцем інструкцій дбати про особисту безпеку та здоров’я, а також про безпеку та здоров’я інших осіб під час виконання трудових обов’язків та/або перебування на/у робочих місцях / зонах;
2) під час виконання працівниками трудових обов’язків контролювати їх безпеку, дотримання вимог, правил, рекомендацій та інструкцій з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, зокрема якщо це зумовлено необхідністю забезпечення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, застосовувати технічні засоби з обов’язковим інформуванням працівників про це до початку їх застосування. Під час здійснення такого контролю не допускаються дії, що принижують честь і гідність або порушують інші права працівників;
3) вимагати від працівників знати та виконувати вимоги нормативно-правових актів та актів роботодавця з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, використовувати робоче обладнання за призначенням, дотримуватися правил користування засобами колективного та індивідуального захисту, що безпосередньо стосуються виконуваної ними роботи;
4) вимагати від працівників проходження в установленому законодавством порядку медичних оглядів та навчання з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
5) залучати суб’єктів господарювання, що надають послуги з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, до організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі, проведення аудиту системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі, проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці, навчання з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, розроблення та оцінювання ефективності заходів щодо усунення та мінімізації професійних ризиків, проведення технічних оглядів робочого обладнання та надання інших послуг у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
Стаття 25. Обов’язки роботодавців
1. З метою забезпечення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі в усіх аспектах, що стосуються роботи, роботодавці зобов’язані:
1) організовувати та здійснювати заходи з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі відповідно до принципів запобігання, визначених частиною першою статті 14 цього Закону, і коригувати ці заходи з урахуванням обставин, що змінюються;
2) визначати засоби та заходи щодо запобігання та захисту працівників від небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків;
3) проводити аналіз, оцінювання та управління професійними ризиками, вести облік професійних факторів і професійних ризиків;
4) страхувати відповідно до законодавства відповідальність за шкоду життю, здоров’ю та працездатності працівника, завдану внаслідок виконання ним трудових обов’язків (роботи);
5) фінансувати заходи з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі у необхідних для цього обсягах;
6) визначати відповідно до вимог цього Закону уповноваженого з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
7) організовувати систему управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі, а також здійснювати контроль за її функціонуванням;
8) проводити моніторинг за технічним станом робочого обладнання, підтримувати його в належних умовах та проводити технічні огляди робочого обладнання відповідно до порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України;
9) у разі виконання трудових обов’язків на/у одному робочому місці / робочій зоні працівниками різних роботодавців співпрацювати між собою з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, координувати свої дії з метою запобігання та захисту працівників від небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків, інформувати один одного та своїх працівників або їх представників про ці небезпечні та/або шкідливі професійні фактори і професійні ризики, а також про запобіжні та захисні заходи, які мають бути запроваджені чи вже запроваджені;
10) проводити атестацію робочих місць / зон за умовами праці відповідно до вимог законодавства;
11) залучати працівників до консультацій та прийняття рішень з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
12) під час планування змін в організації праці проводити з працівниками та/або їх представниками консультації з питань вибору робочого обладнання, умов праці, впливу робочого середовища на/у робочому місці / робочій зоні на безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі;
13) під час проектування робочих місць / зон, робочого обладнання, організації праці та робочих процесів, використання або виробництва речовин здійснювати адаптацію до технічного прогресу та нових форм організації праці шляхом постійного контролю та застосування технологічних досягнень і наукових відкриттів з метою підвищення і збереження рівня безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
14) організовувати за власні кошти проходження працівниками навчання з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі в робочий час із збереженням заробітної плати;
15) допускати до виконання робіт працівників, які пройшли відповідне навчання з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі та/або інструктажі;
16) організовувати за рахунок власних коштів проходження працівниками медичних оглядів у робочий час із збереженням заробітної плати, забезпечувати виконання рекомендацій за результатами медичних оглядів;
17) враховувати стан здоров’я кожного працівника, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, та працівниць, які годують грудьми;
18) інформувати працівників та їх представників про:
професійні ризики та запобіжні заходи, які вживаються роботодавцем для їх усунення, мінімізації чи захисту від них;
заходи, що необхідно здійснювати для надання домедичної допомоги, пожежогасіння та евакуації працівників;
19) організовувати проведення з працівниками належних інструктажів, ознайомлення працівників з інструкціями щодо безпечного використання робочого обладнання;
20) в установлених цим Законом випадках одержувати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та надавати для реєстрації декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі;
21) вести облік інцидентів, нещасних випадків, професійних захворювань працівників;
22) повідомляти центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, про нещасні випадки та професійні захворювання працівників;
23) розслідувати нещасні випадки та професійні захворювання на виробництві;
24) складати та виконувати загальний план запобігання професійним ризикам.
2. Зазначені в частині першій цієї статті обов’язки не є вичерпними. Інші обов’язки роботодавця визначаються законодавством про працю або виникають в результаті визначених цим Законом прав працівників.
3. Залучення роботодавцем сторонніх осіб та суб’єктів господарювання для забезпечення виконання зобов’язань і завдань у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі не звільняє його від відповідальності за забезпечення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі в усіх аспектах, що стосуються роботи.
4. Фінансування витрат на безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі, пов’язаних із виконанням обов’язків роботодавця, здійснюється за рахунок коштів роботодавця.
5. Обсяг витрат роботодавця на безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі має забезпечувати та бути достатнім для виконання всіх зобов’язань, визначених цим Законом, законодавством, колективними договорами (угодами), та завдань, пов’язаних із забезпеченням безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, і нічим не може бути обмежений.
Стаття 26. Права працівників
1. Кожний працівник має право на:
1) створення роботодавцем безпечних умов праці, зокрема шляхом безоплатного забезпечення роботодавцем працівника на роботі засобами колективного та/або індивідуального захисту;
2) відсутність обов’язку нести будь-які фінансові витрати, пов’язані з безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі;
3) отримання від роботодавця інформації про професійні ризики, на які він наражається або може наражатися під час виконання роботи, а також про запобіжні заходи, вжиті для забезпечення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
4) належне навчання та інформування (у доступних форматах для осіб з інвалідністю з порушеннями зору та слуху) з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі з урахуванням характеру його роботи та професійних ризиків, на які він наражається або може наражатися;
5) відмову від виконання трудових обов’язків у разі наявності загрози його життю і здоров’ю;
6) відшкодування відповідно до законодавства шкоди та збитків, заподіяних здоров’ю працівника внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці;
7) консультації під час прийняття роботодавцем рішень, пов’язаних з його безпекою та здоров’ям;
8) подання до компетентних органів скарг щодо незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці на належному рівні, а також надання коментарів під час заходів державного контролю;
9) проходження належного відповідно до законодавства медичного обстеження з метою оцінювання своєї фізичної та психологічної підготовленості до роботи, а також наслідків, що спричиняють робота та умови, в яких вона виконується, для його здоров’я;
10) відсутність будь-яких негативних наслідків для себе, а також на захист від таких наслідків у разі залишення свого робочого місця / зони у випадку серйозної, неминучої та невідворотної загрози або вжиття відповідно до рівня знань і наявних технічних засобів належних заходів до уникнення наслідків серйозної та прямої загрози для власної безпеки та/або безпеки інших осіб, якщо не вдалося зв’язатися із безпосереднім керівником;
11) захист від утисків або дисциплінарних заходів за повідомлення про нещасний випадок, професійне захворювання, небезпечну подію, нещасний випадок або підозру на професійне захворювання.
2. Зазначені у частині першій цієї статті права не є вичерпними. Інші права працівників виникають в результаті визначених цим Законом обов’язків роботодавця.
Стаття 27. Обов’язки працівників
1. Кожний працівник з урахуванням власного досвіду та відповідно до отриманих від роботодавця інструкцій, результатів навчання з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі зобов’язаний дбати про власну безпеку та здоров’я, а також про безпеку та здоров’я інших осіб, на яких впливають його дії або бездіяльність.
2. З цією метою працівник зобов’язаний:
1) дотримуватися наданих роботодавцем інструкцій і вказівок;
2) проходити відповідно до встановлених законодавством та роботодавцем вимог навчання з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
3) правильно і за призначенням використовувати робоче обладнання, небезпечні речовини, транспортні та інші засоби праці;
4) правильно використовувати надані йому в розпорядження засоби індивідуального захисту та після використання повертати їх на передбачене для цього місце;
5) не допускати несанкціонованого відключення, зміни або вилучення захисних пристроїв, встановлених на робочому обладнанні, на/у робочих місцях / зонах, спорудах, та правильно використовувати такі пристрої безпеки;
6) негайно інформувати роботодавця та/або відповідальних посадових осіб, та/або уповноважених з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі про будь-яку робочу ситуацію, щодо якої він має достатні підстави вважати, що остання становить або може становити серйозну загрозу для безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, а також про будь-які недоліки у системах захисту;
7) співпрацювати з роботодавцем та/або уповноваженими з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі протягом часу, необхідного для виконання всіх завдань та/або дотримання всіх вимог, передбачених компетентними органами для забезпечення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
8) співпрацювати в межах своєї компетенції з роботодавцем та/або уповноваженими з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі протягом часу, необхідного роботодавцю для забезпечення безпечних умов праці та робочого середовища і усунення загроз для безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
9) проходити у визначений роботодавцем час медичний огляд та виконувати рекомендації, визначені у медичних висновках;
10) за наявності документально оформленої вимоги роботодавця, державного інспектора праці, уповноваженого з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі пройти медичний огляд у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
3. Обов’язки працівника, визначені частиною другою цієї статті, не є вичерпними. Інші обов’язки працівника виникають з урахуванням правил, рекомендацій, інструкцій, спрямованих на забезпечення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, встановлених відповідно до законодавства про працю, або інших визначених цим Законом прав роботодавців.
4. Наявність у працівника обов’язків у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі та/або їх невиконання працівником не може бути підставою для невиконання роботодавцем своїх обов’язків.
Розділ V. БЕЗПЕКА ТА ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПРАЦІВНИКІВ
Стаття 28. Безпека та охорона здоров’я вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, та працівниць, які годують грудьми
1. Роботодавцям заборонено використовувати працю вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, та працівниць, які годують грудьми, визначену органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, такою, що завдає шкоди їхньому здоров’ю або становить значний професійний ризик для їхнього здоров’я та/або здоров’я дитини таких працівниць.
2. Перелік небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і умов праці, що можуть завдати шкоди здоров’ю вагітних працівниць, їхньому плоду, працівниць, які нещодавно народили, працівниць, які годують грудьми, та/або їхнім дітям, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, з урахуванням консультацій з організаціями роботодавців та працівників.
3. З урахуванням переліку, визначеного частиною другою цієї статті, роботодавець повинен:
1) самостійно або за допомогою уповноважених з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі проводити оцінювання професійних ризиків для безпеки та здоров’я таких працівниць, а також можливий вплив на вагітність, плід, годування грудьми дітей таких працівниць, на безпеку та здоров’я їхніх дітей;
2) інформувати таких працівниць про результати зазначеного у пункті 1 цієї частини оцінювання професійних ризиків та про всі заходи, яких буде вжито для безпеки їх праці та здоров’я;
3) вживати заходів щодо недопущення завдання шкоди здоров’ю таких працівниць та негативного впливу на вагітність або на годування грудьми шляхом тимчасового пристосування умов праці, режимів і графіків роботи, регулювання тривалості їх робочого дня, а також запобігання виникненню професійних ризиків, яким вони піддаються.
