ЗАКОН УКРАЇНИ
Про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі
Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, регулює відносини у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі з метою забезпечення безпечних умов праці, збереження життя і здоров’я працівників та встановлює єдиний порядок організації, функціонування системи управління в цій сфері.
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) атестація робочих місць / зон за умовами праці – комплексне оцінювання факторів робочого середовища і трудового процесу, що впливають на здоров’я і працездатність працівників під час роботи;
2) аудит системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі – документований процес незалежного, систематичного збору і аналізу інформації для об’єктивного оцінювання системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі на відповідність вимогам законодавства, а також оцінювання ефективності функціонування такої системи та заходів з мінімізації професійних ризиків;
3) безпека та охорона здоров’я працівників на роботі – система заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я, життя і працездатності працівників, запобігання та/або зменшення впливу небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків на працівників, що вживаються на всіх етапах робочого процесу, зокрема на етапі планування та проектування;
4) безпечні умови праці – стан умов праці, за якого відсутні небезпечні та/або шкідливі професійні фактори чи їхні рівні не перевищують гранично допустимих значень;
5) вагітна працівниця – жінка-працівниця, яка поінформувала роботодавця про свою вагітність шляхом надання медичного висновку, виданого за результатами медичного огляду;
6) використання робочого обладнання – будь-яка діяльність, пов’язана з робочим обладнанням, зокрема його запуск, зупинка, транспортування, ремонт, модифікація, налаштування, експлуатація та обслуговування, включно з очищенням;
7) громадський контроль – діяльність представників працівників, їх організацій та об’єднань із здійснення контролю за додержанням законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі з метою запобігання професійним ризикам та забезпечення належного рівня захисту прав працівників у цій сфері;
8) державна політика у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі – система визначених на законодавчому рівні цілей і принципів у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, спрямованих на їх досягнення та реалізацію державно-управлінських рішень, заходів і дій;
9) запобіжні заходи – організаційні, правові, технічні, медичні, санітарно-гігієнічні, протиепідемічні заходи, що здійснюються роботодавцем з метою запобігання, усунення або мінімізації професійних ризиків;
10) засоби індивідуального захисту – засоби, призначені для носіння та/або використання працівником з метою індивідуального захисту від одного або більше професійних ризиків, які можуть становити загрозу життю та здоров’ю працівника, а також будь-які пристосування, аксесуари чи змінні компоненти, призначені для цієї мети;
11) засоби колективного захисту – засоби захисту працівників, які конструктивно та/або функцiонально пов’язані з робочим обладнанням, робочим процесом, приміщенням, будівлею, спорудою, робочим мiсцем / зоною;
12) ідентифікація небезпеки – процес виявлення та розпізнавання наявності небезпеки та визначення її характеристик;
13) інструктаж – доведення до відома працівників змісту встановлених законодавством та/або роботодавцем вимог щодо безпечного виконання робіт, характерних помилок на робочих місцях осіб, яких інструктують, поглиблення знань і навичок з безпечного виконання робіт;
14) інцидент – подія або сукупність подій, що виникає у процесі роботи та може призвести або призводить до травмування чи завдання шкоди здоров’ю працівника;
15) культура безпеки – система принципів, формальних і неформальних правил, форм поведінки, що базуються на пріоритеті цінності життя і здоров’я працівників над економічними чи будь-якими іншими цілями діяльності роботодавця;
16) культура профілактики безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі – система принципів, формальних і неформальних правил, форм поведінки, в якій право на безпечне та здорове робоче середовище визнається на всіх рівнях, а принципам запобігання професійним ризикам надається пріоритет;
17) модифікація – зміна у конструкції обладнання, що використовується, з метою зміни його технічних характеристик, підвищення рівня безпечності, технічного рівня чи поліпшення економічних характеристик;
18) національна програма у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі – комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів, спрямованих на реалізацію цілей державної (національної) політики та розв’язання найважливіших проблем у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, з визначенням строків їх виконання, виконавців, джерел фінансування та іншого ресурсного забезпечення;
19) небезпека – потенційна властивість, притаманна об’єкту, діяльності, робочому обладнанню або факторам робочого середовища, що може спричинити шкоду здоров’ю або життю працівника;
20) небезпечний професійний фактор – фактор робочого середовища, вплив якого на працівника за певних умов може призвести до травми, раптового погіршення здоров’я працівника або його смерті;
21) нещасний випадок – обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного та/або шкідливого професійного фактора, що сталися у процесі або у зв’язку з виконанням працівником роботи, внаслідок яких заподіяно будь-яку шкоду здоров’ю працівника або настала його смерть;
22) нічний працівник – працівник, який згідно з визначеним режимом роботи працює у нічний час не менше ніж три години денного (змінного) робочого часу або не менше ніж чверть норми робочого часу (тижневої, місячної, квартальної, річної);
23) нормативно-правові акти з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі – нормативно-правові акти, якими встановлюються вимоги щодо забезпечення безпечних умов праці та охорони здоров’я працівників;
24) оцінювання професійних ризиків – систематичний і безперервний процес вивчення всіх аспектів, пов’язаних з роботою, з метою визначення професійних небезпек, їх якісного і кількісного аналізу, оцінки впливу професійних ризиків на безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі;
25) працівник – фізична особа, яка в межах трудових відносин незалежно від наявності формального трудового договору виконує роботу, зокрема за рішенням суду, або надає послуги на користь (в інтересах) іншої особи (роботодавця), а також особа, яка проходить у роботодавця навчання або практику, крім домашніх працівників, самозайнятих осіб та членів фермерського господарства;
26) працівниця, яка годує грудьми, – жінка-працівниця, яка годує грудьми народжену нею дитину віком до 1,5 року та поінформувала про це роботодавця шляхом надання медичного висновку, виданого за результатами медичного огляду;
27) працівниця, яка нещодавно народила, – жінка-працівниця, яка має народжену нею дитину віком до 1 року та поінформувала про це роботодавця шляхом надання документа, необхідного для державної реєстрації народження дитини, або свідоцтва про народження дитини;
28) представники працівників – особи, обрані чи призначені відповідно до законодавства, на яких покладено спеціальні функції щодо представлення інтересів та захисту прав працівників з питань безпеки та охорони здоров’я на роботі, зокрема:
представники професійних спілок з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі – особи, призначені чи обрані професійними спілками, їх організаціями та об’єднаннями;
за відсутності представників професійних спілок з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі – особи, визначені іншим уповноваженим органом на представництво трудового колективу або вільно обрані та уповноважені трудовим колективом;
29) професійне захворювання – захворювання (зокрема отруєння), причиною якого виключно або переважно став вплив на працівника небезпечних та/або шкідливих професійних факторів, пов’язаних з роботою;
30) професійний ризик – імовірність порушення (ушкодження) здоров’я працівника внаслідок несприятливого впливу небезпечних та/або шкідливих професійних факторів або робочого середовища з урахуванням тяжкості наслідків такого впливу на здоров’я працівника та втрати ним працездатності;
31) роботодавець – юридична або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб;
32) робоча зона – місця, простір, призначені для розташування робочих місць у приміщенні, будівлі, споруді чи на території, що належать роботодавцю та/або використовуються ним, до яких працівник має доступ під час виконання роботи, а також будь-яке інше місце, що прямо або опосередковано контролюється роботодавцем, де працівник повинен перебувати або в напрямку якого рухатися під час виконання роботи;
33) робоче місце – одне або кілька визначених у межах робочої зони місць, переважно на якому (яких) працівник виконує роботу, обладнане (обладнані) необхідними для виконання такої роботи матеріально-технічними засобами;
34) робоче обладнання – машина, апарат, інструмент, пристрій або інше устаткування, що використовується роботодавцем або працівником на роботі;
35) робоче обладнання підвищеної небезпеки – робоче обладнання, що становить небезпеку для життя або здоров’я працівників та інших осіб під час виконання працівниками трудових обов’язків внаслідок накопичення в ньому енергії або якщо в ньому відбуваються процеси, що потенційно можуть створити таку небезпеку;
36) робоче середовище – сукупність навколишніх факторів, зокрема, але не виключно, фізичних, хімічних, біологічних, психофізіологічних, психосоціальних, способів організації праці, речовин, робочого обладнання та робочих процесів, що формують умови праці або впливають на них;
37) система управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі – сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів, що спрямовані на створення безпечних умов праці для працівників, збереження їхнього здоров’я та є частиною загальної системи управління діяльністю роботодавця;
38) система державного управління у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі – сукупність суб’єктів управління (суб’єктів владних повноважень), об’єктів управління (у відповідній сфері та галузі суспільного життя), управлінської діяльності та інших суспільних відносин, через які реалізується взаємодія між суб’єктами та об’єктами управління;
39) спостереження за станом здоров’я працівників – комплекс заходів, спрямованих на виявлення впливу умов праці на здоров’я працівників шляхом аналізу та оцінювання стану їхнього здоров’я, психічної та фізіологічної придатності до виконання роботи, рівня і структури захворюваності, а також визначення за результатами такого спостереження заходів з оздоровлення, медичної та/або професійної реабілітації працівників;
40) технічний огляд робочого обладнання – комплекс дій, які проводяться з метою визначення якості монтажу, ремонту, модифікації (реконструкції та модернізації), умов та строку подальшого безпечного використання робочого обладнання, оцінювання технічного стану складових, деталей або їх елементів, перевірки їх на відповідність технічним вимогам;
41) умови праці – сукупність факторів робочого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров’я та працездатність працівника під час виконання ним трудових обов’язків (роботи);
42) умови праці підвищеної небезпеки – умови праці, що характеризуються підвищеним ступенем професійного ризику щодо виникнення аварій, пожеж, інших раптових подій, які загрожують життю і здоров’ю працівників;
43) уповноважений з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі – визначений роботодавцем компетентний працівник або структурний підрозділ роботодавця, що організовує роботу з безпеки та охорони здоров’я працівників, або юридична особа чи фізична особа – підприємець, що в установленому законодавством порядку надає послуги у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
44) управління професійними ризиками – спланований, систематичний процес виявлення небезпек, оцінювання та мінімізації професійних ризиків для безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
45) шкідливий професійний фактор – фактор робочого середовища або трудового процесу, вплив якого на працівника за певних умов (інтенсивність, тривалість дії тощо) може спричинити професійне захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищення частоти соматичних та інфекційних захворювань чи призвести до порушення здоров’я працівника.
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на всіх працівників і роботодавців незалежно від форми власності та виду діяльності. Іншими законами можуть встановлюватися особливості регулювання відносин у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі з урахуванням норм цього Закону, без звуження змісту та обсягу визначених ним прав, гарантій та обов’язків у цій сфері.
2. Дія цього Закону не поширюється на військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу, осіб, які мають спеціальні звання, державних, правоохоронних органів та військових формувань, утворених відповідно до закону.
3. Відносини у сфері безпеки та охорони здоров’я осіб, зазначених у частині другій цієї статті, регулюються законами України у відповідній сфері, указами Президента України, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та державних, правоохоронних органів, органів влади, в яких проходять службу такі особи. Під час розроблення, прийняття нових або внесення змін до нормативно-правових актів, зазначених у цій частині, безпека та охорона здоров’я зазначених осіб мають забезпечуватися, наскільки це можливо, з урахуванням положень цього Закону.
4. Дія цього Закону поширюється на відносини за цивільно-правовими договорами у випадках, визначених цим Законом.
Стаття 3. Законодавство про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі
1. Законодавство про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі є складовою законодавства про працю.
2. Законодавство про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі складається з Конституції України, цього Закону, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері.
3. Якщо міжнародним договором України у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, визначено більший (вищий) обсяг прав, гарантій та обов’язків, ніж передбачено законами та іншими нормативно-правовими актами України з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, застосовуються норми такого міжнародного договору України.
Розділ II. ДЕРЖАВНА (НАЦІОНАЛЬНА) ПОЛІТИКА У СФЕРІ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПРАЦІВНИКІВ НА РОБОТІ
Стаття 4. Державна політика у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі
1. Метою державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі є запобігання травматизму на роботі, професійним захворюванням та смертельним випадкам шляхом максимально можливого зниження рівня професійних ризиків і сприяння безпеці та охороні здоров’я працівників на роботі.
2. Державна політика у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі ґрунтується, зокрема, але не виключно, на принципах:
1) найвищої пріоритетності захисту життя і здоров’я працівників;
2) повної відповідальності роботодавця за створення безпечних умов праці;
3) створення належних умов для реалізації працівником права на безпечні умови праці та його відповідальності за свою безпеку;
4) пріоритетності запобігання професійним ризикам на основі їх оцінювання та усунення небезпек у джерелах їх виникнення;
5) збалансованого державного регулювання з урахуванням реального стану справ та характеру і ступеня небезпек;
6) соціального захисту працівників та відшкодування збитків особам, які постраждали від нещасного випадку або професійного захворювання;
7) всебічного залучення на засадах соціального діалогу всеукраїнських об’єднань роботодавців та професійних спілок до формування державної (національної) політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, забезпечення її відкритості і прозорості;
8) розвитку на національному рівні культури безпеки і культури профілактики безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
9) врахування найкращого світового досвіду з організації роботи щодо поліпшення умов праці і підвищення рівня безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі на основі міжнародного співробітництва;
10) розроблення та перегляду нормативно-правових актів, а також встановлення мінімальних вимог щодо безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
11) визначення у випадках, якщо цього вимагають характер і ступінь небезпеки, умов, що регулюють проектування, будівництво, розміщення, введення в експлуатацію та реконструкцію виробничих об’єктів, а також виконання певних робіт чи використання робочого обладнання;
12) визначення небезпечних та/або шкідливих професійних факторів, вплив яких необхідно заборонити чи обмежити;
13) функціонування системи інформування роботодавцем та іншими заінтересованими суб’єктами про нещасні випадки, професійні захворювання, їхньої реєстрації та проведення розслідувань в установлених законодавством випадках;
14) проведення наукових досліджень і поглиблення знань у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, зокрема щодо впливу хімічних, фізичних, біологічних, психофізіологічних, психосоціальних та інших факторів, які можуть становити небезпеку для здоров’я працівників;
15) забезпечення функціонування системи консультування роботодавців і працівників з метою надання їм допомоги щодо організації заходів з мінімізації небезпек і професійних ризиків та застосування законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі;
16) функціонування системи державного контролю за додержанням вимог законодавства про працю і застосування санкцій за їх порушення;
17) свободи доступу до інформації про вжиті заходи з реалізації державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, а також інформації про нещасні випадки, професійні захворювання;
18) комплексного підходу до розв’язання проблем і вирішення завдань на основі системи програм у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
19) координації діяльності центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
20) мотивації (заохочення) роботодавців і працівників до створення безпечних умов праці з метою збереження життя і здоров’я працівників на роботі.
3. Кабінет Міністрів України:
забезпечує проведення державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
визначає мінімальні вимоги щодо безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
4. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до наданих їм повноважень формують та реалізують державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, зокрема, шляхом:
формування та реалізації науково-технічної політики з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
розроблення та виконання галузевих програм у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі за участю професійних спілок;
здійснення відомчого контролю за діяльністю суб’єктів господарювання, які входять до сфери їх управління, та методичного керівництва з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
укладення з відповідними галузевими професійними спілками угод з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
участі в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
організації навчання і перевірки знань з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
утворення аварійно-рятувальних служб, здійснення керівництва їх діяльністю, забезпечення виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи.
5. Мінімальні вимоги щодо безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, передбачені директивами Європейського Союзу, зазначеними у Додатку XL до глави 21 "Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей" розділу V "Економічне та галузеве співробітництво" Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, визначає Кабінет Міністрів України.
6. Нормативно-правовими актами з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі можуть встановлюватися мінімальні вимоги, правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
Розроблення, прийняття, скасування та внесення змін до нормативно-правових актів з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі здійснюються з обов’язковим залученням організацій професійних спілок та роботодавців, їх об’єднань на національному та/або галузевому рівні відповідно до законодавства про колективні договори і угоди та соціальний діалог.
Нормативно-правові акти з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі переглядаються з урахуванням впровадження досягнень науки, техніки і технологій, соціально-економічного розвитку та повинні сприяти поліпшенню безпечного виконання робіт та підвищенню рівня захисту життя і здоров’я працівників на роботі.
7. Для працівників, зайнятих на роботах в умовах праці підвищеної небезпеки та/або із шкідливими професійними факторами, законодавством, колективними договорами можуть встановлюватися гарантії, пільги та компенсації, зокрема, але не виключно, щодо безоплатного забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, водою, оплачуваних перерв санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткової оплачуваної відпустки, пільгового пенсійного забезпечення, підвищеного розміру оплати праці.
8. Виконання завдань державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі може здійснюватися шляхом розроблення та виконання національних, галузевих, територіальних програм у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
Стаття 5. Консультації та залучення організацій роботодавців та професійних спілок
1. На загальнодержавному рівні формування та оцінювання державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі повинні здійснюватися у співпраці, координації та за участю всеукраїнських об’єднань професійних спілок та організацій роботодавців.
2. За рішенням органів державної влади, організацій роботодавців, професійних спілок, їх об’єднань для проведення консультацій на національному, галузевому та регіональному рівнях щодо сприяння безпеці та охороні здоров’я працівників на роботі можуть утворюватися консультативні ради.
3. Колективними договорами, угодами можуть бути визначені інші гарантії, права та обов’язки сторін щодо забезпечення безпечних умов праці.
4. Громадський контроль за додержанням законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі здійснюють представники працівників.
Стаття 6. Облік та розслідування нещасних випадків та професійних захворювань
1. Роботодавець зобов’язаний вести облік всіх інцидентів, з’ясовувати причини їх виникнення та документувати відомості про них. Порядок ведення обліку інцидентів визначається роботодавцем після консультацій з представниками працівників.
2. Роботодавець зобов’язаний надавати інформацію про нещасні випадки та професійні захворювання на виробництві у порядку, визначеному законодавством.
3. Розслідування та облік нещасних випадків і професійних захворювань проводяться відповідно до порядку ведення обліку нещасних випадків і професійних захворювань працівників, повідомлення про них та їх розслідування.
4. Порядок ведення обліку нещасних випадків і професійних захворювань працівників, повідомлення про них та їх розслідування визначає Кабінет Міністрів України.
5. За результатами проведеного розслідування роботодавець забезпечує усунення причин, що призвели до нещасного випадку, професійного захворювання, та здійснює профілактичні заходи, спрямовані на запобігання їм у майбутньому.
6. У разі непроведення роботодавцем в установленому порядку розслідування нещасного випадку, професійного захворювання працівників за вмотивованою заявою потерпілого або його законного представника центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, має право прийняти рішення про проведення розслідування нещасного випадку, професійного захворювання працівника.
7. Спеціальні розслідування нещасних випадків та розслідування професійних захворювань у випадках та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, проводить центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю.
8. Інформація стосовно осіб, яким встановлено професійне захворювання, вноситься до електронної системи епідеміологічного нагляду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 7. Освіта у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі
1. Під час формування професійних стандартів та/або кваліфікаційних характеристик мають визначатися компетентності у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
2. Післядипломна освіта, професійне навчання працівників, курси перепідготовки та/або підвищення кваліфікації, безперервний професійний розвиток мають забезпечувати оновлення або формування компетентностей із безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі відповідно до професійних стандартів.
Стаття 8. Страхування у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі
1. Роботодавець зобов’язаний здійснювати загальнообов’язкове державне соціальне страхування працівників від нещасного випадку та професійного захворювання, які можуть спричинити втрату працездатності, відповідно до законодавства.
2. Якщо роботодавець не забезпечив загальнообов’язкове державне соціальне страхування працівника від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, відповідно до законодавства, відшкодування такому працівникові страхових виплат, визначених законодавством, покладається на роботодавця. Сплата роботодавцем таких виплат не звільняє його від адміністративної, кримінальної або фінансової відповідальності, визначеної законом.
3. Якщо роботодавець відповідно до законодавства не повідомив центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, про суми винагороди, виплачені працівникові за виконану роботу, на роботодавця покладається виплата такому працівникові суми відшкодування у розмірах, визначених законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у частині розміру страхових виплат, який розраховується з таких сум винагороди.
4. Роботодавець за власний рахунок або за добровільної часткової участі працівників в оплаті страхової премії за договором страхування може додатково застрахувати їх життя, здоров’я та працездатність за класом страхування 1, визначеним статтею 4 Закону України "Про страхування".
Стаття 9. Наукові дослідження у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі
1. Держава створює умови для підвищення рівня наукових знань і проведення досліджень у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, зокрема шляхом фінансової підтримки проведення науково-дослідних робіт у цій сфері підприємствами, установами, організаціями та іншими інституціями різних форм власності.
2. Заохочення державою досліджень у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі також передбачає:
1) підтримку утворення дослідницьких структур, структур післядипломного навчання для фахівців, дослідників і науковців;
2) організацію та координацію співпраці між різними заінтересованими національними структурами, сторонами соціального діалогу;
3) вільний доступ та поширення результатів досліджень та іншої науково-технічної інформації, що сприяє просуванню знань і досягненню прогресу в наукових дослідженнях;
4) заохочення національних науково-дослідних установ до участі в міжнародних заходах, проектах;
5) заохочення до вивчення передового досвіду у сфері запобігання професійним ризикам та захисту життя і здоров’я працівників, а також його впровадження роботодавцями.
3. Наукові дослідження насамперед мають бути спрямовані на посилення запобігання професійним ризикам і захист здоров’я працівників.
4. Центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі та у сфері охорони здоров’я, затверджують та координують проведення наукових досліджень у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
5. Наукові дослідження у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі можуть фінансуватися з будь-яких інших джерел, не заборонених законом.
Стаття 10. Забезпечення дотримання санітарних норм та правил
1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, на підставі результатів токсикологічних, гігієнічних, епідеміологічних, інших наукових досліджень та аналізу професійних ризиків затверджує за медичними критеріями санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
2. З метою санітарно-гігієнічного оцінювання факторів робочого середовища і трудового процесу на відповідність санітарним нормам та правилам за показниками небезпечних та/або шкідливих професійних факторів, важкості та напруженості трудового процесу, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працівників, а також на їхніх нащадків (як сьогодні, так і в майбутньому), роботодавці за власний рахунок повинні проводити атестацію робочих місць / зон за умовами праці.
3. Проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці є обов’язковим у разі, якщо законодавством або колективним договором, угодою прямо встановлено її проведення для відповідних виробництв, робіт, професій, посад, показників та/або якщо забезпечення певних гарантій особи та/або набуття нею права на пільги і компенсації визначає законодавство у прямій залежності від результатів такої атестації.
4. Роботодавці залежно від фактично визначених рівнів впливу факторів робочого середовища і трудового процесу та з урахуванням їх можливої шкідливої дії на здоров’я працівників із залученням уповноважених з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі та представників працівників повинні планувати та здійснювати заходи для покращення умов праці з метою зменшення впливу на працівників небезпечних та/або шкідливих професійних факторів шляхом усунення чи зменшення їх рівня до гранично допустимого значення.
5. Порядок проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці визначає Кабінет Міністрів України.
Методику проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
6. З метою атестації робочих місць / зон за умовами праці проводяться гігієнічні дослідження умов праці. Гігієнічні дослідження умов праці проводять суб’єкти господарювання, які відповідають вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України.
7. Державний контроль за своєчасністю проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю.
8. Заборонено застосування небезпечних професійних факторів у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації відповідно до законодавства.
Стаття 11. Спеціальні умови виконання робіт підвищеної небезпеки
1. У разі якщо цього вимагають характер і ступінь небезпеки робіт, виконання яких пов’язане з об’єктивно вищим ризиком впливу небезпечних та/або шкідливих професійних факторів на життя і здоров’я працівників (роботи підвищеної небезпеки), такі роботи можуть виконуватися лише за наявності щонайменше однієї з таких умов:
1) визначеного регулятором договору страхування життя, здоров’я та працездатності працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки, за класом страхування 1, визначеним статтею 4 Закону України "Про страхування"; або
2) дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки, отриманого відповідно до цієї статті, або зареєстрованої декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі.
2. Договір страхування життя, здоров’я та працездатності працівників під час виконання робіт, визначених частиною першою цієї статті, має передбачати страхові виплати працівникам або членам їхніх сімей у розмірах, не нижче встановлених законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Порядок та умови такого страхування визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, за погодженням з Національним банком України.
3. Дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки, зазначений у частині першій цієї статті, видає роботодавцю центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, на підставі позитивного висновку експертизи щодо спроможності роботодавця забезпечити безпечне виконання заявлених робіт.
Дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки видають військовим частинам, підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери управління відповідних центральних органів виконавчої влади, спеціально уповноважені структурні підрозділи таких центральних органів виконавчої влади на підставі позитивного висновку експертизи щодо спроможності роботодавця забезпечити безпечне виконання заявлених робіт.
4. Дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки видається на безоплатній основі та діє безстроково.
5. Порядок видачі, відмови у видачі, припинення дії дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки визначає Кабінет Міністрів України.
6. Перелік робіт підвищеної небезпеки, визначених частиною першою цієї статті, визначає Кабінет Міністрів України.
7. Позитивний висновок експертизи щодо спроможності роботодавця забезпечити безпечне виконання робіт підвищеної небезпеки надають суб’єкти господарювання, які акредитовані національним органом України з акредитації та відповідають вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України.
8. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви про одержання дозволу та позитивного висновку експертизи щодо спроможності роботодавця забезпечити безпечне виконання заявлених робіт приймає рішення про видачу дозволу або про обґрунтовану відмову в його видачі із зазначенням підстав, визначених цією статтею.
У разі якщо в установлений законом строк роботодавцю не видано або не надіслано дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки або рішення про відмову в його видачі, через 10 робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки роботодавець має право на виконання заявлених робіт.
9. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, приймає рішення про відмову у видачі дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки в разі:
1) неподання роботодавцем документів, необхідних для одержання дозволу, згідно із встановленим вичерпним переліком та/або їх оформлення з порушенням встановлених вимог;
2) виявлення в документах, поданих роботодавцем, недостовірних відомостей;
3) надання позитивного висновку експертизи щодо спроможності роботодавця забезпечити безпечне виконання заявлених робіт, який складено більш як за шість місяців до дня подання заяви на одержання дозволу, або такий висновок складено суб’єктом господарювання, який не акредитований національним органом України з акредитації та/або не відповідає вимогам, визначеним Кабінетом Міністрів України.
10. Дія дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки припиняється відповідно до вимог Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", а також у разі наявності таких підстав:
1) настання нещасного випадку із смертельним або іншим тяжким наслідком групового нещасного випадку, якщо за результатами розслідування встановлено, що зазначена подія сталася внаслідок безпосереднього виконання робіт підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл;
2) документально підтвердженого факту створення перешкод державним інспекторам праці під час здійснення ними заходів державного контролю.
11. Про припинення дії дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки роботодавець повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав щодо припинення дії цього дозволу протягом п’яти днів з дня прийняття рішення органом, який видав такий дозвіл.
12. Під час провадження діяльності з пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин у межах території виключної (морської) економічної зони України та на континентальному шельфі на умовах угоди про розподіл продукції, укладеної відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції", дозвіл, визначений цією статтею, надається інвестору в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
13. У будь-якому випадку, визначеному частиною першою цієї статті, роботодавець несе відповідальність за безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі і зобов’язаний вживати заходів, визначених цим Законом, до максимально можливого зменшення професійних ризиків і впливу робочого середовища на безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі.
14. Декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі подається роботодавцем або уповноваженою ним особою, надсилається поштою або, за бажанням суб’єкта звернення, кур’єром за додаткову плату, до адміністратора центру надання адміністративних послуг (далі – державний адміністратор), у паперовій або електронній формі – до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі (дозвільного органу).
15. Декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі реєструється дозвільним органом в Реєстрі декларацій відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі і на безоплатній основі протягом п’яти робочих днів з дня її надходження.
Датою надходження декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі вважається дата її реєстрації як вхідної кореспонденції державним адміністратором або дозвільним органом, а в разі надсилання рекомендованим листом – дата, зазначена на поштовому штемпелі підприємства зв’язку.
16. Державний адміністратор протягом одного робочого дня після надходження декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі передає її дозвільному органу.
17. Суб’єкт господарювання набуває право вчиняти дії щодо виконання робіт підвищеної небезпеки, визначені частиною першою цієї статті, з дня реєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі відповідним дозвільним органом.
18. Перелік видів робіт підвищеної небезпеки, форму декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі, порядок її подання та реєстрації визначає Кабінет Міністрів України.
19. Особи, які подали декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі, несуть визначену законом відповідальність за достовірність даних, зазначених у поданій декларації.
20. Відмова в реєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі не допускається.
21. У разі зміни відомостей або виявлення суб’єктом господарювання помилки в поданій декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі суб’єкт господарювання в порядку, визначеному частиною чотирнадцятою цієї статті для подання декларації, подає оновлену декларацію протягом семи робочих днів з дня настання таких змін або з дня подання декларації в разі виявлення помилки.
22. Реєстр декларацій відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі розміщується на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
Стаття 12. Спеціальні умови використання робочого обладнання
1. Роботодавець повинен вживати необхідних заходів до забезпечення того, щоб робоче обладнання, надане працівникам, відповідало виду робіт, які виконуються, або було належним чином пристосоване для їх виконання та могло використовуватися працівниками без ризику для їхньої безпеки та здоров’я.
2. Під час вибору робочого обладнання роботодавець має брати до уваги конкретні умови праці та професійні ризики для безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, а також інші небезпеки, що виникають внаслідок використання наданого працівникам робочого обладнання.
3. Якщо неможливо повністю забезпечити використання робочого обладнання працівниками без ризику для їх безпеки та здоров’я, роботодавець вживає відповідних заходів до мінімізації таких ризиків.
4. Робоче обладнання підвищеної небезпеки може використовуватися за умови повідомлення про його використання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, а також проведення обов’язкових технічних оглядів відповідно до законодавства. Використання робочого обладнання підвищеної небезпеки без повідомлення про його використання та проведення обов’язкових технічних оглядів заборонено.
Реєстрацію робочого обладнання підвищеної небезпеки, призначеного виключно для військових цілей, здійснюють уповноважені структурні підрозділи військових формувань. Технічні огляди зазначеного обладнання проводяться в порядку, визначеному керівниками державних органів, у підпорядкуванні яких перебувають військові формування.
5. Повідомлення про використання робочого обладнання підвищеної небезпеки здійснюється безоплатно в електронній формі у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
6. Роботодавець здійснює моніторинг, оцінювання технічного стану робочого обладнання та контроль за його безпечним використанням відповідно до вимог законодавства.
7. Перелік робочого обладнання підвищеної небезпеки, порядок проведення технічних оглядів робочого обладнання підвищеної небезпеки визначає Кабінет Міністрів України.
8. Обов’язкові технічні огляди робочого обладнання підвищеної небезпеки проводяться суб’єктами господарювання, які повинні бути акредитовані національним органом України з акредитації та відповідати вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України.
9. Мінімальні вимоги щодо безпеки та охорони здоров’я під час використання робочого обладнання працівниками на роботі встановлює Кабінет Міністрів України.
Стаття 13. Захист генетичного спадку
1. Захист генетичного спадку передбачає необхідність проведення аналізу наявності на/у робочих місцях / зонах факторів, які можуть спричинити негативні спадкові генетичні наслідки (у нащадків) або вплинути на репродуктивну функцію чоловіків і жінок, їх ідентифікацію, оцінювання професійних ризиків та визначення заходів щодо їх усунення або мінімізації.
2. Під час проведення роботодавцем оцінювання професійних ризиків повинна враховуватися вся наявна інформація про небезпечні та/або шкідливі професійні фактори, фактичні умови і характер роботи, взаємодія з іншими ризиками, рекомендації компетентних органів у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
3. Оцінювання професійних ризиків має визначати працівників, які зазнають впливу, а також тих, хто може потребувати окремих захисних заходів через особливу чутливість.
4. Оцінювання професійних ризиків проводиться повторно в разі змін в умовах праці, які можуть змінити ступінь їх впливу на працівників, за результатами спостереження за станом здоров’я працівників або відповідно до нових наукових досягнень у цій сфері.
5. Роботодавець забезпечує спостереження за станом здоров’я працівників, стосовно яких за результатами оцінювання професійних ризиків було виявлено ризики для генетичного спадку, зокрема шляхом проведення медичних оглядів.
6. За результатами медичного огляду лікар-профпатолог:
1) інформує працівника про результати огляду;
2) надає рекомендації щодо необхідності продовження спостереження за станом здоров’я та здійснення профілактично-оздоровчих заходів;
3) з урахуванням обмежень, пов’язаних із лікарською таємницею, інформує роботодавця про результати огляду з метою запобігання ризикам для здоров’я працівника та надає рекомендації щодо здійснення профілактично-оздоровчих заходів.
7. Перелік факторів з особливим впливом на здоров’я та генетичний спадок працівників визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Розділ III. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТОДАВЦЕМ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ТА ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я ПРАЦІВНИКІВ НА РОБОТІ
Стаття 14. Система управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі
1. Роботодавець організовує та забезпечує функціонування системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі, яка базується на таких ієрархічних та послідовних принципах:
1) уникнення небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків;
2) оцінювання небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків, яких не можна уникнути;
3) усунення небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків у джерелах їх виникнення;
4) адаптація працівника до умов праці, зокрема під час облаштування робочого місця / зони, вибору методів праці та робочого обладнання, з метою полегшення монотонної роботи та роботи в ритмі, заданому обладнанням, та запобігання або зменшення впливу небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків на працівника, зокрема з урахуванням гендерних особливостей;
5) адаптація умов праці до технічного прогресу;
6) заміна небезпечного робочого обладнання, робочих процесів, небезпечних та/або шкідливих професійних факторів фізичної, хімічної, біологічної та іншої природи на безпечні або менш небезпечні;
7) розроблення політики запобігання професійним ризикам, що охоплює організацію роботи, умови праці, соціальні відносини та вплив факторів, пов’язаних із робочим середовищем;
8) надання заходам колективного захисту пріоритету перед заходами індивідуального захисту працівників;
9) забезпечення інформування працівників про умови праці, проведення навчання з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі та інструктажів.
2. Система управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі охоплює організаційну структуру, діяльність з управління професійними ризиками, обов’язки, процедури, процеси та ресурси, які спрямовані на створення безпечних умов праці для працівників на роботі та збереження їхнього здоров’я.
3. Примірне положення про функціонування системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
Стаття 15. Уповноважені з безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі
1. З метою організації та забезпечення належного функціонування системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі роботодавці:
1) у яких кількість працівників перевищує 300 осіб або перевищує 50 осіб у разі виконання робіт підвищеної небезпеки, утворюють (визначають) один або декілька уповноважених структурних підрозділів з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі;
2) у яких кількість працівників перевищує 50 осіб або незалежно від кількості працівників у разі виконання робіт підвищеної небезпеки, визначають уповноважену особу з числа найманих працівників, на яку покладають обов’язки з організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі, або утворюють уповноважений структурний підрозділ з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
2. Роботодавці одночасно з виконанням вимог, визначених у частині першій цієї статті, мають право додатково залучати для організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі суб’єктів господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
3. Роботодавці, у яких кількість працівників не перевищує 50 осіб, визначають уповноважену особу з числа найманих працівників, на яку покладають обов’язки з організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров’я працівників на роботі, та/або утворюють уповноважений структурний підрозділ з питань безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі, або залучають суб’єктів господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі.
