У разі емісії кредитних нот СПФ у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації дострокове погашення кредитних нот за ініціативою емітента або власників кредитних нот дозволяється виключно у разі дострокового припинення інструмента кредитного захисту.
7. У разі припинення інструмента кредитного захисту в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації за ініціативою СПФ:
1) кошти, отримані СПФ, спрямовуються для виплат, передбачених транзакцією, згідно із встановленою пріоритетністю платежів;
2) при цьому СПФ може утримувати такі кошти в розмірі, необхідному для забезпечення функціонування СПФ та належного виконання нею своїх грошових зобов’язань відповідно до умов інструмента кредитного захисту та відповідних кредитних нот.
8. Якщо умови кредитних нот, емісія яких здійснена в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, передбачають здійснення платежів та/або розподіл втрат іншим чином, ніж у порядку черговості траншів кредитного ризику, такі умови повинні передбачати обставини, за настання яких платежі та/або розподіл втрат за кредитними нотами мають обов’язково здійснюватися в порядку черговості траншів кредитного ризику.
9. Комісія розробляє, затверджує та публікує на своєму офіційному вебсайті методичні рекомендації щодо виконання вимог цієї статті.
Стаття 46. Додаткові вимоги до документації за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації
1. Документація за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації має передбачати:
1) розмір заборгованості за фінансовими активами, включеними до пулу сек’юритизованих активів, що підлягає захисту від кредитного ризику;
2) кредитні обставини та порядок їх документування;
3) порядок визначення настання кредитної обставини, включаючи незалежну перевірку її настання;
4) розмір синтетичного надлишкового спреду (за наявності).
2. У разі емісії кредитних нот договори та інші правочини, які укладаються (вчиняються) в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, мають чітко передбачати заходи щодо своєчасного вирішення конфліктів між власниками кредитних нот різних класів, їхнього права голосу, а також порядок здійснення ними права голосу на зборах власників таких кредитних нот.
3. Оригінатор за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації зобов’язаний отримати висновок юридичного консультанта щодо дійсності і чинності інструмента кредитного захисту та пов’язаної документації за правом України / іноземної держави, що застосовується до такого інструмента кредитного захисту.
Вимоги до кваліфікації юридичного консультанта та змісту його висновку визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
4. Документація щодо стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації револьверних фінансових активів має передбачати підстави здійснення викупу або часткового дострокового погашення позицій сек’юритизації, включаючи щонайменше підстави, визначені пунктами 1, 3–5 частини першої статті 50 цього Закону.
Стаття 47. Вимоги до управління ризиками у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації
1. Оригінатор або первинний кредитор у рамках стандартизованої транзакції із cинтетичної сек’юритизації повинен виконувати вимоги статті 26 цього Закону щодо збереження частки економічного інтересу в пулі сек’юритизованих активів.
2. Процентний та валютний ризики, що виникають у зв’язку із стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації, та їхній можливий вплив на платежі на користь оригінатора та інвесторів у позиції сек’юритизації мають бути описані в документації за такою транзакцією. Умови стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації мають передбачати належні заходи щодо мінімізації процентного та валютного ризику за нею. Інформація про вжиті заходи підлягає розкриттю в порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії.
3. У разі здійснення СПФ емісії кредитних нот у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації така СПФ має право укладати деривативні контракти та/або набувати деривативні цінні папери виключно з метою мінімізації процентного та валютного ризику за такою транзакцією. Вимоги до таких фінансових інструментів встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
4. Оригінатору за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації не дозволено здійснювати хеджування кредитного ризику за фінансовими активами, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, крім як на підставі інструмента кредитного захисту.
5. Якщо умовами фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, та/або умовами транзакції передбачені платежі, що залежать від референтної процентної ставки, така ставка повинна ґрунтуватися на загальноприйнятих об’єктивних фінансових індикаторах, що дають змогу визначити ринкову вартість кредитних ресурсів, та не може посилатися на складні формули та деривативні контракти.
Процентні ставки, ставки відсоткових доходів, передбачені умовами транзакції, можуть розраховуватися, виходячи з показників дохідності за забезпеченням, наданим за інструментом кредитного захисту (у разі емісії кредитних нот СПФ), або коштами, залученими в ході розміщення кредитних нот (у разі емісії кредитних нот оригінатором).
Стаття 48. Вимоги до надавачів послуг у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації
1. Договори та інші правочини, що укладаються (вчиняються) у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації, мають належним чином визначати:
1) обов’язки та відповідальність управителя фінансовими активами, особи, що здійснює незалежну перевірку настання кредитної обставини, та надавачів інших допоміжних послуг у рамках транзакції;
2) у разі емісії кредитних нот – обов’язки та відповідальність адміністратора за випуском кредитних нот та інших осіб, які зобов’язані діяти в інтересах власників кредитних нот;
3) процедуру заміни надавачів послуг, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї частини (якщо відповідні послуги не надаються безпосередньо оригінатором), у разі порушення ними обов’язків або їхньої неплатоспроможності, щоб забезпечити безперервність надання відповідних послуг;
4) вимоги до управління пулом сек’юритизованих активів та випадки, в яких управителю фінансовими активами дозволено від них відступати.
2. Управитель фінансовими активами за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації повинен мати належну кваліфікацію та досвід здійснення управління фінансовими активами з характеристиками, подібними до включених до пулу сек’юритизованих активів. Такий управитель фінансовими активами повинен мати належним чином задокументовані внутрішні політики і процедури щодо управління зазначеними фінансовими активами та механізми управління ризиками.
3. Управитель фінансовими активами за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації зобов’язаний застосовувати принаймні такі самі підходи до управління пулом сек’юритизованих активів, які оригінатор застосовує при управлінні порівнянними фінансовими активами, що не включені до пулу сек’юритизованих активів.
4. Управління фінансовими активами в рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації не може передбачати здійснення активного управління такими активами на дискреційній основі.
5. У разі стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації оригінатор зобов’язаний вести актуальний реєстр, який дає змогу в будь-який час ідентифікувати фінансові активи, включені до пулу сек’юритизованих активів, боржників, розмір заборгованості, що підлягає захисту від кредитного ризику згідно з умовами такої транзакції, та непогашений розмір такої заборгованості.
6. У рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації оригінатор зобов’язаний призначити особу, що здійснює незалежну перевірку настання кредитної обставини, до моменту укладення інструмента кредитного захисту (у разі емісії кредитних нот – до початку розміщення кредитних нот).
У разі емісії кредитних нот така особа повинна бути незалежною від оригінатора, СПФ (за наявності) та власників кредитних нот. У разі укладення інструмента кредитного захисту у формі деривативного фінансового інструмента або незабезпеченого гарантійного зобов’язання така особа повинна бути незалежною від оригінатора та інвестора у позицію сек’юритизації.
7. Особа, яка здійснює незалежну перевірку настання кредитної обставини, здійснює перевірку щонайменше таких аспектів щодо кожного фінансового активу, щодо якого подано повідомлення про настання кредитної обставини:
1) обставина, зазначена у повідомленні, відповідає визначенню кредитної обставини за транзакційною документацією;
2) фінансовий актив був включений до пулу сек’юритизованих активів на момент настання кредитної обставини;
3) фінансовий актив відповідав критеріям включення до пулу сек’юритизованих активів на час такого включення;
4) розмір втрат за фінансовим активом відповідає даним, відображеним в обліку оригінатора;
5) у разі емісії кредитних нот номінальна вартість кредитних нот, емісія яких здійснена в рамках транзакції, була зменшена на правильний розмір втрат за фінансовим активом з метою розрахунку розміру відсоткових виплат за такими кредитними нотами та суми їх погашення.
8. Документація за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації має передбачати обов’язок оригінатора надавати особі, що здійснює незалежну перевірку настання кредитної обставини, всю необхідну інформацію для здійснення перевірки, передбаченої частиною сьомою цієї статті.
9. Особа, яка здійснює незалежну перевірку настання кредитної обставини, може здійснювати таку перевірку на вибірковій основі, якщо це передбачено умовами транзакції, проте інвестори у відповідні позицій сек’юритизації мають право вимагати перевірки щодо будь-якого конкретного фінансового активу.
10. Нормативно-правовими актами Комісії визначаються:
1) вимоги до договорів та інших правочинів у частині визначення умов, передбачених частиною першою цієї статті;
2) вимоги до кваліфікації та досвіду управителя фінансовими активами, а також до його внутрішніх політик та процедур щодо управління фінансовими активами, механізмів управління ризиками, а також порядок та строки подання таких політик та процедур до Комісії або розкриття інформації про них;
3) орієнтовний невиключний перелік операцій, які не становлять активне управління на дискреційній основі.
Стаття 49. Додаткові вимоги до розкриття інформації у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації
1. До початку розміщення кредитних нот, емісія яких здійснюється у рамках стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації (у разі емісії кредитних нот), або до укладення інструмента кредитного захисту (у разі укладення деривативного фінансового інструмента чи надання незабезпеченого гарантійного зобов’язання) оригінатор забезпечує:
1) розкриття потенційним інвесторам у позиції сек’юритизації інформації щодо обслуговування боржниками фінансових активів, прострочення платежів та рівня втрат щодо фінансових активів, які є істотною мірою подібними за характеристиками до тих, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, щонайменше за п’ять попередніх років, а також інформації про джерела зазначеної інформації та підстави визначення подібних фінансових активів;
2) здійснення незалежної перевірки репрезентативної вибірки фінансових активів, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, включаючи перевірку на предмет їх відповідності вимогам, встановленим документацією за такою транзакцією, компетентною особою (зокрема аудитором або аудиторською фірмою, крім тих, які надають оригінатору послуги, пов’язані з транзакцією із сек’юритизації);
3) розкриття потенційним інвесторам у позиції сек’юритизації інформації про структуру платежів у рамках транзакції, що має відображати договірний зв’язок між фінансовими активами, що включаються до пулу сек’юритизованих активів, та платежами між оригінатором, інвесторами у позиції сек’юритизації, СПФ (за наявності) та іншими особами;
4) розкриття потенційним інвесторам у позиції сек’юритизації інформації про критерії кредитування (стандарти андеррайтингу) та процедури оцінки кредитоспроможності боржників, що застосовувалися під час формування фінансових активів, які включаються до пулу сек’юритизованих активів, а також про будь-які суттєві зміни таких критеріїв і процедур.
2. Інформація, зазначена у пункті 3 частини першої цієї статті, має залишатися доступною інвесторам у відповідні позиції сек’юритизації на постійній основі згідно з вимогами глави 7 цього Закону та розкриватися потенційним інвесторам у позиції сек’юритизації за їхнім запитом.
3. Оригінатор за стандартизованою транзакцією із синтетичної сек’юритизації несе відповідальність за дотримання вимог цього Закону щодо розкриття інформації з урахуванням таких особливостей:
1) інформація, зазначена у пункті 1 частини першої статті 32 цього Закону, розкривається потенційним інвесторам у позиції сек’юритизації на їхню вимогу до укладення інструмента кредитного захисту, а в разі емісії кредитних нот – до початку розміщення кредитних нот;
2) у разі емісії кредитних нот інформація, зазначена у пунктах 2–4 частини першої статті 32 цього Закону, розкривається до початку розміщення кредитних нот, емісія яких здійснюється у рамках такої транзакції, щонайменше у формі проектів, а остаточні версії такої інформації розкриваються не пізніше ніж через 15 днів з дати початку розміщення;
3) у разі якщо пул сек’юритизованих активів за стандартизованою транзакцією із сек’юритизації складається з прав вимоги за кредитами (позиками) на придбання житла, автомобіля та/або за договорами лізингу (оренди) автомобіля, оригінатор забезпечує розкриття наявної інформації щодо впливу відповідного майна (предмета іпотеки (застави), об’єкта лізингу) на стан довкілля у складі регулярної інформації емітента згідно із статтею 31 цього Закону.
4. Якщо інвестори у позиції сек’юритизації несуть кредитний ризик оригінатора, інформація про це розкривається у документації щодо стандартизованої транзакції із синтетичної сек’юритизації.
Глава 10. Стандартизована транзакція із револьверної сек’юритизації
Стаття 50. Вимоги до стандартизованої транзакції із револьверної сек’юритизації
1. Документація щодо стандартизованої транзакції із револьверної сек’юритизації має передбачати підстави здійснення викупу або часткового дострокового погашення позицій сек’юритизації або підстави для завершення револьверного періоду сек’юритизації, включаючи щонайменше:
1) погіршення кредитної якості фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів, до або нижче встановленого рівня;
2) невиконання умов транзакції із сек’юритизації щодо включення до пулу сек’юритизованих активів нових фінансових активів, що відповідають встановленим критеріям кредитної якості, у встановлені строки та/або у встановлених обсягах (має бути визначено як підставу для завершення револьверного періоду);
3) у разі традиційної сек’юритизації – настання неплатоспроможності оригінатора або управителя фінансовими активами;
4) у разі традиційної сек’юритизації – зниження вартості фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів, нижче встановленого рівня (має бути визначено як підставу для викупу або часткового дострокового погашення сек’юритизаційних облігацій);
5) у разі синтетичної сек’юритизації – досягнення встановленого документацією транзакції розміру втрат або рівня дефолтів за фінансовими активами, включеними до пулу сек’юритизованих активів, що є підставою для виконання зобов’язань за інструментом кредитного захисту.
2. Національний банк України за погодженням з Комісією розробляє, затверджує та публікує на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України методичні рекомендації щодо виконання вимог цієї статті.
3. Якщо стандартизована транзакція із револьверної сек’юритизації є транзакцією із синтетичної сек’юритизації, документація такої транзакції має визначати порядок виконання зобов’язань за інструментом кредитного захисту у разі настання кредитної обставини.
Документація стандартизованої транзакції із револьверної сек’юритизації має визначати підстави завершення револьверного періоду або переходу до послідовної амортизації.
4. У разі якщо стандартизована транзакція із револьверної сек’юритизації передбачає включення до пулу сек’юритизованих активів фінансових активів, за якими боржники мають право на дострокове погашення або дострокове виконання грошових зобов’язань, документація такої транзакції має визначати додаткові підстави завершення револьверного періоду або переходу до послідовної амортизації, пов’язані з:
1) істотним перевищенням фактичного рівня дострокового погашення над припущеннями, використаними під час структурування транзакції;
2) істотним зменшенням середньозваженого строку до погашення фінансових активів, включених до пулу сек’юритизованих активів; або
3) іншими обставинами, які можуть істотно вплинути на здатність СПФ виконувати зобов’язання за сек’юритизаційними цінними паперами.
Нормативно-правовими актами Комісії можуть встановлюватися вимоги до визначення, розрахунку та розкриття показників дострокового погашення, а також мінімальні вимоги до підстав, передбачених цією частиною.
Глава 11. Порядок реєстрації стандартизованої транзакції із сек’юритизації
Стаття 51. Повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації та Реєстр стандартизованих транзакцій із сек’юритизації
1. Оригінатор та/або спонсор зобов’язані до початку розміщення сек’юритизаційних цінних паперів або укладення інструмента кредитного захисту у формі незабезпеченого гарантійного зобов’язання чи деривативного контракту в рамках стандартизованої транзакції із сек’юритизації надати повідомлення Комісії про відповідність такої транзакції із сек’юритизації (залежно від виду транзакції) вимогам глави 8 або глави 9 цього Закону (далі – повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації). У разі транзакції із револьверної сек’юритизації додатково враховуються вимоги статті 50 цього Закону.
У разі якщо протягом строку обігу сек’юритизаційних цінних паперів, емісія яких здійснена в рамках стандартизованої транзакції із сек’юритизації, або строку дії інструмента кредитного захисту у формі незабезпеченого гарантійного зобов’язання чи деривативного контракту, укладеного в рамках стандартизованої транзакції із сек’юритизації, оригінатору та/або спонсору стало відомо, що транзакція (залежно від її виду) не відповідає чи перестала відповідати вимогам глави 8 або глави 9 та/або статті 50 цього Закону, така особа невідкладно направляє відповідне повідомлення Комісії.
Вимоги до змісту повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації, повідомлення про те, що транзакція із сек’юритизації не відповідає або перестала відповідати вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації, порядок та строки надання таких повідомлень встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
2. Комісія у порядку, формі та строки, встановлені її нормативно-правовими актами, забезпечує ведення та опублікування на своєму офіційному вебсайті Реєстру транзакцій із сек’юритизації, які відповідно до отриманих повідомлень (у тому числі повідомлень про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації) відповідають вимогам глави 8 або глави 9 та/або статті 50 цього Закону (залежно від виду транзакції) (далі у цій статті – Реєстр).
Реєстр є частиною комплексної інформаційно-комунікаційної системи Комісії.
Інформація, що міститься у Реєстрі, є відкритою, крім інформації з обмеженим доступом відповідно до закону. Доступ до інформації в Реєстрі є безоплатним.
3. Комісія забезпечує протягом двох робочих днів внесення до Реєстру інформації про:
1) транзакцію із сек’юритизації, щодо якої було належним чином подано повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації;
2) факт визначення включеної до переліку транзакції із сек’юритизації як такої, що не відповідає чи перестала відповідати вимогам глави 8 або глави 9 та/або статті 50 цього Закону (залежно від виду транзакції), за рішенням Комісії чи за повідомленням оригінатора та/або спонсора;
3) застосування Комісією заходів впливу контрольного характеру та інших заходів правозастосування щодо транзакції із сек’юритизації.
4. Оригінатор, спонсор та/або СПФ можуть залучати агента з верифікації для незалежної оцінки відповідності транзакції із сек’юритизації (залежно від її виду) вимогам глави 8 або глави 9 та/або статті 50 цього Закону.
Залучення агента з верифікації не є обов’язковою умовою подання повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації, якщо інше не встановлено цим Законом або нормативно-правовими актами Комісії, з урахуванням виду, складності та рівня ризиків відповідної транзакції. У разі залучення агента з верифікації повідомлення про стандартизовану транзакцію із сек’юритизації має містити відомості про проведення оцінки відповідності транзакції агентом з верифікації, включаючи його найменування, місцезнаходження та інформацію про авторизацію Комісією.
Залучення послуг агента з верифікації не звільняє оригінатора, спонсора та/або СПФ від виконання обов’язків і відповідальності, передбачених цим Законом.
Залучення послуг агента з верифікації не впливає на обов’язок інституційного інвестора здійснювати комплексну перевірку відповідно до статті 21 цього Закону.
5. Оригінатор, спонсор та/або СПФ несуть відповідальність за повноту та достовірність інформації, що подається для внесення до Реєстру, а також за своєчасність її подання. Подання недостовірної інформації, приховування інформації або порушення строків її подання є підставою для застосування Комісією заходів впливу.
Стаття 52. Діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації, що потребує авторизації
1. Агент з верифікації здійснює незалежну оцінку відповідності транзакції із сек’юритизації (залежно від її виду) вимогам щодо стандартизованої транзакції із сек’юритизації, передбаченим главами 8 і 9 цього Закону.
2. Агент з верифікації зобов’язаний провадити діяльність незалежно, об’єктивно та у спосіб, що забезпечує належну якість оцінки відповідності транзакції із сек’юритизації вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації.
3. Інша діяльність агента з верифікації не повинна впливати на незалежність, об’єктивність або належну якість оцінки відповідності транзакції із сек’юритизації вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації.
4. Винагорода агента з верифікації за проведення оцінки відповідності транзакції із сек’юритизації вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації визначається на недискримінаційних засадах, з урахуванням обґрунтованих витрат на надання відповідних послуг, та не може залежати від результату такої оцінки.
5. Агент з верифікації зобов’язаний створити, підтримувати та документувати систему внутрішнього контролю, політики і процедури для виявлення, запобігання, врегулювання та розкриття наявних або потенційних конфліктів інтересів, які можуть вплинути на незалежність або об’єктивність оцінки відповідності транзакції із сек’юритизації вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації.
6. Агент з верифікації зобов’язаний мати достатні організаційні, кадрові, технічні та методологічні ресурси для здійснення оцінки відповідності транзакцій із сек’юритизації вимогам до стандартизованих транзакцій із сек’юритизації.
7. Члени органів управління агента з верифікації повинні мати професійну придатність, знання та досвід, необхідні для забезпечення належного провадження діяльності агента з верифікації, а також бездоганну ділову репутацію.
8. Агент з верифікації зобов’язаний невідкладно повідомляти Комісію про істотні зміни інформації, поданої для його авторизації, а також про інші обставини, які можуть вплинути на відповідність агента з верифікації вимогам цього Закону та нормативно-правових актів Комісії.
Висновок агента з верифікації є незалежним експертним документом, що використовується під час оцінки відповідності транзакції вимогам цього Закону, але не є обов’язковим для Комісії та не обмежує її повноваження щодо самостійного прийняття рішень, зокрема передбачених статтею 50 цього Закону.
9. Комісія у порядку та строки, встановлені її нормативно-правовими актами, здійснює авторизацію юридичних осіб, які мають намір провадити діяльність агента з верифікації.
10. Авторизація здійснюється шляхом включення юридичних осіб до Реєстру осіб, уповноважених провадити діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації (далі – Реєстр агентів з верифікації).
Реєстр агентів з верифікації є частиною комплексної інформаційно-комунікаційної системи Комісії.
11. Порядок ведення Реєстру агентів з верифікації та оприлюднення інформації з нього встановлюється нормативно-правовими актами Комісії.
12. Нагляд та контроль за провадженням діяльності агента з верифікації здійснює Комісія.
13. Провадження діяльності агента з верифікації здійснюється на підставі відповідних договорів, вимоги до яких встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
Договір не може містити умов, що обмежують незалежність агента з верифікації або впливають на зміст його висновку.
14. Інші вимоги до агента з верифікації, його залучення оригінатором, спонсором або СПФ, а також порядку провадження ним діяльності встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 53. Особи, які мають право провадити діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації
1. Юридичні особи провадять діяльність агента з верифікації за умови їх включення до Реєстру агентів з верифікації.
Не може бути включена до Реєстру агентів з верифікації та не може провадити діяльність агента з верифікації юридична особа, яка відповідає принаймні одному з критеріїв, визначених пунктами 1–9 частини першої статті 3 цього Закону.
2. Вимоги до особи, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, для включення її до Реєстру агентів з верифікації встановлюються цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії.
Особи, які провадять діяльність агента з верифікації, зобов’язані дотримуватися зазначених вимог протягом усього періоду провадження ними такої діяльності.
3. Юридична особа має право провадити діяльність агента з верифікації виключно після її включення до Реєстру агентів з верифікації.
Провадження особою діяльності агента з верифікації без включення до Реєстру агентів з верифікації забороняється.
4. Не можуть провадити діяльність агента з верифікації кредитні установи, страховики, перестраховики, інвестиційні фірми, компанії з управління активами та рейтингові агентства.
Агент з верифікації не має права здійснювати оцінку відповідності транзакції із сек’юритизації вимогам до стандартизованої транзакції із сек’юритизації, якщо такий агент або пов’язані з ним особи надають оригінатору, спонсору, СПФ або іншій особі, яка бере участь у відповідній транзакції із сек’юритизації, консультаційні, аудиторські або інші подібні послуги щодо такої транзакції чи з інших питань, що можуть вплинути на незалежність або об’єктивність такої оцінки.
Стаття 54. Порядок авторизації агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації
1. Особа, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, для включення її до Реєстру агентів з верифікації подає до Комісії заяву про включення до Реєстру агентів з верифікації разом з документами та інформацією відповідно до вимог, у порядку, строки та за формою, що встановлені нормативно-правовими актами Комісії.
Заява про включення до Реєстру агентів з верифікації разом з документами та інформацією подається в електронному вигляді до Комісії відповідно до вимог, встановлених її нормативно-правовими актами. Реєстрація такої заяви підтверджується надісланим Комісією електронним повідомленням.
2. У разі внесення змін до документів та/або інформації, поданих відповідно до частини першої цієї статті, або будь-яких інших змін, що можуть вплинути на оцінку відповідності агента з верифікації вимогам законодавства, особа, яка провадить діяльність агента з верифікації, зобов’язана повідомити про це Комісію у порядку та строки, встановлені нормативно-правовими актами Комісії, офіційним каналом зв’язку.
3. Комісія протягом 20 робочих днів з дня отримання заяви про включення до Реєстру агентів з верифікації разом з доданими документами та інформацією повідомляє юридичну особу, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, офіційним каналом зв’язку про підтвердження отримання повного переліку документів, передбачених законодавством, із зазначенням контактної інформації (ім’я (у розумінні Цивільного кодексу України), посада, номери засобів зв’язку) посадової особи, відповідальної за організацію розгляду заяви про включення до Реєстру агентів з верифікації та доданих до неї документів Комісією, або про залишення заяви про включення до Реєстру агентів з верифікації та доданих до неї документів без руху у зв’язку з виявленням недоліків, а саме отриманням неповного переліку документів або поданням заяви та документів з порушенням вимог, встановлених нормативно-правовими актами Комісії, із зазначенням строку та способу усунення таких недоліків.
Перед винесенням постанови про включення або про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації Комісія у порядку та строки, встановлені її нормативно-правовими актами, надає можливість юридичній особі, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, надати пояснення щодо інформації, поданої в заяві про включення до Реєстру агентів з верифікації.
Документи, подані для отримання авторизації, не повинні містити недостовірну та/або оманливу інформацію, а також повинні відповідати вимогам законодавства. Заявник несе відповідальність за порушення вимог цього абзацу та/або за вчинення будь-яких інших протиправних дій, внаслідок яких такий заявник був включений до Реєстру агентів з верифікації.
4. Комісія виносить постанову про включення або про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації протягом 40 робочих днів з дня отримання всіх документів, передбачених законодавством.
Комісія виносить постанову про включення юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації, за умови що заявник відповідає всім вимогам законодавства. З метою перевірки дотримання заявником таких вимог Комісія може провести інспекцію у порядку, встановленому статтею 33 Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків".
5. У разі винесення постанови про включення юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації Комісія включає таку юридичну особу до Реєстру агентів з верифікації.
У разі винесення постанови про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації Комісія офіційним каналом зв’язку повідомляє таку юридичну особу про причини відмови протягом п’яти робочих днів з дня винесення постанови.
6. Комісія виносить постанову про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації виключно з таких підстав:
1) невідповідність юридичної особи, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, вимогам законодавства;
2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
3) наявність у документах неповної та/або взаємовиключної, та/або неузгодженої, та/або недостовірної інформації;
4) невідповідність засобів, що забезпечують провадження діяльності агента з верифікації, вимогам законодавства;
5) неусунення юридичною особою, яка має намір провадити діяльність агента з верифікації, недоліків, зазначених у повідомленні про залишення заяви та доданих до неї документів без руху, у тому числі неусунення таких недоліків у строк, визначений у такому повідомленні.
Постанову Комісії про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації може бути оскаржено в судовому порядку.
Після усунення причин, що стали підставою для винесення постанови про відмову у включенні юридичної особи до Реєстру агентів з верифікації, юридична особа може повторно звернутися із заявою про включення до Реєстру агентів з верифікації.
Стаття 55. Виключення особи, яка провадить діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації, з Реєстру осіб, уповноважених провадити діяльність агента з верифікації стандартизованої сек’юритизації
1. Комісія має право виключити особу, яка провадить діяльність агента з верифікації, з Реєстру агентів з верифікації з однієї з таких підстав:
1) подання заяви такою особою;
2) встановлення факту непровадження діяльності агента з верифікації протягом шести місяців поспіль;
3) встановлення факту подання недостовірної, неправдивої та/або оманливої інформації особою, яка провадить діяльність агента з верифікації, для включення її до Реєстру агентів з верифікації;
4) встановлення факту включення особи до Реєстру агентів з верифікації внаслідок вчинення нею протиправних дій;
5) встановлення факту невідповідності особи, яка провадить діяльність агента з верифікації, вимогам законодавства щодо включення особи до Реєстру агентів з верифікації;
6) встановлення факту системного порушення особою, яка провадить діяльність агента з верифікації, або повторного протягом одного календарного року порушення такою особою вимог законодавства на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
2. Порушення на ринках капіталу та організованих товарних ринках вважається вчиненим системно, якщо:
1) таке порушення є повторним порушенням тих самих норм законодавства, вчиненим протягом одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення, за умови що постанову Комісії, якою встановлено таке повторне порушення, не скасовано судом або щодо такої постанови судом не розглядається провадження у справі про визнання її протиправною та скасування.
Встановлення судом законності постанови Комісії про притягнення до відповідальності за повторне порушення після спливу одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення (незалежно від дати прийняття судом такого рішення) не позбавляє Комісію права виключити особу з Реєстру агентів з верифікації відповідно до цього пункту;
2) таке порушення є третім протягом одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення порушенням будь-яких норм такого законодавства, за умови що постанову Комісії, якою було встановлено таке третє порушення, не скасовано судом або щодо такої постанови судом не розглядається провадження у справі про визнання її протиправною та скасування.
Встановлення судом законності постанови Комісії про притягнення до відповідальності за третє порушення після одного року з дня притягнення до відповідальності за перше порушення (незалежно від дати прийняття судом такого рішення) не позбавляє Комісію права виключити особу з Реєстру агентів з верифікації відповідно до цього пункту.
3. Постанову Комісії про виключення особи, яка провадить діяльність агента з верифікації, з Реєстру агентів з верифікації може бути оскаржено в судовому порядку.
Комісія офіційним каналом зв’язку повідомляє особу, зазначену в частині першій цієї статті, про винесення постанови про її виключення з Реєстру агентів з верифікації протягом п’яти робочих днів з дня такого виключення. До повідомлення Комісії додається відповідна постанова Комісії, в якій повинні бути зазначені підстави зазначеного виключення.
4. Виключення агента з верифікації з Реєстру агентів з верифікації не є підставою для втрати чинності висновками, виданими ним до дати такого виключення, крім випадків їх скасування за рішенням Комісії або суду внаслідок виявлення порушень, що вплинули на достовірність відповідного висновку.
Розділ III. ОБЛІГАЦІЇ З ПОКРИТТЯМ
Глава 12. Загальні положення
Стаття 56. Поняття та характеристики облігацій з покриттям
1. Облігаціями з покриттям є облігації, емітентом яких є кредитна установа та які забезпечені заставою активів покриття і відокремлені від іншого майна емітента шляхом їх:
1) передачі СПФ відповідно до положень цього Закону; або
2) внесення до реєстру активів покриття відповідно до статті 70 цього Закону без передачі СПФ.
2. Умови проспекту (рішення про емісію) облігацій з покриттям мають забезпечуватися наявністю таких прав власників облігацій з покриттям та контрагентів за деривативними фінансовими інструментами, що відповідають вимогам статті 75 цього Закону:
1) права вимоги до емітента облігацій з покриттям;
2) у разі неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям – пріоритетне право на надходження (у тому числі майбутні) від активів покриття.
Проспект (рішення про емісію) облігацій з покриттям має містити інформацію про черговість задоволення вимог власників облігацій з покриттям та порядок розподілу надходжень від активів покриття у разі відкриття щодо емітента процедури банкрутства, ліквідації, виведення з ринку або врегулювання неплатоспроможності;
3) у разі неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям та недостатності надходжень від активів покриття для задоволення вимог власників облігацій з покриттям та контрагентів за деривативними фінансовими інструментами – право вимоги до емітента облігацій з покриттям у тій самій черзі, що й вимоги інших кредиторів, які не є пов’язаними особами та вимоги яких не забезпечені заставою.
3. Обсяг вимог, передбачених частиною другою цієї статті, не може перевищувати обсягу грошових зобов’язань за облігаціями з покриттям.
4. Облігації з покриттям не підлягають автоматичному достроковому погашенню у разі неплатоспроможності емітента таких облігацій. Порядок виконання зобов’язань за облігаціями з покриттям у разі неплатоспроможності емітента визначається проспектом (рішенням про емісію) облігацій з покриттям з урахуванням вимог цього Закону.
5. Слова "облігація з покриттям", "українська облігація з покриттям" та похідні від них у найменуванні цінних паперів дозволено використовувати виключно щодо цінних паперів, які відповідають вимогам цього Закону на момент здійснення емісії.
6. Слова "облігація з покриттям (преміум)", "українська облігація з покриттям (преміум)" та похідні від них у найменуванні цінних паперів дозволено використовувати виключно щодо облігацій з покриттям, які відповідають вимогам цього Закону та пул покриття за якими сформований з активів покриття, визначених пунктом 1 частини другої статті 65 цього Закону.
7. Слова "європейська облігація з покриттям" та похідні від них, у тому числі переклад на іншу мову, у найменуванні цінних паперів дозволено використовувати виключно щодо цінних паперів, які відповідають вимогам цього Закону на момент здійснення емісії.
8. Слова "європейська облігація з покриттям (преміум)" та похідні від них, у тому числі переклад на іншу мову, у найменуванні цінних паперів дозволено використовувати виключно щодо облігацій з покриттям, які відповідають вимогам цього Закону та статті 129 Регламенту (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року, зі змінами, внесеними Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2019/2160.
Стаття 57. Порядок емісії облігацій з покриттям
1. До емісій та обігу облігацій з покриттям застосовуються положення законодавства про ринки капіталу та організовані товарні ринки з урахуванням вимог та особливостей, встановлених цим Законом.
Стаття 58. Програма облігацій з покриттям
1. Емісія облігацій з покриттям здійснюється виключно відповідно до програми облігацій з покриттям, погодженої Комісією відповідно до цього Закону.
2. Програма облігацій з покриттям повинна передбачати:
1) загальні характеристики облігацій з покриттям, емісія яких здійснюватиметься за програмою облігацій з покриттям, а також категорії інвесторів, серед яких планується розміщення облігацій з покриттям;
2) максимальну сукупну номінальну вартість облігацій з покриттям, емісія яких здійснюватиметься за програмою облігацій з покриттям, або порядок її визначення;
3) характеристики активів покриття, які включатимуться до складу пулу покриття за програмою облігацій з покриттям, що відповідають вимогам цього Закону;
4) випадки та порядок заміни або вилучення активів покриття;
5) випадки, характеристики та порядок включення активів заміщення до складу пулу покриття;
6) випадки, характеристики та порядок включення деривативних фінансових інструментів до складу активів покриття;
7) рівні обов’язкового та необов’язкового надлишкового забезпечення за програмою облігацій з покриттям;
8) умови щодо підтримання ліквідності, зокрема розмір буфера ліквідності та порядок його формування;
9) опис систем управління ризиками та контролю, які забезпечують безперервне дотримання умов програми облігацій з покриттям та вимог цього Закону, включаючи визначення особи контролера пулу покриття;
10) опис складу посадових осіб та персоналу, відповідальних за програму облігацій з покриттям, із зазначенням їхньої кваліфікації та досвіду у відповідній сфері;
11) порядок, періодичність та зміст розкриття інформації емітентом облігацій з покриттям.
3. Програма облігацій з покриттям може містити інші положення, визначені емітентом або встановлені нормативно-правовими актами Комісії.
4. Вимоги до змісту положень та інформації, які має містити програма облігацій з покриттям, встановлюються нормативно-правовими актами Комісії.
5. Програма облігацій з покриттям може складатися з одного чи кількох різних документів.
6. Програма облігацій з покриттям може передбачати емісію кількох випусків облігацій з покриттям.
7. Емітент облігацій з покриттям зобов’язаний забезпечувати дотримання вимог до програми облігацій з покриттям, встановлених цим Законом та нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 59. Відтермінування погашення облігацій з покриттям
1. Програмою облігацій з покриттям може бути передбачена емісія облігацій з покриттям з можливістю відтермінування (перенесення кінцевого терміну) погашення без отримання згоди власників облігацій з покриттям, за умови дотримання вимог, передбачених цією статтею.
2. Обставинами, за настання яких кінцевий термін погашення облігацій з покриттям може бути перенесено відповідно до частини першої цієї статті, є:
1) неплатоспроможність емітента облігацій з покриттям;
2) настання обставин, що свідчать про неспроможність емітента своєчасно виконати зобов’язання за облігаціями з покриттям, у тому числі через суттєве погіршення стану ліквідності пулу покриття.
3. Перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям відповідно до частини першої цієї статті здійснюється:
1) у випадку, визначеному пунктом 1 частини другої цієї статті, – за рішенням спеціального адміністратора та/або автоматично з дати відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно емітента облігацій з покриттям (щодо банків – з дати віднесення до категорії неплатоспроможних);
2) у випадку, визначеному пунктом 2 частини другої цієї статті, – за рішенням Комісії.
4. Перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям не може здійснюватися на розсуд емітента таких облігацій та здійснюється виключно:
1) одноразово на строк не більше дванадцяти місяців;
2) у разі настання обставин, визначених частиною другою цієї статті, а також визначених проспектом (рішенням про емісію) та програмою облігацій з покриттям.
5. Змінений кінцевий термін погашення облігацій з покриттям має бути визначений конкретною календарною датою або в такий спосіб, що дає змогу однозначно визначити таку календарну дату настання випадку відтермінування такого погашення.
6. Перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям відповідно до частини першої цієї статті не впливає на черговість задоволення вимог власників облігацій з покриттям у процедурі неплатоспроможності емітента облігацій з покриттям.
7. Перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям відповідно до частини першої цієї статті не може призводити до зміни черговості термінів погашення облігацій з покриттям різних випусків за однією програмою облігацій з покриттям.
8. Перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям відповідно до частини першої цієї статті не впливає на права власників облігацій з покриттям, передбачених частиною другою статті 56 цього Закону.
9. У разі здійснення емісії облігацій з покриттям з можливістю відтермінування (перенесення кінцевого терміну) погашення відповідно до частини першої цієї статті емітент таких облігацій повинен зазначити у проспекті (рішенні про емісію) інформацію, яка є достатньою для оцінки інвесторами ризиків, пов’язаних з такими облігаціями, та має включати щонайменше:
1) умову про можливість відтермінування (перенесення кінцевого терміну) погашення облігацій з покриттям;
2) обставини, передбачені цією статтею, у разі настання яких кінцевий термін погашення облігацій з покриттям може бути перенесено;
3) вплив відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно емітента облігацій з покриттям (щодо банків – віднесення до категорії неплатоспроможних) на відтермінування (перенесення кінцевого терміну) погашення облігацій з покриттям;
4) повноваження Комісії та спеціального адміністратора, пов’язані із відтермінуванням (перенесенням кінцевого терміну) погашення облігацій з покриттям.
10. Нормативно-правовими актами Комісії встановлюються додаткові вимоги щодо перенесення кінцевого строку погашення облігацій з покриттям згідно із цією статтею, у тому числі щодо обставин, що свідчать про неспроможність емітента своєчасно виконати зобов’язання за облігаціями з покриттям, умов та порядку їх визначення, а також умов та порядку прийняття рішення про перенесення кінцевого строку погашення облігацій з покриттям, вимог до діяльності емітента облігацій з покриттям, спеціального адміністратора та контролера пулу покриття у період після перенесення кінцевого терміну погашення облігацій з покриттям.
Глава 13. Погодження програми облігацій з покриттям
Стаття 60. Заборона емісії облігацій з покриттям без погодження програми облігацій з покриттям
1. Емітент може здійснювати емісію облігацій з покриттям виключно після погодження програми облігацій з покриттям, за якою здійснюється така емісія.
Стаття 61. Оприлюднення Комісією інформації про програми облігацій з покриттям
1. Комісія публікує інформацію про програми облігацій з покриттям, щодо яких були звернення з метою їх погодження, на своєму офіційному вебсайті та забезпечує актуалізацію такої інформації.
2. Інформація, що підлягає опублікуванню відповідно до частини першої цієї статті, порядок та строки такого опублікування визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
Стаття 62. Порядок погодження програми облігацій з покриттям
1. З метою отримання погодження програми облігацій з покриттям особа, яка має намір здійснити емісію облігацій з покриттям, звертається до Комісії з відповідною заявою.
2. Документи та інформація, які подаються для погодження програми облігацій з покриттям, порядок і строки їх подання та вимоги до них визначаються нормативно-правовими актами Комісії.
3. Комісія протягом трьох робочих днів з дня отримання документів надає заявнику підтвердження отримання повного переліку документів та інформації, передбачених цією статтею, із зазначенням контактної інформації (ім’я (у розумінні Цивільного кодексу України), посада, номери засобів зв’язку) посадової особи, відповідальної за організацію розгляду заяви та доданих до неї документів Комісією, або про залишення заяви про надання погодження без руху у зв’язку з поданням документів та інформації не в повному обсязі або з порушенням вимог, встановлених нормативно-правовими актами Комісії, із зазначенням строку та способу усунення виявлених недоліків.
Документи, подані для погодження програми облігацій з покриттям, не повинні містити недостовірної та/або оманливої інформації, а також мають відповідати вимогам законодавства. Заявник несе відповідальність за порушення вимог цього абзацу та/або за вчинення інших протиправних дій, внаслідок яких він отримав погодження програми облігацій з покриттям.
4. Протягом строку розгляду заяви про надання погодження програми облігацій з покриттям, але не пізніше ніж за 30 робочих днів до закінчення строку, встановленого частиною п’ятою цієї статті, Комісія може одноразово письмово витребувати у заявника додаткову інформацію в чіткій та однозначній формі для уточнення даних, наданих разом із заявою про погодження програми облігацій з покриттям. Строк розгляду заяви та доданих до неї документів продовжується з дня отримання додаткової інформації у відповідь на запит.
З дня отримання відповіді на запит додаткової інформації та протягом строку, що залишився до закінчення розгляду документів, встановленого частиною п’ятою цієї статті, але не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення такого строку, Комісія у разі необхідності отримання додаткової інформації для обробки та аналізу заяви та доданих до неї документів може направити заявнику уточнюючий запит щодо отриманої відповіді, визначивши в чіткій та однозначній формі, яку саме уточнюючу інформацію повинен надати заявник. Запит уточнюючої інформації не зупиняє перебігу строку розгляду документів.
5. Комісія в порядку, встановленому її нормативно-правовими актами, виносить постанову про погодження програми облігацій з покриттям чи про відмову в її погодженні протягом 150 днів з дня надходження заяви та доданих до неї документів, передбачених цією статтею. У разі відсутності іноземних юридичних або фізичних осіб у структурі програми облігацій з покриттям такий строк становить 90 днів. Про винесену постанову Комісія протягом п’яти робочих днів повідомляє заявника офіційним каналом зв’язку та/або шляхом направлення відповідного листа.
Програма облігацій з покриттям погоджується Комісією за умови відсутності підстав для відмови у погодженні.
Стаття 63. Підстави для відмови у погодженні програми облігацій з покриттям
1. Комісія відмовляє у погодженні програми облігацій з покриттям у разі, якщо:
1) документи, подані для погодження, містять неповну та/або взаємовиключну, та/або недостовірну інформацію та/або не відповідають вимогам законодавства. Документи можуть вважатися такими, що містять неповну та/або взаємовиключну інформацію, виключно за умови, що Комісія протягом строку їх розгляду здійснила заходи, передбачені частиною четвертою статті 62 цього Закону, спрямовані на отримання додаткової інформації та відповідних уточнень;
