2) фінансовий стан порушника та прогнозовані наслідки для його фінансового стану, спричинені застосуванням до такого порушника фінансових санкцій (штрафів) за порушення профільного законодавства;
3) вигода (отриманий прибуток або збитки, яких вдалося уникнути), одержана порушником внаслідок вчинення порушення (якщо сума вигоди може бути визначена);
4) збитки третіх осіб, спричинені внаслідок вчинення порушення, якщо сума таких збитків може бути визначена;
5) інші порушення профільного законодавства, вчинені порушником протягом останніх 10 років, що передують дню винесення відповідної постанови;
6) умисність або необережність вчинення порушення;
7) співпраця порушника з Комісією;
8) заходи, вжиті порушником з метою запобігання повторному вчиненню порушення;
9) наслідки вчинення порушення для фінансової системи та/або системи організованих товарних ринків, зокрема виникнення системних ризиків для функціонування ринків капіталу внаслідок вчиненого порушення;
10) обставини, що відповідно до закону обтяжують відповідальність;
11) обставини, що пом’якшують відповідальність;
12) інші обставини, що мають значення для об’єктивного визначення заходів впливу контрольного характеру.
У разі якщо порушником профільного законодавства є фінансова установа, нагляд за діяльністю якої здійснює Національний банк України, уповноважений (уповноважені) на розгляд справ також повинен (повинні) брати до уваги інформацію, отриману від Національного банку України, щодо діяльності зазначеного суб’єкта, зокрема про його фінансовий стан та прогнозовані для його діяльності наслідки, спричинені застосуванням фінансових санкцій (штрафів) за порушення профільного законодавства.
24. У разі якщо станом на дату винесення постанови про встановлення факту порушення профільного законодавства або постанови про застосування заходів впливу контрольного характеру порушення профільного законодавства триває, уповноважений (уповноважені) на розгляд справ одночасно з винесенням відповідної постанови видає (видають) розпорядження про усунення порушення профільного законодавства, в якому зазначаються:
1) заходи, яких особа зобов’язана вжити з метою припинення порушення;
2) строк вжиття заходів, передбачених пунктом 1 цієї частини;
3) порядок звітування про вжиті заходи;
4) наслідки невиконання розпорядження.
Передбачене цією частиною розпорядження направляється особі, щодо якої воно видано, протягом п’яти робочих днів з дня видання.
25. Постанова про відмову в затвердженні угоди про врегулювання виноситься у разі, якщо:
1) умови угоди суперечать вимогам закону;
2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;
3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним;
5) очевидна неможливість виконання стороною угоди взятих на себе за угодою зобов’язань;
6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
У разі винесення постанови про відмову в затвердженні угоди про врегулювання, яку було подано до Колегії уповноважених на розгляд справ у випадку, передбаченому пунктом 3 частини п’ятої статті 36 цього Закону, уповноважений на супроводження відновлює процес фіксації факту порушення профільного законодавства в порядку, передбаченому статтею 36 цього Закону.
Постанова про затвердження угоди про врегулювання виноситься у разі, якщо відсутні підстави для відмови в затвердженні такої угоди, визначені пунктами 1-6 цієї частини. Угода про врегулювання є невід’ємною частиною постанови про затвердження угоди про врегулювання.
Винесення постанови про затвердження угоди про врегулювання зупиняє розгляд справи про правопорушення та перебіг строків давності, визначених частиною двадцять першою цієї статті, на строк до виконання такої угоди або до настання обставин, передбачених абзацом першим частини п’ятої статті 38 цього Закону, за яких така угода вважається розірваною.
26. Постанови, передбачені пунктами 1-6 частини чотирнадцятої цієї статті, повинні містити:
1) ідентифікаційні дані особи, щодо якої складено акт про правопорушення та/або з якою укладено угоду про врегулювання;
2) відповідні норми профільного законодавства, за порушення яких щодо особи складено акт про правопорушення та/або вчинення яких така особа визнала, уклавши угоду про врегулювання;
3) передбачені цією статтею підстави винесення постанови, обґрунтування та мотиви застосування таких підстав;
4) строки і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження;
5) порядок отримання копій постанови;
6) інші відомості, визначені порядком розгляду.
У разі винесення постанов, передбачених пунктами 3-6 частини чотирнадцятої цієї статті, додатково зазначається рішення щодо речових доказів.
У разі винесення постанови, передбаченої пунктом 4 частини чотирнадцятої цієї статті, додатково зазначаються докази підтвердження вчинення порушення із зазначенням мотивів врахування доказів, що містяться у матеріалах справи, у разі неврахування окремих доказів - мотиви неврахування, а також підстави звільнення від відповідальності відповідно до строків давності, визначених частиною двадцять першою цієї статті.
У разі винесення постанови, передбаченої пунктом 5 частини чотирнадцятої цієї статті, додатково зазначаються докази підтвердження вчинення порушення із зазначенням мотивів врахування доказів, що містяться у матеріалах справи, у разі неврахування окремих доказів - мотиви неврахування, а також заходи впливу контрольного характеру, призначені за кожне з порушень, що визнано доведеним, із зазначенням обставин, передбачених частиною двадцять третьою цієї статті, що були взяті до уваги при визначенні таких заходів впливу.
У разі винесення постанови про затвердження угоди про врегулювання, передбаченої пунктом 6 частини чотирнадцятої цієї статті, додатково зазначаються відомості про укладену угоду про врегулювання (її реквізити, зміст та передбачені нею заходи контрольного характеру).
27. Вимоги до форми та інші вимоги до змісту постанов, передбачених цією статтею, встановлюються порядком розгляду.
28. Постанови, винесені відповідно до цієї статті, набирають чинності з моменту їх винесення.
29. Постанова, винесена відповідно до цієї статті, може бути оскаржена виключно до суду у порядку, встановленому законом.
30. У разі якщо винесена відповідно до цієї статті постанова про застосування заходів впливу контрольного характеру, якою передбачено застосування до особи заходу контрольного характеру у вигляді накладення штрафу, протягом одного місяця з дня набрання нею чинності не була самостійно виконана особою, щодо якої застосовано такий захід контрольного характеру, або не була оскаржена у судовому порядку, така постанова набуває статусу виконавчого документа, підлягає оформленню Комісією відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та передається до органів державної виконавчої служби для примусового виконання згідно із законом.
У разі якщо зазначена постанова протягом одного місяця з дня набрання нею чинності була оскаржена у судовому порядку та адміністративним судом було відкрито провадження у справі про визнання зазначеної постанови протиправною та скасування, така постанова набуває статусу виконавчого документа з дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням щодо такої постанови з урахуванням строків, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".
31. Про застосування заходів впливу контрольного характеру до фінансових установ, нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України, або посадових осіб таких установ Комісія інформує Національний банк України протягом трьох робочих днів з дня винесення відповідної постанови.
32. Кошти від сплати штрафів за порушення профільного законодавства зараховуються до загального фонду Державного бюджету України.
Стаття 38. Угода про врегулювання наслідків вчинення порушення профільного законодавства
1. Угода про врегулювання - це укладений між Комісією та особою, щодо якої складено акт про правопорушення або проект такого акта, у письмовій формі та у порядку, встановленому Комісією, договір, за яким така особа зобов’язується виконати умови, передбачені частиною четвертою цієї статті, а Комісія зобов’язується припинити притягнення такої особи до відповідальності за порушення профільного законодавства.
Угода про врегулювання від імені Комісії укладається уповноваженим на супроводження. Угода про врегулювання підлягає затвердженню уповноваженим (уповноваженими) на розгляд справ та набирає чинності після винесення постанови про затвердження такої угоди в порядку, визначеному статтею 37 цього Закону.
2. Угода про врегулювання може бути укладена виключно до винесення постанови, передбаченої пунктом 3, 4 або 5 частини чотирнадцятої статті 37 цього Закону.
3. Уповноважений на супроводження при вирішенні питання про укладення угоди про врегулювання зобов’язаний враховувати:
1) обставини, визначені пунктами 1-12 частини двадцять третьої статті 37 цього Закону;
2) наявність суспільного інтересу в забезпеченні якомога швидшого проведення розгляду справи про правопорушення, підвищенні ефективності здійснення державного нагляду на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
4. Обов’язковими умовами угоди про врегулювання є:
1) визнання особою, з якою укладено угоду, вчинення нею порушення профільного законодавства;
2) зменшення розміру фінансової санкції (штрафу), зазначеного уповноваженим на супроводження в акті про правопорушення або у проекті такого акта, та/або незастосування додаткового заходу впливу контрольного характеру;
3) добровільна сплата особою, з якою укладено угоду, застосованої до неї фінансової санкції (штрафу) відповідно до строків, погоджених сторонами угоди, вжиття такою особою заходів для усунення та/або недопущення у подальшій діяльності порушень, запобігання здійсненню (припинення) забороненої діяльності, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи внутрішнього контролю тощо.
Угода про врегулювання може містити інші умови, зокрема про відшкодування особою, з якою укладено таку угоду, збитків, завданих фізичним, юридичним особам, державі або територіальній громаді внаслідок вчинення порушення профільного законодавства.
5. У разі якщо особа, з якою укладено угоду про врегулювання, не виконала умови такої угоди або оскаржила постанову про її затвердження в судовому порядку, така угода вважається розірваною.
Невиконання умов угоди про врегулювання особою, з якою укладено таку угоду, належить до обставин, що обтяжують відповідальність, крім наявності підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, визначених статтею 617 Цивільного кодексу України.
6. Контроль за належним виконанням умов затвердженої угоди про врегулювання здійснює уповноважений на супроводження.
Якщо угода про врегулювання вважається розірваною у випадках, передбачених абзацом першим частини п’ятої цієї статті, уповноважений на супроводження невідкладно:
1) у разі якщо складення акта про правопорушення було зупинено у випадках, передбачених пунктом 3 частини п’ятої статті 36 цього Закону, завершує складення акта про правопорушення відповідно до вимог та у порядку, визначених статтею 36 цього Закону, зазначає інформацію щодо розірвання угоди про врегулювання у такому акті та подає його до Колегії уповноважених на розгляд справ для подальшого розгляду в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
2) у разі якщо постанова про початок проведення розгляду справи про правопорушення була винесена на підставі раніше поданого акта про правопорушення, на заміну раніше поданого акта складає новий акт про правопорушення відповідно до вимог та у порядку, визначених статтею 36 цього Закону, зазначає інформацію щодо розірвання угоди про врегулювання у такому акті та подає його до Колегії уповноважених на розгляд справ для подальшого розгляду в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
7. Комісія у порядку, встановленому нею як колегіальним органом, оприлюднює інформацію про укладені угоди про врегулювання на своєму офіційному веб-сайті.
Стаття 39. Заміна Комісією керівника, тимчасовий керівник виконавчого органу професійного учасника ринків капіталу, професійного учасника організованого товарного ринку, особи, яка провадить діяльність, пов’язану з ринками капіталу та організованими товарними ринками
1. За умови настання негативних наслідків для клієнтів юридичних осіб, зазначених у цій частині, та/або інвесторів, Комісія має право відповідно до постанови, винесеної нею як колегіальним органом, звернутися офіційним каналом зв’язку до юридичних осіб, зазначених у пунктах 1-3 цієї частини, та до їх власників з пропозицією про заміну протягом розумного строку керівника (керівників) виконавчого органу таких юридичних осіб.
До юридичних осіб, на яких поширюються положення цієї статті, належать:
1) професійні учасники ринків капіталу (крім банків);
2) професійні учасники організованих товарних ринків;
3) особи, які провадять діяльність, пов’язану з ринками капіталу та організованими товарними ринками (крім пов’язаних агентів).
2. Негативні наслідки, зазначені у частині першій цієї статті, можуть бути спричинені:
1) наявністю фінансової нестабільності відповідно до критеріїв, визначених Комісією;
2) наявністю публічного корпоративного конфлікту в осіб, зазначених у частині першій цієї статті;
3) арештом або набранням законної сили обвинувальним вироком щодо керівника особи, зазначеної у пунктах 1-3 частини першої цієї статті, що робить неможливим виконання таким керівником своїх посадових обов’язків;
4) порушенням вимог профільного законодавства, передбачених для припинення провадження професійної діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках або діяльності, пов’язаної з ринками капіталу та організованими товарними ринками, юридичною особою, зазначеною у пунктах 1-3 частини першої цієї статті.
3. У разі якщо протягом п’яти робочих днів офіційним каналом зв’язку не надійшла відповідь на звернення Комісії, передбачене абзацом першим частини першої цієї статті, або у разі отримання необґрунтованої відмови на таке звернення, Комісія як колегіальний орган може винести постанову про призначення тимчасового керівника виконавчого органу юридичної особи, зазначеної у пунктах 1-3 частини першої цієї статті (далі - тимчасовий керівник).
4. Наслідки призначення тимчасового керівника встановлюються частиною чотирнадцятою цієї статті.
5. Тимчасовий керівник, залежно від підстав його призначення, виконує такі завдання:
1) у випадках, визначених пунктами 1-3 частини другої цієї статті, - забезпечує виконання чинних зобов’язань осіб, зазначених у частині першій цієї статті, перед клієнтами та інвесторами з метою недопущення порушення прав клієнтів та інвесторів, без можливості взяття нових зобов’язань;
2) у випадках, визначених пунктом 4 частини другої цієї статті, - забезпечує відповідно до вимог профільного законодавства припинення провадження професійної діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках або діяльності, пов’язаної з ринками капіталу та організованими товарними ринками, юридичною особою, тимчасовим керівником якої його призначено.
6. Тимчасовий керівник може бути призначений на строк до 12 місяців. Зазначений строк може бути продовжений на строк до шести місяців виключно у разі, якщо умови, за яких тимчасового керівника було призначено, зберігаються.
Порядок призначення тимчасового керівника, умови та порядок його діяльності встановлюються Комісією як колегіальним органом.
7. Інформація про призначення тимчасового керівника оприлюднюється у день його призначення на офіційному веб-сайті Комісії.
8. Тимчасовим керівником може бути:
1) незалежний експерт (за договором);
2) особа, запропонована СРО, членом якої є особа, зазначена у пункті 1 частини першої цієї статті, за умови що така особа відповідає вимогам, встановленим Комісією.
Тимчасовим керівником може бути лише особа, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, вищу освіту у галузі права або економіки та досвід роботи, необхідний для виконання функцій тимчасового керівника, відповідно до вимог, встановлених Комісією.
9. Комісія з урахуванням вимог та в порядку, що передбачені цією статтею, має право у будь-який момент усунути тимчасового керівника від виконання обов’язків, зокрема у разі невідповідності його діяльності вимогам, встановленим Комісією.
10. У разі призначення тимчасового керівника Комісія укладає з ним договір, типова форма якого затверджується Комісією як колегіальним органом.
Оплата праці тимчасового керівника, а також спеціалістів, залучених тимчасовим керівником для забезпечення здійснення своїх повноважень, проводиться згідно з укладеними з ними договорами за рахунок коштів особи, тимчасовим керівником якої його призначено.
Відносини, пов’язані з виконанням функцій тимчасового керівника, не підпадають під дію законодавства про працю та здійснюються на підставі договору, укладеного з ним Комісією, у тому числі щодо оплати праці тимчасового керівника.
11. Тимчасовим керівником не може призначатися особа, яка є кредитором, пов’язаною особою або акціонером (учасником) особи, зазначеної у частині першій цієї статті.
12. Тимчасовий керівник не має права:
1) приймати прямо або опосередковано будь-які послуги, подарунки та інші цінності від осіб, заінтересованих у вчиненні будь-яких дій, пов’язаних з призначенням тимчасового керівника;
2) використовувати або надавати дозвіл на використання майна, яке тимчасовий керівник має право контролювати, у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;
3) розголошувати інформацію про діяльність особи, тимчасовим керівником якої його призначено, якщо це не пов’язано з виконанням завдань тимчасового керівника.
13. Невиконання або неналежне виконання тимчасовим керівником своїх завдань, що завдало збитків особі, тимчасовим керівником якої його призначено, або іншим учасникам ринків капіталів та/або учасникам товарних спот-ринків, є підставою для припинення виконання ним обов’язків та відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
14. З дня винесення Комісією постанови про призначення тимчасового керівника повноваження органів управління (крім загальних зборів акціонерів (учасників) та осіб, які виконують управлінські функції в особі, в якій призначено тимчасового керівника, переходять до тимчасового керівника.
Повноваження органів управління особи, у якій призначено тимчасового керівника, поновлюються з дня припинення повноважень тимчасового керівника.
Правочини, вчинені від імені або в інтересах особи, в якій призначено тимчасового керівника, після такого призначення керівником, який був замінений таким призначенням, або іншою особою, яка виконує управлінські функції у такій особі, є нікчемними.
15. Повноваження тимчасового керівника припиняються з дня винесення Комісією як колегіальним органом постанови про припинення повноважень тимчасового керівника або з дня завершення строку, визначеного частиною п’ятою цієї статті.
Підставою для винесення постанови, передбаченої абзацом першим цієї частини, є:
1) подання тимчасовим керівником відповідної заяви;
2) неможливість виконання повноважень тимчасового керівника за станом здоров’я;
3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо тимчасового керівника;
4) невідповідність тимчасового керівника вимогам, передбаченим цією статтею;
5) усунення тимчасового керівника від виконання обов’язків відповідно до частини восьмої цієї статті;
6) невиконання або неналежне виконання тимчасовим керівником своїх обов’язків відповідно до частини дванадцятої цієї статті;
7) смерть тимчасового керівника.
16. Тимчасовий керівник звітує про свою діяльність у порядку, встановленому Комісією як колегіальним органом.
17. Збитки, заподіяні тимчасовим керівником особі, у якій його призначено, за рішенням суду відшкодовуються Комісією такій особі в повному обсязі. Після відшкодування зазначених збитків Комісія має право зворотної вимоги (регресу) до особи, яка виконувала повноваження тимчасового керівника, у розмірі виплаченого відшкодування.
Стаття 40. Оприлюднення інформації в рамках здійснення правозастосування
1. Комісія у встановленому нею порядку після завершення проведення інспекції оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті інформацію про початок та завершення такої інспекції.
Узагальнені результати інспекцій, зокрема знеособлена інформація щодо недоліків у діяльності учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків, виявлених у ході інспекцій, та узагальнені рекомендації щодо усунення таких недоліків оприлюднюються на офіційному веб-сайті Комісії.
2. Комісія у встановленому нею порядку після завершення проведення розслідування оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті інформацію про початок та завершення такого розслідування.
Вимоги абзацу першого цієї частини не поширюються на розслідування, що проводяться за запитом регулятора - підписанта Меморандуму IOSCO.
Постанови, які виносяться під час проведення розслідування, не підлягають оприлюдненню.
Будь-яка особа (крім уповноваженого на проведення розслідування) може розголошувати відомості розслідування, зокрема шляхом надання коментарів, лише за письмовою згодою уповноваженого на проведення розслідування та в обсязі, в якому такий уповноважений визнає можливим розголошення. Уповноважений на проведення розслідування надає письмову згоду на розголошення іншою особою відомостей розслідування за погодженням з безпосереднім керівником. Уповноважений на проведення розслідування може розголошувати відомості розслідування лише за письмовою згодою безпосереднього керівника.
Уповноважений на проведення розслідування попереджає осіб, яким стали відомі відомості розслідування у зв’язку з участю в ньому, про обов’язок нерозголошення таких відомостей без його письмової згоди. Незаконне розголошення відомостей розслідування тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
3. Комісія у встановленому нею порядку оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті інформацію про застосування заходів впливу контрольного характеру за результатами проведення розгляду справи про правопорушення.
Зазначена у цій частині інформація оприлюднюється невідкладно після направлення постанови про застосування заходів впливу контрольного характеру та розпорядження про усунення порушення профільного законодавства (у разі його видання) або постанови про затвердження угоди про врегулювання особі, щодо якої винесено відповідну постанову (видано розпорядження).
Інформація, що оприлюднюється, повинна містити, зокрема, дані про вид та ступінь тяжкості вчинених порушень профільного законодавства, а також ідентифікувати осіб, щодо яких застосовано відповідні заходи впливу контрольного характеру.
4. Комісія у встановленому нею порядку має право здійснювати на своєму офіційному веб-сайті офіційні повідомлення, пов’язані із здійсненням нею правозастосування, за умови що такі повідомлення не призводять до оприлюднення інформації з обмеженим доступом";
17) доповнити статтями 41-48 такого змісту:
"Стаття 41. Сфера застосування законодавства про інформаторів
1. Положення статей 42-48 цього Закону застосовуються у випадках, якщо повідомлення про фактичне або потенційне порушення профільного законодавства (далі - повідомлення про порушення) здійснюється:
1) фізичною особою, яка працює або працювала за трудовим договором (контрактом);
2) фізичною особою - підприємцем або особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, за умови що така особа не є працівником у межах цієї підприємницької чи незалежної професійної діяльності;
3) учасниками (акціонерами);
4) особою, яка здійснює або здійснювала управлінські функції;
5) особою, яка проходить або проходила стажування (набуття особою практичного досвіду виконання завдань та обов’язків у певній професійній діяльності або галузі знань);
6) особою, яка надає або надавала послуги, виконує або виконувала роботи (у тому числі за договором підряду) для осіб, щодо яких здійснює повідомлення про фактичні або потенційні порушення вимог законодавства;
7) особою, яка перебуває у процесі працевлаштування, якщо повідомлена інформація здобута у процесі працевлаштування чи переговорів, що йому передували;
8) іншою особою, яка відповідно до вимог цього Закону здійснює повідомлення про порушення.
Особи, зазначені у цій частині, є інформаторами.
2. Положення цього Закону щодо захисту інформаторів, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, застосовуються у разі виконання обох таких умов:
1) інформатор має обґрунтовані підстави вважати, що інформація, зазначена у повідомленні про порушення, на момент подання такого повідомлення відповідала дійсності;
2) повідомлення про порушення здійснено шляхом:
а) внутрішнього повідомлення - інформатор повідомив про фактичне або потенційне порушення профільного законодавства уповноважених осіб (уповноважені підрозділи) учасника ринків капіталу та/або учасника товарних спот-ринків, якого стосується повідомлення про порушення;
б) повідомлення Комісії - інформатор повідомив про фактичне або потенційне порушення профільного законодавства відокремлений структурний підрозділ Комісії, що забезпечує отримання Комісією повідомлень про порушення та вжиття заходів реагування на них;
в) публічного повідомлення - інформатор з дотриманням будь-якої з умов, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 46 цього Закону, оприлюднив інформацію про фактичне або потенційне порушення профільного законодавства через медіа або у мережі Інтернет. Для цілей цієї частини передача інформації медіа, здійснена інформатором, вважається публічним повідомленням.
У разі дотримання умов пунктів 1 і 2 цієї частини положення цього Закону щодо захисту інформаторів застосовуються також до інформаторів, які анонімно здійснили повідомлення про порушення.
3. Інформатори можуть повідомляти про фактичне або потенційне порушення профільного законодавства правоохоронні органи, органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також регуляторів ринків капіталу та організованих товарних ринків іноземних держав. У такому разі положення цього Закону щодо захисту інформаторів застосовуються за умови, що таке повідомлення передано зазначеними органами або регуляторами до Комісії.
Правоохоронні органи, органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, які отримали повідомлення про порушення, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня, наступного за днем отримання, надсилають копію такого повідомлення до Комісії. Інформація, що міститься у повідомленні про порушення, належить до службової інформації, доступ до якої обмежується відповідно до законодавства.
4. Положення цього Закону щодо захисту інформаторів застосовуються також до:
1) осіб, які у зв’язку з пов’язаністю з інформатором відносинами, передбаченими частиною першою цієї статті, конфіденційно надавали допомогу інформатору у здійсненні повідомлення про порушення;
2) колег або родичів інформатора, якщо здійснення інформатором повідомлення про порушення може призвести до безпідставного порушення їхніх законних інтересів;
3) юридичної особи, учасником (акціонером) або найманим працівником якої є інформатор.
5. Звуження змісту та обсягу прав, передбачених статтями 42-48 цього Закону, у тому числі у зв’язку із вчиненням особами будь-яких правочинів, не допускається.
6. Вчинення будь-яких дій, що перешкоджають здійсненню повідомлення про порушення, забороняється.
7. Здійснення завідомо неправдивого повідомлення про порушення забороняється.
За подання завідомо неправдивого повідомлення про порушення особа, яка здійснила таке повідомлення, несе відповідальність відповідно до закону.
Стаття 42. Внутрішнє повідомлення
1. Учасники ринків капіталу та учасники товарних спот-ринків зобов’язані відповідно до вимог, встановлених Комісією, забезпечити створення та функціонування каналів зв’язку, які можуть бути використані особами, зазначеними у частині першій статті 41 цього Закону, для здійснення внутрішнього повідомлення.
Вимоги абзацу першого цієї частини не застосовуються до:
1) учасників ринків капіталу та учасників товарних спот-ринків, середня кількість працівників яких, за даними фінансової звітності за попередній звітний період, не перевищує 50 осіб;
2) новостворених юридичних осіб на період до складання першої фінансової звітності відповідно до вимог законодавства;
3) інвесторів у фінансові інструменти, які не належать до інших категорій учасників ринків капіталу та учасників товарних спот-ринків.
Отримання внутрішнього повідомлення може бути організовано каналами зв’язку, що перебувають у спільному користуванні юридичних осіб - отримувачів такої інформації, у разі якщо середня кількість працівників кожної з таких юридичних осіб, за даними фінансової звітності за попередній звітний період, не перевищує 249 осіб, за умови дотримання вимог цього Закону щодо обмеження доступу до такої інформації неуповноважених осіб.
2. Особи, яким відомо про порушення профільного законодавства або обставини, що можуть призвести до такого порушення, повідомляють таку інформацію шляхом здійснення внутрішнього повідомлення, якщо таке повідомлення дасть змогу уникнути або усунути зазначене порушення, за умови відсутності у таких осіб обґрунтованих підстав вважати, що вони зазнають безпідставного порушення своїх законних інтересів внаслідок здійснення повідомлення про порушення.
Учасники ринків капіталу та учасники товарних спот-ринків зобов’язані інформувати осіб, зазначених у частині першій статті 41 цього Закону, про:
1) наявність каналів зв’язку, призначених для здійснення внутрішнього повідомлення (якщо наявність таких каналів зв’язку вимагається цим Законом) та подальших комунікацій з інформатором;
2) порядок використання каналів зв’язку для здійснення внутрішнього повідомлення та подальших комунікацій з інформатором;
3) порядок вжиття заходів реагування у разі отримання внутрішнього повідомлення.
3. Порядок використання каналів зв’язку для здійснення внутрішнього повідомлення та подальших комунікацій з інформатором, а також порядок вжиття заходів реагування у разі отримання внутрішнього повідомлення затверджуються учасниками ринків капіталу та учасниками товарних спот-ринків, які отримують внутрішні повідомлення, та повинні передбачати:
1) використання каналу зв’язку у спосіб, що дає змогу гарантувати конфіденційність інформації щодо ідентифікації особи інформатора та будь-яких осіб, зазначених у повідомленні про порушення, переданому таким каналом зв’язку, а також запобігання доступу до такої інформації неуповноважених осіб;
2) надання підтвердження отримання повідомлення про порушення інформатору (крім анонімних інформаторів) протягом семи днів з дня його отримання;
3) повноваження осіб або підрозділів щодо здійснення подальших комунікацій з інформатором (крім анонімних інформаторів) та вжиття заходів реагування;
4) механізми здійснення заходів реагування, в тому числі за анонімними повідомленнями про порушення;
5) вжиття заходів реагування не пізніше трьох місяців з дня надання підтвердження, передбаченого пунктом 2 цієї частини, а у разі анонімного повідомлення - не пізніше 100 днів з дня його отримання, а також повідомлення інформатора (крім анонімних інформаторів) про вжиті заходи протягом трьох робочих днів з дня вжиття таких заходів;
6) інформування про встановлений законодавством порядок здійснення повідомлення про порушення шляхом повідомлення Комісії.
Зазначені у цій частині порядок використання каналів зв’язку для здійснення внутрішніх повідомлень та порядок вжиття заходів реагування повинні передбачати можливість здійснення внутрішнього повідомлення та подальших комунікацій з інформатором у письмовій та/або в усній формах (засобами телефонного зв’язку, засобами голосових повідомлень або на вимогу інформатора - під час особистої зустрічі з уповноваженою особою).
4. Учасник ринків капіталу або учасник товарних спот-ринків, який отримує повідомлення про порушення шляхом внутрішнього повідомлення, забезпечує збереження отриманої інформації та інформації щодо подальших комунікацій з інформатором відповідно до визначеного ним порядку з дотриманням вимог, встановлених цим Законом.
Стаття 43. Повідомлення Комісії
1. Структура офісу Комісії має передбачати відокремлений структурний підрозділ, що забезпечує отримання Комісією повідомлень про порушення та вжиття заходів реагування на них (далі - підрозділ з питань розгляду повідомлень). Призначення на посаду до підрозділу з питань розгляду повідомлень здійснюється в порядку, встановленому Комісією як колегіальним органом, після проходження особою спеціальної підготовки.
Спеціальна підготовка включає теоретичну та практичну підготовку особи в порядку, встановленому Комісією як колегіальним органом. Оновлення програми спеціальної підготовки здійснюється не менше одного разу на три роки.
2. Підрозділ з питань розгляду повідомлень забезпечує:
1) інформування про порядок здійснення повідомлення про порушення;
2) отримання та розгляд Комісією повідомлень про порушення;
3) взаємодію Комісії з інформаторами (крім анонімних інформаторів).
3. Порядок отримання Комісією повідомлень про порушення шляхом повідомлення Комісії та вжиття заходів реагування на такі повідомлення затверджується Комісією як колегіальним органом та повинен передбачати:
1) можливість анонімного подання повідомлення про порушення;
2) способи уточнення або доповнення інформації, отриманої у повідомленні про порушення;
3) форму надання Комісією інформації про вжиті заходи реагування на повідомлення про порушення та строк надання такої інформації, що не може перевищувати три місяці з дня отримання повідомлення;
4) вичерпний перелік обставин, за яких інформація, що міститься у повідомленні про порушення, може бути передана третім особам.
4. Інформація, передбачена пунктом 1 частини другої цієї статті, розміщується на офіційному веб-сайті Комісії та повинна містити, зокрема, такі відомості:
1) канали зв’язку для отримання Комісією повідомлень про порушення, подальших комунікацій з інформатором та надання інформації про вжиті Комісією заходи реагування (далі у цій статті - канали зв’язку), а також контактні дані службовців підрозділу з питань розгляду повідомлень, зокрема:
а) номери телефонів із зазначенням, чи проводиться запис розмови під час використання таких телефонних ліній;
б) поштові та електронні адреси, які забезпечують конфіденційність під час зв’язку із службовцями підрозділу з питань розгляду повідомлень;
2) опис процедури отримання Комісією повідомлень про порушення та вжиття заходів реагування на них, у тому числі опис заходів реагування;
3) опис застосовуваного Комісією обмеження доступу до інформації, що міститься у повідомленні про порушення;
4) вимоги до повідомлення про порушення та особи, яка його здійснює, для надання такій особі гарантій захисту, передбачених цим Законом;
5) механізми реалізації передбачених законом гарантій захисту інформаторів, які здійснили повідомлення про порушення щодо своїх роботодавців та/або колег;
6) твердження про звільнення інформатора від передбаченої законом відповідальності за розкриття інформації про фактичні або потенційні порушення профільного законодавства;
7) номери засобів зв’язку підрозділу, що здійснює заходи підтримки відповідно до статті 48 цього Закону.
Комісія забезпечує ознайомлення інформатора або особи, яка має намір стати інформатором, з інформацією, передбаченою цією частиною.
5. Особи, яким відомо про обставини, що становлять або можуть призвести до порушення профільного законодавства, можуть подавати повідомлення про порушення до Комісії після здійснення внутрішнього повідомлення.
6. Канали зв’язку повинні відповідати усім таким вимогам:
1) є відокремленими від інших каналів, через які здійснюється організація загального зв’язку Комісії, включаючи канали внутрішньої комунікації та засоби зв’язку з третіми особами, а також можуть функціонувати в автономному режимі;
2) забезпечують повноту інформації (надання та отримання усіх даних, необхідних для їх використання, передбаченого законом), цілісність інформації (передача, отримання та зберігання даних без змін), конфіденційність інформації (захищеність даних від можливості незаконного доступу до них), а також унеможливлюють доступ до такої інформації службовців Комісії, не уповноважених на отримання такого доступу;
3) забезпечують зберігання інформації відповідно до вимог статті 44 цього Закону.
7. Подання каналом зв’язку повідомлення про порушення може здійснюватися у письмовій та/або усній формі. Повідомлення про порушення також може здійснюватися безпосередньо службовцю підрозділу з питань розгляду повідомлень під час особистого прийому.
Повідомлення про фактичне або потенційне порушення законодавства, отримане Комісією в інший спосіб, ніж передбачено абзацом першим цієї частини (зокрема, надіслане правоохоронними органами, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування відповідно до абзацу другого частини третьої статті 41 цього Закону), невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання повідомлення, передається до підрозділу з питань розгляду повідомлень.
Стаття 44. Отримання та збереження інформації, переданої інформаторами
1. Комісія встановлює порядок ведення обліку та збереження кожного отриманого повідомлення про порушення.
2. Інформація, що міститься у повідомленнях про порушення, інформація про інформаторів належить до професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
3. Комісія протягом трьох робочих днів з дня, наступного за днем отримання повідомлення про порушення, повідомляє інформатора про отримання такого повідомлення, поданого у письмовій формі, на поштову або електронну адресу, зазначену таким інформатором при поданні повідомлення.
Комісія не здійснює передбаченого абзацом першим цієї частини повідомлення, якщо:
1) службовець підрозділу з питань розгляду повідомлень має обґрунтовані підстави вважати, що таке повідомлення призведе до заподіяння шкоди захисту ідентифікаційних даних інформатора;
2) інформатор прямо зазначив, що не потребує такого повідомлення.
4. У разі якщо повідомлення про порушення надійшло засобами телефонного зв’язку, Комісія за згодою інформатора забезпечує збереження отриманої інформації шляхом здійснення:
1) аудіо- або аудіовізуального запису; та/або
2) повного і точного стенографування телефонної розмови службовцями підрозділу з питань розгляду повідомлень.
У разі якщо інформатор ідентифікував себе, службовець підрозділу з питань розгляду повідомлень виготовляє стенограму, а за відсутності технічної можливості запису телефонної розмови з інформатором - документує телефонну розмову у формі протоколу та надсилає стенограму (протокол) інформатору на зазначену ним адресу електронної пошти для надання йому можливості перевірити, виправити (за потреби) та підписати її (його) шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. У разі відмови від підписання стенограми (протоколу) відповідне повідомлення по порушення вважається поданим анонімно.
5. У разі якщо повідомлення про порушення отримано Комісією під час особистого прийому службовцем підрозділу з питань розгляду повідомлень, результати такого особистого прийому підлягають обов’язковому збереженню відповідно до вимог, встановлених цим Законом, шляхом здійснення:
1) аудіо- або аудіовізуального запису; та/або
2) протоколювання особистого прийому службовцем підрозділу з питань розгляду повідомлень.
У разі якщо інформатор ідентифікував себе, службовець підрозділу з питань розгляду повідомлень виготовляє протокол та надає інформатору можливість перевірити, виправити (за потреби) та погодитися з протоколом особистого прийому, підписавши його.
6. Зберігання повідомлення про порушення здійснюється протягом строку, необхідного для ефективного вжиття заходів реагування на нього.
Стаття 45. Розгляд повідомлень про фактичні або потенційні порушення профільного законодавства
1. Комісія, отримавши повідомлення про порушення, у встановленому нею порядку:
1) вживає заходів реагування;
2) протягом розумного строку, але не пізніше трьох місяців з дня отримання повідомлення про порушення, повідомляє інформатора про вжиті заходи реагування. У разі отримання повідомлення про порушення, що містить інформацію про грубі порушення профільного законодавства, такий строк може бути продовжено до шести місяців;
3) повідомляє про результати розслідування, розпочатого за повідомленням про порушення;
4) у разі належності питань, порушених у повідомленні про порушення, до компетенції правоохоронних органів, Національного банку України, інших державних органів, інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування протягом розумного строку передає матеріали такого повідомлення до зазначених органів, про що невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня передачі, повідомляє інформатора.
2. Комісія після належної оцінки обставин, викладених у повідомленні про порушення, може у встановленому нею порядку не вживати заходів реагування у разі:
1) малозначності порушення вимог профільного законодавства, зазначеного у повідомленні про порушення;
2) якщо повідомлення про порушення є повторним повідомленням від одного і того самого інформатора з одного і того самого питання і перше повідомлення було розглянуто відповідно до процедур, встановлених цим Законом, за умови що належне реагування на інформацію, отриману у повторному повідомленні, не потребує вжиття додаткових заходів реагування.
Комісія каналом зв’язку, передбаченим статтею 43 цього Закону, повідомляє інформатора про невжиття заходів реагування на його повідомлення про порушення з обов’язковим зазначенням підстави такого невжиття, передбаченої пунктом 1 або 2 цієї частини. Невжиття заходів реагування не звільняє Комісію від обов’язку дотримання вимог цього Закону щодо режиму доступу до інформації, захисту інформаторів та інших вимог, пов’язаних із повідомленням Комісії.
3. Комісія вживає заходів реагування на повідомлення про порушення за принципом першочергового розгляду повідомлень, що містять інформацію про грубі порушення профільного законодавства.
Стаття 46. Умови захисту інформатора, який здійснив публічне повідомлення
1. Інформатор, який здійснив публічне повідомлення, має право на захист, передбачений цим Законом, якщо виконується будь-яка з таких умов:
1) до здійснення публічного повідомлення такий інформатор здійснив внутрішнє повідомлення та повідомлення Комісії або виключно повідомлення Комісії та у строк, передбачений цим Законом для надання Комісією інформації про вжиті заходи реагування, не отримав таку інформацію;
2) інформатор має обґрунтовані підстави вважати, що:
а) порушення може становити неминучу чи явну небезпеку для суспільних інтересів, зокрема у разі виникнення надзвичайної ситуації, або спричинити ризик незворотної шкоди; або
б) у разі здійснення повідомлення Комісії існує ризик безпідставного порушення його законних інтересів або ймовірність неусунення порушення через особливі обставини справи, якими, зокрема, можуть бути загрози приховування або знищення доказів у зв’язку з наявністю підозри про змову між працівниками Комісії та особами, які вчиняють порушення, або вчинення порушення працівниками Комісії.
Стаття 47. Захист інформації про інформаторів
1. Ідентифікаційні дані інформатора без його письмової згоди не можуть бути розкриті або передані будь-якій особі, яка не є уповноваженою на отримання повідомлень про порушення та/або вжиття заходів реагування на такі повідомлення.
Вимоги абзацу першого цієї частини застосовуються також до будь-якої іншої інформації, з якої безпосередньо чи опосередковано можуть бути встановлені ідентифікаційні дані інформатора.
2. Ідентифікаційні дані та інша інформація, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути розкриті лише за умови, що це необхідно для проведення відповідного розслідування та є пропорційним забезпеченню права на захист інформатора.
3. Про розкриття ідентифікаційних даних та іншої інформації, передбаченої частиною першою цієї статті, інформатор повідомляється письмово до такого розкриття із зазначенням його причин, крім випадків, якщо таке повідомлення становить загрозу інтересам розслідування або судовому розгляду.
4. Компетентним органам, які отримали інформацію з повідомлення про порушення, включаючи інформацію, що становить комерційну таємницю, забороняється використовувати та розголошували таку інформацію для цілей, не пов’язаних з виконанням їхніх повноважень, передбачених законом.
Передача Комісією інформації, що міститься у повідомленні про порушення, регулятору ринків капіталу та організованих товарних ринків іноземної держави можлива виключно за умови існування у такій державі стандартів захисту персональних даних, що є еквівалентними або вищими за стандарти захисту персональних даних в Україні, та має бути обґрунтована необхідністю вжиття належних заходів реагування на отримане повідомлення. Умови передачі зазначеної інформації повинні передбачати зобов’язання регулятора ринків капіталу та організованих товарних ринків іноземної держави не передавати таку інформацію іншим особам та/або іншим третім державам, якщо Комісія не надала письмового дозволу на таку передачу.
5. Захист і обробка персональних даних у зв’язку з отриманням повідомлень про порушення та вжиттям заходів реагування на них здійснюються відповідно до вимог законодавства про захист персональних даних. У разі якщо персональні дані, оброблені у процесі отримання та вжиття заходів реагування, не є необхідними для належного вжиття таких заходів, такі дані негайно видаляються або знищуються у спосіб, що унеможливлює їх подальше використання чи поширення.
Строк зберігання персональних даних не може перевищувати п’ять років.
6. Положення цієї статті застосовуються також до осіб, щодо яких розпочато розслідування. Ідентифікаційні дані осіб, щодо яких розпочато розслідування, не підлягають розголошенню протягом усього часу проведення розслідування, розпочатого за повідомленням про порушення.
Стаття 48. Державний захист інформаторів та інших осіб, на яких поширюються положення цього Закону щодо захисту інформаторів
1. Безпідставні порушення законних прав, свобод та інтересів осіб, зазначених у частинах першій та четвертій статті 41 цього Закону, у зв’язку із здійсненням повідомлення про порушення забороняються.
2. Формами безпідставних порушень, зазначених у частині першій цієї статті, є:
1) відсторонення від роботи, звільнення або еквівалентні заходи;
2) переведення на нижчу посаду або відмова у призначенні на вищу посаду;
3) зміна істотних умов праці;
4) припинення стажування;
5) негативна оцінка за результатами оцінювання службової діяльності або видача негативного рекомендаційного листа;
6) притягнення до дисциплінарної відповідальності;
7) примушування до вчинення дій чи бездіяльності, залякування, цькування, інші заходи фізичного або психологічного тиску;
8) дискримінація або інші несправедливі заходи впливу;
9) відмова від укладення безстрокового трудового договору з працівником, зайнятим на умовах строкового трудового договору (контракту);
10) відмова від продовження дії строкового трудового договору (контракту), дострокове припинення дії строкового трудового договору (контракту);
11) заподіяння шкоди, зокрема шкоди діловій репутації особи та матеріальної шкоди;
12) внесення до переліків, сформованих на основі галузевих неофіційних домовленостей або офіційних угод, з метою недопущення та/або ускладнення працевлаштування особи в майбутньому;
13) дострокове припинення дії договору про виконання робіт чи надання послуг;
14) анулювання документів дозвільного характеру та інших документів, що надають право на здійснення відповідної діяльності;
15) примусове медичне обстеження (огляд) або застосування інших примусових заходів медичного характеру;
16) інші формально правомірні рішення та дії керівника або роботодавця, що мають вибірковий характер, зокрема не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися у подібних ситуаціях раніше.
3. У разі якщо інформатор та/або особа, зазначена в частині четвертій статті 41 цього Закону, був звільнений (була звільнена) з роботи у зв’язку із здійсненням ним (нею) повідомлення про порушення, такий інформатор (така особа) підлягає негайному поновленню на попередній роботі (посаді) на підставі його (її) відповідної заяви, а також йому (їй) виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. У разі якщо така заява про поновлення на роботі (посаді) розглядається більше одного року не з вини особи, яка її подала, такій особі виплачується середній заробіток за весь час її вимушеного прогулу. У разі неможливості поновлення такої особи на попередній роботі (посаді) їй виплачується дворічний середній заробіток.
