НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІРИНКІВФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
| 02.04.2018 № 485 |
Про схвалення висновку до проекту Закону України "Про установу фінансового омбудсмена" (реєстраційний№ 8055 від 22.02.2018)
Розглянувши проект Закону України "Про установу фінансового омбудсмена" (реєстраційний № 8055 від 22.02.2018), надісланий листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 26.03.2018 № 11436/1/1-18, відповідно до пункту 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг,
постановила:
1. Схвалити висновок до проекту Закону України "Про установу фінансового омбудсмена" (реєстраційний № 8055 від 22.02.2018), що додасться.
2. Департаменту державного регулювання та методології нагляду на ринках фінансових послуг надати висновок до Міністерства юстиції України.
3. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на члена Нацкомфінпослуг Залєтова О.М.
| Голова Комісії | І. Пашко |
| Згідно з чинним законодавством відповідно до колегіального рішення Комісії | Протокол № 27 засідання Комісії від 02.04.2018 |
СХВАЛЕНО
Розпорядження Національної комісії,
що здійснює державне регулювання
у сфері ринків фінансових послуг,
02.04.2018 № 485
ВИСНОВОК
до проекту Закону України "Про установу фінансового омбудсмена" (реєстраційний № 8055 від 22.02.2018)
Проект Закону України "Про установу фінансового омбудсмена" (реєстраційний № 8055 від 22.02.2018) унесено народними депутатами України Демчаком Р.Є., Довбенком М.В., Різаненком П.О., Лавриком О.В., Рибалкою С.В., Шкрум А. І., Поляковим М.А., Лабазюком С.П., Сидоровичем P.M.
Метою законопроекту, відповідно до пояснювальної записки до нього, є впровадження механізму альтернативного (позасудового) вирішення спорів, що виникають у споживачів фінансових послуг із надавачами фінансових послуг, який сприятиме підвищенню довіри споживачів до фінансового ринку.
Законопроектом пропонується редакція проекту Закону України "Про установу фінансового омбудсмена" та внесення змін, зокрема, до законів України "Про судовий збір", "Про виконавче провадження", "Про банки і банківську діяльність".
Підтримуючи загальне спрямування законопроекту, щодо альтернативного (досудового) вирішення спорів між споживачами та надавачами фінансових, що є поширеною практикою в Європейському Союзі, вважаємо, що запропонований спосіб реалізації механізму захисту споживачів фінансових послуг є неефективним та вважаємо за доцільне висловити щодо його змісту такі зауваження:
1. Щодо механізму захисту споживачів фінансових послуг. Механізм, запропонований проектом Закону України "Про установу фінансового омбудсмена" (далі - проект Закону), не забезпечує підвищення ефективності системи захисту прав споживачів фінансових послуг і не може гарантувати споживачам захисту альтернативного судовому захисту.
Так, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Також, рішенням Великої палати Верховного Суду від 21.03.2018 № 14-57цс18 визнано, що позивачі у справах про захист своїх прав як споживачів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як це передбачено статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів".
Крім того, проектом Закону визначено, що метою діяльності установи фінансового омбудсмена є альтернативне (позасудове) врегулювання спорів між споживачами та надавачами фінансових послуг (пункт 1 частини першої статті 3). Окрім цього, проектом Закону встановлюється, що право розгляду спорів відповідно до цього Закону належить виключно фінансовому омбудсмену та його уповноваженим особам (частина перша статті 24).
Зазначені положення проекту Закону передбачають фактично делегування установі фінансового омбудсмена функції суду зокрема: розгляд спорів за заявами споживачів фінансових послуг (пункт 3 частини першої статті 12), ухвалення рішення за результатами розгляду спору по суті (пункт 6 частини першої статті 12), рішення фінансового омбудсмена або уповноваженої особи, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (стаття 32), що не відповідає статті 124 Конституції України, якою встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Основна концепція впровадження інституту фінансового омбудсмена, а також передбачений проектом Закону порядок розгляду справ І оскарження рішень фінансовим омбудсменом (розділ III), може призвести до підміни судового порядку розгляду спорів на розгляд спорів фінансовим омбудсменом, що є прямим порушенням як Конституції України, так і статті 5 Закону "Про судоустрій і статус суддів", а також Цивільного процесуального кодексу України.
Також відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону інститут фінансового омбудсмена матиме ряд переваг у порівнянні із судами, а саме швидкість та комфорт для споживача, оскільки передбачено можливість прискорення вирішення спорів у порівнянні із судовим розглядом. Натомість законопроектом передбачено, що загальний строк від подачі заяви споживачем до моменту прийняття рішення по суті фінансовим омбудсменом може складати до 90 календарних днів (стаття 23).
У той же час відповідно до Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи по суті та у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (статті 210 та 275 Цивільного процесуального кодексу України). Тобто, судовий розгляд триває на сьогодні від 60 до 90 календарних днів.
Отже, положення проекту Закону повністю нівелюють альтернативність (досудового) вирішення спорів та не сприяють скороченню строків вирішення спорів між споживачами та надавачами фінансових послуг.
Також положення проекту Закону не відповідають Директиві 2013/11/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 21.05.2013 року щодо альтернативного вирішення спорів в сфері споживання, а саме пункту 45 цієї Директиви, яким визначено, що процедури альтернативного врегулювання спорів не повинні замінювати судові процедури і не повинні позбавляти споживачів чи надавачів права звертатися до суду.
2. Щодо невідповідності проекту Закону законодавству у сфері ринків фінансових послуг. Статтею 14 проекту Закону передбачено, що несплата надавачем фінансових послуг більше ніж двох періодичних внесків протягом трьох місяців є підставою для застосування заходів впливу органом, що здійснює регулювання відповідних ринків фінансових послуг, в тому числі для призупинення дії відповідної ліцензії надавача фінансових послуг.
Разом з тим Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та підзаконними нормативно-правовими актами Нацкомфінпослуг не встановлено вимог до фінансових установ щодо сплати надавачем фінансових послуг внесків, не перебачено застосування заходів впливу та/або заходів реагування за несплату відповідних внесків, а також не передбаченотакого заходу впливу та/або заходу реагування як призупинення дії ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг.
Статтею 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" передбачено такий захід реагування, як анулювання ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, та перелік підстав для прийняття такого рішення про анулювання ліцензії. Зазначений перелік не містить такої підстави, як несплата внесків фінансовою установою, для прийняття рішення про анулювання ліцензії.
Положення статті 17 проекту Закону щодо початку розгляду спору фінансовим омбудсменом, в разі не отримання споживачем від відповідного надавача фінансових послуг відповіді, яка задовольняє вимоги споживача фінансових послуг, або жодної відповіді взагалі протягом 30 календарних днів від дня подачі звернення до надавача фінансових послуг, суперечать нормам законодавства у сфері фінансових послуг, що встановлюють більш тривалі строки розгляду цих заяв, зокрема статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якою встановлено строк для розгляду 90 днів з дня отримання заяви, та статті 25 Закону України "Про страхування", якою визначено, що строки розгляду заяв на виплату страхового відшкодування визначаються у договорі страхування.
При цьому проект Закону не враховує часткове виконання МТСБУ функції захисту споживачів на ринку обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в частині здійснення регламентних виплат відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Слід наголосити, що проектом Закону не змінено та/або не виключено функції і повноваження Нацкомфінпослуг щодо розгляду звернень споживачів фінансових послуг відповідно до Закону України "Про звернення громадян" з урахуванням положень Закону України "Про захист прав споживачів", та не врегульовано питання можливих колізій між результатом розгляду скарг органом, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг та фінансовим омбудсменом. В той же час проект Закону відносить значну кількість категорій справ за межі компетенції установи фінансового омбудсмена (стаття 17 проекту Закону).
3. Щодо незалежності фінансового омбудсмена. Механізм, запропонований проектом Закону України не забезпечує прийняття об'єктивних та неупереджених рішень щодо захисту прав споживачів фінансовим омбудсменом.
По-перше, з порядку створення установи фінансового омбудсмена та обрання самого фінансового омбудсмена (статті 6-10 проекту Закону) випливає їх залежність від органів виконавчої влади, оскільки наглядова рада установи, яка є вищим органом управління установи фінансового омбудсмена, фактично входить до сфери державного управління, оскільки до її складу мають бути включені представники від органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг (пункт 1 частини першої статті 6 проекту Закону).
По-друге, частинами першою та другою статті 13 проекту Закону передбачено, що фінансування діяльності установи фінансового омбудсмена здійснюється за рахунок початкових та періодичних внесків, які сплачуються надавачами у порядку та у строки, визначені наглядовою радою, установи фінансового омбудсмена. Це створює фінансову залежність фінансового омбудсмена від надавачів фінансових послуг, що є підставою для упередженості прийняття ним рішень і навіть декларативні положення статті 4 проекту Закону, не можуть позбавити від потенційної упередженості фінансового омбудсмена на користь фінансових установ.
Пропозиції про доповнення статей Цивільного процесуального кодексу України, що стосуються оскарження рішень третейського суду, положеннями про установу фінансового омбудсмена, як аналогу третейського суду, є некоректними, оскільки третейський суд не має повноважень щодо розгляду справ у спорах щодо захисту прав споживачів відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди". Також реальна нерівність матеріального стану сторін спору, яка може вплинути на кінцеві результати розгляду спору установою фінансового омбудсмена, суттєво погіршує можливості споживачів щодо захисту своїх прав.
Оскільки статтями 13 та 14 проекту Закону передбачено фінансування діяльності установи фінансового омбудсмена за рахунок внесків на фінансування надавачами фінансових послуг та зборів за розгляд спору зі споживачів фінансових послуг, то захист прав споживачів фінансових послуг стає фактично платною послугою, що фінансується обома суб'єктами послуги, і яка є безкоштовним відповідно до діючого законодавства.
Крім того, проект Закону не враховує зареєстрований у Верховній Раді України проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення захисту прав споживачів фінансових послуг" (реєстраційний № 2456-Д від 23.03.2015), який відповідає вимогам законодавства Європейського Союзу щодо захисту прав споживачів та спрямований на створення дієвої системи захисту прав споживачів фінансових послуг, уточнює та розширює повноваження щодо захисту прав споживачів трьох основних регуляторів на ринку фінансових послуг - Національного банку України, НКЦПФР та Нацкомфінпослуг.
Узагальнюючий висновок
Проект Закону потребує доопрацювання спільно з Національним банком України, НКЦПФР та Нацкомфінпослуг, із врахуванням особливостей вирішення спорів, що виникають у споживачів фінансових послуг із надавачами фінансових послуг, на ринках фінансових послуг нагляд за якими здійснюють зазначені регулятори, а також з Державною службою фінансового моніторингу України та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
| Директор департаменту державного регулювання та методології нагляду на ринках фінансових послуг | Н. Лех |
Джерело інформаціі: http://nfp.gov.ua