Щодо порядку сплати податків за цивільно – правовим договором

Головне управління ДФС у Полтавській області відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України від 02.12.10 за №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) розглянуло запит щодо порядку сплати податків за цивільно – правовим договором та повідомляє наступне.

Пунктом 163.1 ст. 163 ПКУ передбачено, що об’єктом оподаткування платника податку є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, який складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Згідно з п. 171.2 ст. 171 ПКУ особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів інших ніж заробітна плата, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету визначено ст. 168 ПКУ. Так, відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 ПКУ.

Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента – юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно – правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом ІV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та розділом ІV ПКУ (пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно з пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору та є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п. 167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ), у т.ч. але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно – правовими договорами.

Крім того, відповідно до пп. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідних положень" ПКУ об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПКУ.

Ставка збору становить 1,5 відсотки об’єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПКУ (пп. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ (пп. 1.4 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ).

Отже, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору є роботодавець, який виплачує доходи відповідно до умов цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 176.2 ст. 176 ПКУ особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08.07.10 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (далі – Закон №2464).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Частиною 2 ст. 7 Закону №2464 передбачено, що для осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами та отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 2 ст. 9 Закону №2464).

Частиною 4 ст. 9 Закону №2464 визначено, що обчислення єдиного внеску за минулі періоди здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до Закону №2464 нараховується єдиний внесок.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464 (ч. 3 ст. 7 Закону №2464).

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для роботодавців, встановлюється у розмірі 22 відсотка до визначеної ст. 7 Закону №2464 бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Основне місце роботи – місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464).

Отже, вимоги ч. 5 ст. 8 Закону №2464 щодо нарахування єдиного внеску на дохід у вигляді винагороди за договором цивільно-правового характеру, який не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, не застосовуються. Єдиний внесок нараховується виходячи з розміру 22 відсотка (що діє на день нарахування) на фактично нараховану винагороду за договором цивільно-правового характеру незалежно від її розміру, але з урахуванням максимальної величини бази нарахування.

Водночас, якщо працівник виконує роботу (надає послуги) відповідно до цивільно-правового договору за основним місцем роботи, то до бази нарахування єдиного внеску за звітний місяць включається як заробітна плата (дохід), так і сума винагороди. При цьому, якщо база нарахування єдиного внеску буде меншою за розмір мінімальної заробітної плати, то єдиний внесок розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати та ставки єдиного внеску у розмірі 22 відсотка.