3.50. Під час підривання окремих кам’яних брил водолаз вкладає заряд збоку або зверху так, щоб він щільно прилягав до їх поверхні або розташовує в шпурах (мал. 32). Величина заряду ВР визначається з розрахунку 2 кг ВР на 1 м-3 каменя. Якщо ж заряд розташовується в шпурах, то величина його зменшується у 8-10 разів. Після підриву валун подрібнюється на ряд грудок, які залежно від величини витягуються з води або залишаються на місці. Часто буває достатньо відсунути камінь убік на декілька метрів, не дроблячи його на частини. Для відкидання валунного каменя об’ємом 3-10 м-3 убік на відстань 15-25 м на кожний кубічний метр каменя необхідно біля 3 кг ВР. Заряд підкладається під камінь зі сторони течії.
Мал. 32. Підривання каменя
Розташування заряду: а - на камені; б - під каменем.
3.51. Під час аварійно-рятувальних, суднопідйомних і підводно-технічних робіт виникає необхідність у перебиванні під водою окремих паль, колод, кущів паль, шпунтового ряду, ряжей та інших дерев’яних конструкцій. Для цього використовують накладні заряди, які щільно прилягають до конструкцій, що підриваються. В окремих випадках, коли накладний заряд може викликати зайві руйнування об’єкта, водолази просвердлюють у дереві шпури діаметром 32 мм та закладають у них шпурові заряди.
3.52. Вага накладних зарядів для перебивання під водою дерев’яних паль та колод визначається за формулою
C=Kd-2, г,
| де | К | - | коефіцієнт, який залежить від щільності породи дерева та свіжості його рубки (для тротилу приймається за таблицею 18); |
| d | - | діаметр дерева, що перебивається, в см. |
Величини зарядів зменшуються в два рази, коли глибина занурення заряду під воду рівна або більша подвійної товщини елемента, що підривається. У разі менших заглиблень зарядів їх величина визначається відповідно до умов підривання елементів у повітрі.
Для ВР пониженої потужності значення К збільшується вдвоє. Вага шпурових зарядів приймається в 5 разів менше ваги накладних зарядів. Для перебивання палі приймається одна велика або дві малі тротилові шашки, які прив’язуються до палі шпагатом (мал. 33).
Для перебивання бруса заряд розташовують по широкій стороні бруса, перекриваючи всю його ширину (мал. 34).
Вагу заряду розраховують за формулою
С=KF, г,
| де | С | - | вага накладного заряду; |
| К | - | коефіцієнт, який залежить від щільності породи дерева та свіжості його рубки (для тротилу приймається за таблицею 15); | |
| F | - | площа поперечного перетину бруса в см-2. |
Таблиця 18
Коефіцієнт щільності породи дерева та свіжості його рубки
При товщині бруса h, більше 30 см (вимірюється за напрямком дії підриву) вага заряду множиться на величину h/30. Складні бруси під час розрахунку зарядів приймаються за цілі.
3.53. Для перебивання шпунтового ряду рекомендується застосовувати подовжені заряди, розташовані по всій довжині конструкції, що перебивається. Заряди повинні бути щільно притиснуті до шпунтової стінки та навантажені баластом (мал. 35).
Вага заряду визначається за формулою
С=0,5 b l, г,
| де | b | - | товщина шпунтового ряду, що перебивається, см; |
| l | - | довжина стінки, см. |
Якщо шпунтовий ряд зроблений з дерева твердих порід (дуб, бук), одержану вагу заряду збільшують в 1,5 раза.
3.54. Перебивання стальних валів, круглого прокату, а також тросів під водою проводять зосередженими зарядами, які складаються з двох частин. Заряди розташовуються з двох протилежних сторін елемента, що перебивається, із зсувом один відносно одного (мал. 36, 37). Таке розташування зарядів називається "ножицями", а частини заряду - напівзарядами.
3.55. Якірні ланцюги з контрфорсами перебивають під водою одним зосередженим зарядом, який водолази вкладають між двома сусідніми ланками (мал. 37). Вага заряду визначається за формулою
С=(50-80)d-2,
| де | d | - | діаметр ланки (калібр) ланцюга, см. |
3.56. Перебивання залізобетонних конструкцій, як правило, проводиться з метою розчищення дна акваторії, фарватерів для здійснення необхідних глибин.
Мал. 33. Перебивання палі зарядами, розташованими під водою, та їх закріплення:
А - за допомогою кола; Б - за допомогою обруча;
1 - заряд; 2 - шнур, що детонує, або електропровідник.
Мал. 34. Перебивання складного бруса.
Мал. 35. Перебивання шпунтового ряду.
Мал. 36. Перебивання вала:
1 - напівзаряди ВР; 2 - дерев’яні кутики; 3 - шпагат.
Мал. 37. Розташування зарядів на якірному ланцюгу та стальному тросі:
1 - трос; 2 - заряди; 3 - шнур, що детонує; 4 - електропровід; 5 - електродетонатор.
Заряди кріплять до елементів, що перебивають, та підривають одночасно за допомогою електродетонаторів або шнура, що детонує.
Загальна вага зарядів розраховується за формулою
С=К пі r-2,
| де | К | - | коефіцієнт, який приймається для тротилу по таблиці 19; |
| r | - | радіус вала або троса, що перебивається. |
Одержану вагу заряду ділять пополам для виготовлення двох зарядів.
Заряд повинен розташовуватися так, щоб він перекривав всю ширину (діаметр) стержня (вала) та мав висоту не менше 2-1/2 товщини стержня (вала).
Таблиця 19
Технологія руйнування залізобетонних конструкцій має свої особливості. В результаті дії вибуху в першу чергу руйнується бетон, стальні стержні арматури частіше всього отримують вигин та залишаються не перебитими. Збільшення розходу ВР для перебивання бетону разом з арматурою дає результат тільки до певної міри.
Залізобетонні конструкції товщиною до 14 см можуть бути повністю перебиті зарядами ВР. За товщини більше 14 см руйнується тільки бетон, арматура, як правило, залишається не перебитою і її необхідно розрізати підводними різаками, перебивати додатковими зарядами або розривати стальним тросом діаметром 50-60 мм, вибираючи його кінці лебідкою плав-крана, або підтягувати до берега по ґрунту.
Вагу зарядів для паль, колон та інших масивних споруджень визначають за формулою
С=35 x R-3,
| де | R | - | товщина конструкції, м. |
Одержану за розрахунком вагу заряду ділять пополам на два напівзаряди та розташовують з двох протилежних сторін (мал. 38).
Мал. 38. Перебивання залізобетонної палі:
1- заряди; 2 - шнур, що детонує.
3.57. На багатьох річках льодохід є великою небезпекою для мостових опор та гідротехнічних споруд, які знаходяться поруч з берегами. Лід, що рухається, може пошкодити опори моста або звузити живий перетин річки, роблячи так звані льодяні затори, що викликає підпір рівня води та затоплення районів, що знаходяться вище. Метою підривних робіт під час льодоходу є рівномірний пропуск льоду по руслу річки. Досягається це дробленням льоду до льодоходу та розбиванням заторів під час льодоходу.
3.58. Підривні роботи починають приблизно за 10 днів до початку руху льоду. Спочатку плішнями пробивають майни навколо мостових опор, потім вибухами по фарватеру підривають лід нижче та вище моста, так щоб був зроблений канал шириною рівною 1/3-1/4 ширини річки. Загальна довжина каналу повинна бути рівна ширині річки на ділянці нижче моста та подвійної ширини річки на ділянці вище моста.
3.59. Обладнання каналу починають з низової сторони, заряди розташовують рядами напроти опор моста та льодорізів (мал. 39). Ближній до спорудження ряд зарядів повинен знаходитися не ближче 15-20 м від них. Відстань між зарядами в рядах та між рядами зарядів приймається рівною 1,25-1,5 діаметра майни, яка утворюється під час підриву одного заряду. Вага зарядів приймається за таблицею 20. Додатково вагу зарядів та діаметр майни перевіряють першими пробними підривами.
3.60. Льодяні затори підривають зі шлюпки. На шлюпці повинні бути: шнурки, ломи, плішні, багри та рятівні круги. Затори розбивають з низової сторони. Підривнику дозволяється виходити на лід, якщо на небезпечних ділянках будуть прокладені дошки для проходу, а на човні буде вжито заходів для термінового зняття підривника з льоду у разі посування затору. Вага зарядів приймається від 5 до 30 кг залежно від льодового затору. Кидати заряди на лід, що пливе, та на затори дозволяється досвідченим підривникам в особливо виняткових випадках і тільки з берега. Довжина вогнепровідного шнура для таких зарядів повинна бути не менше 15 та не більше 25 см. Радіус небезпечної зони під час підривання льоду повинен бути не менше 100 м, а під час руйнування льодяних заторів - 200 м.
Таблиця 20
Вага зарядів залежно від товщини льоду
Мал. 39. Розташування зарядів для підривання льоду в районі моста:
а - ширина річки.
3.61. Допоміжні підривні роботи застосовують під час підйому затонулих кораблів, зняття суден з підводних каменів, зняття гребних гвинтів та інших підводних робіт. Під час підйому затонулого корабля промивання тунелю під його корпусом є однією з трудомістких робіт, за якої застосування підривних робіт буває вкрай необхідним. Особливо така потреба виникає, коли під час промивання тунелю натикаються на скелю. У такому випадку доводиться закінчити промивання та робити новий тунель, для чого потрібно значно більше часу, ніж для проходу скелі вибуховим способом.
3.62. Техніка виконання підривних робіт полягає в такому: в скелі бурять шпур, закладають в нього заряд та проводять підрив (якщо при цьому не отримано бажаного результату, то підривання проводиться доти, доки скеля не буде пройдена). Аналогічним способом чинять і в тих випадках, коли зустрічаються з твердим ґрунтом, який неможливо розробити гідромонітором. Шпури для зарядів в обох випадках буряться глибиною 40-60 см за допомогою ручного бура або перфоратора з таким розрахунком, щоб під час підривання дно судна було недосяжним для хвилі підриву.
Практично вага одного заряду береться 200-300 г, а їх кількість не більше трьох. Спосіб підривання застосовується, як правило, електричний.
3.63. Посадка корабля на каміння може закінчитися катастрофою, якщо цю аварію негайно не ліквідувати. Стягання аварійного корабля буксиром, часткове розвантаження та деферентові роботи не завжди мають бажаний результат, а в деяких випадках приводять до деформації корпусу. У цих випадках руйнування каміння або скелі за допомогою зарядів дає добрі результати. Каміння чи скеля, на які потрапило судно, руйнуються зарядами, що закладаються в шпури (мал. 40). Розташування та кількість шпурів можуть бути різними, оскільки вони залежать від щільності породи та обсягу робіт. Шпури повинні бути розташовані в одній горизонтальній площині, глибина кожного з них повинна бути 0,6-0,8 м. Як правило, приймають 2-3 шпури на 1 м-3 поверхні скелі. Кількість шпурів повинна уточнюватися неодмінно в практичній роботі. Вага одного заряду повинна бути не більше 200-300 г. Підривання зарядів необхідно проводити одночасно (електричним способом).
Мал. 40. Посадка корабля на мілину:
1 - шпур у скелі.
Водолаз повинен встановлювати заряди в тих місцях і тим способом, які йому вказані керівником робіт або підривником. Після встановлення заряду його проводи повинні бути закріплені біля заряду. Встановивши заряд, водолаз повинен слідкувати, щоб, відходячи від нього, не зачепитись за проводи або детонатор будь-якими частинами свого спорядження та не порушити положення заряду. Після виходу водолаза на поверхню водолаз, що забезпечує, повинен оглянути його та впевнитися в тому, що проводи від заряду або сам заряд не винесло на поверхню.
3.64. Під час відновлення металевих мостів або розчищення русла річки виникає потреба в розчленуванні металевих конструкцій, прогонових конструкцій, які впали, шляхом їх розрізання або розчленування вибуховим способом. Такий спосіб дозволить поділити конструкції на частини і підняти на поверхню.
3.65. Перед початком роботи проводиться обслідування об’єкта та складається план робіт. Для з’ясування характеру робіт складаються ескізи окремих вузлів об’єкта з нанесенням на них контурів розрізання або місць встановлення зарядів, що передбачають здатність підйому або витягування окремих частин. Розрізи або місця встановлення зарядів намічаються мінімальної довжини та по найменшій товщині металу.
3.66. Місця, помічені для розрізання, водолаз відчищає від бруду, водоростей та іржі металевою щіткою або скребком. Розрізання проводиться електричним або бензокисневим способом. Для того, щоб було видно місце різання за можливості зворотний бік необхідно освітлювати. Якщо робота включає різання в усіх напрямках, то спочатку виконується різання в стельовому напрямку, потім у вертикальному, потім у нижньому.
3.67. Розчищення русла річки від пролітної конструкції, яка впала, є складною та трудомісткою роботою і вимагає великої обережності водолаза та уважного спостереження за його роботою з боку персоналу, що обслуговує.
Роботи з розчищення русел річок, як правило, проводяться вибуховим способом, електророзрізанням, розтаскуванням за допомогою тягачів.
Під час остроплення частин металевої ферми строп заводять навкруги поясів ферми або частини її зв’язки. Там, де строп лягає на гострі кути, водолази повинні підкласти під нього дерев’яні подушки (мал. 41). Залежно від обсягу та характеру робіт з розчищення русла один спосіб може доповнюватися іншим.
Мал. 41. Дерев’яні подушки на фермі
3.68. Поділ затонулих кораблів і суден на частини підривами зарядів ВР проводяться з метою термінового очищення акваторій портів, гаваней і фарватерів, а також у тих випадках, коли затонулий корабель, судно не підлягає відновленню або підйом його корпусів цілком неможливий через великі руйнування. Для більшої продуктивності робіт поділ підривами поєднується з підводним електрокисневим різанням. В окремих випадках використовуються кумулятивні заряди. До допоміжних засобів під час розділення належать: різання ланцюгами і сталевими канатами, спеціальним дворогим різаком або кліщовим захватом, які застосовуються з плав-кранами достатньої вантажопідйомності (100 т і більше).
3.69. Роботи з поділу затонулого корабля (судна) на частини підривним способом проводяться в такій послідовності:
водолазне обстеження затонулого корабля і ґрунту навколо корабля;
складання проекту робіт;
визначення та розмітка місць закладання зарядів;
визначення типів, величини зарядів і їх виготовлення;
укладання і закріплення зарядів;
підрив зарядів;
водолазне обстеження і тралення району робіт.
3.70. Вибір засобів, технологія і послідовність поділу залежать від ряду умов, основними з яких є: тип, водотоннажність затонулого корабля, положення його на ґрунті та характер пошкодження, наявність вантажу, відстань від гідротехнічних і берегових споруд, особливості району робіт і вантажопідйомність наявних піднімальних засобів.
3.71. До початку робіт проводиться водолазне обстеження в повному обсязі, як під час проведення суднопідйомних водолазних робіт. До водолазного обстеження варто залучати водолазів-підривників, яким буде доручене виконання подальших робіт. Під час водолазного обстеження більшу увагу потрібно звернути на особливості конструкції корабля і його пошкодження, зняття розмірів елементів набору та обшивки корпусу, фундаментів і кріплень головних механізмів, наявність пального, вибухонебезпечних вантажів тощо.
Перед початком робіт з поділу всі виявлені вибухонебезпечні вантажі повинні бути вилучені. Пальне перекачується із затонулого корабля в паливні ємності, а корабельні цистерни заповнюються водою, щоб у них не могли утворюватися вибухонебезпечні газові суміші. У порожніх паливних цистернах відсутність таких сумішей необхідно перевіряти.
Під час виконання підривних робіт з розділення затонулих кораблів, на яких передбачається наявність боєприпасів, необхідно вжити заходів для попередження можливої детонації боєприпасів.
3.72. Акваторія в радіусі 100 м від затонулого корабля повинна бути обстежена, щоб виключити наявність мін, снарядів та інших ВНП.
3.73. Основним принципом поділу корпусів кораблів і суден підривним способом є перебивання їх конструкцій у напрямку знизу догори, тобто таким чином, коли наступний заряд кріпиться трохи вище розрізу, одержуваного після підриву попереднього.
3.74. Під час поділу корпусу корабля на частини необхідно обрати лінії розрізу мінімальної довжини. Крім того, під час вибору ліній розрізу варто керуватися такими положеннями:
лінії розрізу, як правило, намічаються в площині вантажних люків, вирізів або пробоїн;
місця укладання зарядів і проходження розрізу повинні бути доступні для водолазів;
черговість виконання розрізу повинна забезпечувати безпеку роботи водолазів;
відстань між лініями розрізу проводиться з розрахунку, щоб відокремлювана секція мала у воді масу, рівну 70-75% вантажопідйомності плав-крана;
лінія розрізу повинна мати невеликий нахил або повинна розбиватися уступами для того, щоб під час підйому уникнути зачеплення відокремлюваної секції за частину, що залишилася;
кожна відокремлювана секція повинна мати поперечні перебирання або інші міцні зв’язки, що не допускають великих деформацій під час підйому або витягування на берег.
3.75. У разі положення корабля, судна нагору кілем оброблення варто починати з бортів і палуби. В останню чергу перебивається днище.
3.76. Поділ корпусу корабля, судна в поздовжньому напрямку виконується від одного краю до іншого, або від обох країв до міделя. Поділ наступної секції рекомендується починати тільки після того, як буде прибрана вже відділена секція.
3.77. Під час виконання робіт з поділу необхідно контролювати стан розрізу. Величина і напрямок розрізу повинні забезпечувати можливість контролю водолазом повноти перебивання всіх частин. Відсутність належного контролю призводить до появи неперебитих перемичок, які складно виявити під час наступних робіт.
3.78. Під час встановлення зарядів ВР водолази повинні, за можливості щільніше притискати їх до поверхні конструкцій, що перебиваються. Якщо корпус корабля обріс водоростями і мушлею, місця установки зарядів попередньо очищають.
Форма зарядів залежить від конфігурацій конструкцій, що перебиваються. Способи укладання та кріплення зарядів різні й обираються з урахуванням фактичної обстановки на місці.
3.79. Під час розрізування бортової обшивки, днища і верхньої палуби заряди необхідно розміщати зовні, тому що підрив заряду усередині корпусу, як правило, викликає великі руйнування внутрішнього обладнання та ускладнює подальші роботи.
3.80. Бортову обшивку розрізають подовженими зарядами із тротилових шашок, порошкоподібного тротилу або піроксилінового пороху. Для виконання горизонтального розрізу заряди підвішують на кінцях і притискають їх до обшивки баластом. Укладання зарядів для вертикального розрізу потрібно починати від ґрунту. Заряд прикріплюють до дерев’яної рейки, залишаючи знизу вільний кінець рейки довжиною близько 0,5 м для заглиблення у ґрунт. Верхній кінець заряду підтискається до борту упором.
Наступний заряд розміщують вище отриманого після вибуху розрізу і також підтискають його за допомогою баласту або горизонтальною рейкою, що закріплюється за край розрізу.
3.81. Перебивання донних перекриттів під час розділення є найбільш складним. Якщо корабель має подвійне дно з висотою міждонного простору до 1,2 м, розділення його ведуть подовженими зарядами, що укладаються зовні під днище у відмиті з цією метою котловани. Якщо котловани відмити неможливо, заряди укладаються усередині на друге дно. Масу зарядів у цьому випадку необхідно збільшити, щоб одним вибухом перебити обшивку внутрішнього і зовнішнього днищ.
При висоті міждонного простору більше 1,2 м оброблення днища ведуть зсередини міждонного простору. Перший подовжений заряд укладається зовні в районі скулової частини обшивки. Під час його підриву утворюється прохід для доступу водолаза усередину. Інші заряди укладаються поетапно на стрингери та міждонні листи відповідно до команд керівника робіт. В останню чергу перебивають кіль.
3.82. Елементи поздовжнього і поперечного набору перебивають зосередженими або фігурними зарядами, форма яких приймається залежно від зручності їх кріплення за місцем. Суцільні вали перебивають двома зосередженими зарядами, закріпленими з протилежних сторін з деяким зрушенням один щодо іншого. Пустотілі вали, труби і пілерси перебивають одиночними кільцевими або напівкільцевими зарядами. Заряд повинен охоплювати не менше 2/3 - 3/4 периметра вала.
3.83. Чергову секцію корабля після від’єднання необхідно забрати, використовуючи для підйому плав-крани або інші вантажопідйомні засоби.
Остроплення секцій звичайно роблять або підведенням піднімальних стропів під днище секції, або заведенням в отвір борту та палуби.
Підкільні стропи заводять способом підрізування, а також шляхом підйому країв секцій корабля. Значно рідше використовують заведення стропів через промиті тунелі.
Для остроплення секцій способом заведення їх в отвори борту, наприклад в ілюмінатори, заводять огинання піднімальних стропів, у які водолаз вставляє металеві болванки, наприклад, старі 40-літрові транспортні балони. Піднімальні стропи надіваються на гак плав-крана. Якщо немає отворів, необхідних для остроплення, їх можна пробити кільцевими кумулятивними зарядами або вирізати підводним різанням.
Після обтягування стропів водолаз ще раз перевіряє їхній стан і піднімається на поверхню. Після виходу водолаза дозволяється приступитися до підйому остропленої секції. При цьому усі обслуговуючі плавзасоби відводяться на безпечну відстань.
3.84. Підривний спосіб зняття гребних гвинтів застосовується тоді, коли інші способи не дали результату. Для зрушення гвинта водолаз закладає заряди попарно на шийку вала між маточиною гвинта і дейдвудною втулкою. Шийку вала під зарядом водолаз обгортає жерстю. Для попередження зісковзання гвинта з конуса гребного вала під час вибуху натискну гайку необхідно відгвинчувати лише на кілька витків. Заряди підривають одночасно, використовуючи електродетонатори або шнур, що детонує.
3.85. Маса заряду, необхідного для зрушення гвинта, визначається за таблицею 21.
3.86. Водолазний пошук вибухонебезпечних предметів бойових частин ракет, мін, торпед, бомб, артилерійських снарядів та інших боєприпасів, озброєння і техніки на акваторіях портів, гаваней і мілководних рейдів проводиться тільки в тих випадках, коли інші способи пошуку застосувати неможливо.
Водолазний пошук ВНП повинен проводитися у світлий час доби.
3.87. Для керівництва водолазними спусками з пошуку, підйому і знищення ВНП командир військової частини призначає командира водолазно-пошукової групи з числа водолазних спеціалістів, який відповідає за організацію водолазних спусків відповідно до вимог цієї Інструкції.
3.88. До водолазних робіт з пошуку, підйому і знищення ВНП допускаються водолази, що мають додаткову кваліфікацію "водолаз-підривник", які пройшли спеціальну підготовку зі знання і поводження зі зразками ВНП, здали іспити відповідній ВКК, вивчили вимоги цієї Інструкції і допущені наказом командира військової частини.
Таблиця 21
Величина зарядів для зняття гребних гвинтів
3.89. До водолазного пошуку ВНП можуть бути допущені найбільш підготовлені водолази, які не мають додаткової кваліфікації "водолаз-підривник", після проведення з ними занять з безпечного виконання робіт у конкретних умовах і прийому заліків відповідною ВКК.
3.90. Перед початком робіт командир водолазно-пошукової групи з відповідними спеціалістами повинні ознайомити водолазів з особливостями акваторії, обстановкою і результатами тралення в районі пошуку, з типами ВНП, поставити завдання і провести ретельний інструктаж щодо заходів безпеки із записом у Журнал водолазних робіт (додаток 1).
3.91. В усіх випадках, коли дозволяє обстановка, виявлені ВНП повинні підриватися на місці без підйому на поверхню.
3.92. Для водолазного пошуку і обстеження ВНП застосовуються плавзасоби, розмагнічені з усім їх обладнанням і майном, призначеним для проведення робіт. Прийом на борт додаткових вантажів, що мають магнітні властивості, без повторного розмагнічування плавзасобів забороняється.
3.93. Троси, які застосовуються для остроплення мін, повинні бути виготовлені з немагнітних матеріалів. Необхідно застосовувати такий водолазний міношукач, який не викликає підриву магнітних мін. Під час пошуку мін повинно застосовуватися водолазне спорядження та інструмент з металу, який має діамагнітні властивості. Перед початком роботи старший групи повинен особисто впевнитися у відсутності у водолазів, які спускаються під воду, будь-яких предметів з магнітних матеріалів, про що здійснюється запис у Журналі водолазних робіт (додаток 1). Дозволяється працювати з телефонами тільки п’єзоелектричної дії або спеціально призначеними для цієї потреби. За відсутності таких телефонів зв’язок проводиться тільки по сигнальному кінцю.
3.94. Під час пошуку ВНП, спрацьовування яких за висновком відповідних спеціалістів не засновано на принципі зміни магнітного поля, і у випадку твердої впевненості у відсутності в районі пошуку магнітних ВНП заходи щодо розмагнічування засобів пошуку не застосовуються.
3.95. Під час водолазного пошуку застосовується:
вентильоване водолазне спорядження на глибинах до 60 м в антимагнітному виконанні. Hа водолазному шоломі та усередині нього не повинно бути сталевих деталей. Забороняється застосовувати спіральні шланги та їх сталеві з’єднання, чавунні вантажі, свинцеві вантажі зі сталевими кільцями, калоші з чавунними підошвами та сталевими шурупами;
універсальне водолазне спорядження з відкритою схемою дихання в антимагнітному виконанні;
водолазне спорядження інженерних військ типу СЛВІ;
інші види (типи) водолазного спорядження немагнітного виконання.
3.96. Під час пошуку ВНП для зв’язку водолазів із командиром спуску застосовується телефонна немагнітна водолазна станція типу HВТС-М або інша станція з телефоном п’єзоелектричного типу. Використання на розшукових роботах гідроакустичних водолазних станцій допускається тільки з дозволу командира водолазно-пошукової мінної групи коли є впевненість, що це не створить вибуху ВНП.
3.97. Весь інструмент для водолазних робіт повинен мати антимагнітні властивості (лопата для підкопу проходів під стропи - дерев’яна або дюралюмінієва; щуп для пошуку в ґрунті - дюралюмінієвий або дерев’яний з антимагнітним наконечником; якорі і балясини - в антимагнітному виконанні тощо). Як провідники, буйрепи, якірні канати і стропи повинні застосовуватися рослинні або синтетичні троси. Для пом’якшення можливих випадкових ударів об ВНП на водолазні калоші необхідно одягати повстяні бахіли, а на передній вантаж - повстяний фартух.
3.98. Будь-який виявлений на ґрунті ВНП невідомого походження і стану вважається небезпечним. Якщо є підозра, що боєприпаси можуть вибухнути, їх підривають на місці. Підривний заряд водолаз укладає впритул до боєприпасів. Під час пошуку, знищення та підйому боєприпасів обов’язкова присутність спеціаліста-сапера (спеціаліста-підривника).
3.99. Водолазні роботи з пошуку ВНП проводяться при хвилюванні моря не більше 3 балів, підйом - при хвилюванні моря не більше 2 балів.
3.100. Перед спуском під воду командир спуску зобов’язаний:
особисто переконатися в тому, що водолази не мають будь-яких предметів з магнітними властивостями, про що зробити запис у Журналі водолазних робіт (додаток 1);
поставити конкретне завдання кожному водолазу та визначити порядок виконання роботи.
3.101. У разі виявлення ВНП, що має "вуса" або "антену", необхідно дотримуватись особливої обережності, не допускаючи дотику до них сигнального кінця або водолазного шланга. Забороняється відмивати ВНП з "вусами" водою, що подається з гідромонітора, а також доторкатися до "антени" будь-якими предметами.
3.102. Снаряди і бомби піднімають пеньковим тросом-петлею з одним шлагом (мал. 42), а крупнокаліберні снаряди - за допомогою бугелів, спеціально виготовлених під калібр снаряда (мал.43). Снаряди і бомби дрібних калібрів піднімають по одному в кошиках або в спеціально виготовлених для цього футлярах із вирізаними та оббитими войлоком гніздами.
| див. зображення | див. зображення |
| Мал. 42. Остроплення авіаційної бомби. | Мал. 43. Остроплення крупнокаліберного снаряда. |
3.103. Якщо в даному місці боєприпаси підірвати не можливо, їх остроплюють, піднімають на м’якому п’ятитонному понтоні та відводять на інше місце (мал. 44).
Замиту міну дозволяється розмивати струменем води від мотопомпи під тиском не більше 4 кгс/см-2, понтон продувають компресором або водолазною помпою. Перед продуванням за рим на міні закріплєються буйок, щоб у разі затоплення міни під час транспортування її можна було легко знайти. Остроплену міну буксирують плавзасобом з мінімальною швидкістю. Довжина кінця, що буксирується, повинна бути не менше 250-300 м.
Знайдену торпеду водолаз досліджує, визначає ступінь занурення її в ґрунт та спосіб остроплення, а потім остроплює для підйому. Якщо торпеда лежить на ґрунті і доступ до підйомного риму вільний, водолаз повинен закріпити на нього підйомний строп скобою. Торпеда, занурена зарядним відділенням у ґрунт, остроплюється за хвостову частину. Для цього спочатку на гвинти торпеди необхідно поставити поданий з поверхні стопор, потім підійти до неї збоку і вибліночним вузлом в обхват закріпити підйомний трос (мал. 45).
Якщо для підйому торпеди застосовується стальний трос, то кріплення його проводиться скобою. Трос береться "петлею" за хвостову частину торпеди. Піднімають торпеду тільки після того, як водолаз вийшов на поверхню.
3.104. Під час обстеження та остроплення магнітної міни не дозволяється погойдувати або ворушити її, відвертати болти і розкривати горловини. Підкоп під міну для просмикування стропа треба робити дерев’яною або дюралюмінієвою лопатою. Під час відмивання міни не можна допускати її просідання. Тиск струменя не повинен перевищувати 4 кгс/см-2.
Мал. 44. Остроплення донної міни для підйому та буксирування до місця знищення:
1 - шлюпка; 2 - буксирний кінець; 3 - продувний шланг; 4 - м’який понтон;
5 - понтонний строп; 6 - міна; 7 - якір; 8 - сигнальний кінець; 9 - буй.
3.105. Після укладання і закріплення підривного заряду для підриву ВНП водолаз повинен вийти на палубу водолазного катера (піднятися у шлюпку). Перебувати на трапі під час підриву забороняється.
3.106. Під час робіт з підйому ВНП із затонулих кораблів і суден забороняється:
ударяти по ВНП, що перебувають як в упаковці, так і без неї;
перекантовувати і кидати ящики з ВНП;
відгвинчувати головні або донні бойовики, від’єднувати снаряд від гільзи, розкривати упаковку із зарядами.
3.107. Водолазний пошук затонулих мін, торпед та інших боєприпасів (об’єктів) залежно від ґрунту дна, прозорості води, швидкості течії та умов освітленості, умов роботи в районі, що обслідується, може виконуватися одним з таких способів:
безпосереднім оглядом ґрунту на річках;
з неконтактним міношукачем;
обходом по ходових кінцях;
оглядом ґрунту з підвісних альтанок;
траленням пеньковим кінцем;
траленням за допомогою ходової відтяжки;
обстеженням ґрунту щупом;
пошук за допомогою руля, що буксирується.
Мал. 45. Остроплення торпеди:
1 - хвостова частина; 2 - стопор; 3 - трос.
3.108. Під час виконання робіт з водолазного пошуку, підйому або знищення ВНП необхідно керуватися вимогами чинного законодавства.
3.109. До роботи з механізованим інструментом допускаються водолази, що пройшли відповідне навчання і здали залік ВКК зі знання улаштування та правил безпеки під час робіт з механізованим інструментом (допуск оформлюється наказом командира військової частини (з’єднання), керівника організації на підставі акта ВКК про прийом заліків).
3.110. Для проведення підводних робіт дозволяється застосовувати механізований інструмент промислового виготовлення, допущений технічною документацією до експлуатації у воді.
3.111. Перед початком робіт водолаз зобов’язаний особисто оглянути і підготувати механізований інструмент до використання, переконатися в його роботі пробним вмиканням на поверхні.
3.112. Під час роботи у воді необхідно суворо виконувати вимоги інструкції механізованого інструменту з його експлуатації.
Вмикання приводу механізованого інструмента або зміна частоти його обертання (якщо вони виконуються на поверхні) повинні проводитися тільки за командою (сигналом) водолаза, що працює, або самим водолазом, якщо є місцевий пуск (вмикач).
Забороняється працювати механізованим інструментом з погано укріпленим робочим органом або обробляти деталі, тримаючи їх у висячому положенні.
Забороняється змінювати робочий орган (свердла, зубила тощо) на ходу, до повної його зупинки, а також торкатися або брати в руки поступально-обертовий робочий орган.
Під час перерв у роботі і переходів водолаз зобов’язаний вмикати подачу повітря, рідини або струму, тримати механізований інструмент робочим органом від себе.
Подавати механізований інструмент, тримаючи його за шланг або електрокабель, забороняється.
3.113. Підводний пневматичний інструмент повинен мати шланг для відводу відпрацьованого повітря із зони роботи водолаза під водою.
Під час користування пневматичним інструментом забороняється припиняти подачу повітря шляхом перелому шланга або зав’язування вузла.
3.114. Перед вмиканням різального інструмента (пилок, дискорізів, свердлильних машинок тощо) водолаз повинен переконатися, що шланг, сигнальний кінець та інші частини спорядження вилучені від робочого органа на безпечну відстань.
Під час роботи інструмента водолаз повинен стежити, щоб шланг і сигнальний кінець перебували позаду нього і не мали слабини.
Під час роботи водолаз повинен тримати пневматичний, гідравлічний або електричний інструмент за рукоятку або ручку. Тримати інструмент за захисний кожух, за шланг або електрокабель забороняється.
3.115. Пневматичний інструмент повинен бути відрегульований. Під час робіт з відбійним і бурильним молотками пуск їх у роботу варто робити тільки після установки відбійника (бура) у положення для оброблення об’єкта.
Вмикати пневматичні молотки без робочого органу або із вставленим, але не притиснутим до робочого місця робочим органом забороняється.
3.116. Під час роботи із пневматичною або гідравлічною пилкою забороняється тримати пилку за огороджувальний кожух. Пилка повинна втримуватися водолазом тільки за ручки. Вмикати пилку можна тільки після того, як водолаз переконався, що його шланг і сигнальний кінець вилучені від ріжучої частини пилки на безпечну відстань. У разі заїдання пилки під час різання варто вимкнути пилку і тільки після цього вийняти ріжучу частину пилки з предмета, що ріжеться.
3.117. Під час робіт зі свердлильною машиною забороняється видаляти стружку до повної зупинки машини. Перед вмиканням свердлильної машини необхідно переконатися, що шланг і сигнальний кінець перебувають осторонь. У разі заїдання свердла машину варто зупинити, вийняти свердло з отвору та прочистити отвір.
3.118. З появою несправностей у механізованому інструменті водолаз повинен негайно припинити роботу, вимкнути інструмент і подати його на поверхню.
У разі припинення подачі повітря, електроенергії або перерв у роботі водолаз також повинен вимикати механізований інструмент.
Під час використання механізованого інструмента з електричним приводом необхідно запобігати небезпеці ураження водолазів електричним струмом.
3.119. Розробка ґрунту під водою проводиться під час обладнання переправ, будівництва і відновлення мостів, відмивання пролітних будов, що впали у воду, та інших мостових конструкцій з метою їх подальшого розчленування і витягування на поверхню, вирівнювання дна під мостові опори, забирання розрихленого ґрунту з води під час обладнання з’їздів (виїздів) для десантно-переправних засобів та техніки, яка переправляється по дну, тощо.
3.120. За наявності течії розробка ґрунту водолазами проводиться за допомогою грунторозмивних стволів, гідропультів, а у разі їх відсутності з цією метою використовують пожежні стволи. Розробка як незв’язних ґрунтів, так і щільних глин можлива способом розмиву. За відсутності течії розробка ґрунту ведеться за допомогою грунтовідсмоктуючих засобів, водоструменевих та пневматичних грунтососів. Ґрунтососи застосовуються тільки для незв’язних ґрунтів (слабких мулистих, піщаних та гравійних).
3.121. Пневматичні ґрунтососи застосовуються на глибині більше 5 м, а водоструменеві глибиною не обмежені. Під час робіт у стиснутих умовах за наявності щільних ґрунтів та течії застосовується комбінований спосіб розробки ґрунту. Розробка проводиться за допомогою ґрунторозробних засобів, а відсмоктування за допомогою ґрунтососів (мал. 46).
Мал. 46. Ґрунторозмивні стволи:
а) без реактивний; б) простий.
1 - шланг; 2 - корпус; 3 - зворотний струмінь; 4 - насадка; 5 - прямий струмінь;
6 - баласт; 7 - кінець, що кріпиться.
3.122. Спустившись на ґрунт, водолаз бере ходовий кінець та виходить до місця виконання роботи. Перед початком ґрунторозмивних робіт водолаз повинен обдивитися ділянку для розмиву, визначити напрямок подачі струменя, що розмиває, заміряти відстань до найближчого орієнтира, встановити ґрунторозмивний ствол (у випадку застосування реактивного ствола встановити тягар вагою 25-30 кг із штертом довжиною 2-3 м для усунення реактивної сили). Виконавши підготовчі роботи, водолаз подає команду на подачу води. Початковий напір води, який подається, не повинен перевищувати 6 ат, потім за вимогою водолаза його поступово збільшують до максимального.