Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 N 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" Держстандартом України

На виконання Указу Президента України від 03.02.98 N 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності", здійснюючи аналіз нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, з метою усунення надмірного та необгрунтованого державного втручання у підприємницьку діяльність Державний комітет України з питань розвитку підприємництва встановив:

ДСТУ 3411-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації",

ДСТУ 3412-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації",

ДСТУ 3420-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації",

ДСТУ 3416-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок реєстрації об'єктів добровільної сертифікації",

ДСТУ 3410-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення"

не відповідають Конституції України, міжнародним угодам, законам України та іншим актам законодавства (див. обгрунтування з цього приводу в додатку 1, додатку 2, додатку 3 до рішення).

У зв'язку з виявленням порушень, які стримують розвиток підприємницької діяльності, Державний комітет України з питань розвитку підприємництва

Запропонувати Державному комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації в місячний термін скасувати дію цих стандартів, оскільки вони містять норми, які суперечать чинному законодавству та стримують розвиток підприємницької діяльності.

Рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва щодо усунення обмежень, які стримують розвиток підприємницької діяльності є обов'язковим для виконання.

Відповідно до положень "Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами" від 14.06.94, ратифікованої Законом України від 10.11.94 N 237/94-ВР "Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами та їх державами-членами" і враховуючи те, що Європейський Союз є одним з головних торгових партнерів України, Україна бере на себе зобов'язання гармонізувати своє законодавство з законодавством країн Європейського Співтовариства. Зокрема, в статті 51 Угоди зазначається, що сторони визнають, що важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків є зближення існуючого і майбутнього законодавства України з законодавством ЄС. Україна має вжити заходів і намагатиметься поступово наблизити своє законодавство до законодавства Європейського Союзу, зокрема: економічного законодавства та законодавства в галузі технічних правил і стандартів (п.2 ст.51 Угоди).

На виконання положень "Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами" та з метою прискорення вступу України до Світової організації торгівлі, а також підвищення якості і конкурентоспроможності української продукції Кабінетом Міністрів України видано постанову від 19.03.97 N 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних та європейських стандартів". Цією постановою затверджується план заходів щодо впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, в тому числі міжнародних і європейських стандартів (ст.1 постанови). Статтею 4 постанови загальну координацію робіт з організації виконання плану заходів покладено на Міжвідомчий комітет України у справах Європейського Союзу і Державний комітет по стандартизації, метрології та сертифікації. Протягом 1997-1998 років (ст.2 постанови) необхідно забезпечити підготовку законодавчих та інших нормативних актів для поетапного впровадження в Україні вимог і директив Європейського Союзу, а також міжнародних і європейських стандартів. Крім того, вказаним Планом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 19.03.97 N 244, на Держстандарт покладається "розроблення актів законодавства (змін та доповнень до актів законодавства з питань): ... акредитації органів із сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів)". Вказаний термін виконання - грудень 1998 року.

Державні стандарти України ДСТУ 3411-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації", ДСТУ 3412-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації" та ДСТУ 3420-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації", які затверджені і введені в дію наказом Держстандарту України від 31.12.96 N 583 не задовольняють вимогам Європейських стандартів, суперечать Конституції України, міжнародним угодам та чинному законодавству України.

Так, стаття 42 Конституції України визначає: "Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом". Натомість п.4.1 ДСТУ-3411-96 та п.4.1 ДСТУ 3420-96 вказують, що як органи з сертифікації можуть бути акредитовані лише державні організації. Ця вимога суперечить ст. 42 Конституції України, бо законодавчо не закріплено діяльність органів з сертифікації як монополію держави.

Вказаним стандартом порушується також і антимонопольне законодавство. Ст.4 Закону України від 18.02.92 N 2132-XII "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" вказує на недопущення зловживання монопольним становищем, а також про дії з метою створення перешкод доступу на ринок інших підприємницьких структур (в нашому випадку мова йде про доступ до роботи в якості органу з сертифікації лише підприємств з державною формою власності). Ст.6 Закону від 18.02.92 N 2132-XII зазначає, що встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності органами влади, а також встановлення обмежень щодо окремих груп підприємців є дискримінацією підприємців. Отже, підприємці, які до впровадження вказаного стандарту займалися на законних підставах діяльністю, пов'язаною з сертифікацією, мають право звернутися до Антимонопольного комітету України.

П.4.1 ДСТУ 3411-96 та п.4.1 ДСТУ 3420-96 суперечать і ст.2 Закону України "Про власність" N 697 від 07.02.91, де сказано, що всі форми власності в Україні є рівноправними, а також ст.4 цього ж Закону, що вказує на забезпечення рівних умов для всіх власників у здійсненні своїх прав. Також існують протиріччя вказаних пунктів ДСТУ статтям 3, 4, 12, 17 Закону України "Про підприємництво" N 698 від 07.02.91 та ст.15 цього ж Закону, де наголошується, що держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями та захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму.

Державними стандартами України ДСТУ 3411-96, ДСТУ 3412-96 та ДСТУ 3420-96 порушені норми Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 р. N 1251-XII (із змінами і доповненнями).

Відповідно до цих стандартів порядок акредитації органів з сертифікації продукції, систем якості та випробувальних лабораторій передбачає укладання угоди з Держстандартом України (органом з акредитації) (п.6.1 ДСТУ 3412-96, п.8.3 ДСТУ 3411-96, п.8.2 ДСТУ 3420-96). Тобто отримати акредитацію можна тільки після підписання угоди (і виконання всіх інших вимог). Угода укладається згідно з вимогами додатка А (ДСТУ 3411-96 та ДСТУ 3412-96) та додатка К (ДСТУ 3420-96). (Зазначимо, що вказані додатки є обов'язковими). Згідно з угодами органи з сертифікації зобов'язуються щоквартально сплачувати Держстандарту України відрахування в розмірі 20 відсотків чистого прибутку від коштів, що одержані органом з сертифікації у встановленому чинним законодавством порядку від вітчизняних та іноземних замовників за виконання всіх робіт з сертифікації продукції (послуг) і систем якості (п.2.5 додатка А ДСТУ 3411-96, п.2.9 додатка А ДСТУ 3420-96). Для випробувальних лабораторій цей платіж становить 5 відсотків чистого прибутку (п.2.4 додатка К ДСТУ 3412-96).

Оскільки додатки є обов'язковими, то згідно з Декретом (ст.5 ч.3) їх вимоги підлягають безумовному виконанню. А отже, - вказані вище пункти встановлюють обов'язкові платежі.

Проте згідно з Законом України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 р. N 1251-XII (із змінами і доповненнями), встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування (ст.1).

Ст.14 та ст.15 цього Закону встановлюють вичерпний перелік податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України. Встановлених державними стандартами України ДСТУ 3411-96, ДСТУ 3412-96 та ДСТУ 3420-96 платежів в цьому переліку нема. А згідно з ч.4 ст.1 Закону України "Про систему оподаткування", податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, крім визначених Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України", сплаті не підлягають.

ДСТУ 3411-96, ДСТУ 3412-96 та ДСТУ 3420-96 не узгоджуються також з такими статтями Конституції України:

- ст.13, де зазначається, що всі суб'єкти права власності рівні перед законом. ДСТУ 3411-96 та ДСТУ 3420-96 визначають законодавчо непідкріплений пріоритет підприємств з державною формою власності для надання послуг з сертифікації (п.4.1 ДСТУ 3411-96 та п.4.1 ДСТУ 3420-96);

- ст.116, де визначаються повноваження Кабінету Міністрів України, серед яких - забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності, а також ст.117, де виписано, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. В даному випадку йдеться про невідповідність вищевказаних стандартів постанові Кабінету Міністрів від 28.12.92 N 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів та інших органів виконавчої влади". Зокрема, порушено п.1 постанови, де вказано про необхідність реєстрації нормативних актів, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян, ст.2 постанови про необхідність органами виконавчої влади переглянути вже видані нормативні акти з метою приведення їх у відповідність з Конституцією України та актами чинного законодавства (що при виданні ДСТУ 3411-96, ДСТУ 3412-96 та ДСТУ 3420-96 враховано не було), а також усунення множинності, скасування застарілих нормативних актів і таких, що не відповідають умовам економічного і соціального розвитку України.

Держстандарт порушив і деякі пункти Положення "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або носять міжвідомчий характер", затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 28.12.92 N 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян або носять міжвідомчий характер", яка була видана відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 N 493/92 "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств і відомств та інших органів державної виконавчої влади". Так, в п.3 Положення зазначається, що державній реєстрації підлягають нормативні акти, що розраховані на неодноразове застосування. П.4 Положення зазначає, що підлягають реєстрації нормативні акти, якщо в них є хоча б одна норма, яка б зачіпала соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи, законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією України. П.5(е) вказаного Положення говорить про те, що реєстрації не підлягають акти нормативно-технічного характеру, зокрема, державні стандарти. Однак відносини, що регулюються ДСТУ 3411-96, ДСТУ 3412-96 та ДСТУ 3420-96 носять організаційно-методичний, а не нормативно-технічний характер, отже, вони повинні реєструватися Міністерством юстиції. Це тим більше необхідно з огляду на те, що вказаний стандарт регулює відносини, які носять загальнообов'язковий характер.

Разом з тим, п.5 Положення містить вичерпний перелік нормативних актів, що не підлягають реєстрації і в цій статті не згадуються акти, що можуть врегульовувати процедури акредитації. Держстандарт же врегулював відносини щодо акредитації органів з сертифікації шляхом видання стандарту, адже якби ці відносини були врегульовані наказом, то відповідно до п.9 Положення при реєстрації подібного акта має відбутися його погодження із заінтересованими органами.

Необхідно зазначити, що якби вказаний стандарт було видано у формі наказу, то він підлягав би обов'язковій реєстрації, що значно полегшило б доступ для отримання потрібної інформації. Існуюча на даний момент процедура отримання інформації про державні стандарти складна, тривала і неефективна, бо передбачає довгу процедуру звернення та отримання необхідних документів, причому за високу оплату і при цьому не існує можливості отримати таку інформацію на електронних носіях.

ДСТУ 3411-96, ДСТУ 3412-96 та ДСТУ 3420-96 порушують також вимоги Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.93 N 46-93 із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11.06.97 N 333/97-ВР "Про стандартизацію і сертифікацію". Так, ст.3 Декрету (де йдеться про основні принципи стандартизації) вказує на необхідність гармонізації з міжнародними стандартами (в аналізуємих стандартах вказано, що вони враховують положення міжнародних стандартів, але це не значить, що вони гармонізовані), а також про забезпечення відповідності вимог нормативних документів актам законодавства (чого, як вже вказувалося, зроблено не було).

Наступний пункт цієї ж статті говорить про залучення до розроблення нормативних документів усіх заінтересованих сторін (розробників, виготівників, споживачів, тощо). Цей пункт не лише не виконується, але й ігнорується і порушується Держстандартом. Про це свідчать неодноразові звернення підприємців та структур, які були залучені до робіт по сертифікації, розробляли свої програми з сертифікації, пропонували "Ноу-хау" з цієї проблематики, а пізніше зі зміною форми власності були незаконно відсторонені від робіт по сертифікації, хоч мали величезний досвід з цієї проблематики (див. далі).

Ст.5 Декрету вказує, що державні стандарти України розробляються на організацію проведення робіт із стандартизації. Текст статті встановлює вичерпний перелік того, що може бути державним стандартом. Там же не міститься жодної вказівки на те, що як державні стандарти видаються акти щодо організації робіт з акредитації.

Ст.14 Декрету, визначаючи основні принципи, структуру та правила системи сертифікації, зазначає, що Держстандарт акредитує органи з сертифікації та випробувальні лабораторії (причому знову не вказується про виключно державну форму власності органів з сертифікації).

Прикладом негативної дії аналізованих державних стандартів України (зокрема ДСТУ 3411-96) є видання Держстандартом наказу від 12.12.97 N 789/8-5 про скасування дії наказів Держстандарту України від 21.12.94 N 29/31, 30/32 та 31/33 щодо призначення органів з сертифікації продукції легкої промисловості, створених на базі науково-дослідних інститутів, в зв'язку зі зміною форми власності організацій та їх приватизації. Зокрема, мова йде про Український науково-дослідний інститут по переробці штучних та синтетичних волокон (УкрНДІПВ).

В цьому наказі зроблено посилання на ДСТУ 3411-96 та на Декрет Кабінету Міністрів України від 10.05.93 N 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію". Таке посилання є абсолютно некоректним, оскільки в Декреті йдеться про те, що сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам проводиться виключно в державній системі сертифікації (ст.15 п.1 Декрету), а не в органах з сертифікації з державною формою власності. Державна система сертифікації включає в себе організації всіх форм власності (випробувальні лабораторії, експерти-аудитори (фізичні особи). Держава, в особі Держстандарту, повинна лише контролювати органи сертифікації.

Міжнародні документи (Європейський стандарт EN 45011, "Керівництво ICO/MEK 2" та "Керівництво ICO/MEK 48") регламентують єдину вимогу до органу сертифікації - визнання його третьою стороною, що і було визнано Держстандартом під час видання наказу від 21.02.94 N 30/32 "Про створення органу з сертифікації продукції трикотажної промисловості, текстильної та текстильно-галантерейного технічного призначення, волокон і ниток хімічних". Причому під час призначення Інституту органом із сертифікації він не був підприємством з державною формою власності, а міжнародні й національні вимоги щодо визнання Інституту третьою стороною, незалежною від виробника, постачальника і споживача, УкрНДІПВ було виконано. Наказом Держстандарту від 21.02.94 N 30/32 на Інститут було покладено обов'язок по складанню та затвердженню в Держстандарті України переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в системі УкрСЕПРО (пп.3.2 та 3.3 наказу), а також розробку та впровадження організаційно-методичних документів щодо правил та процедур сертифікації. (Зазначені матеріали були розроблені Інститутом і їх розробка є своєрідним "ноу-хау" і повинна захищатися авторським правом). За час здійснення Інститутом робіт в якості органу з сертифікації, ним було видано більше ніж 350 сертифікатів без будь-яких зауважень з боку Держстандарту або інших організацій. І відмова Держстандарту у реєстрації УкрНДІПВ в якості органу з сертифікації неодмінно вплине на якість робіт з сертифікації у вказаній галузі, адже дуже важко знайти організації лише з державною формою власності, які б мали досвід в подібних вузьких галузях.

Крім того, діяльність Інституту полягає виключно в розробках нових технологій, що відповідно до п.2 ст.23 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" N 46-93 від 10.05.93 р. мало б не лише заохочуватися, а й навіть фінансуватися. Тим більше, якщо слідувати ст.15 Закону України від 07.02.91 N 698-XII "Про підприємництво", де мова йде про встановлення відносин держави з підприємницькими структурами - Держстандарт (на виконання цього положення) міг би будувати свої відносини з подібними науковими установами різних форм власності "...шляхом заключення договорів на виконання робіт для державних потреб".

Держстандарту України при розробці нормативних актів стосовно стандартизації необхідно враховувати положення розділу 1 Концепції державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.92 N 269: "При розробці нормативних актів з питань стандартизації слід виходити з того, що вони стануть основою відповідності державних стандартів України основним принципам міждержавних, міжнародних, регіональних та національних стандартів зарубіжних країн і разом з тим створять нормативну базу для реалізації механізму захисту інтересів держави і прав споживачів й належні умови для усунення технічних перешкод у торгівлі, скорочення строків впровадження досягнень науки і техніки, забезпечення взаємного визнання продукції".

Необхідно скасувати дію державних стандартів України ДСТУ 3411-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації", ДСТУ 3412-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації", ДСТУ 3420-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації" та перевидати їх у вигляді наказів, попередньо врегулювавши всі невідповідності з законодавством України та, зокрема, врахувавши можливість бути органом з сертифікації підприємствам будь-якої форми власності. Кінцевою метою таких регулювань повинні бути прозорі процедури доступу на ринок сертифікації підприємств будь-якої форми власності, а наслідком їх діяльності - високоякісні вимірювання за найменшою для споживачів ціною.

Розробити законопроект, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів від 19.03.97 N 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних та європейських стандартів", який би регулював процедури акредитації та враховував положення ратифікованих Україною міжнародних угод і європейських стандартів.

Необхідно передбачити створення незалежного національного органу з акредитації. До обговорення цього законопроекту треба залучати фахівців науково-дослідних установ, зацікавлених міністерств і відомств, а також асоціацій та підприємств будь-якої форми власності, що мають досвід в даній галузі.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію та сертифікацію" від 10.05.93 р. N 46-93 із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11.06.97 р. N 333/97-ВР (надалі - Декрету), Державному комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації надано виключне право затверджувати державні стандарти України. Згідно до визначених законодавством повноважень Держстандартом України затверджено і введено в дію наказом від 31.12.96 р. N 583 державний стандарт України ДСТУ 3416-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок реєстрації об'єктів добровільної сертифікації". Проте вказаний державний стандарт не узгоджується з чинним законодавством України.

Розділ 1 "Галузь використання" ДСТУ 3416-96 вказує, що цей стандарт розроблено згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 р. за N 46-93. Таке посилання є неправомірним. Стаття 5 Декрету встановлює вичерпний перелік того, що може бути державним стандартом. Цим переліком встановлено, що державні стандарти України розробляються на: організаційно-методичні та загально-технічні об'єкти, а саме: організація проведення робіт із стандартизації, науково-технічна термінологія, класифікація і кодування техніко-економічної та соціальної інформації, технічна документація, інформаційні технології, організація робіт з метрології, достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин (абзац 1 п.1. ст.5 Декрету). Але в цьому переліку нема жодної вказівки на те, що державні стандарти України розробляються на організацію робіт з добровільної сертифікації. А тим паче не повинен регулюватися державним стандартом порядок реєстрації об'єктів з добровільної сертифікації.

Підтвердження цього є й п.1 ст.10 Декрету, де сказано, що Держстандарт встановлює в державних стандартах державної системи стандартизації загальні організаційно-технічні правила проведення робіт із стандартизації, визначає порядок державної реєстрації нормативних документів.

Згідно із ст.14 Декрету, Держстандарт повинен вести Реєстр державної системи сертифікації.

Ст.22 "Добровільна сертифікація" Декрету вказує, що правила добровільної сертифікації встановлюються органами з добровільної сертифікації, які подають Державному комітетові України по стандартизації, метрології та сертифікації інформацію для їх реєстрації у встановленому порядку. З цього можна зробити висновок, що повинні реєструватися Правила добровільної сертифікації, а не орган з добровільної сертифікації.

Отже, Держстандарт, затвердивши акт, який регулює організацію робіт з добровільної сертифікації, в якості державного стандарту України, перевищив свої повноваження та порушив положення Декрету.

Окрім цього, при виданні ДСТУ 3416-96 Держстандарт порушив чинне законодавство України, а саме: "Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або носять міжвідомчий характер", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або носять міжвідомчий характер" від 28.12.92 р. N 731.

П.4 цієї постанови вказує, що державній реєстрації підлягають нормативні акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації. Згідно з додатком А до ДСТУ 3416-96, підприємство, суб'єкт добровільної сертифікації (в тексті ДСТУ 3416-96 - об'єкт добровільної сертифікації), зобов'язується у своїй діяльності не проводити сертифікацію продукції, процесів чи послуг на відповідність до вимог, віднесених чинними в Україні законодавчими актами та нормативними документами до обов'язкових вимог. Таким чином, встановлюються обмеження на здійснення окремих видів діяльності, зачіпаються права громадян, які гарантовані Конституцією України. При цьому затверджений Держстандартом ДСТУ 3416-96 встановлює організаційно-правовий механізм реалізації законних прав громадян. А тому, згідно з п.4 вказаної постанови, цей нормативний документ повинен обов'язково реєструватися в Мін'юсті.

П.5 Положення встановлює перелік актів, які не подаються на державну реєстрацію. Так, зокрема п.5(е) вказує, що реєстрації не підлягають акти нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила та інші). Але це не має відношення до ДСТУ 3416-96, оскільки відносини, що ним регулюються, носять організаційно-методичний, а не нормативно-технічний характер.

Отже, хоча "Порядок реєстрації об'єктів добровільної сертифікації" і встановлено державним стандартом України, він однаково повинен бути зареєстрованим в порядку, встановленому чинним законодавством.

Необхідно додати, що якби ДСТУ 3416-96 було видано в формі наказу (тобто Держстандарт не перевищував би своїх повноважень), то він, без сумніву, підлягав би державній реєстрації.

Видавши "Порядок реєстрації об'єктів добровільної сертифікації" як державний стандарт України Держстандарт створив додаткові обмеження розвитку підприємницької діяльності. Адже існуючий на даний момент порядок отримання інформації про державні стандарти дуже складний і тривалий, оскільки передбачає довгу процедуру звернення та отримання необхідних документів. Причому робиться це за високу плату. А якщо зважити не те, що велика кількість стандартів посилається на інші державні стандарти (ДСТУ 3416-96 не виняток), то отримаємо довгий "ітераційний" процес.

Окрім того, у підприємців виникають складнощі при застосуванні ДСТУ 3416-96. В п.5.1. стандарту вказано: "Виходячи з специфіки діяльності об'єкта реєстрації, в разі необхідності, за вимогою реєстратора об'єктом подається додаткова інформація". Оскільки поняття "додаткова інформація" не визначено, це дає змогу державному службовцю скільки завгодно вимагати від заявника надавати будь-яку інформацію.

П.5.8 ДСТУ 3416-96 встановлює, що термін реєстрації об'єктів добровільної сертифікації не повинен перевищувати 20 днів від дня надходження повного комплекту на реєстрацію. Але вимагаючи впродовж цього терміну додаткову інформацію, реєстратор має змогу розтягувати цей термін на невизначений час, оскільки ДСТУ 3416-96 не встановлює порядок підтвердження факту подання повного комплекту документів. Іншими словами, реєстратор може по закінченню (або впродовж) встановленого терміну відмовити у реєстрації, мотивуючи це тим, що не подана якась додаткова інформація, змушуючи таким чином суб'єктів добровільної сертифікації проходити всю процедуру ще раз.

Як вже згадувалось вище, згідно з додатком А до ДСТУ 3416-96 підприємство, орган з добровільної сертифікації повинен дати зобов'язання у своїй діяльності не проводити сертифікацію продукції, процесів чи послуг на відповідність до вимог, віднесених чинними в Україні законодавчими актами та нормативними документами до обов'язкових вимог. Оскільки поняття "обов'язкові вимоги" і "вимоги, обов'язкові для виконання", які використовуються в Декреті, ДСТУ 1.0-93 "Державна система стандартизації України. Основні положення", ДСТУ 2462-94 "Сертифікація. Основні поняття. Терміни та їх визначення" чітко не розмежовані, на практиці їх часто тлумачать як ідентичні терміни. Це призводить до того, що Держстандарт не визнає сертифікати, видані органами з добровільної сертифікації, посилаючись при цьому на те, що вони порушують вимоги Декрету (зокрема вимог, встановлених п.3 ст.5, ст.15, ст.22 Декрету) та ДСТУ 2462-96. Необхідно також додати, що виключна більшість існуючих державних стандартів України і Республіканських стандартів Української РСР (РСТ УРСР), які застосовуються як державні, взагалі не мають розподілу на обов'язкові та рекомендовані вимоги.

Таким чином, створені умови для зловживань з боку посадових осіб та для неправомірного обмеження підприємницької діяльності.

Аналіз державного стандарту України ДСТУ 3416-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок реєстрації об'єктів добровільної сертифікації", затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 31 грудня 1996 р. N 583 показав, що:

1. ДСТУ 3416-96 не відповідає чинному законодавству України, а саме:

- ст.5, ст.22 Декрету КМУ від 10.05.93 р. N 46-93;

- п.4, п.5 постанови КМУ від 28.12.92 р. N 731.

2. При його виданні Держстандарт перевищив свої повноваження.

Тому необхідно скасувати ДСТУ 3416-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок реєстрації об'єктів добровільної сертифікації".

Необхідно видати наказ "Про затвердження Порядку реєстрації суб'єктів добровільної сертифікації" та зареєструвати його в Мін'юсті.

Відповідно до визначених Декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію та сертифікацію" від 10.05.93 р. N 46-93 повноважень, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11.06.97 р. N 333/97-ВР (надалі - Декрет), Держстандартом України затверджено і введено в дію наказом від 31.12.96 р. N 583 державний стандарт України ДСТУ 3410-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення". Даний державний стандарт України необхідно призупинити, оскільки він не узгоджується з чинним законодавством України та міжнародними угодами.

Згідно з розділом 1 "Галузь використання", ДСТУ 3410-96 встановлює основні принципи, структуру та правила Української державної системи сертифікації продукції - Системи сертифікації УкрСЕПРО (далі - Система). Положення цього стандарту поширюються на членів та учасників Системи, а також на підприємства та організації, що одержали доступ до неї.

В п.6.2 зазначено, що Система призначена для проведення обов'язкової та добровільної сертифікації продукції (процесів, послуг).

П.6.3 закріплює, що сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів та вимогам, що передбачені чинними законодавчими актами України, проводиться виключно в Системі.

Пункт же 6.6 розділу 6 "Основні принципи та загальні правила системи сертифікації УкрСЕПРО" встановлює, що органами з сертифікації в Системі можуть бути акредитовані організації та підприємства державної форми власності. Отже, в ДСТУ 3410-96 Держстандартом вирішено питання про те, якої форми власності повинні бути організації, що здійснюють свою діяльність в галузі обов'язкової сертифікації, що не передбачено Положенням про Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації, затвердженим Указом Президента України від 24.05.96 р. N 375/96. Закріпивши положення, які регулюють питання форми власності органів з обов'язкової сертифікації, Держстандарт не тільки перевищив свої повноваження, але й порушив низку положень Конституції України, чинних міжнародних угод та інших актів законодавства.

Стаття 42 Конституції України визначає: "Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом". В даному випадку нема законодавчих актів, які б визначали, що діяльність з обов'язкової сертифікації в Україні є монополією держави.

Зазначимо також, що й п.1 ст.15 Декрету вказує, що сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації. Але в жодному нормативному акті не сказано, що державна система сертифікації може включати в себе тільки органи з державною формою власності.

В п.5.1 розділу 5 "Структура Системи" ДСТУ 3410-96 вказано, що організаційну структуру Системи утворюють:

- Національний орган з сертифікації - Держстандарт України;

- науково-технічна комісія;

- органи з сертифікації продукції;

- органи з сертифікації систем якості;

- випробувальні лабораторії (центри);

- аудитори;

- науково-методичний та інформаційний центр;

- територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України;

- Український учбово-науковий центр з стандартизації, метрології та якості продукції.

Відповідно до п.6.6 ДСТУ 3410-96 випробувальними лабораторіями можуть бути акредитовані організації та підприємства будь-яких форм власності. Отже, як бачимо, ДСТУ 3410-96 підтверджує, що державна система сертифікації - це система, до якої входять не тільки підприємства державної форми власності. Таким чином, п.6.6 ДСТУ 3410-96 порушує ст.42 Конституції України, а також ст.13 (де зазначається, що всі суб'єкти права власності рівні перед законом), встановлюючи законодавчо не підкріплене виключне право підприємств державної форми власності бути органами з сертифікації продукції та органами з сертифікації систем якості.

Встановивши "монополію" на надання послуг з обов'язкової сертифікації, Держстандарт порушив також антимонопольне законодавство. Згідно з Законом України від 18.02.93 р. N 2132-XII "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності органами влади, а також встановлення обмежень щодо окремих груп підприємців є дискримінацією підприємців (ст.6).

Порушено й Закон України від 07.02.91 р. N 697 "Про власність". Ст.2 п.4 вказує, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. А п.5 цієї статті зазначає, що Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту. Згідно ж з п.6.6 ДСТУ 3410-96 надається перевага підприємствам з державною формою власності.

П.6.6 ДСТУ 3410-96 порушує також низку положень Закону України від 07.02.91 р. N 698-XII "Про підприємництво". В ч.1 ст.4 "Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності" встановлено перелік видів діяльності, які можуть здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями. Цей перелік не включає діяльність з обов'язкової сертифікації. Порушено так само ч.5 ст.15 цього Закону, яка вказує: "Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності".

ДСТУ 3410-96 порушує також чинні міжнародні угоди. У відповідності з положеннями "Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством та їх державами-членами" від 14.06.94 р., ратифікованої Законом України від 10.11.94 р. N 237/94-ВР "Про ратифікацію Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством та їх державами-членами", Україна має вжити заходів і намагатиметься поступово наблизити своє законодавство до законодавства Європейського Союзу, зокрема: економічного законодавства, та законодавства в галузі технічних правил і стандартів (п.2. ст.51 Угоди). Відповідно ж з міжнародними стандартами, які визначають вимоги до органів з сертифікації (наприклад: EN45011, EN45012, ИСО/МЭК2 та інш.) як органи з сертифікації можуть бути акредитовані підприємства будь-якої форми власності.

Додамо, що п.6.6 ДСТУ 3410-96 не узгоджується з п.6.4 цього стандарту. В розділі 6 "Основні принципи та загальні правила системи сертифікації УкрСЕПРО" в п.6.4 вказано: "Система є відкритою для вступу до неї органів з сертифікації та випробувальних лабораторій інших держав (за наявності двосторонніх угод про взаємне визнання результатів робіт з сертифікації) і доступу до неї будь-яких підприємств та організацій. Обов'язковою умовою при цьому є визнання та виконання правил Системи".

Проголошена відкритість Системи та можливість доступу до неї будь-яких підприємств та організацій означає, що до системи повинні мати доступ підприємства та організації будь-якої форми власності.

При виданні ДСТУ 3410-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення" порушено й інші чинні нормативні акти України, зокрема, Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або носять міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 28.12.92 р. N 731.

П.4 цієї постанови вказує, що державній реєстрації підлягають нормативні акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації. Як показано вище, ДСТУ 3410-96 прямо зачіпає інтереси громадян, обмежуючи їх право займатися діяльністю в сфері сертифікації, а тому, згідно з п. 4 вказаної постанови, цей нормативний документ обов'язково мусив бути зареєстрованим в Мін'юсті.

Деякі положення ДСТУ 3410-96 мають суперечливий характер.

З п.4.1 ДСТУ 3410-96 випливає, що в Системі здійснюються такі взаємопов'язані види діяльності: сертифікація, атестація та акредитація. Отже, Система поєднує діяльність з сертифікації та акредитації. Але в міжнародній практиці прийнято розмежовувати ці види діяльності. Зокрема, і політика уряду України спрямована на поетапне впровадження в Україні вимог і директив Європейського Союзу, а також міжнародних і європейських стандартів. Свідченням тому є постанова Кабінету Міністрів від 19.03.97 р. N 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних та європейських стандартів", де на Держстандарт покладається "розроблення актів законодавства (змін та доповнень до актів законодавства з питань): ... акредитації органів із сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів)". (Термін виконання - грудень 1998 року).

Розмежування органів з сертифікації та акредитації пов'язано з тим, що на практиці таке поєднання може призводити до неправомірного обмеження конкуренції. Так, наприклад, згідно з існуючими в Україні процедурами акредитації, орган, який проходить акредитацію, повинен погоджувати свої документи з територіальними органами (ДСТУ 3411-96, ДСТУ 3420-96), які є конкурентами на ринку послуг із сертифікації і не зацікавлені в допуску на цей ринок додаткових конкурентів. До того ж комісія, яка проводить аналіз поданих документів, як правило, складається з представників органів з сертифікації, які також не зацікавлені посилювати конкуренцію. Отже, посилання в п.4.6 на те, що Система побудована з урахуванням вимог міжнародних систем є некоректним, оскільки про яке врахування може йтися, коли порушуються основні принципи побудови систем сертифікації й акредитації.

Зазначимо також, що не зовсім чітко виписані функції Системи. П.6.2 ДСТУ 3410-96 встановлює, що Система призначена для проведення обов'язкової та добровільної сертифікації продукції (процесів, послуг). А п.4.1 вказує, що в Системі здійснюються, крім сертифікації, також атестація та акредитація.

Згідно з п.3.1 ДСТУ 3410-96, обов'язкові вимоги - вимоги, що встановлені чинними законодавчими актами України або нормативними документами та обов'язкові для виконання. Згідно ж з п.3 ст.5 Декрету, рекомендовані вимоги державних стандартів України стають обов'язковими для виконання, якщо виготівником (постачальником) продукції зроблено заяву про відповідність продукції цим стандартам. Таким чином, для виготівника (постачальника) продукції добровільна сертифікація на відповідність продукції рекомендованим вимогам на практиці плавно переходить в обов'язкову. Це при тому, що більшість існуючих державних стандартів України і Республіканських стандартів Української РСР (РСТ УРСР), які застосовуються як державні, взагалі не мають розподілу на обов'язкові та рекомендовані вимоги. І таке невизначення створює умови для зловживань з боку посадових осіб, які можуть трактувати положення стандартів у довільній формі.

Необхідно перевидати ДСТУ 3410-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення", попередньо врегулювавши всі невідповідності з законодавством України та, зокрема, врахувавши можливість бути органом з сертифікації підприємствам будь-якої форми власності. Необхідно також врахувати положення міжнародних норм та стандартів, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів від 19.03.97 р. N 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних та європейських стандартів".