Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)

На виконання Конвенції Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, Кабінет Міністрів України і Національний банк України

Органам виконавчої влади, банківським та іншим фінансовим установам керуватися у своїй діяльності Сорока рекомендаціями Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) згідно з додатком.

A. ЗАГАЛЬНА БАЗА РЕКОМЕНДАЦІЙ

1. Усі країни повинні негайно здійснити кроки для ратифікації і повної імплементації Конвенції Об'єднаних Націй 1998 року проти незаконного обігу наркотиків та психотропних речовин (Віденської конвенції).

2. Закони про збереження таємниці фінансовими установами повинні формулюватися таким чином, щоб не перешкоджати запровадженню цих рекомендацій.

3. Програма дієвого запровадження заходів проти відмивання грошей повинна передбачати зростання багатосторонньої діяльності і правової взаємодопомоги у ході розслідувань і карного переслідування у справах з відмивання грошей, а також у процесах екстрадиції у зв'язку з відмиванням грошей, коли це можливо.

B. РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ У БОРОТЬБІ З ВІДМИВАННЯМ ГРОШЕЙ

Зміст кримінальних дій з відмивання грошей

4. Кожна з країн має здійснити такі заходи, які є необхідними, включаючи законодавчі, для того, щоб мати змогу встановити карне переслідування за відмивання грошей, як цього вимагає Віденська конвенція. Дії з відмивання грошей повинні визначатися кожною з країн злочином такого ж ступеня, як інші злочинні дії з категорії серйозних. Кожна з країн повинна визначити ті серйозні злочини, доходи від яких у разі їх відмивання визнаються злочинними.

5. Згідно з положеннями Віденської конвенції визначення злочинних дій з відмивання грошей повинне поширюватись і на факти володіння інформацією про факти відмивання грошей, включаючи концепцію, що факт володіння такою інформацією встановлюється за об'єктивними фактичними обставинами.

6. Там, де це можливо, карна відповідальність повинна поширюватись і на корпорації, а не тільки на їхніх співробітників.

Превентивні заходи і конфіскація

7. Країни повинні здійснити аналогічні наведеним у Віденській конвенції усі ті заходи, включаючи законодавчі кроки, які можуть бути необхідними для надання компетентним органам цих країн повноваження на конфіскацію відмитих доходів, доходів, отриманих у результаті злочинних дій з відмивання грошей, засобів, що використовувались або існував намір їх використання для доручення операцій з відмивання грошей, так само як майна або відповідної вартості такого майна за умови, що не порушується право добровільної допомоги третіх сторін.

До таких заходів необхідно включити повноваження на:

1) установлення, виявлення та оцінку майна, яке підлягає конфіскації;

2) здійснення превентивних заходів, таких як заморожування і вилучення для того, щоб запобігти будь-яким операціям з майном, його передачі або позбавленню від нього;

3) здійснення будь-яких заходів з розслідування.

На додаток до конфіскації і карних санкцій країни повинні розглянути можливості застосування санкцій фінансового і цивільного характеру та/або проведення судових процесів, включаючи цивільну процедуру, з метою анулювання контрактів, укладених сторонами, які знали або повинні були знати про те, що у результаті виконання такі контракти зашкоджують можливостям держави отримати кошти за своїми фінансовими позовами, наприклад шляхом конфіскації або стягнення штрафів.

C. РОЛЬ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ У БОРОТЬБІ З ВІДМИВАННЯМ ГРОШЕЙ

8. Рекомендації з 10 по 29 повинні застосовуватись не тільки до банків, але також і до небанківських фінансових установ. Навіть по відношенню до таких небанківських фінансових установ, які в усіх країнах не підлягають режиму офіційного стандартного нагляду - як, наприклад, обмінні бюро - уряди країн повинні забезпечити підпорядкування таким самим законам або нормам, спрямованим проти відмивання грошей, яким підпорядковуються всі інші фінансові заклади, а також дієве практичне втілення цих законів або норм.

9. Відповідні органи державної влади повинні розглянути можливість застосування Рекомендацій з 10 по 21 і 23 до проведення фінансової діяльності як до комерційної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності або професійних установ, що не є фінансовими установами, у разі, якщо ведення такої діяльності дозволяється або не забороняється. До фінансової діяльності належать, крім іншого, види діяльності, перелічені у додатку до цього документа. Кожна країна має самостійно визначити, чи існує необхідність виділення окремих ситуацій, коли нема потреби застосовувати заходи протидії відмиванню грошей, наприклад у випадках, коли фінансова діяльність здійснюється періодично або обмежено.

Правила ідентифікації клієнта і ведення обліку

10. Фінансові установи не повинні вести анонімні рахунки або рахунки, відкриті на явно фіктивні прізвища: від цих установ необхідно вимагати (силою закону, норми, угоди між органами нагляду і фінансовими установами або угоди саморегулювання між фінансовими установами) ідентифікації їхніх клієнтів на основі офіційного ідентифікаційного документа, який заслуговує на довіру, і відповідного фіксування їх особи в усіх або у певних випадках установлення ділових стосунків чи проведення операцій (зокрема - відкриття рахунків або банківських розрахункових книжок, укладення угод про довірче ведення справ, оренда банківських сейфів, проведення операцій з великими сумами грошей).

Для виконання вимог з ідентифікації стосовно суб'єктів підприємницької діяльності фінансові установи, якщо необхідно, повинні здійснювати такі заходи:

(i) перевіряти юридичний факт існування і юридичну форму клієнта шляхом отримання або з реєстраційних органів, або від клієнта, або від перших і від другого підтверджень офіційної реєстрації підприємства, включаючи інформацію щодо назви клієнта, юридичної форми, адреси, прізвищ директорів і їх повноважень від імені підприємства;

(ii) перевірити, чи є відповідні повноваження у особи, яка має намір діяти від імені клієнта, а також ідентифікувати цю особу.

11. Фінансові установи повинні здійснити розумно необхідні заходи для отримання дійсної інформації щодо особи, на чиє ім'я відкритий рахунок або від імені якої здійснюється операція у разі, якщо існують будь-які сумніви стосовно того, чи такі клієнти або замовники діють від свого власного імені, наприклад у випадках, коли місцеві компанії (тобто установи, корпорації, фонди і т. ін.) не ведуть жодних комерційних справ і не здійснюють виробництва та будь-які інших операцій у країні, де проголошена офіційна юридична адреса їхнього офісу.

12. Фінансові установи повинні зберігати протягом, принаймні, п'яти років усі облікові документи стосовно як внутрішніх, так і міжнародних операцій, на основі яких вони мають змогу оперативно відповідати на запити про інформацію, що надходять від компетентних органів. Обсяг цих документів має бути достатнім для того, щоб простежити хід окремої операції (включаючи суми і тип валюти, якщо таке мало місце), і таким чином надати за необхідності докази на допомогу органам карного переслідування осіб, що звинувачуються у кримінальних діях.

Фінансові установи повинні зберігати документи, які стосуються ідентифікації клієнта (як, наприклад, копії ідентифікаційних документів - паспортів, посвідчень особи, прав водія або аналогічних документів), облікові документи по банківських рахунках і ділову кореспонденцію протягом, принаймні, п'яти років після закриття відповідного рахунка.

Ці документи повинні надаватися, у ході карного переслідування та слідства, внутрішнім компетентним органам країни.

13. Особливу увагу країни повинні приділяти загрозі проведення операцій з відмивання грошей, яка існує завдяки появленню і розробці нових технологій, що сприяють анонімності; країни повинні у разі необхідності здійснювати заходи, спрямовані на запобігання використанню таких технологій у схемах відмивання грошей.

Підвищення відповідальності фінансових установ

14. Фінансові установи повинні звертати особливу увагу на будь-які складні, незвичайні великі операції, на будь-які незвичайні схеми проведення операцій, де не можна простежити очевидну законну кінцеву мету. Необхідно відстежувати, до можливої межі, зміст і цілі таких операцій, отримані висновки оформляти письмово і надавати їх як допоміжні документи наглядовим, аудиторським і правоохоронним органам.

15. У разі коли фінансова установа має підозри щодо кримінального походження певних коштів, вона повинна бути у готовності повідомити про свої підозри компетентні органи.

16. Фінансові установи, їх керівники, посадові особи та працівники повинні мати визначений нормативними актами юридичний захист від карної або цивільної відповідальності у зв'язку з порушенням будь-яких обмежень щодо розкриття інформації, обумовлених контрактом або будь-якими законодавчими, нормативними або адміністративними положеннями, в усіх випадках, коли вони добровільно доводять свої підозри до відома компетентних органів навіть за умови, що ці особи не знали точно, які саме кримінальні дії стоять за операцією, а також незалежно від того, чи такі кримінальні дії дійсно мали місце у цьому конкретному випадку.

17. Фінансові установи, їх директори, посадові особи і працівники не повинні повідомляти клієнтів про факти передання інформації, яка стосується цих клієнтів, до компетентних органів, і такі дії цих осіб не повинні санкціонуватися.

18. Фінансові установи, які довели свої підозри до відома компетентних органів, повинні виконувати вказівки цих органів.

19. Фінансові установи повинні розробляти програми протидії відмиванню грошей. Ці програми повинні включати у себе, як мінімум, наступне:

(i) розробка внутрішньої політики, процедур та важелів контролю, включаючи надання функцій забезпечення такого контролю особам на рівні керівництва, а також адекватних процедур перевірки для того, щоб упевнюватися у повній відповідності існуючим вимогам тієї особи, яка приймається на роботу до установи;

(ii) постійна організація програм підготовки службовців;

(iii) заходи аудиторського характеру з метою перевірки системи роботи установи.

Заходи щодо вирішення проблеми країн, де заходи протидії відмиванню грошей не існують або існують у недостатньому обсязі

20. Фінансові установи повинні забезпечити, особливо - у тих країнах, де ці Рекомендації не виконуються або виконуються не повністю, застосування зазначених вище засад до роботи своїх відділень і більшості філіалів цих установ за кордоном у тих межах, у яких це можливо з огляду на місцеве законодавство і нормативні акти. У разі коли місцеве законодавство робить застосування цих засад неможливим, фінансові установи повинні повідомляти про неможливість виконання цих Рекомендацій компетентні органи тієї країни, де розташоване центральне відділення установи.

21. Особливу увагу фінансові установи повинні звертати на ділові стосунки і операції з особами, під якими розуміються також компанії і фінансові установи, з тих країн, які не виконують або не повністю виконують ці Рекомендації. У кожному випадку, коли такі операції не мають очевидної законної кінцевої мети, необхідно відстежити можливою мірою зміст і цілі таких операцій, отримані висновки оформлювати письмово і надавати їх як допоміжні документи наглядовим, аудиторським і правоохоронним органам.

Інші заходи запобігання операціям з відмивання грошей

22. Країни повинні розглянути можливість здійснення заходів з виявлення та відстеження перевезень готівки та обігових кредитно-грошових документів на пред'явника через кордони, за умови виконання жорстких правил щодо належного використання інформації і забезпечення свободи переміщення капіталів.

23. Країни повинні проаналізувати можливість застосування і корисність системи, за якої банки та інші фінансові установи і посередники повідомляли б про всі внутрішні та міжнародні валютні операції, сума яких перевищує певний фіксований поріг, національні центральні органи з комп'ютеризованою базою даних, яка може надаватися при розслідуванні справ, пов'язаних з відмиванням грошей, у розпорядження компетентних органів, за умови виконання жорстких правил щодо належного використання інформації.

24. Країни повинні взагалі сприяти подальшому розвиткові сучасних і надійних методів контролю за грошима, включаючи подальше поширення застосування таких засобів заміни прямого використання грошей, як чеки, платіжні картки, прямий депозит чеків заробітної платні і використання цінних паперів, що існують тільки у бухгалтерському запису.

25. Країни повинні звернути увагу на потенційне зловживання холдинговими компаніями з боку фахівців у відмиванні грошей і розглянути можливість здійснення додаткових заходів, спрямованих на запобігання незаконному використанню таких організацій.

Запровадження функцій регулюючих та інших адміністративних органів і їх роль

26. Компетентні органи, що здійснюють нагляд за банками або іншими фінансовими установами чи посередниками, так само як і інші компетентні органи, повинні забезпечити наявність у контрольованих ними закладах програм захисту від відмивання грошей. Ці органи повинні співпрацювати у справах, пов'язаних з розслідуванням або карним переслідуванням через операції з відмивання грошей, з іншими внутрішніми судовими або правоохоронними органами, надаючи їм експертну допомогу як за власною ініціативою, так і за окремими запитами.

27. Для забезпечення дієвого запровадження цих Рекомендацій у застосуванні до інших видів пов'язаної з грошима діяльності, передбаченої законодавством кожної з країн, необхідно призначати компетентні відповідальні органи, що використовуватимуть для цього важелі адміністративного нагляду і регулювання.

28. Компетентним органам належить визначити основні принципи на допомогу фінансовим установам для визначення підозрілих схем діяльності або дій їхніх клієнтів. Зрозуміло, що такі принципи повинні мати свій розвиток у часі і не бути вичерпними. Крім того, розуміється, що такі принципи слугуватимуть, головним чином, як інструмент підготовки персоналу фінансових установ.

29. Компетентні органи, яким доручено регулювання діяльності фінансових установ або нагляд за ними, повинні здійснити усі заходи юридичного та нормативного характеру, щоб запобігти контролю злочинців або їх співучасників над фінансовими установами або ж надбанню такими елементами права вирішального голосу у таких установах.

D. ЗМІЦНЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ

Співпраця адміністративних органів

Обмін загальною інформацією

30. Національним адміністративним органам належить розглянути варіанти фіксації, принаймні на загальному рівні, міжнародних грошових потоків у будь-якій валюті для того, щоб існувала можливість оцінки грошових потоків і перетоків з різних закордонних джерел у сполученні з інформацією, яка надходить з центрального банку. Така інформація повинна надаватися у розпорядження Міжнародного валютного фонду і Банку для міжнародних розрахунків з метою полегшення їх міжнародних досліджень.

31. Міжнародні компетентні органи, такі як Інтерпол і Міжнародна митна організація, повинні нести відповідальність за збирання та надання компетентним органам інформації щодо останніх розробок у процесах та методах відмивання грошей. Центральні банки та органи регулювання банківської діяльності повинні займатися цим у рамках своєї мережі. Національні органи різних галузей, консультуючись з торговельними асоціаціями, мали б тоді змогу доводити таку інформацію до відома фінансових установ у своїх країнах.

Обмін інформацією стосовно підозрілих операцій

32. Усі країни повинні докладати зусиль, спрямованих на поліпшення міжнародного обміну між компетентними органами інформацією за ініціативою окремих країн або за спеціальними запитами стосовно підозрілих операцій, осіб і корпорацій, які мають відношення до таких операцій. Необхідно передбачити жорсткі правила для забезпечення відповідності такого інформаційного обміну з національними та міжнародними положеннями про захист приватного життя і даних.

Інші форми співпраці

База і засоби для співробітництва у справах, пов'язаних з конфіскацією, взаємодопомогою та екстрадицією

33. Країни повинні забезпечувати - на двосторонній або тристоронній основі - відсутність негативного ефекту для можливостей або бажання країн у наданні правової допомоги одна одній через різницю між дефініціями у різних країнах стандартів обізнаності, наприклад - різних стандартів щодо попередніх намірів скоєння злочину.

34. Міжнародна співпраця повинна спиратися на мережу двосторонніх і багатосторонніх угод та домовленостей, які базуються на загальновизнаних правових концепціях для того, щоб взаємодопомога країн якомога більше розширювалася за рахунок практичних засобів.

35. Необхідно подбати про заохочення країн до ратифікації та імплементації відповідних міжнародних конвенцій з питань відмивання грошей, таких як Конвенція Ради Європи стосовно відмивання, розшуку, вилучення і конфіскації доходів, отриманих у результаті злочинної діяльності 1990 року.

Концентрація уваги на взаємодопомозі у справах, пов'язаних з відмиванням грошей

36. Необхідно заохочувати проведення спільних розслідувань відповідними компетентними органами різних країн. Одним з ефективних прийомів розслідувань, що надає достовірні дані у таких справах, є контрольована доставка цінностей, про які відомо, що вони є продуктом злочинної діяльності або існує підозра щодо цього. В усіх можливих випадках країнам рекомендується підтримувати проведення таких заходів.

37. Належить встановити процедури взаємодопомоги у кримінальних справах стосовно використання примусових заходів, включаючи отримання документації з фінансових установ та від осіб, обшук осіб або приміщень, вилучення і отримання доказів для їх використання о процесах розслідування або карного переслідування у справах з відмивання грошей, так само як при проведенні аналогічних дій у країнах іншої юрисдикції.

38. Необхідно визначити орган для здійснення оперативних заходів у відповідь на запити інших держав щодо виявлення, заморожування, вилучення і конфіскації доходів або іншого майна вартістю, яка відповідає розміру таких доходів, що є результатом дій з відмивання грошей або злочинів, які стоять за операціями з відмивання грошей. Так само повинні існувати домовленості про координацію процедур вилучення і конфіскації, де може передбачатись і розподіл конфіскованих цінностей.

39. Для запобігання конфліктам між юрисдикціями необхідно розглянути різні механізми правозастосування з метою визначення такої території для судового переслідування відповідачів, яке найбільше відповідало б інтересам правосуддя у тих випадках, коли судове переслідування необхідно здійснювати у кількох країнах. Так само повинні існувати домовленості щодо координації процедур вилучення і конфіскації, до яких може належати і розподіл між сторонами конфіскованих цінностей.

40. Там, де це можливо, країни повинні передбачити існування процедури екстрадиції осіб, проти яких висунуті звинувачення у протиправних діях з відмивання грошей або у вчинках, пов'язаних з цим злочином. Кожна країна відповідно до норм своєї юридичної системи повинна визнавати відмивання грошей злочином, який передбачає екстрадицію. Залежно від своїх юридичних баз країни можуть знайти варіанти спрощення процедури екстрадиції, надаючи змогу для безпосереднього проходження запитів про екстрадицію між відповідними міністерствами, для екстрадиції осіб на основі тільки наказів або судових рішень про затримання особи, для екстрадиції громадян своєї країни і/або для запровадження спрощеної процедури екстрадиції для осіб, які не вимагають здійснення повної офіційної процедури екстрадиції.

Додаток до Рекомендації 9: Перелік видів фінансової діяльності, яка ведеться організаціями, що не є

фінансовими установами

1. Прийняття вкладів та інших коштів, які підлягають поверненню від загалу.

2. Позики1.

3. Оренда фінансів.

4. Послуги з передавання грошей.

5. Випуск платіжних засобів і управління ними (наприклад, кредитні і дебетні картки, чеки, дорожні чеки, трати, виставлені одним банком на інший...).

6. Фінансові гарантії або зобов'язання.

7. Торгові операції від імені клієнта (споти, форвардні, обміни, ф'ючерси, опції ...) з:

(а) грошовими ринковими інструментами (чеки, векселі тощо);

(б) валютою;

(в) обмінними інструментами, цінними паперами по банківських відсотках та індексах;

(г) перевідними цінними паперами;

(д) ф'ючерсними угодами про товари.

8. Участь у випуску цінних паперів і надання фінансових послуг, пов'язаних з їх випуском.

9. Управління індивідуальними і колективними інвестиціями клієнтів банків.

10. Утримання сейфів та адміністрування операцій з грошима або ліквідними цінними паперами від імені клієнтів.

11. Страхування життя та інші види страхування, пов'язані з інвестуванням коштів.

12. Грошовий обмін.

Рекомендація 4

Країни повинні передбачити запровадження кримінальної відповідальності за відмивання грошей, отриманих в результаті скоєння будь-яких важких злочинів, або будь-яких злочинів, які приносять значні суми коштів.

Рекомендація 8

Рекомендації Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) слід застосовувати, зокрема, до страхування життя та інших інвестиційних продуктів, які пропонують страхові компанії, в той час як рекомендація 29 застосовується до всього страхового сектору.

Рекомендації 8 та 9 (пункти обміну валюти)

Вступ

Пункти обміну валюти є важливою ланкою у ланцюгу відмивання грошей, оскільки важко простежити походження грошей, якщо їх обміняли. Типологічні дослідження, проведені FATF, свідчать про зростання використання пунктів обміну валюти у операціях з відмивання грошей. Тому у цьому напрямі важливо вживати контрзаходи. У Зауваженнях щодо тлумачення рекомендацій дається роз'яснення застосування Рекомендацій FATF стосовно фінансового сектору, зокрема пунктів обміну валюти, і при можливості шляхи їх реалізації.

Визначення пунктів обміну валюти

Для цілей цих Зауважень пункти обміну валюти визначаються як установи, що здійснюють операції роздрібного обміну валюти (готівкою, чеками або по кредитних картках). Про операції з обміну грошей, які проводяться лише як додаткові до основної діяльності, йдеться в рекомендації 9. Тому ці операції не входять до цих Зауважень.

Необхідні контрзаходи щодо пунктів обміну валюти

Щоб протидіяти використанню пунктів обміну валюти для цілей відмивання грошей, відповідні органи повинні вжити заходи, щоб мати повну інформацію про всіх фізичних та юридичних осіб, які за своїми професійними обов'язками виконують операції з обміну валюти.

Мінімальна вимога полягає у тому, що члени FATF повинні мати ефективну систему, завдяки якій пункти обміну валюти стають відомі або декларуються у відповідних органах (чи то регуляторних, чи в органах примусового виконання законодавства). Один з методів, завдяки якому можна цього досягти, є вимога, згідно з якою пункти обміну валюти повинні надсилати до уповноваженого органу просту декларацію, яка містила адекватну інформацію про саму установу та її керівництво. Уповноважений орган може або надіслати повідомлення про отримання цієї декларації, або дати неявний дозвіл: відсутність відмови означає ухвалення.

Члени FATF можуть також передбачити запровадження формальної процедури надання повноважень. Особи, які прагнуть відкрити пункти обміну валюти, повинні будуть направити заяву до відповідного органу, уповноваженого надавати дозвіл щодо відкриття кожного окремого такого пункту. Прохання надати дозвіл повинне містити таку інформацію, яку визначить відповідний орган, але щонайменше повинне містити докладні дані про установу-заявника та її керівництво. Дозвіл надається залежно від того, наскільки пункт обміну валюти відповідає встановленим вимогам щодо його керівництва та акціонерів, включаючи результати застосування "тесту придатності."

Можна передбачити інший механізм, який включає і подання декларації, і процедуру отримання дозволу. Пункти обміну валюти повинні повідомляти про себе відповідні органи, але їм не потрібно отримувати дозвіл перш ніж вони розпочнуть свою діяльність. Відповідні органи повинні мати можливість у будь-який час застосувати "тест придатності" щодо керівництва пункту обміну валюти після того, як пункт обміну валюти розпочав свою діяльність, і, якщо вважатиме за необхідне, заборонити його діяльність.

Якщо від пунктів обміну валюти вимагається надсилати декларацію про свою діяльність або заяву про реєстрацію, відповідний орган (яким може бути або державний орган, або саморегульована організація) можуть мати повноваження публікувати перелік пунктів обміну валюти. Як мінімум, цей орган повинен вести (комп'ютеризований) облік пунктів обміну валюти. Мають бути також повноваження вживати заходів щодо пунктів обміну валюти, які функціонують, не подаючи декларацію про свою діяльність, або які не зареєстровані.

Як передбачено в рекомендаціях FATF 8 і 9, на пункти обміну валюти має поширюватися те ж регулювання у сфері боротьби з відмиванням грошей, що і на інші фінансові установи. Тому рекомендації FATF з фінансових питань повинні застосовуватися до пунктів обміну валюти. Особливо важливе значення мають рекомендації щодо ідентифікації клієнтів, підозрілих операцій, належного виконання операцій та ведення обліку.

З метою ефективного впровадження вимог щодо боротьби з відмиванням грошей щодо пунктів обміну валюти слід створити і забезпечити механізми контролю за їх виконанням. Якщо є орган, який здійснює реєстрацію пунктів обміну валюти, який отримує декларації про їхню діяльність, то він міг би виконувати й цю функцію. Але цей контроль можуть здійснювати інші уповноважені органи (або безпосередньо, або через установи третіх осіб - такі, як приватні аудиторські фірми). Щодо пунктів обміну валюти, які не виконують вимоги щодо боротьби проти відмивання грошей, необхідно буде вжити відповідних заходів.

Сектор пунктів обміну валюти, як правило, неструктурований, де (на відміну від банків) немає органів загальнонаціонального характеру, який міг би діяти як канал зв'язку між різними органами. Отже, важливо, щоб члени FATF запровадили ефективні шляхи повідомлення пунктів обміну валюти про їхні обов'язки у сфері боротьби з відмиванням грошей і передачі інформації, таку як директиви щодо підозрілої операції, фахівцям у відповідній сфері. У цьому відношенні було б корисно сприяти розвитку професійних асоціацій.

Рекомендації 11, 15-18

Якщо необхідно з метою встановлення ідентичності клієнта або забезпечення неможливості використання юридичних осіб фізичними особами для здійснення операцій за фактично анонімними рахунками, фінансові установи повинні, якщо інформацію неможливо отримати з державних реєстрів або з інших надійних джерел, звернутися з проханням надання інформації - та її поновлення - основних власників і бенефіціарів такого клієнта. Якщо вони не мають такої інформації, то фінансова установа повинна звернутися з таким проханням до клієнта далі по ієрархії, який має фактичний контроль над клієнтом, про якого йдеться.

Якщо адекватну інформацію неможливо отримати, фінансова установа повинна приділяти особливу увагу діловим стосункам і операціям з таким клієнтом.

Якщо на основі інформації, отриманої від клієнта або з інших джерел, фінансова установа має підстави вважати, що рахунок клієнта використовується для здійснення операцій з відмивання грошей, фінансова установа повинна виконувати відповідне законодавство, нормативно-правові акти, директиви або угоди стосовно повідомлення відповідних органів про підозрілі операції або про припинення ділових стосунків з такими клієнтами.

Рекомендація 11

Банк або інша фінансова установа повинна ідентифікувати своїх власних клієнтів, навіть якщо їх представляють юристи, з тим, щоб визначити і запобігти здійсненню підозрілих операцій, а також бути спроможною швидко відреагувати на вимоги компетентних органів щодо направлення повідомлень або накладення арешту. Відповідно, рекомендація 11 застосовується у тому разі, коли юрист діє як посередник у наданні фінансових послуг.

Рекомендація 14

(а) При тлумаченні цієї вимоги слід вимагати, щоб особлива увага приділялася не лише операціям між фінансовими установами та їхніми клієнтами, а й операціям та/або перевезенням, особливо валюти та еквівалентних інструментів, між самими фінансовими установами або навіть і операціям, що здійснюються в межах фінансових груп. Як передбачає формулювання рекомендації 14, насправді мають бути охоплені "всі" операції, тобто це слід розуміти так, що сюди включаються й ці міжбанківські операції.

(б) Під словом "операції" слід розуміти сам страховий продукт, виплату премій та інших виплат.

Рекомендація 15

При реалізації рекомендації 15 фінансові установи повинні повідомляти про підозрілі операції незалежно від того, чи пов'язане це із сплатою податків. Країни також повинні враховувати, що злочинці у сфері відмивання грошей, аби утримати фінансові установи від повідомлення компетентних органів про підозрілі операції, можуть, крім всього іншого, стверджувати, що ці операції пов'язані із сплатою податків.

Рекомендація 22

(а) З метою спрощення виявлення грошових операцій і контролю за ними без будь-якого обмеження свободи руху капіталу країни-члени можуть передбачити доцільність поширення вимог щодо перевірки, адміністративного контролю, декларування та бухгалтерського контролю на всі операції за кордоном, обсяг яких перевищує встановлену межу.

(б) Якщо країна виявить незвичайне перевезення валюти, монетарних інструментів, дорогоцінних металів або каміння тощо, вона може передбачити, при потребі, можливість повідомити митну службу або інші компетентні органи країн, з яких було організовано таке перевезення, та/або країн, куди направляється такий вантаж, і повинна діяти спільно з ними з метою встановлення джерел, місця призначення та цілей такого перевезення аж до вжиття відповідних заходів.

Рекомендація 26

Що стосується цієї вимоги, то слід зауважити, що корисно було б проводити активну діяльність щодо виявлення відмивання грошей, якщо компетентні органи надають відповідну статистичну інформацію органам фінансової розвідки, особливо якщо інформація стосується конкретних показників діяльності з відмивання грошей. Наприклад, якщо статистичні дані компетентних органів свідчать про невідповідність розвитку індустрії фінансових послуг у певному географічному регіоні і в усій країні розвитку місцевої економіки, то ця невідповідність може свідчити про діяльність з відмивання грошей у цьому регіоні. Інший приклад: радикальні зміни потоків національної валюти без видимих законних економічних причин. Однак необхідно провести пруденційний аналіз таких статистичних даних, особливо тому, що не завжди обов'язково існує прямий зв'язок між фінансовими потоками і економічною діяльністю (наприклад, фінансові потоки у міжнародному фінансовому центрі з високою часткою послуг з управління інвестиціями, що надаються іноземним клієнтам, або великий міжбанківський ринок не пов'язані з місцевою економічною діяльністю).

Рекомендація 29

Рекомендацію 29 не слід розуміти так, що вона вимагає запровадження системи регулярного перегляду ліцензій контрольного пакета акцій у фінансових установах виключно з метою боротьби з відмиванням грошей, - ця рекомендація підкреслює бажаність розгляду акціонерів, що мають контрольний пакет акцій у фінансових установах (зокрема банках та небанківських установах) з точки зору FATF. Таким чином, якщо існують тести придатності, увага наглядовців має бути спрямована на їхню відповідність цілям боротьби з відмиванням грошей.

Рекомендація 33

Відповідно до принципів національного законодавства країни повинні прагнути до того, щоб різниця у визначенні складу злочину у сфері відмивання грошей - наприклад, різні нормативи щодо умисних елементів порушення, різниця у визначенні злочинних дій, відмінності заходів, що застосовуються до правопорушника у сфері відмивання грошей - не впливала на спроможність або бажання країн надавати одна одній взаємну юридичну допомогу.

Рекомендація 36 (контрольовані поставки)

Контрольовані поставки коштів, про які відомо, що вони отримані злочинним шляхом, або щодо яких існує така підозра, є правильним і ефективним методом отримання інформації та свідчень, зокрема щодо міжнародних операцій з відмивання грошей. В деяких країнах метод контрольованих поставок може також включати моніторинг грошових коштів. Цей метод може бути особливо цінний при здійсненні розслідування окремих кримінальних справ і може також допомогти при проведенні загального розслідування діяльності з відмивання грошей. Слід настійно рекомендувати використання цих методів. Тому необхідно вжити відповідних заходів з метою забезпечення відсутності будь-яких перешкод в законодавчих системах щодо застосування методів контрольованих поставок, в тому числі законних повноважень щодо проведення таких операцій. FATF вітає і підтримує заходи, які здійснюють Світова митна організація і Інтерпол з метою спонукати країни-члени до вжиття всіх необхідних заходів для подальшого використання цих методів.

Рекомендація 38

(а) Кожна країна повинна передбачити, якщо це можливо, створення фонду конфіскованих активів у кожній з країн, куди конфіскована власність у повному обсязі або частково буде депонована у процесі примусового виконання законодавства, з метою охорони здоров'я, освіти або для досягнення інших відповідних цілей.

(б) Всі країни повинні передбачити, якщо це можливо, вжиття заходів, необхідних для того, щоб можна було розділити конфісковані активи поміж іншими країнами, зокрема, коли конфіскація безпосередньо або опосередковано є результатом скоординованих дій по примусовому виконанню законодавства.

Відстрочення арешту або конфіскації

Країни повинні передбачити вжиття заходів, в тому числі законодавчого характеру, на національному рівні, які б дали змогу їхнім компетентним органам, що займаються розслідуванням справ з відмивання грошей, відкладати або відстрочувати арешт підозрілих осіб та/або конфіскацію грошей з тим, щоб визначити осіб, задіяних у такій діяльності, чи зібрати необхідні свідчення. Без таких заходів застосування таких процедур, як контрольовані поставки та здійснення таємних операцій, неможливе.