Про схвалення Експортної стратегії України (“дорожньої карти” стратегічного розвитку торгівлі) на 2017-2021 роки

1. Схвалити Експортну стратегію України ("дорожню карту стратегічного розвитку торгівлі) на 2017-2021 роки (далі - Стратегія), що додається.

2. Затвердити план завдань і заходів з реалізації Експортної стратегії України ("дорожньої карти стратегічного розвитку торгівлі) на 2017-2021 роки згідно з додатком.

3. Заінтересованим центральним органам виконавчої влади забезпечити:

виконання плану завдань і заходів, затвердженого пунктом 2 цього розпорядження, та передбачати під час складання бюджетних запитів на відповідний рік кошти, необхідні для його виконання;

подання щороку до 31 березня Кабінету Міністрів України пропозицій щодо внесення змін до Стратегії.

4. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, обласним, Київській міській держадміністраціям подавати щокварталу до 5 числа місяця, що настає за звітним періодом, Міністерству економічного розвитку і торгівлі інформацію про стан виконання Стратегії та плану з її реалізації.

5. Міністерству економічного розвитку і торгівлі забезпечити підготовку та подання щороку до 31 березня Кабінету Міністрів України звіту про стан виконання Стратегії та плану з її реалізації.

В сучасних умовах, коли половина валового внутрішнього продукту України формується за рахунок експорту (49,3 відсотка станом на 2016 рік), однією з головних передумов ефективного функціонування національної економіки, запорукою її динамічного розвитку та відповідно стратегічним завданням є масштабне зростання присутності України на зовнішніх ринках. Часткова або повна втрата традиційних ринків, яка відбулася протягом останніх років, підсилює необхідність пошуку ефективних рішень для розвитку експорту української продукції.

Маючи важливе значення для економіки, український експорт складається переважно із сировини (за результатами 2016 року продукція агропромислового комплексу, металургійної та хімічної промисловості та мінеральної сировини становила 70 відсотків експорту), що свідчить про неефективне використання ресурсів, ставить українську економіку в залежність від коливань цін на світових ринках і містить потенційні ризики для економічної і соціальної стабільності.

З метою зменшення зазначених ризиків та забезпечення стабільного зростання експорту української продукції розроблено Експортну стратегію України ("дорожню карту" стратегічного розвитку торгівлі) на 2017-2021 роки та план завдань і заходів з її реалізації.

Стратегію розроблено на виконання Стратегії сталого розвитку "Україна - 2020", схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5, та плану пріоритетних дій Уряду на 2017 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2017 р. № 275.

Метою Стратегії є перехід України до експорту наукомісткої інноваційної продукції для сталого розвитку та успішного виходу на світові ринки.

Для реалізації Стратегії необхідно визначити такі стратегічні цілі розвитку торгівлі України на наступні п’ять років:

створення сприятливих умов, що стимулюють торгівлю та інновації для диверсифікації експорту;

розвиток послуг з підтримки бізнесу та торгівлі, здатних підвищити конкурентоспроможність підприємств, зокрема малих та середніх;

удосконалення навичок і компетенцій підприємств, зокрема малих та середніх (підприємництва), необхідних для участі в міжнародній торгівлі.

Створення сприятливих умов, що стимулюють торгівлю та інновації для диверсифікації експорту

Існуючі на сьогодні умови для діяльності підприємництва не стимулюють українські підприємства до розвитку інноваційної діяльності та не сприяють диверсифікації економіки. Внаслідок цього структура експортного кошика складається з незначної кількості товарів з відносно низькою доданою вартістю, а наявні ресурси, зокрема потенціал висококваліфікованих кадрів, не використовуються повною мірою.

Для досягнення визначеної цілі передбачено:

зміцнення комплексної інституційної основи для стимулювання інновацій;

зміцнення інноваційного потенціалу підприємств;

поліпшення правових та економічних умов для здійснення торгівлі.

Розвиток послуг з підтримки бізнесу та торгівлі, здатних підвищити конкурентоспроможність підприємств, зокрема малих та середніх

На сьогодні українські підприємства стикаються з численними перешкодами у ході своєї зовнішньоекономічної діяльності, що пов’язано з недостатнім рівнем якості послуг з підтримки торгівлі, які є доступними для підприємств.

Заінтересовані центральні органи виконавчої влади, установи та організації, до компетенції яких віднесені питання розвитку міжнародної торгівлі, повинні утворювати єдину цілісну систему, мати ефективний механізм координації своїх дій та надавати підприємствам, зокрема малим та середнім, широкий спектр послуг, необхідних для їх успішної діяльності на зовнішніх ринках. Такими послугами мають бути, зокрема, поширення інформації про чинні умови та можливості виходу на нові ринки, надання консультацій щодо визначення зовнішнього попиту на товари (роботи, послуги), надання практичних рекомендацій стосовно вдосконалення продукції з метою підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках.

Основним елементом реалізації цього стратегічного завдання є поліпшення наявної інфраструктури з підтримки торгівлі, а також розроблення дієвих фінансових рішень для підприємств і спрощення процедури торгівлі.

Для досягнення визначеної цілі передбачається:

вдосконалення механізму координації діяльності інституцій з підтримки торгівлі, залучених до реалізації торговельної політики та розвитку експорту;

зміцнення мережі інституцій, що надають експортерам послуги з підтримки бізнесу та торгівлі.

Удосконалення навичок і компетенцій підприємств, зокрема малих та середніх (підприємництва), необхідних для участі в міжнародній торгівлі

Ця стратегічна ціль передбачає підвищення професійних знань та навичок, необхідних для участі в міжнародній торгівлі. Основним елементом виконання цього завдання є забезпечення необхідною підтримкою всіх, хто має намір займатися підприємництвом, шляхом створення умов для розвитку бізнес-ідей (розв’язання проблеми "відтоку мозку"). Крім того, важливою умовою є забезпечення синхронізації і досягнення балансу між навичками, які потребують сьогодні підприємства, та навичками, які формує система освіти; виведення бізнесу з тіні; мобільності робочої сили.

Для досягнення визначеної цілі передбачається:

стимулювання діяльності підприємництва серед власників та працівників підприємств, зокрема малих та середніх, та молоді;

покращення управлінських навичок серед працівників діючих підприємств, зокрема малих та середніх (підприємництва);

забезпечення відповідності системи освіти потребам підприємств, зокрема малих та середніх (підприємництва).

Динаміка валового внутрішнього продукту в Україні характеризується високою волатильністю. Після кризи 1990-х років у 2000-2008 роках, за даними Держстату, реальний рівень валового внутрішнього продукту підвищувався у середньому на 7 відсотків на рік, однак у 2009 році знизився на 15 відсотків внаслідок глобальної фінансової кризи. Незважаючи на підйом у 2010 та 2011 роках (4,1 відсотка та 5,5 відсотка відповідно), збройна агресія Російської Федерації проти України, яка розпочалася з лютого 2014 року, негативно вплинула на економіку. Це призвело до зменшення валового внутрішнього продукту на 6,6 відсотка та 9,8 відсотка у 2014 та 2015 роках відповідно.

З січня 2014 року до січня 2017 року національна валюта девальвувала з близько 8 гривень за долар США до 27,2 гривні за долар США, що спровокувало інфляційні процеси (у 2015 році споживчі ціни підвищилися на 43,3 відсотка) та спричинило значне зниження обсягів споживання та інвестицій. Крім того, негативний вплив на економіку країни також мало погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури.

За таких умов Уряд та Національний банк були змушені вживати жорстких антикризових заходів, зокрема для встановлення економічно обґрунтованих цін/тарифів на енергоносії, фіскальної консолідації та суттєвої зміни структури видатків бюджету у бік збільшення їх обсягів на оборону, заморожування соціальних стандартів, зміни принципів субсидування, введення адміністративних обмежень на валютному ринку, реалізації жорсткої монетарної політики.

Зазначені дії Уряду та Національного банку мали позитивний ефект, та починаючи з другої половини 2015 року економіка України поступово перейшла до фази відновлення макроекономічної стабільності та зростання.

Зменшення обсягів імпорту та вжиті заходи (зокрема введення додаткового імпортного збору) дозволили скоротити дефіцит поточного рахунка до 0,2 відсотка валового внутрішнього продукту у 2015 році порівняно з 9 відсотками у 2013 році.

Сьогодні український експорт в основному складається з проміжних товарів з відносно низькою технологічною складовою - частка високотехнологічного експорту у 2015 році становила лише 5,5 відсотка загального обсягу українського експорту. На даний час існує потреба в оновленні технологічних процесів на українських підприємствах з метою поступового перетворення економіки України в більш інноваційну та наукомістку і, як результат, більш конкурентоспроможну на світових ринках. У 2016 році економіка України характеризувалася ознаками поступового подолання негативних наслідків кризи - зростання валового внутрішнього продукту становило 2,3 відсотка.

Трудові ресурси та зайнятість

За даними Держстату, у 2016 році рівень економічної активності населення віком 15-70 років становив 62,2 відсотка усього населення відповідного віку, а серед населення працездатного віку - 71,1 відсотка. При цьому рівень економічної активності серед жінок був значно нижчим, ніж серед чоловіків (55,9 відсотка проти 69,1 відсотка).

У 2016 році кількість безробітного населення віком 15-70 років (за методологією Міжнародної організації праці) становила 1678,2 тис. осіб, або 9,3 відсотка економічно активного населення відповідного віку, що на 0,2 відсоткових пункти вище, ніж у 2015 році. Особливо страждає від безробіття молодь віком до 30 років. У 2016 році частка безробітної молоді віком 15-29 років становила 37,2 відсотка загальної кількості безробітного населення України.

Основна частина населення зайнята в оптовій та роздрібній торгівлі, промисловості та сільському, рибному та лісовому господарстві. У 2016 році кількість зайнятого населення у зазначених видах економічної діяльності становила майже 9 млн. осіб, або 54,5 відсотка загальної кількості зайнятого населення. Починаючи з 2001 року частка працюючих у промисловості залишається відносно стабільною і становить близько п’ятої частини загальної кількості зайнятого населення, а частка зайнятих у сільському, рибному та лісовому господарстві зменшилася з 20,8 відсотка у 2001 році до 17,6 відсотка у 2016 році.

У 2016 році серед загальної кількості працюючих (16276,9 тис. осіб) найбільша кількість осіб була зайнята у сфері торгівлі (оптової та роздрібної) та ремонту автотранспортних засобів (3516,2 тис. осіб, або кожний п’ятий), у сільському, лісовому та рибному господарстві (2866,5 тис. осіб, або кожний шостий) та промисловості (2494,8 тис. осіб, або кожний сьомий). У структурі зайнятого населення за професійними групами найбільшу частку становили особи, які працювали за найпростішими професіями - 18,9 відсотка, професіонали - 17,9 відсотка, працівники сфери торгівлі та послуг - 16,8 відсотка.

Протягом останнього десятиліття в Україні не відбулося істотних змін у структурі зайнятості населення. Спостерігається збільшення частки зайнятих у секторі послуг з 52,9 відсотка у 2001 році до 63,1 відсотка у 2016 році.

Продуктивність праці в Україні залишається низькою насамперед через застарілу структуру промислового виробництва, переважання виробництва товарів з низькою доданою вартістю та низькою внутрішньою мобільністю робочої сили. Як наслідок, у 2015 році Україна займала 132 місце серед 192 країн за показником виробітку на одного працюючого. Така наднизька продуктивність праці значною мірою впливає на експортну спроможність економіки.

Кваліфікації і вміння, які сьогодні дає система освіти, не відповідають актуальним потребам підприємств, що додатково обмежує їх продуктивність і потенціал зростання.

На загальну ефективність ринку праці істотно впливає неформальна зайнятість населення. У 2016 році кількість неформально зайнятого населення становила близько 4 млн. осіб, або 24,3 відсотка загальної кількості зайнятого населення. Найбільше неформальна зайнятість зосереджена у сільськогосподарському секторі (40,8 відсотка), а також в оптовій та роздрібній торгівлі і будівництві (20,9 відсотка і 15,5 відсотка відповідно).

Ефективному розподілу ресурсів на ринку праці також перешкоджає низька внутрішня мобільність робочої сили в Україні, обумовлена рядом існуючих перешкод (адміністративні процедури, високий рівень цін на житло у поєднанні із слаборозвинутим ринком іпотечного кредитування, пільги, прив’язані до місця проживання, а також слабкі інститути ринку праці).

Усунення існуючих перешкод для внутрішньої мобільності робочої сили дозволить досягти більш ефективного розподілу робочої сили та розв’язати проблему дефіциту кваліфікованих кадрів. Крім того, політика, спрямована на сприяння мобільності робочої сили, підвищення кваліфікації та перепідготовку, а також залучення прямих іноземних інвестицій та передачу технологій, має забезпечити до підвищення продуктивності праці.

У структурі підприємництва в Україні значною мірою домінують малі та середні (підприємства), що становлять 99,8 відсотка загальної кількості підприємств та забезпечують роботою близько двох третин загальної кількості робочої сили в країні. За даними Держстату, з 343440 українських підприємств, зареєстрованих у 2015 році, 82,8 відсотка становлять підприємства, на яких працює менше 10 осіб (так звані мікропідприємства), і 12,7 відсотка - підприємства, на яких працює від 11 до 50 працівників (малі підприємства). Середні підприємства (50-250 співробітників) становлять 4,4 відсотка загальної кількості підприємств і лише 0,1 відсотка підприємств, на яких працює більше 250 працівників.

Рівень участі українських малих та середніх підприємств в експортній діяльності є достатньо низьким. Результати опитування підприємств, проведеного Міжнародною фінансовою корпорацією в Україні у 2013 році, свідчать, що тільки 11,8 відсотка малих підприємств із штатом до 20 осіб прямо або опосередковано займалися експортом. Важливим компонентом розвитку малих та середніх підприємств є фокус на інноваційній складовій товарів та послуг, що експортуються малими та середніми підприємствами.

У 2016 році загальний експорт товарів та послуг, за даними Держстату, становив 49,3 відсотка валового внутрішнього продукту, або 45,1 млрд. доларів США, з них 80,7 відсотка припадає на експорт товарів, решту становить експорт послуг (19,3 відсотка).

Загалом структура експорту України переважно сировинна - майже 70 відсотків експорту товарів (25,3 млрд. доларів США) становить продукція агропромислового комплексу металургійної та хімічної галузей промисловості, мінеральні продукти, деревина, сировина для легкої промисловості.

Внаслідок зменшення обсягів експорту продукції металургійної галузі та машинобудування вартість товарного експорту у 2016 році знизилася на 48 відсотків порівняно з 2008 роком із 70 млрд. доларів США до 36,4 млрд. доларів США. На динаміку українського експорту також значною мірою вплинули дестабілізація виробництва і падіння світових цін на сировину.

Частка аграрно-промислового комплексу та харчової промисловості в 2016 році становила 42 відсотки товарного експорту, що більше ніж вдвічі перевищує частку цієї продукції в експорті 2008 року. Однак частка продукції металургії в експорті за той самий період зменшилася з понад 40 відсотків до 22,9 відсотка внаслідок падіння цін на сталь та збройної агресії Російської Федерації, яка була найбільшим імпортером продукції української металургії. Тимчасова окупація території України внаслідок збройної агресії Російської Федерації призвела до погіршення політичних та економічних відносин між двома країнами. Негативно вплинуло на експорт України та внутрішній валовий продукт припинення Російської Федерації дії Договору про зону вільної торгівлі з Україною з 1 січня 2016 р., в результаті чого були запроваджені ставки ввізного мита на рівні режиму найбільшого сприяння замість попередньо діючих "нульових" ставок ввізних мит. Крім того, Російська Федерація заборонила імпорт деяких сільськогосподарських товарів українського походження (м’ясо та продукція з нього, риба, молоко та молочна продукція, овочі, фрукти та горіхи, деякі продукти харчування) та обмежила транзитний рух вантажу з України через територію Росії до третіх країн: Казахстану та Киргизстану.

Такі обмежувальні заходи призвели до суттєвого скорочення експортного постачання товарів українського виробництва не тільки до деяких країн СНД (країни Центральної Азії та Закавказзя), а і до інших країн Азії.

Так, експорт українських товарів у 2016 році до Казахстану зменшився на 312,6 млн. доларів США (43,9 відсотка), Азербайджану - на 70,8 млн. доларів США (22,2 відсотка), Туркменістану - на 61,3 млн. доларів США (36 відсотків), Киргизстану - на 35,1 млн. доларів США (46,5 відсотка), Узбекистану - на 32,1 млн. доларів США (18,4 відсотка), Вірменії - на 12,6 млн. доларів США (12,4 відсотка), Грузії - на 11,9 млн. доларів США (3 відсотки), Таджикистану - на 4,6 млн. доларів США (15,2 відсотка) та Монголії - на 3,6 млн. доларів США (на 12,8 відсотка).

У результаті частка Російської Федерації у загальному обсязі експорту товарів з України знизилася з 22,4 відсотка у 2008 році до 9,9 відсотка у 2016 році. Втрата російського ринку є серйозною проблемою для українських виробників, орієнтованих на експорт, особливо у тих секторах, які значною мірою залежать від попиту з боку Російської Федерації, таких як, наприклад, машинобудування. Експортні втрати лише частково компенсуються переорієнтацією на інші напрями.

Внаслідок продовження військових дій у 2016 році експорт товарів Донецької області скоротився на 7,2 відсотка, або на 264,5 млн. доларів США, і становив 3,4 млрд. доларів США порівняно з показниками 2015 року. Скорочення експорту товарів тільки з Донецької області за підсумками 2016 року становить 15 відсотків загального скорочення експорту товарів з Україні у вартісному вимірі.

Водночас підприємства Луганської області, навпаки, збільшили експорт товарів на 69 відсотків, або на 177,8 млн. доларів США, і досягли рівня 435,7 млн. доларів США (у 2015 році експорт товарів з території Луганської області становив 257,8 млн. доларів США). За підсумками 2016 року частка двох регіонів у загальному обсязі експорту товарів з України залишилася майже на рівні 2015 року - 10,4 відсотка.

Присутність України у глобальній виробничій мережі істотно зросла за останні десять років, але все ще залишається недостатньою. Для активного включення до глобальних ланцюгів доданої вартості необхідно змінити товарну структуру українського експорту і перейти на виробництво середньо- та високотехнологічної продукції.

Протягом останніх років український експорт демонструє поступову географічну диверсифікацію через зменшення орієнтованості України на ринки країн СНД, хоча ці ринки і досі залишаються традиційними для українських виробників (у 2016 році частка експорту товарів на ринки СНД становила 16,5 відсотка).

Спостерігається тенденція до виходу на нові ринки, головним серед яких є ринок ЄС. Сукупна частка ринку ЄС в обсязі українського експорту товарів зросла з 25,9 відсотка у 2008 році до 37,1 відсотка у 2016 році, зокрема в результаті отриманих Україною автономних торгових преференцій та початку дії Угоди про поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між ЄС та Україною. Збільшується експорт до Єгипту та Індії: у 2016 році на них припадало 6,3 відсотка та 5,2 відсотка відповідно загального обсягу експорту українських товарів.

За результатами аналізу Україна недостатньо використовує потенціал зовнішньої торгівлі з такими країнами, як Канада, Китай, Франція, Німеччина, Ірландія, Японія, Швеція, Швейцарія, Велика Британія, Сполучені Штати Америки, в результаті чого у 2015 році Україна недоотримала майже 6 млрд. доларів США.

Експорт послуг у 2016 році скоротився на 19,5 відсотка з 12,3 млрд. доларів США у 2008 році до 9,9 млрд. доларів США у 2016 році, що становить 21,9 відсотка загального обсягу українського експорту.

Експорт послуг представлений насамперед транспортними послугами (53,7 відсотка експорту послуг у 2016 році), з яких близько 48 відсотків припадає на транспортування природного газу та нафти, у результати чого Україна залишається їх нетто-експортером (або 49,6 відсотка припадає на послуги трубопровідного транспорту).

Надходження від туризму в Україну істотно зменшилися: з 358,1 млн. доларів США у 2013 році до 205,2 млн. доларів США у 2016 році. Проте спостерігається суттєве збільшення обсягів експорту інформаційних та бізнес-послуг, зокрема послуг сектору інформаційних та комунікаційних технологій. Обсяг експорту продукції інформаційних та комунікаційних технологій збільшився майже втричі у 2009-2016 роках і становив 1,64 млрд. доларів США, що свідчить про позитивні ознаки диверсифікації та трансформації в напрямі сучасних послуг.

Імпорт товарів істотно зменшився за останні роки і становив у 2016 році 39,2 млрд. доларів США порівняно з 85,5 млрд. доларів США у 2008 році. Таке зниження обумовлене рядом причин, серед яких слабка виробнича активність, падіння реальних доходів населення і скорочення внутрішнього попиту, девальвація гривні та введення тимчасового додаткового імпортного збору.

Імпорт у структурі торгівлі в Україні представлений переважно споживчими товарами, що становить більше однієї його третини. Структура імпорту визначається значною залежністю від енергоресурсів. Так, у 2016 році 55,1 відсотка імпорту сировинних товарів України (15,4 млрд. доларів США) припадало на природні мінеральні продукти (сіль, руда, енергетичні матеріали, нафта тощо). Серед інших статей імпорту основними є машини, обладнання та механізми (29,1 відсотка), продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості (21,6 відсотка), продукція агропромислового комплексу та харчової промисловості (9,9 відсотка).

В структурі імпорту товарів поступово збільшується частка країн ЄС, обсяг імпорту з яких у 2016 році становив 43,7 відсотка загального обсягу імпорту України порівняно з 33,8 відсотка у 2008 році. Серед товарів, які Україна імпортує з Європи, домінує паливо, продукція машинобудування, обладнання, а також хімічна та фармацевтична продукція.

Натомість частка країн СНД в українському імпорті зменшилася у 2016 році до 21,8 відсотка порівняно з 27,9 відсотка у 2015 році, передусім внаслідок зменшення імпорту мінеральної продукції.

Отже, сучасний стан розвитку міжнародної торгівлі вимагає від України зосередити зусилля одночасно в кількох напрямах: збільшення експорту на ринок ЄС, освоєння великих ринків з високими показниками зростання (Азія, Африка), а також відновлення своїх позицій на традиційних ринках (СНД).

У червні 2014 року після Революції Гідності укладено Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Режим поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, положення щодо якого є складовою даної Угоди, тимчасово застосовується з 1 січня 2016 року. Крім того, 1 жовтня 2017 р. набрали чинності додаткові торговельні преференції ЄС, які діятимуть протягом трьох років та передбачають додаткову або прискорену лібералізацію для окремих товарів походженням з України.

З метою пошуку додаткових можливостей для розширення присутності вітчизняних товарів на ринках ЄС Уряд розпочав процес приєднання нашої держави до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (вересень 2016 року), а також започаткував діалог Україна - ЄС високого рівня щодо горизонтальних питань та окремих секторів промисловості (березень 2017 року). Крім того, ратифіковано Угоду про вільну торгівлю між Канадою та Україною.

Для ведення переговорів щодо підписання Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (ACAA) з ЄС (яка має бути додана як окремий протокол до існуючої Угоди про асоціацію) Україна повинна привести свою нормативно-правову систему у відповідність із законодавством ЄС, зокрема прийняти технічні регламенти і національні стандарти, гармонізовані відповідно з директивами ЄС та європейськими стандартами. Необхідно також забезпечити, щоб українські інституції, зокрема органи стандартизації, метрології та оцінки відповідності, агентство з акредитації та органи державного ринкового нагляду та контролю, здійснювали свою діяльність на основі принципів та практик, що є аналогічними принципам та практикам діяльності відповідних органів в ЄС.

Так, Україною укладено 18 угод про вільну торгівлю (ЄС, СНД, ЄАВТ, ГУАМ, Канада, Грузія, Чорногорія, Македонія), що охоплюють 45 країн та відкривають доступ до 800 млн. потенційних споживачів.

На даний час ініційовано переговори про підписання угод про вільну торгівлю з Ізраїлем, Туреччиною та Сербією.

В подальшому рішення щодо ініціювання нових угод про вільну торгівлю мають базуватися виключно на основі проведених досліджень економічної доцільності та попередніх консультацій з представниками бізнесу та стосуватись країн, що є пріоритетними з точки зору потенційних ринкових можливостей.

Активна участь та ефективне використання механізмів Світової організації торгівлі (далі - СОТ) є важливим елементом формування торговельної політики України. Рівень активності України у СОТ підвищився за останні роки. У 2015-2016 роках Україна приєдналася та ратифікувала Угоду СОТ про спрощення процедур торгівлі, Угоду про державні закупівлі, а також приєдналася до Протоколу про внесення змін до Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. У 2016 році Україна взяла участь у 14-ти засіданнях шести різних комітетів СОТ. Крім того, Україна успішно пройшла свій перший Огляд торговельної політики в рамках механізму СОТ у квітні 2016 року, а також прийняла активну участь в оглядах інших країн, зокрема Об’єднаних Арабських Еміратів, Туреччини, Грузії, Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки.

Україна почала активніше відстоювати власні торговельні інтереси, використовуючи один із найбільш ефективних механізмів врегулювання суперечок в рамках СОТ. На даний час Україна задіяна у розгляді чотирьох суперечок з Російською Федерацією, у двох з яких є позивачем, щодо імпорту залізничного рухомого складу та щодо обмеження транзитного руху.

В подальшому необхідно забезпечити постійну участь України у роботі органів СОТ, зокрема Генеральної Ради, Органу врегулювання суперечок, комітетів СОТ, міністерських конференцій, переглянути тарифні зобов’язання України в СОТ, в переговорах раунду "Доха - Розвиток", визначити напрями подальшого розвитку та участь у робочих групах щодо вступу нових членів до СОТ з метою покращення умов доступу до ринків товарів і послуг.

Запорукою реалізації зовнішньоторговельної політики є створення єдиної цілісної повнофункціональної мережі інституцій з підтримки торгівлі, яка повинна динамічно реагувати на потреби експортерів та надавати широкий спектр послуг і засобів підтримки, таких як політика і регулювання, консультаційні послуги, фінансування і страхування торгівлі, тестування і сертифікація продукції, міжнародна логістика та експедирування вантажів.

На сьогодні існуюча в Україні мережа інституцій з підтримки торгівлі не спроможна забезпечити належний рівень якості та спектр послуг, необхідних для ефективної підтримки українських експортерів на міжнародних ринках. Причина полягає у відсутності орієнтації на клієнта, прогалинах у наданні послуг, регуляторних обмеженнях, а також у недостатній географічній присутності на місцевому та міжнародному ринках.

В структурі української мережі інституцій з підтримки торгівлі домінують інституції з підтримки торговельної політики (53 відсотки), тоді як показник постачальників бізнес-послуг становить лише 10 відсотків.

Крім обмеженого спектра послуг, мережа інституцій з підтримки торгівлі має обмежене охоплення на місцевому рівні, де найбільшу частку також становлять інституції з підтримки торговельної політики і практично відсутні організації, які надають бізнес-послуги.

На всіх рівнях спостерігаються недоліки в наданні послуг, пов’язаних з доступом до фінансових ресурсів (передусім з фінансуванням та страхуванням експорту), а також послуг сертифікації продукції, послуг із створення бренда та його просування.

Для забезпечення ефективного розвитку українського експорту в країні повинна бути створена цілісна мережа інституцій з підтримки торгівлі на базі єдиного інформаційного центру, афілійованих інституцій з підтримки торгівлі та функціонування єдиного веб-порталу для експортерів.

Так, Мінекономрозвитку ініційовано утворення Офісу з просування експорту при Мінекономрозвитку, який на сьогодні має статус консультативно-дорадчого органу. Офіс просування експорту при Мінекономрозвитку є невід’ємною складовою системи підтримки торгівлі та провадить свою діяльністю за такими напрямами: інформування експортерів, послуги для експортерів, освітні програми для експортерів та пропозиції щодо бізнес-можливостей.

У найближчому майбутньому Офіс з просування експорту при Мінекономрозвитку має перетворитися на повнофункціональну інституцію з підтримки та просування експорту. Крім того, передбачено створення та функціонування експортного веб-порталу, розроблення і просування українського бренда та реалізацію інших заходів відповідно до Стратегії.

У квітні 2013 року при МЗС утворено Раду експортерів та інвесторів України з метою сприяння реалізації національних зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних пріоритетів, виходу українських експортерів на зовнішні ринки, захисту економічних і торговельних інтересів за кордоном та залученню прямих іноземних інвестицій в економіку України.

В контексті формування і реалізації зовнішньоекономічної політики наявна мережа інституцій з підтримки торгівлі також має значні прогалини. Одним з органів, що здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі. Вона приймає рішення про порушення та проведення антидемпінгових, антисубсидійних або спеціальних розслідувань, за результатами проведення яких можуть бути застосовані відповідні заходи.

Враховуючи, що питання експорту розглядає не лише Мінекономрозвитку, а і інші центральні органи виконавчої влади, на сьогодні на рівні виконавчої влади в Україні не існує органу для обговорення і координації всього багатовекторного спектра питань міжнародної торгівлі. Це обумовлює доцільність утворення Ради з міжнародної торгівлі як єдиної платформи для координації дій з розвитку міжнародної торгівлі в Україні.

З метою забезпечення фінансової підтримки експорту українських підприємств на виконання середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року та плану пріоритетних дій Уряду на 2017 рік Стратегією передбачено утворення Експортно-кредитного агентства.

Системна підтримка українських виробників на зовнішніх ринках має стати невід’ємною частиною цілісної мережі інституцій з підтримки торгівлі. З метою покращення інституційної спроможності держави задовольняти потреби українських підприємств в інформаційному, консультативно-дорадчому, логістичному, організаційному забезпеченні та супроводу їх зовнішньоекономічної діяльності на додаток до вже існуючих механізмів у цій сфері, зокрема Офіс з просування експорту при Мінекономрозвитку, Ради експортерів та інвесторів при МЗС, необхідно посилити економічну спроможність закордонних дипломатичних установ України.

Надходження інвестицій до України на початку 2000-х років було забезпечене за рахунок приватизації великих державних підприємств та залучення інвестицій в енергетичний і телекомунікаційний сектори. Протягом 2000-2008 років темпи зростання прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в Україну становили 43,8 відсотка щороку, у 2008 році обсяг надходжень прямих іноземних інвестиції становив 10,8 млрд. доларів США.

У зв’язку із світовою фінансовою кризою у 2009 році обсяг надходжень прямих іноземних інвестицій зменшився вдвічі - до 5,6 млрд. доларів США з незначним зростанням у 2010-2012 роках. Внаслідок агресії Російської Федерації та погіршення економічної ситуації у 2014 році обсяг надходжень прямих іноземних інвестицій в Україну зменшився до 2,5 млрд. доларів США.

Збільшення обсягу надходжень прямих іноземних інвестиції в економіку України у 2015 році на рівні 3,8 млрд. доларів США та у 2016 році на рівні 4,4 млрд. доларів США було забезпечено значною мірою за рахунок реінвестованого українського капіталу.

Станом на 31 грудня 2016 р. лідерами за обсягами інвестування стали чотири країни, на які припадає 57,8 відсотки загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну: Кіпр (9,7 млрд. доларів США), Нідерланди (5,8 млрд. доларів США), Російська Федерація (4,3 млрд. доларів США) та Велика Британія (2 млрд. доларів США). Серед інших важливих інвесторів варто зазначити Британські Віргінські Острови, Німеччину, Швейцарію, Францію, Австрію, Люксембург, Польщу та Угорщину. Станом на 31 грудня 2016 р. обсяг надходжень прямих іноземних інвестицій з ЄС становив 69,3 відсотка, або 26,1 млрд. доларів США загального обсягу інвестицій в Україну.

У 2016 році найбільше прямих іноземних інвестицій в Україну спрямовано у фінансовий сектор (27,4 відсотка), у промисловості зосереджено 25,4 відсотка прямих іноземних інвестицій, зокрема на підприємствах з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів 6,8 відсотка.

Незважаючи на відносну перевагу України у сільськогосподарському секторі, його частка у загальному обсязі залучених прямих іноземних інвестицій залишається вкрай обмеженою (1,3 відсотка) і ледве перевищує 500 млн. доларів США.

Перешкодами для інвестування є несприятлива геополітична ситуація, корупція, недосконалий порядок врегулювання проблем неплатоспроможності підприємств, недостатньо розвинута транспортна інфраструктура, слабка інституційна структура, неспроможна забезпечити достатній рівень захисту прав інвесторів як майнових, так і прав інтелектуальної власності, а також недосконалі правоохоронні інститути та високий рівень бюрократизації державних органів.

Дієві інвестиційні стимули як для вітчизняних, так і для зарубіжних інвесторів в Україні на даний час відсутні. Тому відповідно до рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності на 2016-2017 роки у категорії "вплив податкових стимулів на інвестиційну привабливість" Україна залишається на 133 місці серед 138 країн.

З метою підтримки залучення іноземних інвестицій та надання необхідної підтримки інвесторам у жовтні 2016 року утворено консультативно-дорадчий орган - Офіс із залучення та підтримки інвестицій (UkraineInvest).

Важливим завданням діяльності Уряду в майбутньому має стати створення привабливого інвестиційного середовища. Стабільна і передбачувана регуляторна політика, адекватні стимули для залучення інвестицій, скоординоване управління та відповідні правила конкуренції повинні стати тими елементами, які дозволять створити сприятливі умови для інвестування.

Сучасний економічний розвиток України та її інтеграція в європейський простір значною мірою залежать від таких факторів, як використання новітніх технологій, наявність наукомісткого виробництва, а також розвиток людського капіталу.

На сьогодні науково-технічний потенціал України не використовується повною мірою. Велика частина досліджень, проведених українськими вченими, не має практичного застосування, та, як наслідок, наукові установи виключаються із системи ринкових відносин. Тому розвиток безперервного виробничого ланцюга від наукових досліджень до виробництва кінцевого продукту має першочергове значення.

Технологічний розрив між Україною та розвинутими країнами щороку поглиблюється. Перехід до інноваційної економіки відбувається повільно. В Україні інститути інноваційного розвитку (венчурні фонди, бізнес-інкубатори, технологічні та наукові парки, технологічні кластери тощо) існують номінально, їх діяльність не відповідає сучасним вимогам.

У Законі України "Про інноваційну діяльність" передбачено запровадження інноваційних програм і планів, однак їх фінансування є обмеженим.

Інновації мають вирішальне значення для диверсифікації виробництва, підвищення продуктивності та збільшення доданої вартості. З метою поступового переходу до більш інноваційної економіки необхідно сприяти залученню прямих іноземних інвестицій для розвитку інновацій шляхом передачі технологій та їх імпорту.

Побудова інноваційної інфраструктури також має важливе значення для розвитку та залучення інновацій, оскільки забезпечує горизонтальні і вертикальні зв’язки між учасниками інноваційних процесів на всіх рівнях - національному, регіональному та місцевому. Інноваційна інфраструктура має складатися з підприємств, організацій та установ, які здійснюють на постійній основі обмін інформацією, надають консалтингові, маркетингові, фінансові та інші послуги, що сприяють створенню інновацій.

В Україні необхідно запровадити заходи для виходу на сучасний рівень виробничої і технологічної бази та механізм заохочення інноваційної діяльності.

Середньостроковим планом пріоритетних дій Уряду до 2020 року передбачено утворення Офісу розвитку інновацій з метою підтримки та заохочення розвитку інноваційних підприємств і стартапів шляхом забезпечення їх фінансування, необхідними консультаційними послугами та технічною допомогою на всіх етапах - від інноваційної ідеї до кінцевого продукту.

Існує необхідність вивчення та застосування кращих практик, які спостерігаються в багатьох розвинутих країнах, забезпечення співпраці між університетами та бізнес-сектором, розроблення спільних навчальних програм, програм стажувань для молодих підприємців, а також різних видів державно-приватного партнерства у сфері інновацій.

Конкурентоспроможність українських підприємств залежить від багатьох чинників, які можна розділити на перешкоди щодо пропозиції, перешкоди для ведення бізнесу, перешкоди для доступу до ринків та перешкоди для розвитку.

До перешкод щодо пропозиції віднесено низьку продуктивність праці та низьку мобільність робочої сили, складність отримання кредитних коштів, низький рівень внутрішніх та прямих іноземних інвестицій, недостатня система підтримки інновацій.

До перешкод для ведення бізнесу віднесено недостатню конкуренцію у деяких секторах економіки, застарілу транспортну інфраструктуру та промислову структуру, зарегульованість та бюрократичність процедур, відсутність ефективних засобів захисту прав інтелектуальної власності, неефективність митних процедур та низький рівень інституційної підтримки.

Недостатнє використання можливостей преференційної торгівлі, труднощі під час дотримання вимог технічних регламентів, обмежені знання вимог та умов доступу на іноземні ринки, недостатні заходи з просування українських товарів є перешкодами для доступу українських товарів та послуг на іноземні ринки.

Перешкодами для розвитку є високий рівень бідності, скорочення чисельності населення, відтік кваліфікованих працівників, гендерна нерівність, міжрегіональні відмінності та ряд інших.

Враховуючи зазначене, можна зробити такі висновки:

Україна отримає значні переваги від диверсифікації власного експортного кошику. Поступовий перехід до інноваційної і наукомісткої економіки повинен забезпечити підвищення продуктивності праці, конкурентоспроможності української продукції на зовнішніх ринках і відновити економічне зростання;

стабільна і передбачувана регуляторна політика, адекватні стимули для залучення інвестицій, скоординоване управління, покращення в транспортному секторі і більш суворі правила конкуренції повинні стати основою створення привабливих умов ведення бізнесу для інвесторів;

Україна отримає переваги від залучення прямих іноземних інвестицій, особливо в експортоорієнтований сектор промислового виробництва і трудомісткий сектор сільського господарства, які дозволяють отримати більші можливості для диверсифікації, підвищення продуктивності праці, а також створення нових робочих місць;

нові експортні ринки лише частково компенсували втрату традиційних ринків для України. Значна частина з них має потенціал для розширення присутності українських товарів та послуг, особливо ринки таких країн, як Китай, Японія, США, Канада, а також ринки ЄС, ЄАВТ, Азії та Африканського континенту;

Україні необхідна ефективна національна мережа інституцій з підтримки торгівлі, яка реагуватиме на потреби експортерів за рахунок надання широкого спектра послуг і засобів підтримки, як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

для збільшення участі малих та середніх підприємств в експортній діяльності та підвищення рівня їх конкурентоспроможності на зовнішніх ринках потрібно забезпечити підприємства необхідними знаннями та компетенціями, насамперед шляхом надання можливості отримання відповідних актуальним потребам малих та середніх підприємств навичок і компетенцій, які формує сучасна система освіти.

Експортна стратегія передбачає створення умов для розвитку експорту всіх секторів економіки завдяки покращенню регуляторного поля, інвестиційного клімату, створенню системи підтримки інновацій, цілісної мережі підтримки торгівлі, вдосконалення навичок та компетенцій підприємств, установ та організацій.

Враховуючи стратегічні цілі та основні завдання Стратегії та зважаючи на необхідність концентрації зусиль в умовах обмежених ресурсів, на основі визначених критеріїв обрано перспективні сектори економіки для розроблення секторальних експортних стратегій та подальшого просування продукції цих галузей (товарів, робіт, послуг) на зовнішніх ринках.

З огляду на спроможність запропонувати ринку збалансований кошик як існуючих, так і нових товарів, робіт та послуг, відбір перспективних секторів здійснювався шляхом поєднання кількісних і якісних критеріїв:

сектори, здатні сприяти інноваціям, модернізації і створенню високої доданої вартості. Сектори за цим критерієм повинні забезпечувати "ефект підзарядки інших секторів", зокрема, сприяти збільшенню пропозиції суміжних галузей;

сектори з потенціалом розвитку малих та середніх підприємств. Обрання секторів за цим критерієм дозволить відійти від існуючої помилкової тенденції до концентрації матеріальних благ у сегменті великих підприємств і забезпечити їх рівномірний розподіл серед населення;

сектори з високим попитом на світових ринках. Враховуючи динаміку та структуру розвитку глобальної економіки, важливими для підтримки є ті сектори економіки, що розвиваються в усьому світі та можуть стати рушійною силою для зростання у найближчі роки;

інші фактори, зокрема такі, як можливість створення нових робочих місць, залучення вітчизняних та іноземних інвестицій, наявність порівняльних переваг та потенціалу залучення країни до глобальних ланцюгів доданої вартості.

Відповідно до зазначених критеріїв були обрані такі перспективні сектори економіки.

Сектор представлений компаніями у сфері комунікацій, аутсорсинговими компаніями з розробки програмного забезпечення, всесвітніми центрами досліджень та розробок.

За останні роки обсяг ринку комунікаційних та ІТ-послуг демонструє значне зростання: із 110 млн. доларів США у 2003 році до 3 млрд. доларів США у 2016 році. У даному секторі працевлаштовано 100 тис. кваліфікованих спеціалістів, щороку заклади вищої освіти готують близько 13 тис. нових спеціалістів. За результатами 2016 року 12 українських компаній потрапили в рейтинг 100 кращих постачальників послуг аутсорсингу. ІТ-галузь займає друге місце за рівнем експорту послуг (після транспортних послуг). До переваг сектору можна віднести здатність українських ІТ-компаній створювати складні продукти, високий рівень освіти фахівців; невисокі витрати на організацію та ведення бізнесу. Сектор має перспективи зростання вдвічі до 2020 року за умови злагодженої взаємодії представників влади та бізнесу.

Сектор креативних індустрій включає:

легку промисловість. У 2016 році порівняно з 2015 роком експорт продукції легкої промисловості збільшився на 7,1 відсотка і становив 963,2 млн. доларів США, або 2,6 відсотка загального обсягу експорту товарів;

послуги індустрії моди та дизайну (графічний, промисловий та дизайн інтер’єру). Спостерігається зростаючий попит на вироби українських дизайнерів як на внутрішньому ринку, так і за кордоном;

аудіовізуальні послуги: кінематограф, телебачення, радіомовлення, кіноіндустрія, видавничі та інші виконавські і візуальні мистецтва. В Україні працюють чотири національні кінематографічні студії. У 2016 році у прокат вийшло 30 українських фільмів;

культурні і цифрові послуги, реклама та зв’язки з громадськістю. Експорт рекламних послуг у 2016 році становив 149,9 млн. доларів США, або 1,5 відсотка загального обсягу експорту послуг;

образотворче і сценічне мистецтво;

традиційна культура: творчі ремесла, декоративно-прикладне мистецтво, фестивалі;

пам’ятки культурної спадщини: бібліотеки, пам’ятки археології, музеї та виставки.

Особливий потенціал розвитку мають такі види туризму, як екотуризм, екстремальний, культурний, діловий, освітній, релігійний.

За даними Всесвітньої ради з туризму і подорожей, у 2016 році загальний внесок подорожей і туризму до валового внутрішнього продукту України становить 128,5 млрд. гривень, або 5,6 відсотка валового внутрішнього продукту; туристичний сектор забезпечив безпосередньо 247 тис. робочих місць, або 1,3 відсотка. Враховуючи робочі місця, що опосередковано створює туристичний сектор, загальний внесок сектору становив 5 відсотків загальної занятості (923000 робочих місць).

Сектор технічного обслуговування та ремонту повітряних суден включає капітальний і поточний ремонт, інспекцію або модифікацію повітряних суден чи їх компонентів. Ця галузь тісно пов’язана із забезпеченням дотримання вимог Директив льотної придатності, інспекцій і бюлетенів з технічного обслуговування.

Світовий ринок послуг з технічного обслуговування повітряних суден у 2015 році становив 135,1 млрд. доларів США, або три чверті ринку виробництва повітряних суден, а саме 180,3 млрд. доларів США.

У 2016 році частка експорту послуг України з капітального ремонту та технічного обслуговування повітряних суден становила 1,2 відсотка (121,8 млн. доларів США) загального експорту послуг, три чверті з яких припадало на капітальний ремонт. Основними імпортерами послуг з технічного обслуговування та поточного ремонту повітряних транспортних засобів у 2016 році були Російська Федерація - 29,9 відсотка, Об’єднані Арабські Емірати - 19,9 відсотка, Білорусь - 8,9 відсотка, Алжир - 8 відсотків та Ірак - 4,8 відсотка.

Українська аерокосмічна галузь є консолідованим сектором, який виробляє авіаційну та космічну техніку, а також постачає запасні частини та комплектувальні вироби для авіаційної промисловості, зокрема двигуни, радари та бортове електронне обладнання.

У 2012-2016 роки частка експорту запасних частин та комплектувальних виробів для аерокосмічної та авіаційної промисловості зменшилася з 1,4 відсотка до 0,2 відсотка загального експорту товарів і становила 79 млн. доларів США. Три чверті експорту продукції сектору в 2016 році припадало на США - 25 відсотків, Індію - 21 відсоток, Китай - 15 відсотків, Туреччину - 9 відсотків.

До основних позицій експорту продукції машинобудівного комплексу входять двигуни турбореактивні, насоси, трансмісійні вали, підшипники, двигуни та силові установки, прокатні стани, котли, турбіни, електричні машини та устатковання. Транспортне машинобудування включає залізничні та трамвайні локомотиви, наземні транспортні засоби, частини та комплектувальні вироби до них.

У 2012-2016 роки обсяг експорту продукції машинобудування скоротився втричі з 12,9 млрд. доларів США до 4,3 млрд. доларів США, що становив 11,9 відсотка загального експорту товарів. У 2016 році три чверті експорту продукції сектору становили: проводи ізольовані та кабелі - 47 відсотків, двигуни - 17 відсотків, водонагрівачі - 6 відсотків, вагони - 4 відсотки. Найбільше продукції сектору за цей період було експортовано до країн ЄС - 50 відсотків, Індії - 5 відсотків, Білорусі - 2 відсотки та Китаю - 2 відсотки.

Найбільшу перспективу в секторі харчової і переробної промисловості представляють:

готові продукти харчування: кондитерські вироби, напої, соняшникова олія, мед, соки, консервовані овочі, молочні продукти та інші продукти, які є готовими до вживання;

харчові інгредієнти, зокрема продукти глибокої переробки;

органічна продукція, виготовлена з дотриманням встановлених правил.

У 2016 році частка експорту продукції харчової промисловості становила 6,7 відсотка загального експорту товарів, або 2,5 млрд. доларів США. Основна частка експорту готових харчових продуктів припадає на постачання залишків і відходів харчової промисловості - 40 відсотків експорту продукції сектору у 2016 році, цукру і кондитерських виробів з цукру - 14,4 відсотка, тютюну - 13,1 відсотка, продуктів із зернових культур - 8,7 відсотка, алкогольних і безалкогольних напоїв - 6,7 відсотка, какао та продуктів з нього - 6,6 відсотка. До найбільших імпортерів продукції харчової промисловості в 2016 році належали країни ЄС - 29 відсотків, Білорусь - 10 відсотків, Грузія - 7 відсотків, Туреччина - 6 відсотків, Молдова - 5 відсотків.

Сектор забезпечений достатньою сировинною базою, людськими ресурсами, має налагоджене виробництво і успішний досвід роботи.

Обрані перспективні сектори можуть бути класифіковані за трьома типами залежно від актуального рівня розвитку, зрілості та необхідні підтримки:

сектори, які перебувають у стані занепаду або темпи розвитку яких уповільнилися. До цієї групи належать авіаційна промисловість і важке машинобудування. Ці сектори потребують залучення інвестицій та інновацій;