Про удосконалення добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію

За результатами дослідження Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом туберкульоз є основною причиною смерті серед ВІЛ-інфікованих і становить 30-50% в структурі померлих від СНІДу. За прогнозами вчених зростання туберкульозу у розвинутих країнах може відбуватись за рахунок нових випадків серед ВІЛ-інфікованих.

Нагальними проблемами в Україні залишаються своєчасне виявлення туберкульозу серед контингенту ВІЛ-інфікованих та ВІЛ-інфекції у хворих на туберкульоз. Тому консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію повинні бути доступними для кожного хворого на туберкульоз.

Метою первинного передтестового консультування хворого на туберкульоз є інформування з питань ВІЛ-інфеції/СНІДу і туберкульозу, усвідомлення ним важливості знання ВІЛ-статусу, від якого залежить порядок призначення лікування хворого, та отримання інформованої згоди пацієнта на проведення тесту на ВІЛ-інфекцію.

Метою післятестового консультування хворого на туберкульоз є повідомлення його ВІЛ-статусу, при необхідності надання психологічної підтримки і розроблення плану лікування та поведінки пацієнта на період лікування.

Консультування хворих на туберкульоз мають право проводити консультанти, що добре обізнані з питань туберкульозу і підтримують постійний зв'язок із лікарем-фтизіатром, який лікує даного хворого. Консультування перед та після тесту на ВІЛ-інфекцію може проводитись як у протитуберкульозних закладах (диспансерах, лікарнях, санаторіях), так і в інших закладах охорони здоров'я.

Перед- та післятестове консультування хворих на туберкульоз повинно проводитись з дотриманням загальних вимог цього Порядку та урахуванням таких відмінностей:

соціальний статус пацієнтів, серед яких значна кількість осіб, що звільнились з місць відбування покарання, не мають постійного місця проживання, сім'ї, не працевлаштовані, мають низький рівень культури, освіти, обізнаності з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу та нахил до ризикованої поведінки;

необхідність тривалого лікування хворих на туберкульоз та диспансерного спостереження за ними дає змогу медичним працівникам контактувати з ними протягом значного проміжку часу;

можливість вилікування туберкульозу в разі своєчасного виявлення ВІЛ-інфекції та своєчасно розпочатого лікування, і навпаки, більш тяжкого перебігу СНІДу та негативного прогнозу в разі приєднання до нього туберкульозу та відсутності необхідного лікування одного з них. Цей фактор повинен бути основним у переконанні пацієнта щодо доцільності тестування;

поширеність хронічних форм туберкульозу та наявність хіміорезистентного туберкульозу, що значно погіршує прогноз для пацієнтів із ВІЛ-інфекцією/СНІДом, створює додаткове навантаження на консультанта та призводить до виникнення ряду етичних та психологічних проблем.

Консультування проводиться у такій послідовності:

Тестування на ВІЛ військовослужбовців Збройних Сил України з перед- та післятестовим консультуванням є добровільним та здійснюється на загальних підставах відповідно до цього Порядку та керівних документів Міністерства оборони України.

Первинне передтестове консультування може проводитись медичними працівниками закладів охорони здоров'я Збройних Сил України, військовими психологами, а також спеціалістами територіальних центрів з профілактики та боротьби зі СНІДом та громадських організацій, які пройшли спеціальну підготовку з цього питання.

У військових колективах значне місце може посідати групове консультування без тестування, основною метою якого є підвищення рівня інформованості військовослужбовців щодо шляхів поширення ВІЛ та засобів профілактики. Тестування може бути проведено за бажанням військовослужбовця.

Первинне післятестове консультування відповідно до чинного законодавства України повинно проводитись тим медичним працівником, який буде повідомляти результат тесту. Важливою частиною післятестового консультування є надання військовослужбовцю роз'яснень про можливість подальшого проходження ним військової служби, забезпечення психологічної підтримки, знаходження разом з військовослужбовцем шляхів виходу із складної для нього ситуації.

Фобії (від грецької phobos - жах) - це нав'язливі неадекватні переживання жахів, безпідставної тривоги конкретного змісту, що викликають неврози нав'язливих стійких станів. СНІДофобія - це часто безпідставний страх щодо можливості інфікування та захворювання на СНІД, переконання, що ВІЛ-інфекція - це вирок, СНІД - смерть.

Особливо схильні до СНІДофобії люди з нестійкою та непластичною емоційно-чутливою сферою, легко навіювані, іпохондричні, невротичні, істеричні тощо, які схильні до стресових і депресивних станів. Зазвичай це люди, які не інфіковані ВІЛ, але мають інші проблеми психологічного характеру.

Ці пацієнти звичайно відрізняються від інших вже під час передтестового консультування. Їм притаманні: підвищена тривожність, сильне відчуття провини, нав'язлива поведінка, депресивний стан, істерія тощо.

Можливими причинами виникнення таких страхів можуть бути:

випадковий статевий контакт з маловідомим партнером з використанням презервативу без порушення його цілісності. Пацієнт намагається пройти тестування "на всяк випадок", відчуваючи перед близькою людиною провину, яка перетворюється на страх перед СНІДом;

інколи причиною жаху можуть бути особисті проблеми пацієнта, пов'язані зі складнощами спілкування (невпевненість) з партнером у сім'ї або з колегами на роботі;

страх з приводу сексу з певним ризиком, наприклад, орального сексу;

страх з приводу певних подій, які нібито могли призвести до зараження ВІЛ: безпідставна підозра, що під час сну йому ввели інфіковану кров, що інфікування трапилось при медичних маніпуляціях або у громадському транспорті;

страх через сумніви у результаті негативного тесту. Пацієнт наполягає на його повторенні, мотивуючи це тим, що він вважає, що його тест на ВІЛ не досліджували, а йому просто повідомили результат, переплутали чи розбили пробірку, переплутали номер результату, що консультант з почуття жалю до пацієнта не повідомляє позитивний результат тесту на ВІЛ тощо.

Перший та другий варіанти страхів базуються на відчутті провини та недостатній інформованості про шляхи передачі ВІЛ-інфекції. Часто у таких пацієнтів немає можливості обговорити з кимсь проблеми статевих стосунків, відносин з партнерами.

З третім варіантом страху справитись значно складніше, хоча він абсурдний. Пацієнт з такою формою захворювання потребує досвідченого консультанта або психотерапевта. Четвертий варіант страху може бути пов'язаний з іншими причинами. Так, чоловік через відчуття провини в зв'язку із статевим контактом з іншим чоловіком або через секс з випадковими партнершами може наполягати на повторних тестах, щоб пересвідчитись, що інфікування не відбулось. Усі ці форми страхів можуть супроводжуватись стійкими симптомами, які мають причину зовсім не пов'язану з ВІЛ-інфекцією. Однак вони посилюють тривогу пацієнта та примушують його приходити до консультанта знову та знову.

Консультування повинно проводитись у такій послідовності: