• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про охорону культурної спадщини

Верховна Рада України  | Закон від 08.06.2000 № 1805-III
Редакції
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Закон
  • Дата: 08.06.2000
  • Номер: 1805-III
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Закон
  • Дата: 08.06.2000
  • Номер: 1805-III
  • Статус: Документ діє
Редакції
Документ підготовлено в системі iplex
Зміна цільового призначення земельної ділянки, зміна функціонального призначення території, на яких розташовані пам’ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, не є підставою для припинення обмежень у використанні земель, встановлених у зв’язку з наявністю таких об’єктів.
( Статтю 34 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 711-IX від 17.06.2020 )
Стаття 35. Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт
1. Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.
( Абзац перший частини першої статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5461-VI від 16.10.2012 )
Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України.
Кваліфікаційні документи видаються кваліфікаційною радою - колегіальним, незалежним органом, відповідальним за фаховий рівень виконавця робіт. Порядок формування та діяльності кваліфікаційної ради затверджується Кабінетом Міністрів України. До складу кваліфікаційної ради входять відповідні фахівці наукових установ, вищих навчальних закладів, громадських організацій.
Дозволи на проведення земляних (підводних) робіт на території місць бойових дій, місць загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, місць поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, надаються згідно з програмами, погодженими з відповідним органом охорони культурної спадщини.
2. Виконавець археологічних розвідок, розкопок зобов'язаний:
забезпечити збереження виявлених під час досліджень об'єктів культурної спадщини;
своєчасно здати звіт про дослідження органам, що видали дозвіл та кваліфікаційний документ;
передати всі знайдені під час досліджень рухомі предмети, пов'язані з нерухомими об'єктами культурної спадщини (антропогенні, антропологічні, палеозоологічні, палеоботанічні та інші об'єкти, що мають культурну цінність), на постійне зберігання визначеній у дозволі установі для занесення до державної частини Музейного фонду України;
передати польову документацію та звіт про проведені роботи до архівного підрозділу державної наукової установи у порядку, визначеному законодавством;
забезпечити належну консервацію об'єктів культурної спадщини, що мають культурну цінність, упорядкування території після завершення робіт.
( Абзац шостий частини другої статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2518-VI від 09.09.2010 )
3. Відповідний орган охорони культурної спадщини може призначати своїх уповноважених представників для здійснення нагляду за проведенням археологічних розкопок. Виконавець археологічних розкопок зобов'язаний сприяти представникам органів охорони культурної спадщини у здійсненні нагляду за проведенням розкопок.
4. Застосування металошукачів чи будь-якого іншого пошукового обладнання або відповідної технології на об'єктах культурної спадщини дозволяється тільки за наявності дозволу на їх використання та підлягає обов'язковій реєстрації у відповідному органі охорони культурної спадщини.
5. Власник або користувач земельної ділянки (у тому числі орендар) у межах території пам'ятки, охоронюваної археологічної території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць згідно з розпорядженням органу охорони культурної спадщини зобов'язаний не перешкоджати виконавцеві робіт, який має дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок на цій ділянці.
Власник або користувач (у тому числі орендар) земельної ділянки, на якій проводяться археологічні розвідки, розкопки, має право на відшкодування у повному обсязі шкоди, якої він зазнав у зв'язку з проведенням таких робіт.
( Стаття 35 в редакції Закону N 2245-IV від16.12.2004 )
Стаття 36. Припинення земляних робіт у разі виявлення знахідки археологічного або історичного характеру
1. Якщо під час проведення будь-яких земляних робіт виявлено знахідку археологічного або історичного характеру, виконавець робіт зобов'язаний зупинити їх подальше ведення і протягом однієї доби повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини, на території якого проводяться земляні роботи.
( Частина перша статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5461-VI від 16.10.2012 )
2. Земляні роботи можуть бути відновлені лише згідно з письмовим дозволом відповідного органу охорони культурної спадщини після завершення археологічних досліджень відповідної території.
Стаття 37. Захист об'єктів культурної спадщини
Будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об'єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.
Роботи на щойно виявлених об'єктах культурної спадщини здійснюються за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.
( Частина друга статті 37 в редакції Законів N 2245-IVвід 16.12.2004, N 2518-VI від 09.09.2010 )
З метою захисту об'єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених Земельним кодексом України, погоджуються органами охорони культурної спадщини.
( Частина третя статті 37 в редакції Закону N 2245-IVвід 16.12.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2518-VI від 09.09.2010; в редакції Закону N 5395-VI від 02.10.2012 )
Р о з д і л VI-1
ОСОБЛИВОСТІ ОХОРОНИ ОБ’ЄКТІВ ВСЕСВІТНЬОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 37-1. Державна політика у сфері охорони об’єктів всесвітньої спадщини
1. Об’єкти всесвітньої спадщини, що розташовані на території України, є предметом особливої охорони.
2. Завданнями державної політики у сфері охорони об’єктів всесвітньої спадщини є:
1) забезпечення виявлення, номінування, охорони, популяризації та передачі майбутнім поколінням об’єктів всесвітньої спадщини, що розташовані на території України, а також надання допомоги у виконанні завдань Конвенції іншим державам - сторонам Конвенції відповідно до їх запитів;
2) включення питань охорони об’єктів всесвітньої спадщини до загальних програм соціально-економічного розвитку держави;
3) здійснення постійного моніторингу стану збереження об’єктів всесвітньої спадщини;
4) забезпечення дотримання міжнародних стандартів у сфері охорони об’єктів всесвітньої спадщини, поєднання національних традицій і досягнень із світовим досвідом у зазначеній сфері;
5) участь у системі міжнародного співробітництва і допомоги для надання державам - сторонам Конвенції допомоги в зусиллях, спрямованих на збереження і виявлення об’єктів всесвітньої спадщини, що мають видатну універсальну цінність.
3. Виконання завдань державної політики у сфері охорони об’єктів всесвітньої спадщини покладається на центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Стаття 37-2. Правовий статус об’єкта всесвітньої спадщини
1. Об’єкт всесвітньої спадщини має правовий статус пам’ятки національного значення з урахуванням особливостей, встановлених Конвенцією, цим Законом і планом управління об’єктом всесвітньої спадщини.
2. Межі території об’єкта всесвітньої спадщини і його буферної зони позначаються відповідними знаками, форма та порядок встановлення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
3. Проведенню містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об’єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні передує інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Рекомендації Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО щодо проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об’єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні є обов’язковими для виконання при проведенні таких робіт.
Стаття 37-3. Управління об’єктом всесвітньої спадщини
1. Управління об’єктом всесвітньої спадщини забезпечує орган управління, утворений або визначений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
2. Управління об’єктом всесвітньої спадщини здійснюється на основі плану управління, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
3. План управління об’єктом всесвітньої спадщини визначає основні напрями та програми щодо захисту, збереження, інтеграції такого об’єкта в суспільне життя відповідно до положень Конвенції та інших міжнародних договорів України і, зокрема, включає:
1) визначення об’єкта всесвітньої спадщини;
2) топографічні показники;
3) визначення буферної зони об’єкта всесвітньої спадщини;
4) короткий опис видатної універсальної цінності об’єкта всесвітньої спадщини;
5) цілі, стратегію та завдання зі збереження, підтримання та представлення видатної універсальної цінності об’єкта всесвітньої спадщини;
6) методи управління об’єктом всесвітньої спадщини;
7) опис умов, обмежень і заборон щодо об’єкта всесвітньої спадщини, його території та буферної зони.
4. План управління об’єктом всесвітньої спадщини, включеним до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, переглядається відповідно до рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО або за необхідності, але не менше одного разу на п’ять років.
Стаття 37-4. Повноваження органу управління об’єктом всесвітньої спадщини
1. До повноважень органу управління об’єктом всесвітньої спадщини належать:
1) здійснення заходів, передбачених планом управління об’єктом всесвітньої спадщини, та інших заходів, необхідних для збереження та охорони видатної універсальної цінності об’єкта всесвітньої спадщини;
2) здійснення заходів для недопущення пошкодження, руйнування об’єкта всесвітньої спадщини, а також для усунення загрози або можливої загрози видатній універсальній цінності об’єкта всесвітньої спадщини;
3) здійснення нагляду за виконанням будь-яких робіт на об’єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні та інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, про загрозу видатній універсальній цінності об’єкта всесвітньої спадщини в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини;
4) здійснення моніторингу стану збереження об’єкта всесвітньої спадщини;
5) здійснення моніторингу виконання рішень Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;
6) забезпечення проведення наукових досліджень видатної універсальної цінності об’єкта всесвітньої спадщини, а також розроблення критеріїв її використання;
7) розроблення та подання на затвердження до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, змін до плану управління об’єктом всесвітньої спадщини;
8) формування заявки про надання міжнародної допомоги об’єкту всесвітньої спадщини;
9) участь у виконанні освітніх програм для популяризації об’єкта всесвітньої спадщини;
10) співпраця з фізичними та юридичними особами, міжнародними міжурядовими та неурядовими організаціями у сфері охорони об’єктів всесвітньої спадщини;
11) щорічне звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, про стан збереження об’єкта всесвітньої спадщини, стан виконання плану управління об’єктом всесвітньої спадщини, про забезпечення виконання Конвенції та рішень Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;
12) надання висновків до науково-проектної документації робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування на об’єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні щодо впливу таких робіт на видатну універсальну цінність об’єкта всесвітньої спадщини;
13) надання висновків до науково-проектної документації містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об’єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні щодо їх впливу на видатну універсальну цінність об’єкта всесвітньої спадщини;
14) надання висновків щодо можливості проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території об’єкта всесвітньої спадщини, в його буферній зоні.
2. Висновки органу управління об’єктом всесвітньої спадщини, визначені пунктами 12, 13, 14 частини першої цієї статті, є обов’язковими при проведенні відповідних робіт.
Стаття 37-5. Наглядова рада об’єкта всесвітньої спадщини
1. З метою здійснення нагляду за станом збереження об’єкта всесвітньої спадщини центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, утворює наглядову раду, порядок формування якої визначається Кабінетом Міністрів України. Типове положення про наглядову раду об’єкта всесвітньої спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
2. Наглядова рада об’єкта всесвітньої спадщини є колегіальним органом, склад якого затверджує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
3. Основними завданнями наглядової ради об’єкта всесвітньої спадщини є:
1) здійснення моніторингу виконання плану управління об’єктом всесвітньої спадщини;
2) перегляд плану управління об’єктом всесвітньої спадщини та внесення органу управління таким об’єктом пропозицій щодо змін до нього;
3) погодження щорічного звіту про стан збереження об’єкта всесвітньої спадщини та звіту про стан виконання плану управління об’єктом всесвітньої спадщини;
4) надання рекомендацій щодо організаційних, кадрових, проектних та фінансових заходів з метою збереження об’єкта всесвітньої спадщини;
5) розв’язання суперечностей щодо потреб розвитку та потреб збереження об’єкта всесвітньої спадщини.
Стаття 37-6. Включення об’єктів культурної спадщини до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою
1. Об’єкт культурної спадщини, що може мати видатну універсальну цінність та відповідає критеріям, визначеним Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, номінується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за рекомендацією Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток та визначних місць (IKOMOS), до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
2. Об’єкт всесвітньої спадщини, якому загрожує небезпека, зокрема загроза зникнення внаслідок прогресуючого руйнування, проведення великих громадських чи приватних робіт, швидкого розвитку міст і туризму, загроза руйнування у зв’язку із зміною призначення або права власності на землю, загроза серйозного пошкодження внаслідок невстановленої причини, занедбаності з будь-яких причин, загроза стихійного лиха чи інших природних або техногенних катаклізмів, небезпека збройних конфліктів, виникнення пожежі, землетрусу, зсуву, вулканічного виверження, загроза зміни рівня води, повені, припливу, пропонується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, для включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою.
3. Порядок включення об’єктів культурної спадщини до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою, визначається Конвенцією, правилами та процедурами Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
( Закон доповнено розділом VI-1 згідно із Законом N 2457-VIII від 19.06.2018 )
Р о з д і л VII
ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 38. Джерела фінансування охорони культурної спадщини
Фінансування охорони культурної спадщини здійснюється за рахунок коштів загального і спеціального фондів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів.
Джерелами фінансування заходів у сфері охорони культурної спадщини можуть бути кошти власників пам'яток чи уповноважених ними органів або осіб, які набули права володіння, користування чи управління пам'ятками, кошти замовників робіт, передбачених статтями 22 і 37 цього Закону, благодійні внески та пожертвування, у тому числі валютні, на охорону культурної спадщини та інші джерела, не заборонені чинним законодавством.
Стаття 39. Фінансові обов'язки суб'єктів права власності на пам'ятки
Власник пам'ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління нею, забезпечує збереження, утримання в належному стані, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію та ремонт пам'ятки за власні кошти, якщо інше не передбачено відповідним договором або законом.
Стаття 40. Спеціальні кошти на фінансування охорони культурної спадщини
1. Спеціальними коштами на фінансування охорони культурної спадщини є кошти спеціальних фондів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Порядок формування та використання цих коштів встановлюється Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік та Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами.
( Частину другу статті 40 виключено на підставі Закону N 2856-VI від 23.12.2010 )
3. Кошти на фінансування охорони культурної спадщини не підлягають вилученню.
4. Органи охорони культурної спадщини є розпорядниками спеціальних коштів на фінансування охорони культурної спадщини.
Стаття 41. Використання спеціальних коштів на фінансування охорони культурної спадщини
1. Спеціальні кошти на фінансування охорони культурної спадщини можуть використовуватися на:
консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, збереження, охорону, облік, захист, популяризацію об'єктів культурної спадщини;
наукові дослідження у сфері охорони культурної спадщини;
розроблення та реалізацію або допомогу в розробці та реалізації програм і проектів щодо охорони культурної спадщини;
ведення документації, автоматизованої інформаційної системи банку даних про об'єкти культурної спадщини;
заходи щодо поширення інформації про охорону культурної спадщини;
підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів у сфері охорони культурної спадщини;
допомогу об'єднанням громадян, національним меншинам в охороні культурної спадщини;
міжнародне співробітництво у сфері охорони культурної спадщини;
інші заходи щодо охорони культурної спадщини, які не суперечать чинному законодавству.
2. Забороняється витрачати кошти, призначені для фінансування охорони культурної спадщини, на посередництво у здійсненні заходів у сфері охорони культурної спадщини та будівництво (створення) нових будівель, споруд (витворів).
( Частина друга статті 41 в редакції Закону N 2245-IV від 16.12.2004 )
Стаття 42. Пільгове оподаткування у сфері охорони культурної спадщини
Держава здійснює політику пільгового оподаткування у сфері охорони культурної спадщини.
Р о з д і л VIII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 43. Кримінальна відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини
За незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об'єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
( Стаття 43 в редакції Закону N 2518-VI від09.09.2010 )
Стаття 44. Відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини
Відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції:
за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам'ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за вчинення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, щодо об’єкта всесвітньої спадщини, його території, буферної зони - у розмірі від п’яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
( Частину першу статті 44 доповнено новим абзацом згідно із Законом N 2457-VIII від 19.06.2018 )
за неподання, несвоєчасне подання або подання явно недостовірної інформації про виявлені у процесі земляних, будівельних, шляхових, меліоративних та будь-яких інших робіт об'єкти культурної спадщини - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за ухилення власника пам'ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам'ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
( Частину першу статті 44 доповнено абзацом згідно із Законом N 2518-VI від 09.09.2010 )
за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - у розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
( Частину першу статті 44 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом N 2457-VIII від 19.06.2018 )
Рішення органу охорони культурної спадщини про застосування фінансових санкцій може бути оскаржено до суду.
Фінансові санкції, накладені органом охорони культурної спадщини, стягуються у встановленому законом порядку.
( Стаття 44 в редакції Закону N 2245-IV від16.12.2004 )
Стаття 45. Порядок застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини
Фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.
( Частина перша статті 45 в редакції Закону N 5461-VIвід 16.10.2012 )
Про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 цього Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, складається акт. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у десятиденний термін з моменту складення акта надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції.
Рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.
Кошти, одержані у вигляді стягнень, передбачених у статті 44 цього Закону, зараховуються до спеціального фонду відповідного бюджету.
( Стаття 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2921-III від 10.01.2002; в редакції Закону N 2245-IV від 16.12.2004 )
Стаття 46. Адміністративна відповідальність за порушення вимог цього Закону
( Назва статті 46 в редакції Закону N 2518-VI від 09.09.2010 )
1. За ухилення від підписання охоронних договорів на пам'ятки, порушення режиму використання пам'ятки, порушення режиму історико-культурного заповідника чи історико-культурної заповідної території, проведення ремонтних, реставраційних, реабілітаційних робіт на пам'ятці, зміну призначення пам'ятки, її частин та елементів, здійснення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, ухилення від передачі в установленому порядку знайдених під час археологічних розвідок, розкопок рухомих предметів, пов'язаних з нерухомими об'єктами культурної спадщини, на постійне зберігання до музеїв (державних фондосховищ), у яких зберігаються музейні предмети і музейні колекції, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, а також за невиконання законних вимог посадових осіб органів охорони культурної спадщини щодо усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини або створення перешкод для їх діяльності винні особи притягаються до адміністративної відповідальності відповідно до закону.
( Частина перша статті 46 в редакції Закону N 2518-VIвід 09.09.2010 )( Частину другу статті 46 виключено на підставі Закону N 2245-IV від 16.12.2004 )( Частину третю статті 46 виключено на підставі Закону N 2245-IV від 16.12.2004 )
4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Стаття 47. Відшкодування шкоди
1. Застосування фінансових санкцій, адміністративних стягнень або кримінального покарання не звільняє винного від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану власникові пам'ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, охоронюваною археологічною територією.
2. Шкода, завдана власникові пам'ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, охоронюваною археологічною територією, відшкодовується відповідно до закону.
3. Юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону.
Р о з д і л IX
МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ У СФЕРІ ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 48. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону культурної спадщини, застосовуються правила міжнародного договору України.
( Статтю 49 виключено на підставі Закону N 2457-VIII від 19.06.2018 )
Р о з д і л X
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім пунктів 2-4 частини четвертої розділу X, які набирають чинності з 1 січня 2001 року.
2. Кабінетові Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:
подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із Законом України "Про охорону культурної спадщини";
розробити і привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
відповідно до компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їхніх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
3. Об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
4. Внести до деяких законодавчих актів України такі зміни:
( Підпункт 1 пункту 4 розділу X втрачає чинність з 01.01.2002 року на підставі Кодексу N 2768-III від 25.10.2001 )( Підпункт 2 пункту 4 розділу X втратив чинність на підставі Кодексу N 2755-VI від 02.12.2010 )( Підпункт 3 пункту 4 розділу X втратив чинність на підставі Кодексу N 2755-VI від 02.12.2010 )( Підпункт 4 пункту 4 розділу X втратив чинність на підставі Кодексу N 2755-VI від 02.12.2010 )
5. Визнати такими, що втратили чинність:
Закон Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1978 р., N 30, ст. 426; 1984 р., N 7, ст. 145);
Постанову Верховної Ради Української РСР від 13 липня 1978 року "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1978 р., N 30, ст. 427).
Президент УкраїниЛ.КУЧМА
м. Київ
8 червня 2000 року
N 1805-III