Справа «Валентин Іванов проти України» (Заява № 9021/11)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Валентин Іванов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

з огляду на:

заяву (№ 9021/11), яку 21 січня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Валентин Іванович Іванов (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо справедливості провадження та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

1. Ця справа стосується незабезпечення національними судами розгляду конкретного та доречного аргументу, який був важливий для результату розгляду справи заявника щодо призначення йому підвищення до пенсії "дітям війни". Заявник посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції.

2. Заявник народився у 1933 році і проживає у м. Дніпрі. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. А.С. Киченок - юрист, який практикує у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. 26 січня 2009 року заявник звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі міста Дніпропетровська (далі - Пенсійний фонд України) з клопотанням про перерахунок пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням підвищення до пенсії "дітям війни" у розмірі 30% від мінімальної пенсії і призначення такого підвищення до пенсії з 01 січня 2009 року.

6. 20 лютого 2009 року Пенсійний фонд України залишив без задоволення клопотання про перерахунок.

7. 15 травня 2009 року заявник звернувся до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська з адміністративним позовом проти Пенсійного фонду України, вимагаючи перерахунку його пенсії з урахуванням підвищення до пенсії "дітям війни" за період 2006-2008 роки, сплату невиплаченої суми з урахуванням інфляції, та призначення такого підвищення до пенсії з 2009 року. До своєї позовної заяви заявник долучив свій лист від 26 січня 2009 року до Пенсійного фонду України.

8. 16 лютого 2010 року районний суд частково задовольнив позов. Він посилався на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року про визнання неконституційними положення Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" та Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік", якими було зупинено виплату та змінено розмір підвищення до пенсії "дітям війни" у відповідні роки. Так, суд постановив перерахувати пенсію заявника за періоди з 09 липня до 31 грудня 2007 року та з 22 травня до 31 грудня 2008 року. Суд також встановив, що вимоги заявника за 2006 рік не підлягали задоволенню, оскільки його право на підвищення до пенсії виникло лише з 09 липня 2007 року - з дня прийняття Рішення Конституційного Суду України. Районний суд також відмовив у задоволенні вимоги за 2009 рік, оскільки заявник не надав доказів, що звертався до Пенсійного фонду України з вимогою призначити йому за цей період підвищення до пенсії "дітям війни".

9. Пенсійний фонд України і заявник звернулися до Апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційними скаргами. Заявник просив апеляційний суд скасувати постанову суду першої інстанції та повністю задовольнити його вимоги.

10. 30 липня 2010 року апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу Пенсійного фонду України та залишив без задоволення як необґрунтовану.

11. 29 листопада 2010 року заявник подав ще одну письмову заяву до апеляційного суду, наголосивши, що суд першої інстанції проігнорував його лист до Пенсійного фонду України від 26 січня 2009 року, який він долучив до свого первинного адміністративного позову.

12. 16 березня 2011 року апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника як необґрунтовану. Суд мотивував це тим, що у 2006 році Кабінет Міністрів України не встановив порядок здійснення виплати підвищення до пенсії "дітям війни", що унеможливило виплату. Апеляційний суд також підтримав обґрунтування суду першої інстанції щодо перерахунку пенсії заявника за періоди у 2007 та 2008 роках, але не прокоментував вимоги заявника за період з 2009 року.

13. Заявник подав касаційну скаргу, стверджуючи, що апеляційний суд не розглянув доказу, який доводив, що він звертався до Пенсійного фонду України з клопотанням про призначення оспорюваного підвищення до пенсії з 01 січня 2009 року.

14. 14 червня 2011 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін рішення та обґрунтування судів нижчих інстанцій. Суд прокоментував вимоги заявника щодо періодів у 2007 та 2008 роках, але не розглядав вимогу щодо 2009 року.

15. Відповідне положення Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на момент подій, передбачало:

"1. Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.".

16. Відповідне національне законодавство та практика щодо підвищення до пенсії "дітям війни" за період з 2006 року по 2009 рік наведене в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), заяви № 68385/10 та № 71378/10, пункти 17-25, від 26 червня 2014 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

17. Заявник скаржився на те, що національні суди не розглянули основний доказ на підтвердження його вимоги про призначення йому підвищення до пенсії "дітям війни" до його пенсії за 2009 рік (далі - підвищення до пенсії). Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:

"Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …".

A. Прийнятність

18. Уряд стверджував, що згідно з його розрахунками сума несплаченого підвищення до пенсії за 2009 рік становила 1 195,20 українських гривень, що було еквівалентно не більше 200 євро. Уряд закликав Суд відхилити вимогу у зв’язку з відсутністю суттєвої фінансової шкоди.

19. Заявник відповів, що розрахунок не мав обмежуватися 2009 роком. Якщо брати до уваги період до 2019 року, загальна сума становитиме значну суму у розмірі 2376 євро.

20. Суд зазначає, що його завдання не полягає у вирішенні, яка сума мала бути сплачена заявнику. Саме це питання було поставлено національним судам, коли заявник звернувся до них за присудженням йому підвищення до пенсії за період з 2009 року. Водночас Суд зазначає, що вимога заявника не обмежувалася 2009 роком, і сума несплаченого підвищення до пенсії могла бути вищою, ніж вказана Урядом. Отже, заперечення Уряду має бути відхилено.

21. Суд також зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

22. Заявник підтримав свою скаргу.

23. Уряд посилався на лист Голови Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 25 листопада 2019 року, в якому зазначено, що документи адміністративної справи заявника були знищені у зв’язку зі збігом терміну їхнього зберігання. Він також стверджував, що заявник міг з’явитися у засідання суду першої інстанції та апеляційного суду і мати можливість висловити свої аргументи під час цих засідань. Відсутність заявника у судових засіданнях свідчила, що він не виявив старанність, яка очікувалася від позивача, і розгляд відповідної справи не мав для нього значення.

24. Крім того, Уряд стверджував, що і апеляційний, і касаційний суди визнали право заявника на підвищення до пенсії "дітям війни" у розмірі 30% за 2007 і 2008 роки. Уряд дійшов висновку, що національні суди дали обґрунтовані відповіді на вимоги заявника та достатньо з’ясували обставини справи. Саме національні суди мали тлумачити та застосовувати норми процесуального чи матеріального права, оскільки вони знаходилися у кращому становищі, аби оцінити надійність свідків і відповідність доказів питанням справи. Уряд просив Суд відхилити скаргу як явно необґрунтовану.

Оцінка Суду

25. Узагальнення відповідних загальних принципів наведене в рішенні у справі "Мала проти України" (Mala v. Ukraine), заява № 4436/07, пункти 47-49, від 03 липня 2014 року.

26. У цій справі заявник долучив до адміністративного позову свій лист до Пенсійного фонду України від 26 січня 2009 року, в якому просив призначити йому підвищення до пенсії. Суд першої інстанції залишив без задоволення позов заявника стосовно підвищення до пенсії, постановивши недоведеність того, що заявник звертався до Пенсійного фонду України з клопотанням про призначення такого підвищення. У своїх письмових доводах до апеляційного та касаційного судів заявник також посилався на свій лист від 26 січня 2009 року. Ні Апеляційний суд Дніпропетровської області, ні Вищий адміністративний суд України не розглянули цей важливий аргумент, який мав ключове значення для результатів розгляду позову заявника.

27. Завдання Суду не полягає у вирішені, яким би мав бути найбільш доцільний спосіб розгляду національними судами цього аргументу. Однак, беручи до уваги обставини цієї справи, а особливо те, що національні суди не розглянули зазначений аргумент взагалі, хоча він був конкретним, доречним і важливим, Суд вважає, що адміністративне провадження не відповідало принципу справедливості, передбаченому пунктом 1 статті 6 Конвенції.

28. Отже, було порушено це положення.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

29. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

A. Шкода

30. Заявник вимагав 2376 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та 7500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

31. Стосовно вимоги про відшкодування матеріальної шкоди Уряд стверджував про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між стверджуваним порушенням і зазнаними збитками, а також про необґрунтованість вимоги щодо відшкодування моральної шкоди. Уряд закликав Суд відхилити вимоги заявника про відшкодування шкоди.

32. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу; однак він присуджує заявнику 900 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

33. Заявник не подав жодних вимог щодо компенсації судових та інших витрат. Отже, Суд нічого не присуджує у зв’язку з цим.

C. Пеня

34. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Оголошує прийнятною скаргу щодо справедливості провадження.

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 900 (дев’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 25 березня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.