ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Нур та інші проти України" (Заява № 77647/11)
| СТРАСБУРГ 16 липня 2020 року |
Автентичний переклад
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Нур та інші проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс ('...'), Голова,
Ганна Юдківська ('...'),
Лятіф Гусейнов ('...'), судді,
та Енн-Марі Дуге ('...'), в.о. заступника Секретаря секції,
з огляду на:
заяву, яку 19 грудня 2011 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дев'ять громадян Сомалі, Еритреї та Гвінеї (далі - заявники), особові дані яких, як вони були ними зазначені, наведені у Додатку,
рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяву,
зауваження сторін,
після обговорення за зачиненими дверима 23 червня 2020 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
1.Справа головним чином стосується скарг заявників за статтею 5 Конвенції на незаконність їхнього затримання та тримання під вартою як мігрантів з неврегульованим статусом, а також на неінформування їх про причини їхнього затримання та на відсутність ефективного доступу до процедури оскарження законності їхнього затримання та тримання під вартою. Справа також стосується скарги восьмої заявниці за статтею 3 Конвенції на ненадання їй, на момент подій - неповнолітній, належної допомоги під час тримання під вартою у зв'язку з її вагітністю та викиднем.
ФАКТИ
2.Заявники стверджували, що народилися у дати, наведені у Додатку. Їх представляв п. О. Коваль, а під час подання формуляру заяви та зауважень - пані Г. Бочева, які на момент подій були юристами, практикували у м. Києві та працювали у рамках програми "Право на захист", реалізованої Товариством допомоги єврейським іммігрантам (далі - ХІАС) у м. Києві.
3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.
4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.
I. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ВСІХ ЗАЯВНИКІВ
5. Усі заявники стверджували, що зазнали різних труднощів і зіткнулися з різноманітними загрозами у своїх країнах походження. Вони виїхали з цих країн, щоб дібратися до Західної Європи. На початку листопада 2011 року працівники прикордонної служби України затримали їх під час спроб перетнути кордон України з Угорщиною чи Словаччиною. Зрештою, їм було надано притулок або додатковий захист в Україні, а ті заявники, у задоволенні заяв яких було відмовлено, не зверталися з апеляційними скаргами.
6.Станом на листопад 2015 року, дату останнього листа представників до Суду з цього питання, вони втратили зв'язок з усіма заявниками, окрім другого та восьмої (п. Ібрагім і пані Канте відповідно) заявників. З причин, наведених у пунктах 73-76, опис фактів стосуватиметься лише другого та восьмої заявників.
II. ЗАТРИМАННЯ ТА ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКІВ ПІД ВАРТОЮ
7. Обох заявників затримали працівники прикордонної служби України. Вони були поміщені до пункту тимчасового тримання (далі - ПТТ) у м. Чопі, зокрема, для встановлення особи, оскільки у них не було жодних документів, що посвідчують особу.
8. 02 листопада 2011 року другого заявника було затримано під час спроби незаконного перетину кордону України з Угорщиною чи Словаччиною. Протокол про його затримання був підписаний працівниками прикордонної служби, заявником і перекладачем з української на англійську та з англійської на українську мови.
9.16 листопада 2011 року восьму заявницю затримали під час спроби виїхати до Словаччини. Згідно з протоколом про її затримання у неї не було документів, що посвідчують особу, і вона пояснила англійською мовою, що намагалася в'їхати до Словаччини в пошуках кращого життя. Протокол був підписаний працівниками прикордонної служби, заявницею і перекладачем з української на англійську та з англійської на українську мови. У наданому восьмою заявницею документі зазначено, що її двоюрідний брат був серед осіб, затриманих разом з нею, та що він тримався разом із заявницею в установі у м. Чопі (див. пункт 47).
10.Обидва протоколи про затримання містили посилання на низку положень національного законодавства, зокрема на статтю 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункт 48). У них також були перераховані права відповідачів у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі право на захисника та перекладача, а також право звертатися зі скаргами та оскаржувати рішення у своїх справах. Насамкінець, у них були вказані імена, дати народження та національність заявників, як зазначено у Додатку, але зроблено помітку, що ця інформація ґрунтувалася на твердженнях самих заявників, оскільки у них не було жодних документів, що посвідчують особу.
11. Заявникам були надані документи англійською мовою на двох аркушах, в яких було узагальнено правовий режим тримання у ПТТ. У них були описані правила, яких слід було дотримуватися у ПТТ, а також обов'язки та права затриманих, у тому числі право звертатися до прокурора зі скаргами на їхнє затримання, а також право звертатися зі скаргами та листами до державних органів влади, НУО, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.
12. Працівники прикордонної служби звернулися до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовами про затримання заявників "для забезпечення можливості їхнього видворення".
13.Посилаючись на статтю 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" 1994 року (див. пункт 55), суд задовольнив позови щодо другого та восьмої заявників 04 та 18 листопада 2011 року відповідно. Суд встановив, що заявники могли "не залишити територію України добровільно", оскільки у них не було жодних документів, які б дозволяли їм виїхати з України, і вони намагалися незаконно перетнути її кордон. Суд постановив, що заявників слід було помістити до "пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України" на період дванадцять місяців. У постановах про затримання зазначено вік заявників, вказаний ними та наведений у Додатку.
14. Заявники були присутні у судових засіданнях щодо їхнього затримання. Працівник Служби у справах дітей м. Чоп також взяв участь у засіданнях як їхній представник, оскільки вони заявили, що були неповнолітніми.
15. Згідно з твердженнями заявників представник не бачився з ними до засідань і не обговорював з ними жодних питань щодо справи під час засідань, оскільки представник не розмовляв зрозумілою для них мовою.
16. Згідно зі стенограмою судового засідання під час засідання другий заявник визнав, що перебував в Україні незаконно і не мав жодних документів, які б дозволяли йому повернутися до рідної країни. Восьма заявниця повідомила суд, що була вагітною. Вона підтвердила, що намагалася незаконно перетнути українсько-словацький кордон. Вона також зазначила, що бажала залишитися в Україні, хоча їй не було де жити.
17. Згідно з твердженнями заявників документи, пов'язані з їхнім затриманням і відповідними судовими провадженнями, не були перекладені зрозумілою для них мовою. Був забезпечений усний переклад, але англійською мовою, яку вони погано розуміли.
18. 30 листопада 2011 року Міжнародний фонд охорони здоров'я та навколишнього середовища "Регіон Карпат" (NEEKA) - НУО, яка на підставі угоди з УВКБ ООН допомагає біженцям і шукачам притулку у Закарпатській області,- написала Службі у справах дітей м. Чоп, закликавши службу допомогти у поданні апеляційних скарг на постанови суду про затримання заявників. НУО зазначила, що надавала правову допомогу мігрантам, що заявники звернулися до неї за безоплатною правовою допомогою, вона прийняла рішення задовольнити їхні клопотання і була готова їм допомогти. Однак вона вважала, що оскільки заявники були неповнолітніми, подавати апеляційні скарги від їхнього імені могла лише Служба у справах дітей.
19.Згідно з твердженнями заявників Служба у справах дітей відмовилася подавати апеляційні скарги, оскільки погодилася з результатами обстеження для встановлення віку, яке показало, що вони були повнолітніми (див. пункт 32).
20. 17 листопада 2011 року другого заявника було переведено до пункту тимчасового перебування (далі - ПТП) у с. Журавичі Волинської області.
21. 28 грудня 2011 року восьму заявницю було переведено до ПТП, розташованого у с. Розсудів Чернігівської області.
22. 07 травня 2012 року захисники, які представляли другого та восьму заявників, звернулися до Львівського апеляційного адміністративного суду з апеляційними скаргами на постанови про затримання. Захисники просили продовжити строк, передбачений для подання апеляційних скарг, зазначивши, що заявники не змогли подати апеляційні скарги вчасно у зв'язку з мовним бар'єром і відсутністю доступу до правової допомоги.
23. Апеляційні скарги, головним чином, ґрунтувалися на аргументах про те, що: затримання заявників було безпідставним, оскільки не було прийнято жодного рішення про їхнє видворення; суд першої інстанції не зміг оцінити стверджувану загрозу для життя та безпеки заявників в їхніх рідних країнах; і що поміщення неповнолітніх без супроводу під варту суперечило законодавству. В апеляційних скаргах також містилися твердження про відсутність доступу до правової допомоги та ненадання належного усного перекладу під час провадження у справі в суді першої інстанції. В апеляційній скарзі восьмої заявниці було вказано, що вона не змогла зрозуміти все, що було перекладено під час судового засідання у листопаді 2011 року, оскільки погано розуміла англійську мову.
24. 12 вересня 2012 року апеляційний суд призначив розгляд апеляційної скарги другого заявника на 31 жовтня 2012 року.
25. 21 вересня 2012 року апеляційний суд призначив розгляд апеляційної скарги восьмої заявниці на 11 жовтня 2012 року.
26. В обох справах апеляційний суд постановив, що апеляційні скарги були подані без пропуску строку.
27. Сторони не надали інформації щодо того, чи були їхні апеляційні скарги фактично розглянуті.
28. 08 жовтня 2012 року восьму заявницю було звільнено та переведено до Центру допомоги жінкам, постраждалим від насильства, у м. Одесі.
29.09 жовтня 2012 року другого заявника було звільнено на підставі рішення Державної міграційної служби України від 10 серпня 2012 року про надання йому додаткового захисту (див. пункт 36).
III. ВСТАНОВЛЕННЯ ВІКУ ЗАЯВНИКІВ
30. 04 та 17 листопада 2011 року прокурор постановив, що другий та восьма заявники мали пройти обстеження для встановлення віку.
31. 07 листопада та 23 листопада 2011 року у Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи другий та восьма заявники пройшли медичне обстеження для встановлення віку. Під час цього обстеження заявників оглянув стоматолог, також було проведено рентгенологічне обстеження їхніх рук і ніг.
32. 14 листопада 2011 року було встановлено, що другому заявнику було дев'ятнадцять-двадцять років, а 30 листопада 2011 року було встановлено, що восьмій заявниці було вісімнадцять дев'ятнадцять років.
IV. ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО НАДАННЯ СТАТУСУ БІЖЕНЦЯ ТА ОТРИМАННЯ ЗАХИСТУ
33. 09 січня 2012 року другий заявник звернувся із заявою про надання притулку в Україні, а восьма заявниця зробила це 16 січня 2012 року.
34. 30 січня 2012 року міграційна служба підготувала висновок про відмову у наданні восьмій заявниці статусу біженця у зв'язку з її неправдивими заявами про те, що була неповнолітньою.
35. 11 квітня 2012 року, зазначивши, що восьма заявниця надала свідоцтво про народження, яке свідчило, що вона була неповнолітньою, міграційна служба скасувала своє рішення від 30 січня 2012 року та вирішила розглянути по суті заяву заявниці про надання їй статусу біженця.
36. 10 серпня 2012 року міграційна служба вирішила надати додатковий захист другому заявнику, встановивши, що у випадку повернення до Сомалі йому загрожувало жорстоке поводження.
37. 05 листопада 2012 року міграційна служба вирішила надати додатковий захист восьмій заявниці. Було встановлено, що її побоювання щодо жорстокого поводження у випадку повернення до Гвінеї мали певне підґрунтя, зокрема, враховуючи її твердження, що в Гвінеї вона стала жертвою домашнього насильства, а також з огляду на різні міжнародні доповіді, що вказували на існування там системної проблеми зі зґвалтуваннями у шлюбі та домашнім насильством.
V. МЕДИЧНИЙ СТАН ВОСЬМОЇ ЗАЯВНИЦІ
38. Після затримання восьмої заявниці 16 листопада 2011 року, її, що на той момент була на дев'ятому тижні вагітності, було доставлено до ПТТ у м. Чоп. Там провели її медичне обстеження, і жодних проблем зі здоров'ям зафіксовано не було. Невідомо, чи повідомила восьма заявниця тим, хто її оглядав, про свою вагітність.
39. У ніч на 05 грудня 2011 року під час перебування в ПТТ у восьмої заявниці сталася вагінальна кровотеча. Її терміново доставили до лікарні, де лікарі її обстежили та зазначили, що вона була на дев'ятому тижні вагітності, але у неї стався викидень. Восьма заявниця пройшла процедуру розширення та вискрібування. Згодом їй призначили певні види ліків, переважно протизапальні та заспокійливі засоби.
40. Згідно з твердженнями заявниці в лікарні їй довелося чекати декілька годин, перш ніж її оглянув лікар.
41. 08 грудня 2011 року восьму заявницю повернули до ПТТ, оскільки лікарі лікарні зазначили, що вона перебувала у "задовільному стані". Під час знаходження у ПТТ заявниці надавалися призначені їй ліки, її також оглядав гінеколог.
42. У певний момент, у період з 11 по 15 грудня 2011 року та 03 лютого 2012 року, до заявниці здійснили декілька візитів двоє дитячих психологів, які, вочевидь, були залучені у рамках проєкту, реалізованого Данською Радою у справах біженців (НУО). Згідно зі звітами психологів заявниця перебувала у "стані психофізичного стресу" у зв'язку з гендерним насильством, якого зазнала у Гвінеї.
43. Відповідно до звіту психолога, складеного у певний момент у період з 11 по 15 грудня 2011 року, під час консультації заявниця розмовляла французькою мовою. Вона закінчила одинадцять років школи у Гвінеї, розуміла англійську мову і трохи нею говорила. Заявниця докладно розповіла психологу про насильство, приниження та побиття, яких вона зазнала від свого чоловіка у Гвінеї, внаслідок чого в минулому у неї був викидень у цій країні. Така ситуація призвела до того, що вона покинула Гвінею. Під час консультації заявниця також повідомила психологу, що перед останнім викиднем вона консультувалася з лікарем у Чопському ПТТ, і коли в неї почалася кровотеча, її доставили до лікарні, де лікарі, за її словами, зробили все правильно. На момент проведення консультації заявниця добре почувалася, але психолог зазначила, що 16 грудня відвідає її повторно.
44.03 березня 2012 року відбулася ще одна консультація з психологом. В її звіті було підтверджено інформацію про походження, лінгвістичні здібності восьмої заявниці та попередні події у Гвінеї, що містилася у звіті психолога від грудня 2011 року (див. пункт 43).
45. Згідно з твердженнями Уряду заявниця не просила про подальшу психологічну допомогу.
46.Згідно з наданими Урядом записами після переведення восьмої заявниці до ПТП у Чернігівській області 28 грудня 2011 року (див. пункт 21) вона отримувала подальшу (медичну та іншу) допомогу під час перебування в цій установі:
(i) консультація з терапевтом 30 грудня 2011 року та гінекологом 04 січня 2012 року, під час яких заявниця не висловлювала жодних скарг;
(ii) чотири консультації з лікарями у період з січня до квітня 2012 року у зв'язку із захворюваннями травної системи та дві - у зв'язку з грипом 21 та 28 вересня 2012 року. У зв'язку з цим заявниці було призначено амбулаторне лікування, яке вона отримала;
(iii) консультації з психологом 23 та 24 травня 2012 року;
(iv) двадцять п'ять консультацій з надання правової та психологічної допомоги з представниками НУО (Чернігівський громадський комітет захисту прав людини) у період з січня до серпня 2012 року;
(v) консультація з юристом УВКБ ООН 01 жовтня 2012 року.
VI. БЕСІДА ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ВОСЬМОЇ ЗАЯВНИЦІ
47. 11 грудня 2012 року у м. Одесі юрист, найнятий Південноукраїнським центром молодих юристів, провів бесіду з восьмою заявницею. Для обґрунтування своєї заяви до Суду заявниця надала запис бесіди з юристом англійською мовою. Запис цієї бесіди містить такі уривки (відтворено дослівно):
"Чи повідомляли Вам коли-небудь, що Ви маєте право відмовитись від медичного обстеження?-1 Чи казали Вам коли-небудь, що Ви можете сказати, що не хочете брати участь у такому огляді?
Ні. Коли вони відправляли людей до Луцька, я сказала їм, що не поїду. Я справді дуже погано поводилася. Я плакала та кричала. Вони не відправили мене, і я залишилася там, у м. Чоп, а через тиждень вони сказали, що я поїду до Ченігова-2. Вони сказали, що це хороше місце. Там ти зможеш користуватися телефоном і там добре. Я повірила їм і поїхала.
__________
-1 Вочевидь, йдеться про обстеження для встановлення віку.
-2 Sic Вочевидь, м. Чернігів.
... Мене двічі зупиняли [працівники прикордонної служби]. Коли мене вперше зупинили, вони провели медичне обстеження, і дізналися, що я вагітна, а приблизно через два тижні мене відпустили. Наступного разу, через певний час, я спробувала перетнути кордон зі своїм двоюрідним братом Адреа Сілла (Адреа Сільва відповідно до його "справки"). Вони зловили нас, і я сказала їм, що вагітна, але вони сказали, що це неважливо, я залишуся там ...
Чи пояснив Вам хтось перед обстеженням [для встановлення віку], до або після того, як Вас доставили до лікарні, як воно буде проводитися, з якою метою, хто буде його проводити та де?
Ні, ніколи. Нам не надавався переклад. Вони не питали нас, вони вирішили все самі. Вони просто сказали нам швидко йти, там було дуже багато людей. Коли ми були у суді, коли суддя дав нам 12 місяців, вони привели перекладача разом із захисником з організації "Карітас", і перекладача з української на англійську мову. Я погано знаю англійську мову. Тому мій двоюрідний брат перекладав мені на мову фула. Ми не розуміли переклад, він був дуже швидкий, і коли ми проходили обстеження, там було десь 20 осіб, але вони сказали нам, що всі ми були віком 18-19 років, як таке можливо?
Чи відчували Ви страх чи дискомфорт у зв'язку з обстеженням, коли Вас везли на обстеження, або у будь-який момент до або після обстеження? Ви коли-небудь відчували дискомфорт чи страх, бо не було людини, яка могла б пояснити Вам, що відбувалося зрозумілою для Вас мовою?
Коли ми приїхали туди, ми сиділи там, 9 чи 8 осіб. Там було дві дівчини, я та одна дівчина з Сомалі. Вони забрали хлопців і прикували наручниками їхні руки одна до одної, але дівчата були вільні. Було майже 5 [працівників прикордонної служби]. Були різні люди з різних країн, але ми говорили англійською. Ми питали одне одного: "Ви знаєте, чому я тут?" Але ніхто не знав. Спочатку я подумала, що попросила їх відвезти мене до лікарні у зв'язку з вагітністю, я подумала, можливо, вони мене перевірять. Але вони не перевіряли такі речі. Усі були налякані, але ми нічого не могли зробити. Коли ми повернулися, в Чопі було декілька сомалійців. Вони запитали нас, чи ходили ми до суду. Ми сказали, що були в лікарні, і вони пояснили, що це [було] для медичної перевірки нашого віку. Лише тоді ми зрозуміли, чому ми їздили до лікарні.
Чи був у Вас перекладач у м. Чоп до того, як Ви поїхали до лікарні, чи в лікарні?
У нас не було перекладача. Тільки коли я влаштувала скандал під час тримання під вартою, бо не хотіла їхати до Луцька-3, приїхали представники організації "Карітас" із темношкірим хлопцем, і він розмовляв французькою мовою".
__________
-3 Місто Луцьк - це адміністративний центр Волинської області. На момент подій в Україні діяли два основні ПТП для тримання іноземців з неврегульованим статусом: один у с. Журвичі Волинської області, приблизно у годині поїздки від м. Луцька, та інший у с. Розсудів Чернігівської області. Зрештою, восьму заявницю було переведено до останнього. "Луцьком" вона, вочевидь, вважала Журавичівське ПТП у Волинській області.
ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА
I. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ
A. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року
48.Згідно зі статтею 263 особа, яка порушила порядок в'їзду, може бути затримана на строк до трьох годин для складання протоколу, в якому вказуються пред'явлені їй обвинувачення. У випадку необхідності встановлення даних про відповідну особу та з'ясування обставин правопорушення її може бути затримано до трьох діб. Прокурор має бути письмово повідомлений про це протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
49.Статтею 267 Кодексу передбачено, що затриманий може оскаржити затримання у зв'язку з адміністративним правопорушенням вищестоящій посадовій особі, прокурору або до суду. Оскарження не має зупиняючої дії.
B. Кодекс адміністративного судочинства України 2005 року
50. Кодекс адміністративного судочинства України був прийнятий у 2005 році та повністю змінений Законом України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 15 грудня 2017 року. Подальші посилання стосуються статей Кодексу у редакції 2005 року, чинній на момент подій.
51.На момент подій стаття 56 Кодексу передбачала, що батьки, опікуни та офіційні представники неповнолітніх осіб діяли від їхнього імені в адміністративних судах.
52.Відповідно до статті 162 Кодексу, якщо адміністративний суд визнавав адміністративний позов обґрунтованим, він міг (серед іншого) визнати оскаржувану дію, бездіяльність чи рішення незаконними, нечинним відповідне рішення та/або зобов'язати відповідача вчинити певні дії або утриматися від вчинення таких дій. Він також міг зобов'язати відповідача виплатити відшкодування шкоди, заподіяної незаконною дією, бездіяльністю чи рішенням.
53.Стаття 183-5 регулювала особливості процедури, згідно з якою розглядалися справи про видворення іноземців та осіб без громадянства, у тому числі позовні заяви органів державної влади про затримання іноземців та осіб без громадянства у зв'язку з їхнім видворенням. Він передбачав обов'язкову участь сторін під час судових засідань і невідкладний розгляд позовних заяв про затримання. Судові рішення у таких справах могли бути оскаржені в апеляційному порядку в п'ятиденний строк з дня їх проголошення, а згодом також могли бути оскаржені у касаційному суді.
C. Закони України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" 1994 та 2011 років(далі - Закон України "Про статус іноземців" 1994 року та Закон України "Про статус іноземців" 2011 року відповідно)
54. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" 1994 рокубув чинним до 25 грудня 2011 року, і в цю дату його замінив Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" 2011 року.
1. Закон України"Про статус іноземців" 1994 року
55.На той момент (до 24 грудня 2011 року) стаття 32 Закону України 1994 року зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 05 квітня 2011 року, передбачала:
"Іноземці та особи без громадянства, затримані за незаконне перебування на території України (всупереч забороні щодо [їхнього] в'їзду, [або] за відсутності визначених законодавством та міжнародними договорами підстав для [їхнього] перебування ..., у тому числі перебування за чужими, підробленими, зіпсованими або такими, що не відповідають встановленому зразку, візою (дозволом), паспортним документом) або прийняті на територію України на виконання міжнародних договорів розміщуються за рішенням адміністративного суду в пунктах тимчасового перебування & на період, необхідний для підготовки їх видворення за межі України у примусовому порядку, але [на період] не більш як дванадцять місяців.".
2. Закон України"Про статус іноземців" 2011 року
56.Частина другастатті 14 Закону України 2011 року передбачає:
"2. Іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.".
57.У статті 26 визначено порядок примусового повернення іноземців до їхньої країни походження або третьої країни. Зокрема, Служба безпеки України, працівники прикордонної служби чи органу, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, можуть прийняти рішення про повернення іноземця, чиї дії порушили законодавство про правовий статус іноземців. Таке рішення має містити підстави та період, протягом якого іноземець повинен виїхати з України (не більше тридцяти днів).
58.На той момент відповідні частини статті 30 передбачали:
Стаття 30. Примусове видворення іноземців та осіб без громадянства
"1. [Органи міграційної служби, працівники прикордонної служби та Служба безпеки України] можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця, якщо він не виконав & рішення про примусове повернення або якщо [він перебуває у ситуації, в якій] є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець & не виконає [таке рішення] ...
2. Рішення суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
3. [Органи міграційної служби, працівники прикордонної служби та Служба безпеки України] на підставі відповідного рішення & розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців ...
4. Іноземці та особи без громадянства перебувають у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, протягом строку, необхідного для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більш як дванадцять місяців.".
D. Положення про пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні
59.Положення про ПТП було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110 та діяло на момент подій. Пункт 3 Положення передбачав, що діти без супроводу не підлягали поміщенню до пунктів, а направлялися у притулки для неповнолітніх Служби у справах неповнолітніх. Проте за наявності близьких родичів діти, старші десяти років, за їхньою згодою могли поміщатися до пунктів.
60.На той момент пункти належали до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, яке своїм наказом від 16 жовтня 2007 року № 390 ввело в дію Положення, що регулювало їхню діяльність. Це Положення діяло на момент подій і втратило чинність 29 лютого 2016 року.
Пункт 6.1 надавав директорам пунктів повноваження звільняти іноземців.
Пункт 6.2 передбачав, що іноземець без документів міг бути звільнений, якщо орган державної влади, за направленням якого він був поміщений до пункту, повідомляв пункту, що незважаючи на використання всіх можливостей, особу іноземця встановити не вдалося.
Пункт 6.5 передбачав, що звільнення оформлювалося постановою директора пункту.
Пункт 6.8 Положення передбачав:
"6.8. Іноземець також звільняється з пункту тимчасового перебування:
а) у разі подання заяви про надання статусу біженця
б) при оформленні документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця;
в) у разі надання статусу біженця;
г) за рішенням суду, якщо в діях іноземця в адміністративному порядку буде доведено відсутність адміністративного правопорушення;
ґ) у разі легалізації іноземця в інший передбачений законодавством спосіб".
E. Положення про пункти тимчасового тримання затриманих, які належать до сфери управління Державної прикордонної служби України
61.Положення, затверджені Державною прикордонною службою України 30 червня 2004 року та чинні на момент подій, передбачали, inter alia, що особи, затримані відповідно до статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення порядку в'їзду (див. пункт 48), мали триматися у пунктах тимчасового тримання затриманих на строк до трьох діб або до десяти діб з дозволу прокурора.
62. Затримані трималися у камерах з природним і штучним освітленням, вентиляцією, санвузлом, меблями та окремими ліжками, прикріпленими до підлоги чи стін. Камери мали бути розроблені так, щоб забезпечити 4 квадратні метри особистого простору на кожного затриманого (4,5 квадратних метра для вагітних), без урахування ділянки на санітарні вузли. Діти без супроводу мали триматися окремо від дорослих.
63. Затриманим мали роз'яснити їхні права та обов'язки зрозумілою для них мовою. У них було право звертатися, серед іншого, до органів міграційної служби, НУО та УВБК ООН.
F. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, примусового повернення і примусового видворення іноземців та їхнього перебування в Україні
64.Постанова, чинна на момент затримання заявників у цій справі та поміщення їх під варту, була ухвалена Вищим адміністративним судом України 25 червня 2009 року і до неї було внесено зміни 20 червня 2011 року.
65.У пункті 27 Постанови Пленум суду пояснив, що існували дві передумови для ухвалення судом постанови про примусове видворення відповідно до статті 32 Закону України "Про статус іноземців" 1994 року: (i) наявність рішення про примусове повернення особи; та (ii) невиконання особою цього рішення або наявність обґрунтованих підстав, які б дозволили припустити, що особа ухилятиметься від виїзду з України.
II. ВІДПОВІДНІ ЄВРОПЕЙСЬКІ ТА МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ
A. Умови в установах, де трималися заявники
66. Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) опублікував дві доповіді за результатами своїх візитів до України щодо цього питання.
67. У відповідних частинах доповіді КЗК за результатами його візиту до України у грудні 2007 року (CPT/Inf (2009) 15), опублікованої 19 травня 2009 року, зазначено-4:
__________
-4 http://hudoc.cpt.coe.int/eng?i=p-ukr-20071205-en.
"A. Установи, які належать до сфери управління Державної прикордонної служби України
1. Попередні зауваження
10. Законодавчі положення застосовні до іноземних громадян, які тримаються під вартою відповідно до законодавства про іноземців, не змінилися з моменту візиту у 2005 році. Відповідно до статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення особи, які порушили порядок перетину кордону, могли бути затримані Державною прикордонною службою України: i) до 3 годин для складання протоколу про адміністративне правопорушення; ii) до 72 годин у випадку необхідності встановити особу чи обставини правопорушення, з повідомленням про це прокурору протягом 24 годин з моменту затримання; iii) до 10 діб з попереднього дозволу прокурора, якщо особа не має документів, що посвідчують особу.
...
12. Щодо тримання під вартою відповідно до статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" то воно має відбуватись у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно проживають в Україні. [М]іністерству внутрішніх справ України було доручено створювати та керувати такими пунктами ...
Під час візиту у 2007 році делегацію повідомили, що Міністерство внутрішніх справ України завершувало будівництво двох пунктів у Волинській (180 місць) і Чернігівській областях (240 місць), які, як очікувалося, мали бути введені в експлуатацію в кінці 2007 / на початку 2008 року &
...
14. Відповідно до чинних положень іноземних громадян віком до 18 років, яких розлучили з їхніми сім'ями, слід було поміщати до спеціальних установ для неповнолітніх. Однак під час візиту до Павшинського пункту відповідно до документів виявилося, що там трималося щонайменше двоє неповнолітніх (віком 14 і 16 років). Вони були розміщені разом з дорослими співвітчизниками, з якими їх затримали. У відповідь на запитання про надання пояснення працівники відповіли, що "вони, напевно, збрехали про свій вік".
...
3. Умови тримання
..
27. Пункт тимчасового тримання (далі - ПТТ) при Чопському прикордонному загоні було введено в експлуатацію у 2006 році. За офіційної місткості 44 місця (з них 12, в принципі, призначено для жінок і дітей), у день візиту делегації у ньому було розміщено 35 осіб (у тому числі одна жінка). Побутові умови в цій новій установі були суттєво кращими ніж ті, що спостерігало КЗК у минулому в пунктах тимчасового тримання прикордонної служби, і загалом були прийнятними для передбаченого строку перебування до 10 діб. Проте ... іноді іноземних громадян тримали там до одного місяця.
ПТТ складався з двох частин: однієї, призначеної для жінок і дітей, і другої - для чоловіків. Жіноча частина складалася з трьох кімнат (кожна площею приблизно 13 м-2 та обладнані ліжками і певними додатковими меблями), ігрової кімнати для дітей, кухні, де вживалася їжа та можна було приготувати додаткові страви, туалету та душової кімнати (також обладнаної пральною машиною), і просторого подвір'я для прогулянок.
...".
68. У відповідних частинах доповіді КЗК за результатами його візиту до України у вересні 2009 року (CPT/Inf (2011) 29), опублікованої 23 листопада 2011 року, зазначено-5:
__________
-5 http://hudoc.cpt.coe.int/eng?i=p-ukr-20090909-en.
"B. Іноземні громадяни, затримані відповідно до законодавства про іноземців
1. Попередні зауваження
47. ... [М]іністерство внутрішніх справ України управляє пунктами тимчасового перебування (ПТП), призначеними для тримання іноземців строком до шести місяців. Було введено в експлуатацію два нових ПТП у с. Розсудів (Чернігівська область) у липні 2008 року та у с. Журавичі (Волинська область) у вересні 2008 року ...
48. Слід зазначити, що деякі затримані іноземні громадяни трималися у приміщеннях прикордонної служби протягом тривалого періоду: були зафіксовані випадки перебування осіб до 24 днів у СП аеропорту "Бориспіль" та до двох місяців у Чернігівському ПТТ. Комітет повторює свою рекомендацію щодо вжиття заходів для забезпечення повного дотримання на практиці положень законодавства, які регулюють тримання в установах Державної прикордонної служби України.
...
4. Умови тримання
a. Пункт тимчасового перебування (ПТП) у с. Розсудів
60. За офіційної місткості 235 місць на момент візиту у Розсудівському ПТП перебували 92 іноземці, серед яких п'ятеро жінок і троє дітей віком від 3 до 20 місяців. Затримані іноземці трималися у п'яти окремих секціях, в одній з яких були розміщені жінки та діти.
61. Делегацію вразили побутові умови, в яких трималися іноземці. Спальні, призначені для розміщення від трьох до восьми осіб та площею від 16 до 34 м-2, були добре освітленими та гарно провітрювалися, були належним чином обладнані (з ліжками, столом, стільцями і шафами) та чистими. У кожній секції був санвузол з туалетами та душовими, а затримані забезпечувалися набором предметів особистої гігієни. Також планувалося побудувати пральню раніше одяг і постільна білизна пралися поза пунктом.
Делегація майже не отримувала скарг на харчування. На момент візиту 53 затриманим надавалося спеціальне харчування.
62. Щодо режиму, то діяла політика "відкритих дверей", і протягом дня затримані іноземні громадяни мали доступ до просторого подвір'я для прогулянок, обладнаного спортивним інвентарем. У зв'язку з цим КЗК рекомендує, щоб території подвір'їв були забезпечені укриттям на випадок поганої погоди та умовами для відпочинку.
Основні зусилля були докладені для забезпечення затриманим різноманітної діяльності у вільний час (настільний теніс, телевізор з багатьма іноземними каналами, радіо, книги, настільні ігри тощо). Проте бракувало організованої діяльності (наприклад, мовні курси, організовані спортивні заходи, робота тощо). Як зазначено у попередніх доповідях за результатами візитів, чим довший строк перебування осіб під вартою, тим більш різноманітними повинні бути заходи, які їм пропонуються. КЗК закликає українські органи влади надалі розширювати спектр діяльності, яка пропонується затриманим іноземним громадянам у Розсудівському ПТП, а також в інших ПТП України.".
B. Свідоцтво про народження та документи, що посвідчують особу з Сомалі
69. Комісія з питань імміграції та біженців Канади у своїй публікації від 26 червня 2013 року "Сомалі: реєстрація народження, у тому числі видача свідоцтв про народження; реєстрація дітей, які відвідують школу; право власності (2009 року - червень 2013 року)", зазначила:
"У своїй доповіді Норвезький інформаційний центр країни походження та Данська імміграційна служба зазначають, що згідно з даними Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) у Сомалі, в Сомалі не існує офіційної системи реєстрації народження. За даними Центру миру та прав людини Ельман у Могадішо, народження реєструють лише лікарні (Норвегія та Данія, травень 2013 року, 57)."-6.
__________
-6 https://www.refworld.org/docid/51e4fdd34.html (востаннє переглянуто 26 лютого 2020 року).
У своїй публікації від 29 липня 2004 року "Сомалі: документи, що посвідчують особу, та проїзні документи (січень 2000 року - червень 2004 року)" Комітет з питань імміграції та біженців Канади також зазначив:
"У травні 2004 року Міністерство внутрішніх справ Сполученого Королівства (Велика Британія) опублікувало "Оперативну рекомендацію" щодо Сомалі, в якій було вказано на неможливість перевірити справжність будь-яких документів, наданих сомалійцями, які звертаються із заявою про надання притулку у Великій Британії, оскільки у Сомалі немає центральних органів державної влади чи органу, який би здійснював офіційний облік населення або видавав документи, які б підлягали перевірці (Розділ 5.3.1). Крім того, офіційні записи, які зберігалися до падіння влади, були знищені під час громадянської війни ... Тоді як Міністерство внутрішніх справ Великої Британії визнало, що "[д]еякі місцеві адміністрації, такі як органи влади Сомаліленду і ПФУ [Перехідний Федеральний Уряд] видають документи (свідоцтва про народження, паспорти тощо), [воно також вказало, що] вони не видаються жодною визнаною на міжнародному рівні владою і не підлягають перевірці" (там само).
...
У своїй доповіді [Комплексна інформаційна система Організації Об'єднаних Націй] також зазначила, що, як правило, особи, які бажають отримати неофіційний паспорт, робитимуть це неофіційно, приїхавши на ринок Бакара та сплативши певну суму (IRIN 04 вересня 2002 року). Аналогічно, у травні 2004 року Міністерство внутрішніх справ Великої Британії зазначило, що "низка сомалійських документів, у тому числі паспорти, можна було легко отримати як у Сомалі, так і в багатьох інших країнах регіону неофіційними каналами. [Т]акі документи часто відкрито продаються на ринках. Отже, будь-які документи, які згідно з твердженнями були видані у Сомалі, не можуть мати суттєвого значення, і їх не слід сприймати як єдине підтвердження особи або громадянства (Велика Британія, травень 2004 року, Розділ 5.3.3)."-7.
__________
-7 https://www.refworld.org/docid/41501c601c.html (востаннє переглянуто 26 лютого2020 року).
70. У публікації Центру інформаційних ресурсів Бюро з питань громадянства та міграції США від 09 травня 2000 року "Сомалі: свідоцтва про народження" зазначено:
"Професор Каліфорнійського державного університету Чіко заявляє, що оскільки у Сомалі після повалення Барре у 1991 році відсутня офіційна система національних органів влади, важко дізнатися, чи видаються наразі свідоцтва про народження громадянам територій, які колись належали до Сомалі, хоча це малоймовірно (23 березня, 26 травня 2000 року). До 1991 року свідоцтва про народження видавались лише у міських районах Сомалі (професор 23 березня 2000 року; науковий співробітник 27 березня 2000 року).
Науковий співробітник CERI у Франції заявляє, що населення часто вдається до придбання документів "на ринку через приватних торговців", оскільки "немає альтернативи", і вони повинні показувати документи, щоб подорожувати (27 березня, 04 квітня 2000 року). За відсутності офіційної влади у Сомалі документи дуже просто отримати на сомалійських ринках, таких як Бакара, Каран і Монополіо у Могадішо, Босасо і Харгейсі, але ці документи призначені для таких цілей, як міжнародні поїздки, і не визнаються у Сомалі (професор 23 березня 2000 року; науковий співробітник 27 березня, 04 квітня 2000 року)."-8.
__________
-8 https://www.refworld.org/docid/51e4fdd34.html (востаннє переглянуто 26 лютого 2020 року).
ПРАВО
I. ПОПЕРЕДНІ ПИТАННЯ
A. Рішення вилучити частини заяв з реєстру справ
1. Перший, третій-сьомий та дев'ятий заявники
71.Представниця заявників повідомила Суд, що у певний момент після того, як перший, третій-сьомий та дев'ятий заявники були звільнені з-під варти у 2012 році, вона втратила з ними зв'язок. Їхнє місцезнаходження невідоме (див. пункт 6).
"1. Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що:
(a) заявник не має наміру далі підтримувати свою заяву; або
(b) спір уже вирішено; або
(c) на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.
Проте Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї.".
73. Суд зазначає, що відповідні заявники були звільнені з-під варти у різні дати у 2012 році. Вони не повідомили свою представницю про своє місцезнаходження та не підтримували з нею зв'язок. Ніщо не свідчить про те, що відповідні заявники не мали можливості це зробити.
74.З огляду на зазначене, відповідно до підпункту "а"пункту 1 статті 37 Конвенції Суд вважає, що відповідні заявники не мають наміру далі підтримувати свою заяву. Також враховуючи, що їхні скарги головним чином аналогічні скаргам, поданим двома іншими заявниками, Суд не вбачає жодних особливих обставин, пов'язаних з повагою до прав людини, як це визначено Конвенцією та протоколами до неї, які вимагають подальшого розгляду справи щодо цих заявників (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Абді Ахмед та інші проти Мальти" (Abdi Ahmed and Others v. Malta), заява № 43985/13, пункти 43-45, від 16 вересня 2014 року).
75.Отже, Суд вирішує на підставі підпункту "а"пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити справу зі свого реєстру справ у частині щодо першого, третього-сьомого та дев'ятого заявників.
76. Отже, термін "заявники" надалі стосуватиметься лише другого та восьмої заявників, якщо прямо не буде зазначено інакше.
2. Другий та восьма заявники
77.Спочатку заявники скаржилися за статтею 3 Конвенції на те, що їм загрожуватиме реальна небезпека бути підданими жорстокому поводженню, якщо вони будуть видворені з України, і що їм не було надано можливості звернутися із заявою про надання статусу біженця або їхні заяви про надання статусу біженця не були розглянуті по суті.
78.Після того, як Уряд держави-відповідача було повідомлено про цю справу, заявники поінформували Суд, що вони не бажали підтримувати зазначені скарги за статтею 3 Конвенції, оскільки їм не загрожувало неминуче видворення. Вони не надали коментарів щодо пов'язаних скарг за статтею 13 Конвенції.
79.Суд вважає, що заявники явно втратили інтерес підтримувати свої первинні скарги за статтею 3 Конвенції щодо ризику їхнього видворення, оскільки ця небезпека зникла. Суд не вважає, що повага до прав людини, як це визначено Конвенцією та протоколами до неї, вимагає подальшого розгляду цієї частини заяви. Отже, на підставі підпункту "а"пункту 1 статті 37 Конвенції її слід вилучити з реєстру справ.
B. Вік другого та восьмої заявників
80.Суд зазначає, що у рамках процедури надання статусу біженця восьма заявниця надала національним органам влади копію свого свідоцтва про народження. З того моменту на підставі цього документа вони ставилися до неї як до неповнолітньої. Органи державної влади прийняли це свідоцтво і не оскаржували його. У зв'язку з цим Суд вважає встановленим, що на момент затримання восьмої заявниці вона була неповнолітньою. Однак ніщо не свідчить про те, що органам державної влади було відомо про це до 11 квітня 2012 року (див. пункт 35), оскільки за результатами обстеження для встановлення віку заявниці від 11 квітня 2012 року було визначено, що їй було щонайменше вісімнадцять років (див. пункт 32).
81.На противагу, щодо другого заявника, то хоча він надав Суду сомалійське свідоцтво про народження, ніщо не свідчить про те, що він надавав його національним органам влади. Численні міжнародні доповіді вказують, що сомалійські документи, які посвідчують особу, та документи про народження є недостовірними (див. пункти 69і 70). За результатами обстеження для встановлення віку заявника було визначено, що йому було щонайменше дев'ятнадцять років (див. пункт 32). За таких обставин Суд вважає, що другий заявник не надав йому переконливих доказів, аби змусити відійти від фактологічних висновків, яких дійшли національні органи влади щодо його віку, вважаючи, що на момент подій він був повнолітнім (щодо відповідних принципів див. рішення у справі "С., В. та А. проти Данії" [ВП] (S., V. and A. v. Denmark) [GC], заява № 35553/12 та 2 інші заяви, пункт 154, від 22 жовтня 2018 року).
82.Восьма заявниця скаржилася на те, що під час тримання під вартою в Україні її було піддано нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню. Вона послалася на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:
"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".
A. Доводи сторін
83. Уряд стверджував, що восьмій заявниці була надана належна медична допомога під час тримання під вартою, у тому числі психологічна допомога, хоча вона сама за нею не зверталася. Надана їй допомога була належною, враховуючи її особливу вразливість як неповнолітньої особи без супроводу, яка шукала притулку.
84.Заявниця стверджувала, що під час тримання під вартою в Україні її було піддано нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню. Зокрема, їй не була надана своєчасна належна медична допомога у зв'язку з її вагітністю, а органи державної влади не доклали жодних зусиль, щоб запобігти її викидню. Заявниці не було надано належної медичної допомоги під час її перебування у лікарні (див. пункт 40), а також психологічної допомоги після її викидня. Згідно з твердженнями заявниці ПТТ, в якому вона трималася більше ніж три тижні, не був призначений або обладнаний для тривалого тримання вагітних жінок. Заявниця також стверджувала, що сам факт тримання її під вартою, незважаючи на її вразливе становище - особливо з огляду на те, що вона була вагітна та неповнолітня,- викликав у неї почуття тривоги та страждань.
B. Оцінка Суду
1. Медична допомога
85.Насамперед Суд зазначає, що незважаючи на постійне представництво її інтересів захисником щонайменше з 30 листопада 2011 року (див. пункти 18, 43 та підпункти (iv)і (v)пункту 46), заявниця не продемонструвала, що коли-небудь доводила до відома національних органів влади скарги на неналежну медичну допомогу, отриману нею у зв'язку з вагітністю та викиднем.
86.Її твердження про затримку в огляді тієї ночі, коли в неї стався викидень, є нечітким (див. пункт 40), нічим не підтверджується та суперечить сказаному нею під час розмови з психологом (див. пункт 43). Ніщо не свідчить про те, що умови її тримання могли призвести до викидня. У зв'язку з цим слід зазначити, що у заявниці вже ставався викидень у її рідній країні (там само).