ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Бугайов проти України" (Заява N 26168/04)
| Страсбург, 29 травня 2008 року |
Переклад офіційний
Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Бугайов проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,
п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),
п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),
п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),
п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),
пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska),
пані З.Калайджієва (Mrs Z.Kalaydjieva), судді,
та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 6 травня 2008 року, винесли таке рішення, що було прийнято того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена проти України за заявою (N 26168/04), поданою до Суду проти України громадянином України Бугайовим Сергієм Івановичем (далі - заявник) 9 червня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.
3. 29 листопада 2006 року Суд вирішив направити Уряду скарги заявника за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 щодо невиконання рішення суду, винесеного на його користь. Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати заяву щодо суті та прийнятності одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився у 1965 році та проживає у м. Лисичанську.
5. 18 жовтня 2000 року Лисичанський міський суд Луганської області виніс рішення, яким зобов'язав Лисичанський ТЕЦ виплатити заявнику 13 270 грн заборгованості із заробітної плати та інших виплат.
6. Це рішення не було оскаржене та набрало законної сили. Для стягнення боргу за рішенням було відкрито виконавче провадження.
7. Неодноразово державні виконавці повідомляли заявника про неможливість стягнути заборгованість в повному обсязі, посилаючись на недостатність коштів у заявника та провадження у справі про банкрутство боржника, яке тривало на той час. Вони також пояснювали, що оскільки державі належить більш ніж 25% акціонерного капіталу боржника, на останнього поширюється дія Закону України від 29 листопада 2001 року "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".
8. 19 січня 2005 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки було встановлено, що заявник отримав всю належну йому за рішенням суду суму заборгованості.
9. Згідно з твердженням заявника частина належної йому суми залишалася невиплаченою.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
10. Відповідне національне законодавство викладене у рішеннях "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пп. 16-19, рішення від 27 червня 2007 року, та "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine), N 58312/00, пп. 25-32, рішення від 20 вересня 2005 року.
ЩОДО ПРАВА
I. МЕЖІ СПРАВИ
11. Суд зауважує, що 3 травня 2007 року після того, як справа була направлена Уряду-відповідачу, заявник додатково поскаржився за статтями 14 та 17 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, посилаючись на факти цієї справи.
12. На думку Суду, нові скарги не є уточненням первинних скарг заявника до Суду, які були направлені Уряду-відповідачу. Таким чином, Суд вважає недоцільним розглядати їх зараз (див. "Пиряник проти України" (Piraynik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, рішення від 19 квітня 2005 року).
A. Щодо прийнятності
13. Заявник скаржився на тривале невиконання рішення суду, винесеного на його користь. Він скаржився за статтею 13 Конвенції. Суд доходить висновку, що вищевказана скарга також має бути розглянута за пунктом 1 статті 6 Конвенції:
Пункт 1 статті 6
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи... незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
14. Уряд надав заперечення щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які Суд вже відхиляв в інших справах (див., серед інших рішень, "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, рішення від 16 грудня 2003 року). Суд відхиляє ці заперечення з тих самих причин.
15. Суд вважає, що скарги заявника порушують питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду по суті. Суд не знаходить підстав для визнання скарг неприйнятними. Відповідно Суд визнає їх прийнятними.
B. Щодо суті
16. Уряд стверджував, що рішення, винесене на користь заявника виконано повністю і що затримка у його виконанні не була нерозумною в світлі обставин справи. Таким чином, Уряд стверджував що у цій справі не було порушено прав заявника за Конвенцією.
17. Заявник висловив заперечення. Він стверджував, що затримка у виплаті перевищила строк, який може вважатись розумним, і що рішення суду не було виконано повністю.
18. Суд нагадує, що 19 січня 2005 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, встановивши, що боржник повністю виконав рішення суду. Заявник не надав доказів стосовно свого твердження, що частина суми не була виплачена, та не вказав точної суми, що підлягала до виплати. Згідно з матеріалами справи заявник також не оскаржив постанови державного виконавця. За цих обставин Суд не має підстав піддавати сумніву твердження Уряду та вважає, що рішення від 18 жовтня 2000 року було виконано (див. "Гавриленко проти України" (Gavrilenko v. Ukraine), N 29439/02, рішення від 16 грудня 2003 року).
19. 3 іншого боку, Суд зауважує, що період виконання рішення, яке розглядається, тривав чотири роки та три місяці.
20. Суд зазначає, що він вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в подібних справах (див., наприклад вищевказане рішення "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), пп. 36-37), та "Анацький проти України" (Anatskiy v. Ukraine), N 10558/03, пп. 21-23, рішення від 13 грудня 2005 року).
21. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатного переконати його дійти іншого висновку у цій справі.
23. За цих обставин Суд не вбачає за необхідне розглядати ту ж саму скаргу за статтею 13 Конвенції, що й за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
24. Заявник також скаржився, що затримка у ви у тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, не встановив жодних ознак порушення статей Конвенції, за якими скаржиться заявник.
26. Відповідно Суд відхиляє цю частину заяви як очевидно необґрунтовану відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
28. Заявник стверджував, що він зазнав матеріальної шкоди у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду, винесеного на його користь. Однак він не міг вказати точну суму. Він також вимагав 10 000 євро моральної шкоди.
29. Уряд висловив заперечення щодо цих вимог.
30. Суд не встановив причинного зв'язку між констатованим порушенням та матеріальною шкодою, яка вимагається. Відповідно Суд відхиляє цю вимогу. Проте Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, присуджує заявнику суму в розмірі 1200 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
31. Заявник також вимагав 1000 євро відшкодування витрат на правову допомогу. Він надав квитанцію із вказаною сумою, підписану його адвокатом, п. С.Медведєвим, та копію договору щодо представництва інтересів заявника.
32. Уряд не погодився з цією вимогою.
33. Відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат у разі, якщо встановлено, що вони були необхідні, фактично понесені та є розумними за розміром. Беручи до уваги наявну інформацію та вищевказані критерії, Суд вважає за доцільне присудити заявнику 600 євро відшкодування судових витрат.
C. Пеня
34. Суд вирішує, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, має дорівнювати граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги заявника за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції щодо тривалого невиконання рішення суду, винесеного на користь заявника, прийнятними, а решту заяви - неприйнятною;
4. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику 1200 (одна тисяча двісті) євро відшкодування моральної шкоди та 600 (шістсот) євро відшкодування судових витрат. Ці суми має бути конвертовано в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнутий із зазначених сум;
(b) після спливу вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 травня 2008 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek) П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen) |
