РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Гавриленко проти України" (Заява N 24596/02)
| Страсбург, 20 вересня 2005 року |
Стане остаточним відповідно до умов параграфа 2 ст. 44 Конвенції. Текст може зазнати редакторських правок.
У справі "Гавриленко проти України"
Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, після наради за зачиненими дверима 30 серпня 2005 року постановляє таке рішення, винесене в цей день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (N 24596/02) проти України, поданою до Суду згідно зі ст. 34 Конвенції про захист прав людини та основних свобод українцем Анатолієм Івановичем Гавриленком (далі - заявник) 1 червня 2002 року.
2. Український уряд був представлений його уповноваженими особами В.Лутковською та З. Бортновською.
3. 02.07.2003 Суд вирішив передати скаргу урядові-відповідачеві. Згідно з параграфом 3 ст. 29 Конвенції Суд прийняв рішення про застосування та розгляд прийнятності й суті заяви одночасно.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився в 1960 році. Нині проживає в Лисичанську Луганської області, Україна.
5. 07.07.99 комісія в трудових спорах двома окремими рішеннями зобов'язала державну шахту "Привольнянська" (далі шахта) виплатити заявникові 1418,27 грн. (приблизно 236 євро) боргів із зарплати.
6. У серпні 1999 року Лисичанська міська виконавча служба розпочала процедуру виконання обох рішень.
7. 02.01.2001 Лисичанський обласний арбітражний суд розпочав процедуру банкрутства проти шахти.
8. 15.02.2002 Лисичанський міський суд зобов'язав шахту виплатити заявникові 2931,63 грн. (приблизно 488 євро) боргів із зарплати.
9. 11.04.2002 виконавча служба розпочала виконавчі процедури за рішенням від 15.02.2002.
10. Відповідно до свідчень уряду 28.11.2003 4259,90 грн. було переказано на банківський рахунок заявника.
11. Відповідно до свідчень заявника йому не виплатили всю суму, призначену рішеннями. Невиплачений борг становив 42,6 грн. (приблизно 7 євро).
12. 01.12.2003 виконавча служба припинила виконавчі процедури за рішеннями від 07.07.99 та 15.02.2002, оскільки ці рішення було повністю виконано.
13. Заявник не оскаржував у національних судах рішення виконавчої служби від 01.12.2003.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО
14. Відповідне національне право викладено в рішенні у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004, заява N 67534/01, параграфи 16-18.
ПРАВО
15. Заявник нарікав на невиконання органами державної влади повністю і в належні строки рішення комісії в трудових спорах від 07.07.99 та рішення Лисичанського міського суду від 15.02.2002. Він посилався на параграф 1 ст. 6 Конвенції, що зазначає таке:
"Кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків... на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом".
I. ПРИЙНЯТНІСТЬ
1. Статус заявника як жертви
16. Уряд наголошував, що, оскільки оскаржувані рішення були виконані державними органами повністю, заявник не може більше вважатися жертвою порушення його прав за параграфом 1 ст. 6 Конвенції. Уряд пропонував визнати заяву неприйнятною або виключити її зі списку реєстрації судових справ.
17. Заявник не погодився. Зокрема, він стверджував, що рішення були виконані не повністю.
18. Суд вказує, що зі свідчень сторін не є чітко зрозумілим, чи були рішення виконані повністю. Однак він вважає, що рішення були виконані до 01.12.2003, зважаючи на той факт, що в цей день виконавча служба проголосила, що кошти, призначені заявникові рішеннями, виплачено повністю, а заявник не оскаржив це твердження в національних судах.
19. Однак той факт, що рішення на користь заявника були виконані, не позбавляє заявника його статусу жертви щодо періоду, впродовж якого судові рішення залишалися невиконаними (див. рішення у справі Ромашова, параграфи 26-27). Відповідно, Суд відхиляє попередні заперечення уряду.
2. Вичерпання національних засобів
20. Далі уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів захисту, оскільки не оскаржив у національних судах дії чи бездіяльність виконавчої служби.
21. Заявник не погодився.
22. Суд вважає, що з огляду на його висновки в подібних рішеннях заперечення уряду мають бути відхилені (див. рішення у справі Ромашова, параграфи 30-33).
3. Висновок
23. Суд вважає, що скарга заявника за параграфом 1 ст. 6 Конвенції щодо зволікання з виконанням рішення комісії в трудових спорах від 07.07.99 та рішення Лисичанського міського суду від 15.02.2002 порушує питання факту та права за Конвенцією, визначення яких вимагає вивчення суті. Він не вбачає підстав для проголошення заяви неприйнятною.
II. СУТЬ
24. У своїх коментарях уряд запропонував аргументи, подібні до аргументів у справі "Ромашов проти України", стверджуючи, що порушення параграфа 1 ст. 6 Конвенції не було (див. рішення у справі Ромашова, параграф 37).
25. Заявник не погодився.
26. Суд зауважує, що рішення комісії в трудових спорах від 07.07.99 та рішення Лисичанського міського суду від 15.02.2002 залишалися невиконаними понад чотири роки і чотири місяці та один рік і десять місяців відповідно.
27. Суд нагадує, що він часто встановлював порушення параграфа 1 ст. 6 Конвенції у справах, у яких порушувалися подібні питання (див. рішення у справі Ромашова, параграф 45).
28. Вивчивши всі матеріали, які були в його розпорядженні, Суд вважає, що уряд не запропонував жодного факту чи аргументу, який би переконав Суд дійти іншого висновку в поточній справі. Таким чином, мало місце порушення параграфа 1 ст. 6 Конвенції.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода та судові витрати
30. Заявник вимагав 4046 грн. (приблизно 674 євро) компенсації матеріальної шкоди та 20000 грн. (приблизно 3328 євро) компенсації моральної шкоди. Він також вимагав 348,30 грн. (приблизно 58 євро) відшкодування на переклад та поштові витрати, яких зазнав у національних та конвенційних процедурах.
31. Уряд доводив, що заявник не підтвердив тих сум, які вимагалися як компенсація матеріальної та моральної шкоди, і запропонував, що встановлення порушення буде достатньою сатисфакцією. Стосовно вимог про відшкодування витрат на переклад та поштових витрат уряд погодився, що вони обґрунтовані й виправдані.
32. Зробивши свою оцінку на справедливій основі, як того вимагає ст. 41 Конвенції, Суд вважає розумним призначення заявникові загальної суми 2150 євро на покриття всіх його вимог.
B. Відсотки в разі несвоєчасної сплати
33. Суд вважає за необхідне, щоб відсотки в разі несвоєчасної сплати ґрунтувалися на офіційному обмінному курсі Європейського центрального банку, до якого має бути додано 3%.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОСТАЙНО:
1. Проголошує заяву прийнятною.
3. Постановляє:
a) держава-відповідач повинна сплатити заявникові впродовж трьох місяців з дати, коли рішення стає остаточним відповідно до параграфа 2 ст. 44 Конвенції, 2150 (дві тисячі сто п'ятдесят) євро матеріальної та моральної шкоди і судових витрат, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом, що діє на день винесення цього рішення, та будь-які податки, що можуть вимагатися;
b) після сплину вищевказаних трьох місяців до дати виплати на вказані суми мають сплачуватися відсотки за несвоєчасну сплату плюс 3% за офіційним курсом Європейського центрального банку.
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Викладено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 20 вересня 2005 року згідно з параграфами 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
