• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Справа "Салов проти України" (Заява N 65518/01)

Рада Європи, Міжнародні суди, Європейський суд з прав людини | Рішення, Справа від 06.09.2005
Реквізити
  • Видавник: Рада Європи, Міжнародні суди, Європейський суд з прав людини
  • Тип: Рішення, Справа
  • Дата: 06.09.2005
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Рада Європи, Міжнародні суди, Європейський суд з прав людини
  • Тип: Рішення, Справа
  • Дата: 06.09.2005
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Друга Секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Салов проти України" (Заява N 65518/01)
Страсбург, 6 вересня 2005 року
Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у статті 44 параграфа 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Салов проти України",
Європейський Суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
пан Дж.-П.Коста (J.-P.Costa), голова,
пан І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),
пан Р.Тюрмен (Mr R.Turmen),
пан К.Юнгвірт (K.Jungwiert),
пан В.Буткевич (V.Butkevych),
пан М.Угрехелідзе (M.Ugrehelidze),
пані А.Мулароні (A.Mularoni), судді,
і пан С.Нейсміт (Mr S.Naismith), заступник секретаря секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 22 березня 2005 року та 5 липня 2005 року,
виносить таке рішення, яке було прийняте у останній з зазначених днів:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена Судом за заявою (N 65518/01) проти України, поданою 26 січня 2000 р. громадянином України паном Сергієм Петровичем Саловим ("заявником"), відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини ("Конвенції").
2. Заявника представляли в Суді пан В.Агєєв і пан А.Федур - адвокати, що практикують в Україні, а також пан С.Дуніковський - адвокат, що практикує в Нантеррі. Уряд України ("Уряд") був представлений його Уповноваженими пані Зоряною Бортновською та її наступницею пані Валерією Лутковською.
3. Посилаючись на параграф 3 статті 5 Конвенції, заявник стверджував, що він не був негайно доставлений до судді або до іншої службової особи для вирішення питання щодо його арешту. Крім того, він скаржився на порушення свого права на справедливий судовий розгляд, зокрема, на недотримання принципів "верховенства права" і "правової певності", оскільки президія обласного суду скасувала постанову районного суду від 7 березня 2000 р., відповідно до якої його справа направлялася на додаткове розслідування. Заявник стверджував, що мало місце порушення параграфа 1 статті 6 Конвенції. Посилаючись на статтю 10 Конвенції, заявник скаржився на порушення свого права одержувати і поширювати інформацію. Зокрема, він заявляв, що не знав, чи була достовірна інформація про смерть кандидата пана Леоніда Даниловича Кучми, опублікована в номері газети "Голос України", оскільки він не мав точної інформації про стан здоров'я останнього. Він наполягав на тому, що за будь-яких обставин повідомлення такої інформації третій стороні не повинне каратися п'ятьма роками позбавлення волі. Він скаржився також на його утримання протягом одинадцяти днів у Донецькому ізоляторі тимчасового утримання і на позбавлення його ліцензії на право заняття адвокатською діяльністю.
4. Заяву було передано до Другої секції Суду (параграф 1 правила 52 Регламенту Суду. В рамках цієї секції відповідно до параграфа 1 правила 26 Регламенту Суду було створено палату для розгляду цієї справи (параграф 1 статті 27 Конвенції.
5. Рішенням від 27 квітня 2004 р. Суд оголосив заяву частково прийнятною.
6. Заявники й Уряд надали свої письмові зауваження щодо суті справи (параграф 1 правила 59 Регламенту Суду).
7. 1 листопада 2004 р. Суд змінив склад своїх Секцій (параграф 1 правила 25 Регламенту Суду. Ця справа була передана до ведення новоствореної Другої Секції (параграф 1 правила 52 Регламенту Суду).
8. Слухання проводилися публічно у палаці прав людини у Страсбурзі 22 березня 2005 р. (параграф 3 правила 59 Регламенту Суду).
Перед Судом постали:
(a) з боку Уряду
пані В.Лутковська, заступник Міністра юстиції, Уповноважений,
пані О.Бартовщук, начальник відділу, апарат Уповноваженого,
пані Т.Тоцька, заступник начальника відділу, Міністерство юстиції, Радники;
(b) з боку заявника
пан С.Салов, Заявник,
пан В.Агєєв, Адвокат,
пан А.Федур,
пан С.Дуніковський, Радники.
9. Суд заслухав виступ самого заявника, пана Агєєва та пані Лутковської.
ФАКТИ
10. Заявник - громадянин України 1958 р. н. У цей час проживає в Донецьку. Юрист, займається адвокатською діяльністю в Україні.
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
A. Кримінальне провадження у справі заявника
11. 31 липня 1999 р. заявник був зареєстрований Центральною виборчою комісією як довірена особа кандидата у Президенти України О.О.Мороза. У той час останній був лідером Соціалістичної партії України.
12. 31 жовтня 1999 р. прокуратура Київського району м. Донецька ("прокуратура Київського району") порушила кримінальну справу проти заявника за фактом перешкоджання здійсненню виборчого права громадян (п. 2 статті 127 Кримінального кодексу України - "КК").
13. 1 листопада 1999 р. заявник був затриманий за поширення неправдивої інформації про нібито смерть кандидата в Президенти, на той час чинного Президента Леоніда Даниловича Кучми. Стверджувалося, що заявник поширював цю інформацію 30 і 31 жовтня 1999 р. - у формі заяви спікера Верховної Ради (Парламенту України), опублікованої в спеціальному загальнонаціональному випуску газети Верховної Ради "Голос України". У розповсюджуваній заявником статті йшлося про таке:
"Голос України" / газета Верховної Ради України / Спеціальний випуск, 29 листопада 1999 р. / безкоштовний номер
Звернення Верховної Ради України до громадян України:
Ми, члени Верховної Ради України, змушені звернутися до вас у цьому спеціальному випуску парламентської газети через надзвичайну ситуацію, що склалася на Україні. Фактично в країні відбувся державний переворот, але правда про нього ретельно ховається від народу. Нас обманюють! Людина, що з'являлася на телебаченні і роз'їжджала по країні на минулому тижні в якості, нібито, Президента України Л.Д.Кучми, зовсім не той, за кого він себе видає. Він - лише двійник Президента, якого кримінальне оточення Кучми використовує для обману людей у ході президентських виборів, щоб втримати владу у своїх руках. Дійсний Президент України Леонід Кучма помер 24 жовтня 1999 р. у Києві від гострої серцевої недостатності, викликаної міокардіодистрофією внаслідок алкогольної інтоксикації. Тіло його було кремоване в найсуворішій таємниці, а прах - вивезений за кордон. Влада фактично виявилася захоплена групами Рабіновичів, Волкових, Кобзонів і Пінчуків.
Людей залякують, примушуючи голосувати за несправжнього Кучму. По відношенню до опозиційних кандидатів розгорнута найжорстокіша інформаційна блокада. Верховна Рада України повідомляє, що вона бере на себе контроль за президентськими виборами. Кожен випадок незаконного звільнення й інших переслідувань, пов'язаних з виборами осіб, буде кваліфікуватися як карний злочин. Ми доводимо це до відома керівництва комерційних компаній, медичних і освітніх установ.
Могутня пропагандистська машина, націлена на обман людей, почала свою роботу. Влада в Україні узурпована.
Верховна Рада повідомляє, що єдиним легітимним джерелом влади в державі є Парламент України.
Верховна Рада закликає всіх громадян України не допустити зриву президентських виборів або оголошення їх незаконними, що приведе до встановлення в Україні фашистського режиму.
Спікер Верховної Ради України О.Ткаченко"
14. Слідом за арештом заявника прокуратура Київського району провела формальне досудове слідство у справі за обвинуваченнями, висунутими проти нього.
15. 3 листопада 1999 р. прокуратура Київського району вирішила взяти заявника під варту за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого п. 2 статті 127 КК (див. параграф 41 нижче). Заявник був поміщений в ізолятор тимчасового утримання Донецької області. Він знаходився там до 10 листопада 1999 р.
16. 5 листопада 1999 р. заявникові було пред'явлено офіційне обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого п. 2 статті 127 КК (див. параграф 41 нижче). Прокуратура кваліфікувала його дії як дії, вчинені посадовою особою.
17. 10 листопада 1999 р. заявник подав клопотання у Ворошиловський районний суд м. Донецька (датоване 6 листопада 1999 р.) про звільнення його з-під варти. 17 листопада 1999 р. суд відхилив його клопотання.
18. 11 листопада 1999 р. заявник був переведений до слідчого ізолятора N 5 м. Донецька.
19. 16 листопада 1999 р. заявник пройшов медичний огляд. У нього було виявлено бронхіт та гіпертонію другого ступеня. Медична комісія рекомендувала госпіталізувати заявника.
20. 22 листопада 1999 р. прокуратура Київського району завершила досудове слідство у справі заявника і передала справу до суду.
21. 25 листопада 1999 р. справа була передана в суд. 10 грудня 1999 р. Куйбишевський районний суд м. Донецька ("Районний суд") виніс постанову про віддання заявника до суду за обвинуваченнями у перешкоджанні здійсненню громадянами їхніх виборчих прав, у порушенні п. 2 статті 127 КК (див. пункт 41 нижче). Крім того, суд вирішив не звільняти його з-під варти.
22. У ході судового розгляду 7 березня 2000 р. суддя Т. Районного суду постановив направити кримінальну справу на додаткове розслідування. Він запропонував прокуратурі переглянути запобіжний захід, обраний щодо заявника, і перекваліфікувати висунуті проти нього обвинувачення. Зокрема, суд вказав:
"... ні в обвинуваченні, ні в обвинувальному висновку органами слідства не вказано, який вплив мали дії Салова С.П. на вибори чи який вплив він хотів здійснити...
З матеріалів справи видно, що заявник розповсюдив фальшивий спецвипуск газети "Голос України" лише серед п'яти громадян, інших даних щодо дій Салова С.П. з метою вплинути на право громадян в здійсненні їхнього виборчого права ні органами слідства, ні в судовому засіданні не установлено...
Органами слідства недостатньо встановлено, чи є дії Салова С.П. кримінальним злочином...
Органами слідства не розглянуто питання, чи дії заявника можна кваліфікувати як злочин, передбачений ст. 125 ч. 2 КК України ... чи його дії можуть бути кваліфіковані як розповсюдження неправдивих відомостей про інших осіб (Кучму Л.Д.)... на підставі мотивів, що не пов'язані з проведенням виборів. ...
Суд вважає, що органами слідства було проведено недостатнє попереднє слідство, і це не може бути виправлено в судовому засіданні, ... суд не може засудити С.П. Салова за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, до того часу, поки його дії не будуть перекваліфіковані під час додаткового розслідування..."
23. 30 березня 2000 р. заступник прокурора Донецької області вніс до президії Донецького обласного суду ("Президія") протест на постанову від 7 березня 2000 р. та вимагав переглянути справу заявника в порядку нагляду. Він також наполягав на скасуванні постанови від 7 березня 2000 р., відповідно до якої справа направлялася на додаткове розслідування.
Заступник прокурора стверджував, що існує достатньо доказів на підтвердження того, що заявник перешкоджав здійсненню громадянами їхніх виборчих прав (п. 2 статті 127 КК). У той же день канцелярія суду зареєструвала надходження протесту.
24. 5 квітня 2000 р. Президія в складі голови Л. В. І. і суддів Р. Л. П., П. Л. В., Р. Л. І., М. М. І. і Б. А. М., у присутності прокурора, скасувала постанову від 7 березня 2000 р. і направила справу на новий розгляд. Зокрема, Президія вказала, що Районний суд повернув справу на додаткове розслідування, не провівши ретельного вивчення пред'явленого обвинувачення і необхідних ознак actus rea (винуватої дії) і mens rea (вини) злочину, в якому звинувачувався заявник. Суд також не вказав, які конкретні слідчі дії належало провести стороні обвинувачення. Президія вирішила не звільняти заявника з-під варти. Зокрема, суд вказав:
"... Визнаючи, що в діях Салова С.П. може бути склад злочину, передбаченого ст. 125 ч. 2 КК України, суд в порушення вимог ст. 22 КПК України сам не з'ясував істотні для такого висновку обставини. При цьому суд не з'ясував направленість умислу підсудного на скоєння вказаних в обвинуваченні дій, тоді як органи попереднього слідства визнали, що умисел Салова С.П. був направлений на скоєння зовсім іншого злочину. Суд не спростував це і необгрунтовано дійшов висновку про можливість в діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України".
25. 24 квітня 2000 р. Районний суд відхилив подане адвокатом заявника клопотання про направлення справи на додаткове розслідування. Він також відхилив клопотання заявника про звільнення його з-під варти.
26. 1 червня 2000 р. районний суд відхилив ще одне клопотання про звільнення заявника.
27. 16 червня 2000 р. Районний суд змінив запобіжний захід, обраний щодо заявника, на підписку про невиїзд.
28. 6 липня 2000 р. Районний суд під головуванням судді Т., що брав участь у слуханні справи 7 березня 2000 р., визнав заявника винним у перешкоджанні, шляхом обману, здійсненню громадянами своїх виборчих прав, з метою вплинути на результати виборів Президента України. Районний суд присудив заявнику п'ять років умовного позбавлення волі, з дворічним випробувальним терміном в зв'язку з тим, що дії Салова "не спричинили фактичних серйозних наслідків". Крім того, він наклав на заявника штраф у розмірі 170 українських гривень(1). Районний суд ухвалив таке:
---------------
(1) 32,82 Євро.
"У жовтні 1999 року С.П.Салов отримав від осіб, які не були встановлені у ході слідства, у невстановленому місці екземпляри фальсифікованого видання газети Верховної Ради України "Голос України" від 29 жовтня 1999 року, яке містило звернення Верховної Ради України до громадян України від імені голови ВРУ Ткаченка О.О. з інформацією щодо кандидата в Президенти України Кучми Л.Д., зокрема, про його смерть..., а також щодо державного перевороту, здійсненого людьми з кримінального оточення Кучми Л.Д. ... Згадане видання містило також заклик від імені ВРУ до всіх громадян України не допустити зриву президентських виборів... і, відповідно, встановлення в Україні фашистського режиму...
Усвідомлюючи неправдивий характер інформації, яка містилась у згаданому виданні.., Салов С.П. вирішив поширити вказані друковані видання серед виборців Київського району м. Донецька з метою перешкодити здійсненню їхнього виборчого права і, таким чином, вплинути на результати президентських виборів...
Відповідно до висновку судово-криміналістичної експертизи... спецвипуски в кількості восьми екземплярів були копіями оригінальної версії, текст якої був надрукований з використанням сучасної комп'ютерної техніки...
Перешкоджання здійсненню громадянином України його виборчих прав полягає в діях підсудного Салова С.П., які були спрямовані на перешкоджання, відносно громадян, брати участь у виборах, а обман полягає в тому, що він поширював серед громадян завідомо неправдиві відомості про смерть Кучми Л.Д., що могло вплинути на результати виборів, оскільки такі відомості, в які могла повірити частина громадян, призвели б їх до висновку не голосувати за цього кандидата в Президенти... у зв'язку з його смертю..."
29. 15 вересня 2000 р. Донецький обласний суд у складі суддів Д. А. Д., Г. Г. і Д. А. В. залишив вирок суду від 6 липня 2000 р. без змін.
30. 3 листопада 2000 р. і 9 лютого 2001 р., відповідно, обласний суд і Верховний Суд України відхилили скарги заявника і його вимогу про перегляд вироку суду в порядку нагляду за необґрунтованістю.
31. 22 листопада 2000 р. Донецька обласна кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури анулювала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (N 1051, видане 17 грудня 1997 р.). Вона обґрунтувала своє рішення фактом засудження заявника 6 червня 2000 р.
32. Після складання іспиту в Донецькій обласній кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури і сплати 1200 українських гривень(2) заявник одержав 23 квітня 2004 р. нове свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю (N 1572). Скласти іспит йому дозволили після того, як була погашена його судимість.
---------------
(2) 194,73 Євро.
2. Провадження щодо компенсації шкоди за незаконне тримання в ізоляторі тимчасового утримання
33. У липні 2000 р. заявник подав позов до Ворошиловського районного суду м. Донецька проти прокуратури м. Донецька та Управління МВС України в Донецькій області, вимагаючи компенсацію моральної та матеріальної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного 10-денного перебування в 1999 р. в ізоляторі тимчасового утримання. Зокрема, він вказував, що його повинні були утримувати в слідчому ізоляторі, а не в ізоляторі тимчасового утримання, тому що він проходив по кримінальній справі як обвинувачений.
34. 15 червня 2001 р. Ворошиловський районний суд м. Донецька частково задовольнив його вимоги. Він також зобов'язав прокуратуру м. Донецька і Управління МВС України в Донецькій області виплатити заявникові 3000 українських гривень (500 Євро).
35. 22 листопада 2001 р. Донецький обласний апеляційний суд ухвалив, що відповідальність за виплату заявникові компенсації несе не прокуратура або Міністерство внутрішніх справ, а Державне казначейство. У зв'язку з цим він зобов'язав Управління Державного казначейства в Донецькій області виплатити заявникові 3000 українських гривень (500 Євро) як компенсацію матеріальної та моральної шкоди.
36. За твердженням заявника, зазначена компенсація йому виплачена не була.
B. Відповідне внутрішнє законодавство
37. Відповідні положення Конституції України встановлюють:
Стаття 29 "Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом".
Стаття 34 "Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожний має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або іншим способом за своїм вибором. Здійснення цих прав може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або суспільного порядку з метою попередження безладів або злочинів, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для попередження розголошення інформації, отриманої конфіденційно, або для підтримки авторитету і неупередженості правосуддя".
Стаття 121 Прокуратура України є єдиною системою, на яку покладаються:
1) підтримка державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за дотриманням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове розслідування;
4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян".
Стаття 122 "Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, що призначається на посаду за згодою Верховної Ради України і звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може виразити недовіру Генеральному прокуророві України, що призводить до його відставки з посади. Термін повноважень Генерального прокурора України - п'ять років".
Стаття 124 "Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами або посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі..."
2. Закон України "Про судоустрій" від 5 червня 1981 р.
38. Відповідні положення Закону України "Про судоустрій" від 5 червня 1981 р., із змінами й доповненнями, чинні на момент подій у справі, передбачали таке:
Стаття 30. Склад Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів
"Верховний Суд Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські суди діють в складі:
1) президії суду;
2) судової колегії в цивільних справах;
3) судової колегії в кримінальних справах".
Стаття 31. Повноваження Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів
"Верховний Суд Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські суди:
розглядає у межах своїх повноважень справи як суд першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і в зв'язку з нововиявленими обставинами;
здійснюючи нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрайонних (окружних) судів, також вивчає і узагальнює судову практику, аналізує судову статистику;
здійснює інші повноваження, надані йому законодавством".
Стаття 32. Президія Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів
"Президія Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів утворюється у складі голови, заступників голови і суддів у кількості, що визначається Президією Верховної Ради України за поданням Голови Верховного Суду України та Міністра юстиції України...
Участь прокурора Республіки Крим, прокурора області, міст Києва і Севастополя в засіданні президії Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських судів при розгляді судових справ є обов'язковою".
Стаття 33. Повноваження президії Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів
"Президія Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів:
1) у межах своїх повноважень розглядає справи в порядку нагляду і в зв'язку з нововиявленими обставинами;
2) затверджує за поданням голови суду склад судової колегії в цивільних справах і судової колегії в кримінальних справах;
3) розглядає матеріали вивчення і узагальнення судової практики і аналізу судової статистики;
4) заслуховує звіти голів судових колегій про діяльність колегій, розглядає питання роботи апарату суду;
5) подає допомогу районним (міським), міжрайонним (окружним) судам у правильному застосуванні законодавства;
6) здійснює інші повноваження, надані їй законодавством".
Стаття 34. Порядок роботи президії Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів
"Засідання президії Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів проводяться не менш як два рази на місяць.
Засідання президії є правомочними при наявності більшості членів президії.
Постанови президії приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів членів президії, які беруть участь у голосуванні.
Постанови президії підписуються головою суду".
Стаття 37. Голова Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів
"Голова Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів:
... 9) керує організацією роботи судових колегій; керує роботою апарату суду;
... 11) спільно з Міністром юстиції Республіки Крим, начальником управління юстиції обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій за погодженням з Головою Верховного Суду України, Міністром юстиції України представляє кандидатів для обрання суддями районних (міських) судів;..."
3. Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р. (чинний на час подій)
39. Стаття 7 цього Закону передбачає, що суддею може стати будь-який громадянин України, який досяг на день обрання 21 року, має, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років. Відповідно до статті 9 (3), вперше судді обираються на п'ять років, після здачі іспиту кваліфікаційній комісії суддів та рішення відповідного місцевого органу. Відповідно до статей 33 та 34 цього Закону підставами для порушення дисциплінарного провадження щодо судді може бути подання Голови обласного суду.
40. Згідно статей 6 і 7 цього Закону, кваліфікаційні комісії мали право порушувати дисциплінарні провадження і виносити висновки про можливість обрання кандидата на посаду судді районного суду і про обрання судді на новий строк повноважень після закінчення первинного п'ятирічного терміну. Вони могли також вимагати проведення атестації судді, пропонованого на підвищення в суддівському або адміністративному ранзі, або оцінки його правових знань. Голови обласних судів могли вимагати від кваліфікаційних комісій підтвердження або оцінки знань і кваліфікації суддів. Відповідно до статей 32 і 33 Закону, голови судів вищої інстанції мали право порушувати дисциплінарне провадження щодо суддів районних судів.
5. Глава IV Кримінального кодексу України (витяги): Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина
41. У відповідних положеннях статті 127 Кримінального кодексу передбачається:
Перешкоджання здійсненню виборчого права чи роботі виборчої комісії
"Перешкоджання здійсненню громадянином України його виборчих прав або роботі виборчої комісії, вчинене з метою вплинути на результати виборів, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
Ті ж діяння, вчинені шляхом підкупу, обману, або поєднані з пошкодженням майна або з застосуванням насильства до громадянина, який здійснює свої виборчі права, або члена виборчої комісії чи їх близьких родичів, або з погрозою застосувати таке насильство чи знищити майно, а так само вчинені за попереднім зговором групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою посадовою особою з використанням влади або посадового становища, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років".
42. У відповідних положеннях Кодексу України про адміністративні порушення говориться:
Стаття 186-2. Порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів
"Публічні заклики або агітація за бойкотування виборів Президента України або народного депутата, опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата в Президенти України або депутати, а так само агітація за або проти кандидата в день виборів -
тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".
7. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 р. (щодо повернення справи на додаткове розслідування)
43. У відповідних положеннях розділу III Глави 23 Кримінально-процесуального кодексу говориться:
Стаття 242. Питання, які з'ясовуються при відданні обвинуваченого до суду
"Судді одноособово чи суд у розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясувати щодо кожного з обвинувачених такі питання:
... 5) чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;
... 7) чи правильно обрано запобіжний захід щодо обвинуваченого; ..."
Стаття 244. Рішення суду в розпорядчому засіданні чи судді одноособово
Суд в розпорядчому засіданні чи суддя одноособово виносить одне з таких рішень:
... 2) про повернення справи на додаткове розслідування;..."
Стаття 246. Повернення справи на додаткове розслідування з розпорядчого засідання
"Суд у розпорядчому засіданні повертає справу на додаткове розслідування у випадках:
1) істотної неповноти або неправильності проведеного дізнання чи попереднього слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні;
2) істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону;
3) наявності в справі підстав для пред'явлення притягнутій до відповідальності особі обвинувачення, яке їй до цього не було пред'явлено;
... При поверненні справи на додаткове розслідування суд зобов'язаний зазначити в ухвалі, які саме обставини повинні бути з'ясовані при додатковому розслідуванні і які слідчі дії при цьому повинні бути проведені.
... суд зобов'язаний вирішити питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого..."
Стаття 252. Внесення окремого подання і скарги на ухвалу розпорядчого засідання і постанову судді
"На ухвалу розпорядчого засідання і постанову судді прокурор має право у семиденний строк з дня їх винесення внести до вищестоящого суду окреме подання..."
Стаття 273. Порядок винесення ухвал у судовому засіданні
"В усіх питаннях, які вирішуються судом під час судового розгляду, суд виносить ухвали. Ухвали про направлення справи для провадження додаткового розслідування, про порушення справи по новому обвинуваченню або щодо нової особи, про закриття справи, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, про застосування заходів безпеки, про відводи і про призначення експертизи, а також окремі ухвали виносяться судом у нарадчій кімнаті і викладаються у вигляді окремого документа, який підписується всім складом суду...
При одноособовому розгляді справи в зазначених у цій статті випадках суддя виносить постанови".
Стаття 274. Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді
"Під час розгляду справи суд, при наявності до того підстав, може своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного..."
Стаття 281. Направлення справи на додаткове розслідування
"Повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності попереднього слідства може мати місце як за ініціативою суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Якщо виникне питання про повернення справи на додаткове розслідування, суд, вислухавши думку прокурора та інших учасників судового розгляду, вирішує це питання мотивованою ухвалою, а суддя - постановою в нарадчій кімнаті.
Після додаткового розслідування справа направляється до суду в загальному порядку.
Ухвала (постанова) про направлення справи на додаткове розслідування оскарженню не підлягає, але прокурор може внести на неї окреме подання".
Стаття 354. Оскарження ухвал суду і постанов судді, внесення на них подань прокурора
"Прокурор має право внести окреме подання на ухвалу суду чи постанову судді.
Підсудний, його захисник і законний представник, а також потерпілий і його представник... мають право у семиденний строк з дня одержання копій ухвали суду і постанови судді подавати на них скарги.
Подача окремої скарги чи внесення подання зупиняє виконання ухвали".
44. У відповідних положеннях Глави 31 Кримінально-процесуального кодексу передбачається таке:
Стаття 384. Особи, які мають право опротестувати вироки, ухвали і постанови суду, що набрали законної сили
"Перегляд у порядку нагляду вироку, ухвали і постанови суду, що набрали законної сили, допускається лише за протестом того прокурора...
Протести мають право приносити:
... 2)... прокурор області... - на вироки, ухвали і постанови районних (міських) судів..."
Стаття 385. Строки перегляду в порядку нагляду вироку, ухвали і постанови суду
"Перегляд у порядку нагляду обвинувального вироку, ухвали і постанови суду в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин, через м'якість покарання або з інших підстав, що тягнуть за собою погіршення становища засудженого, а також виправдувального вироку або ухвали чи постанови суду про закриття справи допускається лише протягом року після набрання ними законної сили.
Перегляд у порядку нагляду обвинувального вироку, ухвали і постанови суду з інших підстав строком не обмежується".
Стаття 391. Розгляд справи в порядку нагляду
"На засідання суду, що розглядає справу в порядку нагляду, для дачі пояснень можуть бути запрошені засуджений, виправданий, їх захисники... Запрошеним на засідання особам забезпечується можливість ознайомлення з протестом".
Стаття 393. Результати розгляду справи в порядку нагляду
"В результаті розгляду справи в порядку нагляду суд може: ... скасувати вирок... і закрити справу або передати її на нове розслідування чи новий судовий розгляд;..."
Стаття 395. Обов'язковість вказівок наглядної інстанції
"Вказівки суду, який розглядає справу в порядку нагляду, є обов'язковими при додатковому розслідуванні і при повторному розгляді справи судом".
6. Закон України "Про вибори Президента України" від 1999 року
45. У відповідних положеннях Закону України "Про вибори Президента України" говориться:
Стаття 50. Відповідальність за порушення виборчого законодавства
"1. Особи, які перешкоджали шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або в інший спосіб вільному здійсненню громадянином України права обирати і бути обраним, вести передвиборну агітацію, а також голова, заступник голови, секретар і члени виборчих комісій, посадові чи службові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, які вчинили підлог виборчих документів, завідомо неправильний підрахунок голосів виборців, порушили таємницю голосування, допустили інше порушення цього Закону, несуть відповідальність, встановлену законом.
2. До відповідальності, встановленої законом, притягаються також особи, які опублікували чи поширили в інший спосіб завідомо неправдиві відомості про кандидата".
7. Застереження, яке міститься в ратифікаційній грамоті від 11 вересня 1997 року (поширюється на період від 11 вересня 1997 року до 28 липня 2001 року)
46. Відповідні положення застереження були викладені в рішенні Суду у справі "Невмержицький проти України" (заява N 54825/00, параграф 56, рішення від 5 квітня 2005 року).
8. Додаток до застереження, який був переданий до Генерального Секретаря під час зберігання ратифікаційної грамоти від 11 вересня 1997 року
47. Відповідні перехідні положення Конституції України викладені в зазначеному вище рішенні у справі Невмержицького.
9. Постанова Пленуму Верховного Суду України N 10 від 30 вересня 1994 року "Про деякі питання, що виникають при застосуванні судами законодавства, яке передбачає оскарження до суду санкції прокурора на арешт"
48. У відповідній постанові Пленуму Верховного Суду України говориться:
"... Роз'яснити, що відповідно до статті 236-3 Кримінально-процесуального кодексу України, до суду може бути оскаржено лише санкцію прокурора на арешт підозрюваного або обвинуваченого, а не рішення слідчого, органу дізнання про застосування як запобіжного заходу взяття під варту чи продовження строку тримання під вартою..."
10. Рішення Конституційного Суду України від 24 липня 1999 р. (N 6-рп)
49. У своєму рішенні Конституційний Суд визнав неконституційність дій Кабінету Міністрів при прийнятті ним 22 березня 1999 р. постанови N 432 про скорочення в 1999 р. витрат державного бюджету на видатки: Верховного Суду - на 40%, обласних судів - на 7,5%, районних (і міських) судів - на 6,8%, Вищого арбітражного суду - на 26,4%, арбітражних судів - на 19,4% і військових судів - на 15,5%. Відповідно до інформації, опублікованої Міністерством юстиції (відповідальним за функціонування судової системи на той час), ці витрати покривали видатки судів першої інстанції на 51,6% і видатки обласних судів на 62,8%. Конституційний Суд вирішив, що постанова N 432 робить фінансовий тиск на суди і порушує право громадян на судовий захист.
11. Відповідні рішення Ради суддів України (щодо призначення і обрання суддів)
50. Рада суддів у своєму рішенні N 13 від 12 грудня 2000 р. вказала, що існуючий порядок обрання і призначення кандидатів на суддівські посади, затверджений Міністерством юстиції, Вищою радою юстиції і судово-кваліфікаційних комісій, суперечить задачі формування висококваліфікованого суддівського корпусу, здатного вершити правосуддя ефективно і незалежно.
51. 12 грудня 2000 р. Рада суддів прийняла Постанову N 10, де вказала, що рішення Кабінету Міністрів про зменшення платні суддівському персоналу суперечать принципові незалежності системи судових органів.
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 ПАРАГРАФ 3 КОНВЕНЦІЇ
A. Доводи сторін
52. Скаржник скаржився на те, що він утримувався під вартою незаконно протягом 18 днів без будь-якої юридичної перевірки затримання. Це тривало з 1 листопада 1999 р., дня арешту заявника, до 17 листопада 1999 р., дня, коли Ворошиловський районний суд м. Донецька розглянув його скарги. Він скаржиться на порушення параграфа 3 статті 5 Конвенції, відповідно до якої:
"Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту c пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд впродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання".
1. Доводи Уряду
53. Уряд стверджував, що заявник утримувався під вартою згідно санкції прокурора. Він наполягав на тому, що прокурор, відповідно до застереження, зробленого Україною до статті 5 Конвенції, може вважатися "... іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу" (див. параграфи 46 - 47 вище). В цій якості прокурор, який санкціонував затримання заявника, розглянув питання тримання заявника під вартою негайно. Уряд також наголошував, що санкція прокурора на арешт заявника підлягала суворому судовому контролю, який може ініціюватися, та ініціювався заявником. Судовий контроль, встановлений в українському законодавстві, полягає в тому, що скарга затриманого на санкцію на арешт повинна розглядатися негайно та в тому, що суд вирішує питання щодо звільнення затриманого. Відповідно, Уряд зробив висновок, що кримінально-процесуальне законодавство, чинне на час арешту заявника, повністю відповідало вимогам параграфу 3 статті 5 Конвенції. В цьому зв'язку Уряд зробив висновок про відсутність порушення статті 5 Конвенції.
54. З огляду на вимогу статті 5 параграф 3 Конвенції негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, Уряд стверджував, що період, який передував розгляду питання затримання заявника, не був тривалим. Уряд зауважував, що відповідно до українського законодавства, скарга на санкцію на арешт може бути подана навіть у день його видачі. Далі зазначалося, що законодавство встановлює суворі часові рамки для розгляду скарг щодо арешту та що наданий час не є надмірним. Проте можливі затримки могли статися, якщо затриманий або його адвокат затримали подачу скарги на санкцію на арешт. Зокрема, Уряд зазначив, що 3 листопада 1999 р. прокурор санкціонував арешт заявника. Скарга на ці дії була датована 6 листопада 1999 р. та, згідно постанови суду, подана лише 10 листопада 1999 р. 17 листопада 1999 суд розглянув скаргу та підтвердив законність арешту. Він зауважив, що 8 листопада 1999 заявник подав клопотання про зміну адвоката, що призвело до затримки у розгляді його скарги.
55. Уряд зауважив, що затримка у поданні скарги на ордер на арешт сталася з вини заявника. Зокрема, апеляція була подана через 7 днів після ухвалення санкції. З огляду на вищезазначене, Уряд зробив висновок, що в цьому випадку порушення статті 5 Конвенції щодо невідкладності розгляду питання затримання заявника, не було.
2. Доводи заявника
56. Заявник стверджував, що згідно українського законодавства, прокурор належить до правоохоронних органів та ні в якому разі не може вважатися службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу. Зокрема, згідно ч. 1 статті 124 Конституції, судові функції в Україні здійснюються лише судами. Передавати судові функції іншим органам або посадовцям заборонено (див. параграф 38 вище). Відповідно, заявник прийшов до висновку, що в Україні прокурор не може вважатися особою, "якій закон надає право здійснювати судову владу". Єдиною функцією прокурора згідно статей 121 - 122 Конституції є підтримка державного обвинувачення в суді. Крім того, українські прокурори не були незалежними при розгляді кримінальних справ (він наводить як приклад рішення Huber v. Switzerland від 23 жовтня 1990 р., Cерія A, N 188, с. 18, ч. 42, та Niedbala v. Poland, заява N 27915/95, параграфи 48 - 50, від 4 липня 2000 р.), оскільки вони були стороною обвинувачення у справі (тут він посилається на рішення Assenov and Others v. Bulgaria від 28 жовтня 1998 р., Reports of Judgements and Decisions 1998-VIII, с. 3298, параграф 146 та Nikolova v. Bulgaria, заява N 31195/96, параграфи 49 - 50, ECHR 1999-II).
57. Заявник робить висновок, що його тримання під вартою було незаконним та що він не постав негайно перед суддею для перевірки його арешту та тримання під вартою. Він додав, що жодна з затримок не сталася з його вини.
B. Оцінка Суду
58. Суд спочатку зауважує, що звернення Уряду до застереження до параграфа 3 статті 5 Конвенції не може прийнятися (див. "Салов проти України", ухвала щодо прийнятності від 27 квітня 2004 р., заява N 65518/01; щодо чинності застережень до статті 5 Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Фалькович проти України" від 29 червня 2004 року, заява N 64200/00). Щодо доводів Уряду відносно статусу прокурора (див. параграф 53 вище), Суд відмічає, що згідно українського законодавства прокурор не може вважатися посадовою особою, "якій закон надає право здійснювати судову владу" в сенсі статті 5 параграф 3 Конвенції (див. "Меріт проти України", заява N 66561/01, параграфи 62 - 63 від 30 березня 2004 р. та "Невмержицький проти України", наведений вище, параграф 125). Більш того, його статус не може дати гарантій проти будь-якого свавільного або невиправданого позбавлення волі (див. зазначене вище рішення у справі Niedbala, параграфи 48 - 57), оскільки він не наділений рисами "незалежності" та "неупередженості" відповідно до статті 5 параграф 3 (див. рішення Schiesser v. Switzerland від 4 грудня 1979, Серія A N 34, стор. 12 - 17, параграфи 27 - 41). Крім того, Прокуратура не тільки відноситься до виконавчої гілки влади в державі, вона одночасно здійснює слідчі функції та функцію обвинувачення у кримінальній справі та є стороною у цій справі. Тому Суд повторює свою позицію щодо статусу прокурора, який не може вважатися особою, "якій закон надає право здійснювати судову владу", та відхиляє доводи Уряду у цьому зв'язку.
59. Відповідно, Суд повинен розглянути, чи відповідає період часу, який сплинув перш ніж заявник постав перед суддею чи іншою особою в сенсі параграф 3 статті 5 Конвенції, вимогам цієї статті. У цьому зв'язку Суд зауважує, що заявник був затриманий міліцією 1 листопада 1999 р., проте питання його затримання не переглядалося судом до 17 листопада 1999 р., тобто протягом 16 днів після його арешту. Суд вважає, що пояснення Уряду щодо затримки перегляду питання про арешт заявника є несуттєвими, оскільки Уряд виходив з того, що перегляд судом затримання не є автоматичним, а що такий перегляд залежить від наявності скарги затриманої особи щодо законності її арешту (див. згадуване вище рішення у справі Niedbala, параграф 50). Навіть якщо припустити, що аргументи Уряду щодо відповідальності заявника за затримку в поданні скарги на арешт обґрунтовані, Суд, тим не менше, дотримується думки, що тримання заявника під вартою протягом семи днів без будь-якого судового контролю випадає з чітких часових меж, встановлених статтею 5 параграф 3 Конвенції (див. Brogan and Others v. The United Kingdom, рішення від 29 листопада 1988 р., Серія A N 145-В, стор. 30-35, параграфи 55-62).
60. З огляду на вищенаведене, Суд приходить до висновку, що мало місце порушення статті 5 параграф 3 Конвенції.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 ПАРАГРАФ 1 КОНВЕНЦІЇ
61. Заявник скаржився на несправедливість кримінального провадження, порушеного проти нього. Він стверджував, зокрема, що національні суди не дотримувалися принципів верховенства права та правової певності, враховуючи той факт, що президія Донецького обласного суду скасувала остаточну та юридично обов'язкову постанову районного суду м. Донецька, відповідно до якої справу заявника було направлено на додаткове розслідування, тим самим піднімаючи питання законності первісного обвинувачення, пред'явленого проти заявника прокурором за частиною 2 статті 127 КК України. При цьому заявник посилався на статтю 6 параграф 1 Конвенції, яка у відповідній частині проголошує:
"Кожен... при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий судовий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."