• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Ухвала Третьої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Василенка Сергія Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6, абзацу першого пункту 7, підпункту 1 пункту 19 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113-IX

Конституційний Суд України  | Ухвала від 29.09.2022 № 101-3(II)/2022
Реквізити
  • Видавник: Конституційний Суд України
  • Тип: Ухвала
  • Дата: 29.09.2022
  • Номер: 101-3(II)/2022
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Конституційний Суд України
  • Тип: Ухвала
  • Дата: 29.09.2022
  • Номер: 101-3(II)/2022
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
УХВАЛА
ТРЕТЬОЇ КОЛЕГІЇ СУДДІВ
ДРУГОГО СЕНАТУ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Василенка Сергія Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6, абзацу першого пункту 7, підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX
м. Київ
29 вересня 2022 року
№ 101-3(II)/2022
Справа № 3-5/2022(9/22)
Третя колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:
Первомайський Олег Олексійович (голова засідання, доповідач),
Головатий Сергій Петрович,
Городовенко Віктор Валентинович
розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Василенка Сергія Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6, абзацу першого пункту 7, підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (Відомості Верховної Ради України, 2019 р., № 42, ст. 238).
Заслухавши суддю-доповідача Первомайського О.О. та дослідивши матеріали справи, Третя колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України
установила:
1. Василенко С.М. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням (вх. № 18/9 від 12 січня 2022 року) перевірити на відповідність Конституції України (конституційність) пункт 6, абзац перший пункту 7, підпункт 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113).
Зазначені приписи Закону № 113 унормовують окремі питання реформування органів прокуратури щодо попередження прокурорів про можливе майбутнє звільнення з посади, порядку їх переведення та звільнення.
1.1. Оспорювані суб’єктом права на конституційну скаргу приписи Закону № 113 (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлювали таке:
- "З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру"" ( пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113);
- "Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом" ( абзац перший пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113);
- "Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема "неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв’язку із цим пройти атестацію"" ( підпункт 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113).
Василенко С.М. просить перевірити пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 на відповідність приписам частини другої статті 3, частини другої статті 6, частини першої статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої, шостої статті 43, частини другої статті 85 Конституції України, а абзац перший пункту 7, підпункт 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 - на відповідність приписам частини першої статті 8, частин першої, другої статті 22, частин першої, другої статті 24, частин першої, другої, шостої статті 43, частини другої статті 131-1 Конституції України.
Обґрунтовуючи твердження щодо невідповідності Конституції України оспорюваних приписів Закону № 113, суб’єкт права на конституційну скаргу посилається, зокрема, на приписи Конституції України, Закону № 113, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про прокуратуру", рішення Конституційного Суду України, низку міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною, рішення Європейського суду з прав людини, а також на судові рішення у своїй справі.
2. Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.
2.1. Василенко С.М. працював в органах прокуратури з 1998 року. Генеральний прокурор наказом від 4 листопада 2019 року № 1335ц звільнив його з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697) 15 листопада 2019 року (на підставі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) (далі - Наказ).
Наказ видано на підставі статті 9 Закону № 1697 та підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 (неподання прокурором прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв’язку із цим пройти атестацію).
Автор клопотання, вважаючи Наказ протиправним, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив суд визнати протиправним та скасувати Наказ; зобов’язати Офіс Генерального прокурора поновити (призначити) позивача на рівнозначну посаду прокурора відділу або адміністративну посаду в Офісі Генерального прокурора; стягнути з Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 листопада 2019 року; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 7 вересня 2020 року (справа № 640/24727/19) у задоволенні адміністративного позову Василенка С.М. відмовив повністю.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу Василенка С.М. залишив без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2020 року - без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу Василенка С.М. залишив без задоволення, а зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Верховний Суд своє рішення мотивував, зокрема, таким:
- "<...> проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури" (пункт 31);
- "неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв’язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру"" (пункт 50);
2.2. Суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 не відповідає частині другій статті 3, частині другій статті 6, частині першій статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій, шостій статті 43, частині другій статті 85 Конституції України, оскільки, зокрема:
- " пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX у посутньому зв’язку з пунктами 7, 8, 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX можна тлумачити та застосовувати не лише як повідомлення про можливе майбутнє звільнення, а, водночас, і як пропозицію щодо можливого працевлаштування в органи прокуратури на підставі виконання умов, зазначених у приписах Закону № 113-IX. <...> суд або інший суб’єкт правозастосування не мали можливості чітко зрозуміти зміст, передбачити юридичні наслідки дії пункту 6 <...> та поведінку учасника суспільних відносин щодо подальшої реалізації права на працю";
- "Звільнення особи можливе на підставі не закону, а лише індивідуального акта права, повноважень щодо ухвалення якого Верховна Рада України не має. Випадки, коли Верховна Рада України уповноважена звільняти та призначати окремих осіб у спосіб ухвалення індивідуальних актів права, визначені приписами Основного Закону України";
- пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 у посутньому зв’язку з іншими нормами Закону № 1697 та Закону № 113 не містить домірних (пропорційних) засобів втручання у права суб’єкта права на конституційну скаргу та не враховує вимог низки конституційних приписів щодо змісту і спрямованості діяльності держави, які визначаються правами і свободами людини та їх гарантіями; головного обов’язку держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини; обов’язків держави зі створення умов для повного здійснення громадянами права на працю.
2.3. Обґрунтовуючи невідповідність приписам частини першої статті 8, частин першої, другої статті 22, частин першої, другої статті 24, частин першої, другої, шостої статті 43, частини другої статті 131-1 Конституції України абзацу першого пункту 7, підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113, Василенко С.М. зазначив таке:
- аналіз пункту 14 частини першої статті 92, статті 131-1 Основного Закону України дає підстави для висновку, що організація діяльності прокуратури має бути врегульована одним законом. Водночас Верховна Рада України ухвалила Закон № 113, який "призвів до подвійності застосування двох нормативно-правових актів, що порушує принцип правової визначеності та суперечить статтям 8, 131-1 Конституції України";
- "введення законодавцем додаткових умов та підстав для звільнення (розірвання безстрокового трудового договору) прокурорів, що не врегульовані Законом України "Про прокуратуру" - є посяганням на незалежність прокурорів та порушує приписи частин другої, третьої статті 22, частин першої, другої, шостої статті 43 Конституції України";
- "прокурори, не зважаючи на регламентовану Законом України "Про прокуратуру" гарантію безперервності трудових відносин та застосування особливого порядку звільнення, зазнали необгрунтованого втручання держави в особисте життя без легітимної мети, зокрема, змушені були в черговий раз доводити свою професійну придатність під страхом звільнення. Вказане є дискримінаційними заходами, оскільки безліч інших спеціалістів (лікарів, вчителів тощо) такого втручання в приватне життя не зазнали".
2.4. У конституційній скарзі Василенко С.М. висловив клопотання про поновлення строку подання конституційної скарги, оскільки він усунув недоліки, які містила перша конституційна скарга та на які вказав Секретаріат Конституційного Суду України у листі від 31 грудня 2021 року, на наступний день після отримання відповідного листа - 12 січня 2022 року. Поважною підставою пропуску строку подання конституційної скарги став факт відсутності копії рішення суду першої інстанції, засвідченої у встановленому порядку.
Також автор клопотання зазначає про суспільний інтерес справи, вказуючи, що "Масове і систематичне порушення суб’єктом владних повноважень прав широкого кола фізичних осіб (працівників-прокурорів, звільнених за ініціативою роботодавця відповідно Закону № 113) призводить до застосування різних норм матеріального права, що підтверджується значною кількістю справ даної категорії, які перебувають на розгляді в адміністративних судах України, а також вже розглянуті в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції".
3. Розв’язуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Третя колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України виходить із такого.
3.1. Відповідно до статті 77 Закону України "Про Конституційний Суд України" конституційна скарга вважається прийнятною за умов її відповідності вимогам, передбаченим статтями 55, 56 цього закону, та якщо з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України (його окремі положення), сплинуло не більше трьох місяців ( абзац перший, пункт 2 частини першої); як виняток, конституційна скарга може бути прийнята поза межами вимог, установлених пунктом 2 частини першої цієї статті, якщо Конституційний Суд України визнає її розгляд необхідним із мотивів суспільного інтересу ( частина друга ); якщо суб’єкт права на конституційну скаргу пропустив строк подання конституційної скарги у зв’язку з тим, що не мав повного тексту судового рішення, він має право висловити у конституційній скарзі клопотання про поновлення пропущеного строку ( частина третя).
Василенко С.М. висловив клопотання про поновлення строку подання конституційної скарги.
Третя колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України з огляду на доводи, наведені суб’єктом права на конституційну скаргу, вважає, що пропущений ним строк подання конституційної скарги підлягає поновленню.
3.2. Суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 суперечить приписам частини другої статті 3, частини другої статті 6, частини першої статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої, шостої статті 43, частини другої статті 85 Конституції України.
Третя колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України зазначає, що відповідно до статті 151-1 Конституції України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 підвідомче Конституційному Суду України.
Конституційна скарга Василенка С.М. в цій частині за формою та змістом відповідає вимогам статей 55, 56 Закону України "Про Конституційний Суд України".
Суб’єкт права на конституційну скаргу вичерпав усі національні засоби юридичного захисту.
Отже, конституційна скарга автора клопотання в цій частині відповідає вимогам приписів статей 55, 56, частини першої статті 77 Закону України "Про Конституційний Суд України", що є підставою для відкриття конституційного провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113.
3.3. Відповідно до статті 55 Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційній скарзі зазначається обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб’єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону ( пункт 6 частини другої).
Згідно зі статтею 77 Закону України "Про Конституційний Суд України" конституційна скарга вважається прийнятною, зокрема, за умов її відповідності вимогам, передбаченим статтями 55, 56 цього закону (абзац перший частини першої); Конституційний Суд України відмовляє у відкритті конституційного провадження, визнавши конституційну скаргу неприйнятною, якщо зміст і вимоги конституційної скарги є очевидно необгрунтованими або наявне зловживання правом на подання скарги ( частина четверта).
Василенко С.М. просить перевірити на відповідність Конституції України абзац перший пункту 7, підпункт 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113, проте не наводить достатнього обґрунтування своїх тверджень щодо їх неконституційності у розумінні пункту 6 частини другої статті 55 Закону України "Про Конституційний Суд України", а лише обмежується цитуванням Конституції України, рішень Конституційного Суду України, рішень Європейського суду з прав людини, окремих приписів Закону № 113 та Закону № 1697 й висловлює незгоду з існуючим законодавчим регулюванням певного сегмента відносин з організації діяльності прокуратури.
Отже, суб’єкт права на конституційну скаргу в частині клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) абзацу першого пункту 7, підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 не дотримав вимог пункту 6 частини другої статті 55 Закону України "Про Конституційний Суд України", що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" - неприйнятність конституційної скарги.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 147, 151-1, 153 Конституції України, на підставі статей 7, 32, 37, 50, 55, 56, 61, 62, 77, 86 Закону України "Про Конституційний Суд України", відповідно до § 45, § 56 Регламенту Конституційного Суду України Третя колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України
ухвалила:
1. Відкрити конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Василенка Сергія Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX.
2. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Василенка Сергія Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого пункту 7, підпункту 1 пункту 19 розділу П "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX на підставі пункту 4 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" - неприйнятність конституційної скарги.
ТРЕТЯ КОЛЕГІЯ СУДДІВ
ДРУГОГО СЕНАТУ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ