Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Луганського Володимира Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "а" пункту І частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини третьої статті 47, частини сьомої статті 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя"

Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України у складі:

Саса Сергія Володимировича - головуючого,

Кривенка Віктора Васильовича,

Тупицького Олександра Миколайовича - доповідача,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Луганського Володимира Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (Відомості Верховної Ради України, 2016 p., № 31, ст. 545) зі змінами, частини третьої статті 47, частини сьомої статті 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (Відомості Верховної Ради України, 2017 p., № 7-8, ст. 50) зі змінами.

Заслухавши суддю-доповідача Тупицького О.М. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України

1. Луганський В.І. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України (конституційність) окремі положення підпункту "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами (далі - Закон № 1402); частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 126 Конституції України (конституційність) положення частини третьої статті 47, частини сьомої статті 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII зі змінами (далі - Закон № 1798).

Відповідно до підпункту "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402 суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) умисне або внаслідок недбалості:

а) незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

За частиною третьою статті 47 Закону № 1798 у разі відсутності судді, скаржника розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою без їх участі за виключенням випадків, коли суддя не був повідомлений або повідомлений з порушенням частини четвертої статті 48 Закону № 1798.

Згідно з частиною сьомою статті 51 Закону № 1798 Вища рада правосуддя розглядає скарги на рішення Дисциплінарної палати не пізніше тридцяти днів із дня їх надходження.

Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 4 жовтня 2019 року суддю Сєвєродонецького міського суду Луганської області Луганського В.І. притягнула до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження. Вища рада правосуддя рішенням від 19 грудня 2019 року рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя залишила без змін.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Вищої ради правосуддя, Луганський В.І. подав скаргу до Великої Палати Верховного Суду щодо його скасування.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 2 липня 2020 року скаргу Луганського В.І. залишила без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 19 грудня 2019 року - без змін.

Автор клопотання вважає, що окремі положення підпункту "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402 "внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя" не відповідають принципу правової визначеності, а при їх застосуванні було порушено конституційні приписи щодо гарантій незалежності судді.

Луганський В.І. також стверджує, що встановлена положеннями частини третьої статті 47 Закону № 1798 можливість розгляду дисциплінарної справи без участі судді, щодо якого розглядається така справа, порушує його право на участь у засіданні Вищої ради правосуддя, засади незалежності судді, змагальності, створює умови для безпідставного притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та не узгоджується з доктриною правової (справедливої) процедури, що охоплюється принципом верховенства права.

На думку автора клопотання, положення частини сьомої статті 51 Закону № 1798 порушують принцип незалежності й недоторканності судді, не забезпечують розумної, домірної (пропорційної) та передбачуваної процедури дисциплінарного провадження щодо судді, справедливого та прозорого притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

На підтвердження своєї позиції Луганський В.І. посилається на положення Конституції України, Закону № 1402, Закону № 1798, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юридичні позиції Конституційного Суду України, практику Європейського суду з прав людини, а також судові рішення у його справі.

Луганський В.І. звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного строку подання конституційної скарги у зв'язку з тим, що не мав повного тексту остаточного судового рішення.

2. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України виходить із такого.

2.1. Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційній скарзі має міститись обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону (пункт 6 частини другої статті 55); конституційна скарга вважається прийнятною, зокрема, за умов її відповідності вимогам, передбаченим статтями 55, 56 цього закону (абзац перший частини першої статті 77).

Якщо суб'єкт права на конституційну скаргу пропустив строк подання конституційної скарги у зв'язку з тим, що не мав повного тексту судового рішення, він має право висловити у конституційній скарзі клопотання про поновлення пропущеного строку (частина третя статті 77 Закону України "Про Конституційний Суд України").

Остаточним судовим рішенням у справі Луганського В.І є постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2020 року. Конституційна скарга надійшла на адресу Конституційного Суду України 20 жовтня 2020 року, тобто строк для подання конституційної скарги було пропущено.

Як вбачається із матеріалів справи, повний текст остаточного судового рішення Луганський В. І. отримав 27 липня 2020 року. Тому Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України вважає за можливе поновити строк подання конституційної скарги.

2.2. Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" суб'єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України (абзац перший частини першої статті 56).

Аналіз остаточного судового рішення свідчить, що положення частини третьої статті 47 Закону № 1798 Велика Палата Верховного Суду не застосовувала. Окрім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 визнав їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Положення частини сьомої статті 51 Закону № 1798 Велика Палата Верховного Суду також не застосовувала. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2020 року міститься посилання на статтю 51 Закону № 1798 в цілому, оскільки вона регулює порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до відповідальності судді.

У конституційній скарзі має міститися обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону (пункт 6 частини другої статті 55 Закону України "Про Конституційний Суд України").

Проте у конституційній скарзі не зазначено, яке з гарантованих Конституцією України прав зазнало порушення внаслідок застосування положень підпункту "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402.

Наведене є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" - неприйнятність конституційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 151-1, 153 Конституції України, на підставі статей 7, 32, 37, 55, 56, 61, 62, 77, 86 Закону України "Про Конституційний Суд України", відповідно до § 45, § 56 Регламенту Конституційного Суду України Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Луганського Володимира Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ зі змінами, частини третьої статті 47, частини сьомої статті 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII зі змінами на підставі пункту 4 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" -неприйнятність конституційної скарги.

2. Ухвала Другої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України є остаточною.