Про визнання незаконними та скасування деяких нормативно-правових актів

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, Державної санітарно-епідеміологічної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерства охорони здоров'я України про поновлення на роботі, -

ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної санітарно-епідеміологічної служби України, в якому просить:

1) визнати незаконним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 року № 483-р "Про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України";

2) визнати незаконним та скасувати наказ Держсанепідслужба України від 13.07.2016 року № 99-к "Про оголошення розпоряджень Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 року № 483-р, 486-р";

3) поновити з 13.07.2016 року ОСОБА_4 на посаді заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України;

4) допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді заступника Голови Держсанепідслужба України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою відповідач Кабінет Міністрів України звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 992-р ОСОБА_4 призначено на посаду заступника Голови Держсанепідслужби України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 994-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України на ОСОБА_4" на ОСОБА_4 тимчасово покладено виконання обов'язків Голови Держсанепідслужби України.

Відповідно до наказу Держсанепідслужба України від 21.10.2014 року № 79-к позивач приступив до виконання обов'язків з 21.10.2014 року.

01 липня 2016 року позивачу оголошено підозру у вчинені злочину, відповідальність за який передбачена ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України .

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 року № 486-р "Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 994-р" скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 994-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України на ОСОБА_4", яким на ОСОБА_4 тимчасово покладено виконання обов'язків Голови Держсанепідслужба України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 року № 483-р "Про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України" на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_4 звільнено з посади заступника Голови Держсанепідслужби України.

Наказом Держсанепідслужби України від 13.07.2016 року № 99-к "Про оголошення розпоряджень Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 року № 483-р та № 486-р" визнано такими, що втратили чинність накази Держсанепідслужби України від 21.10.2014 року № 79-к та № 80-к.

Вважаючи розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 року № 483-р та наказ Держсанепідслужби України від 13.07.2016 року № 99-к протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

У відповідності до ч. 11 Положення "Про Державну санітарно-епідеміологічну службу України" , затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 року № 400/2011, голова Держсанепідслужби України має двох заступників, у тому числі одного першого.

Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" ).

Разом з тим, звільнення на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Частиною 3 статті 36 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Приписами ч. 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Як вбачається з матеріалів справи, реорганізація Держсанепідслужби України проводилась на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади".

Матеріали справи не містять доказів повідомлення належним чином ОСОБА_4 у зв'язку із реорганізацією Держсанепідслужби України.

Відсутні докази і того, що позивачу запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

В своїй апеляційній скарзі Кабінет Міністрів України зазначає, що до порядку звільнення позивача мають застосовуватись норми Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та Закону України "Про державну службу" в редакції на момент виникнення обставин, що були підставою для звільнення.

Слід зазначити, що у відповідності до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Апелянт наголосив, що оскільки Комісія з питань вищого корпусу державної служби на момент звільнення ОСОБА_4 не була утворена та не функціонувала (розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 року № 490-р "Про утворення Комісії з питань вищого корпусу державної служби та затвердження її персонального складу" прийнято в день звільнення позивача), то Міністерство охорони здоров'я України мало право вносити подання стосовно звільнення ОСОБА_4.

Частиною 1 пункту 15 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" в редакції від 10.12.2015 року, Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити прийняття та набрання чинності одночасно з набранням чинності цим Законом Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, Положення про Комісію з питань вищого корпусу державної служби, схеми посадових окладів на посадах державної служби на 2016 рік, інших нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивачем було наголошено, що Комісія з питань вищого корпусу державної служби повинна була працювати з 01 травня 2016 року (пункт 1 прикінцевих та перехідних положень Закону), а не з 13 липня 2016 року коли було прийнято відповідне розпорядження Кабінетом Міністрів України та до внесення Міністерством охорони здоров'я України подання до Секретаріату Кабінету Міністрів України 08.07.2016 року про звільнення позивача.

Міністерство охорони здоров'я України не було уповноважено вносити подання про звільнення з посади ОСОБА_4 Не було уповноважено Міністерство охорони здоров'я України вносити таке подання і до набрання чинності нової редакції Закону України "Про державну службу" та Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" , оскільки ч. 7 ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачено призначення на посаду та звільнення з посади керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади виключно за поданням Прем'єр-міністра України.

Вказане, не спростовано відповідачами.

Більше того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представником Кабінету Міністрів України наголошувалося на тому, що суд першої інстанції не досліджував особу, яка мала вчиняти дії передбачені статтею 49-2 КЗпП України , однак вказане не відповідає дійсності.

В своїй постанові суд першої інстанції, з посиланням на частину першу та третю статті 87 Закону України "Про державну службу" процедуру вивільнення державних службовців (згідно з законодавством про працю), вказав на суб'єкта призначення ОСОБА_4, а саме Кабінет Міністрів України. Суд вказав, що саме суб'єкт призначення при прийняті рішення про звільнення зобов'язаний забезпечити дотримання норм чинного законодавства.

Слід врахувати, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 року у справі № 826/19641/14 визнано протиправним та скасовано абз. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" в частині реорганізації Держсанепідслужби України.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що спірне розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 року № 483-р "Про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України" прийнято з порушенням законодавчо закріпленої процедури звільнення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, наказ Держсанепідслужби України від 13.07.2016 року № 99-к "Про оголошення розпоряджень Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 № 483-р 486-р", виданий на підставі зазначеного протиправного розпорядження Кабінету Міністрів України, також є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив в оскаржуваній апелянтом постанові, про помилковість доводів представника Кабінету Міністрів України, що пропозиції Прем'єр-міністру України стосовно кандидатур для призначення на посаду та звільнення з посади керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників вносить міністр, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, оскільки дане твердження суперечить нормам ст. 19 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" , зокрема абз. 2 ч. 2 вказаної статі, яка передбачає, що заступники керівника центрального органу виконавчої влади звільняються з посади Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій Комісії з питань вищого корпусу державної служби відповідно до законодавства про державну службу.

Матеріали справи не містять доказів того, що Комісією з питань вищого корпусу державної служби внесено пропозицію Кабінету Міністрів України про звільнення позивача з посади заступника Голови Держсанепідслужби України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу . В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд, -

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.