Про визнання незаконними та скасування деяких нормативних актів

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Державної санітарно-епідеміологічної служби України (далі - Держсанепідслужба України), в якому просить:

1) визнати незаконним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 № 483-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України";

2) визнати незаконним та скасувати наказ Держсанепідслужба України від 13.07.2016 № 99-к "Про оголошення розпоряджень Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 № 483-р, 486-р";

3) поновити з 13.07.2016 ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України;

4) допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Держсанепідслужба України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване розпорядження відповідача 1 та наказ відповідача 2, прийняті з порушенням норм чинного законодавства, яким чітко визначена процедура звільнення з відповідних посад, у зв'язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді.

Представник відповідача - КМУ проти позову заперечував, наголошуючи на необґрунтованості заявлених позивачем вимог, оскільки при прийнятті спірного розпорядження КМУ діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у тому числі, реалізовуючи законодавчо визначені повноваження щодо звільнення позивача, просив суд залишити позовні вимоги без задоволення в повному обсязі.

Представник відповідача - Держсанепідслужби України надіслав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі. Крім того, в даній заяві представник просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 КАС України , суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням КМУ від 16.10.2014 № 992-р ОСОБА_1 призначено на посаду заступника Голови Держсанепідслужби України.

Розпорядженням КМУ від 16.10.2014 № 994-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України на ОСОБА_1" на ОСОБА_1 тимчасово покладено виконання обов'язків Голови Держсанепідслужби України.

Відповідно до наказу Держсанепідслужба України від 21.10.2014 № 79-к позивач приступив до виконання обов'язків з 21.10.2014.

01.07.2016 позивачу оголошено підозру у вчинені злочину, відповідальність за який передбачена ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України.

Розпорядженням КМУ від 13.07.2016 № 486-р "Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 994-р" скасовано розпорядження КМУ від 16.10.2014 № 994-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України на ОСОБА_1", яким на ОСОБА_1 тимчасово покладено виконання обов'язків Голови Держсанепідслужба України.

Розпорядженням КМУ від 13.07.2016 № 483- р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України" на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 звільнено з посади заступника Голови Держсанепідслужби України.

Наказом Держсанепідслужби України від 13.07.2016 № 99-к "Про оголошення розпоряджень КМУ від 13.07.2016 № 483-р та № 486-р" визнано такими, що втратили чинність накази Держсанепідслужби України від 21.10.2014 № 79-к та № 80-к.

Проте, вважаючи розпорядження КМУ від 13.07.2016 № 483-р та наказ Держсанепідслужби України від 13.07.2016 № 99-к протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19 Конституції України , органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що заступники керівника центрального органу виконавчої влади звільняються з посади КМУ на підставі пропозицій Комісії з питань вищого корпусу державної служби відповідно до законодавства про державну службу.

Частиною 11 Положення "Про Державну санітарно-епідеміологічну службу України" , затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 № 400/2011, голова Держсанепідслужби України має двох заступників, у тому числі одного першого. Перший заступник і заступник Голови Держсанепідслужби України є відповідно першим заступником і заступником Головного державного санітарного лікаря України.

Першого заступника, заступника голови Держсанепідслужби України призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій голови Держсанепідслужби України, погоджених із Міністром. Першого заступника, заступника Голови Держсанепідслужби України звільняє з посад Президент України.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 ст. 87 того ж Закону передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України , трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України "Про зайнятість населення" , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).

Судом встановлено, що реорганізація Держсанепідслужби України проводилась на підставі постанови КМУ від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади".

Однак, суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 повідомлено належним чином, тобто за 2 місяці до його звільнення із займаної посади, у зв'язку із реорганізацією Держсанепідслужби України, яка передбачена п. 1 постанови КМУ від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" .

Також, матеріали справи не містять доказів того, що позивачу запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, чим порушено ст. 49-2 КЗпП України .

Доказів або пояснень з даного приводу, які б надали суду можливість встановити протилежне, представником КМУ суду не надано.

Крім того, слід також зазначити, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 у справі № 826/19641/14 визнано протиправним та скасовано абз. 2 п. 1 постанови КМУ від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" в частині реорганізації Держсанепідслужби України.

Суд не бере до уваги доводи представника КМУ, що пропозиції Прем'єр-міністру України стосовно кандидатур для призначення на посаду та звільнення з посади керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників вносить міністр, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, оскільки дане твердження суперечить нормам ст. 19 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" , зокрема абз. 2 ч. 2 вказаної статі, яка передбачає, що заступники керівника центрального органу виконавчої влади звільняються з посади Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій Комісії з питань вищого корпусу державної служби відповідно до законодавства про державну службу. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що Комісією з питань вищого корпусу державної служби внесено пропозицію КМУ про звільнення позивача з посади заступника Голови Держсанепідслужби України.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спірне розпорядження КМУ від 13.07.2016 № 483-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України" прийнято з порушенням законодавчо закріпленої процедури звільнення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак, наказ Держсанепідслужби України від 13.07.2016 № 99-к "Про оголошення розпоряджень Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 № 483-р 486-р", виданий на підставі зазначеного протиправного розпорядження КМУ, також є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, суд, оцінюючи дії КМУ, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статей 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254, 256 КАС України , Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінет Міністрів України від 13.07.2016 № 483-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України".

Визнати незаконним та скасувати наказ Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 13.07.2016 № 99-к "Про оголошення розпоряджень Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 № 483-р, 486-р".

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України з 13.07.2016.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України з 13.07.2016.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185 - 187 КАС України , шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.