Узагальнення судової практики розгляду судами деяких питань, які вирішуються судом під час виконання вироків

В іншому випадку, ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 12.02.2015 (№ 1-в/383/6/15) задоволено клопотання захисника-адвоката П. в інтересах засудженого У., засудженого вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16.09.2013 за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки із застосуванням ст. 75 КК, про скасування заходів забезпечення кримінального провадження, які були застосовані у кримінальному провадженні, а саме арешту автомобіля. Задовольняючи клопотання суд мотивував рішення тим, що згідно з ч. 4 ст. 174 КПК суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови у цивільному позові. Разом із тим, згідно з матеріалами провадження, вирок щодо засудженого ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 26.11.2013 скасовано в частині вирішення цивільного позову, цивільний позов залишено без розгляду. А тому, оскільки цивільний позов залишено судом без розгляду, враховуючи положення ч. 4 ст. 174 КПК, накладений слідчим суддею арешт на автомобіль засудженого було скасовано.

5) про застосування закону про амністію, якщо його застосування є обов'язковим і суд при постановленні вироку не обговорив цього питання;

6) про звільнення з-під варти особи, звільненої від відбування покарання з випробуванням або засудженої до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, якщо підсудний був під вартою і суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу; про скасування запобіжного заходу, якщо при виправданні підсудного або засудженні його зі звільненням від покарання суд у вироку не вказав про його скасування;

7) про визначення розміру і розподілу судових витрат, якщо суд не розв'язав ці питання про оплату праці захисника;

8) про долю неповнолітніх дітей засудженого, що залишилися без нагляду, і передачу їх для піклування установам, родичам або іншим особам, якщо у вироку немає такого рішення;

9) про уточнення посади або виду діяльності, якщо при призначенні покарання (основного або додаткового) у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю судом допущені неточні або ж неконкретні формулювання;

10) про призначення вихователя неповнолітньому у разі його звільнення від відбування покарання з випробуванням або скасування примусових заходів виховного характеру відповідно до статей 104, 105 КК;

11) питання уточнення дати обчислення строку відбування покарання засудженими;

12) приведення вироку у відповідність з чинним законодавством. Зокрема, з набранням чинності Закону України від 21.02.2014 за № 746-V11 "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції";

13) видача дублікатів виконавчих листів та поновлення строку його пред'явлення до виконання; заміна способу і порядку виконання судового рішення.

В окремих випадках суди в порядку п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК розглядали питання, які не можуть бути віднесені до сумнівів або ж протиріч під час виконання вироку. Так, наприклад, ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28.10.2014, стягнуто з Х. на користь Т. 5 000 грн процесуальних витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні. Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Полтавської області від 18.12.2014 ухвала скасована, постановлена нова, якою відмовлено у задоволенні клопотання про стягнення процесуальних витрат, оскільки це питання не належить до питань про всякого роду сумнівів і протиріч, які вирішуються судом під час виконання вироків, та не передбачено ст. 537 КПК. При цьому потерпіла Т. в судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження не заявляла ніяких вимог про стягнення з Х. процесуальних витрат, а про відповідне стягнення заявила після відбуття засудженим призначеного покарання.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24.09.2015 відмовлено в задоволенні клопотання інспектора КВІ про оголошення в розшук засудженого К., оскільки ст. 537 КПК не передбачає вирішення такого питання судом під час виконання вироку суду.

Таким чином, до питань, які можуть бути розглянуті в порядку виконання вироку на підставі п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК, не можуть належати питання, які стосуються стягнення коштів, відшкодування шкоди, завданої злочином, іншого роду стягнення, що не були предметом судового розгляду у кримінальному провадженні та щодо яких не було здійснено перевірку судом їх підставності та обґрунтованості. При цьому питання щодо процесуальних витрат вирішується судом у підсумковому рішенні (викладеному у формі вироку), яким відповідно завершується провадження на стадії судового розгляду (п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК, п. 1 ч. 4 ст. 374 цього Кодексу).

1. Суди, вирішуючи питання, пов'язані із виконанням вироку, наділені процесуальними повноваженнями задовольнити відповідне клопотання суб'єктів звернення або ж відмовити у його задоволенні.

Відповідно до ч. 3 ст. 539 КПК клопотання про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 КПК, з урахуванням положень розділу VIII КПК "Виконання судових рішень".

Зазначені вище статті викладені у главах 28 та 29 КПК ("Судовий розгляд" та "Судові рішення")та безпосередньо не передбачають такого процесуального рішення, як повернення клопотання на підставі порушення правил підсудності. Разом з тим кримінальне процесуальне та кримінально-виконавче законодавство у багатьох випадках встановлює часові обмеження щодо права на звернення з відповідним клопотанням у разі відмови у його задоволенні. Наприклад, у разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким повторне подання клопотання з цієї питання щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

З урахуванням наведених положень та враховуючи, що у випадку недотримання суб'єктом звернення правил територіальної підсудності, визначеної у ст. 539 КПК, суд не здійснює розгляд по суті клопотання, встановивши, що клопотання (подання) є не підсудним, суд з урахуванням положень ст. 539 КПК вправі прийняти рішення про повернення відповідного клопотання, що забезпечить право суб'єкта звернення на доступ до правосуддя до належного суду.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 539 КПК питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.

Варто зазначити, що згідно з положеннями ст. 407 КПК 1960 року умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням відповідно до статей 81 і 82 КК застосовувалися суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх. При цьому у ст. 539 КПК не міститься таких вимог щодо суб'єкта звернення з поданням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

Разом з тим згідно з ч. 3 ст. 154 КВК стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 КК може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої КК частини строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.

Таким чином, нормами КВК визначено суб'єкта звернення до суду з відповідним поданням - орган або установа виконання покарань.

3. Аналіз практики розгляду подань (клопотань) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання показав, що на підставі ст. 539 КПК до суду звертаються засуджені безпосередньо з клопотанням про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Суди, як правило, відмовляють у задоволенні таких клопотань з підстав необґрунтованості.

Аналізуючи зміни в процесуальному законодавстві порівняно з нормами КПК 1960 року у взаємозв'язку із ст. 154 КВК слід зазначити, що підставою для розгляду подання (клопотання) про умовно-дострокове звільнення є відбуття засудженим установленої КК частини строку покарання, після якого адміністрація органу або установи виконання покарань зобов'язана розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.

Таким чином, у законодавстві визначено суб'єкта звернення з відповідним поданням до суду. Аналіз положень ст. 154 КВК вказує на те, що засуджений не наділений правом самостійно подавати клопотання про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни більш м'яким, проте ст. 539 КПК не містить чітких положень щодо обмеження визначення суб'єкта звернення з поданням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання про можливість розгляду та задоволення клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, подані засудженими, слід враховувати такі обставини, як: виконання/невиконання органом або установою виконання покарань обов'язків, визначених ч. 3 ст. 154 КВК, встановлення під час судового розгляду факту бездіяльності суб'єктів, визначених у ч. 3 ст. 154 КВК, щодо своєчасності звернення до суду із відповідним поданням про умовно-дострокове звільнення засудженого або заміни призначеного судом покарання більш м'яким, що порушує права засудженого на вирішення питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання тощо. При цьому не підлягають задоволенню відповідні клопотання засуджених у випадку, коли неможливо у визначений законодавством спосіб встановити факт того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (ст. 81 КК) або ж встановити, що засуджений став на шлях виправлення (ст. 82 КК).

4. Щодо обов'язкової участі захисника під час розгляду питань, пов'язаних із виконанням вироку судам слід враховувати, що відповідно до ст. 13 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг, визначені у пунктах 1-3 ч. 2 ст. 13, а саме: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру. Відповідно до ч. 1 ст. 14 цього Закону право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі (всі види правових послуг, передбачені у ч. 2 ст. 13 Закону України "Про безоплатну правову допомогу"). Таким чином, реалізація права на правову допомогу за призначенням засудженого до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі гарантована в межах Закону України "Про безоплатну правову допомогу".

5. Згідно з ч. 5 ст. 82 КК до осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 КК. Відповідно до положень п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 № 2 "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким" особи, яким покарання було замінено більш м'яким, можуть бути умовно-достроково звільнені і від цього більш м'якого покарання за правилами, передбаченими ст. 81 КК. З огляду на наведене, правильною є практика тих судів, які під час розгляду клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання після заміни покарання, ухваленого вироком, більш м'яким покаранням, обраховують строк відбутого покарання (зміненого в порядку виконання вироку). При цьому у таких випадках судам необхідно дотримуватися положень ч. 8 ст. 154 КВК, відповідно до якої особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.

Судам слід враховувати, що застосований за наслідками розгляду клопотання про заміну засудженому, що відбуває покарання, невідбутої частини покарання більш м'яким строк більш м'якого виду покарання має бути визначений у межах визначеного строку для даного виду покарання у Загальній частині КК, навіть якщо невідбута частина обмеження або позбавлення волі перевищує цей строк.

6. Неоднозначно вирішуються у судовій практиці питання розгляду подань кримінально-виконавчої інспекції про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком, у випадках, коли відсутні дані про місцезнаходження засудженого. З метою дотримання вимог щодо забезпечення права на захист слід зазначити, що вирішення питання щодо визнання обов'язковою участь засудженого у розгляді питання про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком, залежить від необхідності встановлення фактичних обставин стосовно умисного ухилення засудженим від виконання покладених на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

До таких обставин слід відносити наявність або ж відсутність відомостей щодо: фактичного місцезнаходження засудженого; даних про оголошення засудженого в розшук; наявності відомостей щодо виконання засудженим обов'язків, визначених ст. 76 КК, протягом певного строку або ж невиконання таких обов'язків тощо. При цьому слід враховувати, що організація розшуку засуджених здійснюється за правилами Розділу 6 (організація та проведення розшуку осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, місцезнаходження яких невідоме) Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затверджений наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань МВС України від 19.12.2003 № 270/1560.

Враховуючи наведене, суд має право розглянути подання про скасування звільнення від покарання з випробуванням та направлення засудженого для відбування призначеного покарання за відсутності засудженого у виняткових випадках, коли у судовому засіданні буде поза розумним сумнівом доведено, що засуджений умисно ухилився від виконання покладених на нього судом обов'язків.

7. Вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину є підставою для призначення такому засудженому покарання за правилами, передбаченими у ст. 71, 72 КК (ч. 3 ст. 78 КК), та не потребує здійснення розгляду питання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 537 КПК.

8. Під час розгляду питання про визнання законним умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, або ж визнання засудженого таким, що відбув покарання в установах виконання покарань, що розташовані в районі проведення антитерористичної операції, судам слід визнавати явку засудженого обов'язковою з метою з'ясування усіх обставин, пов'язаних із відбуванням покарання в установах виконання покарань, що розташовані на території окремих районів Донецької та Луганської областей, в районі проведення антитерористичної операції.