Окрема думка судді Конституційного Суду України Маркуш М.А. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у контексті положень частини четвертої статті 114, частин другої, третьої статті 115 Конституції України (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів). Окрема думка від 11.12.2007 №

Конституційний Суд України Окрема думка від 11.12.2007
Остання редакція від 11.12.2007. Прийняття
Реквізити

Видавник: Конституційний Суд України

Тип Окрема думка

Дата 11.12.2007

Номер

Статус Діє

Документ підготовлено в системі iplex
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Маркуш М.А. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у контексті положень частини четвертої статті 114, частин другої, третьої статті 115 Конституції України (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів)
1. На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у контексті положень частини четвертої статті 114, частин другої, третьої статті 115 Конституції України (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів) (далі - Рішення).
Вважаю положення абзацу шостого пункту 5 мотивувальної частини та пункту 2 резолютивної частини Рішення недостатньо обгрунтованими, такими, що базуються на неправильній інтерпретації норм Конституції України.
Згідно з абзацом шостим пункту 5 мотивувальної частини та пунктом 2 резолютивної частини Рішення положення пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у контексті положень частини четвертої статті 114, частин другої, третьої статті 115 Конституції України стосовно того, чи є необхідним подання Президента України до Верховної Ради України при звільненні з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України, треба розуміти так, що Верховна Рада України може реалізувати своє повноваження щодо звільнення з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України і без подання Президента України.
На мою думку, ця теза викликає заперечення щодо застосування сполучника "і" та є юридично помилковою. До того ж вона не підкріплена положеннями мотивувальної частини Рішення.
2. Повноваження Президента України закріплені в Конституції України.
Правові позиції щодо визначення повноважень Президента України виключно Конституцією України сформульовані в рішеннях Конституційного Суду України, зокрема
- від 10 квітня 2003 року N 7-рп (справа про гарантії діяльності народного депутата України): "Відповідно до Конституції України повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки). Тому положення частини другої статті 17 Закону не поширюються на Президента України і обов'язок керівників та інших посадових осіб розташованих на території України органів державної влади невідкладно приймати народного депутата України з питань депутатської діяльності не може розглядатись як обов'язок (повноваження) Президента України, оскільки такий обов'язок не передбачено Конституцією України" (абзац тринадцятий пункту 2 мотивувальної частини).
"Право народного депутата України безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також право безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, не поширюються на приміщення, в яких перебуває Президент України, оскільки серед повноважень Президента України, вичерпно визначених Конституцією України, відсутній його обов'язок приймати народного депутата України" (абзац восьмий пункту 3 мотивувальної частини);
- від 16 травня 2007 року N 1-рп (справа про звільнення судді з адміністративної посади): "Відповідно до пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України визначаються лише Основним Законом України. На цю обставину Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх рішеннях, зокрема у рішенні від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), де сказано, що "повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки)", та в рішенні від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет), в якому вказано, що повноваження Президента України, як і повноваження Верховної Ради України, визначаються Конституцією України" (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини);
- від 24 грудня 1997 року N 8-зп (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій): "Відповідно до пункту 10 частини першої статті 106, частини четвертої статті 118 та пункту 7 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України Президент України призначає за поданням Кабінету Міністрів України голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах. Конституція України не відносить до повноважень Президента України призначення перших заступників, заступників голів місцевих державних адміністрацій" (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини).
"Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Встановлені Указом Президента "Про Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію та Положення про районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію" від 21 серпня 1995 року N 760 повноваження Президента України призначати перших заступників, заступників голів місцевих державних адміністрацій не входять до переліку повноважень Президента України, визначених у частині першій статті 106 Конституції України.
Згідно із статтею 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" та враховуючи наведене вище, можна зробити висновок про те, що положення частини першої пункту 11 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію , якою визначено повноваження Президента України призначати певних посадових осіб місцевих державних адміністрацій, не відповідає Конституції України" (абзаци перший, другий пункту 4 мотивувальної частини);
- від 28 січня 2003 року N 2-рп (справа про повноваження Президента України реорганізовувати центральні органи виконавчої влади): "Встановлення Конституцією України прямо чи опосередковано назв міністерств та інших центральних органів виконавчої влади зумовлює зміст повноважень Президента України щодо їх реорганізації. В разі реорганізації таких органів не можуть бути змінені їх назва та основне цільове призначення, що випливає з назви, оскільки це може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг конституційних повноважень цих органів, зокрема на повноваження Верховної Ради України щодо надання згоди на призначення та звільнення встановлених Основним Законом України посадових осіб" (абзац восьмий пункту 3 мотивувальної частини);
- від 7 квітня 2004 року N 9-рп (справа про Координаційний комітет): "Верховна Рада України згідно з Конституцією України не наділена повноваженнями створювати при Президентові України будь-які органи, це є виключною компетенцією Президента України" (абзац четвертий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини);
- від 5 жовтня 2005 року N 7-рп (справа про управління нафтовою галуззю): "За положенням частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції та законів України має право видавати обов'язкові до виконання укази і розпорядження. Глава держави може видавати зазначені акти в межах своїх конституційних повноважень, не втручаючись у компетенцію інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування".
"На думку Конституційного Суду України, із положень зазначених статей Основного Закону України випливає, що Президент України у виданих ним актах може формулювати адресовані Кабінету Міністрів України відповідні вказівки (доручення), які мають надаватися главою держави лише в межах його конституційних повноважень. При цьому Президент України не може змінювати визначені Конституцією України функції Кабінету Міністрів України, в тому числі функцію управління об'єктами державної власності, а також підміняти вищий орган у системі органів виконавчої влади у здійсненні його функцій" (абзаци другий, четвертий пункту 4 мотивувальної частини);
- від 27 березня 2002 року N 7-рп (справа щодо актів про обрання/призначення суддів на посади та про звільнення їх з посад): "Стаття 106 Конституції України закріпила конкретний перелік повноважень Президента України, який на основі та на виконання Конституції і законів України видає обов'язкові до виконання на території України укази і розпорядження" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини);
- від 11 грудня 2007 року N 12-рп (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України): "Серед повноважень Президента України не передбачено внесення ним подання до Верховної Ради України про звільнення з посади чи відставку членів Кабінету Міністрів України. У своїх попередніх рішеннях Конституційний Суд України неодноразово зазначав про визначення лише Конституцією України кола повноважень Президента України". У Рішенні Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет) Конституційний Суд України наголошував, що повноваження Верховної Ради України, як і повноваження Президента України, визначаються Конституцією України (статті 85, 106)" (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини).
3. Конституція України вичерпно визначила повноваження Президента України, що унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки) (Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України). Це обмеження, на мою думку, стосується і рішень Конституційного Суду України, що мають силу закону.
У статтях 85, 106 Конституції України чітко визначено коло осіб, щодо яких Президент України вносить подання про їх призначення на посаду та звільнення з посади. В зазначене коло осіб, щодо яких Президент України звертається до Верховної Ради України з поданням на звільнення, не входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України.
Конституція України, наділивши Президента України вичерпним переліком повноважень, не надала йому повноваження давати згоду Верховній Раді України на звільнення з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, а відтак і не передбачила його звернення з поданням про їх звільнення до Верховної Ради України. Тут звільнення зазначених осіб виступає як відповідальність за порушення.
Викладене узгоджується з положенням статті 87 Конституції України, за якою Верховна Рада України за пропозицією Президента України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від її конституційного складу.
Таким чином, за Конституцією України Президент України не наділений повноваженням щодо внесення до Верховної Ради України подання про звільнення з посад Прем'єр-міністра, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України.
4. Сформульована в абзаці шостому пункту 5 мотивувальної частини та пункті 2 резолютивної частини Рішення позиція є хибною з огляду на конструкцію цих пунктів Рішення, за якими теоретично уможливлюється звільнення з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України і за поданням Президента України. Тлумачення, яке міститься у пункті 2 резолютивної частини Рішення, є неадекватним смислу, закладеному в абзаці третьому пункту 5 мотивувальної частини Рішення, між ними закладено суперечність. У мотивувальній частині Рішення також закладено суперечність між абзацами третім та шостим пункту 5 через вживання в тексті останнього сполучника "і".
За такої конструкції абзацу шостого пункту 5 мотивувальної частини та пункту 2 резолютивної частини Рішення, яким зроблено висновок про можливість реалізації свого повноваження Верховною Радою України щодо звільнення з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України і без подання Президента України та виходячи з його логіко-граматичного аналізу, вважаю, що через тлумачення Рішенням допускається можливість звільняти з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України і за поданням Президента України.
У Рішенні немає конкретної відповіді на питання, чому Верховна Рада України в частині звільнення з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України може реалізувати своє повноваження "і" без подання Президента України.
Такий підхід при тлумаченні положень пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у контексті положень частини четвертої статті 114, частин другої, третьої статті 115 Конституції України призвів до того, що Президента України наділено додатковим повноваженням звертатися до Верховної Ради України з поданням щодо звільнення з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України.
На мій погляд, Конституційний Суд України через тлумачення розширив конституційні повноваження Президента України, чим порушив принцип розподілу державної влади шляхом надання главі держави додаткового важеля впливу на виконавчу владу, що суперечить вимогам статей 6, 8, 19, 106, 85, 87 Конституції України та порушує баланс повноважень між гілками влади, систему стримувань і противаг, а також закладає суперечності в позиціях Конституційного Суду України щодо закріплення повноважень Президента України лише на конституційному рівні.
Суддя Конституційного Суду УкраїниМ.МАРКУШ
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Маркуш М.А. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у контексті положень частини четвертої статті 114, частин другої, третьої статті 115 Конституції України (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів)
1. На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у контексті положень частини четвертої статті 114, частин другої, третьої статті 115 Конституції України (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів) (далі - Рішення).
Вважаю положення абзацу шостого пункту 5 мотивувальної частини та пункту 2 резолютивної частини Рішення недостатньо обгрунтованими, такими, що базуються на неправильній інтерпретації норм Конституції України.
Згідно з абзацом шостим пункту 5 мотивувальної частини та пунктом 2 резолютивної частини Рішення положення пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у контексті положень частини четвертої статті 114, частин другої, третьої статті 115 Конституції України стосовно того, чи є необхідним подання Президента України до Верховної Ради України при звільненні з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України, треба розуміти так, що Верховна Рада України може реалізувати своє повноваження щодо звільнення з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України і без подання Президента України.
На мою думку, ця теза викликає заперечення щодо застосування сполучника "і" та є юридично помилковою. До того ж вона не підкріплена положеннями мотивувальної частини Рішення.