б) паспортний документ іноземця, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
в) іноземець порушив у пункті пропуску через державний кордон України (далі - пункт пропуску) правила перетинання державного кордону України або не виконав законних вимог посадових та службових осіб органу охорони державного кордону;
г) іноземця затримано під час незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску;
ґ) під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші невиконані майнові зобов"язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов"язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в"їзду в Україну;
д) якщо іноземця затримано в межах контрольованого прикордонного району під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України;
е) якщо іноземець намагається здійснити в"їзд через контрольні пункти в"їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в"їзду - виїзду.
Також п. 5.3 розділу V Інструкції передбачено, що рішення про заборону в"їзду в Україну приймається уповноваженою посадовою особою на строк до виконання зобов"язань, покладених на іноземця рішеннями судів та інших органів (посадових осіб), не пізніше ніж протягом п"яти робочих днів з дня надходження відповідного подання.
У п. 8.1 розділу VIII Інструкції (оскарження рішення про заборону в"їзду в Україну) зазначено, що іноземець, якому органом охорони державного кордону заборонено в"їзд в Україну, має право оскаржити відповідне рішення до регіонального управління Державної прикордонної служби або до суду.
Суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб"єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються.
Ухвала негайно надсилається до суб"єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов"язковою для виконання.
Пунктом 8.2 Інструкції визначено, що у випадку скасування заборони в"їзду (зміни її терміну) органами, зазначеними в п. 8.1 цього розділу, або рішенням суду, яке набрало законної сили:
а) орган охорони державного кордону:
- негайно письмово повідомляє про це Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (далі - ГЦОСІ ДПС) з обов"язковим зазначенням інформації відповідно до вимог пп."а"п.3.2 розділу III цієї Інструкції;
- скасовує в паспортному документі особи відмітку "Заборонено в"їзд в Україну терміном на..."шляхом проставлення на ньому штемпеля "Анульовано", форма якого наведена в додатку 6 до цієї Інструкції;
- проставляє впаспортному документі нову відмітку "Заборонено в"їзд в Україну терміном на...", засвідчує її підписом та печаткою, із зазначенням нового терміну заборони (у разі зміни терміну заборони в"їзду);
б) ГЦОСІ ДПС вилучає зазначену інформацію (вносить зміни) у базу даних.
Інструкцію доповнено п. 8.3., в якому зазначено, що в разі припинення обставин, які стали причиною для заборони в"їзду в Україну відповідно до розділу V цієї Інструкції за невиконання рішень про накладання штрафу за правопорушення, розгляд справ за якими належить до компетенції Державної прикордонної служби України (далі - ДПС):
а) орган охорони державного кордону, який прийняв рішення про заборону в"їзду в Україну, невідкладно:
- виносить постанову про скасування заборони в"їзду в Україну (додаток 7);
- вживає заходів, передбачених абзацом другим пп."а"п. 8.2 цього розділу;
б) орган охорони державного кордону, уповноваженою посадовою особою якого виявлено під час здійснення прикордонного контролю особу, щодо якої прийнято рішення про заборону в"їзду в Україну іншим органом охорони державного кордону, негайно:
- письмово повідомляє відповідний орган охорони державного кордону про виявлення таких обставин;
- надсилає копію документа, що підтверджує сплату штрафу (за наявності);
в) ГЦОСІ ДПС вилучає відповідну інформацію з баз даних після надходження повідомлення від органу охорони державного кордону, яким скасовано заборону в"їзду в Україну (розділ VIII доповнено пунктом 8.3 згідно з наказом МВС України від 2 березня 2016 р. № 150)
Також Інструкцію доповнено п. 8.4, відповідно до якого вилучення інформації з баз даних у випадках припинення обставин, які стали причиною для заборони особі в"їзду в Україну за поданням державного виконавця, здійснюється в порядку, що визначений розділом III Порядку взаємодії органів ДВС та органів ДПС під час здійснення виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України від 7 лютого 2014 р.№ 288/5/102, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2014 р.за № 273/25050(розділ VIII доповнено п. 8.4 згідно з наказом МВС України від 2 березня 2016 р. № 150).
Суди не вправі відмовляти в задоволенні подань державних виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України, які не є громадянами України, чи закривати провадження в цих справах, мотивуючи свої рішення тим, що Законом № 3857-ХІІ не передбачено обмежень щодо іноземців та осіб без громадянства, оскільки таке вирішення питання не узгоджується з нормами Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", суперечить ст. 377-1 ЦПК та п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV, які передбачають вирішення в судовому порядку питань про тимчасове обмеження у праві виїзду боржників без урахування їх громадянства.
Деякі суди помилково відмовляли в задоволенні подань державних виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі країни.
Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 24 січня 2013 р. (справа № 497/184/13-ц) було відмовлено в задоволенні подання державного виконавця ВДВС Болградського РУЮ Одеської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Особі К., громадянина Республіки Молдова. При цьому суд виходив з того, що вимоги Закону № 3857-ХІІ поширюються тільки на громадян України.
18. Перегляд судових рішень (апеляційне провадження)
Особливістю судових рішень щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є те, що вони ухвалюються на стадіях виконання судових рішень і оскаржити їх одночасно з рішенням суду неможливо.
Ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (як про задоволення подання, так і про відмову в його задоволенні) можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 241 ч. 1 ст. 293 ЦПК).
Ухвалу суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом п"яти днів з дня її проголошення, а якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п"яти днів з дня отримання копії такої ухвали (ч. 2 ст. 294 ЦПК).
Право оскаржити ухвалу суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України мають державний виконавець, який вніс подання, сторони виконавчого провадження та інші зацікавлені особи.
Так, у резолютивній частині ухвали Ямпільського районного суду Вінницької області у справі № 153/1728/13-ц про тимчасове обмеження боржника В. у праві виїзду за межі України вказано, що апеляційне оскарження не передбачене чинним ЦПК.
В ухвалі від 21 лютого 2013 р. Крижопільський районний суд Вінницької області у справі № 134/301/13-ц також зазначив, що ухвала оскарженню не підлягає.
Під час проведення узагальнення судової практики Апеляційний суд Вінницької області звернув увагу, що в резолютивній частині деякі районні суди вказували, що ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає, а це порушує права громадянина на справедливе судочинство та можливість апеляційного оскарження рішення суду, тому деякі особи в апеляційному порядку зазначені ухвали не оскаржували, а районні суди не виконували вимоги п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України та статей 13, 292, 293 ЦПК.
Приклади неправильного прийняття судового рішення мали місце в Летичівському районному суді Хмельницької області: у справах про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (провадження № 6/678/9/14, № 6/678/12/14) стосовно Особи П., Особи Р. помилково зазначено, що такі ухвали оскарженню не підлягають.
Аналогічне порушення допущено і в ухвалі Дунаєвецькогорайонного суду цієї ж області (справа № 674/909/14-ц).
ВСУ вважає, що розгляд справ цієї категорії завершується на стадії апеляційного провадження та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК такі справи не мають права касаційного оскарження.
Однак у судах Житомирської, Полтавської, Львівської, Дніпропетровської, Кіровоградської, Волинської та Чернівецької областей траплялися випадки, коли судді одного і того ж суду резолютивну частину судового рішення викладають по-різному: одні в судових рішеннях зазначають право особи на касаційне оскарження та подання скарги безпосередньо до ВССУ протягом 20 днів із дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду (ст. 292 і 293 ЦПК); інші роблять висновок, що розгляд цієї категорії справ закінчується на стадії апеляційного оскарження та касаційному оскарженню не підлягає на підставі п. 2. ч. 1 ст. 324 ЦПК.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВССУ, розглянувши касаційну скаргу Особи Л. на ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 р. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 27 травня 2014 р. у справі за поданням головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Тернопільській області про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України Особи Л. до виконання ним своїх зобов"язань, ухвалою від 23 червня 2014 р. правильно відмовлено у прийнятті касаційної скарги до провадження, оскільки оскаржувані ухвали щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (п. 24-1 ч. 1 ст. 293 ЦПК) не підлягають касаційному оскарженню відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК.
Ще один приклад ухвали ВССУ від 10 вересня 2012 р.(справа № 6-26765св12). Касаційне провадження за касаційною скаргою старшого державного виконавця Личаківського ВДВС Львівського МУЮ Особи С. на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 травня 2012 р. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України закрито з тих підстав, що ухвала апеляційного суду не підлягає оскарженню в касаційному порядку відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України.
Проте окремими ухвалами ВССУ від 13 лютого 2013 р. та від 14 травня 2014 р. справи розглядались по суті та задовольнялися касаційні скарги частково або повністю, що свідчить про неоднозначність судової практики.
У постанові від 23 вересня 2015 р. у справі № 6-716цс15 Судова палата у цивільних справах ВСУ сформувала такий правовий висновок, що підлягає врахуванню судами загальної юрисдикції:
"Згідно зі ст. 377-1 ЦПК питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.
Ухвала суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 24-1 ч. 1 ст. 293 ЦПК).
Водночас ст. 324 ЦПК містить норму, яка визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.
Оскарження ухвал апеляційного суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у цій статті, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено".
19. Передача справи на новий розгляд до суду першої інстанції
У деяких апеляційних судів виникали ускладнення при вирішенні питання про можливість скасування за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвали суду першої інстанції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України з передачею цього питання на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав, як: неналежне повідомлення державного виконавця про час та місце розгляду його подання, неправильно сформульована суть процесуальної дії чи підстави її застосування, порушення порядку встановленого для його вирішення (ст. 312 ЦПК).
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2014 р. (провадження № 22-ц/783/5026/14) скасовано ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2013 р., справу передано до районного суду для продовження розгляду.
Підставою для скасування ухвали місцевого суду було те, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані про повідомлення державному виконавцеві про час та місце розгляду подання, натомість у справі міститься довідка, що сторони в судове засідання не з"явилися.
Обставини ще однієї справи свідчать, що розгляд подання відбувся без належного повідомлення державному виконавцеві: у матеріалах справи немає інформації стосовно повідомлення державному виконавцю про день та час розгляду подання та його реагування на виклик до суду. Це стало підставою для скасування ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2014 р. та передачі питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон на новий розгляд до суду першої інстанції (ухвала від 9 грудня 2014 р., провадження № 22-ц/783/7205/1).
Скасовуючи ухвали з цих підстав і передаючи справи до суду першої інстанції, апеляційні суди помилково керувалися положеннями ст. 311 ЦПК, хоча норми цієї статті передбачають підстави скасування ухвал суду першої інстанції, які перешкоджають подальшому провадженню у справі: неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
20. Звернення судового рішення до виконання
Питання, пов"язані зі зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу (ч. 1 ст. 368 ЦПК).
Пунктом 8 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" встановлено, що на ДПС відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, запобігання та недопущення в"їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в"їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України.
Обов"язок щодо подання до Адміністрації ДПС завіреної належним чином копії ухвали суду про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов"язань покладається на державного виконавця(лист Міністерства юстиції України від 6 червня 2008 р. № 25-32/507, спільнийлист Міністерства юстиції України та Адміністрації ДПС від 27 травня 2008 р. № 25-32/463 і № 25-5347, Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 р. № 512/5).
Оскільки Адміністрація ДПС здійснює постановку на контроль осіб (боржників), яких згідно із судовими рішеннями тимчасово обмежено у праві виїзду з України, в резолютивній частині ухвали суду має бути зазначено:
"тимчасово обмежити особу (громадянство; прізвище, ім"я, по батькові відповідними літерами, залежно від громадянства; дата народження - день, місяць, рік; ідентифікаційний коддля фізичних осіб, реєстраційний номер облікової картки платника податків для юридичних осіб) у праві виїзду за межі України до виконання зобов"язання.
Копію ухвали після набрання нею законної сили направити державному виконавцю ___________________ ВДВС __________ для подання до Державної прикордонної служби України".
У резолютивній частині ухвали Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2014 р. провадження № 6/337/312/2014 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника Т. суд зобов"язав Хортицький ВДВС Запорізького міського управління юстиції не пізніше наступного дня після набрання законної сили цією ухвалою надіслати її копію для виконання до Адміністрації ДПС (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01034).
Переглядаючи ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2014 р. (справа № 591/6322/14-ц), апеляційний суд погодився із законністю тимчасового обмеження боржника Р. у праві виїзду за межі України до сплати заборгованості за аліментами, однак встановив, що суд першої інстанції безпідставно поширив вказане обмеження до повного виконання рішення суду про стягнення аліментів. Крім того, згідно з п. 8 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" безпосередні функції запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, покладаються на ДПС, але резолютивна частина ухвали суду першої інстанції не містила всіх необхідних для ідентифікації особи боржника даних.
За таких обставин ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 9 жовтня 2014 р. ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2014 р. змінено.
Деякі місцеві суди безпідставно зазначали в резолютивній частині ухвали про направлення її копії до АдміністраціїДПС для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, хоча ці функції віднесено до повноважень державного виконавця.
У процесі узагальнення судової практики було виявлено поодинокі факти неналежного оформлення деякими судами копій судових рішень (не зазначено дати набрання ухвалою законної сили, повних даних щодо ПІБ та місця проживання особи (боржника), зазначення про покладення виконання ухвали на Адміністрацію ДПС та направлення її копії для виконання до ДПС тощо).
В ухвалі від 23 липня 2014 р. Печерського районного суду м. Києва (справа № 757/20076/14-ц) за позовом Особи П. про тимчасове обмеження Особи В. у праві виїзду за межі України до виконання зобов"язань, покладених на нього рішенням Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2012 р., в резолютивній частині судового рішення правильно вказані всі дані, але виконання цієї ухвали покладено не на органи ДВС, а на Адміністрацію ДПС.
Такі ж помилки допустив і Оболонський районний суд м. Києва у справах № 756/13765/13-ц та № 756/7340/14-ц.
Також ухвалою Славутськогоміськрайонного суду Хмельницької області від 9 вересня 2014 р. (провадження № 6/682/55/14) встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Особи К. до виконання нею зобов"язань на вимогу управління ПФУ у Славутському районі від 13 лютого 2013 р. Крім того, в резолютивній частині ухвали зазначено: "Після набрання ухвалою суду законної сили направити її копії для виконання до Державної прикордонної служби України".
Після отримання від суду копії зазначеної ухвали Адміністрація ДПС повідомила суд про неможливість прийняття до виконання цієї ухвали через відсутність у ній дати набрання нею чинності.
Пологівський районний суд Запорізької області ухвалою від 8 жовтня 2013 р. (справа № 324/2116/13-ц) про тимчасове обмеження права виїзду за межі України боржника Л. виконання ухвали поклав на ДПС, а не на державного виконавця ВДВС, як цього вимагає чинне законодавство.
Аналогічні порушення допускали Токмацький районний суд Запорізької області, Іллічівський міський суд та Іванівський районний суд Одеської області, Суворовський районний суд м. Одеси, у рішеннях яких зазначено, що копію ухвали надіслати до Адміністрації ДПС для виконання, а не до Першого Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції.
Однак Хортицький районний суд м. Запоріжжя (провадження № 6/337/312/2014) правильно зазначав у резолютивній частині рішення про зобов"язання Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ не пізніше наступного дня після набрання законної сили цією ухвалою направити її копію для виконання до Адміністрації ДПС.
Аналогічно винесли рішення Рожнянський районний суд Івано-Франківської області (справа № 350/1322/14-ц) та Московський районний суд м. Харкова (справа № 643/19800/13-ц), копію ухвал після набрання законної сили направляли державним виконавцям ВДВС районних управлінь юстиції для подальшого надсилання до Адміністрації ДПС, що є правильним.
21. Скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи за межі України
Відповідно до п. 12.4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 р. № 512/5, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України стосовно особи знімається в разі винесення державним виконавцем постанови про: повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), на підставі ч. 1 ст. 48 Закону № 606-XIV; закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1-6, 8-9, 11-14 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV; скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України в разі належного виконання особою зобов"язань щодо сплати періодичних платежів.
У постанові вказуються номер та дата винесення судового рішення про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Постанова затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і протягом трьох робочих днів надсилається до ГЦОСІ ДПС.
У ході узагальнення судової практики справ зазначеної категорії було виявлено, що в практиці деяких судів мали місце факти постановлення судами ухвал про скасування (зняття) тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України на підставі заяв сторін виконавчого провадження або державного виконавця (наприклад, місцевий суд скасував тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, керуючись ст. 6 Закону № 3857-ХІІ та ст. 377-1 ЦПК, хоча таким правом наділено органи ДВС, які повинні винести постанову про закінчення виконавчого провадження та на підставі ч. 1 ст. 48, ч. 2 і ч. 3 ст. 49 Закону № 606-ХІV надіслати до суду або іншого органу (посадовій особі), який її видав).
Бучацький районний суд Тернопільської області ухвалою від 11 червня 2013 р. (справа № 595/1097/13ц) скасував тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Особі А., керуючись ст. 6 Закону № 3857-ХІІ та ст. 377-1 ЦПК, хоча цим правом наділено органи ДВС, які повинні винести постанову про закінчення виконавчого провадження та на підставі ч. 1 ст. 48, частин 2 і 3 ст. 49 Закону № 606-ХІV надіслати до суду або іншого органу (посадовій особі), який її видав.
Аналогічний приклад: Чортківський районний суд Тернопільської області (справа № 2-595/08) в ухвалі від 22 липня 2014 р. зняв тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Особі Ж., чим виконав функції, надані органам ДВС.
Однак деякі суди Запорізької області відмовляють у прийнятті до провадження постанови про повернення державним виконавцем справи до суду про скасування (зняття) тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та повертають державному органу (суд, ДАІ, нотаріус), який її направив.
Ухвалою Чернігівського районного суду Запорізької області від 20 лютого 2013 р. (справа № 329/127/13-ц) у відкритті провадження за поданням державного виконавця ВДВС Чернігівського районного управління юстиції про зняття тимчасового обмеження у праві на виїзд за межі України з Особи Ч. було відмовлено та повернуто державному виконавцю разом з доданими до нього документами, що є правильним.
У разі виконання боржником відповідних зобов"язань, а також у зв"язку із закінченням виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 (повна сплата боргу за виконавчим документом) Закону № 606-XIV державний виконавець виносить відповідну постанову, копія якої підлягає обов"язковому направленню до Адміністрації ДПС для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.
Однак деякі суди помилково та в непередбачений законом спосіб постановляли ухвали про зняття обмеження у виїзді за межі України у зв"язку з погашенням боржником своїх зобов"язань.
Так, ухвалою Ульяновського районного суду Кіровоградської області було задоволено подання ДВС Ульяновського районного управління юстиції про зняття обмеження щодо виїзду за межі України боржника М., яке було встановлене ухвалою цього ж суду від 7 березня 2013 р. на підставі погашення боржником М. заборгованісті за аліментами.
Ще один приклад: ухвалою Чернігівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2013 р. (справа № 329/360/13-ц) за поданням державного виконавця ВДВС Чернігівського РУЮ на підставі ст. 154 ч. 3 ЦПК було скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Особі Т., встановлене ухвалою Чернігівського районного суду Запорізької області від 3 грудня 2012 р. в цивільній справі № 0826/1281/13.
Скасування (зняття) тимчасового обмеження у праві виїзду громадян за межі України на підставі заяв сторін виконавчого провадження або державного виконавця є неправильним, цим правом наділені органи ДВС, які повинні винести постанову про закінчення виконавчого провадження та на підставі ч. 1 ст. 48, ч. 2 і ч. 3 ст. 49 Закону № 606-ХІV надіслати її до суду або іншого органу (посадовій особі), який її видав.
Висновки та пропозиції
Результати проведеного узагальнення судової практики свідчать, що справи про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (ст. 377-1 ЦПК) вирішувалися переважно відповідно до вимог закону.
Водночас існувала низка проблем, які виникали в судів під час розгляду справ зазначеної категорії, наприклад: визначення юрисдикції судів і підсудності справ, строків розгляду подань державних виконавців, сплати судового збору, надання доказів про ухилення боржників від виконання зобов"язань, а також перегляду судових рішень та інші проблемні питання, викладені у відповідних розділах узагальнення.
Особливу увагу судів звертаємо на неможливість касаційного оскарження цієї категорії спорів (правовий висновок ВСУ від 23 вересня 2015 р. у справі № 6-716цс15).
Правильне застосування судами процесуального законодавства має на меті сприяти ефективному, своєчасному і законному виконанню судових рішень та постанов інших органів (посадових осіб).
Вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України є значним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина на вільний вибір місця проживання, свободи пересування та права вільно залишати територію України.
Підсумовуючи зазначене, наголошуємо на тому, що чітке та своєчасне виконання норм Конституції України, законів і підзаконних нормативних актів підвищує авторитет держави та органів судової влади, а також викликає довіру і розуміння її громадян.
| Нормативно-правові документи станом на 30 вересня 2016 р. |