Отже, судам слід пам'ятати, що в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх колишніми працівниками, потрібно керуватися нормами статей 130 - 137 КЗпП. Звільнення працівника не припиняє його обов'язку відшкодувати заподіяну підприємству, установі, організації шкоду.
Нерідко суди неправильно визначали види і межі матеріальної відповідальності.
Так, рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 серпня 2014 року задоволено позов комунальної установи Любомирівський психоневрологічний інтернат Запорізької обласної ради до Д.Т.А. про стягнення шкоди у розмірі 2 929 грн 94 коп.
Суд першої інстанції при ухвалені рішення посилався на акт перевірки Пологівської міжрайонної інспекції від 30 грудня 2013 року за № 007-21/10, яким встановлено, що відповідачка, працюючи на посаді дієтичної сестри в комунальній установі Любомирівський психоневрологічний інтернат Запорізької обласної ради, у березні, квітні, травні, червні 2012 року зайво списала ковбасу у кількості 72,28 кг на загальну суму 1 566 грн 30 коп. та сиру в червні 2012 року у кількості 55,03 кг на суму 1 363 грн 64 коп., чим завдала шкоди інтернату на суму 2 929 грн 94 коп. У добровільному порядку відповідачка відмовилася відшкодувати завдану шкоду.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 15 жовтня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою ВССУ від 13 листопада 2014 року, частково змінено рішення суду першої інстанції та з відповідачки на користь позивача стягнуто середньомісячний заробіток в розмірі 1 453 грн 12 коп. на відшкодування шкоди.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для покладання на відповідачку повної матеріальної відповідальності, оскільки договір про повну матеріальну відповідальність з відповідачкою не укладався та відсутні інші підстави для покладення на відповідачку повної матеріальної відповідальності відповідно до вимог ст. 134 КЗпП, тому вона має нести матеріальну відповідальність згідно зі ст. 132 КЗпП у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку.
Не є виходом за межі позову, яким по суті є вимога про відшкодування шкоди, коли неправильно визначена сума шкоди і позов пред'явлено про відшкодування шкоди у повному розмірі, а на працівника може бути покладена лише обмежена відповідальність. У такому разі при наявності для цього підстав суд стягує саме цей розмір шкоди.
10. Законодавець чітко не розмежовує матеріальну відповідальність працівників і порядок визначення розміру шкоди, оскільки текст статті 135 КЗпП практично ідентичний тексту частини четвертої статті 135-3 КЗпП. Межі матеріальної відповідальності встановлені також статтями 130, 132, 133, 134 КЗпП. Стаття 135 та частина четверта статті 135-3 КЗпП передбачають можливість встановлення спеціальних правил про межі матеріальної відповідальності. Такі межі повинні бути встановлені або за грубі порушення (злочини), або за незбереження матеріальних цінностей, або у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, вони повинні бути вищі ніж встановлені статтями 130, 132, 133, 134 КЗпП. Ці межі законодавцем встановлені в кратному розмірі до номінального розміру прямої дійсної шкоди.
У пункті 12 постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1989 року № 3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" зазначено, що у передбачених статтею 135 КЗпП випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує номінальний, може бути встановлено особливий порядок визначення шкоди, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, нестачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей. Розмір шкоди, заподіяної робітниками і службовцями знищенням або псуванням державного і громадського майна внаслідок необережних дій (бездіяльності), визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу за встановленими нормами.
Особливий порядок обчислення розміру шкоди встановлюють: Закон № 217/95-ВР та Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Законом № 217/95-ВР встановлені особливі правила обчислення розміру шкоди для випадків незбереження валютних цінностей, виробів, відходів і брухту, що містять дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння.
Коло працівників, які можуть нести матеріальну відповідальність відповідно до Закону № 217/95-ВР, визначено в статті 1 цього Закону, ними є працівники, які виконують операції, пов'язані із закупівлею, продажем, обміном, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, а також валютні операції. Крім працівників, які виконують перелічені операції, до матеріальної відповідальності згідно зі статтею 4 Закону № 217/95-ВР можуть притягатися особи, які безпосередньо не пов'язані з виконанням операцій, зазначених у статті 1 цього Закону, але визнані винними в розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або втраті дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, валютних цінностей.
У статті 1 Закону № 217/95-ВР визначено характер порушень, допущених працівниками, які виконують перелічені вище операції, що дають підстави для притягнення до відповідальності згідно із цим Законом. Це - недбалість у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій, розкрадання, знищення (псування), недостача, наднормативні втрати (крім втрат, що сталися у зв'язку з непередбачуваними порушеннями технологічного процесу).
Форма вини для застосування матеріальної відповідальності згідно із Законом № 217/95-ВР значення не має.
Характер матеріальної відповідальності як підвищеної непрямо визнається законодавцем, який в статті 3 Закону № 217/95-ВР передбачив, що стягнені з працівників суми відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, спрямовуються насамперед на відшкодування збитків, завданих підприємству, установі або організації, а решта - перераховується до Державного бюджету України.
Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей встановлює механізм визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.
Пунктом 10 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей також передбачено, що із сум, стягнутих відповідно до цього Порядку, здійснюється відшкодування збитків, завданих підприємству, установі і організації з урахуванням фактичних витрат підприємства на відновлення пошкоджених або придбання нових матеріальних цінностей та вартості робіт з їх відновлення. Залишок коштів перераховується до державного бюджету.
11. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 135-1 КЗпП).
За договором про повну матеріальну відповідальність працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення зберігання майнових та інших цінностей, переданих для зберігання чи інших цілей, а підприємство, установа, організація зобов'язується створити йому умови, необхідні для нормальної роботи, провадження відповідних операцій з найменшим ризиком для цього майна та інших цінностей і забезпечити повне їх зберігання. Невиконання цих обов'язків з боку підприємства, установи, організації може бути для органу, що розглядає трудовий спір, у тому числі суду, підставою для зменшення покриття цього розміру і покладення відповідальності на керівника підприємства, установи, організації та його заступника, а також керівника структурного підрозділу на підприємстві, в установі, організації та його заступника.
Зі змісту статті 135-1 КЗпП договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не досягли 18-річного віку, є недійсними.
Проте неповнолітній працівник може бути суб'єктом матеріальної відповідальності на загальних підставах, оскільки згідно зі статтями 187, 188 КЗпП трудова правоздатність і дієздатність у повному обсязі виникає з 16 років, а за деякими умовами - з 15 чи навіть з 14 років, неповнолітні в трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх.
Відповідно до вимог статті 135-1 КЗпП затверджений спеціальний перелік посад та робіт, що заміщуються або виконуються працівниками, з якими підприємством можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва.
Перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, складається з двох частин: у першій зазначено посади працівників, з якими можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність; у другій перелічено роботи, на виконання яких може укладатися договір про повну матеріальну відповідальність.
Судам слід пам'ятати, що Перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не підлягає розширеному тлумаченню. Договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в зазначеному переліку не вказані, юридичної сили не мають.
Умови договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівників не можуть суперечити чинному законодавству, зокрема, Типовому договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Договір про повну матеріальну відповідальність є нормативно-правовим актом, тому адміністрація підприємств, установ, організацій не може довільно складати його на свій розсуд чи відступати від змісту типового договору.
Згідно з підпунктом "б" пункту 1 Типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівник має повідомляти (до того ж - повідомляти своєчасно) адміністрацію підприємства, установи, організації про всі обставини, які загрожують забезпеченню цілості доручених працівникові матеріальних цінностей. Своєчасне повідомлення про це може бути підставою для повного звільнення працівника від матеріальної відповідальності (з мотивів відсутності вини), а неповідомлення може стати підставою для притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
Згідно з підпунктом "б" пункту 2 Типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність на власника або уповноваженого ним органу також покладається обов'язок знайомити працівника з чинним законодавством про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, організації, а також з чинними інструкціями, нормативами та правилами зберігання, приймання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або використання у процесі виробництва переданих працівникові матеріальних цінностей. КЗпП прямо не передбачає зменшення розміру матеріальної відповідальності працівника у зв'язку з невиконанням власником зазначеного обов'язку. Проте суд вправі зробити висновок про те, що неознайомлення працівника із законодавством про матеріальну відповідальність, інструкціями, нормативами, правилами поводження з матеріальними цінностями знижує ступінь вини, а відповідно - і розмір відповідальності працівника. Крім того, працівник вправі доводити, що він звертався до власника з проханням провести заняття з вивчення чинних нормативно-правових актів, які стосуються, наприклад, порядку приймання матеріальних цінностей від постачальників і підприємств транспорту. Однак це прохання не було виконано, що й стало причиною виникнення прямої дійсної шкоди.
Судам слід враховувати, що викладення умов договору у спосіб, відмінний від застосованого у Типовому договорі про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (наприклад, викладення умов договору іншими словами), не є відступом від змісту Типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, тому що не порушує встановленої законодавцем мети на захист від порушення прав та обов'язків сторін договору. Відступом слід вважати включення сторонами до типового договору умов, які регулюють передбачені договором відносини, в інший спосіб, ніж це передбачено Типовим договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Невідповідність укладеного договору умовам Типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність призводить до недійсності такого договору.
Судам слід пам'ятати, що договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладений лише при дотриманні сукупності умов, передбачених КЗпП, а саме:
1) якщо виконувана працівником робота безпосередньо пов'язана із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням в процесі виробництва цінностей;
2) якщо цінності були передані працівнику;
3) якщо виконувана працівником робота передбачена Переліком посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва;
4) якщо працівник на момент укладення такого договору досяг 18 річного віку.
Якщо не дотримано цих умов, працівники нестимуть матеріальну відповідальність на загальних підставах (в межах середнього місячного заробітку).
Норма щодо укладення договору про повну матеріальну відповідальність є диспозитивною, тобто передбачає її використання за бажанням роботодавця. Це означає, що укладення договору здійснюється, в першу чергу, на розсуд роботодавця. Проте, якщо відповідний договір не укладений з матеріально відповідальною особою, роботодавець у разі виникнення спору не має права посилатись на наявність у Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва відповідної посади.
В абзаці 5 пункту 19 постанови Пленуму ВСУ № 9 зазначено, що стосовно до правил пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП може бути розірвано трудовий договір при відмові працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність з поважних причин (або коли раніше виконання обов'язків за трудовим договором не вимагало укладення договору про повну матеріальну відповідальність).
Отже, якщо працівник досяг 18 років і займає посаду (виконує роботу), яка допускає укладення договору про повну матеріальну відповідальність (індивідуальну чи колективну), то у разі відмови працівника підписати такий договір він може бути звільнений з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП.
Стосовно можливості укладення договору про повну матеріальну відповідальність на підставі контракту, що укладений між роботодавцем та працівником, судам потрібно враховувати таке. У Положенні про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, не зазначено про можливість встановлення контрактом умови про повну матеріальну відповідальність керівника. Разом з тим у Положенні про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, вказано на неприпустимість запровадження стосовно працівника повної матеріальної відповідальності, крім випадків, передбачених статтею 134 КЗпП.
Конституційний Суд України у справі № 12-рп/98 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП (справа про тлумачення терміну "законодавство") з посиланням на статтю 9 КЗпП дійшов висновку про те, що умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, вважаються недійсними. Незважаючи на це, Конституційний Суд України допускає можливість включення до контрактів невигідних для працівника умов, зокрема, умови про підвищену матеріальну відповідальність працівника.
В абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму ВСУ № 14 зазначено про те, якщо межі матеріальної відповідальності були визначенні в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту.
Отже, з аналізу наведеного, контрактом може передбачатися можливість укладення договору про повну матеріальну відповідальність.
12. Вирішуючи вимоги, які ґрунтуються на договорі про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, суди мають виходити з того, що остання є повною матеріальною відповідальністю, яка регулюється статтею 135-2 КЗпП й іншими актами трудового законодавства, що її стосується.
При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність (частина перша статті 135-2 КЗпП).
Отже, згідно з частиною першою статті 135-2 КЗпП умови застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності такі: можливість запровадження тільки на окремих видах робіт; спільне виконання працівниками робіт; неможливість розмежування матеріальної відповідальності працівників і укладення з кожним із них договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, якщо така можливість є, колективна матеріальна відповідальність не може бути запроваджена.
Законодавець у частині першій статті 135-2 КЗпП визначає п'ять видів робіт, за умови виконання яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Це роботи, що пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням і застосуванням у процесі виробництва переданих працівникам цінностей, тобто це ті ж роботи, які зазначені в статті 135-1 КЗпП щодо повної індивідуальної матеріальної відповідальності на підставі договорів.
Судам слід пам'ятати, що договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність не може бути укладений із неповнолітніми.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (частина друга статті 135-2 КЗпП).
Отже, необхідною умовою укладання договору про колективну матеріальну відповідальність відповідно до частини другої статті 135-2 КЗпП є погодження його з профспілковим комітетом установи чи організації (зокрема стосовно об'єктивної необхідності застосування саме даної форми відповідальності) та створення працівникам, які беруть на себе відповідальність за збереження відповідних матеріальних цінностей, необхідних умов для нормальної роботи й забезпечення повного збереження переданих їм цінностей.
Разом з тим відсутність погодження договору з профспілковим комітетом не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування шкоди, заподіяної роботодавцю, якщо у справі буде встановлено, що профспілки на підприємстві немає і профспілковий комітет відсутній.
Роботодавці до позовних заяв про відшкодування матеріальної шкоди, які ґрунтувалися на договорі про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, додавали протоколи результатів інвентаризації, порівнювальні відомості за результатами інвентаризації, розрахунки заборгованості. Проте судам не надавалися докази на підтвердження того, що договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладався за рішенням профспілкового комітету, накази про встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності на підприємствах, установах, організаціях та рішення зборів колективу (бригади) щодо обрання керівництва бригади.
Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2013 року задоволено позов ТОВ "Айс Запоріжжя" до Ш.Т.С. про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 4 817 грн 17 коп.
Установлено, що з 03 квітня 2012 року по 31 серпня 2012 року Ш.Т.С. працювала комірником технологічного цеху ТОВ "Айс Запоріжжя". 03 квітня 2012 року між ТОВ "Айс Запоріжжя" і Ш.Т.С. був укладений договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. 14 липня 2012 року було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей на складі технологічного цеху, під час якої виявлено недостачу підзвітних товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 35 524 грн 21 коп. Відповідно до розрахунку індивідуальної матеріальної відповідальності на Ш.Т.С. покладена відповідальність у розмірі 4 817 грн 17 коп.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача були доведені доданими до позовної заяви доказами, зокрема, протоколом результатів інвентаризації, порівнювальними відомостями за результатами інвентаризації, розрахунком заборгованості відповідачки. Визначений розмір для відшкодування матеріальної шкоди - 4 817 грн 17 коп., є результатом розподілення заподіяної підприємству шкоди в сумі 35 524 грн 21 коп. між членами бригади пропорційно їх посадовому окладу і фактично відпрацьованому часу згідно з пунктом 16 Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.
Проте спірним є використання судом терміну "розрахунок індивідуальної матеріальної відповідальності" стосовно відповідачки, оскільки із нею був укладений договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.
Сфера застосування договорів про колективну (бригадну) відповідальність вичерпно визначається відповідним Переліком робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність з працівниками, які виконують роботи, не передбачені вказаним Переліком, позбавляє його юридичної чинності (договір є недійсним з моменту укладення).
Відповідно до абзацу 2 пункту 14 постанови Пленуму ВСУ № 14 умови колективної (бригадної) матеріальної відповідальності визначаються письмовим договором, укладеним між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади) на підставі Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.
Відповідно до пунктів 4, 5 Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність у разі зміни керівника колективу (бригадира) чи при вибутті з колективу (бригади) більше половини первісного складу договір повинен бути переукладений. При вибутті зі складу колективу (бригади) окремих працівників або прийнятті до колективу нових працівників про це видається наказ і проти підпису вибулого члена бригади (колективу) в договорі зазначається дата і номер наказу про його вибуття, а прийнятий до бригади працівник підписує договір про колективну матеріальну відповідальність і вказує дату вступу до колективу (бригади).
Згідно з пунктами 12, 16 Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність підставою для притягнення членів колективу (бригади) до матеріальної відповідальності є матеріальна шкода, заподіяна розкраданням, нестачею, умисним знищенням або зіпсуттям матеріальних цінностей, а також їх знищенням або зіпсуттям через недбалість, що підтверджується інвентаризаційними документами. Заподіяна колективом (бригадою) шкода підприємству, установі, організації, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами цього колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.
Згідно з пунктом 14 Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність члени колективу (бригади) звільнюються від відшкодування шкоди: а) якщо буде встановлено, що шкода заподіяна не з їх вини; б) якщо будуть встановлені конкретні винуватці заподіяної шкоди серед членів його колективу (бригади).
Вирішуючи вимоги, які ґрунтуються на договорі про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, судам слід пам'ятати, що члени колективу матеріально відповідальних осіб несуть часткову, а не солідарну відповідальність перед підприємством, установою, організацією. Відшкодувавши свою частку, кожен член колективу не може бути притягнений до матеріальної відповідальності в тій частині, в якій інші члени колективу не відшкодували вартість товарів, або суму, на яку знизилась вартість товарів.
Так, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 серпня 2014 року задоволено позов фізичної особи-підприємця, Р.Л.В., до Є.О.А., М.І.І. про стягнення недостачі товарів у розмірі 36 225 грн 64 коп. і судових витрат у розмірі 3 576 грн 93 коп.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки між позивачем та відповідачами був укладений договір про колективну (бригадну) відповідальність, тому відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за заподіяну шкоду, яка виразилася у виявленій в результаті ревізії недостачі грошових коштів та товарно-матеріальних цінностей згідно зі статтями 135-2, 135-3 КЗпП.
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 14 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до М.І.І. скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову фізичної особи-підприємця, Р.Л.В., до М.І.І. про стягнення недостачі товарів.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що згідно з актами контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 18 березня 2014 року магазину "Хлібосол" перевірка проведена і виявлено недостачу товарно-матеріальних цінностей за період з 20 червня 2013 року по 18 березня 2014 року. Частину підзвітного періоду, а саме з 20 червня 2013 року по 09 липня 2013 року, М.І.І. ще не працювала у магазині і не може нести відповідальність за недостачу, яка виникла не з її вини. Визначити розмір недостачі товарів за період її роботи неможливо. Крім того, не відповідає вимогам закону висновок суду першої інстанції про солідарну відповідальність відповідачів. Відповідно до укладеного між сторонами у справі договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність та пункту 16 Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність заподіяна колективом (бригадою) шкода підприємству, установі, організації, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами цього колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди (провадження № 2/686/4281/14).
Звільнення працівника не припиняє його обов'язку відшкодування розміру недостачі, що складає його частку.
У разі встановлення конкретних винуватців заподіяної шкоди серед членів його колективу (бригади) відшкодування здійснюватиметься за правилами, що регулюють застосування повної індивідуальної матеріальної відповідальності.
У випадках, коли в несхоронності матеріальних цінностей, крім членів колективу (бригади), з яким укладено договір, винні службові особи, суд у встановленому ЦПК порядку обговорює питання про притягнення їх до участі у справі як співвідповідачів і визначає частину шкоди, яка відповідає ступеню вини кожного з них, і розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню з урахуванням виду і меж матеріальної відповідальності, яка на нього покладається. Решта шкоди розподіляється між членами колективу (бригади) згідно з Типовим договором про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність (абзац 3 пункту 14 постанови Пленуму ВСУ № 14).
Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність є нормативно-правовим актом, тому сторони, підписуючи його, не вправі вносити до нього зміни.
Разом із тим вважаємо, що сам по собі типовий договір не є догмою і сторони конкретного договору вправі передбачити в ньому інші умови відповідальності, ведення обліку, інші взаємні права та обов'язки, які хоча й не передбачені типовим договором, але не суперечать вимогам законів.
13. Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд визначає відповідно до статті 135-3 КЗпП, Закону № 217/95-ВР і Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.
Статтею 135-3 КЗпП неоднозначно визначається розмір заподіяної підприємству, установі, організації прямої дійсної шкоди наявному майну.
Частиною першою статті 135-3 КЗпП встановлюється загальне правило визначення розміру заподіяної підприємству, установі, організації шкоди.
Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Згідно з частиною першою статті 135-3 КЗпП обов'язковою умовою для визначення розміру заподіяної роботодавцю шкоди є існування фактичних витрат, понесених ним з вини працівника.
Обчислення розміру завданої шкоди полягає у вирахуванні фактичних втрат, які стали наслідком неправомірного діяння працівника. Для цього необхідно визначити вартість втраченого чи пошкодженого майна, суму видатків, необхідну для відновлення його попереднього стану. Також потрібно враховувати, що природний знос майна є закономірним результатом використання його за призначенням та не є наслідком неправомірних дій працівника, а тому повинен бути врахований при визначенні вартості пошкодженого чи знищеного майна.
Розмір підлягаючої покриттю шкоди залежить від кількох факторів: виду правопорушення, ступеня вини працівника, характеру діяльності роботодавця.
При пошкодженні або зіпсутті розмір шкоди дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей. При визначенні розміру шкоди, заподіяної недостачею, втратою, пошкодженням або зіпсуттям основних засобів, від їх первинної вартості (без податку на додану вартість) вираховується сума зносу, нарахованого відповідно до законодавства.
Шкода у виді витрат визначається за фактичними виплатами (сплачено за ремонт пошкоджених працівником цінностей, переплачено за договором, переплачена заробітна плата, сплачено неустойку, сплачені фінансові санкції тощо).
Зазначення в частині першій статті 135-3 КЗпП на "собівартість" слідом за "балансовою вартістю матеріальних цінностей" зовсім не означає права власника вибирати варіанти. Цьому формулюванню статті 135-3 КЗпП відповідає пункт 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 751/4044 (Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси"), яким передбачається, що придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів); інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів (пункт 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси").
При недостачі, втраті або знищенні матеріальних цінностей у процесі виробництва вартість зіпсованих або знищених сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та інших використовуваних у процесі виробництва матеріальних цінностей, які належать до категорії запасів, їх балансова вартість (собівартість) визначається за первинною вартістю з додаванням усіх витрат, які були здійснені на їх обробку або виготовлення з них продукції (матеріальних витрат, витрат на оплату праці та обов'язкові збори, амортизації основних фондів і нематеріальних активів, інших витрат).
Акцизний збір, що входить до ціни зіпсованих, знищених або втрачених матеріальних цінностей, включається до собівартості запасів, а тому він повинен враховуватися і при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, заподіяної недостачею, зіпсуттям, знищенням або втратою підакцизних матеріальних цінностей. Податок на додану вартість, сплачений при придбанні матеріальних цінностей, які згодом були зіпсовані, знищені або втрачені, не включається, за загальним правилом, до собівартості запасів, а тому він не може враховуватися при визначенні розміру прямої дійсної шкоди. Сплачений у складі ціни матеріальних цінностей податок на додану вартість враховується при визначенні прямої дійсної шкоди, заподіяної працівником шляхом недостачі, зіпсуття, знищення або втрати матеріальних цінностей, підприємствами (роботодавцями), які не є платниками цього податку.
Згідно з частиною другою статті 135-3 КЗпП у разі розкрадання, недостачі, умисного знищення чи умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
У абзаці 2 пункту 15 постанови Пленуму ВСУ № 14 також зазначено, що, визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з цін на матеріальні цінності, які діють у даній місцевості на час вирішення справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на добавлену вартість, акцизний збір тощо.
Судам при визначенні розміру шкоди слід враховувати чинне законодавство про ціни і ціноутворення. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а у разі зміни цін застосовуються ціни, що діють на день прийняття рішення про відшкодування.
Отже, суд повинен визначати розмір покриття шкоди за цінами, що діють на день винесення рішення, проте згодом можливе пред'явлення нового позову з урахуванням абзацу 5 пункту 9 постанови Пленуму ВСУ від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", в якому зазначено, що у тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.
Згідно з частиною третьою статті 135-3 КЗпП на підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.
Частиною третьою статті 135-3 КЗпП на працівника покладається обов'язок відшкодувати і неодержаний прибуток, що входить до ціни, встановленої для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів. Це однак не впливає на юридичну чинність частини третьої статті 135-3 КЗпП, оскільки вона, як норма спеціальна, підлягає переважному застосуванню перед загальною нормою статтею 130 КЗпП.
Судам слід пам'ятати, що правило, викладене в частині третій статті 135-3 КЗпП, не може застосовуватися тоді, коли розкрадання або недостача виявлені на складі до передачі відповідних цінностей із складу на виробництво або в буфет для реалізації.
Товари на підприємствах роздрібної торгівлі відображаються в балансі за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів, а на оптових торгових підприємствах - за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів або за цінами, за якими вони закуплені. Ці нюанси обліку впливають на визначення розміру матеріальної відповідальності працівників.
Згідно з частиною четвертою статті 135-3 КЗпП законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Частина четверта статті 135-3 та стаття 135 КЗпП становлять правову базу застосування кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Обсяг заподіяної шкоди визначається за спеціальними законами. Закон № 217/95-ВР не лише передбачає підстави повної матеріальної відповідальності, а й встановлює порядок визначення розміру шкоди.
Статтями 1, 2 Закону № 217/95-ВР встановлені спеціальні коефіцієнти для визначення розміру шкоди, яка повинна бути відшкодована працівником.
Згідно з статтею 1 Закону № 217/95-ВР збитки, завдані підприємству, установі, організації працівниками, які виконують операції, пов'язані із закупівлею, продажем, обміном, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, а також валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних їх втратах (крім втрат, що сталися у зв'язку з непередбаченими порушеннями технологічного процесу), якщо вони допущені внаслідок недбалості у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій, визначаються у підвищених розмірах. Так, згідно з пунктами а, в статті 1 Закону № 217/95-ВР при розкраданні дорогоцінних металів застосовується коефіцієнт 2, а при розкраданні огранованого дорогоцінного каміння - коефіцієнт 3.
Згідно з статтею 2 Закону № 217/95-ВР заборгованість працівників підприємства, установи, організації у разі неповернення у встановлений термін авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби, та в інших випадках нездачі іноземної валюти, одержаної у підзвіт, стягується у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день погашення заборгованості.
Судам слід пам'ятати, що Закон № 217/95-ВР також повинен застосовуватися для обчислення розміру шкоди і в разі притягнення працівників до матеріальної відповідальності на підставі письмового договору про повну матеріальну відповідальність при незабезпеченні збереження зазначених вище видів цінностей.
Як вже зазначалось Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей встановлює механізм визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.
Згідно з частиною п'ятою статті 135-3 КЗпП розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
Розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом встановлено, що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.
Так, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2014 року відмовлено в задоволенні позову КП "Аптека № 195" Бердянської міської ради до Ч.О.Ю., Б.Я.Л. про солідарне стягнення шкоди.
Установлено, що наказом від 06 серпня 2010 року № 82-о Б.Я.Л. призначено фармацевтом КП "Аптека № 195", наказом від 06 серпня 2010 року № 83-о Ч.О.Ю. прийнято на посаду завідуючого аптечним пунктом КП "Аптека № 195". 27 вересня 2010 року між КП "Аптека № 195" та Ч.О.Ю., Б.Я.Л. було укладено договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Актами результатів інвентаризації від 06 червня 2013 pоку № 1 та від 17 червня 2013 pоку № 2 виявлена недостача ввірених Ч.О.Ю., Б.Я.Л. товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 47 918 грн 41 коп. Наказами від 23 липня 2013 pоку Ч.О.Ю., Б.Я.Л. було звільнено з роботи за пунктом 2 статті 41 КЗпП у зв'язку із втратою довіри. Станом на дату пред'явлення позову до суду Ч.О.Ю., Б.Я.Л. завдана шкода погашена не була.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що, оскільки договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність підписано обома відповідачами, а в подальшому шкода в розмірі 47 918 грн 41 коп. заподіяна їх спільними умисними діями, вона підлягає стягненню з відповідачів в солідарному розмірі.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач, заявивши позовні вимоги про стягнення з відповідачів розміру завданої матеріальної шкоди в солідарному порядку, не довів їх спільний умисел чи бездіяльність, що має значення для наявності підстав для застосування солідарної відповідальності, оскільки згідно із пунктом 15 Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність та укладеного між сторонами договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність від 29 вересня 2010 року розмір шкоди, заподіяної колективом (бригадою) підприємству, установі, організації визначається відповідно до статті 135-3 КЗпП, якою встановлено, що розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності. Пунктом 16 Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність та договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність передбачено, що заподіяна колективом (бригадою) шкода підприємству, установі, організації, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами цього колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. Даних щодо розміру місячної тарифної ставки та фактично відпрацьованого часу кожного з відповідачів суду позивачем не подавалося, а вимоги щодо відшкодування шкоди відповідно до положень частини п'ятої статті 135-3 КЗпП взагалі не заявлялися.
Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що в пункті 12 Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність та договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність визначено, що підставою для притягнення членів колективу (бригади) до матеріальної відповідальності є матеріальна шкода, заподіяна розкраданням, нестачею, умисним знищенням або зіпсуттям матеріальних цінностей, а також їх знищенням або зіпсуттям через недбалість, що підтверджується інвентаризаційними документами. Однак, інвентаризаційними актами не підтверджується причина утворення недостачі, до того ж інвентаризаційний акт від 06 червня 2013 року № 1, взагалі є неповним, складається з першої сторінки та не містить підписів членів комісії, а тому не може бути взятий судом до уваги як письмовий доказ.
Суди мають зважати на те, якщо шкоду заподіяно працівниками, на яких відповідно до договору покладена колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, розмір шкоди, яка повинна бути відшкодована кожним працівником, визначається з врахуванням особливостей цієї відповідальності.
У абзаці 3 пункту 15 постанови Пленуму ВСУ № 14 зазначено, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог про відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відповідного їй виду і меж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума відшкодування по кожному випадку заподіяння шкоди включається до загальної суми, яка підлягає стягненню з працівника з урахуванням передбаченого статтею 233 КЗпП річного строку для пред'явлення позову по кожній вимозі і поважності причин його пропуску.
14. Статтею 136 КЗпП передбачено порядок покриття шкоди, заподіяної працівником.
Відповідно до частини першої статті 136 КЗпП, якщо з працівника стягується матеріальна шкода, яка не перевищує середнього місячного заробітку, то незалежно від підстави матеріальної відповідальності власник або уповноважений ним орган вправі видати розпорядження (наказ) про стягнення суми шкоди із заробітку працівника.
Судам слід пам'ятати, що у системі державної та комунальної власності розпорядження про стягнення із заробітної плати сум шкоди, заподіяної керівниками підприємств, установ, організацій або їх заступниками, видається вищестоящим у порядку підлеглості органом.
Рішення про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб органів управління акціонерного товариства, товариств з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю повинні приймати збори акціонерного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю (підпункт "є" частини п'ятої статті 41, статті 59, 63 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XІІ "Про господарські товариства", а збори, як правило, проводяться один або два рази на рік (статті 45, 61). Зазначене правило поширюється на посадових осіб органів управління акціонерного товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, якими визнаються голова та члени виконавчого органу, а також голова ревізійної комісії товариства (стаття 23).
