Про узагальнення судової практики вирішення спорів, що виникають у сфері надання послуг з електропостачання

Заслухавши та обговоривши інформацію заступника Голови Вищого господарського суду України Могила С.К. про узагальнення судової практики вирішення спорів, що виникають у сфері надання послуг з електропостачання, керуючись пунктом 2 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України

1. Інформацію заступника Голови Вищого господарського суду України Могила С.К. про узагальнення судової практики вирішення спорів, що виникають у сфері надання послуг з електропостачання взяти до відома.

2. Узагальнення судової практики вирішення спорів, що виникають у сфері надання послуг з електропостачання, довести до відома суддів апеляційних та місцевих господарських судів України.

Електроенергетична галузь - одна з базових галузей економіки України. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 92 Конституції України засади організації та експлуатації енергосистем визначаються виключно законами України. Такими є Закон України "Про електроенергетику", Закон України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України", Закон України "Про природні монополії", а також відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) та Господарського кодексу України (далі - ГК України ).

Згідно з преамбулою Закону України "Про електроенергетику" (далі - Закон) цим Законом визначаються правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулюються відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Особливістю нормативно-правового регулювання електропостачання є наявність численних підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі нормативно-технічних, якими визначається та деталізується порядок отримання та споживання електроенергії.

Так, норми названих законодавчих актів деталізовані, зокрема, в положеннях Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.96 № 28 (далі - Правила), Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 № 562 (далі - Методика), Порядку визначення розміру і відшкодування збитків, завданих енергопостачальнику внаслідок викрадення електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.2006 № 122, Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.06.2008 № 691 (далі - Методика обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж), Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.98 № 1052, Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25.07.2006№ 258, Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики від 12.08.96 № 36.

Постачання електроенергії - одна з форм, у яких здійснюється господарсько-торговельна діяльність суб'єктів господарювання.

Стаття 1 Закону визначає постачання електричної енергії як господарську діяльність, пов'язану з наданням електричної енергії споживачеві за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору. Електрична енергія є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Діяльність з постачання електричної енергії в Україні здійснюється за умови отримання відповідної ліцензії (стаття 13 Закону). Умови та Правила здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики від 13.06.96 № 15/1. Умови та Правила здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики від 13.06.96 № 15.

При цьому слід враховувати, що частина перша статті 5 Закону України "Про природні монополії" прямо зазначає, що передача електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; розподіл електричної енергії (передача електричної енергії місцевими (локальними) електромережами) є сферами діяльності суб'єктів природних монополій.

Енергопостачальник, що здійснює постачання електричної енергії на закріпленій території, не має права відмовити замовнику (споживачу), електроустановки якого розташовані на такій території, в укладенні договору про постачання електричної енергії (договору про користування електричною енергією) (стаття 24 Закону ).

Стаття 26 Закону встановлює, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Таким чином, договірні відносини у сфері постачання електроенергії мають свої особливості, що пов'язано зі специфікою предмету договору та обумовлює спеціальний порядок його укладання. Особливістю договору електропостачання є покладення на споживача додаткових обов'язків, пов'язаних з необхідністю: дотримуватись передбаченого договором режиму споживання електроенергії; забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичних мереж та справність приладів і устаткування, що використовуються у процесі споживання електричної енергії.

Державне регулювання відносин з постачання електроенергії до 27.08.2014 здійснювалося Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ), утвореною відповідно до Указу Президента України від 23.11.2011 № 1059/2011 (ліквідована Указом Президента України від 27.08.2014 № 693/2014 ). НКРЕ відповідно до покладених на неї завдань та наданих повноважень, зокрема, розробляла і затверджувала обов'язкові до виконання норми і правила (у т.ч. правила користування електричною енергією) та типові форми господарських договорів.

Так, відповідно до наданих повноважень НКРЕ затвердила Типовий договір про постачання електричної енергії, Типовий договір про користування електричною енергією на території населеного пункту, Типовий договір про тимчасове постачання електричної енергії без засобів обліку, Типовий договір про спільне використання технологічних електричних мереж, Типовий договір про технічне забезпечення електропостачання споживача (Додатки 1-5 до Правил), якими, зокрема, визначаються права, обов'язки та відповідальність сторін.

Правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність (стаття 27 Закону ).

Слід зазначити, що при розгляді справ цієї категорії суди враховували викладене в постановах і роз'яснювальних документах Верховного Суду України, а також рекомендаційних роз'ясненнях і листах Вищого господарського суду України, якими, зокрема, є:

- оглядовий лист Вищого господарського суду України від 30.12.2011 № 01-06/1872 "Про практику застосування господарськими судами законодавства про постачання електричної енергії (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" ;

- інформаційний лист Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1624/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" ;

- інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" (з подальшими доповненнями);

- інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" ;

- постанова пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ;

- листи Верховного Суду України щодо висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення, тощо.

З кількісних показників розгляду справ аналізованої категорії вбачається, що більша частка спорів припадає на спори, пов'язані зі сплатою заборгованості за спожиті енергоносії, - 3346 справ, що становить 63,3% від усієї кількості справ, розглянутих у цій категорії; найменшу кількість становлять спори, пов'язані з нарахуванням пені за несвоєчасну сплату оперативно-господарських санкцій, - 52 справи, або ж 1%.

Так, за даними, наданими апеляційними господарськими судами, у 2012 - 2013 роках та січні - вересні 2014 року господарськими судами розглянуто 5290 справ у спорах, пов'язаних із застосуванням законодавства, що регулює відносини у сфері електропостачання, серед яких:

- пов'язаних з укладенням договорів на електропостачання, - 205 справ;

- пов'язаних зі сплатою заборгованості за спожиті енергоносії, - 3346 справ;

- пов'язаних зі стягненням оперативно-господарських санкцій, - 583 справи;

- пов'язаних зі скасуванням оперативно-господарських санкцій, - 378 справ;

- пов'язаних з нарахуванням пені за несвоєчасну сплату оперативно-господарських санкцій, - 52 справи;

- пов'язаних з визнанням акта про порушення недійсним, - 99 справ;

- 627 справ становлять інші спори, що виникають у сфері надання послуг з електропостачання.

Із загальної кількості розглянутих судами першої інстанції справ (5290) позов задоволено у 2927 справах, відмовлено в позові повністю або частково у 1605 справах, припинено провадження у 608 справах, залишено позов без розгляду в 150 справах.

Судами апеляційної інстанції переглянуто 1080 (20,4%) судових рішень місцевих господарських судів. З них: залишено без змін - 809 рішень; скасовано повністю або частково і прийнято нове рішення - у 230 справах, скасовано повністю або частково і припинено провадження або залишено позов без розгляду - у 8 справах, змінено 33 рішення.

У касаційному порядку переглянуто 490 судових рішень (45,4% від кількості справ, переглянутих апеляційною інстанцією, або ж 9,3% від кількості справ, розглянутих місцевими господарськими судами). З них: залишено рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін - у 384 справах; скасовано рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийнято нове рішення - у 3 справах, скасовано рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передано справу на новий розгляд - у 63 справах, змінено рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції - у 5 справах, залишено в силі одне рішення з раніше прийнятих рішень або постанов - у 35 справах.

Як вбачається з наведених кількісних показників, судом апеляційної інстанції залишено без змін 75% судових рішень суду першої інстанції (від кількості переглянутих в апеляційному порядку справ), судом касаційної інстанції - 78,4% постанов суду апеляційної інстанції.

Наведені дані свідчать про переважно правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій законодавства, що регулює правовідносини з електропостачання. Водночас суди зазначають про наявність у судовій практиці вирішення названої категорії спорів певних проблемних питань та розбіжностей.

2.1. Укладення договору на електропостачання

а). Як зазначалося вище, споживання електроенергії є договірним.

Статтею 275 ГК України встановлено, що відпуск електроенергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів електроенергією, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

Частиною шостою статті 179 ГК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів (суб'єктів господарювання або негосподарюючих суб'єктів -юридичних осіб) електроенергією зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Укладення договору про постачання електричної енергії та визначення його змісту на основі типового договору передбачено пунктом 5.2 Правил, а сам типовий договір міститься в додатку 3 до Правил.

Зазначимо, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 ГК України, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (частина третя статті 184 ГК України ).

Нормою статті 179 ГК України визначено, що сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Згідно з частиною першою статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Як свідчить проведене узагальнення, у правовідносинах, пов'язаних з укладенням договору про постачання електричної енергії, спори виникали у зв'язку з відмовою відповідача укласти такий договір на умовах, запропонованих позивачем (наприклад, сторони не доходили згоди щодо розміру дозволеної потужності споживання електроенергії).

Вирішуючи такі спори, суди керувались зазначеними положеннями абзацу четвертого частини четвертої статті 179 ГК України та враховували, що укладення договору спрямоване на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків, тому викладення умов договору в інший спосіб, ніж застосований у типовому договорі (приміром, викладення умов договору іншими словами), не є відступом від змісту типового договору.

Наприклад, задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання укласти договір про постачання електричної енергії у справі № 925/1478/13, місцевий господарський суд зазначив, що, враховуючи положення статей 179, 275 ГК України, відповідачу не надано права відмови в укладенні договору на постачання електроенергії, а всі розбіжності повинні узгоджуватись відповідно до вимог статті 188 ГК України та статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи, що процедура укладення договору здійснювалась відповідно до вимог чинного законодавства про електроенергетику та Правил, а також зважаючи на встановлені судами обставини справи, Вищий господарський суд України підтримав правомірний висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для визнання договору про постачання електричної енергії укладеним (постанова Вищого господарського суду України від 14.01.2015 № 925/1478/13).

Задоволено позов підприємства про зобов'язання укласти договір про постачання електричної енергії в редакції позивача і у справі № 925/713/13. Господарський суд взяв до уваги, що метою використання електроенергії за спірним договором є задоволення соціальних потреб працівників позивача, що проживають в гуртожитках та службових квартирах. Оскільки кінцевим споживачем продукту (енергії) є громадяни, то немає правових підстав для задоволення вимог постачальника про встановлення лімітів потужності та пікових навантажень для користувачів, а також перетоків реактивної енергії в гуртожитках.

Суд, застосувавши до спірних правовідносин приписи статей 179, 181, 187 ГК України, 628, 649 ЦК України, 5, 10 Закону України "Про природні монополії", статті 26 Закону, а також положення Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.99 № 1357, визнав окремі умови та положення спірного договору конкретизацією умов типового договору ( постанова Вищого господарського суду України від 01.04.2014 № 925/713/13).

У переважній більшості спорів суди задовольняли вимоги про зобов'язання укласти договір на електропостачання, умови якого відповідали типовому договору. Якщо ж запропонований проект договору таким вимогам не відповідав -суди відмовляли у задоволенні позовних вимог.

У справі № 25/5005/1701/2012 Вищий господарський суд України підтримав рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено у позові про зобов'язання укласти договір про спільне використання електричних мереж, оскільки запропонований позивачем договір не відповідав змісту типового договору, а наявні розбіжності не можна вважати конкретизацією умов типового договору. Суд застосовував до спірних правовідносин положення статей 179, 181 ГК України та Правил. Окрім того, позивачем у справі не було наведено у позові змісту договору, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача укласти такий договір з огляду на вимоги статей 179, 180 ГК України, статей 628, 638 ЦК України та через неможливість визначення і фіксації відповідних умов договору в резолютивній частині судового рішення (постанова Вищого господарського суду України від 25.12.2012 № 25/5005/1701/2012).

б). Щодо способу захисту порушеного права у цій категорії спорів, то слід зазначити, що позивачами заявлялись вимоги про зобов'язання укласти договір і такі вимоги у переважній кількості спорів задовольнялись судом (наприклад, постанова Вищого господарського суду України від 19.12.2012 № 5015/2601/11), однак приймались і рішення про визнання договору укладеним (постанова Вищого господарського суду України від 14.01.2015 № 925/1478/13).

У постанові Вищого господарського суду України від 06.11.2013 № 905/3497/13 (спір про зобов'язання укласти договір) зазначено, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом спонукання відповідача до укладення з позивачем договору про постачання електричної енергіїзгідно з частиною шостою статті 179 ГК України. Оскільки позивачем виконано приписи, встановлені Правилами, та умови, доведені до його відома енергопостачальною організацією відповідними листами, то вона має виконати вимоги пункту 5.3 Правил та надати позивачу проект договору про постачання електричної енергії, істотні умови якого визначаються на підставі типового договору та документів, наданих позивачем згідно з пунктом 5.4 Правил, які свідчать про ініціювання ним укладення договору відповідно до зазначеної норми.

У справі ж № 914/2210/13, скасовуючи рішення місцевого господарського суду про задоволення позову та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд (постанова від 10.10.2013) зазначив, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав та інтересів. Зокрема, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такого способу захисту цивільних прав, як зобов`язання укласти договір шляхом надання позивачу на розгляд підписаного та скріпленого печаткою проекту відповідного договору з усіма необхідними додатками у двох примірниках, законом не передбачено (в касаційному порядку постанова суду апеляційної інстанції у цій справі не оскаржувалась).

Разом з тим, Верховний Суд України (судова палата у цивільних справах) у постанові від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12 виклав таку правову позицію.

Серед способів захисту, передбачених статтею 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як встановлення правовідносин (у тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків, можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту першого частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії(постанова Верховного Суду України від 10.10.2012 № 6-110цс12).

Щодо наведеного слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 84 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір- умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

в). Проблемні питання виникали також і при вирішенні спорів щодо укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж.

Пунктом 1.7 Правил встановлено, що в разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору. Основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, а субспоживачу - в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача в передбачених цими Правилами випадках.

Згідно з абзацом першим пункту 5.15 розділу 5 Правил відносини сторін у разі передачі (транзиту) електропередавальною організацією електричної енергії технологічними електричними мережами власника електричних мереж (споживача, основного споживача) регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, який електропередавальна організація зобов'язана укласти з відповідним власником технологічних електричних мереж.

Водночас підпункт 20 пункту 10.2 Правил покладає на споживача електричної енергії обов'язок у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією укласти з останньою договір про спільне використання технологічних електричних мереж.

Таким чином, обов'язок власника укласти з електропередавальною організацією договір про спільне використання технологічних електричних мереж встановлено законодавством, а ухилення від виконання приписів закону є підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи названу категорію спорів, суди мають враховувати, що перелік істотних та обов'язкових умов договору про спільне використання технологічних електричних мереж споживача (основного споживача), і перелік документів, що є невід'ємною частиною зазначеного договору, визначено пунктами 5.17, 5.18 Правил; а Типовий договір про спільне використання технологічних електричних мереж викладено в Додатку 2 до Правил.

Так, переглядаючи судові рішення у справі № 25/5005/1701/2012, суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного господарського суду про задоволення позову про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір про спільне використання технологічних електричних мереж та підтримав рішення місцевого господарського суду про відмову в позові, оскільки запропонований позивачем проект договору не відповідав типовому договору, визначеному Правилами. Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема положення статей 179, 180 ГК України та Правил (постанова Вищого господарського суду України від 25.12.2012 № 25/5005/1701/2012).

Водночас, траплялися окремі судові рішення, в яких зазначалося, що укладання договору про спільне використання технологічних електричних мереж не базується на державному замовленні і передбачено нормативно-правовим актом - Правилами, а не законом; жодним законом не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання - споживача електроенергії-власника електричних мереж - укласти такий вид договору.

Наприклад, місцевий господарський суд у справі № 910/6110/13, керуючись положеннями статей 179, 181 ГК України та Правил, дійшов висновку про відсутність прямої вказівки закону на обов'язкове укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж. Суд також звернув увагу на те, що в проекті договору має бути наведено умови щодо ціни послуг, які визначаються кошторисом обґрунтованих витрат. Проте кошторис обґрунтованих витрат, складений відповідно до пункту 1.8 Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж,як обов'язковий додаток до проекту договору позивач не надав.

Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Відповідача зобов'язано після набрання цим рішенням законної сили укласти договір про спільне використання технологічних електричних мереж на основі типового договору згідно з додатком 2 до Правил.

Суд апеляційної інстанції на підставі положень статей 133, 136, 179, 180, 181, 184 ГК України, Закону, Правил зазначив, що відповідно до чинного законодавства України, між сторонами має бути укладений договір про спільне використання технологічних електричних мереж, але на основі типового договору, наведеного в додатку 2 до Правил.

Щодо погодження кошторису витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання з обґрунтуванням кожної статті витрат та розрахунку плати за спільне використання технологічних електричних мереж суд апеляційної інстанції звернув увагу, що відповідні заходи повинні бути здійснені відповідачем під час укладання договору про спільне використання технологічних електричних мереж на основі типового договору.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2013 постанову апеляційного суду залишено без змін.

У вирішенні цієї категорії спорів мають місце різні правові підходи судових інстанцій до вирішення питання про обов'язоквласника мереж надати кошторис витрат на утримання мереж спільного використання при укладенні договору про спільне використання технологічних електричних мереж.

Так, в одних випадках суд з посиланням на пункт 1.8 Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мережнаголошував на тому, що у власника для виникнення такого обов'язку мають бути дані, необхідні для розрахунку кошторису (дані бухгалтерського обліку, обґрунтування статей витрат галузевими нормативами) (постанова Вищого господарського суду України від 19.06.2013 №21/5005/9281/2012).

В інших випадках такий обов'язок, на думку суду, є апріорі достатнім для зобов'язання власника мереж надати кошторис незалежно від наявності у нього необхідних даних для розрахунку кошторису (постанови Вищого господарського суду України від 20.06.2013 № 37/5005/9380/2012, від 05.06.2013 № 5024/1596/2012).

Наприклад, вирішуючи спір у справі № 5017/847/2012, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір про спільне використання технологічних електричних мереж та надати позивачеві кошторис обґрунтованих річних витрат власника електричних мереж на їх утримання та однолінійну схему технологічних електричних мереж спільного використання.

Так, місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що укладення спірного договору не є обов'язковим для відповідача, оскільки позивачем не доведено, що відповідач є власником зазначених електромереж.

Апеляційний господарський суд рішення у справі скасував та задовольнив позовні вимоги з огляду на те, що обов'язковість укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж між позивачем та відповідачем закріплено на законодавчому рівні. Відповідач, укладаючи з позивачем договір про постачання електричної енергії, погодив балансову належність йому технологічних електромереж, до яких приєднані інші споживачі, а отже, не має права відмовити позивачеві в укладенні спірного договору щодо спільного їх використання.

Вищий господарський суд України підтримав позицію апеляційного господарського суду. Суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки однолінійна схема технологічних електричних мереж та кошторис обґрунтованих річних витрат власника мереж на їх утримання є невід'ємною частиною договору, суд апеляційної інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги, зобов'язавши відповідача надати позивачеві такий кошторис та однолінійну схему (постанова Вищого господарського суду України від 05.02.2013 № 5017/847/2012).

Слід зазначити, що у переважній більшості спорів визначеної категорії господарські суди, враховуючи, що кошторис обґрунтованих річних витрат власника мереж на утримання електричних мереж спільного використання є невід'ємною частиною договору про спільне використання електричних мереж, складання якого покладається на власника (пункт 1.8 Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж), задовольняли позовні вимоги щодо зобов'язання власника надати такий кошторис (постанови Вищого господарського суду України від 05.06.2013 № 5024/1596/2012, від 05.11.2012 № 17/5005/45/2012, від 08.08.2012 № 5024/190/2012).

г). У визначеному періоді судами розглядалися також справи щодо внесення змін до договору про постачання електричної енергії у зв'язку із внесенням змін до Правил.

Наприклад, постановою НКРЕ від 25.12.2008 № 1449 Правила було викладено в новій редакції. Енергопостачальники зверталися до суду з вимогами про внесення змін до договору про постачання електричної енергії з метою узгодження його з чинним законодавством, зокрема щодо визначення точки продажу електроенергії, напруги в точці продажу електроенергії та, відповідно, класу споживача за ступенем напруги.

У деяких спорах суди відмовляли в задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для внесення змін до договору, передбачених статтею 652 ЦК України (істотна зміна обставин).

Вищий господарський суд України, скасовуючи такі судові рішення, звертав увагу господарських судів на таке.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Для цього виду договорів законом, а саме статтею 277 ГК України, встановлено обов'язок абонентів користуватися енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду.

Оскільки нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом, внесення змін до Правил, обов'язок додержання яких законодавчо встановлений статтею 277 ГК України, є достатньою підставою для внесення змін до договору в разі його невідповідності Правилам (постанови Вищого господарського суду України від 26.03.2014 № 7/414пд, від 06.06.2013 № 913/79/13-г).

При цьому суди, розглядаючи справи, пов'язані із застосуванням Правил, мають виходити з положень тієї їх редакції, яка була або є чинною на час існування спірних правовідносин.

Наприклад, вирішуючи спір у справі № 7/5005/13361/2011, місцевий господарський суд, з рішенням якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанції, відмовив позивачу (енергопостачальнику) у внесенні до чинного договору про постачання електричної енергії змін щодо схеми обліку електричної енергії та порядку її оплати, оскільки запропонованими позивачем умовами змінювалася приєднана потужність та впроваджувався розрахунок за спожиту електричну енергію за загальнобудинковими засобами обліку.

Суди взяли до уваги, що згідно зі змінами, внесеними постановою НКРЕ від 25.12.2008 № 1449, пункт Правил, який передбачав, що у багатоквартирних будинках на межі балансової належності внутрішньобудинкових мереж і мереж електропередавальної організації (основного споживача) улаштовується загальнобудинковий розрахунковий облік, який враховує обсяг електричної енергії, використаний мешканцями будинку, на технічні цілі, для потреб інших електроустановок, приєднаних до мереж цього будинку та розміщених всередині будинку або за його межами, виключено.

Так, укладання договорів про користування електроенергією між енергопостачальною компанією та власниками квартир (мешканцями) багатоквартирних житлових будинків не суперечить Правилам, наявна схема енергопостачання відповідає нормам чинного законодавства (постанова Вищого господарського суду України від 18.04.2012 № 7/5005/13361/2011).

Отже, вирішуючи такі спори, судам слід враховувати, що внесення змін до Правил, обов'язок додержання яких законодавчо встановлений статтею 277 ГК України, є достатньою підставою для внесення змін до договору в разі невідповідності його умов Правилам.

ґ). У вирішенні спорів про визнання недійсними умов договору, за якими енергопостачальнику надається право обмежити до рівня екологічної броні або припинити взагалі електропостачання у разі несплати або неповної оплати електроспоживачем рахунків у тому числі авансових платежів за електроенергію, яка буде спожита, суди неоднаково застосовували положення частини другої статті 24 Закону.

Так, частина друга статі 24 Закону передбачає право енергопостачальника за умови неповної оплати спожитої електроенергії споживачем обмежити його електроспоживання до рівня екологічної броні, або за відсутності такої повністю припинити електропостачання споживача.

Таким чином, обов'язковою умовою, яка надає право енергопостачальнику обмежити споживачу електроспоживання до рівня екологічної броні або припинити взагалі, є несплата або неповна оплата останнім рахунків саме за фактично спожиту електричну енергію. Включення до договору про постачання електричної енергії пункту, який передбачає право постачальника електроенергії обмежити або припинити електропостачання за умови несплати будь-яких рахунків, у тому числі й у разі несплати рахунків, виставлених на оплату авансових платежів, за електроенергію, яка буде спожита у заявленому періоді, суперечить наведеним вище положенням Закону.

Таку правову позицію визначив Верховний Суд України у постанові від 08.10.2013 № 21-220а13.

2.2. Стягнення заборгованості за спожиті енергоносії

а). Найбільшу кількість справ за звітний період розглянуто у спорах про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію: 63,3% від усієї кількості справ, розглянутих у цій категорії.

Основною причиною звернення з позовом було виникнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії внаслідок неналежного виконання споживачами прийнятих на себе зобов'язань або перевищення договірних величин електроспоживання.

Позивачами у спорах цієї категорії в переважній більшості випадків були постачальники електричної енергії, відповідачами - господарюючі суб'єкти, які несвоєчасно виконали зобов'язання з оплати спожитої електроенергії або перевищили договірні величини її споживання.

Як свідчить судова практика, у переважній більшості спорів позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиті енергоносії або перевищення договірної величини електроспоживання задовольнялись судом з огляду на їх обґрунтованість.

При цьому, суди враховували положення статей 525, 526 ЦК України, за якими одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В переважній більшості справ разом з вимогами про стягнення боргу за надані послуги з електропостачання заявлялися також вимоги про застосування положень статті 625 ЦК України та стягнення суми встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості поставленої електроенергії. Такі вимоги з урахуванням правильності їх розрахунку також задовольнялися судом, оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат постачальника електроенергії від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника за порушення виконання зобов'язання.

Окрім того, позивачі заявляли також вимоги про стягнення штрафних санкцій, передбачених за неналежне виконання зобов'язання.

Так, відповідно до частини першої статті 230 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Як засвідчив проведений аналіз судової практики, у вирішенні таких спорів мало місценеоднакове застосування господарськими судами положень частини шостої статті 232 ГК України у справах про стягнення пені у разі прострочення виконання зобов'язання за договором про постачання електричної енергії. Зокрема, у судових рішеннях зазначено різні правові висновки щодо періоду нарахування пені у таких випадках.

У вирішенні цього питання господарські суди мають враховувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14. Верховний Суд України у цій постанові зазначив, що положення частини шостої статті 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли це зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Отже, якщо умовами договору сторони погодили нарахування пені протягом усього періоду прострочення зобов'язання, суд має підстави для стягнення її з відповідачів у повному розмірі. Нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, лише за відсутності таких умов у договорі.

Підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості було недоведення позивачем наявності такої заборгованості.

б). Окремо слід розглянути таку категорію спорів, як стягнення вартості електроенергії, спожитої при перевищенні договірних величин.

У судовій практиці вирішення спорів, що виникають внаслідок перевищення споживачами електричної енергії лімітів електроспоживання, встановлених у договорі, виникли проблемні питання, пов'язані з визначенням правової природи такого платежу як двократна вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Так, за частиною шостою статті 26 Закону (в редакції, що діяла до 01.07.2014) споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Верховний Суд України у постанові від 06.12.2010 № 6/75 визначив, що заборгованість за спожиту електроенергію підлягає стягненню у межах спожитої електроенергії, визначених умовами договору, а відповідальність у вигляді двократної вартості повинна застосовуватися лише до різниці між фактично спожитою та договірною величиною споживання електроенергії (постанова Верховного Суду України від 06.12.2010 № 6/75).

Разом з тим оскільки в одних судових рішеннях зазначено, що стягнення двократної вартості - це оперативно-господарська санкція, в інших - штрафна санкція, ще в інших - спеціальний спосіб визначення вартості електричної енергії, спожитої понад договірну величину, то залежно від того, як визначався цей платіж судом, вирішувався спір і щодо стягнення, зокрема, податку на додану вартість, можливості зменшення суми відповідно до статті 233 ГК України тощо.

Наприклад, Вищий господарський суд України у постанові від 14.11.2013 № 21/5005/3509/2012 зазначив, що передбачена статтею 26 Закону сплата двократної вартості різниці між фактично спожитою і договірною величиною електричної енергії є господарсько-правовою відповідальністю за порушення у сфері господарювання, за своєю природою є санкцією та не є базою оподаткування в розумінні положень статті 185 Податкового кодексу України.

У цій справі рішенняенергопостачальника в частині нарахування податку на додану вартість на санкціюза перевищення договірних величин електричної потужності та за перевищення договірних величин споживання електроенергії визнано незаконним та скасовано.

Водночас у справі № 27/5005/970/2012 Вищий господарський суд України визнав необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, за якими нарахування і сплата двократної вартості різниці фактично спожитих та договірних величин за перевищення договірних величин споживання електричної енергії є оперативно-господарською санкцією. Суд касаційної інстанції зауважив, що попередження відповідача про припинення постачання електроенергії із зазначенням заборгованості позивача за перевищення договірної величини споживання електричної енергії не є обов'язковими для виконання, а тому позов про скасування оперативно-господарської санкції, наведеної в попередженні і рахунку, вважається неналежним способом захисту прав судом у розумінні частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України.

Вищий господарський суд України підтримав позицію господарського суду першої інстанції, за якою наявність чи відсутність у споживача обов'язку сплатити заборгованість за перевищення договірної величини споживання електричної енергії може бути встановлена під час вирішення спору про стягнення суми такої заборгованості (постанова Вищого господарського суду України від 13.06.2012 № 27/5005/970/2012).

Вирішуючи спір у справі № 5023/2656/12, суди першої та апеляційної інстанцій відмовили відповідачу в зменшенні суми стягнення, оскільки передбачена частиною шостою статті 26 Закону санкція не є штрафною в розумінні частини другої статті 233 ГК України, а тому її розмір не може бути зменшений.