Про визнання незаконним та скасування наказу від 21.10.2011 р. N 244

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Келеберди В. І., суддів - Качура І. А., Шарпакової В. В., при секретарі судового засідання - Віруцькій О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Харківської міської ради до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання незаконним та скасування наказу від 21.10.2011 р. N 244.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Харківська міська рада - звернувся до суду з вимогами про визнання не чинним та скасування Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 N 244.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що процедура надання згоди на розміщення тимчасових споруд встановлена Порядком не передбачає отримання згоди власника земельних ділянок комунальної власності - Харківської міської ради та врахування законних прав на одержання орендної плати за використання земельних ділянок, що на думку позивача порушує встановлену законом компетенцію позивача, визначену спеціальними законодавчими актами у сфері земельних відносин. Позивач зазначає, що Харківська міська рада є єдиним спеціально уповноваженим органом у м. Харкові до компетенції якого відноситься вирішення, відповідно до Закону, питань надання у користування земельних ділянок комунальної власності. Крім того, позивач зазначив, що оскаржуваний порядок прийнято відповідачем поза межами своєї компетенції, встановленої відповідним положенням про Міністерство.

Відповідач - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що оскаржуваний порядок прийнято в межах наданої компетенції з дотриманням процедури прийняття регуляторних актів, у відповідності до чинного законодавства України.

Відповідно до вимог ст. 171 КАС України в українському інформаційному бюлетені "Офіційному віснику України N 24, 2012 було надруковано оголошення про відкриття провадження у даній справі.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

22.10.2011 наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України N 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за N 1330/20068.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 4 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" повноваження щодо прийняття Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності надано центральному органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Згідно з Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011 N 633/2011, центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Підпунктом 21 п. 4 Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України передбачено, що Міністерство здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

З системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач при затвердженні оскаржуваного наказу діяв в межах наданих йому законом повноважень.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать повноваження щодо розпорядження землями територіальних громад.

Статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю: у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу Додаток 1 оскаржуваного Положення містить форму паспорту прив'язки тимчасової споруди, елементом якої є схема її розміщення із вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування. Документи, що подаються для отримання паспорту прив'язки мають містити дані щодо розміру земельних ділянок, які вносяться на підставі отриманих суб'єктом господарювання документів на право користування земельною ділянкою (п. 2.6, Додаток 1 Порядку). Внесення таких даних без наявних документів на право землекористування тягне за собою анулювання паспорта прив'язки (п. 2.27 Порядку).

З аналізу викладеного вбачається, що оскаржуваним порядком визначено механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, на підставі документів на право користування земельною ділянкою.

Суд звертає увагу, що оскаржуваний наказ не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб'єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, навпаки як зазначено вище Внесення таких даних без наявних документів на право землекористування тягне за собою анулювання паспорта прив'язки (п. 2.27 Порядку).

Відтак твердження позивача, що процедура надання згоди на розміщення ТС, встановлена оскаржуваним Порядком, не передбачає отримання згоди власника земельних ділянок комунальної власності - в даному випадку Харківської міської ради, на використання таких земельних ділянок є безпідставним та спростовується матеріалами справи.

Крім того, твердження позивача, що оскаржуваним наказом, територіальну громаду позбавлено права визначати та отримувати плату за фактичне використання земельної ділянки, суд вважає безпідставним, оскільки оскаржуваний порядок не містить жодного положення, яке обмежує права територіальної громади на отримання плати за використання земельної ділянки (забороняло б передавати землю у користування, дозволяло б іншим органам не виконувати встановлений порядок передачі землі у користування або прямо вказувало б на встановлення спеціального порядку отримання землі у користування).

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд звертає увагу, що рішенням Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 19.10.2011 N 904 "Про погодження проекту регуляторного акта", погоджено оскаржуваний наказ, який також, пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції України, отже проект оскаржуваної постанови відповідає Конституції України та законодавчим актам, що мають вищу юридичну силу.

Оцінивши докази, які наявні у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст. ст. 69 - 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України.