Про визнання незаконним та скасування наказу від 21.10.2011 р. N 244

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого, судді - Межевича М. В., суддів: Беспалова О. О. та Горбань Н. І., за участю секретаря - Галай Т. О., представника апелянта та третьої особи - Бабича О. Є., а також представника відповідача - Старцевої О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Харківської міської ради на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Харківської міської ради до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, третя особа - Департамент містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради, про визнання незаконним та скасування наказу,

від 25 квітня 2012 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги та заперечення на неї, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при затвердженні оскаржуваного наказу діяв в межах наданих йому законом повноважень.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України N 244 від 22.10.2011 р. затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за N 1330/20068.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 2 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Частиною 4 згаданого вище Закону встановлено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відповідно до Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництво та житлово-комунального господарства України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011 N 633/2011.

При цьому пп. 21 п. 4 зазначеного Положення передбачено, що Міністерство здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (ч. ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України).

Частина 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Положеннями ст. 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання у постійне користування земельних ділянок встановлений. Відповідно до ч. 1 цієї статті надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Так, пп. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

З системного аналізу вищезазначених правових норм суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що про правомірність оскаржуваного наказу свідчить те, що проект цього наказу був прийнятий в установленому чинним законодавством порядку з дотриманням процедури прийняття регуляторних актів, передбаченої Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та перевірений на відповідність Конституції і законам України та законам ЄС, що підтверджується рішенням Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 19.10.2011 N 904 "Про погодження проекту регуляторного акта та реєстрацію наказу в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за N 1330/20068".

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що під час оприлюднення проекту наказу позивач жодних зауважень та пропозицій не надав.

Отже, Порядок визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб'єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки.

Згідно п. 2.2 Порядку замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу ради із відповідною заявою у довільній формі про можливість встановлення ТС.

Згідно п. 2.3 Порядку до заяви додається вичерпний перелік документів: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленням контурів тимчасової споруди з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника.

Пунктами 2.4 та 2.5 Порядку визначено, що орган з питань містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам та повідомляє про результати відповідності замовника. Тобто на даному етапі відповідний орган з питань містобудування та архітектури визначає лише можливість розміщення ТС на певній території населеного пункту згідно будівельних норм даної місцевості та комплексної схеми розміщення певного населеного пункту.

Подальші дії для розміщення ТС визначаються п. 2.6 Порядку, яким передбачено, що для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої наряду з іншими документами надає схему розміщення ТС, що затверджена додатком 1 Порядку. Додаток 1 Положення містить форму схеми розміщення ТС із вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування. Звідси випливає, що перш ніж оформлювати паспорт прив'язки, суб'єкт господарювання має отримати документи на землекористування (процедура їх отримання визначається іншими нормативно-правовими актами), і лише після їх отримання він може звертатися за оформленням паспорта прив'язки.

Документи, що подаються для отримання паспорта прив'язки, мають містити дані щодо розміру земельних ділянок, які вносяться на підставі отриманих суб'єктом господарювання документів на право користування земельною ділянкою (п. 2.6, додаток 1 Порядку).

Відповідно до п. 2.27 Порядку внесення таких даних без наявних документів на право землекористування тягне за собою анулювання паспорта прив'язки.

Таким чином, розміщення тимчасових споруд і оформлення земельних ділянок у користування є різними за змістом питаннями, які регулюються різними нормативно-правовими актами.

Також позивач не зазначив жодного положення Порядку, яке б прямо обмежувало його права та інтереси, наприклад: забороняло б передавати землю у користування, дозволяло б іншим органам не виконувати встановлений порядок передачі землі у користування або прямо вказувало б на встановлення спеціального порядку отримання землі у користування.

Аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції, що при затвердженні оскаржуваного наказу Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України діяло в межах, наданих йому законом повноважень.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.