Про визнання пункту 1.2 Положення таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Келеберди В. І., суддів - Качура І. А., Данилишин В. М., при секретарі судового засідання - Віруцькій О. В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання пункту 1.2 Положення таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про визнання п. 2.1 Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.06.2012 N 849/5, таким, що не відповідає акту вищої юридичної сили - п. 19.4 Європейських тюремних правил (січень 2006 року рекомендації Rec(2006)2).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в оскаржуваному пункті Положення визначено, що лазне-пральне обслуговування осіб, які утримуються в установах виконання покарань, включає організацію регулярного щотижневого миття в лазні з обов'язковою зміною натільної білизни, що на думку позивача є порушенням п. 19.4 Європейських тюремних правил (Європейські пенітенціарні правила) (січень 2006 року рекомендації Rec(2006)2), якими встановлено, що особи, які утримуються в установах виконання покарань, повинні мати можливість користуватися ваннами та душовими не рідше двох раз на тиждень.

Відповідач - Міністерство юстиції України - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, та зазначив, що оскаржуваний наказ, яким затверджено Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст. 171 КАС України в українському інформаційному бюлетені "Офіційному висновку України" N 89 від 30.11.2012 надруковано оголошення про відкриття провадження у даній справі.

Позивач просив суд розглядати справу за його відсутності.

12.12.2012 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження, оскільки від позивач надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача та третьої особи проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наявність клопотання позивача про розгляд справи без його участі, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва

Наказом Міністерства юстиції України від 08.06.2012 N 849/5 затверджено Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (далі - Положення N 849/5).

Так, п. 1.2 Положення N 849/5 визначено, що лазне-пральне обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (далі - установа), включає:

- організацію регулярного щотижневого миття в лазні з обов'язковою заміною натільної та постільної білизни, рушників;

- прання верхнього одягу, натільної та постільної білизни, рушників та іншого майна, крім шкарпеток. Прання шкарпеток засудженими (особами, взятими під варту) здійснюється самостійно;

- дезінфекцію (дезінсекцію) верхнього одягу, натільної та постільної білизни, постільних речей (ковдр, матраців, подушок), рушників (далі - речове майно);

- ремонт речового майна;

- надання перукарських послуг;

- забезпечення милом, пральним порошком, кальцинованою содою та іншими мийними засобами для лазне-пральних, санітарно-гігієнічних та туалетних потреб згідно з установленими законодавством нормами;

- забезпечення лазне-пральним обладнанням і запасними частинами до нього, інвентарем, перукарським інструментом та іншими експлуатаційними матеріалами, коштами на оплату витрат на лазне-пральне обслуговування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 2009 року утримується під вартою в Дніпропетровському слідчому ізоляторі N 3 Управління ДПС в Дніпропетровській області, отже на нього поширюється дія зазначеного вище Положення.

Позивач не погоджується з п. 1.2 Положення N 849/5 в частині організації регулярного щотижневого миття в лазні з обов'язковою заміною натільної та постільної білизни, рушників (абз. 1), що, на думку позивача, є недостатнім та не відповідає Європейським пенітенціарним правилам.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 N 395/2011, Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, політики з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Відповідно до п. 9 Положення про Міністерство юстиції України Мін'юст України у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

При цьому Положенням про Державну пенітенціарну службу України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 N 394/2011, встановлено, що Державна пенітенціарна служба України (ДПтС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. ДПтС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами і дорученнями Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства України, дорученнями Міністра юстиції України.

Отже, оскаржуваний наказ відповідачем прийнято в межах наданої компетенції.

Європейські пенітенціарні правила (рекомендації Rec(2006)2) встановлюють загальні принципи у сфері кримінально-правової політики та мають рекомендаційний характер для урядів - держав Членів Ради Європи, тобто урядам держав-учасниць рекомендовано керуватись у своїй законотворчості, політиці та практиці вищезазначеним Правилам.

Відповідно до п. 19.4 Європейських пенітенціарних правил (рекомендації Rec(2006)2) встановлено, що у пенітенціарному закладі ванних і душових повинно бути достатньо для того, аби кожен ув'язнений міг користуватися ними при температурі, яка відповідає клімату, по можливості щодня, але не менш двох разів на тиждень або частіше, якщо це необхідно для підтримки гігієни.

Отже, що в даному контексті особливе значення має доступ до різних об'єктів гігієни, серед яких санітарні об'єкти, а також баня та душ. Забезпечення доступу до зазначених об'єктів потребує уваги зі сторони пенітенціарної служби для того, щоб гарантувати, що такі об'єкти є в наявності та до них забезпечено доступ.

Суд звертає увагу, що пунктом 3.19 Положення N 849/5 зазначено, що крім гігієнічного миття, в лазні проводиться санітарна обробка засуджених (осіб, узятих під варту): один раз на місяць - як плановий захід; за епідеміологічними показанням (у разі виникнення потреби); під час приймання осіб, які прибули до установи.

Поряд у цим, п. 2.6.4 Положення N 849/5 встановлено, що для дотримання належного санітарного-гігієнічного стану в установі між виробничою і житловою зонами передбачається санпропускник з приміщеннями для роздягання (одягання) та душовими кімнатами для прийняття гігієнічного душу засудженими після повернення з роботи на підприємстві (у виробничій майстерні) установи.

Так, суд звертає увагу, що оскаржуване Положення підлягає застосування в цілому, тобто оскаржуваний п. 1.2 застосовуються з урахуванням вимог пунктів 3.19 та 2.6.4 Положення.

З системного аналізу норм законодавства вбачається, що особи, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, крім щотижневого миття в лазні з обов'язковою заміною натільної та постільної білизни, рушників, передбаченого п. 1.2 Положення, після повернення з роботи на підприємстві (у виробничій майстерні) установи приймають гігієнічний душ (п. 2.6.4 Положення) та один раз на місяць проходять санітарну обробку, тобто оскаржуване Положення в цілому відповідає п. 19.4 Європейських пенітенціарних правил (рекомендації Rec(2006)2).

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд звертає увагу, що згідно з висновком Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах" відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Оцінивши докази, які наявні у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства, та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.