Узагальнення судової практики щодо застосування Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (з 01.01.2011 р. по 30.05.2012 р.)

Право на житло є одним з найважливіших соціально-економічних прав громадян. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Питання реалізації мешканцями гуртожитків конституційного права на житло регулюється Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 р. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1 цього Закону сфера його дії поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше 5 років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них. Проте відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону не поширюється на громадян, які: 1) проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв'язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв'язку з роботою (службою) за контрактом; 2) осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав (без офіційної реєстрації місця проживання); 3) громадян, які проживають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі й потребують поліпшення житлових умов, або жила площа яких тимчасово заселена, або повернути колишнє жиле приміщення яким немає можливості; 4) на військовослужбовців, працівників ЗС України та МВС України, які проживають у гуртожитках; 5) на осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз; 6) на осіб, які проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на момент набрання чинності цим Законом.

Сфера дії даного Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій ЗС України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, МВС України та державних навчальних закладів.

Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України "Про житловий фонд соціального призначення"), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України). Так, реалізація мешканцями гуртожитку права на житло шляхом отримання соціального житла закріплена у ст. 8 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", згідно з якою громадяни, на яких поширюється дія цього Закону та які на законних підставах зареєстровані й тривалий час (не менше 5 років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створені органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власникам у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми. Ч. 2 ст. 8 цього Закону передбачає, що для сприяння таким громадянам у розв'язанні їх житлової проблеми вони беруться відповідними місцевими радами в установленому порядку на квартирний облік для надання їм (їх сім'ям) соціального житла на загальних підставах.

Згідно із ст. 9 вищевказаного Закону у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 8, взяття на квартирний облік та надання відповідним громадянам соціального житла здійснюється тим органом місцевого самоврядування, котрий представляє інтереси територіальної громади, де розташовано гуртожиток, в якому вони зареєстровані та проживають. Виконавчий орган відповідної місцевої ради на підставі рішення ради про надання соціального житла мешканцям гуртожитку, на яких поширюється дія цього Закону, видає згідно з чинним законодавством ордери, які є єдиною підставою для вселення у надане соціальне житло.

Статистичні дані свідчать, що протягом 2011 - 2012 рр. апеляційним судом м. Києва переглянуто незначну кількість справ, які виникають зі спорів щодо реалізації житлових прав мешканців гуртожитків. З матеріалів справ, надісланих з районних судів, убачається, що при розгляді спорів даної категорії суди нечасто застосовують Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків". Проаналізувавши надіслані матеріали, можна зробити відповідні висновки з наступних питань.

Критерії розмежування справ щодо реалізації житлових прав мешканців гуртожитків (юрисдикція спорів)

Питання юрисдикції цивільних справ даної категорії спорів регулюється главою 2 ст.ст. 15 - 16 ЦПК України. Спори, що виникають з приводу виселення з гуртожитку та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку, стягнення плати за користування його приміщеннями (ліжко-місцями), визнання ордеру на жилу площу в гуртожитку недійсним, розглядаються в порядку цивільного судочинства. Якщо характеризувати справи даної категорії, то саме такі позови протягом 2011 - 2012 рр. найчастіше перебували у провадженні судів першої інстанції м. Києва та розглядалися в порядку позовного провадження. Спори, які розглядаються в порядку наказного та окремого провадження, при розгляді справ даної категорії судами першої інстанції не зустрічалися.

Особливості розгляду справ судами першої інстанції

При розгляді даної категорії спорів судами першої інстанції застосовуються ЦПК України, Житловий кодекс Української РСР, Примірне положення про гуртожитки, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.86 року № 208, Закон України "Про оренду державного та комунального майна", Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

У провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебувала справа за позовом дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду об'єктів соціально-побутового призначення "Екос" до Вільчинського О.М. та Вільчинської А.С. у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх Вільчинської В.О., Вільчинської В.О., треті особи: Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві держадміністрації, Товарної біржі "Українська інвестиційна" про виселення. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва позовні вимоги залишені без задоволення. При цьому суд посилався на ст. 19 вказаного Закону, відповідно до якої забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей. Суд також посилався, на ст. 132 ЖК України, якою встановлено вичерпний перелік осіб, які можуть бути виселені без надання іншого житла. Оскільки Вільчинська А.С. - мати двох неповнолітніх дітей, то норми цієї статті на неї не поширюються. Зазначене судове рішення було оскаржене в апеляційному порядку та відповідно до рішень апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2012 р. скасоване і постановлене нове рішення, про задоволення позовних вимог та виселення відповідачів із займаного жилого приміщення. Суд апеляційної інстанції зауважив безпідставність застосування норм ст. 132 ЖК України та Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", оскільки Вільчинська А.С. ніколи не була працівником позивача, а була поселена до гуртожитку тимчасово на підставі договору оренди, укладеного між позивачем та підприємством (Товарною біржею "Українська інвестиційна"), на якому відповідачка працює, і відповідно на спірні правовідносини вказані норми не поширюються.

Виселення з гуртожитку та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку

Відповідно до ст. 19 вказаного Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, а саме - лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, не придатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої ст. 20 цього Закону.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва, яке ухвалою апеляційного суду м. Києва залишено без змін, по справі за позовом Дочірнього підприємства, "ЕКОС" АТ ХК "Київміськбуд" до Іваницької Ю.М., третя особа: Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення. Судом встановлено, що Іваницька Ю.М. займала одне ліжко-місце в гуртожитку на підставі договору про компенсаційні витрати на утримання житлового фонду, укладеного між ЖУ "Лівобережне" ДП "ЕКОС" ХК "Київміськбуд" та Іваницькою Ю.М., строк дії договору з 1 січня 2009 р. по 31 грудня 2009 р. Проте після закінчення строку дії договору відповідачка відмовилася звільнити займане приміщення. На день звернення до суду Іваницька Ю.М. займала вказане приміщення більше 5 років, у зв'язку з чим обґрунтовувала свою позицію тим, що на неї поширюється дія Закону "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", згідно з яким виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадках визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, не придатному для проживання людей. Проте суд не погодився з такою позицією відповідачки, оскільки норми вищевказаного Закону не поширюються на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності, у т.ч. ті, що передані територіальним громадам у постійне чи тимчасове користування. Також судом не було прийнято до уваги посилання Іваницької Ю.М. на те, що вона проживає в гуртожитку більше 5 років, вчасно та в повному обсязі сплачує комунальні послуги, які зараховуються на рахунок позивача, позаяк відповідач не перебуває у трудових відносинах з балансоутримувачем гуртожитку, не отримувала ордера на заселення на житлову площу в гуртожитку, а отже, є тимчасовим мешканцем, на якого поширюються норми ст. 99 ЖК України.

У провадженні Дарницького районного суду м. Києва знаходилася справа за позовом УкрНДІ "Ресурс" до Горобець Г.В., третя особа: ЗАТ "Фанпліт", про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з угодами між сторонами УкрНДІ "Ресурс" надав в оренду Горобець Г.В. кімнату в гуртожитку для проживання, термін дії якої закінчився, проте Горобець Г.В. продовжує проживати в зазначеній кімнаті. Також встановлено, що відповідач ніколи не перебувала у трудових відносинах з позивачем, адміністрацією останнього не приймалося рішення про її поселення до кімнати гуртожитку, спеціальний ордер на поселення до гуртожитку не видавався, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позову. Зазначене рішення було оскаржене в апеляційному порядку та відповідно рішенням апеляційного суду м. Києва скасоване і постановлене нове рішення про відмову в позові. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач була на законних підставах зареєстрована у гуртожитку, фактично проживає в ньому більше 5 років, а тому на неї поширюється дія вказаного Закону. Проте з таким висновком не погодився Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ і ухвалою рішення апеляційної інстанції скасовано, а рішення першої інстанції залишено в силі. При цьому в ухвалі зазначається, що згідно з ч. 2 ст. 1 вказаного Закону його положення не поширюються, зокрема, на осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав. Судом встановлено, що Горобець Г.В., яка не перебувала у трудових відносинах з позивачем, поселена до кімнати гуртожитку без законної підстави - спільного рішення адміністрації та профкому УкрНДІ "Ресурс" і без видачі спеціального ордера.

З огляду на вищевикладене слід зазначити, що суди першої та апеляційної інстанцій в основному вірно застосовують норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" щодо виселення.

Прикладом неможливості застосування вказаного Закону є рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 р. у цивільній справі за позовом АТФ "Укргазбуд" до Велієвої О.М., Велієва А.А. про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення. Судом встановлено, що АТФ "Укргазбуд" має у своєму складі структурний підрозділ - ККП АТФ "Укргазбуд", у відомстві та на балансі якого знаходиться виробничий гуртожиток по пр. Відрадному, 75 в м. Києві. При перевірці підстав проживання у вказаному гуртожитку Велієвої О.В. та Велієва А.А. встановлено, що відповідачі проживають в гуртожитку з 2000 р. без рішення адміністрації підприємства та спеціального ордера на поселення в гуртожитку. Проте вказані особи зареєстровані в гуртожитку. З відповідачкою Велієвою О.В. двічі укладався договір на проживання в гуртожитку строком до 15 квітня 2007 р. Відповідачі неодноразово попереджалися про необхідність звільнити займане ними приміщення. Оскільки відповідачі в трудових відносинах з власником гуртожитку не перебувають та були поселені до гуртожитку без видачі ордера, а також закінчився строк дії договорів на користування жилим приміщенням за договорами, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову. Також суд правильно виходив з того, що дія вказаного Закону не поширюється на відповідачів, оскільки вони займають кімнату в гуртожитку без законних підстав. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 р. та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2012 р. залишено без змін.

Отже, єдиною підставою поселення до гуртожитку є ордер, виданий на підставі рішення відповідної ради.

У судовій практиці при розгляді даної категорії справ зустрічаються спори щодо виселення з державного гуртожитку за закінченням строку договору оренди кімнати, до яких не може бути застосовано положення вказаного Закону.

На розгляді Печерського районного суду м. Києва знаходилася справа за позовом державного підприємства "Наш Дім" до Захарової Є.В., Захарова С.О., а також в інтересах неповнолітнього Захарова О.С., третя особа: Служба у справах дітей Печерської районної у м. Києві держадміністрації, про визнання такими, що втратили право користування приміщенням в гуртожитку, та про виселення. Позивач посилається на те, що договір про надання відповідачам житлової площі у тимчасове користування кімнати закінчився 01.10.2008 р., у кімнаті мешкає лише Захаров С.О., інші відповідачі в гуртожитку відсутні протягом 6 місяців. Рішенням від 28 квітня 2011 р. у задоволенні позову відмовлено. Суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази вручення Захаровій Є.В. повідомлення (припис про звільнення приміщення у зв'язку із закінченням дії договору), а тому договір вважається продовженим з урахуванням положень умов самого договору. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2011 р. вищевказане рішення залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів апеляційного суду міста Києва від 7 лютого 2012 р. по справі за позовом ДП "Екос" до Грабара В.В., Грабар С.В., третя особа: орган опіки та піклування Печерської районної в місті Києві держадміністрації, про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення та стягнення заборгованості залишено без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2011 р. про задоволення позову. Колегія суддів погодилася з висновком районного суду про відсутність підстав для застосування ст. 19 вказаного Закону, оскільки відповідачі не перебували у трудових відносинах з позивачем і є тимчасовими мешканцями гуртожитку на підставі договору оренди, строк дії якого закінчено.

Інші спірні питання, які виникають при розгляді справ зазначеної категорії

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2008 р. позов ВАТ "Мостобуд" до Маслюченка І.В., Маслюченко Л.М., третя особа: орган опіки та піклування Голосіївської районної у м. Києві держадміністрації, про виселення у зв'язку із припиненням дії договору задоволено. Відповідачів з кімнати в будинку виселено. В ході розгляду справи відповідачі посилалися на застосування вказаного Закону, проте суд не прийняв їх до уваги, зазначивши, що будинок, знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Києва, а відповідно до ст. 1 цього Закону сфера його дії не поширюється на гуртожитки, що передані територіальним громадам. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2009 р. рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2008 р. залишено без змін.

Водночас такий висновок суду щодо сфери дії Закону суперечить нормам цього Закону та є помилковим.

Відповідно до ст. 1 вищезазначеного Закону сфера його дії поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше 5 років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитку та фактично проживають у них. Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій ЗС України, інших військових формувань, МВС України та державних навчальних закладів.

Право комунальної власності - сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття та реалізації територіальними громадами безпосередньо або через органи місцевого самоврядування права власності на об'єкти комунальної власності (майно необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території), встановлюють гарантії захисту даного права територіальних громад, правові підстави і порядок його припинення.

Ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Виходячи із наведених положень Закону про гуртожитки сфера його дії поширюється на гуртожитки, які були передані у власність територіальних громад. Однак норми Закону не підлягають до застосування у спірних правовідносинах, які виникли між ВАТ "Мостобуд" та відповідачами по справі Маслюченко І.В., Маслюченко Л.М., оскільки відповідачі займають приміщення в гуртожитку без правових підстав.

Ухвалою колегії суддів апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2012 р. по справі за позовом ЗАТ "Дослідницький завод зварювального устаткування "Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона" до Шемякіна О.Л., Шемякіної Л.В., Шемякіної А.О. про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення та стягнення заборгованості залишено без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2011 р. про відмову в задоволенні позову. Постановляючи зазначену ухвалу, колегія суддів виходила з того, що гуртожиток виключений з переліку нерухомого майна, що передане ЗАТ "Дослідницький завод зварювального устаткування "Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона", а тому позивач не є власником гуртожитку і в нього відсутні правові підстави для звернення до суду. Тому колегія суддів дійшла висновку про застосування ст. 19 вказаного Закону.

Відтак судам при розгляді справ даної категорії необхідно звертати особливу увагу на власника та правовий статус гуртожитку.

Отже, кількість справ даної категорії, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, не велика через незначну кількість відповідних гуртожитків у м. Києві та відсутність спорів при реалізації права на житло їх мешканцями, оскільки за роки, які передували прийняттю Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", розпорядженнямиКиївської міської держадміністрації статус гуртожитків було змінено (переважно на житлові будинки для малосімейних), також більшість гуртожитків втратили своє функціональне призначення тимчасового поселення у зв'язку із роботою або навчанням, власники та балансоутримувачі гуртожитків використовують їх в якості майна, що здається в оренду, більшість громадян поселялися і проживали в гуртожитках на підставі цивільно-правових угод. У цілому районними судами міста Києва справи даної категорії спорів розглядаються правильно, з дотриманням норм законодавства.