Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції

4. У застосуванні приписів статей 80 і 81 ГПК господарським судам слід мати на увазі таке.

4.1. Перелік підстав припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК) та залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Принципова відмінність наслідків цих дій полягає у тому, що у першому випадку повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається, а у другому (після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду) позивач має право знову звернутись до господарського суду з тим же позовом у загальному порядку.

Приписи статей 80 і 81 ГПК застосовуються і в судах апеляційної та касаційної інстанцій (в останній - з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, передбачених статтею 111-7 ГПК) щодо розгляду відповідно апеляційних і касаційних скарг.

4.2. Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що:

4.2.1. Справа зі спору непідвідомча господарському суду (стаття 12 ГПК) ;

4.2.2. Позов подано в інтересах позивача іншими, крім органів прокуратури, юридичними особами, державними або іншими органами (стаття 2 ГПК) . При цьому слід мати на увазі, що звернення до господарських судів України прокурорів з інших держав в інтересах господарюючих суб'єктів цих держав не передбачене чинним законодавством чи відповідними міждержавними угодами і договорами України. Тому такі спори вирішенню господарськими судами України не підлягають (пункт 1 частини першої статті 62 ГПК) ;

4.2.3. Є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 частини першої статті 80 ГПК) . Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то:

- у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім;

- у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною та не визнавалася недійсною, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК.

4.2.4. Вирішення даного спору відповідно до законів України, міждержавних угод чи договорів віднесене до відання інших органів (останній абзац пункту 1 частини першої статті 12 ГПК) ;

4.2.5. Позов подано позивачем або до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності і не є учасником корпоративних відносин.

4.3. Господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.

4.4. Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК) , зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що оскільки відповідний орган не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих ним індивідуальних правових рішень, тобто ненормативних правових актів, що є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (стосовно відповідних актів органів місцевого самоврядування про це зазначено також у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 N 7-рп/2009 у справі N 1-9/2009), то такі дії не свідчать про припинення існування предмета спору. Водночас юридична оцінка актів державних та інших органів, прийнятих з питань скасування та внесення змін до згаданих індивідуальних правових рішень, має здійснюватися господарським судом з урахуванням частини другої статті 4 ГПК.

Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

4.5. Припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини другої статті 80 ГПК можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

4.6. У випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 ГПК щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

За наявності у справі кількох позивачів відмова одного з них від позову не є перешкодою для розгляду справи за участю інших позивачів.

Зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

4.7. За наявності відомостей про припинення діяльності суб'єкта господарювання, який є стороною у справі, господарському суду слід враховувати таке. Відповідно до частини сьомої статті 59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Отже, при вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК господарський суд повинен перевірити відповідні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У справах про визнання недійсним акта, раніше виданого ліквідованим органом, господарський суд вправі замінити його іншим органом, на який покладено видання відповідних актів.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю є підставою для припинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 80 ГПК. У разі якщо з якихось причин таку реєстрацію не здійснено в порядку, установленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", то смерть фізичної особи, яка була стороною у справі, може підтверджуватися нотаріально засвідченою копією свідоцтва про смерть фізичної особи або нотаріально засвідченою копією довідки органу реєстрації актів цивільного стану про смерть фізичної особи, а оголошення фізичної особи померлою - належним чином засвідченою копією судового рішення про оголошення фізичної особи померлою, яке набрало законної сили, або нотаріально засвідченою копією відповідної довідки органу реєстрації актів цивільного стану.

Відповідні документи подаються суду тією особою, яка у встановленому порядку порушує питання про припинення провадження у справі.

Ліквідація юридичної особи - сторони у справі, здійснена після прийняття судового рішення, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, не може бути підставою для застосування пункту 6 частини першої статті 80 ГПК.

Господарським судам необхідно мати на увазі, що саме лише прийняття рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання не позбавляє його статусу юридичної особи, і до внесення до названого державного реєстру запису про припинення його діяльності він, зокрема, може виступати учасником судового процесу в загальному порядку. Водночас ліквідаційна комісія не є ні юридичною, ані фізичною особою і не може брати участі в судовому процесі, в тому числі й від імені суб'єкта господарювання, що ліквідується. Від імені останнього в суді з підстав, передбачених частиною першою статті 28 ГПК та частиною четвертою статті 105 Цивільного кодексу України, виступають голова і члени названої комісії, ліквідатор юридичної особи.

4.8. Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Наявність обставин, зазначених у пункті 2 частини першої статті 81 ГПК, має доводитися заінтересованою стороною, зокрема, шляхом подання належним чином завіреної копії ухвали суду про порушення провадження у справі зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

4.9. При вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК.

У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Позов може бути залишений без розгляду й частково, а саме в частині однієї із заявлених позовних вимог.

Припис зазначеного пункту частини першої статті 81 ГПК може застосовуватися на загальних підставах і в здійсненні перегляду справ в апеляційній і в касаційній інстанціях (щодо розгляду відповідно апеляційних і касаційних скарг).

4.10. Питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду господарський суд вирішує у резолютивній частині рішення, яке приймається по суті справи. Відповідні процесуальні дії суд може вчиняти й шляхом винесення відповідної ухвали як окремого процесуального документа, продовжуючи розгляд справи в іншій частині.

4.11. З урахуванням припису частини другої статті 4-1 ГПК правила статей 80 і 81 цього Кодексу можуть на загальних підставах застосовуватись у розгляді господарськими судами справ про банкрутство.

4.12. У вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пункту 4 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" залишення позову без розгляду тягне за собою повернення сплачених сум судового збору (за винятком випадку, коли позов залишено без розгляду в зв'язку з повторною неявкою представника позивача на виклик у засідання господарського суду, якщо таке нез'явлення перешкоджало вирішенню спору).

5. Застосовуючи положення статті 90 ГПК, господарський суд повинен враховувати таке.

5.1. Окрема ухвала виноситься господарським судом за наявності умов, передбачених частиною першою статті 90 ГПК - виявлення при вирішенні спору порушень законності або недоліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу (далі - підприємства і організації).

При цьому господарський суд не обмежений колом ні учасників судового процесу у конкретній справі, ані загалом осіб, зазначених у статті 1 ГПК.

5.2. Окрема ухвала виноситься, як правило, одночасно з рішенням зі справи. Водночас з урахуванням обставин конкретної справи (зокрема, у випадках, зазначених у підпунктах 3.12, 3.13 пункту 3 цієї постанови) суд може винести окрему ухвалу в будь-який момент часу в процесі розгляду справи.

5.3. В окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим.

Вказівки, що містяться в окремій ухвалі, повинні бути максимально конкретними і реальними для виконання.

5.4. При винесенні окремої ухвали слід враховувати, що вказівки стосовно усунення порушень законності чи недоліків у діяльності підприємств і організацій не повинні виходити за межі компетенції господарського суду, тобто господарський суд не вправі давати вказівки щодо виробничих процесів або оперативно-господарської діяльності та визначати, яке стягнення слід накласти на службову особу.

5.5. В умовах різноманіття форм власності господарському суду необхідно утримуватись під час винесення окремих ухвал від вимог щодо відшкодування збитків за рахунок посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій.

Наведене, однак, не стосується державних (комунальних) підприємств, які згідно зі статтею 228 Господарського кодексу України за наявності підстав зобов'язані вживати заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників відповідно до вимог законодавства про працю. Отже, прийнявши рішення щодо стягнення з державного або комунального підприємства коштів чи іншого майна на відшкодування заподіяних ним збитків, господарський суд, надсилаючи йому окрему ухвалу, має зобов'язати відповідне підприємство за наявності підстав стягнути збитки з третіх осіб (інших суб'єктів господарювання в порядку регресу або з винних працівників підприємства відповідно до вимог Кодексу законів про працю України) .

5.6. При виявленні під час розгляду справи порушень законності чи недоліків у діяльності підприємства, організації або посадових осіб господарський суд виносить на їх адресу окрему ухвалу незалежно від того, чи є вони учасниками господарського процесу.

5.7. Окрема ухвала надсилається посадовій особі або органу, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені господарським судом недоліки чи порушення.

5.8. Окрему ухвалу як різновид судового акта може бути винесено не лише судом першої інстанції, а й судами апеляційної чи касаційної інстанцій у разі виявлення судом порушень законів та інших нормативно-правових актів.

5.9. Стаття 90 ГПК не встановлює обов'язку підприємства, установи, організації, посадової особи, на адресу яких надіслано окрему ухвалу, повідомляти господарський суд про виконання вказівок цієї ухвали, проте частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачає обов'язковість виконання судових рішень. Керуючись цією нормою, останній з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, встановлює у ній строк для надання відповіді в залежності від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.

5.10. На відміну від окремої ухвали повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури (частина четверта статті 90 ГПК) надсилаються господарським судом не з будь-якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку.

5.11. За наявності умов, передбачених частиною четвертою статті 90 ГПК, господарський суд повинен надсилати повідомлення саме тому органу, до компетенції якого віднесено вирішення питань про необхідність проведення певних дій.

5.12. Стаття 90 ГПК не передбачає обов'язку органів внутрішніх справ інформувати господарський суд про наслідки розгляду повідомлення. Однак господарським судам необхідно мати на увазі, що слідчі (розшукові) дії можуть проводитися тільки в межах строків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України ( стаття 219) ; досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей щодо кримінального порушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина друга статті 214 названого Кодексу і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (пункт 5 частини першої статті 3 того ж Кодексу.

Обов'язок органів прокуратури своєчасно відповісти на повідомлення господарського суду встановлений також абзацом третім пункту 6 спільного листа Вищого арбітражного суду України і Генеральної прокуратури України від 03.08.92 N 01-8/912, 8а/4 исх. Строк надання відповіді слід визначити у самому повідомленні.

5.13. У будь-яких випадках зловживання сторонами та іншими учасниками судового процесу своїми процесуальними правами всупереч обов'язкові добросовісно користуватися ними господарським судам належить реагувати на відповідні порушення у спосіб, передбачений статтею 90 ГПК, - шляхом винесення окремих ухвал, а за наявності підстав - також і надіслання повідомлень органам внутрішніх справ чи прокуратури.

У разі зловживань процесуальними правами з боку учасників судового процесу, представлених адвокатами, окремі ухвали можуть надсилатися також до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури для вирішення питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності в порядку статей 33 - 36 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

5.14. Повідомлення з конкретних справ повинні надсилатись відповідним органам, як правило, одночасно з вирішенням спору, а повідомлення, що ґрунтуються на узагальнених матеріалах - негайно по закінченні узагальнення. У будь-якому разі вони підписуються суддею, який здійснював розгляд відповідних справ (у разі колегіального розгляду - суддею, що був доповідачем у справі чи у справах).

6. Застосовуючи положення розділу XIV-1 ГПК у їх взаємозв'язку з приписами Закону України "Про третейські суди" (далі - Закон) господарським судам слід мати на увазі таке.

6.1. Питання розгляду заяв про оскарження рішень третейських судів.

6.1.1. Компетентним судом, до якого оскаржуються рішення третейського суду і який здійснює видачу виконавчого документа, може бути в розумінні Закону як місцевий загальний суд, так і місцевий господарський суд, за місцем розгляду справи третейським судом.

У вирішенні питання про те, який суд - загальний чи господарський - компетентний розглядати заяви про скасування рішення третейського, господарським судам необхідно виходити з вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України та статей 1, 12 ГПК.

6.1.2. Строки оскарження рішення третейського суду, передбачені Законом і частиною другою статті 122-1 ГПК, є процесуальними і за заявою особи, яка звернулася до господарського суду, можуть бути поновлені.

З урахуванням частини першої статті 53 ГПК підставою для такого поновлення є поважна причина (причини) пропуску строку, наявність якої обґрунтовується заявником. Водночас згаданою статтею 122-1 ГПК не передбачена можливість поновлення відповідних строків з ініціативи господарського суду.

Подання заяви про скасування рішення третейського суду після закінчення встановленого для цього строку і без клопотання про його поновлення за змістом статті 122-1 ГПК також тягне за собою наслідки у вигляді залишення такої заяви без розгляду, що, однак, не виключає можливості повторного звернення з нею з клопотанням про поновлення пропущеного строку.

6.1.3. Перелік підстав, з яких може бути оскаржене та скасоване рішення третейського суду, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, у разі оскарження рішення третейського суду з інших підстав, ніж наведені в частині другій статті 122-5 ГПК, у прийнятті відповідної скарги слід відмовити з посиланням на частину четверту статті 122-1 і відповідний пункт частини другої статті 122-5 ГПК названого Кодексу.

Якщо заява про скасування рішення третейського суду обґрунтована посиланням як на підставу (підстави), зазначені в Законі та в ГПК, так і на іншу підставу (підстави), які не передбачені цими законодавчими актами, то відповідна заява підлягає розглядові в тій частині, що підпадає під ознаки частини третьої статті 51 Закону та частини другої статті 122-5 ГПК, а в прийнятті її в іншій частині слід відмовити.

6.1.4. Статтею 122-3 ГПК передбачено можливість витребування господарським судом за клопотанням будь-кого з учасників судового розгляду матеріалів справи третейського розгляду, рішення в якій оскаржується. Таке витребування здійснюється ухвалою господарського суду, яка в силу приписів пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 115 ГПК є обов'язковою на всій території України, в тому числі для третейського суду. її невиконання останнім тягне за собою загальні наслідки невиконання судових рішень згідно із законодавством України. Господарський суд може, зокрема, реагувати на відповідну бездіяльність, а так само на інші порушення законності та недоліки в діяльності третейського суду в порядку, передбаченому статтею 90 ГПК. Окремі ухвали господарських судів, винесені у зв'язку з виявленням порушень законності або недоліками в діяльності третейських судів, мають надсилатися засновникам третейських судів, при яких утворено останні; копії таких ухвал доцільно надсилати до відома Третейській палаті України.

6.1.5. Господарський суд з метою розгляду справи про оскарження рішення третейського суду витребує й інші необхідні для цього матеріали і докази в порядку пункту 4 статті 65 ГПК (у тому числі й з власної ініціативи, наприклад, матеріали третейського розгляду, якщо відповідне клопотання не було заявлено учасниками судового процесу) та частин першої - третьої, п'ятої статті 38 названого Кодексу.

6.1.6. Ухвала господарського суду про відмову в прийнятті заяви про скасування рішення третейського суду або про повернення такої заяви надсилається за адресами, що містяться в рішенні третейського суду чи в заяві і вважається одержаною адресатом у день доставки, хоча б адресат за даною адресою був відсутній. У такому разі посилання особи на неодержання процесуальних документів не може бути підставою для скасування відповідної ухвали господарського суду.

6.1.7. Повідомлення осіб, які беруть участь у справі про оскарження рішення третейського суду, про час і місце судового розгляду справи здійснюється з додержанням вимог статті 64 ГПК.

6.1.8. У судовому розгляді заяви про скасування рішення третейського суду господарський суд з'ясовує компетенцію третейського суду щодо вирішення спору між сторонами відповідно до укладеної ними третейської угоди, перевіряє відповідність заяви підставам для скасування рішення третейського суду, передбаченим Законом та ГПК. Якщо господарський суд встановить наявність інших підстав для скасування такого рішення, ніж ті, які наведено в заяві, то він з урахуванням припису частини четвертої статті 122-4 ГПК скасовує рішення третейського суду з підстави (підстав), передбаченої названим Кодексом.

6.1.9. За результатами розгляду заяви господарський суд виносить ухвалу, зміст якої, з огляду на припис частини першої статті 122-6 ГПК, має відповідати статті 84 (а не статті 86) названого Кодексу, з урахуванням особливостей відповідної категорії справ. Одна з таких особливостей полягає в тому, що господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише з'ясовує наявність чи відсутність підстав для його скасування, передбачених частиною другою статті 122-5 ГПК.

6.1.10. У резолютивній частині судового рішення про скасування рішення третейського суду зазначаються, окрім іншого, дані, які ідентифікують скасоване рішення, - не лише місце, а й дата його прийняття, предмет вимоги.

6.2. Питання розгляду заяв про видачу виконавчих документів.

6.2.1. У разі коли рішення третейського суду не виконується добровільно зобов'язаною цим рішенням стороною, інша сторона може подати до компетентного суду заяву про видачу виконавчого документа, яким у господарському судочинстві згідно з статтею 116 ГПК і пунктом 1 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" є наказ.

6.2.2. Строк подання заяви про видачу виконавчого документа, передбачений частиною другою статті 122-7 ГПК, є процесуальним і може бути поновлений господарським судом з урахуванням наведеного в підпункті 6.1.2 підпункту 6.1 пункту 6 цієї постанови.

6.2.3. Витребування справи з постійно діючого третейського суду здійснюється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали. Ненадання постійно діючим третейським судом такої справи на вимогу господарського суду є підставою для відмови у видачі виконавчого документа (пункт 8 статті 122-10 ГПК) .

6.2.4. Зміст наказу на примусове виконання рішення третейського суду має відповідати вимогам частини першої статті 117 ГПК і статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

У виданому наказі має бути викладено резолютивну частину рішення третейського суду і зазначено, що його видано на виконання рішення третейського суду.

6.2.5. Відповідно до частини четвертої статті 56 Закону та частини восьмої статті 122-11 ГПК сторона, на користь якої виданий наказ, одержує його безпосередньо в господарському суді.

Наведена норма не виключає можливості надіслання господарським судом виданого ним наказу зазначеній стороні разом з ухвалою про видачу виконавчого документа на підставі поданого нею клопотання (частина третя статті 122-11 ГПК) .

6.2.6. Вичерпний перелік підстав для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду наведено в статті 122-10 ГПК.

У розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд перевіряє наявність чи відсутність підстав для відмови у такій видачі незалежно від змісту доводів сторін.

У застосуванні пункту 7 цієї статті господарським судам необхідно керуватися, зокрема, приписами частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частини другої статті 20 Господарського кодексу України.

Питання щодо законності та обґрунтованості рішення третейського суду, крім зазначених у статті 122-10 ГПК, не можуть вирішуватися господарським судом у розгляді заяви про видачу виконавчого документа.

Господарським судам необхідно мати на увазі, що відмова в задоволенні такої заяви не позбавляє жодну із сторін спору, вирішеного третейським судом, права на звернення після набрання законної сили відповідною ухвалою до господарського суду за вирішенням цього ж спору в загальному порядку (частина восьма статті 56 Закону, частина четверта статті 122 ГПК) .

6.2.7. В ухвалі, винесеній за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого документа, може бути зазначено, що рішення третейського суду не підлягає виконанню у певній частині з посиланням на визначену в статті 122 ГПК підставу, якій суперечить ця частина рішення третейського суду. Решту спірних питань у такому разі може бути передано на розгляд господарського суду в загальному порядку.

6.2.8. Частиною третьою статті 122-11 ГПК передбачено можливість оскарження ухвали господарського суду про відмову у видачі виконавчого документа лише в апеляційному порядку. Отже, в касаційному порядку дана ухвала не може бути оскаржена та переглянута.

Установлений згаданою нормою ГПК строк апеляційного оскарження є процесуальним, і в разі його пропуску може бути відновлений на загальних підставах (частина перша статті 53 ГПК) .

6.2.9. Питання про подальшу долю матеріалів справи третейського суду після розгляду господарським судом заяви про видачу виконавчого документа вирішується в залежності від того, чи є третейський суд постійно діючим, чи утвореним для вирішення конкретного спору. В першому випадку справа підлягає поверненню до третейського суду (частина п'ята статті 56 Закону, частина дев'ята статті 122-11 ГПК) , в другому - зберігається у відповідному господарському суді (частина друга статті 54 Закону) .

7. Господарським судам слід також враховувати правові позиції, викладені в чинних роз'ясненнях президії Вищого арбітражного суду України, роз'ясненнях та рекомендаціях президії Вищого господарського суду України та в постановах пленуму Вищого господарського суду України з питань застосування господарськими судами норм процесуального права.

8. Визнати такими, що втратили чинність, такі роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України та рекомендації президії Вищого господарського суду України:

- від 02.12.92 N 01-6/1444 "Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами і доповненнями);

- від 17.02.94 N 02-5/114 "Про деякі питання визначення ціни позову, підсудності справ та сплати державного мита";

- від 28.07.94 N 02-5/492 "Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб";

- від 23.08.94 N 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами і доповненнями);

- від 18.09.97 N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами і доповненнями);

- від 11.04.2005 N 04-5/639 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України "Про третейські суди" (з подальшими змінами і доповненнями).