Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році

На підставі аналізу доповідних записок про роботу арбітражних судів України у 2000 році Вищий арбітражний суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома арбітражних судів України.

1. Питання, пов'язані із застосуванням деяких норм Арбітражного процесуального кодексу України.

1.1. Чи підвідомчі арбітражному суду справи зі спорів між органами місцевого самоврядування (ради, виконкоми та інші) і органами виконавчої влади, іншими органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями щодо виданих ними актів, які обмежують повноваження органів місцевого самоврядування?

З огляду на вимоги пункту 1 частини першої статті 12 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК) та за змістом частини четвертої статті 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" згадані справи підвідомчі арбітражному суду на загальних підставах з урахуванням суб'єктного складу учасників спору.

1.2. Чи підлягають розгляду в арбітражному суді заяви про затвердження мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття виконавчого провадження згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження"?

Вирішення питання про затвердження мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття виконавчого провадження до компетенції арбітражного суду не віднесено.

Отже у разі надходження відповідної заяви арбітражний суд повинен відмовити у вирішенні такого питання з посиланням на АПК, яким не передбачено затвердження мирової угоди про закриття виконавчого провадження.

1.3. Чи видається арбітражним судом наказ на виконання рішення, яким на підставі статті 73 АПК затверджено угоду між сторонами?

Згідно зі статтею 73 АПК арбітражний суд приймає рішення відповідно до досягнутої сторонами угоди, в резолютивній частині якого має бути викладено зміст такої угоди.

Тому в разі ухилення однієї із сторін від виконання згаданого рішення арбітражний суд видає наказ на примусове його виконання.

1.4. Яким чином арбітражний суд повинен викликати сторони та витребувати необхідні документи для розгляду заяви (подання прокурора), поданої згідно із статтею 121 АПК ?

З яких підстав арбітражний суд може залишити таку заяву (подання прокурора) без розгляду у разі невиконання заявником вимог арбітражного суду щодо надання необхідних документів?

Норми АПК не визначають форму документа, яким викликаються сторони та витребуються необхідні для розгляду заяви матеріали, проте відповідні дії арбітражного суду мають процесуальний характер, тому про їх вчинення повинна виноситись ухвала на підставі статті 86 АПК.

У разі невиконання заявником вимог арбітражного суду останній залишає заяву без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 АПК.

1.5. Які дії повинен вчинити арбітражний суд у випадку, якщо під час здійснення перевірки судового акта у порядку нагляду надійшла заява від сторони на підставі статті 121 АПК ?

Відповідно до частини другої статті 106 АПК арбітражний суд, перевіряючи рішення, ухвалу, постанову в порядку нагляду, користується правами, наданими арбітражному суду при розгляді господарського спору. Тому арбітражний суд, який перевіряє рішення, ухвалу, постанову в порядку нагляду, у разі надходження від сторони заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання, може розглянути таку заяву у процесі здійснення відповідної перевірки.

1.6. Якщо арбітражним судом задовольняються позовні вимоги про стягнення декількох платежів, які у подальшому зараховуються на різні рахунки, то який саме рахунок стягувача повинен зазначати у наказі арбітражний суд?

У наказі, що видається на виконання рішення арбітражного суду, як і у самому рішенні, зазначається той рахунок, який вказано стягувачем у позовній заяві.

1.7. Чи необхідне доарбітражне врегулювання спору, якщо у процесі розгляду справи позивач звернувся з вимогою стягнути суму зазначених у статті 214 Цивільного кодексу України відсотків на день прийняття рішення з відповідної справи?

Якщо платник необгрунтовано відхилив претензію або залишив її без розгляду, внаслідок чого на день подання кредитором позову сума відсотків, що підлягає стягненню, збільшилась порівняно із зазначеною у претензії, ця обставина не може бути підставою для повернення позовних матеріалів з посиланням на пункт 7 статті 63 АПК, оскільки хоча сума претензії і є одним з її реквізитів, проте у даному разі визначальним для вирішення питання про додержання позивачем порядку доарбітражного врегулювання спору є не сума відсотків на день звернення з позовом, а факт порушення платником строку платежу та обгрунтованість чи необгрунтованість відхилення претензії.

Водночас арбітражний суд не позбавлений права вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів підприємств та організацій (пункт 1 частини другої статті 83 АПК ).

1.8. Які процесуальні дії має вчинити арбітражний суд у разі надходження позовної заяви про визнання недійсним акта, якщо до заяви не додано його копії, а позивач просить витребувати оспорюваний акт від відповідача?

Відповідно до частини другої статті 57 АПК до заяви про визнання акта недійсним додається копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього. Невиконання вказаної вимоги тягне за собою повернення арбітражним судом позовної заяви згідно з пунктом 3 статті 63 АПК.

2. Питання, пов'язані із застосуванням деяких норм інших законодавчих актів.

2.1. Чи може надходження до банку-кредитора грошових коштів від третіх осіб за кредитними зобов'язаннями боржника вважатися належним виконанням договору кредиту?

Відповідно до статті 164 Цивільного кодексу кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою, якщо з закону, договору або з суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. Виходячи з цього, у банку-кредитора відсутні правові підстави для відмови у прийнятті коштів, сплачених за боржника третьою особою, якщо у кредитному договорі відсутня вимога щодо особистого виконання зобов'язання боржником.

2.2. Чи правомірна відмова нотаріуса посвідчити договір, який містить умови, що визначають можливість і правовий механізм набуття заставодержателем права власності (повного господарського відання) на заставлене майно?

Відповідно до статті 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду (арбітражного або третейського суду), на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Отже сторони у договорі застави можуть визначити порядок переходу права власності на предмет застави до заставодержателя у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання. Якщо нотаріус відмовив у посвідченні договору, який містить такі умови, заінтересована особа не позбавлена права оскаржити дії нотаріуса у встановленому законом порядку.

2.3. Чи правомірне включення до складу податкового кредиту суми, зазначеної у податковій накладній, виданій особою, не зареєстрованою як платник податку на додану вартість, у разі, коли покупець звернувся до податкового органу із заявою, передбаченою підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон)?

Згідно із згаданою нормою Закону підставою для включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), є подання покупцем заяви до податкового органу лише у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на вимогу покупця.

Право ж на складання податкових накладних відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у передбаченому Законом порядку.

Отже подання покупцем відповідної заяви у наведеному випадку не може бути підставою для включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

2.4. Якщо у ході реформування колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) шляхом його поділу утворено два і більше господарств, до якого з них може подавати позов кредитор за борговими зобов'язаннями КСП, враховуючи, що установчі документи новостворених юридичних осіб не містять положень щодо їх правонаступництва?

Вирішуючи спори, пов'язані з правонаступництвом зазначених підприємств, слід керуватися приписами статті 37 Цивільного кодексу України та статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", а також Порядком оформлення правонаступництва за зобов'язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 р. N 63.

Відповідно до пункту 5 статті 31 названого Закону у разі поділу підприємства до новостворених підприємств переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

Пункт 17 згаданого Порядку визначає, що роздільний (передавальний) баланс разом з установчими документами підприємства-правонаступника є правовою підставою для встановлення наявності та обсягів правонаступництва за майновими правами та обов'язками КСП.

Роздільний акт (баланс) повинен містити положення про правонаступництво за всіма зобов'язаннями реорганізованого підприємства щодо всіх кредиторів та боржників. Роздільний акт (баланс) затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства або органом, що прийняв рішення про реорганізацію підприємства, та надається разом з установчими документами для державної реєстрації новостворених юридичних осіб або внесення змін в установчі документи діючих юридичних осіб.

Неподання разом з установчими документами роздільного акта (балансу) може бути підставою для відмови у реєстрації юридичної особи. У разі здійснення державної реєстрації за відсутності затвердженого роздільного акта (балансу) заінтересовані особи не позбавлені права звернутися з позовом про визнання недійсними установчих документів таких юридичних осіб.

У вирішенні відповідних спорів, арбітражні суди повинні також враховувати вимоги Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 р. N 62.

2.5. Чи може арбітражний суд зобов'язати боржника передати майно, визначене родовими ознаками, на підставі статті 6 Цивільного кодексу України?

У вирішенні відповідних спорів слід керуватися частиною третьою статті 208 Цивільного кодексу України, яка визначає, що у зобов'язаннях між організаціями кредитор вправі вимагати від боржника передачі речей і в тому разі, коли речі визначені родовими ознаками. У разі невиконання боржником зобов'язання в натурі кредитор вправі вимагати відшкодування завданих цим збитків (стаття 203 названого кодексу).

2.6. Чи є закінчення терміну дії договору підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені, що нарахована за час прострочення виконання грошового зобов'язання?

Відповідно до статті 161 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок, зокрема, закону чи договору.

Згідно із статтею 216 Цивільного кодексу зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Таким слід вважати виконання з додержанням визначених законодавством чи договором певних умов. Якщо хоча б однієї з цих умов не додержано, то сам лише факт закінчення строку дії договору не може розцінюватись як підстава для звільнення боржника від відповідальності, зокрема за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Отже стягнення пені у зв'язку з цим має здійснюватися незалежно від закінчення терміну дії договору в межах скороченого строку позовної давності (стаття 72 Цивільного кодексу ).

2.7. Чи вправі кредитор звернути стягнення на майно за грошовими зобов'язаннями боржника у разі подання доказів відсутності коштів на його банківському рахунку?

Звернення стягнення на майно у такій ситуації можливе лише у порядку статті 121 АПК як зміна способу та порядку виконання рішення арбітражного суду, а також у разі неможливості безспірного стягнення боргу за визнаною претензією через відсутність коштів на рахунку боржника.

2.8. Чи має право державний виконавець повернути до арбітражного суду наказ, виданий на виконання прийнятого судом рішення, у зв'язку з неможливістю його виконання?

Відповідно до статей 115, 115-1 і 116 АПК рішення арбітражного суду підлягають обов'язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами у порядку визначеному АПК та Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) на підставі виданого арбітражним судом наказу, який є виконавчим документом.

Законом передбачено випадки, коли виконавчий документ може бути повернуто до органу, який його видав.

Зокрема, державний виконавець може повернути виконавчий документ до зазначеного органу у разі:

- невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 Закону - на підставі винесеної ним постанови про відкладення відкриття виконавчого провадження (стаття 27 Закону);

- якщо виконати рішення без участі боржника неможливо - на підставі постанови державного виконавця, затвердженої начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби (стаття 76 Закону ).

В інших випадках, передбачених Законом, виконавчий документ може бути повернуто державним виконавцем лише стягувачу.

Таким чином, повернення державним виконавцем наказу до арбітражного суду у зв'язку з неможливістю його виконання є неправомірним.

2.9. Чи враховується встановлений індекс інфляції у разі прострочення виконання боржником грошового зобов'язання (стаття 214 Цивільного кодексу України) у період до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" від 08.10.99 р. N 1136-XIV?

У вирішенні наведеного питання арбітражному суду необхідно враховувати викладене у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.05.99 N 02-5/223 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції".

Що ж до врахування встановленого індексу інфляції на підставі названого Закону, то воно правомірне лише з 03.11.99 р. - дня набрання чинності цим Законом, оскільки відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.