• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України

Вищий господарський суд України  | Лист від 12.03.2009 № 01-08/163
Реквізити
  • Видавник: Вищий господарський суд України
  • Тип: Лист
  • Дата: 12.03.2009
  • Номер: 01-08/163
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Вищий господарський суд України
  • Тип: Лист
  • Дата: 12.03.2009
  • Номер: 01-08/163
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
12.03.2009 N 01-08/163
Господарські суди України
Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України
На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.
I. Питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам
1. Чи підвідомчі господарським судам справи у спорах за позовами суб'єктів господарювання про визнання недійсними рішень тендерних комітетів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування?
Господарським судам підвідомчі на загальних підставах господарські справи зі спорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і місцевого самоврядування, пов'язані з визнанням недійсними угод, укладених шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), у тому числі угод щодо купівлі-продажу і оренди землі, а так само актів про проведення відповідних торгів чи аукціону (останній абзац пункту 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.12.2008 N 04-5/277) .
2. Чи підлягають розглядові господарськими судами вимоги про визнання недійсними торгів, проведених на виконання судового рішення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження"?
Господарським судам підвідомчі на загальних підставах господарські справи зі спорів, пов'язаних з визнанням недійсними угод (правочинів, договорів), укладених шляхом проведення у порядку здійснення виконавчого провадження прилюдних торгів, а так само актів про проведення відповідних торгів.
Розгляд відповідних справ здійснюється господарськими судами за правилами ГПК.
3. Чи підлягають вирішенню господарськими судами спори про визнання недійсними актів державних та інших органів?
У вирішенні відповідних питань господарським судам необхідно враховувати викладене в:
- рекомендаціях президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", зокрема, в пунктах 2, 3, 5, 7 - 15, 25 цих рекомендацій;
- рекомендаціях президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин", зокрема, в пункті 1 (з підпунктами) цих рекомендацій;
- пункті 1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 N 04-5/247 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".
4. Чи підлягають розглядові в господарських судах справи у спорах, пов'язаних з правопорушеннями у сфері містобудування?
Статтею 4 Закону України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" передбачено, що рішення у справах про правопорушення у сфері містобудування, передбачені цим Законом, може бути оскаржено до господарського суду. При цьому виконання постанови про накладення штрафу зупиняється до прийняття відповідного рішення або ухвали господарським судом.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
З урахуванням наведеного справи у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень державних органів щодо правопорушення у сфері містобудування, підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК.
5. Чи підвідомчі господарським судам справи за позовами органів державної податкової служби про припинення діяльності юридичних осіб та скасування їх державної реєстрації?
У пункті 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначено, що господарські суди вирішують спори, пов'язані з визнанням недійсними установчих документів, припиненням діяльності юридичної особи та скасуванням її державної реєстрації - крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень.
Отже, справи зі спорів, про які йдеться у порушеному питанні, господарським судам непідвідомчі, оскільки у відповідних правовідносинах орган державної податкової служби виступає саме як суб'єкт владних повноважень.
6. Чи підвідомчі господарським судам справи зі спорів, пов'язаних з визнанням недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання або вилучення земельних ділянок, з вилученням самовільно зайнятих земельних ділянок?
У пункті 15 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначено, зокрема:
"Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності.
Якщо предметом спору є право власності на земельну ділянку або право користування нею, в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень владних органів претендує на спірну земельну ділянку, то такий спір є спором про право і незалежно від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або у користування, повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства".
З цього приводу див. також пункт 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.01.2009 N 01-08/33 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України".
7. Чи можуть господарські суди розглядати звернення (подання) органів Державної виконавчої служби про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (з вилученням паспорта) фізичних осіб - підприємців, які були сторонами у господарських справах, з метою забезпечення виконання наказів господарського суду?ГПК не передбачено повноважень господарського суду щодо прийняття та розгляду зазначених звернень (подань).
8. Чи поширюються правила щодо виключної підсудності справ, наведені у частині другій статті 16 ГПК, на справи у спорах, пов'язаних з правом власності на земельну ділянку, правом користування нею, з вилученням земельної ділянки?
Відповідно до частини другої статті 16 ГПК справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.
Визначення поняття майна наведено у статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України): майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки; майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами. Згідно із статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Стаття 181 ЦК України відносить до майна (нерухомого), зокрема, земельні ділянки.
Отже, справи у зазначених справах розглядаються господарськими судами з дотриманням вимог частини другої статті 16 ГПК.
9. Чи потрібне винесення господарським судом ухвали у разі надіслання ним до іншого господарського суду позовної заяви за підсудністю?
Згідно з частиною першою статті 17 ГПК, якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.
За змістом цієї норми надіслання господарським судом іншому господарському суду за підсудністю позовної заяви (позовних матеріалів), в тому числі й не прийнятої судом і щодо якої не порушено провадження у справі, потребує винесення ухвали про передачу справи.
II. Питання, пов'язані з судовими витратами у справі
10. Яким чином має здійснюватися сплата державного мита в разі подання позову кількома позивачами до одного або кількох відповідачів?
У вирішенні відповідного питання необхідно враховувати викладене у підпункті 4.4 пункту 4 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", в якому зазначено:
"У разі об'єднання господарським судом в одне провадження кількох справ відповідно до частини першої статті 58 ГПК, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється з загальної суми позову і сплачується позивачами пропорційно долі вимог кожного з них. Сплата усієї суми державного мита одним позивачем у цьому разі неможлива, за винятком випадків, коли позивачі претендують на один і той же предмет позову".
11. Чи може вважатися належним доказом сплати державного мита меморіальний ордер?
Документи, які вважаються належними доказами зарахування державного мита до бюджету, зазначено в пункті 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15 (з подальшими змінами). Меморіальний ордер до числа таких документів не віднесено.
12. Чи вправі господарський суд з посиланням на частину другу статті 49 ГПК покласти державне мито на відповідача, якщо провадження у справі припинено у зв'язку з відмовою позивача від позову і прийняттям такої відмови судом?
Згідно з частиною другою статті 49 ГПК, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
У разі припинення провадження у справі, спір не вирішується по суті, тобто відсутній результат вирішення спору, а тому наведений припис ГПК застосований бути не може.
III. Питання подання позову
13. Чи повинен прокурор подати суду докази надсилання поданої ним позовної заяви позивачеві та третій особі? Чи підлягає поверненню позовна заява, подана прокурором без додання до неї таких доказів?
Згідно з частиною першою статті 56 ГПК прокурор чи його заступник зобов'язані при подані позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.
Стороною у справі є, зокрема, й позивач (частина перша статті 21 ГПК) , а третя особа хоча й не є стороною у справі, але користується її правами (за певними винятками, зазначеними у частині четвертій статті 27 ГПК).
Водночас частиною першою статті 63 названого Кодексу не передбачено можливості повернення суддею позовної заяви у зв'язку з неподанням доказів надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів позивачеві та/або третім особам (у пункті 6 цієї частини йдеться лише про відповідача). Однак, з огляду на визначені статтями 42 і 43 ГПК засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності, господарський суд у разі прийняття ним позовної заяви прокурора (заступника прокурора), до якої не додано доказів надсилання її копії (і копій доданих до неї документів) позивачеві і третім особам, має зобов'язати прокурора (заступника прокурора) надіслати відповідні копії цим учасникам судового процесу і подати суду докази такого надіслання у визначений ним термін.
14. Чи можливе повернення заяв про зміну підстави або предмета позову, збільшення розміру позовних вимог з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК?
Законом прямо не передбачено можливості повернення заяв (клопотань) про зміну підстави або предмета позову, збільшення розміру позовних вимог (частина третя статті 22 ГПК) з підстав, передбачених частиною першою статті 63 названого Кодексу.
Однак з огляду на визначені законом засади рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності (відповідно статті 4-2 і 4-3 ГПК) господарський суд повинен вживати заходів до того, щоб усі учасники судового процесу одержали можливість ознайомитися з відповідними заявами (клопотаннями), повідомити свої доводи та можливі заперечення щодо них і за необхідності подати суду додаткові докази. З цією метою господарському суду слід, зокрема, зобов'язувати позивача надіслати копії заяви (клопотання) з доданими до неї документами іншим учасникам судового процесу та подати суду у визначений ним термін докази такого надіслання, одночасно відклавши розгляд справи або оголосивши перерву в засіданні. Якщо таку вимогу суду не буде виконано, позов у відповідній частині може бути залишений без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.
У пункті 8 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 N 02-5/422 "Про судове рішення" (з подальшими змінами) також зазначено, що:
- зміна в рішенні господарського суду предмета, підстав позову за заявою позивача, зробленою безпосередньо в засіданні суду, допустима лише, якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета, підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі;
- у зв'язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 22 ГПК, додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкладення розгляду справи для подання відповідних доказів.
Якщо виникає потреба у сплаті (стягненні) додатково сум державного мита (наприклад, у зв'язку із збільшенням розміру позовних вимог) або інших судових витрат, то пов'язані з цим питання можуть бути вирішені як у процесі розгляду справи, так і за результатами такого розгляду.
У разі, коли в заяві (клопотанні) про зміну підстави або предмета позову, збільшення розміру позовних вимог не зазначено обставин, на яких ґрунтується відповідні нові вимоги, господарський суд додатково з'ясовує такі обставини у позивача, в тому числі шляхом зобов'язання його подати у визначений судом термін необхідні письмові пояснення, документи та матеріали.
15. Якими є критерії для віднесення позовних заяв до однорідних?
Відповідно до частини другої статті 58 ГПК суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.
Однорідними позовні вимоги вважаються за одночасної наявності таких умов:
- вони передбачають один і той самий спосіб захисту прав чи охоронюваних законом інтересів (наприклад, відновлення становища, яке існувало до порушення);
- ці вимоги виникли з одних і тих самих або з аналогічних підстав; підставами слід вважати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.
16. Яким чином має діяти господарський суд, якщо він дійде висновку про те, що зустрічний позов взаємно не пов'язаний з первісним?
Частиною першою статті 60 ГПК передбачено, що зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.
Обставини, які свідчать про взаємну пов'язаність зустрічного позову з первісним (за підставами цих позовів та/або поданими доказами; можливістю зарахування вимог за усіма позовами; у зв'язку з тим, що задоволення зустрічного позову виключатиме частково чи повністю задоволення первісного позову тощо), а так само докази, що підтверджують ці обставини, повинні зазначатися у зустрічній позовній заяві (пункт 5 частини другої статті 54 ГПК) . Якщо у ній не вказано відповідних обставин, на яких, зокрема, ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують ці обставини, то зустрічна позовна заява повертається без розгляду з посиланням на пункт 3 частини першої статті 63 та статтю 60 ГПК.
17. Чи повинен господарський суд у разі відмови у прийнятті позовної заяви чи припинення провадження у справі з тих підстав, що заява не підлягає розгляду чи спір - вирішенню в господарських судах України, зазначати в ухвалі, до компетенції якого суду віднесено розгляд відповідної позовної заяви чи вирішення спору?
У відповідному процесуальному документі господарський суд не визначає, який конкретно судовий орган має розглянути заяву чи вирішити спір. Проте в ухвалі про відмову у прийнятті позовної заяви, розгляд якої віднесено до компетенції інших судів, або в ухвалі про припинення провадження у справі, спір у якій підлягає вирішенню іншими (не господарськими) судами України, слід зазначати, в порядку якого судочинства (цивільного, адміністративного) має бути вирішено даний спір.
18. Чи повинні господарські суди приймати до провадження справи, в яких є арбітражна угода, укладена згідно з Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж"?
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражною є угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні, яка укладається у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Наявність такої угоди унеможливлює вирішення спору у господарському суді, оскільки сторони домовилися про вирішення спору іншим органом.
Водночас згідно з пунктом 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958) і частиною першою статті 8 названого Закону суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
З'ясування обставин, пов'язаних з недійсністю арбітражної угоди, втратою нею чинності або з неможливістю її виконання, може бути здійснене господарським судом лише за результатами судового розгляду, проведеного в установленому законом порядку. Тому за наявності арбітражної угоди суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК, але має прийняти її до розгляду, а в разі відсутності зазначених обставин - припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 названого Кодексу. Якщо ж такі обставини буде встановлено, то справа підлягає розглядові по суті.
IV. Питання забезпечення позову
19. Чи допускається забезпечення заходів, передбачених статтею 67 ГПК, за заявою відповідача стосовно позивача (у разі здійснення повороту виконання рішення)?
Статтею 67 ГПК передбачено заходи до забезпечення саме позову, тобто позовних, а не будь-яких інших вимог.
Вимоги відповідача у справі до позивача, пов'язані із здійсненням повороту виконання судового рішення, не є позовними і тому не можуть забезпечуватись заходами, про які йдеться у зазначеній нормі ГПК.
20. Чи може господарський суд скасувати забезпечення позову до закінчення розгляду справи і чи підлягає заява сторони про скасування такого забезпечення розглядові в судовому засіданні з викликом сторін?
Згідно із статтею 68 ГПК питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.
У пункті 10 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 N 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено:
"Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову".
Питання про необхідність проведення судового засідання з викликом сторін для розгляду заяви про скасування забезпечення позову вирішується самим господарським судом з урахуванням конкретних обставин справи.
V. Питання, пов'язані з вирішенням господарських спорів у першій інстанції
21. Якими повинні бути процесуальні дії господарського суду, якщо позивач просить визнати недійсним акт, що не може бути предметом спору?
Якщо певний акт не підлягає оспорюванню (оскарженню) в господарському суді, останній має відмовляти у прийнятті відповідної позовної заяви на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК, а в разі помилкового порушення провадження у справі - припинити таке провадження згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 названого Кодексу.
22. Чи існує предмет спору в разі, якщо одна із сторін (відповідач) заявляє про зарахування зустрічних вимог, а інша (позивач) з таким зарахуванням не погоджується? В якій формі має реалізуватися зазначена дія відповідача?
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог; таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.
Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду.
Відповідач може також звернутися із зустрічним позовом до позивача в порядку статті 60 ГПК.
Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.
23. Чи потрібно в ухвалі господарського суду про затвердження мирової угоди викладати зміст останньої або достатньо лише зазначити про затвердження мирової угоди з доданням її до ухвали?
В абзаці сьомому підпункту 3.9.6 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що в ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині, зокрема, докладно й чітко викладаються її умови.
До того ж, як випливає зі змісту передостаннього абзацу цього ж пункту (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 25.04.2008 N 04-5/141) , ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди у разі її відповідності вимогам статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" набуває статусу виконавчого документа.
24. Який строк пред'явлення до виконання ухвали про затвердження мирової угоди слід зазначити в цій ухвалі, якщо мировою угодою передбачено розстрочку виконання зобов'язання загальною тривалістю понад три роки?
У наведеній ситуації в залежності від змісту умов мирової угоди ухвалою може бути передбачено стягнення періодичних платежів (і отже, така ухвала може бути пред'явлена до виконання після закінчення строку, встановленого для відстрочки платежів за зобов'язанням) або встановлено строк її пред'явлення до виконання окремо для кожного платежу (відповідно частини четверта і п'ята статті 21 Закону України "Про виконавче провадження") .
25. Якщо у позовній заяві зазначено двох позивачів, то чи слід господарському суду приймати рішення стосовно кожного з них?
Якщо у позовній заяві зазначено двох (чи більше) позивачів і справу розглянуто господарським судом по суті, то з огляду на вимоги частини сьомої статті 84 ГПК у рішенні має бути зазначено, як вирішено спір щодо кожного з них.
26. Чи може місцевий господарський суд виправити описку в рішенні, ухвалі, якщо матеріали справи надіслано до суду апеляційної чи касаційної інстанції?
Відсутність у місцевому господарському суді матеріалів справи унеможливлює вирішення ним питань, пов'язаних з виправленням описок у рішенні, ухвалі. Відповідну процесуальну дію може бути вчинено після повернення до місцевого господарського суду цих матеріалів з апеляційної чи касаційної інстанції (зрозуміло, якщо судове рішення, в якому допущено описку, залишено без змін повністю або в тій частині, де має місце описка).
27. Чи підлягає оскарженню ухвала господарського суду, винесена в порядку статті 89 ГПК про роз'яснення або виправлення рішення, ухвали?
Відповідно до частини першої статті 106 ГПК ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Аналогічний припис щодо оскарження ухвал у касаційному порядку містить частина перша статті 111-13 ГПК.
Статтею 89 названого Кодексу не передбачена можливість оскарження ухвал про роз'яснення або виправлення судових рішень.
Заперечення сторони з приводу зазначених ухвал можуть бути включені скаржником до апеляційної та/або касаційної скарги на те судове рішення, яке роз'яснено господарським судом або в якому виправлено описку.
VI. Питання перегляду судових рішень в апеляційному порядку
28. Якими є наслідки надіслання господарському суду не підписаної апеляційної скарги?
Відповідно до частини другої статті 94 ГПК апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником.
Не підписана апеляційна скарга на судове рішення місцевого господарського суду не приймається до розгляду і повертається судом відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 97 ГПК.
У цьому випадку до матеріалів справи долучається оригінал відповідної ухвали суду апеляційної інстанції та ксерокопія апеляційної скарги, що повертається.
29. Якими мають бути дії апеляційного господарського суду в разі, коли позивач, оскаржуючи ухвалу місцевого господарського суду про повернення позовної заяви, не додає до апеляційної скарги самої позовної заяви з документами, що додавалися до останньої, і це ускладнює чи унеможливлює перевірку правильності висновків суду першої інстанції?
У зазначеній ситуації апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу (за відсутності підстав для її повернення), витребовує у позивача необхідні для розгляду документи і матеріали, тобто повернуту місцевим господарським судом позовну заяву з усіма додатками до неї, встановивши термін подання цих документів і матеріалів.
У разі невиконання позивачем без поважних причин відповідної вимоги апеляційного господарського суду апеляційну скаргу з урахуванням вимог частини першої статті 99 ГПК може бути залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.
30. Яким має бути процесуальний статус особи, яку не було залучено місцевим господарським судом до розгляду справи, під час перегляду відповідної справи в апеляційному порядку?
Статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено законність та забезпечення, зокрема, апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. З урахуванням наведеного ухвалення господарськими судами рішення про права і обов'язки особи, що не була залучена до участі у справі, є підставою для прийняття до розгляду апеляційної скарги такої особи на відповідне рішення, якщо скарга не підлягає поверненню згідно з приписами частини першої статті 97 ГПК (абзац другий пункту 2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.12.2008 N 04-5/277) .
Процесуальний статус відповідної особи під час перегляду справи апеляційним господарським судом визначається останнім у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи; це може бути, наприклад, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
31. Чи вправі суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та припиняючи провадження у справі або залишаючи позов без розгляду, послатись тільки на пункт 3 статті 103 ГПК, без посилання на статті відповідно 80 і 81 цього Кодексу?
Згідно з пунктом 3 статті 103 ГПК апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.
За змістом частини першої статті 99 названого Кодексу відповідні повноваження апеляційної інстанції безпосередньо випливають з повноважень суду першої інстанції стосовно припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК) і залишення позову без розгляду (стаття 81 цього Кодексу).
До того ж саме зазначені статті 80 і 81 ГПК містять вичерпний перелік підстав для відповідно припинення провадження у справі та для залишення позову без розгляду, і в разі вчинення господарським судом зазначених процесуальних дій посилання на конкретний пункт тієї чи іншої з цих норм є обов'язковим для суду будь-якої інстанції.
Отже, наведене положення пункту 3 статті 103 ГПК кореспондується з приписами статей 80 і 81 цього Кодексу, і в разі припинення апеляційною інстанцією провадження у справі або залишення нею позову без розгляду (повністю або частково) вона має посилатися на відповідний припис як пункту 3 статті 103, так і статті 80 або 81 ГПК.
32. Чи може бути застосована судом апеляційної інстанції позовна давність за заявою сторони у спорі, якщо таку заяву не було зроблено в місцевому господарському суді?
Згідно з частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом зазначеної норми відповідну заяву має бути зроблено в суді першої інстанції до моменту прийняття ним рішення по суті заявлених вимог. Інше означало б можливість скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду (внаслідок застосування позовної давності та в зв'язку з цим необхідності відмови в позові) за відсутності підстав для такого скасування, передбачених статтею 104 ГПК.
VII. Питання, пов'язані з виконанням судових рішень
33. З приписів якого законодавчого акта слід виходити у вирішенні питання щодо визначення початку перебігу строку пред'явлення наказу господарського суду до виконання?
Згідно зі статтею 115 ГПК рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).
Як зазначено в преамбулі Закону, його нормами визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Будь-яких винятків стосовно умов і порядку виконання рішень господарських судів Закон не містить.
Таким чином, у визначенні початку перебігу строку пред'явлення наказу господарського суду до виконання необхідно керуватися приписами статті 21 Закону.
34. Яким чином вноситься виправлення до наказу господарського суду?
Відповідно до приписів статті 117 ГПК господарський суд, який видав наказ, може за заявою стячувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі; таке виправлення вноситься до наказу ухвалою господарського суду.
Видача при цьому господарським судом нового наказу з текстом, що відповідав би здійсненим виправленням, законом не передбачено. Наказ, до якого в установленому порядку внесено виправлення, є виконавчим документом у розумінні Закону України "Про виконавче провадження" з урахуванням внесених до цього наказу виправлень.
35. Чи вправі скаржник за скаргою на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби (стаття 121-2 ГПК) змінювати підставу або предмет скарги, збільшувати або зменшувати розмір вимог до неї?
Чи може суд вийти за межі вимог, заявлених у відповідній скарзі?
В абзаці другому пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 N 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб Державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" зазначено, що у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби, до заяв (скарг, подань) учасників виконавчого провадження мають застосовуватися положення, зокрема, статті 22 ГПК, а також розділу XI названого Кодексу (в якому вміщено статтю 83 "Права господарського суду щодо прийняття рішення").
Зазначеною статтею 22 ГПК передбачено право позивача до прийняття рішення зі справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову.
З урахуванням наведеного відповідні права щодо скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби має й особа, яка подала таку скаргу.
З огляду на положення пункту 2 статті 83 ГПК господарський суд має право виходити за межі заявлених у зазначеній скарзі вимог - за наявності умов, які наведено у цій нормі.
36. Яким саме господарським судом підлягає розглядові скарга на дії органу Державної виконавчої служби, вчинені в межах зведеного виконавчого провадження у виконанні наказів, виданих різними господарськими судами, а також інших виконавчих документів, виданих, зокрема, загальними судами?
В абзаці першому пункту 8 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (з подальшими змінами) зазначено, що за змістом статті 121-2 ГПК скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції.
Крім того, в абзаці другому цього ж пункту вкладено правову позицію, згідно з якою виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, і нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби не порушується.
З урахуванням наведеного скаргу на дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби розглядає той господарський суд, до якого звернувся скаржник, але виключно у тій її частині, яка стосується прийнятого цим господарським судом судового акта (ухвали, рішення чи постанови).
37. Чи може суд апеляційної інстанції визнати поважною причину пропуску строку, передбаченого частиною першою статті 121-2 ГПК, і відновити цей строк, і якщо так, то якими мають бути подальші процесуальні дії апеляційної інстанції?
Встановлений у частині першій статті 121-2 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску (абзац четвертий пункту 8 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", з подальшими змінами).
З урахуванням приписів частини першої статті 53, частини першої статті 99 та статті 106 ГПК відновлення зазначеного строку може бути здійснено судом апеляційної інстанції з подальшою передачею скарги на розгляд місцевого господарського суду.
VIII. Інші питання, пов'язані із застосуванням норм процесуального права
38. Чи є рішення суду з адміністративної справи, що набрало законної сили, обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені адміністративним судом і мають значення для вирішення спору з господарської справи?
За змістом і направленістю положень статті 35 ГПК рішення суду з адміністративної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, - з тих же підстав, що й рішення суду з цивільної справи (частина четверта статті 35 ГПК).
Відсутність безпосередньої вказівки з цього приводу в зазначеній статті ГПК зумовлена виключно тією обставиною, що її формулювання належить до того періоду часу, коли адміністративного судочинства як такого ще не існувало.
39. Чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі?
У постановах Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 N 10/732 викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
З цього приводу див. також пункт 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" та пункт 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 N 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року" і пункт 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 N 01-8/482 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".
40. Чи повинен господарський суд, здійснюючи оцінку правильності обрання позивачем способу захисту порушеного права, звертатися, крім статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України, ще й до інших актів законодавства?
Визначений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України і частиною другою статті 20 Господарського кодексу України перелік способів (шляхів) захисту прав та законних інтересів осіб (у тому числі суб'єктів господарювання та споживачів) не є вичерпним, оскільки відповідними нормами передбачена можливість захисту права або інтересу й іншим способом (іншими способами), встановленими (передбаченими) договором або законом.
Отже, здійснюючи оцінку правильності обрання позивачем у справі способу захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, господарський суд повинен звертатися й до інших, крім названих кодексів, актів законодавства, а також до умов укладеного сторонами договору.
41. Чи може бути застосована господарським судом позовна давність за заявою третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору?
Відповідно до частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Частиною четвертою статті 27 ГПК передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками, зазначеними у цій статті).
Права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 ГПК та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як наведений припис статті 267 Цивільного кодексу України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.