Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року

На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у I півріччі 2005 року Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених питань щодо застосування норм законодавства у вирішенні спорів і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

1. Чи вправі прокурор (його заступник) подавати позов до господарського суду в інтересах держави в особі відповідних органів фондів соціального страхування та Пенсійного фонду України?

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно із статтею 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа N 1-1/99 про представництво прокуратурою інтересів держави в арбітражному суді) зазначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Преамбули Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" визначають відповідне страхування як види загальнообов'язкового державного страхування громадян.

Згідно із статтею 3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у відповідному страхуванні.

Стаття 5 названого Закону відносить до основних принципів страхування від нещасного випадку, зокрема, паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку; надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Аналогічні за змістом приписи містяться у статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" та статті 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Згідно з розділом XI "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відповідний Фонд соціального страхування є правонаступником, зокрема, державного фонду охорони праці, який ліквідується.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття також визначено правонаступником державного фонду сприяння зайнятості населення (пункт 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" відповідного Закону).

Що ж до Пенсійного фонду України, то він є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України (пункт 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 N 121/2001, в редакції Указу Президента України від 12.01.2004 N 34/2004.

Таким чином, держава реалізує свою політику загальнообов'язкового державного соціального страхування через названі Фонди. Тому прокурор (заступник прокурора) вправі подати позов в інтересах держави в особі відповідних органів будь-якого з цих Фондів, за наявності в органу, що зазначається позивачем, статусу юридичної особи.

3. Чи повинен господарський суд розглянути по суті позов, предмет якого не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав?

Господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Правову позицію Верховного Суду України з цього приводу викладені в його постановах від 13.07.2004 зі справи N 10/732 та від 14.12.2004 зі справи N 6/11.

4. Чи є підставою для зупинення провадження у справі розгляд Верховним Судом України касаційної скарги в іншій справі, що пов'язана з первісною?

В разі неможливості розгляду справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, господарський суд згідно зі статтею 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі.

Під терміном "інший суд", який вживається у частині першій названої норми, слід розуміти, зокрема, будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно із статтею 3 та частиною першою статті 18 Закону України "Про судоустрій України", отже і Верховний Суд України (див. також пункт 13 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році").

5. Яку дату необхідно зазначати у судовому рішенні при його прийнятті?

За змістом статті 85 ГПК України датою прийняття рішення є дата його оголошення суддею в судовому засідання після закінчення розгляду справи.

У зв'язку з цим неправильним є зазначення в судовому рішенні як дати його прийняття двох різних дат, як-от "18-25.07.2005" чи "26.10-04.11.2005". У відповідному випадку має зазначатися остання з таких дат.

6. Чи вправі суд апеляційної інстанції у здійсненні апеляційного перегляду судового рішення прийняти вимогу позивача про зміну підстави або предмету позову, збільшення (зменшення) розміру позовних вимог або ж відмову від позову?

Норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції. Це повною мірою стосується прав позивача, передбачених частиною четвертою статті 22 ГПК України (див. також абзац четвертий пункту 8 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

7. Чи можливо у розгляді заяви відповідача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами застосовувати правила, визначені розділом XI ГПК України для вирішення господарських спорів у господарському суді, зокрема, статті 81 ГПК України?

Чинним законодавством не передбачено правових підстав для застосування правил, визначених розділом XI ГПК України, в тому числі статтею 81 цього Кодексу, у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами (розділ XIII ГПК України).

Невиконання особою, яка подала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, передбаченого статтею 33 ГПК України обов'язку доказування і подання доказів може бути підставою для винесення ухвал про залишення без змін судового акта, про перегляд якого подано заяву (пункт 3 частини п'ятої статті 114 ГПК України).

8. Чи необхідне звернення до господарського суду державного виконавця з метою отримання додаткового рішення суду про накладення арешту на кошти та інші цінності боржника для здійснення ним заходів з виконання судового рішення?

Відповідно до абзацу сьомого частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" (з подальшими змінами) державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право на підставі рішення суду накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

З урахуванням контексту частини третьої статті 5 та статті 50 названого Закону в зазначеному абзаці йдеться про вчинення державним виконавцем дій передбачених самим виконавчим документом, виданим господарським судом (наприклад, накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві), тому правові підстави для звернення державного виконавця до господарського суду за прийняттям нового судового рішення з цього приводу відсутні.

З цього приводу у листі Національного Банку України від 08.08.2005 N 18-311/3482-7852 зазначено, що "постанова державного виконавця про арешт коштів, яка винесена на виконання рішення суду про стягнення коштів, є обов'язковою для виконання. При цьому винесення судом додаткового рішення про арешт коштів чинним законодавством не вимагається."

9. Яким є порядок надання господарським судом на вимогу правоохоронних органів інформації про стан розгляду справи, оригіналів документів чи їх копій із справ?

Порядок направлення справи за межі господарського суду, зокрема до правоохоронних органів, визначено пунктом 3.8. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (із змінами та доповненнями). Ознайомлення представників цих органів з матеріалами справи, вилучення із справ оригіналів документів, виготовлення копій документів має здійснюватися з дотриманням вимог пунктів 3.7, 22.9-22.12 цієї Інструкції.

Пунктом 2 частини другої статті 79 ГПК України передбачено, що надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів є підставою для зупинення провадження у справі, про що виноситься ухвала.