Ухвала Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України" від 2 квітня 2007 року N 264

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Пшеничного Валерія Григоровича - головуючий,

Бринцева Василя Дмитровича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Іващенка Володимира Івановича,

Колоса Михайла Івановича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Станік Сюзанни Романівни - суддя-доповідач,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України" від 2 квітня 2007 року N 264 (Офіційний вісник Президента України, 2007 р., N 1, ст. 1).

Заслухавши суддю-доповідача Станік С.Р. та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 53 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати Указ Президента України "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України" від 2 квітня 2007 року N 264 (далі - Указ) таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

У своєму обґрунтуванні народні депутати України зазначають, що Президент України не мав конституційних підстав для видання Указу, яким припинив достроково повноваження Верховної Ради України V скликання.

У конституційному поданні наголошується, що Президенту України надано конституційне право припиняти повноваження Верховної Ради України виключно до своїх повноважень у випадках, передбачених Конституцією України, і призначати позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією України. Автори клопотання наголошують, що дострокове припинення повноважень Верховної Ради України не може застосовуватися Президентом України на власний розсуд, а лише виключно у випадках, закріплених частиною другою статті 90 Конституції України, з обов'язковим дотриманням процедури консультацій з керівництвом та головами фракцій Верховної Ради України при прийнятті зазначеного рішення (частина третя статті 90 Конституції України) , мати процесуальну форму, яка б зафіксувала підсумки консультацій".

На думку суб'єкта права на конституційне подання, Президент України, реалізуючи свій статус, діяв виходячи з надуманих політичних підстав, з розширенням своїх повноважень та не у спосіб, безпосередньо передбачений Конституцією України. Видавши Указ, Президент України вийшов за межі повноважень, визначених Конституцією України.

Народні депутати України вважають, що Указ не відповідає Конституції України, зокрема частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, частинам другій, третій статті 90, статтям 104, 106.

2. Конституційний Суд України Ухвалою від 5 квітня 2007 року N 21-у/2007 визнав конституційне провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України невідкладним та постановив провести розгляд цієї справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України у формі усного слухання за участю представників суб'єкта права на конституційне подання, із залученням представників Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Центральної виборчої комісії.

3. Ухвалою Конституційного Суду України (протокольною) від 17 квітня 2007 року N 16-уп/2007 визначено порядок дослідження матеріалів справи за конституційним поданням 53 народних депутатів України.

4. На пленарному засіданні Конституційного Суду України з 17 по 25 квітня 2007 року під час усних слухань представники суб'єкта права на конституційне подання, Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Центральної виборчої комісії у своїх виступах навели обґрунтування відповідних позицій з питань, порушених у клопотанні.

5. Під час розгляду справи на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України Президент України видав Указ "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів" від 26 квітня 2007 року N 355 (Офіційний вісник Президента України, 2007 р., N 5, ст. 41), у якому постановив:

"1. Указ Президента "України від 2 квітня 2007 року N 264 "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України" визнати таким, що втратив чинність.

2. Припинити достроково повноваження Верховної Ради України V скликання.

3. Призначити позачергові вибори до Верховної Ради України на 24 червня 2007 року.

4. Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування позачергових виборів до Верховної Ради України.

5. Центральній виборчій комісії забезпечити проведення позачергових виборів до Верховної Ради України відповідно до Конституції України, Закону України "Про вибори народних депутатів України", інших законів України".

28 квітня 2007 року Конституційний Суд України ухвалив здійснити перерву у розгляді справи N 1-24/2007 до вирішення питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 160 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів" від 26 квітня 2007 року N 355.

6. Першою колегією суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 11 травня 2007 року відкрито конституційне провадження у справі за конституційним поданням 160 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів" від 26 квітня 2007 року N 355.

Конституційний Суд України 17 травня 2007 року Ухвалою N 19-уп/2007 підтримав рішення Першої колегії суддів Конституційного Суду України.

7. Попередня правова позиція Конституційного Суду України (ухвали N 6-уп/1998, N 2-уп/1999, N 2-уп/2001, N 8-уп/2001, N 5-уп/2002, N 3-уп/2003, N 5-уп/2004, N 1-уп/2005, N 1-уп/2006 та інші) свідчить, що Конституційний Суд України вирішує питання про конституційність чинних нормативно-правових актів, визначених у пункті 1 частини першої статті 150 Конституції України. Таким чином, відповідно до статей 147, 150 Конституції України, статті 13, пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" мають місце підстави що вказують на непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України" від 2 квітня 2007 року N 264.

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтею 13, пунктом 3 статті 45, статтею 51 Закону України "Про Конституційний Суд України", параграфом 51 Регламенту Конституційного Суду України, Конституційний Суд України у х в а л и в:

1. Припинити конституційне провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України" від 2 квітня 2007 року N 264.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно Ухвали Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України від 2 квітня 2007 року N 264 "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України" (далі - Указ від 2 квітня 2007 року).

Погоджуючись з рішенням Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у цій справі, вважаю за необхідне висловити зауваження щодо змісту цієї Ухвали, які зводяться до такого.

Основною функцією Конституційного Суду України є здійснення конституційного контролю, для чого єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні уповноважений вирішувати питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункт 1 - частини першої статті 150 Конституції України) .

Важливим наслідком реалізації цієї функції є встановлене частиною другою статті 152 Основного Закону України правило, за яким правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З цього приводу слід зазначити, що визнання правового акта таким, що втратив чинність з підстав невідповідності його положень Конституції України, означає, що припиняються як такі, що врегульовані у неконституційний спосіб, правовідносини, які виникли у наслідок застосування цього правового акта, а їх поновлення шляхом прийняття аналогічних правових норм є неможливим без внесення відповідних змін до Основного Закону України. Якщо актами і діями, що визнані неконституційними, фізичним або юридичним особам завдана матеріальна та моральна шкода, то відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України вона відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Особливістю здійснення Конституційним Судом України функції конституційного контролю є те, що протягом всього конституційного провадження дія оспорюваного правового акта не зупиняється і, відповідно, у разі прийняття Конституційним Судом України рішення про його конституційність сам акт лишається чинним та продовжуються правовідносини, які виникли внаслідок дії його положень.

Такі самі наслідки має рішення Конституційного Суду України про припинення здійснення функції конституційного контролю щодо оспорюваного правового акта шляхом відмови у відкритті конституційного провадження у справі або припинення конституційного провадження у справі.

Згідно зі статтею 44 Закону України "Про Конституційний Суд України" конституційне подання або конституційне звернення може бути відкликане за письмовою заявою суб'єкта, який його направив до Конституційного Суду України, в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні (частина перша) ; процесуальна ухвала про припинення провадження у справі за конституційним поданням, конституційним зверненням, що відкликається, приймається на засіданні Конституційного Суду України (частина друга) .

Крім цього, відповідно до параграфа 51 Регламенту Конституційного Суду України Конституційний Суд України припиняє конституційне провадження у справі, якщо в процесі пленарного засідання будуть виявлені підстави для відмови у відкритті конституційного провадження, передбачені статтею 45 Закону України "Про Конституційний Суд України", зокрема непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні, конституційному зверненні (пункт 3) .

Згідна з правовою позицією Конституційного Суду України, яка сформульована у низці його рішень, зокрема у Рішенні від 14 листопада 2001 року N 15-рп (справа щодо прописки), юрисдикція Конституційного Суду України поширюється на чинні нормативно-правові акти, хоча положення Конституції України і Закону України "Про Конституційний Суд України" такого припису не містять.

Отже, в конституційному судочинстві склалося правило, згідно з яким втрата чинності правовим актом, конституційність якого оспорюється, є підставою для припинення конституційного провадження у справі. При цьому, на відміну від положень статті 44 Закону України "Про Конституційний Суд України", це правило може застосовуватися на будь-якій стадії конституційного провадження.

Зокрема, Конституційний Суд України на підставі непідсудності йому питань конституційності правових актів, у зв'язку з втратою ними чинності, прийняв низку ухвал про припинення конституційного провадження у справах за конституційними поданнями, в яких порушувалося питання про відповідність правових актів Конституції України*.

Як свідчить системний аналіз зазначених ухвал Конституційного Суду України, в усіх цих випадках, внаслідок прийняття рішення про визнання правового акта, конституційність якого оспорювалося, таким, що втратив чинність, з власної ініціативи органу державної влади, яким правовий акт було прийнято, припинялися й правовідносини, які виникли під час дії цього акта. При цьому Конституційний Суд України не мав підстав для припущень, що дію такого правового акта (певних його положень) буде поновлено, у тому числі шляхом видання тим самим органом державної влади іншого аналогічного за змістом правового акта.

* - 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про порядок одержання згоди Ради народних депутатів на притягнення депутата до відповідальності" та статті 29 Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" (Ухвала від 10 березня 1998 року N 4-уп);

- 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про Державну митну службу України" та Указу Президента України "Про Положення про Державну митну службу України" (Ухвала від 9 липня 1998 року N 6-уп) ;

- 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 2, 3, 4 Указу Президента України "Про Міністерство інформації України" та Указу Президента України "Про призначення В. Межинського виконуючим обов'язки Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України" (Ухвала від 9 лютого 1999 року N 2-уп);

- Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про результати розслідування обставин передачі пакета акцій Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", який є у державній власності, до статутного фонду акціонерної компанії "Держінвест України" (Ухвала від 27 грудня 2000 року N 66-у);

- 53 і 63 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" (Ухвала від 4 квітня 2001 року N 5-уп) ;

- 109 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 33, 62, 68 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та Додатку N 2 до цього Закону (Ухвала від 16 травня 2001 року N 8-уп) ;

- 70 народних депутатів України про відповідність Конституції України (конституційність) положень Указу Президента України "Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні" (стосовно запровадження посад державних секретарів (Ухвала від 9 липня 2003 року N 2-уп);

- Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п'ятої статті 156 Кримінально-процесуального кодексу України (Ухвала від 10 вересня 2003 року) ;

- 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, шостої, восьмої, дванадцятої, сімнадцятої статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (Ухвала від 24 березня 2004 року) ;

- Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м. Мукачевого Закарпатської області" (Ухвала від 22 червня 2004 року N 7-уп) ;

- 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (Ухвала КСУ від 11 листопада 2004 року N 12-уп) ;

- 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 1 Указу Президента України "Про скасування постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2003 року N 1473" від 1 жовтня 2003 року N 1132 (Ухвала від 17 березня 2005 року N 1-уп) ;

- 50 та 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Указу Президента України "Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України" від 8 лютого 2005 року N 208 (Ухвала від 22 лютого 2007 року N 11-уп) ;

- 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 7, 8 Постанови Верховної Ради України "Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України" (Ухвала від 28 березня 2007 року N 15-уп) .

Тобто позиція Конституційного Суду України зумовлювалася тим, що правові наслідки втрати чинності зазначених правових актів (певних їх положень) з ініціативи органу державної влади, яким цей акт було прийнято, були такі ж самі, як і у разі визнання Конституційним Судом України їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) повністю або в окремій частині, і втрати внаслідок цього ними чинності на підставі частини другої статті 152 Конституції України.

Під час розгляду цієї справи Конституційним Судом України набув чинності Указ Президента України від 26 квітня 2007 року N 355 "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів" (далі - Указ від 26 квітня 2007 року), статтею 1 якого визнано таким, що втратив чинність, Указ від 2 квітня 2007 року.

Однак при цьому дію положень Указу від 2 квітня 2007 року, згідно з якими достроково припинено повноваження Верховної Ради України та призначено позачергові вибори, фактично припинено не було, оскільки одночасно з його скасуванням Указом від 26 квітня 2007 року їх дію, по суті, було продовжено. Фактично Указом від 26 квітня 2007 року було лише змінено дату проведення позачергових виборів до Верховної Ради України.

Тобто положення статті 1 Указу від 26 квітня 2007 року, за яким Указ від 2 квітня 2007 року визнано таким, що втратив чинність, на нашу думку, має суто формальний характер і не припиняє правовідносини, що виникли на підставі Указу Президента України від 2 квітня 2007 року.

З огляду на викладене вважаю, що Конституційний Суд України, приймаючи рішення про припинення конституційного провадження у справі, повинен був зробити застереження, суть яких зводиться до такого.

Положеннями Конституції України та Закону України "Про Конституційний Суд України", не врегульовано питання, що стосується розгляду справ про неконституційність правових актів у випадку їх формального скасування, яке не призвело до припинення правовідносин, що виникли у зв'язку з прийняттям цих правових актів.

Однак продовження такої практики може призвести до правової ситуації, за якої органи державної влади, правові акти яких перевіряються Конституційним Судом України на відповідність Конституції України, матимуть можливість виводити ці акти за межі конституційного контролю, водночас продовжуючи шляхом прийняття наступних правових актів правовідносини, що виникли внаслідок дії правових актів, які визнані такими, що втратили чинність.

Оскільки зазначене матиме наслідком порушення засад та змісту конституційного контролю, як гарантії дотримання конституційного принципу верховенства права і Конституції України, питання перевірки Конституційним Судом України конституційності правових актів, які втратили чинність, у разі якщо така втрата не призвела до припинення правовідносин, які виникли під час дії цих актів, потребує відповідного законодавчого врегулювання.