Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів.

1. Якими законодавчими актами слід керуватись при визначенні поняття "дочірнє підприємство"?

Чинне законодавство України, у тому числі Цивільний кодекс України, Закон України "Про підприємства в Україні", не визначає поняття "дочірнє підприємство" і не передбачає особливостей створення таких підприємств. Отже створення, реорганізація, ліквідація, а також діяльність дочірнього підприємства, тобто такого, яке засновано іншим ("материнським") підприємством, регламентуються загальними нормами Законів України "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні" та ін.

4. Чи може бути визнаний недійсним кредитний договір, підписаний головою правління банку, якщо він не затверджений загальними зборами акціонерів, як це передбачено умовами установчого договору?

Відповідно до статті 41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено не укладення договорів, а затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Таким чином, лише недодержання встановленого установчими документами порядку, за яким потрібне затвердження кредитного договору, підписаного головою правління банку без порушення наданих йому повноважень, не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

5. Який порядок передачі земельної ділянки у колективну власність колективному сільськогосподарському підприємству, якщо в межах землекористування колективного сільськогосподарського підприємства функціонує дві або більше сільських рад?

Відповідно до частини 9 статті 17 Земельного кодексу України передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, здійснюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів чи товариств. Будь-яких винятків з цього правила чинне законодавство не містить.

Що ж до тимчасового порядку проведення робіт по видачі державних актів колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств на право колективної власності на землю, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 березня 1995 року N 18 (зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Держкомзему від 26.09.96 N 83, то арбітражному суду у вирішенні спору необхідно застосовувати його з урахуванням вимог пункту 1 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України. Відповідно до цієї норми арбітражний суд відмовляє у задоволенні вимог сторін, якщо ці вимоги грунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

7. Які кошти слід вважати такими, що одержані без достатніх підстав і підлягають стягненню з підприємства торгівлі в доход держави за позовами податкових органів?

Кошти, одержані без достатніх підстав, які згідно з пунктом 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" підлягають стягненню в доход держави, це, у даному разі, усі кошти, що одержані від торгівлі, наприклад, алкогольними напоями або тютюновими виробами без отримання відповідних ліцензій.

9. В яких випадках підприємство, що звільнило працівника, повинно відшкодувати службі зайнятості витрати, пов'язані з підвищенням кваліфікації або одержанням суміжної професії звільненою особою?

Закон України "Про зайнятість населення", зокрема абзац другий пункту 3 статті 26, не обмежує кола причин, з яких працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію або одержати суміжну професію, будь-якими об'єктивними чи суб'єктивними факторами. Ця норма вміщує і іншу умову, за наявності якої витрати, пов'язані з перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівника, покладаються на підприємство, що його звільнило, а саме: якщо для працевлаштування громадянина таке навчання дійсно необхідне.

Отже підприємство, з якого звільнено працівника, повинно відшкодовувати зазначені витрати і у тому у випадку, коли, наприклад, звільнена особа на попередньому місці роботи підвищувала свою кваліфікацію в установлений Законом строк, але для нового працевлаштування потрібно оволодіння іншою професією (див.також абз.3 частини першої статті 24 згаданого Закону).

У відповідності з пунктом "Д" статті 4 "Положення про державну службу зайнятості", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.91 N 47 (з подальшими змінами та доповненнями), ця служба здійснює добір і направлення на підприємства працівників потрібних спеціальностей та контроль за їх працевлаштуванням. Для виконання цього обов'язку служба зайнятості вивчає процеси, що відбуваються на ринку праці (стаття 2 названого Положення).

Виходячи з цього, служба зайнятості зобов'язана організовувати професійну підготовку або перепідготовку громадян з урахуванням попиту на тих чи інших фахівців з подальшим працевлаштуванням останніх.

Отже, якщо особа за направленням служби зайнятості набула спеціальності, що на ринку праці не має попиту, а тому і не працевлаштована службою зайнятості, остання не може претендувати на відшкодування витрачених на навчання коштів. Проте у кожному конкретному випадку спір підлягає вирішенню з урахуванням усіх обставин справи та зібраних доказів.

10. Чи підлягають розгляду арбітражними судами заяви про спонукання бюро технічної інвентаризації видати реєстраційне посвідчення?

Оскільки Положенням про БТІ на останнє покладено обов'язок видавати реєстраційні посвідчення на придбане підприємством приміщення, заява про спонукання БТІ видати реєстраційне посвідчення підлягає розгляду арбітражним судом на загальних підставах.

11. З якого моменту виникає право власності на знак для товарів і послуг?

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" право власності на знак засвідчує відповідне свідоцтво. Тому тільки з моменту видачі свідоцтва України на знак товарів і послуг у його власника виникає виключне право користуватись і розпоряджатись знаком та вимагати усунення будь-яких посягань на свої права як власника свідоцтва.

Що ж до правового режиму пріоритету заявки, то він визначений статтею 9 згаданого Закону.

12. Чи має право арбітражний суд зменшити належну до сплати кредиторові неустойку у зв'язку з тяжким фінансовим станом боржника?

У частині другій статті 205 Цивільного кодексу України, у якій йдеться про право арбітражу або третейського суду зменшувати у виняткових випадках належну до сплати кредиторові неустойку, відсутнє посилання на тяжкий фінансовий стан боржника як на підставу для зменшення неустойки. Не містить такої підстави і Арбітражний процесуальний кодекс України.

Отже арбітражному суду слід застосовувати пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України лише за дійсно виняткових обставин.

13. Чи може бути суб'єктом банкрутства споживче товариство?

Згідно з пунктом 1 статті 18 Закону України "Про споживчу кооперацію" (в редакції Закону України від 14.10.92 N 2687-12) реорганізація та ліквідація споживчого товариства провадиться у разі його банкрутства за рішенням арбітражного суду.

Отже споживче товариство може бути суб'єктом банкрутства.

15. Чи вправі кредитор висунути додаткові вимоги до боржника у порядку, передбаченому статтею 10 Закону України "Про банкрутство", якщо боржник перерахував основну заборгованість, але не перерахував нараховані проценти на суму боргу?

Якщо чинним законодавством кредиторові надано право нараховувати проценти на суму боргу, перерахування основної заборгованості не дає підстав вважати боржника вільним від боргів, а кредитор вправі висунути додаткові вимоги до боржника у порядку, передбаченому статтею 10 Закону України "Про банкрутство".