Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів.

1. Якими законодавчими актами слід керуватись при визначенні поняття "дочірнє підприємство"?

Чинне законодавство України, у тому числі Цивільний кодекс України, Закон України "Про підприємства в Україні", не визначає поняття "дочірнє підприємство" і не передбачає особливостей створення таких підприємств. Отже створення, реорганізація, ліквідація, а також діяльність дочірнього підприємства, тобто такого, яке засновано іншим ("материнським") підприємством, регламентуються загальними нормами Законів України "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні" та ін.

2. Чи вправі арбітражний суд відновити тридцятиденний строк, установлений статтею 24 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"?

Установлений статтею 24 зазначеного Закону тридцятиденний строк для звернення до арбітражного суду з заявою про визнання рішень антимонопольних органів недійсними є процесуальним і тому за наявності поважних причин його пропуску цей строк може бути відновлений арбітражним судом (стаття 53 Арбітражного процесуального кодексу України).

3. Чи можуть бути суб'єктами порушення антимонопольного законодавства підприємці, які не займають монопольного становища на ринку товарів, робіт чи послуг?

Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" визначає правові основи не тільки обмеження і попередження монополізму, але й недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. Зокрема, у розділі III Закону окреслено коло дій, які визнаються недобросовісною конкуренцією, а у розділі IV встановлено обов'язок підприємств, органів влади і управління подавати на вимогу антимонопольних органів відповідні документи та іншу інформацію. Вчинення таких дій та неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації є порушенням антимонопольного законодавства, що тягне за собою відповідальність, встановлену розділом V згаданого Закону.

Такими ж порушеннями за цим Законом визнаються і неправомірні угоди будь-яких підприємців, а не лише монополістів.

Отже суб'єктами порушення антимонопольного законодавства можуть бути не лише підприємці, які займають монопольне становище на ринку товарів, робіт чи послуг.

4. Чи може бути визнаний недійсним кредитний договір, підписаний головою правління банку, якщо він не затверджений загальними зборами акціонерів, як це передбачено умовами установчого договору?

Відповідно до статті 41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено не укладення договорів, а затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Таким чином, лише недодержання встановленого установчими документами порядку, за яким потрібне затвердження кредитного договору, підписаного головою правління банку без порушення наданих йому повноважень, не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

5. Який порядок передачі земельної ділянки у колективну власність колективному сільськогосподарському підприємству, якщо в межах землекористування колективного сільськогосподарського підприємства функціонує дві або більше сільських Рад народних депутатів?

Відповідно до частини 9 статті 17 Земельного кодексу України передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, здійснюється сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів чи товариств. Будь-яких винятків з цього правила чинне законодавство не містить.

Що ж до тимчасового порядку проведення робіт по видачі державних актів колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств на право колективної власності на землю, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 березня 1995 року N 18 (зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Держкомзему від 26.09.96 N 83), то арбітражному суду у вирішенні спору необхідно застосовувати його з урахуванням вимог частини першої статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України. Відповідно до цієї норми арбітражний суд відмовляє у задоволенні вимог сторін, якщо ці вимоги грунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

6. Чи має право податкова адміністрація подати до арбітражного суду заяву про звернення стягнення на майно недоїмника, якщо останній своєчасно подав до установи банку платіжні доручення на перерахування належних платежів?

У відповідності з пунктом 3 статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків та неподаткових платежів" у разі, якщо підприємство чи організація своєчасно подали до установи банку платіжні доручення на перерахування належних платежів, розпорядження про безспірне стягнення сум недоїмки не видаються. Проте ця обставина не позбавляє податкову адміністрацію права подати до арбітражного суду заяву про звернення стягнення на майно недоїмника, якщо на рахунку боржника відсутні необхідні кошти.

7. Які кошти слід вважати такими, що одержані без достатніх підстав і підлягають стягненню з підприємства торгівлі в доход держави за позовами податкових органів?

Кошти одержані без достатніх підстав, які у відповідності з пунктом 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону України від 24.12.93) підлягають стягненню в доход держави, це - сума вартісних показників торгового обігу, тобто, усі одержані кошти, які і є санкцією за порушення правил торгівельної діяльності, зокрема здійснення такої діяльності без ліцензії.

8. Чи включаються до оподатковуваного обороту при сплаті податку на добавлену вартість кошти, одержані власником ліцензійного складу за оформлення товарів працівниками митниці і перераховані їй як митні платежі?

Відповідно до статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на добавлену вартість" платниками цього податку є суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, тобто виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку.

Таким чином, якщо ці кошти одержані не за надання послуг власником ліцензійного складу, а сплачені за відповідне оформлення товарів працівниками митниці і перераховані їй як митні платежі, вони не можуть бути включені до оподатковуваного обороту при сплаті податку на добавлену вартість.

9. В яких випадках підприємство, що звільнило працівника, повинно відшкодувати службі зайнятості витрати, пов'язані з підвищенням кваліфікації або одержанням суміжної професії звільненою особою?

Закон України "Про зайнятість населення", зокрема абзац другий пункту 3 статті 26, не обмежує кола причин, з яких працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію або одержати суміжну професію, будь-якими об'єктивними чи суб'єктивними факторами. Ця норма вміщує і іншу умову, за наявності якої витрати, пов'язані з перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівника, покладаються на підприємство, що його звільнило, а саме: якщо для працевлаштування громадянина таке навчання дійсно необхідне.

Отже підприємство, з якого звільнено працівника, повинно відшкодовувати зазначені витрати і у тому у випадку, коли, наприклад, звільнена особа на попередньому місці роботи підвищувала свою кваліфікацію в установлений Законом строк, але для нового працевлаштування потрібно оволодіння іншою професією (див.також абз.3 частини першої статті 24 згаданого Закону).

У відповідності з пунктом "Д" статті 3 "Положення про державну службу зайнятості", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.91 N 47 (з подальшими змінами та доповненнями), ця служба здійснює добір і направлення на підприємства працівників потрібних спеціальностей та контроль за їх працевлаштуванням. Для виконання цього обов'язку служба зайнятості вивчає процеси, що відбуваються на ринку праці (стаття 2 названого Положення).

Виходячи з цього, служба зайнятості зобов'язана організовувати професійну підготовку або перепідготовку громадян з урахуванням попиту на тих чи інших фахівців з подальшим працевлаштуванням останніх.

Отже, якщо особа за направленням служби зайнятості набула спеціальності, що на ринку праці не має попиту, а тому і не працевлаштована службою зайнятості, остання не може претендувати на відшкодування витрачених на навчання коштів. Проте у кожному конкретному випадку спір підлягає вирішенню з урахуванням усіх обставин справи та зібраних доказів.

10. Чи підлягають розгляду арбітражними судами заяви про спонукання бюро технічної інвентаризації видати реєстраційне посвідчення?

Оскільки Положенням про БТІ на останнє покладено обов'язок видавати реєстраційні посвідчення на придбане підприємством приміщення, заява про спонукання БТІ видати реєстраційне посвідчення підлягає розгляду арбітражним судом на загальних підставах.

11. З якого моменту виникає право власності на знак для товарів і послуг?

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" право власності на знак засвідчує відповідне свідоцтво. Тому тільки з моменту видачі свідоцтва України на знак товарів і послуг у його власника виникає виключне право користуватись і розпоряджатись знаком та вимагати усунення будь-яких посягань на свої права як власника свідоцтва.

Що ж до правового режиму пріоритету заявки, то він визначений статтею 9 згаданого Закону.

12. Чи має право арбітражний суд зменшити належну до сплати кредиторові неустойку у зв'язку з тяжким фінансовим станом боржника?

У частині другій статті 205 Цивільного кодексу України, у якій йдеться про право арбітражу або третейського суду зменшувати у виняткових випадках належну до сплати кредиторові неустойку, відсутнє посилання на тяжкий фінансовий стан боржника як на підставу для зменшення неустойки. Не містить такої підстави і Арбітражний процесуальний кодекс України.

Отже арбітражному суду слід застосовувати пункт 3 частини другої статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України лише за дійсно виняткових обставин.

13. Чи може бути суб'єктом банкрутства споживче товариство?

Згідно з пунктом 1 статті 18 Закону України "Про споживчу кооперацію" (в редакції Закону України від 14.10.92 N 2687-12) реорганізація та ліквідація споживчого товариства провадиться у разі його банкрутства за рішенням арбітражного суду.

Отже споживче товариство може бути суб'єктом банкрутства.

14. Чи є виконавчими документами розпорядження податкової адміністрації на безспірне списання до бюджету пені, передбаченої Постановою Верховної Ради України від 25.06.93 "Про норматив обігу платіжних документів в Україні"?

За правилами, встановленими Інструкцією N 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженою постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 року, платіжні документи на безспірне списання коштів у випадках, передбачених законодавством, приймаються банківськими установами незалежно від наявності коштів на рахунках платників, а у разі відсутності відповідних сум такі документи враховуються на позабалансовому рахунку N 9929 і оплачуються банками у примусовому порядку.

Таким чином, зазначені платіжні документи, у тому числі розпорядження податкових адміністрацій, на підставі яких здійснюється безспірне списання до бюджету вищезазначеної пені, набувають статусу виконавчих документів і повинні враховуватись арбітражним судом при вирішенні питання про порушення справи про банкрутство.

15. Чи вправі кредитор висунути додаткові вимоги до боржника у порядку, передбаченому статтею 10 Закону України "Про банкрутство", якщо боржник перерахував основну заборгованість, але не перерахував нараховані проценти на суму боргу?

Якщо чинним законодавством кредиторові надано право нараховувати проценти на суму боргу, перерахування основної заборгованості не дає підстав вважати боржника вільним від боргів, а кредитор вправі висунути додаткові вимоги до боржника у порядку, передбаченому статтею 10 Закону України "Про банкрутство".