Пунктом 13 статті 50 Закону, на припис якого посилається скаржник, дійсно не передбачено відповідальності за несвоєчасне надання витребуваної територіальним відділенням АМК інформації. Однак таку відповідальність, з посиланням на цей же пункт 13 статті 50 Закону, передбачено наведеним абзацом четвертим частини другої статті 52 Закону. Отже, ці законодавчі приписи судом застосовано правильно.
Судом першої інстанції у розгляді справи не встановлено обставин, які свідчили б про встановлення відповідачем позивачеві "додаткового строку для виконання доручення ... до 10.12.2004 року". Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним. У будь-якому разі факт неподання позивачем певної інформації на запит відповідача у встановлений останнім строк (19.11.2004) встановлено судом першої інстанції й не заперечується самим позивачем; таке неподання інформації було конкретним актом невиконання конкретної заснованої на законі вимоги державного органу, незалежно від того, чи надсилалися відповідачем позивачеві у подальшому інші запити з тих же питань та з іншими строками виконання.
Чинне законодавство не містить згадуваної скаржником "норми права, якою передбачено право подання заяви про продовження строку"; тому територіальне відділення АМК не могло "роз'яснити", а господарський суд - застосувати неіснуючу норму.
Таким чином, ухвалене місцевим господарським судом рішення зі справи є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скраги не спростовують висновків суду.
10. Надання послуг з планового технічного обслуговування об'єктів газотранспортної мережі є невід'ємною частиною діяльності з газопостачання та транспортування природного газу. У зв'язку з цим суб'єкт господарювання, який займає монопольне становище на ринку транспортування природного газу, обґрунтовано визнаний також і монополістом у сфері надання послуг, що нерозривно пов'язані з такою діяльністю, зокрема, послуг з технічного обслуговування системи газопостачання.
Відкрите акціонерне товариства по газопостачанню та газифікації (далі - Товариство) звернулося з позовом до обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії відділення АМК України від 30.12.2004 N 13.5./25-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".
В ході розгляду спору відповідач подав зустрічний позов та просив стягнути з відповідача 3000 грн. штрафу за порушення антимонопольного законодавства та 585 грн. пені.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у первісному позові відмовлено, а зустрічний позов задоволено: з Товариства в доход державного бюджету стягнуто 3000 грн. штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та 585 грн. пені за несвоєчасну сплату цього штрафу. Названі судові акти з посиланням на приписи статей 12, 13, 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон), пунктів 3.4, 3.5 Положення про технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків громадських будівель, підприємств побутового та комунального призначення, затвердженого наказом Державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз" від 30.07.1997 N 35 (далі - Положення про технічне обслуговування), мотивовано тим, що Товариство, будучи монополістом на ринку послуг з планового технічного обслуговування газопроводів та газового обладнання у територіальних межах міста Д. та Д...кого району, додатково стягувало з окремих категорій споживачів плату за ці послуги, у той час коли плата за їх надання включена до структури тарифу на газопостачання, тобто вчиняло дії, які є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а саме - зловживанням монопольним становищем на вказаному ринку.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просило скасувати названі рішення місцевого та апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення про задоволення первісного позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначив, що укладені із споживачами договори на обслуговування обладнання газотранспортних мереж передбачали надання додаткового обсягу послуг у порівнянні з тими, що враховані у складі експлуатаційних витрат спеціалізованих підприємств газопостачання та газифікації. Крім того, за твердженням скаржника, з огляду на факт існування на території міста Д. та відповідної області суб'єктів господарювання, які здійснюють ліцензовану діяльність з технічного обслуговування та ремонту споруд та об'єктів систем газопостачання, Товариство не може бути визнане монополістом на зазначеному ринку послуг.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з наказом Антимонопольного комітету України від 01.07.1997 N 72/164/46/01 "Про затвердження переліку підприємств-монополістів, щодо яких запроваджується регулювання фондів оплати праці" Товариство визнано монополістом на ринку транспортування природного газу розподільними газопроводами;
- за результатами розгляду заяв колективного підприємства "С...техмонтаж" та обласного комунального підприємства "Готель С." про необґрунтоване підвищення Товариством цін за надання послуг з технічного обслуговування об'єктів газотранспортної мережі відділенням АМК України було виявлено:
факт стягнення відповідачем за первісним позовом окремої плати за послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання, у той час коли надання зазначених послуг є невід'ємною частиною діяльності із забезпечення транспортування газу та враховано у складі тарифу за газопостачання;
включення до умов договорів про технічне обслуговування об'єктів газотранспортної мережі, укладених з підприємствами комунального та побутового призначення, умови щодо припинення дії договору з газопостачання та відключення споживача від мережі газопостачання за несвоєчасну оплату названих послуг;
- за наслідками проведеного розслідування адміністративною колегією територіального відділення АМК України прийнято рішення від 30.12.2004 N 13.5./25-р, яким названі дії Товариства як монополіста на ринку транспортування газорозподільними трубопроводами, а також послуг з планового технічного обслуговування газопроводів та газового обладнання у територіальних межах міста Д. та Д...кого району з часткою, що дорівнює 100 відсоткам, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктами 1, 2, 3, 5 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 52 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом: встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницький діяльності не стосуються предмету договору; повної відмови від реалізації товару за відсутності альтернативних джерел придбання;
- за названі порушення оспорюваним рішенням відділення АМК України на Товариство накладено штраф у сумі 3000 грн.
- за несплату штрафу у встановлений законодавством строк з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню пеня у сумі 585 грн.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо правомірності застосування територіальним відділенням АМК України заходів майнової відповідальності до Товариства за порушення законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до оспорюваного рішення.
Судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини, що входять до предмету доказування зі справи, та цим обставинам дано правильну юридичну оцінку.
Згідно з приписами статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.
Пунктом 2 статті 50 Закону зловживання монопольним (домінуючим) становищем визначено як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з пунктом 8 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" Національна комісія регулювання електроенергетики (далі - НКРЕ), зокрема, встановлює тарифи на транспортування газу природного розподільними мережами та поставку газу природного.
Розрахунок тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації здійснюється у відповідності до Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженою постановою НКРЕ від 04.09.2002 N 983. Зазначеним нормативним актом визначено перелік основних витрат, які включаються до виробничої собівартості при розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації. Зі змісту розділу 4 цієї Методики вбачається, що до складу тарифу на газопостачання та транспортування газу входять, зокрема, експлуатаційні витрати.
Пунктом 2.7 Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з транспортування природного та нафтового газу розподільними трубопроводами, затверджених постановою НКРЕ від 30.09.1999 N 1263, визначено, що ліцензіат повинен здійснювати ліцензовану діяльність за принципом економічної доцільності та забезпечення надійності транспортування, безаварійності експлуатації газорозподільних мереж.
Відповідно до пунктів 3.4, 3.5 Положення про технічне обслуговування технічне обслуговування газопроводів і газового обладнання житлових будинків та громадських будівель, підприємств побутового та комунального призначення в населених пунктах України здійснюється спеціалізованими підприємствами газопостачання і газифікації згідно з договорами з власниками зазначених об'єктів. Планове технічне обслуговування та дрібний ремонт газової апаратури і приладів, пов'язаний із заміною гвинтів, штифтів, пружин, ущільнюючих матеріалів при перепакуванні фланцевих та різьбових з'єднань і запірних пристроїв, застосуванні зварювальних робіт на газопроводах ВБСГ виконується за рахунок експлуатаційних витрат спеціалізованих підприємств газопостачання і газифікації.
Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи здійснення планового технічного обслуговування та дрібного ремонту належить до експлуатаційних витрат та враховано у структурі тарифу на транспортування (газопостачання) природного газу, в зв'язку з чим стягнення спеціалізованим підприємством газопостачання та газифікації плати за названі послуги понад тариф на транспортування та постачання природного газу є неправомірним.
Відтак господарські суди з урахуванням встановленого ними факту стягнення відповідачем за первісним позовом окремої плати за послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання з підприємств комунального та побутового призначення правильно кваліфікували зазначені дії Товариства за ознаками статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Посилання скаржника на те, що фактично ним надавалися додаткові послуги у порівнянні з тими, що враховані у складі тарифу на газопостачання та транспортування природного газу, спростовуються фактичними даними, встановленими судовими інстанціями у розгляді справи. Скаржником не наведено доводів про порушення попередніми судовими інстанціями правил оцінки доказів у встановленні цієї обставини справи.
Доводи скаржника про помилковість визнання Товариства монополістом на ринку послуг з технічного обслуговування та ремонту об'єктів системи газопостачання також не можуть бути взяті до уваги Вищим господарським судом України.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Таким чином, оскільки надання послуг з планового технічного обслуговування об'єктів газотранспортної мережі є невід'ємною частиною діяльності з газопостачання та транспортування природного газу, Товариство як суб'єкт господарювання, що займає монопольне становище на ринку транспортування природного газу розподільними газопроводами у визначених територіальних межах, є також і монополістом у сфері надання послуг, які нерозривно пов'язані з такою діяльністю, зокрема, послуг з технічного обслуговування системи газопостачання у законодавчо встановлених обсягах.
За таких обставин оскаржувані судові рішення прийнято місцевим та апеляційним господарськими судами з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому визначених законом підстав для їх скасування не вбачається.
11. Відмова уповноваженого органу від здійснення передбачених законодавством компенсаційних виплат окремим категоріям суб'єктів господарювання правильно кваліфіковано органом Антимонопольного комітету України і господарськими судами як антиконкурентні дії (створення дискримінаційних умов діяльності порівняно з конкурентами).
Управління праці і соціального захисту населення міської ради (далі - Управління) звернулося до господарського суду з позовом до обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) про скасування рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 28.07.2005 N 44 зі справи N 01-26-46/2004 (далі - рішення N 44).
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні заяви Управління про скасування пункту 2 рішення N 44 відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Управління просило скасувати рішення N 44 та оскаржувані судові рішення зі справи, а також Уприйняти рішення, яким визначити, що Управління діяло в межах своїх повноважень і не порушувало чинне законодавство України". Скаргу мотивовано, зокрема, тим, що "аргументи і пояснення про відсутність чітких роз'яснень щодо застосування законів до фізичних осіб" залишилися поза увагою суду.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- за результатами розгляду заяви перевізників, які здійснюють перевезення пасажирів автобусними маршрутами у місті С., про надання окремим суб'єктам господарювання права здійснювати перевезення пасажирів без участі в конкурсі та про відмову у виплаті компенсації за перевезення пільгових категорій громадян з боку виконавчого комітету міської ради розпорядженням адміністративної колегії територіального відділення АМК було розпочато розгляд справи N 01-26-46/2004 стосовно виконкому названої міської ради за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50, абзацами сьомим, восьмим частини другої статті 15 Закону у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування шляхом надання окремим суб'єктам господарювання переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить до обмеження конкуренції, та шляхом вчинення дії, внаслідок якої окремим групам суб'єктів господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
- пунктом 2 оспорюваного рішення, прийнятого із зазначеної справи, передбачено, що Управління, відмовляючись від здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд громадян окремим категоріям перевізників (приватним підприємцям), що ставить цих перевізників у нерівне становище у конкуренції, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 3 статті 50 та визначене абзацом восьмим частини другої статті 15 Закону у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у вчиненні дії, внаслідок якої окремим групам суб'єктів господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
- Управління у 2003-2005 р.р. не здійснювало виплати компенсацій за пільгові перевезення фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснювали пасажирські перевезення, при цьому юридичним особам такі виплати здійснювалися;
- згідно з абзацом другим пункту 2 рішення N 44 Управління зобов'язано припинити порушення, про що повідомити територіальне відділення АМК у місячний термін з моменту отримання копії цього рішення;
- рішення N 44 доведено до відома Управління, яке просить скасувати його частково, а саме - пункт 2 цього рішення.
Згідно з частиною першою статті 45 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.
Відповідно до частини першої статті 47 ГК України держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
Суб'єктами господарювання поряд з господарськими організаціями є громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (частина друга статті 55 ГК України).
Згідно із статтею 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. У даному разі "інше" законом не встановлено та із суті відносин не випливає.
Загальні засади організації та експлуатації автомобільного транспорту визначено Законом України "Про автомобільний транспорт".
Згідно з частиною другою статті 12 цього Закону соціально значущими послугами автомобільного транспорту загального користування є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
Статтею 40 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що:
пасажирським перевізником є суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу за договором перевезення пасажира автомобільним транспортним засобом загального користування, що використовується ним на законних підставах;
збитки пасажирського перевізника від пільгових перевезень та від перевезень за регульованими збитковими тарифами повністю компенсуються за рахунок коштів відповідних бюджетів.
При цьому "перевізником" згідно із статтею 1 названого Закону визнається особа, яка надає послуги з перевезення пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом загального користування (тобто як юридична, так і фізична особа).
Крім того, пунктом 2 Інструкції про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом на маршрутах, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 27.05.1996 N 150, встановлено, що ця Інструкція застосовується - щодо обліку і звітності кількості перевезених пасажирів і пасажирообороту за видами сполучення (міське, приміське, міжміське) - юридичними і фізичними особами.
З урахуванням відповідних законодавчих приписів Вищий господарський суд України погодився з висновками попередніх судових інстанцій про те, що чинним законодавством не встановлено будь-яких обмежень у праві на одержання компенсаційних виплат за пільгові перевезення пасажирів для суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які надають послуги з пасажирських перевезень. У зв'язку з цим посилання Управління на Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 N 256, за яким компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян надаються підприємствам транспорту, не може бути взято до уваги, оскільки названа постанова і затверджений нею Порядок не заперечують наведених норм Господарського та Цивільного кодексів України, Закону України "Про автомобільний транспорт". До того ж цей Порядок не містить вказівки щодо здійснення відповідних компенсаційних виплат виключно перевізникам, які мають статус юридичної особи.
Згідно з пунктом 2 названого Порядку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на підставі отриманих від них щомісячних звітів щодо послуг, наданих отримувачам, які мають право на відповідні пільги, покладено на "правління праці та соціального захисту.
- антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю визнаються, зокрема:
надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;
дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
- вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Згідно з пунктом 3 статті 50 Закону антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи свідчать про правильність кваліфікації територіальним відділенням АМК дій Управління за цими нормами Закону, а отже, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Отже, попередні судові інстанції з достатньою повнотою встановили обставини даної справи та дали їм вірну юридичну оцінку, у зв'язку з чим Вищий господарський суд України не має передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
12. Неналежне з'ясування господарськими судами у прийнятті судових рішень обставин, за якими органом Антимонопольного комітету України дії суб'єкта господарювання кваліфікувалися як порушення конкуренційного законодавства, стало підставою для скасування відповідних рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Бюро технічної інвентаризації колективного підприємства "Інвентаризатор" (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду з позовом до обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним рішення.
Постановою місцевого господарського суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено; визнано недійсними пункти 2-4 рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 17.05.2005 "Про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - оспорюване рішення); на територіальне відділення АМК віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначених судових рішень попередні судові інстанції виходили з обґрунтованості позовних вимог та їх підтвердженості наявними доказами.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України територіальне відділення АМК просило оскаржувані судові рішення зі справи скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Скаргу мотивовано порушенням попередніми судовими інстанціями у розгляді справи норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 13 і 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон).
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з оспорюваним рішенням:
визнано, що Підприємство вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та частиною першою і пунктом 1 частини другої статті 13 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринках "оформлення та державна реєстрація документів на право власності на нерухоме майно, включаючи пов'язані з цим інвентаризаційні роботи" і "інвентаризаційні роботи (крім інвентаризаційних робіт, пов'язаних з оформленням та державною реєстрацією прав власності на нерухоме майно)" у межах зони обслуговування, що призвело до ущемлення інтересів споживачів;
на Підприємство накладено штраф у сумі 8 500 грн. (пункт 3 оспорюваного рішення);
- Підприємство, не погоджуючись з оспорюваним рішенням, просило визнати його недійсним;
- Підприємство є юридичною особою і діє на підставі статуту та, починаючи з 15.03.2004, здійснює діяльність на названих товарних ринках у територіальних межах міста П., Д...кого, З...кого, Н...кого, Кар...кого, М...кого, Кот...кого, Ч...кого районів;
- за повідомленням Головного управління економіки відповідної обласної державної адміністрації (лист від 05.09.2005 N 13-3/1694), Порядком регулювання цін (тарифів) на окремі види продукції, товарів і послуг, що реалізуються в області, затвердженим розпорядженням Голови облдержадміністрації від 19.02.2004 N 46, визначено метод державного регулювання тарифів на послуги з інвентаризації нерухомого майна, оформлення та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна шляхом обов'язкового декларування їх зміни;
- на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2002 N 273 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. N 1548" Підприємство розробило Положення про виконання робіт по технічній інвентаризації та реєстрації прав власності на договірній основі для населення, погоджене з профкомом 16.04.2002;
- 23.08.2001 за N 24 управлінням економічного аналізу та цінової політики Головного управління економіки відповідної облдержадміністрації було задекларовано граничну вартість 1 нормо-години підприємства - виготовлювача, тобто Підприємства; у декларації зазначено, що вартість послуг з оформлення і реєстрації документів про право власності на нерухоме майно, включаючи інвентаризаційні роботи для підприємств та організацій, визначаються на договірній основі за домовленістю сторін;
- згідно з наказом директора Підприємства від 01.09.2004 N 86-а було переглянуто встановлені раніше строки виконання термінових замовлень, а наказом від 17.09.2004 N 91-а встановлено їх вартість за видами робіт;
- Головне управління економіки названої облдержадміністрації також повідомили, що декларування зміни тарифів означає, що підприємство для підвищення тарифів, які регулює держава, повинно звернутися до облдержадміністрації "з метою отримання дозволу на зазначене декларування";
- на час розгляду справи (попередніми судовими інстанціями) Підприємство не зверталося до названого Головного управління економіки з питань проведення декларування зміни або скасування тарифів на інвентаризацію нерухомого майна та оформлення прав власності на нерухоме майно й реєстрацію таких прав; отже, декларація від 23.08.2001 N 24 є чинною.
Причиною спору в даній справі стало питання про відповідність законові оспорюваного рішення.
В абзаці першому пункту 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, зокрема, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Пункт 2 статті 50 Закону визначає зловживання монопольним (домінуючим) становищем як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
З огляду на викладене попередні судові інстанції у розгляді справи повинні були вичерпно з'ясувати обставини, у зв'язку з якими територіальне відділення АМК згідно з оспорюваним рішенням кваліфікувало дії Підприємства як зловживання монопольним (домінуючим) становищем, зокрема, у чому конкретно відповідач вбачав порушення з боку позивача антимонопольно-конкурентного законодавства і чим обґрунтувало відповідну правову позицію. Проте зазначені обставини, які входять до предмету доказування в даній справі, зовсім не знайшли відображення в оскаржуваних судових рішеннях. Відтак попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів на основі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Водночас у зв'язку з цим у суду касаційній інстанції відсутні підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями у вирішенні спору норм матеріального права, в тому числі наведених норм Закону.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З установлених судовими інстанціями обставин вбачається, що позов було подано про визнання недійсним оспорюваного рішення в цілому, однак згідно з оскаржуваними судовими рішеннями його визнано недійсним в частині (пункти 2-4) без будь-якої мотивації цього.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити фактичні обставини справи зазначені в цій постанові і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального і процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення. Зокрема, підлягають оцінці в сукупності з іншими доводи територіального відділення АМК стосовно того, що в оспорюваному рішенні йдеться не про те, що після набрання чинності Збірником норм часу на роботи та послуги, що виконуються бюро технічної інвентаризації України (затверджений наказом Держкомжитлокомунгоспу від 21.11.2003 N 198) Підприємство не може виконувати роботи на договірній основі, а про те, що термінові замовлення населення мають виконуватися з урахуванням норм, визначених цим нормативно-правовим документом. Необхідно також перевірити наявність у територіального відділення АМК повноважень стосовно перевірки здійснення ціноутворення Підприємством.
З огляду на зазначене Вищий господарський суд України касаційну скаргу обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнив частково; постанову місцевого господарського суду та ухвалу апеляційного господарського суду зі справи скасував, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду.
13. Економічні санкції, засновані Антимонопольним комітетом України до суб'єкта господарювання за порушення вимог антимонопольно-конкуренційного законодавства, не пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням цим суб'єктом господарювання грошового або податкового зобов'язання, а тому до відповідних правовідносин не застосовуються приписи статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Антимонопольний комітет України (далі - АМК) звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальність "С." (далі - Товариство) про стягнення 37 122 520 грн. штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та 37 122 520 грн. пені за несплату зазначеного штрафу у встановлені строки згідно з рішенням АМК від 14.10.2003 N 345-р.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у позові відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на приписи статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) виходили з того, що позовні вимоги в даній справі є конкурсними в розумінні статті 1 Закону та не заявлялися позивачем у встановлений Законом строк й відтак вважаються погашеними.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України АМК просив скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій і прийняти рішення про задоволення позову. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням названими судовими інстанціями у розгляді даної справи статті 14 Закону.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень з даної справи та передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з рішенням АМК від 14.10.2003 N 345-р:
дії Товариства та товариства з обмеженою відповідальністю фірми "А." (далі - ТОВ фірма "А."), які полягали у реалізації договору від 01.07.2001 N 01-08/пр та погодженні конкурентної поведінки, що призвело до обмеження конкуренції, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися встановлення умов реалізації світлих нафтопродуктів;
за це порушення на Товариство на підставі абзацу другого частини другої статті 52 названого Закону накладено штраф у сумі 18 561 260 грн.;
дії Товариства і ТОВ фірми "А.", які полягали в укладенні згаданого договору без отримання у встановленому порядку дозволу АМК, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 5 статті 50 та частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді здійснення суб'єктами господарювання узгоджених дій, заборонених згідно з частиною п'ятою статті 10 названого Закону;
за це порушення на Товариство накладено штраф у сумі 9 280 580 грн.;
крім того, названі товариства внаслідок укладення між собою згаданого договору та усунення взаємної конкуренції кожне досягло монопольного (домінуючого) становища на ринках роздрібної торгівлі бензинами у межах міста Д. із сукупними частками відповідно понад 47 та 50 відсотків;
у зв'язку з цим згідно з абзацом другим статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" на Товариство накладено штраф у сумі 18 561 260 грн.;
загальний розмір штрафу згідно з цим рішенням АМК становить 37 122 520 грн.;
- сума пені, обчислена згідно з частиною п'ятою статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", складає 37 122 520 грн.;
- на час розгляду даної справи місцевим та апеляційним господарськими судами Товариство суми штрафу та пені не сплатило;
- 05.08.2005 місцевим господарським судом щодо Товариства порушено провадження у справі про банкрутство N Б 29/154/05, про що опубліковано оголошення в газеті "Голос України" від 07.09.2005 N 167;
- ухвалою місцевого господарського суду від 23.01.2006 зі справи N Б 29/154/05 затверджено реєстр кредиторів, а вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені до Товариства в тридцятиденний строк після публікації зазначеного оголошення, визнано погашеними;
- АМК протягом згаданого строку не подано до господарського суду письмову заяву з вимогами до Товариства та документи на підтвердження цих вимог;
- вимоги АМК до Товариства виникли до порушення провадження у справі про банкрутство N Б 29/154/05.
- конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують;
- вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
За приписами абзацу шостого статті 1 Закону кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
У розумінні Закону грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абзац сьомий статті 1).
Закон України "Про захист економічної конкуренції", на підставі приписів якого Товариству нараховано штраф та пеню, визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Тобто Закон України "Про захист економічної конкуренції" не регулює ні цивільно-правові відносини, а ні відносини у сфері оподаткування.
Відтак економічні санкції, застосовані АМК на підставі Закону України "Про захист економічної конкуренції", не пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням товариством грошового або податкового зобов'язання, а тому попередні судові інстанції безпідставно застосували до відносин сторін у даній справі положення статті 14 Закону.
У зв'язку з цим названі судові інстанції не перевірили належним чином правильність нарахування АМК суми відповідних санкцій, зокрема пені. Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити фактичні обставини справи, що мають значення для її розгляду, визначитись з дійсними правами і обов'язками сторін та правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, й прийняти законне і обґрунтоване рішення.
З огляду на наведене Вищий господарський суд України касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнив частково; рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду зі справи скасував, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду.
| Заступник Голови Вищого господарського суду України | В.Москаленкоо |