Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із застосуванням конкуренційного законодавства

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові рішення у яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. У справі зі спору про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України належним відповідачем є територіальне відділення, від імені якого прийнято таке рішення.

Відкрите акціонерне товариство (далі - Товариство) звернулося до господарського суду з позовом до адміністративної колегії обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - адміністративна колегія територіального відділення АМК) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 27.09.2004 N 30.

Рішенням місцевого господарського суду у позові відмовлено. Рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 1, 12 та 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" мотивовано відповідністю рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 27.09.2004 N 30 вимогам чинного законодавства, оскільки відповідачем доведено факти ринкової влади Товариства на місцевому ринку хлібобулочних виробів та зловживання позивачем своїм монопольним становищем на цьому ринку.

Постановою апеляційного господарського суду скасовано рішення місцевого господарського суду; провадження зі справи припинено. Постанову суду апеляційної інстанції з посиланням на приписи статей 1 та 21, пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) мотивовано тим, що відповідно до статті 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" адміністративні колегії територіальних відділень не наділені статусом юридичної особи, а отже не можуть бути стороною у судовому процесі.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просило скасувати постанову апеляційного господарського суду і передати справу до цього суду для розгляду по суті апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду. Касаційну скаргу мотивовано поданням позову відповідно до вимог частини 2 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та тим, що у судовому процесі зі справи брав участь повноважний представник Антимонопольного комітету України, а не адміністративної колегії.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норми процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, виносячи ухвалу про припинення провадження зі справи, не врахував положення чинного законодавства України про статус органів Антимонопольного комітету України.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

У частині другій статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначено, що рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до частини сьомої статті 12-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Згідно з частиною третьою статті 17 цього ж Закону Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України затверджується Антимонопольним комітетом України.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 1 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 N 32-р, відділення є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в Державному казначействі України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Отже, у цьому спорі стороною зі справи - відповідачем є орган Антимонопольного комітету України, що наділений статусом юридичної особи. Тому судом апеляційної інстанції помилково застосовано припис пункту 1 частини першої статті 80 ГПК і припинено провадження у цій справі.

Згідно з приписом частини четвертої статті 111-13 ГПК у випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або про залишення без розгляду заяви у провадженні у справі про банкрутство, справа передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною 2 статті 4 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до приписів статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду. Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів.

З урахуванням наведеного Вищий господарський суд касаційну скаргу відкритого акціонерного Товариства задовольнив частково: постанову апеляційного господарського суду з цієї справи було скасовано, а справу передано на розгляд до апеляційного господарського суду.

2. Питання про належність і допустимість доказів у справах зі спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про захист економічної конкуренції", вирішується господарським судом з обов'язковим урахуванням вимог статті 41 названого Закону щодо забезпечення доказів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "О." (далі - ТОВ "О.") звернулося до господарського суду з позовом до обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії відділення АМК від 29.10.2004 N 07-18.2/46; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Р.-Плюс" (далі - ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс").

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у позові відмовлено. Зазначені рішення судових інстанцій з посиланням на приписи статей 1, 4, 21 та 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", статті 489 Цивільного кодексу України, Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" мотивовано тим, що оспорюваним рішенням адміністративної колегії відділення АМК від 29.10.2004 N 07-18.2/46 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" у відповідності з чинним законодавством надано захист ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс" від недобросовісної конкуренції з боку ТОВ "О." у формі неправомірного використання останнім назви друкованого засобу масової інформації, що є схожим до ступеня змішування з позначенням заснованої третьою особою газети.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просив скасувати рішення місцевого господарського суду з цієї справи та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Скаргу мотивовано тим, що попередніми судовими інстанціями у справі порушено правила оцінки доказів, внаслідок чого ними помилково встановлено факт пріоритету у використання товарного знака "Р.-Плюс" за третьою особою. Крім того, за висновком скаржника, анкетування (опитування) жителів міста А. безпідставно прийнято як належний доказ для висновку про можливість змішування споживачами позначень, що використовуються позивачем та третьою особою як назви заснованих ними друкованих засобів масової інформації, оскільки дані цього анкетування є недостатньо репрезентативними.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс" звернулось із заявою від 06.04.2004 до голови відділення АМК про недобросовісну конкуренцію з боку ТОВ "О.", яке є засновником газети зі схожою назвою та тематикою змісту, що й газета третьої особи;

- ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс" засновано газету під назвою "Р.-Плюс" суспільно-політичної спрямованості, більша частина тиражу якої продається у місті А.;

- ТОВ "О." засновано газету під назвою "Р.-люкс", що також має суспільно-політичну спрямованість і випускається у місті А.;

- адміністративною колегією відділення АМК винесено оспорюване рішення від 29.10.2004 N 07-18.2/46 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції", яким за результатами розгляду справи на підставі статей 1, 4, 21 та 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції":

визнано пріоритет ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс" у першому використанні позначення газети "Р.-Плюс" з червня 2002 року, напрацьований часом авторитет та ділову репутацію, систематичність використання цього позначення;

дії ТОВ "О." з використання позначення "Р.-люкс" у назві заснованої ним газети визнано недобросовісною конкуренцією, оскільки використання цього позначення може привести до змішування з діяльністю ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс";

ТОВ "О." зобов'язано припинити порушення до 01.12.2004 та сплатити штраф у сумі 5000 грн.;

- адміністративна колегія відділення АМК у розгляді справи дійшла висновку про можливість змішування споживачами газет "Р.-Плюс" та "Р.-люкс" на підставі експертного висновка патентного повіреного та даних вибіркового анкетування (опитування) мешканців міста А., яке було проведено спеціалістами відділення АМК;

- позначення "Р.-Плюс" та "Р.-люкс" не зареєстровані як товарні марки у порядку, передбаченому Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Причиною спору у справі стало питання про правомірність надання ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс" захисту від недобросовісної конкуренції оспорюваним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Попередніми судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини, що входять до предмету доказування зі справи, та цим обставинам дано правильну юридичну оцінку.

Скаржником не наведено достатньо переконливих доводів про порушення судовими інстанціями правил оцінки зібраних ними доказів у справі, а також про нібито помилкову оцінку судовими інстанціями зібраних органом Антимонопольного комітету доказів. Відповідно до статті 3 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" відносини, пов'язані захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються цим Законом, Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", Законом України "Про Антимонопольний комітет України", Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України. У статті 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено коло доказів, видів засобів доказування та порядок збирання доказів органами Антимонопольного комітету України при розгляді справ про порушення, зокрема, і законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. Попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що органом Антимонопольного комітету України в оспорюваному рішенні встановлено порушення позивачем законодавства про захист від недобросовісної конкуренції на підставі належних і допустимих доказів.

Відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Попередніми судовими інстанціями правильно застосовано до спірних відносин сторін зі справи і норми матеріального права. Судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що відсутність реєстрації як товарних марок протиставлених позначень у назвах друкованих засобів масової інформації "Р.-Плюс" та "Р.-люкс" не є підставою для ненадання власнику пріоритетного за часом використання позначення захисту від недобросовісної конкуренції.

Відповідно до пункту (2) статті 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, до якої Україна приєдналась 25.12.1991, об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції.

У статті 10 цієї Конвенції визначено:

"(1) Країни Союзу зобов'язані забезпечити громадянам країн, що беруть участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

(2) Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах.

(3) Зокрема підлягають забороні:

1. всі дії, здатні яким би то не було способом викликати змішування відносно підприємства, продуктів чи промислової або торговельної діяльності конкурента;

2. неправильні ствердження при існуванні комерційної діяльності, що здатні дискредитувати підприємство, продукти чи промислову або торговельну діяльність конкурента;

3. вказівки чи ствердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування чи кількості товарів".

У статті 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачено, що:

недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності;

недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2-4 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

У статті 21 цього Закону передбачено накладання штрафів на господарюючих суб'єктів - юридичних осіб та їх об'єднання за вчинення ними дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, а у статті 30 - повноваження Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень на прийняття рішень щодо їх застосування у справах про недобросовісну конкуренцію.

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги не знайшли підтвердження за встановленими попередніми інстанціями обставинами справи тому Вищий господарський суд України рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справ залишив без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "О" - без задоволення.

3. У вирішенні спору зі справи, обставини якої пов'язані з визначенням меж товарного ринку та/або монопольного становища суб'єкта господарювання на ньому, господарський суд не повинен знову визначати такі межі та/або монопольне становище після того, як це зробив орган Антимонопольного комітету України, і таким чином перебирати на себе повноваження зазначеного органу, а має перевірити відповідність прийнятого у зв'язку з цим рішення органу Антимонопольного комітету України вимогам чинного законодавства.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія..." (далі - Телерадіокомпанія) подало до місцевого господарського суду позов про визнання недійсним рішення обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) від 15.12.2003 N 31 про порушення Телерадіокомпанією антимонопольного законодавства та накладення на неї штрафу в сумі 10 000 грн. (далі - оспорюване рішення).

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено; оспорюване рішення визнано недійсним; на територіальне відділення АМК віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті даного рішення суд виходив з того, що вимоги Телерадіокомпанії є правомірними, а заперечення територіального відділення АМК щодо позову - безпідставними.

Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначеної постанови суд виходив з того, що територіальним відділенням АМК у прийнятті оспорюваного рішення не було допущено будь-якого порушення чинного законодавства.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Телерадіокомпанія просила зазначену постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Скаргу мотивовано порушенням та неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права - статті 124 Конституції України, статті 8 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Закону України "Про ціни і ціноутворення".

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- оспорюваним рішенням до Телерадіокомпанії застосовано фінансові санкції у сумі 10 000 грн. за порушення Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності";

- згідно з цим рішенням Телерадіокомпанія:

займає монопольне становище на ринку послуг кабельного телебачення з часткою 100% в межах його діючих мереж у місті С.;

зловживає монопольним становищем в частині встановлення дискримінаційних тарифів на послуги кабельного телебачення, що обмежує права окремих споживачів (абзац шостий статті 4 названого Закону);

зловживає монопольним становищем в частині часткової відмови від реалізації послуги при відсутності альтернативних джерел постачання, що може призвести до створення дефіциту на ринку (абзац четвертий статті 4 названого Закону);

зловживає монопольним становищем в частині встановлення монопольно високих тарифів на послуги, що призвело до порушення прав споживачів (абзац сьомий статті 4 названого Закону);

- оспорюване рішення прийнято за результатами розгляду скарг громадян - мешканців міста С.;

- інші оператори кабельного телебачення у місті С. не конкурують з Телерадіокомпанією в межах її діючих мереж, оскільки така конкуренція можлива лише в будинках, в яких наявні паралельні мережі різних операторів кабельного телебачення.

Апеляційною інстанцією у розгляді справи встановлено, що Телерадіокомпанія у 2001 році займала монопольне становище на ринку послуг кабельного телебачення з часткою 100% у межах її діючих мереж в місті С. по зазначених у постанові апеляційної інстанції вулицях, і територіальним відділенням АМК чітко визначено товарні й географічні межі ринку та частку Телерадіокомпанії на ньому. Висновками апеляційної інстанції підтверджено також правильність здійсненої територіальним відділенням АМК в оспорюваному рішенні дій Телерадіокомпанії згідно із зазначеними нормами чинного на відповідний період часу Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

Статтею 19 названого Закону за порушення, встановлені територіальним відділенням АМК, передбачалося накладення штрафу, який застосовано названим відділенням у сумі 10 000 грн.

Статтею 8 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень названого Комітету відносилося визначення меж товарного ринку, а також монопольного становища суб'єктів господарювання на ньому.

Вищий господарський суд України не погоджується з доводами скаржника про те, що "визначивши виключне право органів Антимонопольного комітету України визначати межі товарних ринків та монопольного становища суб'єктів господарювання, апеляційний господарський суд... порушив ст. 124 Конституції України, щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі". По-перше, зазначеного висновку (щодо "виключного права") оскаржувана постанова не містить. По-друге, з огляду на приписи частини другої статті 6, частини другої статті 19 та тієї ж статті 124 Конституції України апеляційний господарський суд у вирішенні даного спору не повинен був знову визначати межі товарного ринку чи монопольне становище Телерадіокомпанії на ньому після того, як це зробило територіальне відділення АМК, і таким чином перебирати на себе повноваження останнього, а мав перевірити відповідність оспорюваного рішення законодавству, що названим судом і зроблено.

Не ґрунтується на законодавчих приписах й твердження скаржника щодо невірного застосування апеляційною інстанцією норм Закону України "Про ціни і ціноутворення". Відповідно до частини першої статті 13 названого Закону (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) в сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства. Про можливість здійснення Антимонопольним комітетом України контролю за дотриманням вимог антимонопольного законодавства при ціноутворенні у сфері застосування вільних цін і тарифів зазначалося також Верховним Судом України, зокрема, в постанові від 27.06.2001 N 04-1/24.

Таким чином, судом апеляційної інстанції у вирішенні даного спору не допущено порушень або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги не знаходять підтвердження за матеріалами справи.

4. Розпорядження адміністративної колегії територіального відділення АМК про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції визнано господарськими судами таким, що не порушує прав та охоронюваних законом інтересів суб'єкта господарювання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "С. хліб" (далі - ТОВ "ТД "С. хліб") звернулося до господарського суду з позовом до обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним розпорядження адміністративної колегії територіального відділення АМК від 14.05.2004 N 27.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено; визнано недійсним розпорядження адміністративної колегії територіального відділення АМК від 14.05.2004 N 27 "Про початок розгляду справи" (далі - оспорюване розпорядження); на зазначене відділення віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті відповідного рішення суд виходив з того, що в оспорюваному розпорядженні йдеться про ознаки порушення, які територіальним відділенням АМК не доведено належним чином.

Постановою апеляційного господарського суду апеляційну скаргу територіального відділення АМК задоволено; рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. У прийнятті зазначеної постанови суд виходив з того, що згадане рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин справи, а його висновки не відповідають обставинам справи.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ "ТД "С. хліб" просило постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням апеляційною інстанцією норм матеріального і процесуального права, зокрема, Конституції України, Закону України "Про захист економічної конкуренції", Цивільного, Господарського та Господарського процесуального кодексів України.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями правильність застосування апеляційною інстанцією у прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- підставою видання оспорюваного розпорядження став акт від 23.04.2004 перевірки дотримання ТОВ "ТД "С. хліб" вимог законодавства про захист економічної конкуренції, що була проведена комісією територіального відділення АМК;

- однією з підстав для початку проведення такої перевірки стало, як зазначено в акті від 23.04.2004, суттєве підвищення цін на хліб та хлібобулочні вироби в місті С. 16.03.2004 внаслідок, у свою чергу, значного підвищення відпускних цін на борошно ТОВ "ТД "С. хліб", який є основним постачальником борошна для хлібопечення на ВАТ "С. хлібокомбінат", що займає монопольне становище на ринку хліба та хлібобулочних виробів у межах міста С.;

- в акті перевірки також зазначено, що ТОВ "ТД "С. хліб" має найвищі відпускні ціни на борошно для хлібопечення на території відповідної області, що призвело до встановлення в цій області найвищих цін на хліб та хлібобулочні вироби серед областей України;

- адміністративна колегія територіального відділення АМК зазначила, що в діях групи суб'єктів господарювання у складі ТОВ "ТД "С. хліб" та ВАТ "С. хлібокомбінат" вбачаються ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які кваліфікуються за пунктом 1 статті 2, статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" як зловживання монопольним становищем на ринку хліба та хлібобулочних виробів в частині дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, та встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; тому названа колегія постановила розпочати розгляд справи проти зазначеної групи суб'єктів господарювання у розумінні статті 1 названого Закону;

- в оспорюваному розпорядженні, зокрема, зазначено, що:

"засновниками ТОВ "ТД "С. хліб" є ВАТ "С. хлібокомбінат" (50% статутного фонду) та дві фізичні особи - гр. К...ков і гр. К...ко; перший з них є головою спостережної ради ВАТ "С. хлібокомбінат" (по 25% статутного фонду);

завдяки володінню 75% статутного фонду ТОВ "ТД "С. хліб", ВАТ "С. хлібокомбінат" спільно з гр. К...ковим контролюють діяльність Торгового дому, внаслідок чого група суб'єктів господарювання у складі ТОВ "ТД "С. хліб" та ВАТ "С. хлібокомбінат" містить ознаки єдиного суб'єкту господарювання в розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що займає монопольне становище на ринку хліба та хлібобулочних виробів з часткою 95,8% в межах міста С.;

за даними 1999 року Хлібокомбінат займав монопольне становище на ринку хліба та хлібобулочних виробів в межах міста С. з часткою 95,8%, що дає підстави стверджувати про те, що останній на даний час продовжує займати монопольне становище у зазначених територіальних межах";

- порушенням, виявленим членом комісії територіального відділення та зазначеним ними в акті перевірки, є недодержання вимог розпорядження голови відповідної облдержадміністрації від 04.07.2003 N 314 (далі - розпорядження N 314) при ціноутворенні на продукцію, що поставлялася ВАТ "С. хлібокомбінат" за період: 2003 рік - квітень 2004 року. ТОВ "ТД "С. хліб" вважало розпорядження N 314 таким, що видано всупереч законодавству України з питань ціноутворення, і у визначенні своєї політики з ціноутворення виходило не з цього розпорядження, а з вимог постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, постанови від 21.10.94 N 733 "Про ціноутворення в умовах реформування економіки" та постанови від 10.11.2003 N 1747 "Про невідкладні дії щодо стабілізації ситуації на ринку продовольчого зерна, хліба і хлібобулочних виробів"; 30.04.2004 начальником відповідного обласного управління юстиції в межах його компетенції затверджено висновок N 3/3 "Про скасування рішення про державну реєстрацію Розпорядження ... обласної державної адміністрації N 314 від 04.07.2003 року" з тих підстав, що це розпорядження видано з перевищенням повноважень органу, який його видав, та воно порушує встановлені законом права підприємств і організацій, що діють на ринку зерна, борошна та інших товарів, визначених названими постановами Кабінету Міністрів України;

- розпорядження N 314 виключено з державного реєстру нормативно-правових актів з 10.05.2004, і отже на момент видання розпорядження (14.05.2004) втратило чинність;

- у наказі голови територіального відділення АМК від 22.03.2004 N 13 про початок перевірки ТОВ "ТД "С. хліб" та в акті перевірки не зазначено, чи є перевірка плановою або позаплановою; у листуванні сторін у справі з приводу перевірки зазначено, що вона є плановою, а члени комісії зареєструвалися в журналі перевірок ТОВ "ТД "С. хліб" для проведення позапланової перевірки;

- згідно з тим же наказом до участі у перевірці (за згодою) було залучено спеціаліста державної інспекції з контролю за цінами в названій області. Таким спеціалістом на підставі посвідчення на перевірку було зазначено держінспектора К., але вона участі в перевірці не брала, а в складі комісії брав участь інший спеціаліст названої інспекції, - О.

Суд апеляційної інстанції додатково встановив, що:

- висновок комісії територіального відділення АМК про наявність у ТОВ "ТД "С. хліб" ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції зроблено не на підставі перевищення регульованих цін на борошно пшеничне, а у зв'язку із завищенням повної собівартості виходу продукції (борошна) на умовах надання цим товариством іншому підприємству давальницької сировини;

- група суб'єктів господарювання у складі ТОВ "ТД "С. хліб" та ВАТ "С. хлібокомбінат" чинить вирішальний вплив на господарську діяльність ТОВ "ТД "С. хліб" завдяки володінню значною часткою активів - 50% статутного фонду;

- видання оспорюваного розпорядження не тягне за собою для ТОВ "ТД "С. хліб" будь-яких правових наслідків та "жодних обов'язкових вимог стосовно зобов'язань щодо вчинення певних дій..., вилучення у нього документів або накладення на них арешту, ... або накладення штрафних санкцій тощо".

Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено: "Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову."

З установлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин даної справи не вбачається порушення прав та/або охоронюваних законом інтересів ТОВ "ТД "С. хліб" у зв'язку з виданням територіальним відділенням АМК оспорюваного розпорядження. Посилання скаржника у зв'язку з цим на розділ VII Закону України "Про захист економічної конкуренції", що має назву "Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції", не може бути взято до уваги. Саме по собі здійснення розгляду органом Антимонопольного комітету України відповідної справи не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів ТОВ "ТД "С. хліб", і останнім не зазначено, в чому конкретно він вбачає таке порушення. Якщо за результатами розгляду такої справи не доведено вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначений розгляд підлягає закриттю (стаття 49 названого Закону). Посилання скаржника на "аналогію з кримінальним процесом" недоречне, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не передбачає застосування господарським судом закону за аналогією.

Що ж до обов'язків, які, на думку скаржника, "породжуються" для нього у зв'язку з виданням оскаржуваного розпорядження, то згаданий розділ VII Закону України "Про захист економічної конкуренції", що на нього посилається скаржник, передбачає для сторони, яка бере участь у справі, лише обов'язок добросовісно користуватися належними їй правами (стаття 40 названого Закону). У відзиві на касаційну скаргу вірно зазначено, що правові наслідки, передбачені статтями 41, 43, 44, 46, 47 цього Закону оформлюються окремими розпорядчими актами (постановою чи розпорядженням), і їх прийняття має виключно імовірний характер, тобто за результатами здійснення розслідування по справі в залежності від її обставин такі акти може бути й не прийнято.

Всебічне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції територіальним відділенням АМК згідно з пунктами 21, 23 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 N 5 в редакції розпорядження від 29.06.98 N 169-р проводиться службовцями названого Комітету після початку розгляду відповідної справи.

Суд апеляційної інстанції невірно мотивував оскаржувану постанову, зокрема, тим, що "визнання недійсними розпорядження про проведення перевірки позбавляє орган антимонопольного комітету України - відповідача по справі, можливості виконання своїх функцій, передбачених Законом України "Про Антимонопольний комітет". Визначальним для правильного вирішення спору в даній справі є не це, а встановлення судом факту відсутності порушення у зв'язку з виданням оспорюваного розпорядження порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Однак зазначена помилка у мотивації оскаржуваного судового рішення не вплинула на правильність його резолютивної частини.

Не можна погодитися з доводами касаційної скарги стосовно нібито неправильного застосування апеляційною інстанцією норм Господарського кодексу України у визначенні поняття "суб'єкт господарювання". Скаржником у зв'язку з цим не враховано припис частини першої статті 41 названого Кодексу, згідно з яким законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. У даному разі таким "іншим законодавчим актом" у розумінні наведеної норми є Закон України "Про захист економічної конкуренції", стаття 1 якого визначає як суб'єкт господарювання в розумінні цього Закону не лише юридичну чи фізичну особу, а й групу суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Адміністративна колегія територіального відділення АМК не створює відповідних груп, а згідно зі своїми повноваженнями, закріпленими у статті 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", визначає наявність або відсутність контролю між суб'єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб'єктів господарювання, що є єдиним суб'єктом господарювання, тобто групи, яка вже існує внаслідок власної господарської діяльності юридичних та фізичних осіб.

З урахуванням наведених обставин Вищий господарський суд України постанову апеляційного господарського суду зі справи залишив без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "С. хліб" - без задоволення.

5. Визначений Господарським кодексом України перелік дій, які визнаються зловживанням монопольним становищем, не може вважатися вичерпним.

Відкрите акціонерне товариство (далі - Товариство) звернулося до господарського суду з позовом до одного з обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 27.12.2004 N 40/П-1 у справі N 8/1-04 (далі - оспорюване рішення).

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним оспорюваного рішення. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з того, що у прийнятті оспорюваного рішення не вбачається порушень чинного законодавства.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просило скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи і прийняти нове рішення, яким визнати недійсним оспорюване рішення територіального відділення АМК. Скаргу мотивовано тим, що господарським судом у розгляді справи всупереч приписам статті 6 Конституції України не враховано положення статей 29, 251 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 N 28 (у редакції постанови від 22.08.2002 N 928, далі - Правила); апеляційною інстанцією необґрунтовано не взято до уваги результати здійсненого Товариством узагальнення з питань звернення до суду 12 споживачів електричної енергії (далі - електроенергія).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- за результатами розгляду справи N 8/1-04 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Товариством територіальне відділення АМК встановило, що:

назване підприємство займає монопольне становище на ринку передачі електроенергії місцевими (локальними) електричними мережами і на ринку постачання електроенергії за регульованим тарифом у межах відповідної області з часткою 100 відсотків; відповідні висновки позивачем у справі не спростовуються;

дії Товариства, що полягали у спонуканні споживачів електроенергії - суб'єктів підприємницької діяльності, під загрозою припинення енергопостачання їх об'єктів, до сплати на користь Товариства грошових сум, донарахованих цим споживачам за актами про порушення Правил користування електричною енергією та на підставі висновків експертизи оригінальності відтиску тавра державного повірника, запровадженої Товариством, були порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку. За відповідне порушення до Товариства було застосовано штраф у сумі 10 000 грн.; назване підприємство зобов'язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- представниками Товариства у період з другого півріччя 2003 р. по 2004 р. за результатами проведення перевірок контролю схеми підключення електролічильника та цілісності збереження встановлених номерних пломб Товариства складено значну кількість актів про порушення суб'єктами господарювання - споживачами електроенергії Правил користування електричною енергією у вигляді підробки пломби державних повірених на приладі обліку електроенергії. Згідно з наказом по Товариству від 30.04.2003 N 211 "Про проведення експертизи засобів вимірювальної техніки" такі прилади обліку направлялися на експертизу; актами експертизи, складеними представниками електропостачальника та державного повірника ХДЦСМС, зафіксовано, що відтиск державного тавра підроблено та зроблено висновок, що це доводить навмисне втручання в роботу лічильника або вказує на можливість такого втручання;

- у здійсненні експертизи лічильників електроенергії у споживачів - суб'єктів підприємницької діяльності Товариство керувалося Тимчасовим положенням про порядок проведення експертизи засобів обліку електричної енергії, затвердженим головою правління названого товариства; згідно з пунктом 1.3.2 цього Положення однією з підстав проведення експертизи лічильника є наявність ознак порушення пломб чи підробка відтиску тавра територіального органу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики або енергопостачальника; тобто порушення пломб чи підробка відтиску тавра є підставою для проведення експертизи лічильника, а не відтиску пломби;

- складені комісією акти експертизи лічильників електроенергії суб'єктів господарювання не містять вказівок про те, у який спосіб або за допомогою яких пристосувань здійснювалося заниження показників приладу обліку; іноді не виявлялося ніяких відхилень у роботі лічильника; у відповідних актах члени комісії дають оцінку відповідності оригінала відтиску тавра державного повірника. Фактично комісія одночасно з метрологічною експертизою лічильника або замість неї здійснювала експертизу відбитків державного тавра, що, по суті, є трасологічною експертизою; у складі комісії відсутні були особи, атестовані належним чином як експерти та які несли б відповідальність за результати експертизи;

- таким чином, висновки здійснюваної Товариством експертизи не містили відомостей про те, яким чином здійснювалося заниження показників лічильника, тобто ці висновки не підтверджують втручання споживачів у роботу лічильників, а висновки щодо підробки відтиску тавра державного повірника зроблено з перевищенням повноважень названого підприємства;

- судові надано 43 копії актів про порушення Правил, які (акти) всупереч приписам пунктів 7.30-7.32 Правил залишилися не погодженими із споживачами. На підставі цих актів Товариству донараховувало споживачам плату за електроенергію, а у випадках несплати донарахованих за цими актами сум споживачам надсилалися попередження про припинення електропостачання;

- в оспорюваному рішенні зазначається, що така поведінка Товариства стосовно споживачів електроенергії - суб'єктів господарювання вказує на спонукання останніх, під загрозою припинення електропостачання їх об'єктів, до сплати постачальникові електроенергії грошових сум, донарахованих цим споживачем згідно з актами (як погодженими, так і не погодженими із споживачами) про порушення Правил;

- лічильники, зняті у певних підприємств для проведення чергової повірки та направлені на проведення експертизи, якою встановлено підробку тавра, мали прострочений термін державної повірки (понад 4 роки), отже з огляду на вимоги пункту 4.5 Правил електропередавальна організація не мала права виставляти споживачам додаткові рахунки, пов'язані з неправильною роботою лічильників. Згідно з оспорюваним рішенням відповідні дії Товариства свідчать про намагання перекласти недоліки у своїй діяльності (у зв'язку з нездійсненням повірки розрахункових засобів обліку у встановлені терміни) на споживача електроенергії у повному обсязі;

- Товариство, виконавши планову заміну приладів обліку електроенергії у споживачів, опломбовує їх своїми номерними пломбами. Про цілісність цих пломб свідчать наряди на зняття лічильників. Зберігання споживачами номерних пломб у більшості випадків вказує на те, що втручання в роботу розрахункового механізму з метою заниження його показань без пошкодження пломб було неможливим; однак Товарством не враховано ці обставини як такі, що свідчать про неможливість втручання споживачів у роботу приладів обліку;

- на підставі актів про порушення Правил та актів експертизи понад 100 споживачам - суб'єктам господарювання нараховано плату за недовраховану електроенергію на загальну суму 674,64 тис. грн. (без податку на додану вартість), у тому числі за не погодженими споживачами актами порушення Правил - на суму 490,14 тис. грн.;

- кожному споживачеві, який не сплатив донараховані суми в строки, встановлені у додаткових рахунках, Товариство надіслало попередження про припинення електропостачання відповідних об'єктів у зв'язку з несплатою цих сум. Назване товариство під загрозою припинення електропостачання з його мереж та за відсутності альтернативних джерел електропостачання, які були б здатні забезпечити звичайний режим діяльності виробничих та інших об'єктів споживачів електроенергії, останні з метою запобігти зупинці виробництва вносили на рахунок електропостачальника кошти згідно із зазначеними актами або укладали договори реструктуризації заборгованості (всього укладено 19 відповідних договорів на суму 152,62 тис. грн.), а також зверталися до господарського суду за захистом своїх охоронюваних законом інтересів. За наданою Товариством інформацією, споживачі сплатили 196,10 тис. грн. згідно з актами про порушення Правил, якими (актами) зафіксовано підроблення відтиску тавра державного повірника і які не були погоджені споживачами.