Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони мають право самі скликати збори відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 цього Закону.
Вивчення судової практики показало, що незважаючи на те, що Закон надає акціонерам, які володіють більш як 10 % голосів, право самостійно скликати позачергові загальні збори у разі, якщо правління не виконує їх вимоги, зазначені акціонери звертаються до господарських судів з позовами про зобов'язання скликати позачергові загальні збори. Оскільки законодавство не надає таким акціонерам можливості вимагати у судовому порядку скликання позачергових загальних зборів, але передбачає право таких акціонерів самостійно скликати збори, подібні позови не підлягають задоволенню. Так, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2002 р. у справі N 17-6-26/02-7106 скасовано рішення господарського суду Одеської області від 15 серпня 2002 р., яким було задоволено позов ТОВ "Зонт" до ВАТ "Електронмаш" про зобов'язання провести позачергові загальні збори відкритого акціонерного товариства.
У разі якщо загальні збори скликаються акціонерами, які в сукупності володіють більш як 10 % голосів, такі акціонери можуть укласти з реєстратором договір на проведення реєстрації акціонерів, що прибувають на збори. Пунктом 10.7 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. N 60, передбачено, що реєстроутримувач на вимогу і за рахунок акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, зобов'язаний провести реєстрацію учасників зборів під час їх проведення, якщо зазначене передбачається договором.
Водночас ДКЦКФР у роз'ясненні від 24 вересня 1999 р. N 18 зазначила, що у разі відмови (неприбуття) правління або реєстратора провести реєстрацію акціонерів (їх представників), що прибувають на загальні збори, реєстрацію можуть здійснити акціонери, які у сукупності володіють більш як 10% голосів і виступили ініціаторами проведення зборів, утворивши для цього реєстраційну комісію. У цьому ж роз'ясненні зазначається, що в такому разі реєстратор не вправі відмовити у наданні реєстру для реєстрації акціонерів і надає його в день проведення зборів на час призначеної реєстрації в місці проведення зборів.
Слід зазначити, що окремі положення згаданого роз'яснення ДКЦПФР не узгоджуються з вимогами чинного законодавства. Так, по-перше, створення акціонерами реєстраційної комісії для проведення реєстрації акціонерів (їх представників) суперечить вимогам ст. 41 Закону, якою чітко визначено, що реєстрація проводиться "виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору". По-друге, надання реєстратором реєстру власників іменних цінних паперів акціонерам, які володіють більш як 10% голосів, не узгоджується з п. 10.1 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, згідно з яким реєстроутримувач зобов'язаний надавати реєстри емітенту або особам, які мають на це право згідно з чинним законодавством України. Чинне законодавство не надає такого права акціонерам, які володіють більш як 10% голосів.
У разі невиконання правлінням у 20-денний строк вимоги акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, щодо скликання позачергових зборів, такі акціонери мають право самостійно скликати збори. При вирішенні питань щодо правомірності проведення акціонерами, які володіють більш як 10% голосів і самостійно скликають загальні збори, реєстрації акціонерів (їх представників), які прибули для участі у зборах, господарським судам слід виходити з вимог чинного законодавства, що регулює порядок скликання та проведення загальних зборів.
4. Вирішення спорів, пов'язаних з діяльністю органів управління акціонерного товариства
Проблемні питання застосування статей 41, 47, 48 Закону в частині повноважень голови правління на укладення угод від імені товариства
Згідно із ст. 26 ЦК УРСР юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а в разі, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації такого виду, з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.
Відповідно до ст. 29 ЦК УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за Законом або статутом (положенням)(7). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається її статутом (положенням).
---------------
(7) Норма подібного змісту міститься у Цивільному кодексі України (п. 1 ст. 92), який набув чинності з 1 січня 2004 р.: "юридична особа набуває цивільних прав і обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону".
Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених Законом і статутом акціонерного товариства. Статтею 48 зазначеного Закону передбачено, що голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства.
Згідно із ст. 62 ЦК УРСР угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (тієї, яку представляють) у силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права й обов'язки особи, яку представляють. Статтею 63 ЦК УРСР передбачено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди, або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права й обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
Згідно з пунктом "і" ст. 41 Закону до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Слід підкреслити, що цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право виконавчого органу товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не тягне недійсності договору.
Вивчення судових справ показує, що на розгляд господарських судів надходить значна кількість позовів про визнання недійсними договорів, укладених головою правління від імені акціонерного товариства, на тій підставі, що договір не затверджений загальними зборами або спостережною радою у порядку, передбаченому статутом товариства. При вирішенні цих спорів господарські суди часто припускаються помилок. Зокрема, непоодинокими є випадки задоволення судами таких позовів із посиланням на ст. 48 ЦК УРСР, згідно з якою недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі обмежує особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Одним із таких прикладів може бути рішення господарського суду м. Севастополя від 24 вересня 2002 р. у справі N 20-2/139, яким задоволено позов ВАТ "Севастопольське автотранспортне підприємство 14330" до ЗАТ "Автотранспортне підприємство "Північна" та ТОВ "Інком" про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій, укладеного головою правління позивача. Постановою Вищого господарського суду України від 3 грудня 2002 р. рішення скасовано, у позові відмовлено.
Ще одним прикладом може бути рішення господарського суду Одеської області від 16 лютого 2001 р. у справі N 17-2-28/01-9206, яким задоволено позов ВАТ "Завод ЗБВ "Дунайводбуд" до МПП "Асспро" про визнання недійсним договору оренди, укладеного головою правління позивача. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2002 р. рішення скасовано, у позові відмовлено. Вищий господарський суд України постановою від 29 травня 2002 р. залишив постанову апеляційного суду без змін.
Аналогічні судові акти прийняті також у справі N 20-2/140.
Якщо при укладенні договору від імені акціонерного товариства голова правління діяв у межах своїх повноважень, то такий договір створює права та обов'язки безпосередньо для акціонерного товариства. Подальше незатвердження такого договору загальними зборами або спостережною радою у порядку, передбаченому статутом товариства, не може бути підставою для визнання договору недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР.
У судовій практиці виникали питання щодо правових наслідків укладення договорів від імені акціонерного товариства посадовою особою товариства у разі, коли незаконність перебування такої особи на посаді була пізніше встановлена судом, зокрема, у разі поновлення на цій посаді особи, яка була незаконно з неї звільнена.
При вирішенні спорів про визнання угод недійсними слід мати на увазі, що саме по собі поновлення на посаді особи, що була незаконно з неї звільнена, не тягне визнання недійсними всіх договорів, укладених товариством за час, коли на цій посаді перебувала інша особа.
Згідно із ст. 20 Закону України "Про власність" (далі - Закон про власність) акціонерне товариство є суб'єктом права колективної власності. Об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом. Відповідно до ст. 12 Закону товариство є власником майна, переданого йому засновниками й учасниками у власність; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Як свідчить аналіз судової практики, деякі господарські суди при розгляді справ, пов'язаних з відчуженням майна акціонерного товариства, помилково виходять із того, що майно акціонерного товариства є спільною власністю акціонерів, ототожнюючи право спільної власності (врегульоване главою 11 ЦК УРСР та ст. 17 Закону про власність із правом колективної власності (врегульованим розділом 4 Закону про власність). Зокрема, при вирішенні справи N 12/472 за позовом ЗАТ "Дослідний завод "Веста" до Промінвестбанку України та компанії "Utilisco Trading Limited" арбітражний суд м. Києва рішенням від 23 лютого 2001 р. задовольнив позов про визнання недійсним договору застави основних засобів, укладеного від імені позивача виконавчим директором. Рішення суду мотивоване, зокрема, тим, що спірний договір укладено з порушенням вимог ст. 6 Закону України "Про заставу" (далі - Закон про заставу) щодо обов'язкової згоди всіх співвласників на передачу в заставу майна, що перебуває у спільній власності, та ст. 30 Закону про власність щодо прийняття рішення про передачу колективного майна у заставу за рішенням вищого органу акціонерного товариства. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 січня 2002 р. рішення залишено без змін на тих самих підставах.
Постановою Вищого господарського суду України від 26 березня 2002 р. рішення арбітражного суду м. Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду скасовано, у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору застави основних засобів відмовлено. Вищий господарський суд України визнав необгрунтованими висновки суду про укладення договору застави з порушенням вимог ст. 6 Закону про заставу та ст. 30 Закону про власність без відповідного рішення вищого органу позивача - загальних зборів акціонерів. У постанові Вищого господарського суду України зазначено, що позивач - ЗАТ "Дослідний завод "Веста" - є суб'єктом права колективної власності (ст. 20 Закону про власність), а ст. 6 Закону про заставу встановлено обов'язковість згоди всіх співвласників щодо передачі в заставу майна, яке перебуває у спільній власності кількох осіб, яку неприпустимо ототожнювати з колективною формою власності - окремою формою власності.
Постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13 серпня 2002 р. постанову Вищого господарського суду України залишено без змін.
Згідно із ст. 47 Закону виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених цим Законом і статутом акціонерного товариства.
Господарськими судами розглядалися справи у спорах, пов'язаних із визначенням компетенції виконавчого органу та його голови. Зокрема, вирішувалося питання щодо правомірності встановлення у трудовому контракті, укладеному з головою правління, обмежень його повноважень порівняно із статутом товариства.
Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають із товариством у трудових відносинах.
З головою правління акціонерного товариства може укладатися контракт відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про підприємства в Україні", якою передбачено, що при найманні (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки наймання, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.
Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки й відповідальність сторін (зокрема матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Таким чином, контракт, що укладається на підставі Кодексу законів про працю України, регулює трудові відносини голови правління як працівника акціонерного товариства. Водночас компетенція виконавчого органу визначається у статуті акціонерного товариства відповідно до ст. 4 Закону. Чинним законодавством не передбачена можливість врегулювання компетенції голови правління у контракті, що з ним укладається, або можливість встановлення у контракті обмежень щодо компетенції голови правління порівняно з компетенцією, визначеною у статуті акціонерного товариства.
Згідно із ч. 5 ст. 47 Закону правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених цим Законом і статутом акціонерного товариства, отже, при визначенні меж компетенції виконавчого органу та можливостей голови правління здійснювати дії від імені акціонерного товариства суду слід керуватися чинним законодавством та статутом акціонерного товариства.
Як приклад неоднакового застосування законодавства можна навести справу N 20-7/798 за позовом ЗАТ "Індпошив одягу" до суб'єкта підприємницької діяльності Войтюк Л.Д. Позивач просив визнати недійсним договір оренди, укладений від імені позивача головою правління строком на 35 років. На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на п. 4.1 укладеного з головою правління контракту, згідно з яким голова правління має право укладати від імені товариства договори оренди на строк не більше одного календарного року, а на більш тривалий термін договори можуть укладатися тільки за згодою вищого органу товариства або спостережної ради. Суд з'ясував, що статутом позивача не було встановлено обмеження щодо укладання угод головою правління. Суд не взяв до уваги доводи позивача, оскільки контрактом регулюються трудові правовідносини сторін, і в цьому разі контракт обмежує повноваження голови правління, надані йому статутом товариства. Суд також зазначив, що згаданий п. 4.1 контракту суперечить ст. 4 Закону, якою передбачено, що відомості щодо компетенції органів товариства містяться в установчих документах товариства. Рішенням господарського суду м. Севастополя від 13 грудня 2002 р. у задоволенні позову відмовлено.
Севастопольський апеляційний господарський суд, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції, помилково віддав перевагу положенням трудового контракту, а не статуту, постановою від 16 січня 2003 р. рішення суду скасував, спірний договір визнав укладеним терміном на 1 рік.
Відповідно до ст. 38 Закону акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної. Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.
Порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, за винятком випадків збільшення розміру статутного фонду, яке здійснюється в порядку обміну облігацій на акції, та збільшення розміру статутного фонду у зв'язку з індексацією основних засобів (дооцінкою необоротних активів), регулюється Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 8 квітня 1998 р. N 44 (у редакції рішення від 16 жовтня 2000 р. N 158.
Згідно із ч. 4 ст. 38 Закону збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом. Виходячи з того, що у цій статті зазначається правління як колегіальний виконавчий орган, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що у разі, коли в акціонерному товаристві створено одноособовий виконавчий орган, встановлення у статуті повноваження одноособового виконавчого органу щодо збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 є неправомірним. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2003 р. у справі N 3-348к03 за позовом ХК ЗАТ "Совтрансавто" до ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", ЗАТ "Транс Кінг", Луганського міськвиконкому.
Згідно із ч. 3 ст. 38 Закону акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій. Порядок реалізації акціонерами переважного права врегульований зазначеним Положенням ДКЦПФР. Згідно з п. 10 Положення усі акціонери акціонерного товариства мають рівне переважне право на придбання акцій, що випускаються додатково, у кількості, пропорційній їх частці у статутному фонді на дату прийняття рішення про емісію акцій.
Слід зазначити, що здійснення додаткового випуску акцій для їх розміщення серед певного, заздалегідь визначеного кола осіб є порушенням передбаченого законодавством переважного права акціонерів на придбання додатково випущених акцій. Отже, рішення уповноваженого органу управління акціонерного товариства про розподіл акцій додаткової емісії серед окремих осіб не відповідає вимогам чинного законодавства.
Проблемні питання застосування ст. 46 Закону в частині обрання до складу спостережної ради юридичних осіб - акціонерів
Згідно із ч. 1 ст. 46 Закону в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління. Оскільки в законі чітко визначено, що спостережна рада може створюватися з числа акціонерів, то головою та членами спостережної ради можуть обиратися тільки акціонери(8).
---------------
(8) Згідно з ч. 1 ст. 160 Цивільного кодексу України, що набув чинності з 1 січня 2004 р., в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Кодексом не передбачається формування наглядової ради виключно з числа акціонерів товариства. Разом з тим, вимоги Закону щодо складу ради застосовуються, оскільки не суперечать Цивільному кодексу.
У практиці діяльності акціонерних товариств, акціонерами яких є фізичні та юридичні особи, виникає питання щодо порядку формування спостережної ради з числа акціонерів - юридичних осіб.
Слід погодитися з позицією ДКЦПФР, викладеною у роз'ясненні "Щодо створення ради акціонерного товариства (спостережної ради) з числа акціонерів у разі, якщо акціонером є юридична особа" від 26 листопада 2002 р. N 7, де зазначається, що юридична особа, яка є акціонером, може бути обраною до ради акціонерного товариства (спостережної ради). Юридична особа, обрана як акціонер до складу ради акціонерного товариства (спостережної ради), може брати участь у роботі спостережної ради через свого уповноваженого представника (представників). Визначення кола осіб, що можуть представляти інтереси юридичної особи, а також надання їм таких повноважень має здійснюватися з дотриманням вимог чинного законодавства.
Вивчені матеріали судових справ свідчать про те, що господарські суди в основному правильно вирішують справи у спорах, пов'язаних із створенням спостережної ради, зокрема щодо формування спостережної ради виключно із числа акціонерів, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Так, господарськими судами визнаються недійсними рішення загальних зборів про обрання до складу спостережної ради фізичних осіб, які не є акціонерами цього товариства, а є представниками одного із акціонерів - юридичної особи. Як приклад можна навести рішення господарського суду Чернігівської області від 30 листопада 2001 р. у справі N 8/234 за позовом АКБ "Полікомбанк" до ВАТ "Чернігівський хлібокомбінат" про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів від 25 квітня 2001 р. у частині обрання членів спостережної ради. Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що спірне рішення не відповідає чинному законодавству, оскільки до складу ради обрані фізичні особи, які не є акціонерами товариства, а є представниками одного акціонера - юридичної особи ЗАТ "Укрзернопром". Господарським судом Чернігівської області встановлено, що відповідно до п. 8.3.2 статуту відповідача спостережна рада складається з п'яти членів із числа акціонерів або їх повноважних представників. Фізичні особи, обрані рішенням загальних зборів до складу спостережної ради, є представниками акціонера - ЗАТ "Укрзернопром", на підставі довіреності. Суд задовольнив позов, зазначивши у мотивувальній частині рішення, що обрання фізичних осіб, які не є акціонерами цього Товариства, суперечить чинному законодавству та нормам статуту товариства. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2002 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Проблемні питання припинення повноважень органів управління
Згідно із ст. 23 Закону управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.
Відповідно до пунктів "в", "г" ст. 41 Закону обрання та відкликання членів виконавчого органу, ревізійної комісії та ради акціонерного товариства (спостережної ради) належить до компетенції загальних зборів акціонерів. Отже, повноваження осіб, обраних членами зазначених органів, припиняються відкликанням цих осіб і обранням до складу відповідних органів інших осіб (переобранням органів управління). Рішення про обрання та відкликання членів органів управління ухвалюється у порядку, встановленому чинним законодавством та установчими документами. Таке рішення ухвалюється органом, до компетенції, якого віднесено вирішення цього питання - загальними зборами або іншим органом у разі передачі йому цього повноваження.
У результаті вивчення судової практики виявлено непоодинокі випадки визнання у судовому порядку припиненими повноважень органів управління товариства у разі, коли такі органи не були переобрані (перепризначені) у порядку, передбаченому законодавством та внутрішніми документами товариства, та продовжували здійснювати свої повноваження після закінчення строку, на який вони були обрані.
У деяких випадках така вимога була самостійним предметом позову, а в окремих випадках це питання розглядалося при вирішенні спорів, предметом яких були інші вимоги, зокрема, про визнання договорів недійсними. Подібні вимоги заявлялися також у випадках, коли акціонерне товариство в особі органів управління, обраних (призначених) на останніх загальних зборах акціонерів, проведених з порушенням вимог чинного законодавства, намагалося припинити повноваження та діяльність органів управління, обраних (призначених) при створенні товариства або на попередніх загальних зборах акціонерів. В одній зі справ така вимога була заявлена акціонером і задоволена судом попри існування судового рішення в іншій справі, яким рішення загальних зборів акціонерів, зокрема й стосовно обрання нового складу органів управління, було визнано недійсним.
Правова позиція Судової палати у господарських спорах Верховного Суду України полягає у тому, що припинення судовим актом повноважень органів управління акціонерного товариства у зв'язку із закінченням строку, на який вони були обрані, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Як приклад можна навести справу N 3-769 за позовом ЗАТ "Укрзернопром" до ВАТ "Чернівецький хлібокомбінат" про визнання повноважень ревізійної комісії, спостережної ради та правління припиненими. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до статуту відповідача повноваження органів управління, обраних на загальних зборах 29 липня 1998 р. строком на 3 роки, припинилися 29 липня 2001 року.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 5-10 жовтня 2001 р. позов задоволено частково, визнано повноваження органів управління, обраних 29 липня 1998 р., припиненими з 27 червня 2001 р. та заборонено ВАТ "Чернівецький хлібокомбінат" набувати цивільні права та обов'язки через зазначені органи.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2002 р. рішення суду першої інстанції скасовано і в позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 30 квітня 2002 р. постанову апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції змінено - визнано повноваження органів товариства, обраних 29 липня 1998 р., припиненими з 29 липня 2001 р. В іншій частині рішення залишено без змін.
Верховним Судом України було порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України. Підставою для задоволення касаційної скарги стало таке. Відповідно до ст. 41 Закону вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів; загальні збори затверджують правила процедури та інші внутрішні документи товариства, визначають організаційну процедуру. Згідно із статутом відповідача загальні збори акціонерів обирають органи управління товариством строком на 3 роки. Положеннями "Про спостережну раду", "Про правління" та "Про ревізійну комісію", затвердженими загальними зборами акціонерів, передбачено, що спостережна рада, правління і ревізійна комісія обираються строком на 3 роки й виконують свої обов'язки до їх переобрання. Верховний Суд України погодився з висновками Львівського апеляційного господарського суду про те, що повноваження органів управління відповідача припиняються їх переобранням. Постановою Верховного Суду України від 13 серпня 2002 р. постанову Вищого господарського суду України скасовано, а постанову Львівського апеляційного господарського суду залишено без змін.
Висновки
Необхідність вдосконалення правових засад корпоративного управління в акціонерних товариствах не викликає сумніву. Ухвалення Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., який містить основні положення щодо юридичних осіб, зокрема, акціонерних товариств, є першим кроком на шляху розвитку акціонерного законодавства України. Наступним кроком має бути ухвалення Закону України "Про акціонерні товариства", який би детально регулював питання створення та діяльності акціонерних товариств, порядок обрання та компетенцію органів управління, права акціонерів та механізми їх реалізації, вимоги щодо прозорості та розкриття інформації про діяльність товариства тощо.
На сьогодні основним актом, що регулює діяльність акціонерних товариств, є Закон України "Про господарські товариства". Верховним Судом України проведено узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону, в результаті чого проаналізовано типові помилки у застосуванні цього Закону та інших нормативно-правових актів, які виникали при вирішенні спорів, а також виявлено основні проблемні питання, що потребують чіткого врегулювання на законодавчому рівні або вимагають роз'яснення.
Так, у разі відсутності в установчих документах товариства обов'язкових відомостей, передбачених законодавством, установчі документи акціонерного товариства можуть бути визнані недійсними, а державна реєстрація скасована. Відповідачами у спорах про визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації акціонерного товариства мають бути акціонерне товариство та його засновники, що є сторонами установчого договору. У разі якщо до складу засновників входять фізичні особи, спір про визнання недійсними установчих документів (установчого договору) товариства не підлягає розгляду в господарському суді. У зв'язку з цим потребує удосконалення процесуальне законодавство України, зокрема, щодо юрисдикції загальних і господарських судів у вирішенні зазначеної категорії спорів. З метою забезпечення належного вирішення спорів про захист прав та законних інтересів акціонерів та акціонерного товариства, забезпечення оперативності вирішення спорів та однакового застосування закону спори про визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації акціонерних товариств, а також спори про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів слід віднести до юрисдикції господарських судів. Крім того, потрібно визначитися щодо законності закріплення в установчих документах акціонерних товариств (як відкритих, так і закритих) положень щодо переважного права акціонерів та/або самого товариства на придбання акцій, що відчужуються акціонерами товариства.
Серед спорів, вирішених господарськими судами, значну кількість займають спори про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів. Загальні збори вирішують питання, віднесені до їх компетенції Законом та статутом товариства. Повноваження, передбачені ст. 41 Закону, належать до компетенції загальних зборів незалежно від того, чи передбачені вони статутом товариства. Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо в них беруть участь акціонери, які володіють більш як 60% голосів. Правомочність загальних зборів визначається перед початком зборів на підставі реєстру, що містить. дані реєстрації акціонерів (їх представників), які беруть участь у зборах. При цьому голоси акціонерів, передані за довіреностями, що оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, не враховуються для визначення кворуму загальних зборів та результатів голосування. Відсутність кворуму на загальних зборах є підставою для визнання недійсними прийнятих на загальних зборах рішень. Однією з найпоширеніших підстав задоволення позовів про визнання рішень загальних зборів недійсними є порушення порядку скликання зборів, передбаченого законом та внутрішніми документами товариства, зокрема, порушення порядку повідомлення акціонерів про скликання зборів. Разом з тим, за наявності кворуму та при встановленні факту повідомлення та/або факту участі акціонера у загальних зборах, порушення порядку повідомлення акціонерів не повинно тягти за собою визнання недійсними рішень загальних зборів. Слід зазначити, що порушення акціонерним товариством порядку повідомлення акціонерів про скликання зборів не є підставою для застосування санкцій, передбачених Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".
У результаті узагальнення судової практики виявлено питання, пов'язані з діяльністю органів управління акціонерного товариства, що потребують роз'яснення. Серед них, зокрема, питання щодо повноважень голови правління на укладення угод від імені акціонерного товариства, щодо порядку формування спостережної ради, щодо порядку припинення повноважень органів управління, щодо порядку здійснення додаткової емісії акцій, щодо повноважень акціонерів, які самостійно скликають загальні збори, тощо. Також потребує вирішення питання щодо правомірності вжиття судом заходів до забезпечення позову у вигляді заборони акціонерному товариству та/або іншим особам здійснювати дії, пов'язані з проведенням загальних зборів.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України(9)
---------------
(9) Узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону в частині регулювання діяльності акціонерних товариств, проведено за сприяння Проекту "Корпоративний розвиток в Україні" Міжнародної Фінансової Корпорації.
"Судова практика", N 3-4, 2005 р.