Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. У вирішенні спорів за участю державних податкових органів виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них.

1.1. Чи підлягає розгляду арбітражним судом позовна заява про звернення стягнення недоїмки за податками (неподатковими платежами) підприємства на майно, що перебуває у податковій заставі?

Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" не пов'язує звернення стягнення недоїмки за податковими та іншими обов'язковими платежами на майно підприємств, установ, організацій з перебуванням цього майна у податковій заставі.

Тому подані згідно з названим Декретом заяви податкових та інших уповноважених органів про звернення стягнення на майно підприємств, установ та організацій, що перебуває у податковій заставі, підлягають розгляду арбітражними судами на загальних підставах.

1.2. Чи сплачується податок на додану вартість у здійсненні операцій з приватизації державного майна за кошти?

Відповідно до підпункту 5.1.19 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції від 26.09.97 ) від цього виду оподаткування звільнено операції з приватизації державного майна в обмін на приватизаційні папери або компенсаційні сертифікати, а також безоплатної приватизації житлового фонду, присадибних земельних ділянок та земельних паїв. Цю норму введено в дію з 03.10.97, чим уточнено пункт "в" статті 28 Закону України "Про Державний бюджет України на 1994 рік".

Отже операції з приватизації державного майна за кошти оподатковуються на загальних підставах.

1.3. Чи вважається недійсною ліцензія на роздрібну торгівлю спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, якщо щоквартальна плата за ліцензію внесена після початку кварталу, що оплачується?

Закон України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами" і Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту, оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.96 N 493, розрізняють поняття оптової і роздрібної торгівлі переліченими товарами й відповідно розмежовують порядок видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на право здійснення торгівлі ними, у тому числі внесення плати за ліцензію.

За змістом пункту 8 і абзацу четвертого пункту 16 названого Тимчасового порядку недійсною без відмітки про внесення чергових платежів вважається ліцензія саме на оптову торгівлю названими товарами. Що ж до ліцензії на роздрібну торгівлю цими ж товарами, то згадані нормативні акти не пов'язують вирішення питання про її дійсність із настанням терміну внесення поточної плати за таку ліцензію.

2. Яким законодавчим актом встановлені санкції за порушення строків обороту спеціального рухомого складу?

В Україні немає нормативного акта, яким було б врегульовано питання обліку та використання спеціальних залізничних цистерн.

Застосування Положення про облік і використання спеціальних залізничних цистерн, затвердженого постановою Держпостачу СРСР від 05.12.84 N 131, як і будь - якого іншого акта законодавства Союзу РСР, можливе лише за умов, визначених Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 N 1545-12 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР".

Пунктом 8 згаданого Положення відповідальність за порушення строків обороту спеціального рухомого складу визначена у рублях колишнього Союзу РСР, і тому практичне застосування цієї норми неможливе.

Відповідні санкції можуть встановлюватись у договорі поставки продукції. Ці санкції підпадають під ознаки пункту 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України, і тому у виняткових випадках їх розмір може бути зменшено за рішенням арбітражного суду.

3. Чи застосовуються правила статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" до правовідносин, які регулюються Указом Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності"?

Згаданий Закон регулює відносини, пов'язані із перерахуванням грошових сум.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 27.01.95 N 84/95 "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності (далі - Указ N 84/95) бартерна (товарообмінна) операція визначається як один із видів експортно-імпортних операцій, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, не опосередкований рухом грошових коштів у готівковій або безготівковій формі.

Отже у арбітражного суду немає правових підстав для застосування правил статті 4 названого Закону до правовідносин, які є предметом регулювання Указу N 84/95, а також виданого на його доповнення Указу Президента України від 26.07.95 N 660/95 "Про додаткові заходи щодо регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".

Разом з тим слід враховувати, що у разі переоформлення у встановленому порядку бартерного договору на будь-який з інших видів зовнішньоекономічного договору з оплатою в іноземній валюті (стаття 12 Указу N 84/95) відповідний договір підпадає під дію частини другої статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (з урахуванням вимог згаданої норми Указу N 84/95, згідно з якими строк одержання валютної виручки в такому разі не поновлюється і не переривається).

Крім того, доцільно звернути увагу на прийняття Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23.12.98, який набере чинності через 90 днів з дня його опублікування (21 січня 1999 р.).

4. При розгляді справ про банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності виник ряд питань, які наводяться нижче разом з відповідями на них.

4.1. Чи може бути суб'єктом банкрутства підприємство, коли на час утворення ліквідаційної комісії відповідно до статті 16 Закону України "Про банкрутство" вже діє ліквідаційна комісія, утворена власником?

Пункт 4 статті 34 Закону України "Про підприємництво" та пункти 34 і 35 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N 740, пов'язують втрату суб'єктом підприємницької діяльності статусу юридичної особи з виключенням його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

До зазначеного моменту підприємство не втрачає статусу юридичної особи і отже несе відповідальність за своїми зобов'язаннями перед кредиторами або перед бюджетом, а у разі неспроможності своєчасно виконати такі зобов'язання може бути суб'єктом банкрутства з підстав, визнаних чинним законодавством.

У випадку коли на час утворення ліквідаційної комісії відповідно до статті 16 Закону України "Про банкрутство" вже діє ліквідаційна комісія, утворена (призначена) власником (уповноваженим ним органом), остання має припинити свою діяльність і передати усі документи ліквідаторам, які призначені арбітражним судом.

4.2. Який порядок розгляду заяв осіб, які довічно отримують від підприємства відшкодування шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва, щодо подальших платежів у разі банкрутства підприємства?

Відповідно до пункту 5.5 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.11.97 N 02-5/444 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про банкрутство" усі вимоги кредитора мають бути заявлені у точно обрахованій сумі, отже, на день подання заяви. Що ж до подальших платежів особам, які довічно отримують від підприємства, установи, організації відшкодування шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва, то це питання врегульовано пунктом 32 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93 N 472, опублікованою у газеті "Урядовий Кур'єр" за 15.07.93 (з подальшими змінами і доповненнями, у тому числі внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 N 71).

4.3. Чи може бути перевірена у порядку нагляду ухвала арбітражного суду про визнання чи відхилення майнових вимог кредитора до боржника?

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про банкрутство" ухвала про визнання чи відхилення майнових вимог кредитора до боржника може бути перевірена у порядку нагляду. Названа стаття не забороняє арбітражному суду здійснити таку перевірку в порядку, передбаченому статтею 92 Арбітражного процесуального кодексу України.

5. Чи звільняються від сплати державного мита органи, перелічені в статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 "Про державне мито", у разі звернення із заявою про перевірку рішення, ухвали, постанови арбітражного суду в порядку нагляду?

За змістом вищеназваної статті Декрету від сплати державного мита перелічені у ній органи звільняються у разі звернення до арбітражного суду з позовами, вирішення спору за яким передбачає усі стадії арбітражного процесу, у тому числі здійснення перевірки рішення в порядку нагляду.

Тому якщо заявника звільнено від сплати державного мита за його зверненням до арбітражного суду, тим самим його звільнено і від сплати державного мита на будь-якій стадії розгляду справи.

6. Чи звільняються від сплати державного мита громадяни-підприємці, які беруть участь в арбітражному процесі, якщо вони є чорнобильцями чи інвалідами I або II групи?

Стаття 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 "Про державне мито" надає громадянам пільги щодо сплати державного мита залежно від їх особистого статусу чорнобильців чи інвалідів, а не підприємців. Тому громадяни - підприємці, які беруть участь в арбітражному процесі, повинні сплачувати державне мито за загальними правилами.

7. Як визначається розмір державного мита з позовних заяв про звернення стягнення на майно боржника?

Оскільки у разі позитивного рішення з відповідної справи заявник одержує певну суму грошей, розмір державного мита повинен визначатись згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 55 Арбітражного процесуального кодексу України.

8. На кого покладається відповідальність за своєчасність та повноту внесення до бюджету державного мита?

Пунктом 81 Інструкції про порядок обчислення і справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції від 22.04.93 N 15, передбачено дві підстави відповідальності органу, що справляє державне мито, за порушення вимог цієї Інструкції - несвоєчасне та неповне внесення державного мита до бюджету.

У разі неповної сплати державного мита воно стягується з платника (пункт 80 названої Інструкції).

Що ж до несвоєчасного внесення державного мита до бюджету, то відповідальність за це порушення повинна покладатись на органи, які справляють державне мито готівкою та перераховують його до бюджету (органи внутрішніх справ, ЗАГСи, виконкоми сільських чи селищних рад тощо).

Арбітражний суд не є органом, який справляє державне мито у розумінні частини третьої пункту 81 цієї ж Інструкції, на нього не покладено обов'язок перераховувати державне мито до бюджету, а отже, він не може нести відповідальність за порушення строків перерахування державного мита до бюджету.

9. Який орган може підтвердити факт надходження і зарахування мита до державного бюджету?

Головне управління державного казначейства України листом від 01.04.98 N 06-04/80-2562 повідомило, що державне мито зараховується на рахунки територіальних органів державного казначейства (див. Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 10.04.98 N 01-8/131). Отже підтвердити факт надходження і зарахування мита до державного бюджету може лише орган, на рахунок якого воно надійшло, незалежно від того, де зберігаються платіжні документи.

10. Хто має бути відповідачем у справі про визнання недійсним рішення зборів засновників господарського товариства про утворення дирекції товариства?

Відповідачами у справі про визнання недійсним рішення зборів засновників господарського товариства про утворення дирекції товариства мають бути засновники господарського товариства, які прийняли рішення, що оспорюється.