Про деякі питання практики застосування Закону України "Про банкрутство"

З метою однакового і правильного застосування норм Закону України "Про банкрутство" (далі - Закон) президія Вищого арбітражного суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Згідно зі статтею 4 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України (далі - АПК) з урахуванням особливостей, передбачених Законом.

Отже арбітражні суди, розглядаючи справи про банкрутство, повинні застосовувати ті статті або відповідні частини статей АПК, які мають універсальний для судового розгляду характер, у тому числі статті 14-1, 12, 15, 17, 20, 22, 28-30, 32-40, 43-53, 65-68, 70-74, 76-77, 79-81, 86-87, 89-111, 119.

Статті АПК, що регулюють виключно вирішення господарських спорів у позовному провадженні, не можуть застосовуватись у провадженні зі справ про банкрутство. Такими, зокрема, є статті, що визначають доарбітражне врегулювання спорів (статті 5-11), коло учасників позовного провадження (статті 18, 19, 21, 23-27).

Статті АПК, що визначають рух процесу (статті 62, 63, 79-81), застосовуються у провадженні зі справ про банкрутство з урахуванням змісту процесуального режиму цієї категорії справ. Тому арбітражні суди у процесуальних документах повинні посилатись як на відповідні статті АПК, так і на пункти цього роз'яснення.

2. Провадження у справах про банкрутство складається з процедур встановлення факту неплатоспроможності боржника та безспірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення усіх можливих кредиторів і санаторів, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом. Останнім етапом провадження є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута. Усі зазначені процедури складають цілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.

3. Згідно зі статтею 15 АПК справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за місцем знаходження боржника, яке визначається місцезнаходженням його постійно діючого органу (стаття 30 Цивільного кодексу України, далі - ЦК).

У разі непідсудності справи про банкрутство даному арбітражному суду останній надсилає матеріали справи за встановленою підсудністю відповідно до вимог статті 17 АПК.

4. Згідно з пунктом 1 статті 5 Закону підставою для порушення арбітражним судом справи про банкрутство є письмова заява будь-кого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби.

У відповідності з пунктом 2 статті 121 Конституції України та пунктом 6 частини другої статті 20 Закону України "Про прокуратуру" прокурори також мають право звертатись до арбітражного суду із заявами в інтересах громадян і держави в порядку, передбаченому Законом. Повноваження прокурора визначаються статтею 29 АПК.

5. Сторонами у справах про банкрутство є кредитори, а у випадках, передбачених статтею 11 Закону, - збори або комітет кредиторів і боржник (після винесення постанови в порядку, передбаченому статтею 13 Закону, боржник набуває статусу банкрута).

Порушуючи справу про банкрутство за заявою кредитора, арбітражний суд повинен виходити з такого.

5.1. Кредиторами, що мають право порушити справу про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою. Зазначені документи повинні свідчити про те, що боржник неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами.

5.2. Коли стягнення заборгованості з боржника здійснювалось кредитором або органом стягнення за безготівковою формою розрахунків, доказом неплатоспроможності боржника є копія неоплаченого розрахункового документа про безспірне стягнення коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника з підтвердженням банку, який здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, про те, що цей документ вміщений до картотеки (на позабалансовий рахунок N 9803 "Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у платників" або позабалансовий рахунок N 9804 "Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у банку"). Підтвердження банківської установи повинно містити дату, з якої розрахунковий документ кредитора вміщений до картотеки.

Відповідно до Інструкції N 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.08.96 N 204 та Інструкції про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 27.12.99 N 621, розрахункові документи, вміщені до картотеки, свідчать про наявність, неоплатність та безспірність боргу, а дата вміщення розрахункового документа до картотеки визначає початок перебігу строку неплатоспроможності боржника. Кредитор має право звернутись до арбітражного суду з відповідною заявою після закінчення одного місяця з дня вміщення його розрахункового документа про безспірне стягнення коштів до картотеки.

Оскільки закон не ставить право кредитора на звернення до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство у залежність від причин фінансової неспроможності боржника, кредитор може реалізувати це право і у тому випадку, коли його майнові вимоги не задовольняються через відсутність коштів на рахунках банку, який здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника.

Коли кредитор та/або боржник не мають розрахункових рахунків в банківській установі і тому безготівкова форма розрахунків неможлива, доказом неплатоспроможності боржника є виконавчий документ, постанова про його повернення, затверджена начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби (стаття 40 Закону України "Про виконавче провадження". Термін неплатоспроможності боржника, передбачений у частині 2 статті 5 Закону, починає спливати в цих випадках з дати пред'явлення виконавчого документа до виконання стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Якщо через відсутність у кредитора та/або боржника розрахункового рахунка в банківській установі неможливе подання розпорядження про безспірне списання коштів за визнаною боржником претензією, недоїмки за обов'язковими платежами, кредитор не позбавлений права звернутися до арбітражного суду з позовом про стягнення відповідних коштів. Ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство такий кредитор може на загальних підставах.

5.3. Кредитор, чия вимога забезпечена заставою, має право звернутись з заявою про порушення справи про банкрутство в частині вимог, незабезпечених заставою, або якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.

5.4. Кредиторами у розумінні цього Закону крім органів державної податкової і контрольно-ревізійної служби можуть бути також органи стягнення, зазначені в статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", оскільки вони уповноважені державою здійснювати її функції щодо стягнення недоїмок та фінансових санкцій з платників до державного бюджету, державних цільових чи позабюджетних фондів.

5.5. Усі вимоги кредиторів мають бути заявлені виключно у точно обрахованій сумі у національній валюті України. Якщо вимогу заявлено в іншій валюті, така вимога підлягає конвертації заявником у національну валюту за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання вимоги до арбітражного суду. Крім розміру вимоги заяви кредиторів мають містити підстави вимоги та зазначення доказів, що обгрунтовують вимогу (документи, що підтверджують борг).

5.6. Суб'єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності юридичні особи, зокрема, державні підприємства, підприємства з часткою державної власності у статутному фонді, підприємства, закріплені за якими об'єкти згідно з чинним законодавством не підлягають приватизації.

Не можуть бути суб'єктами банкрутства відособлені підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення і под.).

Споживчі кооперативи та сільськогосподарські виробничі кооперативи можуть бути суб'єктами банкрутства. Статтею 18 Закону України "Про споживчу кооперацію" передбачено можливість визнання банкрутом лише споживчого товариства, тому спілка споживчих товариств не може бути суб'єктом банкрутства, крім випадків реєстрації її як суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно зі статтею 2 Закону (у редакції Закону України від 14.10.98 не може бути суб'єктом банкрутства казенне підприємство.

Оскільки згідно з частиною 3 статті 2 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи не ставлять за мету отримання прибутку, на них не поширюється дія Закону України "Про банкрутство".

У разі коли в установчих документах юридичної особи чітко не визначені зміст та мета її діяльності, арбітражному суду у відповідності з пунктом 4 статті 65 АПК, слід витребувати від Ліцензійної палати України дані Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності (пункт 3 Положення про Ліцензійну палату України, затвердженого Указом Президента України від 16 липня 1997 року N 648/97).

6. Іншими учасниками провадження у справах про банкрутство є санатори, розпорядник майна, банківські установи, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, сторони за угодами, про визнання яких недійсними подано заяви (стаття 15 Закону, особи, які відповідно до законодавства або установчих документів суб'єкта банкрутства відповідають за його зобов'язаннями, та особи, які посилаючись на свої права власника або іншу, передбачену законом чи договором підставу, оспорюють правомірність віднесення майнових об'єктів чи коштів до ліквідаційної маси, а також ліквідатори, яких призначено у відповідності зі статтею 13 Закону і які утворюють ліквідаційну комісію (стаття 16 Закону).

7. Вирішуючи питання щодо обгрунтованості вимог кредитора, який ініціював порушення провадження зі справи про банкрутство, арбітражний суд повинен виходити з такого.

7.1. Згідно зі статтею 381 ЦК (в редакції Закону від 3 грудня 1996 року без згоди юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності списання (стягнення) коштів, що знаходяться на їх рахунках у банках, не допускається, за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішеннями суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів. Отже правила Національного банку України щодо безспірного списання коштів з рахунків боржників у банківських установах поширюються виключно на виконавчі документи, видані на виконання рішень, які зазначені у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", а також на розпорядження органів, установ, підприємств, які згідно з законами України мають право безспірного списання коштів з рахунків боржників.

Тому зазначені розпорядження за своєю юридичного силою прирівнюються до виконавчих документів, а стягувачі, які видали розпорядження, входять до кола кредиторів, що мають право ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство у випадках неспроможності боржника сплатити борг за розрахунковими документами.

З набранням чинності Законом України від 3 грудня 1996 року "Про внесення зміни до Цивільного кодексу Української РСР" не можуть застосовуватись Укази Президента України і постанови Кабінету Міністрів України, які надають право безспірного списання коштів з рахунків боржників.

7.2. Відповідно до пункту 3 статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" розпорядження про безспірне стягнення сум недоїмки не видаються, якщо підприємства і організації своєчасно подали до установ банків платіжні доручення на перерахування належних платежів. Згідно з пунктом 22 Інструкції N 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" платіжні доручення платників на перерахування до бюджету сум податків, інших обов'язкових платежів, внесків до державних цільових чи позабюджетних фондів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках клієнтів. У разі відсутності коштів платіжні доручення також вміщуються до картотеки. Якщо ці платіжні доручення враховані у картотеці протягом одного місяця, відповідний стягувач має право звернутись із заявою про порушення справи про банкрутство недоїмника.

7.3. Повідомлення установи банку, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, про вміщення розрахункових документів до картотеки не звільняє суди від обов'язку перевірки підстав для їх оформлення. Але арбітражні суди мають перевіряти виключно відповідність вимогам законодавства зазначених у розрахункових документах підстав для безспірного стягнення.

У випадках коли боржник до закінчення попереднього засідання подав докази пред'явлення ним позову про визнання таким, що не підлягає виконанню, розрахункового документа кредитора про безспірне стягнення коштів з рахунка боржника, арбітражний суд на підставі статті 79 АПК має зупинити провадження у справі про банкрутство до вирішення спору за цим позовом.

8. Заява кредитора про порушення справи про банкрутство повинна містити:

- найменування арбітражного суду, до якого вона подається;

- найменування боржника, його місцезнаходження;

- зазначення банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, та їх місцезнаходження;

- зазначення розміру боргу, а також реквізитів вміщеного до картотеки розрахункового документа про безспірне списання коштів з банківського або кореспондентського рахунка боржника та дату вміщення до картотеки;

- перелік документів, що додаються до заяви.

Серед доданих кредитором до заяви документів обов'язково мають бути:

- копія неоплаченого розрахункового документа про безспірне списання коштів з підтвердженням банківської установи про те, що цей документ вміщений до картотеки із зазначенням дати вміщення;

- документ про сплату державного мита.

Якщо державний виконавець згідно зі статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження" повернув виконавчий лист про звернення стягнення на предмет застави без виконання у зв'язку з відсутністю заставленого майна, кредитор має право порушити провадження у справі про банкрутство на загальних підставах. У такому випадку його заява повинна містити зазначені обставини, а серед доданих до заяви документів обов'язково мають бути виконавчий документ та затверджений народним суддею акт судового виконавця про неможливість стягнення внаслідок відсутності у боржника заставленого майна.

Якщо кредитор та/або боржник не мають розрахункових рахунків в банківських установах і тому безготівкова форма розрахунків неможлива, до заяви кредитора повинні бути додані: виконавчий документ; постанова про його повернення, затверджена начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби (стаття 40 Закону України "Про виконавче провадження".

9. У разі надходження кількох заяв про визнання одного і того ж боржника банкрутом до порушення провадження у справі останнє порушується за наявності підстав для цього за заявою, що надійшла першою. Іншим кредиторам згідно зі статтею 7 Закону надсилаються копії ухвали про порушення справи про банкрутство, а їх заяви з доданими до них документами приєднуються до порушеної справи. Заяви кредиторів про визнання боржника банкрутом, що надійшли після порушення провадження у справі і до публікації оголошення про це в установленому Законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. В усіх випадках про приєднання заяви кредитора з доданими документами виноситься ухвала. Арбітражний суд розглядає вимоги цих кредиторів відповідно до статті 10 Закону після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство.

Якщо проти одного боржника помилково порушено кілька справ про банкрутство, провадження у справі має продовжуватись за заявою, яка надійшла першою, а матеріали решти справ приєднуються до неї.

10. Згідно з пунктом 3 статті 5 Закону боржник може звернутись до арбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Ініціювання боржником порушення справи про банкрутство однозначно свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність (реальну чи потенційну) боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини. Тому від боржника не вимагається подання доказів неоплатності його боргів на момент звернення до арбітражного суду.

11. Заява боржника про порушення справи про банкрутство повинна містити:

- найменування арбітражного суду, до якого вона подається;

- найменування боржника, його місцезнаходження;

- зазначення банків, що здійснюють розрахунковокасове обслуговування, їх місцезнаходження;

- перелік його кредиторів і боргів;

- перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви боржника додаються: список його кредиторів і боржників; бухгалтерський баланс; аудиторський висновок, а також довідка обслуговуючого банку (банків) про наявність коштів на його рахунку та платіжні документи, які неоплачені за браком коштів і вміщені до картотеки. До заяви боржника обов'язково мають бути додані його установчі документи, а також документи, що свідчать про його фінансове і майнове становище (претензії, позови, виконавчі документи тощо).

12. Арбітражний суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:

12.1. боржник не є юридичною особою або не включений до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

12.2. подано заяву про визнання банкрутом юридичної особи, яка ліквідована або реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення). Відповідно до пункту 4 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. Зазначене правило поширюється на всіх суб'єктів підприємницької діяльності. Під перетворенням слід розуміти вид реорганізації, в процесі якого змінюється організаційно-правова форма юридичної особи, наприклад, створення відкритих акціонерних товариств в ході корпоратизації унітарних державних підприємств;

12.3. вимоги кредитора повністю забезпечені заставою.

13. Арбітражний суд повертає заяву про порушення справи про банкрутство відповідно до статті 63 АПК, крім випадків, передбачених у пунктах 5, 6 і 7 частини першої цієї статті. Арбітражний суд повертає заяву у разі подання її до закінчення строку, передбаченого у частині другій статті 5 Закону. Арбітражний суд повертає заяву боржника також у разі неподання ним аудиторського висновку.

14. Відповідно до статті 6 Закону заява кредитора чи боржника може бути відкликана заявниками до прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Відкликання заяви кредитора до порушення провадження у справі тягне за собою наслідки, передбачені пунктом 9 частини першої статті 63 АПК. Якщо заяву кредитора відкликано після порушення провадження у справі, останнє підлягає залишенню без розгляду. У разі коли протягом терміну, зазначеного в статті 10 Закону, надійшли заяви інших кредиторів з вимогами до боржника, які визнано арбітражним судом, останній залишає заяву первісного кредитора без розгляду і провадження у справі триває.

Відкликання заяви боржником здійснюється лише за письмовою згодою усіх осіб, які визнані арбітражним судом кредиторами відповідно до вимог статті 10 Закону.

15. Порядок ведення попереднього і наступних засідань у справі про банкрутство визначається суддею.

16. У попередньому засіданні, яке проводиться у строк, встановлений статтею 8 Закону, суд має остаточно з'ясувати обгрунтованість заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника у попередньому засіданні з'ясовуються ознаки його реальної чи потенційної неплатоспроможності.

Встановивши ознаки неплатоспроможності боржника, арбітражний суд своєю ухвалою зобов'язує заявника подати за його рахунок до офіційного друкованого органу Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України (газети "Голос України" і "Урядовий кур'єр") оголошення про порушення справи про банкрутство. В газетному оголошенні повинні обов'язково міститися реквізити, зазначені в статті 8 Закону. Заявник повинен подати до арбітражного суду примірник газети з надрукованим оголошенням.

Оскільки в Законі не обмежений строк подачі заявником зазначеного оголошення, арбітражний суд може своєю ухвалою призначити його, якщо заяви про порушення справи про банкрутство надійшли і від інших кредиторів.

Зазначена ухвала надсилається усім виявленим кредиторам.

Якщо заявник не виконає вимоги ухвали щодо публікації оголошення в призначений строк, арбітражний суд має право залишити його заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 АПК. За наявності інших заяв про порушення справи про банкрутство арбітражний суд зобов'язує подати відповідне оголошення кредитора, чия заява про порушення справи про банкрутство надійшла другою. Ця ухвала також надсилається усім виявленим кредиторам.

17. За результатами попереднього засідання арбітражний суд, у разі необхідності, ухвалою призначає розпорядника майна боржника.

Розпорядник майна відповідно до статті 9 Закону здійснює повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Він має право давати обов'язкові приписи або накладати заборону на дії адміністрації юридичної особи боржника у випадках здійснення останньою актів відчуження або іншої передачі майна, що належить їй на тій чи іншій підставі. В той же час розпорядник майна не має права втручатись в оперативну господарську діяльність адміністрації юридичної особи.

Згідно зі статтею 9 Закону арбітражний суд покладає функції розпорядника майна на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, Фонд державного (комунального) майна, якщо боржник - державне підприємство, організація, або іншу особу за пропозицією боржника чи кредитора. У разі призначення розпорядником банку, або Фонду державного майна, або іншої юридичної особи повноваження розпорядника від імені зазначених установ здійснюють їх службові особи відповідно до законодавства, статуту (положення) або інших установчих документів цих органів. Закон не виключає призначення фізичної особи розпорядником майна за пропозицією боржника чи кредитора.

У разі порушення справи про банкрутство комерційного банку функції розпорядника майна слід покладати на Національний банк України, а щодо банкрутства страхових компаній - на Укрстрахнагляд.

Кредитор у справі про банкрутство ні за яких умов не може бути призначений розпорядником майна боржника.

У разі ухилення зазначених вище органів від делегування свого представника для виконання функцій розпорядника майна боржника ці органи можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої статтею 119 АПК.

Призначення розпорядника майна не виключає вжиття передбачених статтею 67 АПК заходів забезпечення майнових інтересів кредиторів, тобто поєднання цих інститутів.

18. Відповідно до статті 5 Закону та пункту 5 статті 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" проведення аудиторської перевірки документів про фінансове і майнове становище боржника є обов'язковим незалежно від підстав, з яких порушено справу про його банкрутство.

У випадку, коли справу про банкрутство порушено за заявою кредитора, арбітражний суд в ухвалі про порушення справи зобов'язує боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити аудит за рахунок кредитора лише за згодою останнього.

Відсутність аудиторського висновку у справі, порушеній за заявою кредитора, не виключає визнання боржника банкрутом.

19. Арбітражний суд за заявою кредиторів, клопотанням призначеного ним розпорядника майна, якщо адміністрація юридичної особи боржника ігнорує законні приписи останнього, або зі своєї ініціативи може вжити заходів, передбачених статтею 67 АПК, щодо майна боржника з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів. Зазначені заходи можуть бути вжиті одночасно з порушенням справи про банкрутство або після цього на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

У процедурі банкрутства можуть бути застосовані, зокрема, такі заходи забезпечення майнових інтересів кредиторів, як:

- накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать боржникові, а також іншим особам, які відповідно до актів законодавства або установчих документів боржника відповідають за його зобов'язаннями;

- заборона боржникові вчиняти певні дії, наприклад, щодо відчуження у будь-який спосіб належних йому основних фондів тощо;

- заборона власникові майна боржника або уповноваженому ним органу вчиняти дії щодо реорганізації чи ліквідації юридичної особи-боржника;

- зупинення стягнення, зверненого на майнові активи боржника на підставі виконавчого або іншого документа, за яким списання здійснюється у безспірному порядку.

20. Якщо боржник до порушення провадження у справі про банкрутство або в процесі її розгляду змінив місцезнаходження і не повідомив про це реєструючий орган або кредитора, арбітражний суд на підставі статті 50 і пункту 4 статті 65 АПК має право зобов'язати кредитора, за чиєю заявою порушено провадження у справі, виконати у певний строк необхідні дії щодо розшуку боржника та подати докази його нового місцезнаходження. Невиконання кредитором цієї вимоги тягне за собою наслідки, передбачені пунктом 5 частини першої статті 81 АПК.

21. Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі заяви з майновими вимогами до боржника згідно зі статтею 10 Закону мають право подавати всі кредитори незалежно від настання терміну виконання зобов'язань. Наприклад, банки можуть подавати заяви про повернення кредитних коштів, навіть якщо строк їх повернення за договором кредиту не настав.

Працівники підприємства-боржника, які припинили трудові відносини до порушення провадження у справі про банкрутство, також мають право звертатись з вимогами про погашення заборгованості, що випливає з трудових відносин, у порядку, передбаченому статтею 10 Закону. Аналогічні вимоги працівників підприємства-боржника, які не припинили трудових відносин, підлягають задоволенню на підставі пункту 2 статті 21 Закону.

Кредитор, за заявою якого порушено справу про банкрутство, має право заявити додаткові майнові вимоги до боржника у межах місячного терміну, встановленого у статті 10 Закону, навіть якщо ці вимоги мають спірний характер.

Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити згідно зі статтею 10 Закону вимоги до боржника на суму, що не забезпечена заставою, або на суму різниці між розміром повної вимоги і фактичною виручкою від продажу предмета застави.

Кредитори, що мають визнані арбітражним судом майнові вимоги за борговими зобов'язаннями з наростаючими сумами пені чи процентами, після винесення постанови про визнання боржника банкрутом можуть звертатися з вимогами про визнання, донарахованих сум. У цих випадках на підставі статті 10 та абзацу п'ятого частини першої статті 15 Закону арбітражний суд може за клопотанням кредитора додатково визнати відповідну суму пені чи процентів за станом на день прийняття постанови, про що виносить додаткову ухвалу.

22. Відповідно до статті 10 Закону арбітражний суд розглядає документи всіх осіб, що заявили майнові вимоги до боржника, і за результатами розгляду ухвалою щодо кожного кредитора окремо визнає або відхиляє ці вимоги (повністю або частково).

Ухвала про визнання майнової вимоги кредитора повинна містити точно визначену суму у національній валюті України і підстави для визнання її боргом. Якщо вимогу заявлено в іншій валюті, така вимога підлягає конвертації у національну валюту України за курсом, встановленим Національним банком України на дату звернення з цією вимогою до арбітражного суду.

Визнані арбітражним судом вимоги кредиторів з грошових зобов'язань та обов'язкових платежів у подальшому не підлягають індексації в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

Арбітражні суди розглядають усі майнові вимоги кредиторів у межах провадження справи про банкрутство.

23. В провадженні у справах про банкрутство встановлені три процесуальні строки:

1. Провадження у справі повинно бути порушено не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви (стаття 7 Закону);

2. Попереднє засідання у справі проводиться не пізніше як через місяць з дня порушення провадження у справі (стаття 8 Закону);

3. Виявлення кредиторів і санаторів проводиться у місячний строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство (стаття 10 Закону).

Строки інших процесуальних дій у цьому провадженні призначаються арбітражним судом. Процесуальний режим цих строків у справах про банкрутство визначається статтями 50-53 АПК.

Вирішуючи питання про відновлення пропущеного процесуального строку (стаття 53 АПК), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінювати причини його пропуску і не допускати винесення ухвали про його відновлення без достатніх підстав.

24. В провадженні у справах про банкрутство Законом встановлені строки для вчинення лише певних процесуальних дій, тому відкладення розгляду справи, перерви в засіданні (стаття 77 АПК), зупинення провадження у справі та його поновлення (стаття 79 АПК) можливі лише до або під час проведення попереднього засідання арбітражного суду.

Оскільки вчинення інших процесуальних дій конкретними строками Закон не обмежує, у арбітражного суду немає потреби відкладати розгляд справи, оголошувати перерву чи зупиняти провадження у справі тощо. У разі необхідності арбітражний суд ухвалою призначає наступний строк для вчинення певної дії.

Зупинення провадження у справі про банкрутство можливо у разі заміни кредитора його правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. В провадженні у справах про банкрутство неможливе процесуальне правонаступництво боржника, крім випадків реорганізації його юридичної особи у формі перетворення.

25. У разі порушення провадження у справі про банкрутство боржника, який є відповідачем в іншій судовій справі про стягнення коштів або звернення стягнення на майно, суд має зупиняти позовне провадження згідно зі статтею 79 АПК, крім справ про звернення стягнення на заставлене майно.

У випадках, коли до особи, проти якої вже порушено справу про банкрутство подано позов, суд, який отримав позовну заяву, за наявності підстав порушує справу і одразу зупиняє позовне провадження відповідно до статті 79 АПК до припинення провадження у справі про банкрутство відповідача або залишення справи без розгляду.

26. Згідно зі статтею 10 Закону санаторами можуть бути громадяни або юридичні особи, які виявили бажання задовольнити вимоги кредиторів до боржника. Натомість вони отримують право пропонувати на свою користь умови санації юридичної особи боржника.

Громадяни і юридичні особи, які бажають набути статус санаторів, подають заяви до арбітражного суду з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу. В цій же заяві повинні бути викладені запропоновані умови санації юридичної особи боржника. До заяви повинні бути додані документи, що підтверджують платоспроможність потенційного санатора і фінансову можливість взяти участь у санації.

За змістом статті 12 Закону санація є процедурою, що складається з угод учасників цієї процедури, спрямованих на врегулювання проблеми боргів і фінансового оздоровлення юридичної особи боржника. Санацію становлять погоджені умови:

- угоди між боржником і санатором про перевід боргу;

- реструктуризації статутного капіталу юридичної особи боржника;

- виплати санатором боргу кредиторам (термін, послідовність тощо).

У разі надходження заяви про санацію підприємства-боржника арбітражному суду слід виходити з такого.

26.1. Угода між боржником і санатором про перевід боргу є першим елементом санації. Згідно зі статтею 12 Закону перевід боргу можливий лише за умови згоди кредиторів. Якщо у справі про банкрутство визнані майнові вимоги двох і більше кредиторів, їх згода на перевід боргу має бути отримана відповідно до вимог пункту 3 статті 3 Закону, тобто згоду на переведення боргу повинні дати кредитори, майнові вимоги яких становлять не менше двох третин загальної суми визнаних претензій до боржника. В цих випадках згода кредиторів фіксується у протоколах зборів або комітету кредиторів. Якщо у справі про банкрутство є лише один кредитор, його згода на перевід боргу може бути викладена у листі на адресу арбітражного суду або в угоді між ним, боржником і санатором.

26.2. Другим елементом санації є узгодження умов реструктуризації статутного капіталу юридичної особи боржника. Суть реструктуризації полягає у повній чи частковій зміні власника статутного фонду юридичної особи боржника на користь санатора.

Пропозиції щодо часткової зміни власника (власників) статутного фонду юридичної особи неодмінно обумовлюють її реорганізацію, якщо юридична особа боржника створена у формі підприємства, статутний фонд якого не поділений на частки, акції (унітарне підприємство). У цих випадках однією з умов санації має бути перетворення унітарного підприємства на господарське товариство, у статутному фонді якого санатор повинен мати певну частку або пакет акцій відповідно до обсягу заборгованості, що переводиться на нього.

Якщо суб'єктом банкрутства є господарське товариство, умови реструктуризації узгоджуються між його учасниками та санатором шляхом перерозподілу або передачі часток (акцій, паїв) товариства у статутному фонді санатору в обмін на погашення боргу товариства.

Реструктуризація може бути інструментом приватизації цілісного майнового комплексу державного унітарного підприємства або часток (паїв, акцій) держави у господарських товариствах. Продаж пакетів акцій, що належать державі в статутному фонді акціонерного товариства боржника, можливий (якщо є декілька претендентів на одноособову участь в санації цього товариства) на аукціонах або за конкурсом під конкретні зобов'язання санатора щодо розвитку підприємства, збереження персоналу тощо. У таких випадках ці зобов'язання стають невід'ємними умовами санації. Умови проведення конкурсу, аукціону визначені Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

За загальним правилом узгодження умов реструктуризації здійснюють санатор з одного боку і власник (власники) майна юридичної особи боржника або уповноважена власником особа з іншого. Однак вибір умов реструктуризації юридичної особи залишається за її адміністрацією, якщо ця юридична особа сама звернулась до арбітражного суду із заявою про визнання її банкрутом.

У статті 12 Закону викладені правила узгодження умов реструктуризації унітарних державних підприємств. Умови проведення санації державних підприємств шляхом реорганізації, тобто часткової зміни власника його статутного фонду погоджуються з органом, уповноваженим управляти державним майном, і Антимонопольним комітетом у межах його компетенції, а умови проведення санації шляхом приватизації - з відповідним органом приватизації.

26.3. Якщо в санації підприємства-боржника виявило бажання взяти участь декілька громадян або юридичних осіб, відбір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсних засадах (стаття 12 Закону). За змістом цієї норми конкурсний відбір санаторів унітарного державного підприємства або господарського товариства з часткою державної власності у статутному фонді здійснюється або органом приватизації (за погодженням з іншими власниками у разі спільної власності у статутному фонді), або органами, уповноваженими управляти державним майном, у разі пропозицій щодо часткової зміни власника статутного фонду. Відбір санаторів юридичної особи боржника недержавної форми власності здійснює власник (власники) її майна.

Оскільки в законодавстві немає обмежень щодо кількості санаторів, допускається участь в санації двох і більше осіб, які діють на підставі угоди між собою, приймають на себе зобов'язання боржника в певних частках та пропонують погоджені умови реструктуризації.

26.4. Частина третя статті 12 Закону та пункт 3 статті 37 Закону "Про власність" передбачають особливу форму санації у разі, коли трудовий колектив державного підприємства, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, вимагає передачі цілісного майнового комплексу цього підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе його боргів і згоди на це кредиторів. Трудовий колектив у цих випадках може реалізувати своє право на участь у санації з урахуванням вимог Закону України "Про оренду державного майна". Цей Закон передбачає, що трудовий колектив має створити певний вид господарського товариства, яке може пропонувати послуги санатора державного підприємства.

За наявності кількох претендентів на участь у санації державного підприємства господарське товариство, утворене членами трудового колективу підприємства, не має жодних переваг перед іншими претендентами і повинно пройти процес відбору на конкурсних засадах.

26.5. Третім елементом санації є узгодження умов виплати боргу між санатором і кредиторами. Ці умови включають термін виплати, її послідовність, форму оплати тощо.

Як правило, умовою санації є виплата санатором повної суми боргу кредиторам. Однак відповідно до статті 220 ЦК не забороняється списання кредиторами частки боргу, крім випадків коли це прямо заборонено законодавством.

Кредитори ухвалюють рішення про погодження умов виплати боргу санатором за правилами пункту 3 статті 3 Закону.

27. Умови санації боржника затверджуються арбітражним судом лише у разі погодження учасниками усіх трьох її складових елементів. Якщо пропозиція про санацію прийнята і затверджена, вважається, що мета провадження у справі про банкрутство досягнута, оскільки вимоги кредиторів реально задоволені. Тому ухвалою про затвердження умов санації арбітражний суд окремим пунктом одночасно припиняє провадження у справі.

У разі порушення будь-якої з угод, що є предметом санації, учасник цієї угоди, права або інтереси якого постраждали внаслідок цього порушення, має право на захист свого цивільного права згідно зі статтею 6 ЦК. Захист порушеного права, що виникло із санаційної угоди, здійснюється, поза межами провадження у справі про банкрутство шляхом подання позову.

28. Арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

1. боржник не є юридичною особою або не включений до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

2. юридична особа боржника ліквідована або реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення);

3. затверджені умови санації юридичної особи боржника (стаття 12 Закону);

4. встановлена відсутність боргу, або боржник виконав зобов'язання перед усіма кредиторами, або відповідно до законодавства з боржника списана заборгованість, або на заяву боржника кредитори не висунули майнових вимог;

5. припинені зобов'язання, які були підставою для вимог кредиторів, або відповідно до законодавства заборгованість боржника реструктуризована;

6. вимоги усіх кредиторів повністю забезпечені заставою;

7. затверджено ліквідаційний баланс (стаття 22 Закону).

Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених підпунктами 1 і 2 цього пункту, на всіх стадіях процесу, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 5 і 6, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому підпунктом 7, - лише після визнання боржника банкрутом.

29. Арбітражний суд залишає заяву кредитора, боржника без розгляду відповідно до пунктів 1, 4 і 5 частини першої статті 81 АПК та статті 6 Закону з урахуванням пунктів 13, 14, 16 і 20 цього роз'яснення. Арбітражний суд залишає також заяву кредитора без розгляду, у випадках, передбачених пунктом 9 статті 21 Закону, або у разі відхилення клопотання про поновлення пропущеного строку, встановленого статтею 10 Закону.

Арбітражний суд залишає заяву особи, яка бажає взяти участь у санації боржника, без розгляду, якщо:

- заяву подано без підпису або без зазначення прізвища особи, її посадового становища, адреси;

- до заяви не додані документи, що підтверджують його платоспроможність і фінансову можливість взяти участь у санації, або заявник не подав їх на вимогу арбітражного суду;

- в заяві не визначені умови санації (немає зобов'язання про переведення на себе боргу, не запропоновані умови реструктуризації, юридичної особи боржника, термін і порядок погашення заборгованості тощо).

30. Відповідно до підпункту "б" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 "Про державне мито" розмір ставки державного мита для заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство, встановлений в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з пунктом 37 частини першої статті 4 зазначеного Декрету громадяни, що звертаються до арбітражного суду з майновими вимогами до боржника в порядку, передбаченому статтею 10 Закону, звільняються від сплати державного мита.

Прокурори, органи державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної служби, які звертаються з заявами про порушення справи про банкрутство від сплати державного мита звільняються. Не справляється державне мито також з заяв боржників та осіб, що бажають взяти участь у санації боржника.

У разі припинення провадження у справі про банкрутство за підпунктами 1, 2 і 6 пункту 28, пункту 51-1.4 цього роз'яснення державне мито має бути повернуто кредиторові, оскільки справа не підлягала розгляду в арбітражному суді.

31. В постанові арбітражного суду про визнання боржника банкрутом призначаються ліквідатори з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом визнане державне підприємство або організацію. Відсутність серед ліквідаторів будь-якої особи з числа установ та організацій, перелічених у цій нормі, є підставою для зміни постанови арбітражного суду.

Арбітражний суд може призначити ліквідатором представника банку, що здійснював розрахунково-касове обслуговування юридичної особи банкрута. У разі визнання банкрутом комерційного банку одним з ліквідаторів обов'язково призначається представник Національного банку України.

Арбітражний суд повинен визначати оптимально необхідну для виконання функцій ліквідаційної комісії кількість ліквідаторів з числа кредиторів, обраних зборами або комітетом кредиторів.

Представником фінансових органів серед призначених ліквідаторів може бути службова особа місцевих органів Міністерства фінансів України.

У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд може призначити ліквідаторами конкретних осіб з числа представників зборів кредиторів, банків, фінорганів, а також Фонду державного майна, якщо ці установи та організації попередньо повідомили про них арбітражний суд. У разі відсутності такого повідомлення арбітражний суд зобов'язує установи та організації виділити представників для роботи в ліквідаційній комісії. В разі ухилення зазначених суб'єктів від виділення представників для виконання повноважень ліквідаторів арбітражний суд може стягнути з установи чи організації штраф згідно зі статтею 119 АПК.

32. Визнання недійсними угод, передбачених статтею 15 Закону, здійснюється в межах провадження у справі про банкрутство після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і процесуально оформлюється ухвалою. Позовне провадження про визнання угоди недійсною не порушується.

До прийняття ухвали про визнання угоди недійсною арбітражний суд повинен встановити наявність обставин, зазначених у статті 15 Закону, для чого він має право витребувати необхідні документи, письмові пояснення тощо від усіх сторін зазначеної угоди. Ці процесуальні дії також оформлюються ухвалами.

Угода визнається недійсною і у випадках, коли її вчинено після порушення провадження у справі про банкрутство. Правовою підставою визнання цих угод недійсними є глава 3 ЦК. Наприклад, якщо боржник уклав угоду про продаж чи прийняв на себе зобов'язання щодо інших форм відчуження належного йому майна, на яке арбітражним судом було накладено арешт згідно зі статтею 67 АПК.