Відмова члена сім'ї, включеного в заяву про поліпшення житлових умов і ордер від переселення в надане приміщення може бути підставою для визнання цього ордера недійсним, оскільки в таких випадках порушуються умови і порядок надання жилих приміщень.
42. При вирішенні позовів недійсним ордера і інших спорів, пов'язаних із поліпшенням житлових умов, слід мати на увазі, що відповідно до ст. 48 ЖК розмір жилої площі, що надається, визначається в межах встановлених норм без врахування жилої площі, належної на праві власності особам, житлові умови яких поліпшуються, якщо ними використані житлові чеки або жиле приміщення, що перебувало у їх приватній власності, передано у власність органу, який здійснює поліпшення житлових умов, а не будь-кому іншому.
Тільки за цих умов жиле приміщення, що надається, не може бути менше розміру, що визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією профспілок України.
Відповідно до змісту ст. 48 ЖК (в редакції Закону від 06.05.93 і ст.ст. 3 і 4 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", відповідно до якого вносилися зміни до ст. 48 ЖК, житлові чеки вважаються використаними, якщо у власність громадян безоплатно передано з державного житлового фонду квартири (будинки) з розрахунку санітарної норми - 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю. Житлові чеки можуть також використовуватися для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.
Відповідно до змісту ст. 35 ЖК особа, яка штучно погіршила свої житлові умови шляхом відчуження квартири, в якій проживала на час прийняття на облік для поліпшення житлових умов, не має право вимагати визнання недійсним ордера на ім'я іншої особи на квартиру з більшою площею і числом кімнат, ніж надану їй на сім'ю, з тих підстав, що вона в порядку черговості мала одержати цю квартиру без врахування відчуженої жилої площі.
43. Згідно з ст. 46 ЖК особам, направленим у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість, жиле приміщення за місцем роботи надається поза чергою. Чинним законодавством не передбачено, що та обставина, що їм в межах строку, поки вони вважалися молодими фахівцями, не було надане жиле приміщення, позбавляє їх цих пільг, якщо вони продовжують працювати за місцем призначення за розподілом.
Пунктом 32 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.96 N 992, зокрема, визначено, що випускники, яких не було забезпечено житлом, згідно з угодою, і які продовжують працювати за призначенням, мають право на позачергове одержання житла незалежно від терміну роботи за цим призначенням.
44. Оскільки за змістом ст.ст. 64, 65 ЖК наймач і члени сім'ї, що проживають разом з ним, набувають право користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, особа, яка вселилась до наймача як член сім'ї, не набуває права користування займаним ним жилим приміщенням, якщо ця особа зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду або якщо є інші докази того, що вона при цьому не змінювала свого постійного місця проживання.
Виходячи з положень Конституції про гарантію громадянам свободи пересування і вільного вибору місця проживання, самі по собі наявність чи відсутність прописки не можуть бути підставою як для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилася до наймача, так і для відмови у визнанні за нею такого права.
45. За змістом ст. 54 ЖК право наймача на вивільнене жиле приміщення в квартирі, в якій проживало декілька наймачів, виникає і в тому разі, коли це приміщення було самовільно переобладнане в ізольовану квартиру.
Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в такій квартирі, надається тому з наймачів, які проживають в ній, який потребує поліпшення житлових умов, незалежно від того чи перебуває він на квартирному обліку або часу перебування на цьому обліку. Тільки при відсутності такого наймача або відсутності його прохання про передачу приміщення воно може бути передано іншому з них.
46. Враховуючи, що за ст. 112 ЖК наймачі жилих приміщень в будинках державного або громадського житлового фонду підлягають виселенню з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо будинок (жиле приміщення) загрожують обвалом, незалежно від того, чи перебувають вони на черзі на поліпшення житлових умов, слід вважати, що при невиконанні цього обов'язку по відселенню організацією або виконавчим комітетом рад, яким належить будинок, зазначений наймач має право пред'явити позов до них про надання жилого приміщення.
47. Згідно з ст. 50 ЖК жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
Тому сама по собі згода громадянина прийняти за ордером для поліпшення житлових умов квартиру в незакінченому будівництвом будинку і погодження на закінчення будівництва квартири своїми силами не є підставою для виселення його з сім'єю з жилого приміщення, яке він має звільнити в зв'язку з поліпшенням житлових умов до закінчення будівництва і прийняття будинку в експлуатацію та включення до складу житлового фонду.
48. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" довпорядкування законодавством України списків підприємств, установ, організацій найважливіших галузей народного господарства України, з жилого фонду яких допускається виселення на підставі ст. 114 ЖК з наданням іншого жилого приміщення працівників, які після одержання житла в зв'язку з роботою припинили трудові відносини в зв'язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або вчинення злочину, при вирішенні питання про виселення з цих підстав можуть застосовуватися акти законодавства колишнього СРСР щодо зазначених списків.
49. Виходячи з офіційного характеру заходів запобігання і громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї на підставі ст. 116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, відповідно до правил ст. 29 ЦПК про допустимість засобів доказування, факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, а заходів громадського впливу - органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, товариські суди тощо), повинні підтверджуватися письмовими доказами.
50. Правила ст. 116 ЖК про виселення за неможливістю сумісного проживання не поширюються на учасників спільної власності на жилі будинки чи квартири.
У таких випадках захист прав учасника спільної власності може здійснюватися іншим способом, передбаченим ст. 6 ЦК, наприклад покладенням зобов'язання усунути перешкоди у користуванні зазначеним майном, відшкодуванням моральної шкоди.
51. Згідно з ч. 2 ст. 123 ЖК до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення (крім правил, передбачених цією і іншими статтями ЖК), в тому числі правила ст. 64 ЖК про права і обов'язки членів сім'ї наймача і ст. 109 ЖК про те, що виселення із займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду допускається лише з підстав, установлених законом.
Крім випадків, передбачених ст.ст. 110, 111, 112, 116, 117 ЖК, наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї можуть бути виселені з цього приміщення тільки при припиненні трудових відносин, в зв'язку з якими це приміщення надавалося (ст.ст. 124, 125 ЖК).
52. Правила ст. 129 ЖК про те, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу, не означають, що на ці правовідносини поширюються положення ст. 117 ЖК про наслідки визнання ордера недійсним. Глава 2 ЖК про користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, в якій знаходиться ст. 117 і глава 4 ЖК про користування гуртожитками регулюють не аналогічні правовідносини, і в главі 4 ЖК немає посилань на те, що на правовідносини, які нею регулюються, поширюються норми глави 2 ЖК. Немає підстав й для висновку про їх поширення.
Як і користування гуртожитками, ЖК окремо в главі 3 регулює користування службовими жилими приміщеннями, але на відміну від норм цієї глави у главі 4 не передбачено, що до користування гуртожитками застосовуються правила про договір найму жилого приміщення і в тому числі правила ст. 117 ЖК.
53. При вирішенні спорів, пов'язаних з користуванням жилими приміщеннями в будинках і квартирах, належних громадянам на праві приватної власності (про виселення, право користування тощо), слід виходити з норм глави 6 розділу III Житлового кодексу України про користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду.
Норми глави 2 цього розділуЖК про користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду до житлових відносин у приватному житловому фонді застосовуються у випадках, коли у главі 6 ЖК є посилання на них (ст. 116 ЖК щодо виселення членів сім'ї власника, які не є учасниками спільної власності на дане житло) або коли схожі житлові відносини не врегульовані нормами глави 6 і застосування до них норм глави 2 не суперечить їх змісту (наприклад ст. 98 ЖК про судовий порядок виселення тимчасових жильців).
Передбачені ст. 168 ЖК обмеження на розірвання договору найму жилого приміщення у приватному житловому фонді на вимогу власника (наймодавця) не є порушеннями закону про захист права власності. Власник не може бути протиправно позбавлений правом власності або обмежений у цьому праві. У даному ж разі власник сам розпорядився майном на умовах, встановлених законом, таке здійснення власником свого права приватної власності відповідає ст. 19 Закону України "Про власність" і не може вважатися порушенням його прав.
Тому посилання лише на те, що позивач є власником жилого приміщення, який має охоронюване законом право володіння, користування і розпорядженням належним йому майном, не може бути підставою для виселення наймача.
Не є підставою для виселення членів сім'ї власника жилого будинку (квартири), в тому числі і колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи (осіб), оскільки їх право користування жилим приміщенням врегульоване житловим законодавством, за яким ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч. 3 ст. 9 ЖК України) .
55. Встановлення чинним законодавством оплати наймачем жилого приміщення всієї корисної площі квартири не змінює правил ст. 104 ЖК, за якими питання про можливість зміни договору найму жилого приміщення на вимогу члена сім'ї наймача може вирішуватися, виходячи лише з розміру жилої площі.
При визначенні кола осіб, які мають право користуватися жилим приміщенням, проживання дитини в другого з батьків не може вважатись передбаченим п. 3 ст. 71 ЖК поміщенням на виховання до родичів дітей, за якими зберігається жиле приміщення.
56. При прийнятті позовних заяв про визнання безпідставною відмову у приватизації жилого приміщення державного житлового фонду слід виходити з того, що ці позови за своїм характером відносяться до вимог, що не підлягають оцінці (йдеться про реалізацію наданого громадянам соціального права) і оплачуються державним митом за ставками, передбаченими підпунктом "д" п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".
Оскільки за ст. 1 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизацією є відчуження державного житлового фонду на користь громадян України, а за п. 5 ст. 5 цього Закону кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз, при визначенні кола членів сім'ї, які мають право на приватизацію або згода яких необхідна для приватизації жилого приміщення, члени сім'ї наймача, які не є громадянами України або які вже використали право на приватизацію житла, не повинні враховуватися.
57. Вирішуючи спори про приватизацію жилих приміщень у будинках державного житлового фонду, слід мати на увазі, що Законом України від 05.02.97 внесені зміни до Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" і п. 1 ст. 2 цього Закону в новій редакції передбачено, що об'єктом приватизації можуть бути не лише квартири, але й кімнати у квартирах та одноквартирні будинки, де мешкають два і більше наймачів.
Необхідно також враховувати, що викладений у п. 2 ст. 2 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції Закону від 22.02.94) перелік жилих приміщень, що не підлягають приватизації є вичерпним, та, що за змістом цієї норми термін "закритих" стосується лише військових поселень, а до територій підприємств (установ та організацій) він ніякого відношення немає. У цій нормі щодо підприємств йдеться про жилі приміщення, розташовані на земельній ділянці, наданій для розміщення підприємства, установи, організації (її виробничих, адміністративно-побутових будівель, інших споруд), а не по території, яку підприємство (установа, організація) обслуговує, чи на якій розташований цілісний майновий комплекс підприємства. Маються на увазі жилі приміщення, розташовані на території будь-яких підприємств в межах їх розміщення.
58. Згідно з п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції Закону від 22.02.94 в разі банкрутства підприємства, зміни форми власності або ліквідації підприємства, установи, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад у відповідності з Положенням про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.95 N 891.
Оскільки зазначеним Законом визначено правонаступника цього житлового фонду, у разі банкрутства, припинення діяльності підприємства, установи, організації внаслідок ліквідації або приватизації функції власника житлового фонду переходять до відповідної ради (її виконавчих органів) незалежно від часу закінчення оформлення акта його приймання-передачі, в тому числі обов'язки по виконанню умов договору найму жилого приміщення, право заявлення вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, тощо.
59. Глава 6ЖК (в редакції Закону від 06.05.93 )однаково регулює користування жилими будинками громадян, що є в їх приватній власності, і користування належними їм на праві приватної власності квартирами.
Схожість відносин приватної власності на жилі будинки і відносин приватної власності на квартири дозволяє при вирішенні спорів про право власності на квартири використовувати деякі роз'яснення, дані Пленумом Верховного Суду України у постанові від 04.10.91 N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25.12.92 N 13, наприклад, можливості в окремих випадках з врахуванням конкретних обставин присудити учаснику спільної власності, що виділяється, грошову компенсацію за його частку у спільній власності й при відсутності його згоди на це, про порядок визначення дійсної вартості квартири.
Відповідно до правил ст. 156 ЖК члени сім'ї власника квартири (в тому числі у ЖБК), які не є учасниками спільної власності на неї, користуються такими ж правилами і обов'язками, як і члени сім'ї власника жилого будинку. Зокрема, вони не можуть вимагати встановлення порядку користування приміщенням у квартирі, що є повноваженнями власників, але вони мають право вимагати від власника усунення перешкод у користуванні квартирою.
60. Чинне законодавство не передбачає заборони на відчуження учасником спільної часткової власності на квартиру своєї частки з додержанням правил ст. 114 ЦК про право привілеєвої купівлі частки в спільній власності інших її учасників.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що дані у п. 14 постанови від 22.12.95 N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Відповідно до ст. 113 ЦК суд може визначити порядок користування жилим приміщенням між учасниками спільної власності на квартиру, які проживають у ній, і в тому разі, коли кожному з них не може бути виділено ізольоване приміщення.
Вимоги, про встановлення порядку користування учасника спільної власності, який не проживає в квартирі, можуть бути задоволені, якщо є можливість надати йому, відповідно до його, частки ізольоване жиле приміщення або коли інші учасники спільної власності перешкоджають продовженню користування приміщенням.
61. Положення ст. 41 Конституції України про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, не виключають можливості застосування ст. 145 ЦК.
Встановлені цією нормою закону обмеження на витребування власником майна від добросовісного набувача не можуть розглядатися як протиправне позбавлення власності. Охороняючи право особи, яка, набуваючи за плату майно, не знала і не могла знати, що продавець не мав права відчужувати майно, яке вибуло із володіння власника не поза його волею або продавалося за судовим рішенням, дана норма не позбавляє власника можливості захистити своє право іншим шляхом (ст. 6 ЦК).
Згідно зі ст. 41 Конституції використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Тому якщо власник учасник спільної власності будинку зведенням будівель і споруд порушує права інших власників (учасників спільної власності) чи інших осіб, в тому числі погіршує для них екологічну ситуацію, вони відповідно до ст.ст. 55, 124 Конституції, інших відповідних актів законодавства, мають право заявляти в суді вимоги про знесення цих будівель і споруд або усунення іншим шляхом допущених порушень, незалежно від того чи з належного дозволу або без нього зводились споруди.
62. При визначенні часток у спільній сумісній власності подружжя або членів сім'ї на жилий будинок належить виходити з дійсної вартості цього будинку і будівель, що є його приналежністю як головної речі. Визначені в такий засіб частки в наступному можуть змінюватися лише за умов, передбачених ст. 119 ЦК, а не внаслідок спорудження нових будівель або поліпшення існуючих.
Оформлення на ім'я одного з подружжя правовстановлюючих документів на нажите в період шлюбу майно не включає його права пред'явлення позову до другого з подружжя про поділ між ними цього майна.
63. У справах про виключення з акту опису майна, набуття права власності, що потребує відповідного оформлення (нерухоме майно, автотранспортні засоби тощо), при вирішенні питання про обгрунтованість позовних вимог показання свідків відповідно до вимог ст. 29 ЦПК, не можуть прийматися до уваги.
Конфіскація автомобіля як знаряддя злочину за вироком суду відносно одного з подружжя не позбавляє права другого з подружжя звернутися до суду з позовом про виключення з опису його частки в цьому майні, якщо воно нажите в період шлюбу і не залишилось на його частку в спільному майні подружжя іншого майна.
64. Розглядаючи позови спадкоємців про визнання за ними права на частку спадкового майна, а свідоцтва про право на спадщину - недійсним щодо цієї частки суд має враховувати дотримання позивачем, як передбаченого ст. 549 ЦК України шестимісячного строку на прийняття спадщини, так і встановленого ст. 71 цього Кодексу загального строку позовної давності для звернення з вимогами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Якщо пропущений шестимісячний строк не буде продовжений, посилання на пропуск строку, встановленого ст. 71 ЦК, не потрібне, оскільки для вирішення безпідставних вимог строку давності не встановлено.
У тих випадках, коли строк на прийняття спадщини судом було продовжено, перебіг строку позовної давності на визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину починається з дня прийняття спадщини, а якщо вона не була прийнята протягом продовженого строку, - з наступного після закінчення цього строку дня.
Встановлений ст. 549 ЦК строк не є процесуальним і тому при відсутності підстав для його продовження заяви вирішуються по суті, а не залишаються без розгляду.
65. Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК і прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Разом з тим, само по собі проживання в іншій частині будинку, поділеного в натурі, зберігання відсутньою особою прописки у спадковій частині будинку не є такими діями.
Оскільки за ст. 564 ЦК вклади у відповідних кредитних установах переходять до спадкоємців на загальних підставах тільки у випадках відсутності спеціального розпорядження спадкодавця щодо вкладу на випадок смерті, одержання вкладу за заповідальним розпорядженням не можна вважати дією про фактичний вступ в управління або володіння іншим майном спадкодавця.
66. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у п. 5 постанови від 04.10.91 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" (із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25.12.92 N 13 щодо збільшення частки одного з подружжя в разі визнання спільною власністю подружжя належного одному з них майна, яке істотно збільшилося у своїй цінності за час шлюбу внаслідок трудових або грошових затрат другого з них або їх обох, не стосується випадків, коли один із спадкоємців після смерті спадкодавця капітально відбудував будинок чи іншим чином істотно збільшив його цінність.
У цих випадках зазначений спадкоємець залежно від обставин справи має право на підставі ст. 469 ЦК вимагати від інших спадкоємців відшкодування безпідставно збереженого ними. Разом з тим, відповідно до правил ст. 119 ЦК про наслідки надбудови, прибудови або перебудови будинку, що є спільною частковою власністю, при наявності передбачених ними умов, а також з врахуванням конкретних обставин справи, суд може, відповідно, змінити частки спадкоємців у праві власності на будинок.
67. Вирішуючи питання про правонаступництво спадкоємців в укладених спадкодавцем угодах (наприклад, в договорах - підряду про наступну купівлю майна), слід виходити з норм ст. 223 ЦК, згідно з якою зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведене без особистої участі кредитора, у зв'язку зі смертю кредитора - якщо виконання проводиться особисто для кредитора. У тому разі, коли виконання не пов'язано з особою боржника або кредитора, їх спадкоємці можуть бути правонаступниками в цих зобов'язаннях.
Смерть особи, яка провела відчуження належного їй жилого будинку за договором довічного утримання, не виключає права її спадкоємців заявити позов про розірвання договору з тих підстав, з яких такі вимоги міг заявити спадкодавець, або про визнання його недійсним з передбачених законом підстав.
За змістом чинного законодавства про спадкове право до спадкоємців переходить не лише відповідальність по боргах спадкодавця, а і його право на заявлення вимог про виконання боргових зобов'язань чи повернення майна.
68. При визначенні, яке майно, що є в подружжя, є їх спільною сумісною власністю, слід виходити з того, що відповідно до ст.ст. 22, 25, 27, 28 КпШС до їх спільної сумісної власності може належати нажите ними в період шлюбу рухоме або нерухоме майно, що за Законом України "Про власність" є об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, яке може бути визнане власністю кожного з них), а також майно, що належало кожному з подружжя, визнане спільною сумісною власністю за шлюбним контрактом або визнане такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу воно істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох.
69. При прийнятті заяв про усиновлення, які розглядаються в порядку окремого провадження, необхідно перевіряти відповідність їх оформлення вимогам ст. 265(2) ЦПК і Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянами України та іноземними громадянами і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.96 N 775. Зокрема, до заяви обов'язково має бути додано висновок органу опіки і піклування (відповідного відділу освіти) про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, а у разі усиновлення одним з подружжя - також письмова згода на це другого з подружжя, а при усиновленні іноземними громадянами, крім того, - дозвіл Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.
При підготовці справи до судового розгляду суд вирішує питання про участь в ній як заінтересованих осіб відділу освіти (районної, районної у містах Києві чи Севастополі державної адміністрації, міських чи районних у містах виконавчих комітетів) за місцем проживання дитини і Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України (якщо справу порушує іноземний громадянин), які подають зазначені у ст. 265(3) ЦПК і в Порядку документи, що підтверджують доцільність усиновлення.
При розгляді справи суд повинен, зокрема, з'ясувати, чи може бути заявник усиновителем, чи користується він переважним правом на це, чи є, відповідно до законодавства, дитина суб'єктом усиновлення, чи відповідає висновок органу опіки і піклування і дозвіл на усиновлення необхідним для усиновлення умовам.
Законодавство України не регулює окремо питання про усиновлення громадянами України дітей, які є іноземними громадянами і проживають на території України. Тому в таких випадках питання про усиновлення має вирішуватися судом за загальними правилами гр. 14 КпШС.
У цих випадках копії рішення суд надсилає відділу реєстрації актів громадянського стану за місцем винесення цього рішення і суду, який вирішував справу про усиновлення.
Оскільки норми закону про визнання усиновлення недійсним і про скасування усиновлення поширюються на випадки усиновлення за рішенням суду, це рішення при задоволенні зазначених вимог фактично втрачає силу, про що суд має зазначити в рішенні про задоволення цих вимог.
70. Встановлене ч. 1 ст. 124 КпШС загальне правило про недопустимість скасування усиновлення, якщо до моменту пред'явлення такої вимоги усиновлений досяг повноліття, не можна поширювати на вимоги про визнання усиновлення недійсним, оскільки обмеження в строках на вимогу, що випливають із шлюбних сімейних відносин застосовується, відповідно до змісту ст. 9 КпШС, тільки у випадках, коли строк для захисту порушеного в них права прямо передбачено законодавством України.
71. Відповідно до правил ст. 145 КпШС опікун не вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати мирові угоди в справах, в яких йдеться про покладення на підопічного зобов'язань, що виходять за межі побутових угод, зокрема, у справах про зобов'язання з договорів, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації, а також коли йдеться про відмову від належних підопічному майнових прав, поділ майна і поділ або обмін жилої площі, видачу письмових зобов'язань тощо.
72. Згідно зі ст. 46 ЦК недодержання простої письмової форми угоди тягне за собою її недійсності тільки у випадках, прямо передбачених законом, а в інших випадках - лише позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. Інші, ніж показання свідків, засоби доказування можуть у таких випадках прийматися судом до уваги (наприклад, на підтвердження наявності договору купівлі-продажу може бути прийнята до уваги розписка про одержання за майно грошей).
73. Оскільки застава є способом забезпечення зобов'язань, щоб бути такими, вона має укладатися у формі, передбаченій ст. 13 Закону України "Про заставу", тобто в письмовій формі.
У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно транспортний засіб, космічний об'єкт, товари в обороті або у переробці, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.
Виходячи з того, що за ст. 16 зазначеного Закону право застави у випадках обов'язковості нотаріальної форми договору, виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору, на цей договір не можуть поширюватись правила ч. 2 ЦК щодо випадків можливого визнання дійсним договору, укладеного без додержання обов'язкового для нього нотаріального оформлення.
74. Правила ст. 238, 239 ЦК про відповідальність продавця за відсудження проданої речі у покупця не означають, що продавець несе відповідальність перед покупцем з підстав втрати ним права власності на придбане майно лише в цих випадках.
Згідно зі ст. 225 ЦК право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець не є власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно зі ст. 145 ЦК власник не вправі витребувати від нього майно.
У тому разі, коли покупець доведе, що куплене у продавця майно вилучене в нього або повернена ним власнику відповідно до ст. 145 ЦК, він має право вимагати визнання на підставі ст. 48 ЦК договору купівлі-продажу недійсним і повернення йому сплаченої грошової суми.
75. У тих випадках, коли на підставі переданих власником квартири документів (про право власності на квартиру, технічний паспорт, паспорт власника тощо), самої квартири іншій особі для укладення за усним дорученням договору оренди, а остання, видаючи себе за власника, уклала договір купівлі-продажу квартири і зникла, власник з підстав, що ця особа обманула його і без уповноважень, не будучи власником квартири, продала її, може вимагати визнання договору купівлі-продажу недійсним на підставі ст. 48 ЦК.
При добросовісності покупця цей договір може бути визнаний недійсним у тому разі, коли згідно зі ст. 145 ЦК власник в праві витребувати від нього майно.
При задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним сплачені покупцем за будинок гроші стягують з особи, яка їх одержала при незаконному продажу. Якщо таку особу не буде встановлено, ці гроші стягуються з власника, який допустив недбалість при передачі документів і квартири для здачі її в оренду і через цю недбалість призвів покупця до збитків.
76. Відповідно до ст. 58 ЦК суд обмежується постановленням рішення недійсним, коли ним встановлено, що оспорена угода була мнимою, тобто укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки.
Якщо ж суд встановить, що оспорена угода є удаваною, укладеною з метою приховання іншої угоди (наприклад, договір дарування приховує купівлю-продаж), суд, визнаючи укладену сторонами угоду недійсною, разом з тим постановляє, що між сторонами була укладена угода, яка приховувалась, і застосовує правила, що регулюють цю угоду.
77. Оскільки придбання майна з прилюдних торгів є фактично угодою про купівлю-продаж сторонами, в якій є боржник і набувач, визнання прилюдних торгів недійсними, в тому числі свідоцтва про придбання майна при залишенні майна набувачем за собою, коли торги не відбулися, може мати місце в позовному провадженні як з підстав, передбачених ст. 199 ЦПК, так і відповідно до загальних норм ЦК про недійсність угод.
78. При розгляді позовів до Державного експортно-імпортного Банку України про видачу грошового вкладу, що вносився на рахунок позивача в Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР, необхідно мати на увазі, що Україна прийняла на себе зобов'язання по внутрішньому боргу Уряду колишнього СРСР в межах залишку вкладів в ощадних банках, випущених і непогашених позик 1982 і 1990 р.р., щодо сум компенсацій на внески громадянам по довгострокових договорах страхування, іншої заборгованості Держбанку СРСР по коштам, використаними для фінансування витрат Союзного бюджету.
Витрати по обслуговуванню цього внутрішнього боргу колишнього Союзу РСР провадяться Україною за рахунок державного бюджету. Порядок і форми виконання цих зобов'язань через ощадні банки визначаються відповідно до Законів України від 16.09.92 "Про державний внутрішній борг України", від 21.11.96 "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (зі змінами, внесеними Законом від 17.01.97, інших нормативно-правових актів України.
Державний експортно-імпортний Банк України не є правонаступником Банку зовнішньоекономічної діяльності СРСР і зобов'язань по боргам останнього Україна на себе не приймала. Тому на цей банк України може бути покладено обов'язок виплатити суми, внесені на ім'я позивача в Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР, якщо від останнього зазначені внески поступили на рахунок його структурних підрозділів на Україні, які були включені до складу Державного експортно-імпортного банку України.
Компенсація заощаджень громадян, поміщених у облігації Державної цільової безпроцентної позики СРСР 1990 р., облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР, проводиться виключно в грошовій формі в строки і в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
79. При вирішенні спорів про платежі, пов'язані із застосуванням цін і тарифів на певну продукцію, товари і послуги, на які поширюється державне регулювання цін, необхідно враховувати, що таке регулювання провадиться і здійснюється в межах і органами, визначеними затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.96 Повноваженням центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг.
За цими повноваженнями, наприклад, Мінфін за погодженням з Мінекономіки та Національним банком затверджує ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та дорогоцінне каміння, що скуповується у населення; Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації встановлюють граничні розміри плати за проживання робітників і службовців у гуртожитках, розмір плати за послуги, які надаються медичними витверезниками при органах внутрішніх справ громадянам у нетверезому стані.
80. Положення п. 21 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків (надалі - Правил відшкодування), про те, що у випадках, коли ушкодження здоров'я настало з вини кількох власників, відшкодування шкоди провадиться кожним власником відповідно до ступеня їх вини, стосується і випадків ушкодження здоров'я в зв'язку з професійним захворюванням.
На підприємствах вугільної промисловості згідно з п. 12.27 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям між Держвуглепромом і галузевими профспілками вугільної промисловості (від 12.02.92 з доповненнями та змінами від 10.09.92, 22.10.93 і 09.12.93) оформлення всіх необхідних документів і виплата одноразової допомоги і компенсації, а також суму відшкодування шкоди внаслідок профзахворювання провадиться працівникові (сім'ї померлого) за останнім місцем його роботи. У справах про зазначені виплати суд не розглядає регресних вимог відповідача до інших підприємств.
81. Відповідно до змісту п. 25 Правил відшкодування передбачене ним положення про те, що у разі повторного ушкодження здоров'я середньомісячний заробіток за бажанням потерпілого обчислюється за відповідні періоди, що передували першому або повторному ушкодженню здоров'я, може застосовуватися і у випадках, коли, згідно з п. 12.37 Угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям між Держвуглепромом і галузевими профспілками вугільної промисловості, для обчислення розмірів відшкодування шкоди на бажання потерпілого, береться середній заробіток по відповідній професії (посаді) з врахуванням присвоєного розгляду на підприємстві потерпілого на момент виплати (за календарний місяць, що передував місяцю, в якому встановлена стійка втрата потерпілим професійної працездатності).
При продовженні виплати за судовими рішеннями середній заробіток підлягає коригуванню, відповідно до п. 22 Правил, з урахуванням підвищення розміру мінімальної заробітної плати, тарифних ставок, посадових окладів працівників підприємства або індексації доходів відповідно до чинного законодавства.
82. Згідно зі ст. 11 Закону "Про охорону праці" у разі смерті працівника внаслідок ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків, одноразова допомога надається його сім'ї, склад якої, відповідно до п. 34 Правил відшкодування, підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації або сільської (селищної) Ради чи іншими документами.
Зазначені нормативно-правові акти так само, як і ст. 456 ЦК, не обмежують склад сім'ї потерпілого, зокрема, особами, які перебували у шлюбі з потерпілим. Більш того, вони передбачають можливість відшкодування частини втраченого заробітку будь-яким непрацездатним утриманцем потерпілого. Тому є підстави вважати, що такими членами сім'ї потерпілого є й особа, з якою він проживав без реєстрації шлюбу.
За п.п. 12, 13 Правил відшкодування потреба у витратах на ліки, лікування, протезування потерпілого, санаторно-курортне лікування, придбання речей догляду за потерпілим визначається висновками МСЕК, а розмір витрат на них (крім протезів з дорогоцінних металів) визначається на підставі рецептів лікарів, довідок або рахунків про їх вартість.
83. Особа, якій на підставі чинних до 18.07.94 норм Правил відшкодування визначено розмір відшкодування втраченого заробітку з врахуванням ступеня вини потерпілого, має право вимагати визначення розміру цього відшкодування не за правилами змішаної відповідальності на період з 18.07.94.
Пункт 20 зазначених Правил, який передбачав врахування при визначенні розміру втраченого заробітку ступеня вини потерпілого через порушення ними правил безпеки, виключено з Правил на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.07.94 N 492.
Зазначені положення Правил, а також їх положення про те, що при визначенні розміру втраченого заробітку не зараховується пенсія по інвалідності, інші пенсії, заробіток (доходи), стипендія, які одержує потерпілий після ушкодження здоров'я, поширюються лише на випадки, коли в цьому є вина власника (уповноваженого ним органу), з яким потерпілий перебував на час заподіяння шкоди у трудових відносинах. Коли шкоду заподіяно лише з вини інших осіб, розмір відшкодування визначається відповідно до ст. 457 ЦК.
Роботодавець не несе відповідальності за ушкодження здоров'я, заподіяне його працівникові на шляху на роботу або з роботи, якщо в цьому не було його вини.
84. Оскільки вимоги про визнання необгрунтованою відмову у складенні акту про нещасний випадок на виробництві чи визнання неправильним його змісту і вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я при виконанні ним трудових обов'язків, є взаємопов'язаними, вони можуть відповідно до ст. 144 ЦПК вирішуватися в одному провадженні.
85. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, слід мати на увазі, що відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, віднесеним до категорії осіб, які постраждали внаслідок цієї катастрофи (п. 1 ст. 14) і визнані інвалідами, та сім'ям, які втратили годувальника з числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, завдана цим шкода відшкодовується призначенням державної пенсії та виплатою додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячної компенсації сім'ї за втрату годувальника.
Особи, віднесені до категорії 2 (п. 2 ст. 14), але не визнані інвалідами, мають право на відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров'я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв'язку з виконанням робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності, що встановлено уповноваженою медичною комісією (п. 8 ст. 21). У таких випадках причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним із Чорнобильською катастрофою, і стійкою втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнається встановленим, якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, які мають ліцензію Мінздрава України (ст. 12 ).
Під встановленим законодавством порядком відшкодування в зазначених випадках втраченого заробітку слід, зокрема, розуміти порядок його відшкодування, передбачений Законом України "Про охорону праці", Цивільним кодексом України і затвердженими відповідно до них Кабінетом Міністрів України Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.
86. При розгляді вимог про виплату на підставі ч. 6 ст. 23 Закону "Про міліцію" одноразової допомоги працівнику міліції в разі каліцтва, одержаного ним при виконанні службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніше як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, слід мати на увазі, що відповідно до ст. 3 постанови Верховної Ради України від 25.12.90 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про міліцію" ст. 23 цього Закону набрала чинності після прийняття Положення про порядок і умови державного страхування працівників міліції.
Передбачене цією постановою Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.91 N 59 (у редакції його постанови від 19.11.92 N 627, окремо визначає розмір одноразової допомоги для випадків загибелі (смерті) поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання, одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю, і розмір одноразової допомоги у випадках, не пов'язаних безпосередньо із зазначеною участю.