212. Відпуск на виробництво сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів і палива здійснюється на основі належно оформлених документів, у яких зазначаються їхні вага, об'єм, площа або кількість відповідно до діючих норм витрат, а також шифри виробів, видів або груп продукції, для виробництва яких вони відпущені.
213. Основними документами для оформлення відпуску матеріальних цінностей на виробництво є лімітно-забірні карти і вимоги.
За лімітно-забірними картами відпускаються матеріальні цінності, на які встановлені ліміти.
214. Ліміти на відпуск матеріальних цінностей на виробництво встановлюються на основі діючих норм витрат матеріалів і затверджених виробничих програм цехів з урахуванням залишків матеріалів, не витрачених цехами на початок планового періоду.
Встановлені ліміти відпуску матеріальних цінностей змінюються у зв'язку із змінами умов виробництва: уточненням обсягів незавершеного виробництва, зміною програм щодо окремих деталей, заміною матеріалів тощо.
Понад ліміт матеріальні цінності відпускаються за особливою вимогою у разі перевитрати встановлених норм внаслідок допущеного браку, заміни матеріалу, передбаченої технологією.
215. Облік використання сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів і палива здійснюється в розрізі виробництв, цехів і об'єктів калькуляції, а в самих об'єктах - за статтями калькуляції і видами матеріальних цінностей у натуральному та вартісному виразах.
216. На підприємстві для кожного цеху, виходячи з умов виробництва, застосовується конкретний метод обліку використаних для виробництва матеріалів.
217. За будь-якого застосовуваного методу обліку витрат на виробництво фактичними витратами матеріалів на виробництво вважається фактичне їх використання на виготовлену і здану за призначенням згідно із спеціальними документами продукцію.
При цьому фактичні витрати повинні бути підтверджені спеціальними розрахунками і звітами, в яких ці витрати порівнюються з витратами за нормами і розшифровуються відхилення від норм із зазначенням їх причин і винуватців.
218. Сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати, виписані або видані на виробництво, але фактично на кінець місяця не використані у виробництві, щомісяця (на перше число) виключаються з витрат на виробництво і відносяться на відповідний балансовий рахунок обліку товарно-матеріальних цінностей.
219. Для контролю за використанням сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів і палива на виробництві і виявлення відхилень від норм застосовуються такі основні методи:
документування відхилень від норм;
облік розкрою за партіями;
інвентарний метод.
220. Метод документування відхилень від норм застосовується для виявлення відхилень, що виникли через заміну одного виду матеріальних ресурсів іншим, а також внаслідок наднормативного відпуску матеріалів. Суть цього методу полягає в тому, що заміна, а також наднормативний відпуск оформляються спеціальними (сигнальними) документами.
Відпуск матеріальних цінностей за сигнальними документами проводиться тільки з дозволу керівника підприємства, головного інженера або уповноважених на те працівників підприємства.
221. Метод обліку розкрою за партіями матеріалів передбачає виявлення відхилень від норм за кожною партією матеріалу, що розкроюється, і застосовується у разі розкрою високоякісних листових сталей, кольорових металів, шкіряних, текстильних та інших дорогоцінних і дефіцитних матеріалів. З метою підвищення коефіцієнта використання матеріалів і посилення контролю за їх витратами на виробництво доцільно організувати централізований розкрій матеріалів у заготівельних цехах підприємства.
Цей облік здійснюється виробничими майстрами, майстрами-розподільниками, робітниками планово-диспетчерських бюро та іншими посадовими особами цеху. На кожну партію матеріалу, що розкроюється, відкривається облікова картка, в якій, за даними технологічних карт розкрою, зазначається, скільки і яких заготовок має бути одержано в результаті розкрою тієї чи іншої партії матеріалу, а також кількість відходів. В облікових картках, крім того, зазначається кількість матеріалу, поданого до робочого місця, кількість заготовок (деталей), фактично виготовлених із цієї партії, а також кількість одержаних відходів і кількість невикористаного матеріалу, що підлягає поверненню на склад.
Для визначення результатів розкрою фактично отримана кількість заготовок зіставляється з нормативною. Витрата матеріалу за нормами визначається шляхом множення кількості одержаних заготовок на встановлену норму витрат матеріалу. Порівнянням кількості фактично витраченого матеріалу з витратами за нормами визначається економія чи перевитрата. Аналогічний контроль здійснюється і щодо відходів. У картці обліку зазначаються виконавці, а також причини і винуватці відхилень від норм.
Метод розкрою за партіями дає можливість щодня визначати фактичні витрати матеріалів і відхилення від норм, їх причини та винуватців, виявляти недоліки в технології розкрою і нормуванні витрат матеріалів; списувати витрачені матеріали і відхилення від норм за прямим призначенням; значно поліпшувати якість обліку, забезпечувати достовірність даних і удосконалювати внутрішньогосподарський розрахунок.
222. У разі неможливості або недоцільності застосування методу обліку розкрою за партіями застосовується інвентарний метод обліку відхилень від норм. При цьому методі відхилення виявляються для кожного виду матеріалів в розрізі окремих виконавців, бригад, дільниць або цеху в цілому за зміну, п'ятиденку, декаду або місяць за допомогою інвентаризації шляхом зіставлення фактичних витрат сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів з нормативними на фактичний випуск.
Для виявлення фактичних витрат на початок зміни, п'ятиденки, декади або перше число місяця проводиться інвентаризація невикористаних матеріалів, що знаходяться у виробництві; на основі даних інвентаризації і даних надходження матеріалів на виробництво визначаються фактичні витрати, які зіставляються з нормативними витратами (на кількість виготовленої продукції) для визначення відхилень від норм.
Цей метод застосовується диференційовано залежно від вартості і дефіцитності матеріальних ресурсів та необхідної деталізації в обліку. Він потребує належної організації обліку фактичного запуску і виробітку деталей за операціями, на яких відбувається витрачання сировини і матеріалів у виробництві, і проведення перевірок (інвентаризації) невикористаних залишків сировини і матеріалів. За даними поточного обліку складаються рапорти і місячні звіти виробничих підрозділів про використання сировини, матеріалів, палива на виробництві із зазначенням причин економії або перевитрат, а також заходів, спрямованих на зниження витрат. На основі даних обліку складаються звіти про відхилення від норм у використанні сировини, матеріалів, палива на виробництві.
223. Відпуск покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів на складальні дільниці здійснюється згідно з виробничою програмою, ступенем застосування їх у вузлах і кінцевій продукції. Видача напівфабрикатів на складання (на робоче місце) оформляється специфікацією (комплектуючою відомістю).
Відповідно до технології складання у специфікаціях перелічуються всі напівфабрикати (комплектуючі вироби), що відпускаються на виробництво.
Після виконання заданої роботи в специфікації підраховуються витрати покупних напівфабрикатів (комплектуючих виробів) за нормою витрачання на фактичну кількість зібраних вузлів (виготовленої продукції), а потім витрати за нормою на фактичний випуск порівнюються з фактичними витратами і виявляються відхилення від норм. У разі виявлення недостачі і браку складається акт (повідомлення), в якому зазначаються їх причини і винуватці.
224. Вартість контрагентських поставок враховується у разі одержання їх зі складу на замовлення (безпосередньо на судна чи на склад суднобудівника), а контрагентських робіт - після фактичного їх виконання контрагентом. При цьому забезпечується відповідний оперативний облік виписаного й одержаного на судна контрагентського устаткування до його установки (монтажу) на штатних місцях, передбачених проектом побудови судна. На підставі цього обліку до бухгалтерії щомісяця подаються звіти про рух одержаного устаткування за графами: "залишок на початок місяця", "одержано зі складу", "установлено", "залишок неустановленого устаткування на кінець місяця".
Що стосується контрагентських поставок і робіт розділу "Електрообладнання і зв'язок", то слід мати на увазі, що вартість схемного обладнання, замовленого і оплаченого заводами окремо від електромонтажних і регулювально-здавальних робіт, у собівартості суден включається до вартості контрагентських поставок, а вартість електрорадіоапаратури, самостійно замовленої і оплаченої підприємствами, - в складі вартості договору з підприємством електрорадіоапаратури за виконання електромонтажних робіт.
225. Передача напівфабрикатів власного виробництва з одного цеху до іншого для подальшого доопрацювання або з цеху на склад готової продукції для реалізації відображається в системі бухгалтерського обліку за фактичною виробничою собівартістю. Допускається ведення їх обліку в поточному порядку за плановою (нормативною) собівартістю з подальшим доведенням її до фактичної.
Облік ведеться в розрізі замовлень на основну продукцію, для виготовлення якої призначені напівфабрикати.
Для забезпечення збереження напівфабрикатів на виробництві в цехових складах (коморах) здійснюється оперативний кількісний облік переміщення напівфабрикатів у виробництві (на основі первинної документації).
226. Облік давальницьких матеріалів здійснюється окремо для кожного власника матеріалів за найменуваннями та цінами матеріалів, зазначеними у договорі (в супроводжувальних документах), а за відсутності цін - за цінами підприємства на аналогічні матеріали.
Облік давальницьких матеріалів на складах, у цехах та на виробництві здійснюється в тому ж порядку, що й облік власних матеріалів.
Витрата давальницьких матеріалів на виробництво визначається з урахуванням усадки, витяжки, розширення, втрат, відходів тощо, передбачених погодженнями на переробку матеріалів, технічними умовами та іншими документами, що нормують випуск готових виробів.
Вартість сировини та матеріалів замовника, що оплачуються підприємством, включається до суми витрат на сировину та матеріали підприємства-виробника. Давальницькі сировина та матеріали, що не оплачуються підприємством-виробником, до його витрат на виробництво не включаються.
227. Із витрат на виробництво вираховується вартість зворотних відходів. При цьому їх вартість списується з витрат окремо за нормою та різницею між фактичною кількістю та їх кількістю за нормою (відхиленням від норм).
Вартість списаних з витрат на виробництво і зданих на склад відходів відноситься на відповідний балансовий рахунок з обліку матеріальних цінностей.
Зворотні відходи оцінюються:
за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищенням витрат (зниженням виходу готової продукції), для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку (товарів культурно-побутового та господарського призначення) або реалізовані стороннім підприємствам і організаціям;
за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції.
У разі використання відходів самим підприємством на виготовлення продукції основного виробництва чи виробів широкого призначення облік та витрата їх здійснюються в тому ж порядку, що й облік сировини та основних матеріалів.
У разі реалізації (продажу) відходів їхня вартість списується з відповідного балансового рахунку обліку матеріальних цінностей і оформляється як відпуск матеріалів стороннім організаціям.
228. Вартість усіх матеріальних ресурсів, відпущених на виробничі і допоміжні потреби, підлягає розподілу за балансовими рахунками, замовленнями та статтями витрат:
щодо матеріалів, одержаних основним виробництвом, на підставі лімітних карт і вимог на витрату матеріалів за нормою і за відхиленнями від норм у розрізі виробництв, замовлень і статей витрат;
щодо матеріалів, одержаних на потреби допоміжних цехів і потреби господарського обслуговування, на підставі лімітних карт і вимог на витрату матеріалів у розрізі виробництв, замовлень і статей витрат.
229. Облік виробітку, обсягів виконаних робіт і заробітної плати організується залежно від характеру виробництва, технологічного процесу, системи організації оплати праці, рівня автоматизації обліково-обчислювальних робіт та інших умов.
Облік виробітку продукції та заробітної плати робітників виробництва забезпечує:
точні дані про вироблену кожним робітником продукцію;
контроль за відповідністю кількості продукції, виробленої робітником чи бригадою, кількості матеріалів, деталей, заготовок, поданих на робоче місце;
своєчасне і правильне нарахування заробітної плати, належної робітникам за виконану роботу, згідно з визначеними нормами, розцінками та іншими умовами оплати праці.
230. Витрати на оплату праці визначаються виходячи з відрядних розцінок, тарифних ставок і посадових окладів, що встановлюються залежно від результатів праці, її кількості і якості, стимулюючих і компенсуючих виплат, систем преміювання робітників, керівників, спеціалістів, службовців за виробничі результати.
Витрати на оплату праці враховуються за такими джерелами фінансування:
1) витрати, що відносяться до собівартості продукції;
2) витрати, що відносяться на рахунок прибутків і збитків підприємства;
3) витрати на оплату праці за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства.
231. Фактичні витрати на оплату праці, що відносяться на собівартість продукції, враховуються за статтями калькуляції "Основна заробітна плата", "Додаткова заробітна плата", а також за комплексними статтями калькуляції.
232. До витрат на оплату праці, що відшкодовуються з прибутку і збитків, відносяться:
витрати за анульованими виробничими замовленнями та державними контрактами;
витрати на утримання законсервованих виробничих потужностей та об'єктів за рішенням Кабінету Міністрів України, крім витрат, відшкодованих за рахунок інших джерел;
не компенсовані винуватцями збитки від простоїв з внутрішньовиробничих та інших причин, а також суми виплат працівникам за час вимушеного простою;
витрати, пов'язані із запобіганням чи ліквідацією наслідків від стихійного лиха;
витрати на некомпенсовані збитки від пожеж, аварій, інших надзвичайних подій, викликаних екстремальними ситуаціями.
233. До витрат на оплату праці за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, та інших цільових надходжень відносяться виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, не передбачені актами законодавства або понад встановлені зазначеними актами норми.
234. На більшості промислових підприємств застосовується відрядна форма оплати праці, за якої враховується нормування робіт, точний облік виробітку і виробнича доцільність збільшення обсягу робіт на тому чи іншому робочому місці.
Розширення застосування потокових і конвеєрних ліній на багатьох ділянках промислових підприємств обумовлює застосування колективної відрядної форми оплати праці.
Колективна відрядна форма залежно від способу побудови оплати праці має два різновиди: з колективними відрядними розцінками та індивідуальними відрядними розцінками. Оплата проводиться за кінцевими результатами праці робітника або колективу. Якщо застосовуються колективні відрядні розцінки, спочатку визначається сума заробітку всього колективу (групи) робітників, а потім шляхом розподілу зазначеної суми визначається розмір оплати праці кожного робітника. У разі застосування індивідуальних відрядних розцінок праця кожного робітника оплачується на основі розцінок, встановлених на виконувані операції, але облік виробітку ведеться за останньою операцією.
Відрядна форма оплати праці залежно від специфіки виробництва може застосовуватися в поєднанні з відрядно-преміальною та акордно-преміальною - за виконання та перевиконання встановлених виробничих завдань, технічно обгрунтованих норм, поліпшення якості продукції, економію сировини та матеріалів.
Дані про виробіток робітників-відрядників використовуються не лише для визначення розміру належної їм заробітної плати, а й для обліку переміщення матеріалів і напівфабрикатів у виробництві. Для підрахунку заробітної плати за відрядною формою необхідно мати точні дані про кількість і якість продукції, виробленої кожним робітником. При цьому забезпечується контроль за відповідністю виробленої продукції кількості використаних матеріалів, деталей чи заготовок, виданих на обробку, та уникнення так званих приписок виробітку, приховування браку і нестачі деталей.
235. Погодинна форма оплати праці використовується в умовах механізації і автоматизації виробництва, зокрема, на дільницях і видах робіт із регламентованим режимом виробництва, на потокових лініях, на операціях, де потрібна особлива точність виготовлення виробів, у дослідних виробництвах тощо. Така форма оплати праці застосовується в поєднанні із встановленням нормованих завдань, нормативів чисельності і норм обслуговування для відповідних категорій працівників. Погодинна форма оплати праці залежно від виробничих умов може застосовуватись у поєднанні з преміальною - за досягнення відповідних кількісних і якісних результатів праці.
Заробітна плата за погодинною формою нараховується за урочний робочий час згідно з тарифною ставкою (погодинною, денною, місячною), встановленою з урахуванням кваліфікації робітника і характеру виконуваних робіт.
236. Облік заробітної плати включає облік витрат на виробництво за нормами і облік відхилень від норм.
Під витратами в межах норм розуміють плату за фактично виконану роботу, передбачену встановленою на підприємстві технологією, діючими нормами й розцінками.
До відхилень від норм належить оплата додатково виконаних операцій, не передбачених установленим технологічним процесом і спричинених відхиленнями від нормальних умов виробництва.
237. Залежно від особливостей роботи підприємства у цехах (дільницях) для обліку виробітку продукції і витрат на заробітну плату застосовуються різні варіанти обліку і форми первинних документів (маршрутний лист, маршрутна карта, рапорт про виробіток і приймання робіт, відомість про виробіток, наряди тощо).
В умовах потоково-масового виробництва на конвеєрних лініях із регламентованим ритмом роботи і на потокових лініях із вільним ритмом за умови закріплення операцій за кожним робітником застосовується рапорт на виробіток.
Рапорт передбачає щоденне приймання виробітку бригади (конвеєра) з останньої операції протягом звітного місяця. Розрахунок заробітку робітника (члена бригади) виконується на зворотному боці рапорту.
Виробіток робітників (бригади) враховується і оплачується за придатні вироби, прийняті на кінцевій операції за повною сумарною розцінкою усіх фактично виконаних операцій, закріплених за робітником (бригадою).
Для продукції серійного виробництва, коли рух деталей у процесі обробки здійснюється наперед сформованими партіями, найбільш раціональним вважається застосування маршрутної системи обліку.
Маршрутний лист (маршрутна карта) є документом, який супроводжує партію деталей у процесі виробництва за операціями їх обробки в цеху і забезпечує необхідний контроль за дотриманням технологічного процесу, правильністю обліку руху партії деталей на виробництві та за відповідністю кількості виробленої продукції сумі заробітної плати, нарахованої за виконану роботу.
Маршрутні листи виписуються заздалегідь на партії деталей відповідно до графіку запуску деталей у виробництво, технологічних карт тощо. Операції в маршрутному листі перелічуються в тій же послідовності, в якій вони зазначені у технологічних картах.
У маршрутному листі зазначається кількість виданих для роботи матеріалів, деталей, напівфабрикатів.
Кожна партія деталей проходить усі операції за маршрутним листом. Проте в окремих випадках партія деталей у процесі роботи може бути розподілена на дві - три дрібніші партії. На заново виділену партію виписується окремий (додатковий) маршрутний лист.
Залежно від умов роботи підприємства маршрутні листи можуть застосовуватися в поєднанні з рапортами про виробіток продукції за зміну. В цьому випадку змінний рапорт виконує роль розрахункового документа, в якому щомісячно з маршрутних листів записуються результати технічного приймання продукції за кожною операцією.
Застосування змінних рапортів дає можливість здійснювати оперативний аналіз роботи кожного робітника і всієї дільниці в цілому відповідно до змінного виробничого завдання.
Впровадження маршрутної системи обліку потребує проведення ряду підготовчих робіт, зокрема: організації комплектування і зберігання партій деталей; забезпечення виробництва стандартною і мірною тарою, вагами й іншими вимірювальними приладами, що полегшують і прискорюють визначення кількості деталей у партії протягом усього процесу технологічної обробки.
Ведення маршрутної системи потребує, щоб розміри партії деталей, які оброблюються, не змінювалися, бо якщо розподіл партій набуває постійного характеру, маршрутна система втрачає свою цінність і припиняє нормальне функціонування.
238. На підприємствах з індивідуальним (одиничним) і дрібносерійним типами виробництва облік виробітку і нарахування заробітної плати проводиться за робочими нарядами на відрядну роботу.
Система обліку за нарядами застосовується також для обліку виконаних ремонтних робіт та окремих разових замовлень.
Суть системи обліку за нарядами полягає в тому, що виробниче завдання подається як наряд на відрядну роботу, де зазначаються обсяги роботи і норми часу на їх виконання.
Під час виконання завдання в наряді зазначається висновок технічного приймання роботи. Підрахунок суми заробітку, належного робітнику, здійснюється шляхом множення кількості виготовленої продукції (деталей, виробів) на встановлену розцінку. Наряди, що застосовуються, можуть бути індивідуальними (на одного робітника) та колективними (на групу або бригаду робітників). Наряди виписуються на одну зміну або на більш тривалий строк дії.
На роботах, що виконуються колективно (тобто кількома робітниками), застосовується форма бригадного наряду, в якому на лицьовому боці зазначаються прізвище бригадира (номер бригади), а на зворотному - прізвища і табельні номери робітників, що входять до складу бригади, їхні розряди і фактично відпрацьований час.
З метою скорочення документації і підвищення контрольних функцій обліку передбачається застосування накопичувальних нарядів, які діють протягом тривалого часу.
Наприкінці звітного періоду підраховується час (згідно з нормами), розмір оплати за кожним найменуванням (номером) деталі та операції на весь випуск продукції і сума заробітної плати кожного робітника відповідно до виробітку, зазначеного в рапорті. Загальна сума заробітної плати всієї бригади за даними зазначених рапортів зіставляється із сумою заробітку всієї бригади відповідно до кількості продукції, зданої контролеру відділу технічного контролю.
Виписування нарядів на відрядну роботу проводиться до її початку на основі технологічних карт або інших технічних документів і згідно з виробничою програмою цеху.
239. Відхилення від норм (доплати) рекомендується оформляти окремими документами: доплати до діючих норм і розцінок - листками на доплату; оплату додаткових операцій, не передбачених встановленим технологічним процесом, - нарядами на відрядну роботу з відмітним знаком (наприклад, з червоною смугою по діагоналі бланка наряду). В цих документах зазначаються причини доплат і додаткових робіт, а також називаються прізвища осіб, що відповідають за виконання робіт. Для обліку й аналізу відхилень від норм встановлюється перелік причин і винуватців відхилень.
Номенклатуру причин відхилень від норм заробітної плати наведено в додатку N 12.
Величина окремих відхилень може визначатися також шляхом складання спеціальних розрахунків. Зокрема, для визначення відхилень від норм витрат на заробітну плату робітників з погодинною оплатою праці, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), величина цих відхилень визначається зіставленням суми фактично нарахованої заробітної плати цієї категорії робітників із сумою заробітної плати, нарахованої на фактично виконаний обсяг робіт за кошторисними нормативними ставками (розрахованими виходячи з переліку робочих місць, норм їх обслуговування і запланованої кількості виробів, що випускаються). Розрахунки відхилень у необхідних випадках складаються за бригадами, дільницями; п'ятиденками, декадами тощо.
Аналіз і контроль за доплатами та іншими відхиленнями мають на меті перевірку їх обгрунтованості, виявлення питомої ваги відхилень за тими чи іншими причинами, правильності оформлення доплат тощо.
Проведення аналізу причин та винуватців доплат дає змогу здійснювати заходи для усунення негативних відхилень у виробництві та закріпити позитивні результати роботи.
Дані обліку відхилень від норм потрібні для аналізу використання фонду заробітної плати.
240. Розподіл заробітної плати за напрямами витрат виконується за статтями калькуляції з підрозподілом її на заробітну плату згідно з нормами і відхиленнями від них.
Заробітна плата робітників, зайнятих обслуговуванням виробничого устаткування чи загальногосподарськими роботами, відноситься відповідно на статтю витрат на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі і загальногосподарські витрати.
241. Якщо на підприємстві створюється резерв для оплати відпусток, то до витрат виробництва (обігу) включаються щомісячні відрахування на створення такого резерву. Інші виплати, надбавки і доплати, передбачені законодавством, відносяться на собівартість продукції у розмірі фактичних витрат.
242. Загальна сума заробітної плати у звіті про її розподіл за напрямами витрат повинна відповідати сумі нарахованої заробітної плати.
На підставі звіту (машинограми) про розподіл заробітної плати бухгалтерія робить записи у зведеному обліку витрат виробництва.
243. На підприємствах організується контроль за використанням фонду заробітної плати, правильністю застосування тарифних ставок, посадових окладів, норм виробітку, підрахунком сум заробітної плати з використанням обчислювальної техніки, розрахунками середньої заробітної плати, а також використанням фонду заробітної плати в цілому підприємством, цехами і відділами за видами оплати заробітної плати і категоріями робітників.
244. Облік витрат на обслуговування виробництва й управління (витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих і загальногосподарських витрат) ведеться з метою визначення фактичної величини цих витрат та оперативного виявлення відхилень від затверджених кошторисів. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування, а також загальновиробничі витрати враховуються за встановленими статтями номенклатури цих витрат кожним цехом окремо і щомісяця списуються на відповідні рахунки виробництва і види продукції. Загальногосподарські витрати враховуються для підприємства в цілому.
245. На підприємствах з безцеховою структурою управління частина витрат на обслуговування виробництва й управління (заробітна плата майстрів, витрати на утримання і ремонт виробничих приміщень тощо) враховуються і розподіляються в складі загальновиробничих витрат. Витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування на цих підприємствах, враховуються за статтею калькуляції того ж найменування в цілому для підприємства і розподіляються за окремими видами продукції, а також між товарним випуском і незавершеним виробництвом за допомогою кошторисних ставок у загальному порядку, викладеному у пунктах 61, 62 цього Положення.
246. У тих випадках коли одноразові витрати на поточний ремонт окремих видів устаткування, транспортерної стрічки, підйомних канатів, транспортних та інших основних засобів є значними, вони включаються до витрат на обслуговування виробництва в кошторисно-нормалізованому порядку. Фактична собівартість такого ремонту за окремими замовленнями визначається після закінчення ремонтів. Витрати на поточний ремонт, проведений у звітному році, включаються до витрат звітного року.
Одноразові витрати, які періодично повторюються, включаються в собівартість продукції протягом року в розмірах, передбачених планом.
247. Вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів та інструментів загального призначення зі строком експлуатації менше одного року незалежно від її величини, а також вартість інших предметів (у межах встановленого ліміту за одиницю) незалежно від строку експлуатації відшкодовується шляхом віднесення суми їх зносу до витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі й загальногосподарські витрати.
Відшкодування зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів загального користування, спецодягу та спецвзуття здійснюється шляхом нарахування зносу в розмірі 50 відсотків їх первісної вартості за умови передачі зі складу в експлуатацію, решта 50 відсотків вартості за вирахуванням вартості брухту й відходів списується з вибуттям цих предметів внаслідок непридатності їх для подальшого використання або шляхом нарахування зносу в розмірі 100 відсотків за умови передачі зазначених предметів в експлуатацію.
248. Норма відшкодування вартості деяких видів устаткування, зокрема прес-форм і штампів, з урахуванням витрат на їх ремонт і налагодження визначається шляхом ділення суми цих витрат на технічну норму пресування або штампування з урахуванням гніздності.
Сума відшкодування вартості прес-форм і штампів визначається щомісяця шляхом множення фактичної кількості виготовлених виробів на норму відшкодування їх вартості. Витрати на ремонт і налагодження прес-форм та штампів списуються на дебет рахунку "Знос малоцінних і швидкозношуваних предметів".
Вартість оплачених підприємством прес-форм і штампів, одержаних від замовників для виконання їхніх замовлень, повністю відшкодовується кількістю замовлених ними виробів незалежно від того, повертаються вони замовникам чи залишаються на підприємстві.
249. Вартість каталізаторів і сорбентів твердого агрегатного стану, що перебувають в експлуатації, відшкодовується щомісяця виходячи з установлених витратних норм на одиницю продукції і фактичного випуску.
250. На підприємствах здійснюється систематичний попередній і поточний контроль за дотриманням цехами, відділами і службами кошторисів витрат на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничими і загальногосподарськими витратами. Цей контроль здійснюється насамперед з метою дотримання затверджених норм витрат і лімітів споживання матеріалів, палива, енергії, інструментів та інших засобів праці; лімітів споживання і вартості різного роду робіт та послуг (ремонт основних засобів, послуги транспорту тощо), заробітної плати обслуговуючого персоналу. Для контролю за витратами на утримання і експлуатацію устаткування доцільно розробити нормативи витрат на ремонт і експлуатацію найважливіших груп устаткування і враховувати їх фактичну величину з тим, щоб виявляти відхилення від установлених нормативів.
251. Вартість спеціальних інструментів та пристроїв цільового призначення, що призначаються для випуску виробів серійного і масового виробництва, погашається за встановленою нормою або кошторисною ставкою, визначеною за кошторисом витрат на їх виготовлення (придбання) та передбаченим (запланованим) випуском продукції протягом двох років. Вартість спеціальних інструментів і спеціальних пристосувань, признаначених для індивідуальних замовлень, повністю погашається у тому місяці, в якому замовлення передано у виробництво.
252. Сума погашення зносу інструментів і пристроїв цільового призначення, що перебувають в експлуатації, враховується на рахунку "Знос малоцінних і швидкозношуваних предметів" і включається у витрати на виробництво.
253. Цехи допоміжного виробництва за характером виконуваних робіт і послуг поділяються на дві групи:
цехи механічні, ремонтні, інструментальні, деревообробні, тарні та інші;
електростанції, котельні, водоканалізаційні, транспортні, спеціальні установки (станції), холодильні, компресорні, очисні споруди та інші, що обслуговують кілька цехів підприємства і постачають їм свою продукцію, за своїми технологічними процесами належать до нескладних виробництв, що виробляють однорідну продукцію.
254. У деревообробній промисловості до допоміжних виробництв належать: рейдові та біржові роботи, оброблення довгомірної деревини, сушильне господарство, інструментально-заготівельні майстерні.
255. Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, робіт і послуг у механічних, ремонтних, інструментальних цехах здійснюється за позамовним методом, а в деревообробних і тарних цехах - за попередільним методом.
Продукція виробництв другої групи щомісяця повністю розподіляється між споживачами, і на кінець звітного періоду ці цехи не мають незавершеного виробництва. Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції в цих цехах здійснюється за попередільним методом.
256. Собівартість продукції і послуг допоміжного виробництва (цеху) планується і враховується за скороченою номенклатурою статей калькуляції:
матеріали (за вирахуванням відходів);
паливо й енергія на технологічні цілі;
основна заробітна плата;
додаткова заробітна плата;
відрахування на соціальне страхування;
витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
загальновиробничі (цехові) витрати.
До наведеного вище переліку статей можуть вноситися зміни з урахуванням особливостей технології й організації допоміжних виробництв та їх питомої ваги в собівартості продукції.
Собівартість робіт і послуг, що надаються одними допоміжними цехами іншим, а також цехам основного виробництва, визначається виходячи з фактичної суми основних витрат, витрат на утримання та експлуатацію устаткування і загальновиробничих витрат.
Собівартість робіт і послуг, що виконуються цехами для власних потреб, у тому числі поточний ремонт, визначається виходячи з прямих (основних) витрат.
Продукція і послуги внутрішньозаводського характеру, що виконуються цехами допоміжного виробництва для основних та інших допоміжних цехів, а також загальнозаводських служб, відносяться на цехи і служби-споживачі: в плані - за плановою і в поточному обліку - за фактичною собівартістю (без включення загальногосподарських витрат).
Загальногосподарські витрати включаються у собівартість продукції, робіт і послуг, призначених для відпуску капітальному будівництву, непромисловим господарствам і стороннім організаціям.
Собівартість продукції, робіт і послуг, що повністю споживаються підприємством, невеликих допоміжних виробництв окремо не калькулюється, а витрати на їх виробництво безпосередньо включаються до відповідних статей витрат на обслуговування виробництва.
257. До ремонтних цехів промислового підприємства належать ремонтно-механічний, ремонтно-будівельний, електроремонтний та інші. На обсяг робіт ремонтних цехів складається кошторис витрат. Об'єктами обліку і калькулювання виступають окремі разові або постійно діючі (річні) виробничі замовлення. Замовлення на роботи обгрунтовуються відомостями дефектів, технічними актами, описами робіт, складеними в процесі огляду об'єкта робіт представниками ремонтних цехів та цехів-замовників ремонту.
При виконанні нескладних ремонтних робіт відомість дефектів не складається: всі дані щодо ремонту записуються безпосередньо в бланку замовлення.
Разові замовлення відкриваються на певні вироби і конкретну роботу.
Постійно діючі (річні) замовлення з метою спрощення облікових робіт відкриваються на дрібні ремонтні роботи постійного характеру кожним цехом-замовником із зазначенням статті для віднесення витрат на те чи інше замовлення.
Замовлення на поточний ремонт виконуються в межах сум, асигнованих за кошторисами загальновиробничих і загальногосподарських витрат відповідних цехів і відділів підприємства на ці роботи.
Витрати на поточні ремонти, що проводяться допоміжними цехами для власних потреб, і на утримання устаткування цеху (вартість мастильних і обтиральних матеріалів, зшивок, привідних пасів тощо, заробітна плата чергових слюсарів, електриків, мастильників) враховуються тільки в частині витрат на матеріали, а також на основну та додаткову заробітну плату.
Розподіл загальновиробничих витрат між об'єктами калькулювання проводиться пропорційно до суми витрат на основну та додаткову заробітну плату робітників, зайнятих виробництвом продукції (робіт, послуг).
Визначення фактичної собівартості виконаних робіт проводиться тільки за повністю виконаними у звітному місяці замовленнями. Фактичні витрати на річні замовлення списуються щомісяця на виробництво незалежно від строку їх закінчення згідно з напрямом і призначенням виконаних робіт.
Підставою для закриття разових замовлень є накладні на здані на склад вироби або акти, що підтверджують виконання ремонтних робіт.
258. В інструментальних цехах підприємств машинобудування виготовляється спеціальне технологічне оснащення (спеціальний різальний та вимірювальний інструмент, спеціальні пристосування, штампи, прес-форми, моделі).
В окремих випадках у цих цехах виготовляється і звичайний інструмент.
Замовлення на виготовлення спеціального оснащення відкриваються на основі попередньо складених кошторисів.
На виробництвах, де номенклатура видів і розмірів спецінструментів і спецпристосувань налічує кілька тисяч позицій, облік виробничих витрат на виготовлення недорогих спецінструментів і спецпристосувань здійснюється за річними замовленнями, що відкриваються за групами оснащення, передбаченого для окремих виробів.
Облік витрат в інструментальних цехах здійснюється: на спеціальне оснащення - за позамовним методом, на звичайний інструмент - за нормативним.
Витрати інструментального цеху на виготовлення спецоснащення щомісяця повністю переносяться на рахунок основного виробництва (в розрізі основних замовлень, для яких призначається оснащення).
Застосування нормативного методу обліку в інструментальних цехах передбачає розробку планової собівартості інструментів у розрізі замовлень.
Норми, закладені в плановій калькуляції, беруться за основу під час обліку відхилень від норм.
Облік інструментів та спецоснащення (для потреб підприємства) ведеться за загальновиробничою собівартістю.
Загальногосподарські і позавиробничі витрати враховуються лише у разі виготовлення інструменту для сторонніх підприємств та для власного капітального будівництва, непромислового господарства.
259. Поняттям "рейдові та біржові роботи" охоплюються витрати водних цехів та лісових бірж лісопильних, фанерних та сірникових підприємств на приймання, вивантаження, зберігання, технологічну підготовку та подання на виробництво круглих лісоматеріалів для розпилювання, лущення і стругання.
Витрати на рейдові та біржові роботи доцільно групувати у розрізі основних складських процесів, розрізняючи, по-перше, приймання, вивантаження та зберігання деревної сировини, а, по-друге, - технологічну підготовку та подання деревини на ту чи іншу операцію обробки. Така деталізація дає змогу зіставляти фактичні витрати на ці операції з плановими, перерахованими на звітні обсяги виконаних робіт.
Розподіл витрат водного цеху та лісової біржі між зазначеними процесами виконується переважно за прямою ознакою. Утримання апарату управління та інші загальновиробничі витрати у сировинних підрозділах відносяться на собівартість подання круглого лісу на розпилювання, розкряжовування тощо.
Витрати, пов'язані з утворенням та зберіганням запасів круглих лісових матеріалів, приєднують до вартості залишку деревини на кінець звітного місяця виходячи із середньої величини витрат, що припадають на один кубометр деревної сировини, яка надійшла підприємству за період від початку року.
Решту таких витрат відносять на споживачів лісу (цехи, дільниці, господарства). Необхідність щомісячного коригування розподілу заготівельних витрат за їх середньорічним рівнем обумовлюється сезонним характером лісопостачання.
Витрати на подання лісоматеріалів для переробки відносяться цілком на витрати виробництва.
260. Результатом процесів обробки довгомірної деревини є зміна кількісних, якісних та вартісних характеристик вихідної сировини. Витрати, пов'язані з обробкою довгомірної деревини, є додатковими витратами на сировину, які відображаються в окремому кошторисі.
Оскільки обробка довгомірної деревини виконується, як правило, в об'ємах поточного споживання лісу на лущення та стругання, а перехідні залишки спеціально підготовленої фанерної та сірникової сировини порівняно невеликі і постійні, усі витрати на підготовку деревини включаються повністю у витрати відповідного основного виробництва.
261. Сушильне господарство надає послуги основному виробництву у штучному сушінні лісоматеріалів (головним чином дощок та заготовок) до стану транспортної або технологічної вологості. Розподіл витрат на сушіння лісоматеріалів проводиться за єдиною для допоміжних цехів номенклатурою статей витрат.
Наявність більш або менш постійного запасу невисушених лісоматеріалів дає змогу всі витрати, враховані сушильним цехом за звітний місяць, включати до собівартості основного виробництва (пилопродукції, меблів, інших виробів деревообробки).
Розподіл фактичної вартості послуг із сушіння між об'єктами калькулювання (у меблевому та інших деревообробних виробництвах) здійснюється пропорційно до нормативних витрат на сушіння.
262. Підготовка деревообробного інструменту здійснюється в інструментально-заточувальних майстернях. Останні можуть бути спеціалізованими, якщо вони організовані для обслуговування певних основних виробництв (цехів). Витрати спеціалізованої майстерні відображаються безпосередньо у складі витрат на утримання та експлуатацію устаткування відповідного цеху. Центральні інструментально-заточувальні майстерні, що обслуговують усі або кілька цехів підприємства, виділяються окремим рядком у складі допоміжних підприємств. Витрати такого підрозділу, попередньо зібрані на рахунку "Допоміжні виробництва", розподіляються між обслуговуючими цехами пропорційно до їх планових витрат на підготовку пил, ножів, фрез та інших засобів праці.
263. До складу енергетичного господарства підприємства входять: теплоелектроцентраль, електростанція, водонасосна станція, котельна, спецустановки і цехи з ремонту електричного устаткування та засобів зв'язку.
Собівартість різних видів енергії калькулюється з урахуванням виробничих особливостей:
поєднання у виробничій діяльності окремих цехів переробки і розподілу одержаної від сторонніх підприємств і організацій покупної енергії;
утримання та експлуатація енергетичними цехами поряд з виробленням енергії відповідних заводських комунікацій (мереж), з допомогою яких той чи інший вид енергії надходить до заводських споживачів.
Під час планування і обліку собівартості різних видів енергії до кошторисів енергетичних цехів включається вартість покупної енергії, а також витрати на її переробку. Виходячи із загальної суми всіх витрат визначається єдина собівартість даного виду енергії.
Витрати на утримання та експлуатацію заводських енергетичних комунікацій і втрати енергії в магістральних мережах підприємства відносяться до собівартості відповідного виду енергії, яка визначається цехом-споживачем.
Облік витрат на виробництво кожного цеху (електростанції або електропідстанції за кожним видом енергії, котельні, водонасосної станції тощо) ведеться за однопередільним методом.
Калькуляційні одиниці для окремих видів енергії (послуг) наведено в додатку N 21.
Собівартість одиниці кожного виду енергії (послуг) обчислюється шляхом ділення суми виробничих витрат за місяць на кількість виробленої енергії (послуг). При цьому із загальної кількості виробленої енергії кожного виду виключається кількість енергії, що використовується енергетичним цехом протягом місяця для власних потреб.
264. У складі допоміжного виробництва як окремого виробничого підрозділу враховуються витрати на експлуатацію та утримання очисних споруд.
Витрати на очищення стічних вод і викидів в атмосферу за вирахуванням вартості видобутих при цьому продуктів розподіляються між окремими виробництвами, що користуються послугами очисних споруд, виходячи із загального об'єму стічних вод, викидів, що знешкоджуються, а також ступеня їх забруднення.
265. Транспортна служба підприємства є відокремленим господарством. До складу транспортного господарства належать автокари, електрокари, спеціальні машини, автобуси, залізничний транспорт тощо.
Планування, облік і калькулювання собівартості робіт та послуг транспортних цехів здійснюється для кожного виду транспорту окремо (залізничного, автомобільного тощо).
Планування (облік) витрат транспортних цехів здійснюється на основі планів техніко-економічних показників (фактичних даних), використання транспортних машин, розподілу робочого часу цих машин між цехами-споживачами й затверджених кошторисів витрат, а також діючих норм матеріальних, трудових і грошових витрат.
Калькуляційна одиниця на виконані роботи і послуги транспортного цеху встановлюється виходячи з особливостей і характеру виконаних робіт.
Калькуляційними одиницями є:
на перевезеннях вантажним автотранспортом підприємства - 1 тонно-кілометр;
для обмеженої далекості перевезень - 1 машино-година;
на спеціальних машинах (автокари, автонавантажувачі, автокрани) - 1 машино-година;
на вантажних перевезеннях залізничним транспортом підприємства - 1 тонна перевезеного вантажу.
Собівартість одиниці робіт та послуг у цьому разі визначається шляхом ділення усіх витрат у звітному місяці на утримання та експлуатацію рухомого складу підприємства (для кожного виду транспорту) й під'їзних доріг з усіма їхніми спорудами на кількість тонно-кілометрів перевезеного вантажу або кількість відпрацьованих машино-годин.
266. У допоміжних виробництвах деревообробної промисловості плануються і враховуються також експлуатація звичайних та спеціалізованих транспортних засобів. Виділення автолісовозів, штабелерів та інших механізмів у самостійні обліково-планові одиниці можливе, якщо одними й тими ж машинами обслуговуються різні виробництва або процеси (складський, виробничий, збутовий). У разі закріплення транспортних одиниць за певними підрозділами або процесами витрати, пов'язані з роботою цієї техніки, включаються безпосередньо до витрат на рейдові та біржові роботи, або до витрат на утримання та експлуатацію устаткування основного цеху, або до позавиробничих витрат - за відповідними статтями.
Якщо транспортне господарство на підприємстві виділено в окрему планово-облікову одиницю, облік витрат ведеться згідно з Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) на транспорті.
267. Витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції залежно від характеру виконуваних робіт або прямо відносяться з рахунків заробітної плати, матеріалів на рахунок "Витрати майбутніх періодів" (проектування і конструювання нового виробу), або попередньо враховуються на бухгалтерських рахунках виробництва з використанням відповідних документів (замовлень), що випускаються для цього (перепланування, перестановка і налагодження устаткування тощо), і з цих рахунків перераховуються на рахунок "Витрати майбутніх періодів".
268. З моменту переходу на серійний або масовий випуск продукції витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, погашаються щомісяця у розмірах, що встановлюються за допомогою спеціальних розрахунків. Розрахунки погашення витрат складаються для кожного виду продукції виходячи з кошторису витрат і планового випуску продукції за період, встановлений для їх списання. У тих же розмірах витрати на освоєння виробництва продукції включаються до калькуляції собівартості продукції. Якщо в плані випуску продукції або в загальній сумі витрат сталися значні зміни, до розрахунку погашення витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням продукції, вносяться необхідні корективи.
На дату переведення виготовлення нової продукції на серійний випуск проводиться інвентаризація незавершеного виробництва цієї продукції. Витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, зменшуються на вартість залишків сировини, матеріалів, напівфабрикатів, інструментів і виробів за ціною їх можливого використання.
269. Облік і звітність з браку ведуться згідно з діючою класифікацією із зазначенням його причин (окремо для кожного цеху і в цілому для підприємства), а також винуватців браку. Класифікацію браку та порядок його оцінки викладено в пунктах 86 - 89 цього Положення.
270. Для організації обліку технологічних втрат і втрат внаслідок технічного неминучого браку підприємством розробляються і класифікатори виробів з переліком операцій, за якими передбачаються технологічні втрати і плановий брак.
Зазначені у класифікаторах шифри технологічних втрат і втрат внаслідок технічного неминучого браку проставляються у первинних документах, супроводжувальних листах, маршрутних картах, актах про брак, зведеннях тощо.
271. Оцінка технологічних втрат у прямих витратах здійснюється за діючими нормативними калькуляціями на початок поточного місяця за статтями "Сировина та матеріали", "Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій" (включаючи операцію, на якій виявлено технологічні втрати), а за статтями калькуляції "Основна заробітна плата" та "Додаткова заробітна плата" - з нарахуванням за попередньо оплаченою операцією. Оцінка технологічних втрат за статтею калькуляції "Витрати на утримання та експлуатацію устаткування" здійснюється на підставі кошторисних ставок. Загальновиробничі витрати включаються за фактичними витратами у загальновстановленому порядку їх розподілу.
272. Якщо застосовується позамовний метод обліку, визначення фактичної вартості технологічних втрат у прямих витратах здійснюється шляхом підрахунку витрат виходячи з планової чи фактичної вартості виробу.
Технологічні втрати, враховані на рахунку "Основне виробництво", щомісяця повністю відносяться на собівартість випуску товарної продукції. У незавершеному виробництві ці втрати можуть залишатися лише у разі відсутності випуску цього виробу товарної продукції.
273. Технологічні втрати та втрати внаслідок технічного неминучого браку, які стосуються деталей та складальних одиниць, що застосовуються у різних виробах, списуються на собівартість цих виробів пропорційно до їх кількості у товарному випуску.
274. Технологічні втрати та втрати внаслідок технічного неминучого браку незалежно від місця їх виявлення відносяться на витрати цехів-винуватців, крім втрат з вини цехів допоміжного виробництва, які включаються до витрат основного виробництва, в якому вони виявлені.
275. Аналіз технологічних втрат покладається на технологічні служби цехів, відділи головного технолога підприємства, де зосереджується технологічний аналіз втрат і виходу придатних виробів.
Для обліку та аналізу технологічних втрат у цехах і на дільницях рекомендується вести на кожній операції (за переліком) журнал обліку деталей та складальних одиниць, які включаються до технологічних втрат.
