Витрати електроенергії оцінюються виходячи із середньої вартості відповідних видів енергії, що складається на підприємстві, з діючих тарифів на енергію, придбану у сторонніх підприємств і організацій, та планової собівартості енергії, що виробляється енергоцехами.
Обгрунтування витрат на енергію здійснюється шляхом складання розрахунків виробництва і споживання з кожного виду енергії власного виробництва і визначення потреб у покупній енергії.
На підприємствах з великою номенклатурою виробів у планових розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, палива й енергії на технологічні потреби у вартісному виразі на виріб у цілому. У цьому разі розрахунок витрат на сировину і матеріали здійснюється виходячи з номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних витрат у вартісному виразі.
144. Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), здійснюється окремо для робітників, які знаходяться на відрядній оплаті праці, і робітників, які знаходяться на погодинній оплаті праці.
Сума основної заробітної плати робітників за відрядною оплатою праці визначається виходячи з обсягу виробництва відповідних видів продукції, установленої трудомісткості (норм виробітку), відрядних розцінок і середньої годинної (денної) тарифної ставки.
Сума основної заробітної плати робітників за погодинною оплатою праці визначається виходячи з їх планової чисельності і середньої тарифної ставки або посадового окладу.
Додаткова заробітна плата складається з винагород за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідництво, за особливі умови праці, а також з доплат, надбавок, гарантійних і компенсаційних виплат, передбачених законодавством, та премій за виконання виробничих завдань і функцій.
Додаткова заробітна плата планується у розмірах, передбачених Кодексом законів про працю України, іншими актами законодавства України, колективними договорами підприємств, з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
145. Відрахування на державне (обов'язкове) соціальне страхування і на державне (обов'язкове) пенсійне страхування (до Пенсійного фонду), на обов'язкове медичне страхування і на додаткове пенсійне страхування з віднесенням до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) здійснюються за встановленими законодавством нормами з урахуванням розміру витрат на оплату праці, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.
146. Кошториси витрат (калькуляції собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва складаються на основі даних про планові обсяги їх продукції та норм матеріальних і трудових витрат. Ці витрати знаходять відображення в кошторисах витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, на утримання та експлуатацію устаткування, у кошторисах загальновиробничих, загальногосподарських витрат і в розрахунках величини інших комплексних витрат. Для цього загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їх продукції (робіт, послуг) за відповідними напрямами, включаючи і виконання робіт (послуг), що не входять до складу валової та товарної продукції.
147. Кошториси витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, складаються на кожний вид нової продукції, агрегат, виробництво або цех незалежно від джерела відшкодування цих витрат (фонду розвитку виробництва, оборотних коштів, спеціальних інвестицій). Ці кошториси складаються на основі графіків роботи, нормативів витрат на технічну й технологічну підготовку виробництва, договорів з іншими організаціями тощо.
Окремі кошториси узагальнюються в зведеному кошторисі витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва, що затверджується керівником підприємства.
148. Кошторис витрат на утримання та експлуатацію устаткування складається цехами основного виробництва за статтями витрат, переліченими у додатку N 6.
Кожна стаття кошторису обгрунтовується плановими розрахунками, вихідними даними для яких є:
планований склад устаткування і транспортних засобів, що визначаються виходячи з норм їх використання і планованого обсягу виробництва;
нормативи витрат рухової енергії за окремими видами устаткування і середні ціни (собівартість) окремих видів енергії;
норми витрат покупних матеріалів для експлуатації і ремонту устаткування, включаючи запасні частини, мастильні та обтиральні матеріали;
норми амортизаційних відрахувань;
нормативи обслуговування та ремонту устаткування і транспортних засобів допоміжними робітниками;
розрахунки розподілу продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів;
розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах та інструментах, їх зносу та витрат на ремонт і відновлення.
Одночасно із складанням кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування уточнюються кошторисні (нормативні) ставки цих витрат на одну машино-годину й одиницю продукції згідно з додатком N 13.
149. Кошториси витрат, пов'язаних з відшкодуванням зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інших спеціальних витрат, складаються для кожного виду продукції виходячи із затвердженого технологічного процесу, специфікації спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та норм витрат на їх виготовлення, утримання і ремонт. У кошторисах наводяться розрахунки зміни залишків спеціального інструменту, спеціального оснащення, а також кошторисних ставок відшкодування їх вартості. Ставки відшкодування вартості спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення встановлюються з таким розрахунком, щоб в умовах масового і багатосерійного виробництва визначену вартість було відшкодовано не більше ніж за два роки.
Складається також кошторис окремих видів інших спеціальних витрат на проведення епізодичних і періодичних випробувань виробів, що випускаються з метою перевірки їх якості, надійності, додержання встановленої технології виробництва, та інших видів витрат, що включаються до цієї статті витрат та відносяться до собівартості відповідних виробів.
Під час виготовлення виробів за індивідуальними замовленнями всі витрати, пов'язані із зносом спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення, та інші спеціальні витрати відносяться до собівартості відповідних виробів.
150. Для розрахунку кошторисів загальновиробничих і загальногосподарських витрат вихідними даними є:
структура організації управління цехами і підприємством у цілому, їх штатні розписи;
норми витрат палива й енергії для опалення, освітлення та інших господарських потреб;
норми витрат матеріалів на утримання і ремонт будинків та споруд;
норми зносу малоцінного і швидкозношуваного господарського інвентаря;
норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів та нематеріальних активів;
кошторис витрат на поточний ремонт основних фондів;
кошторис витрат на охорону праці;
кошторис витрат на проведення випробувань, дослідів і досліджень;
розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;
кошторис витрат на винахідництво і раціоналізацію;
кошторис витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;
кошторис витрат на виробничу практику і підготовку кадрів;
норми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, включаючи відрахування до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Фонду сприяння зайнятості населення, на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг, до Державного інноваційного фонду, позабюджетних фондів фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт та заходів щодо освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції, які створюються за рахунок відрахувань від внесків до Державного інноваційного фонду; відрахування до Державного фонду сприяння конверсії; концесійні платежі за використання природних копалин; проценти за фінансові кредити, одержані для поповнення власних обігових коштів, а також для придбання основних виробничих фондів і нематеріальних активів для поточної виробничої діяльності, незалежно від строку кредитування; за товарні і комерційні кредити; проценти за користування матеріальними цінностями, взятими в оренду (лізинг), тощо.
151. Кошторис інших виробничих витрат складається на підставі розрахунків витрат, пов'язаних із забезпеченням нормальної експлуатації виробів у споживачів, витрат на гарантійний ремонт і обслуговування виробленої продукції, якщо це передбачено умовами реалізації продукції, але не більше двох відсотків вартості цієї продукції.
152. Кошторис позавиробничих витрат складається для підприємства в цілому за статтями витрат, наведеними в додатку N 11.
Вихідними даними для розрахунку зазначеного кошторису є:
план постачання товарної продукції споживачам й умови її реалізації;
норми і нормативи матеріальних, трудових та грошових витрат на зберігання, навантаження, пакування і транспортування продукції до станції (порту, пристані) відправлення;
договори і контракти із споживачами (покупцями) продукції, транспортно-експедиційними, страховими та посередницькими організаціями;
норми витрат на рекламу і передпродажну підготовку товарів, експортне (вивізне) мито, митні збори;
норми на відшкодування витрат за участь у виставках, ярмарках, безоплатно передані зразки і моделі, на представницькі витрати у розмірі до двох відсотків від обсягів реалізації продукції (робіт, послуг) у планованому році.
153. Для складання зведеного кошторису витрат на виробництво розробляється таблиця "Зведення витрат на виробництво", форму якої наведено в додатку N 15.
У першому розділі таблиці у рядках наводяться витрати на виробництво в планованому році за статтями витрат. Основою для визначення цих показників є складені раніше розрахунки витрат на сировину і матеріали, паливо й енергію на технологічні цілі, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати; витрати на оплату праці; комплексні статті витрат. Одночасно в складі цих витрат виділяються елементи витрат і суми витрат допоміжних виробництв, що не розподіляються за елементами. Загальний підсумок першого розділу дорівнює загальній сумі витрат на виробництво в планованому році.
У другому розділі таблиці наводяться витрати допоміжного виробництва і транспортно-заготівельні витрати допоміжних цехів та виділяються елементи витрат у складі цих витрат.
Сума елементів витрат, виділених у першому і другому розділах, повинна дорівнювати загальній сумі витрат на виробництво в планованому році. Повинні також бути рівними витрати допоміжного виробництва, включені до статей витрат основного виробництва і розподілені в другому розділі за елементами витрат.
154. Загальна сума витрат у зведеному кошторисі витрат на виробництво включає не тільки витрати на виробництво товарної продукції, а й витрати, пов'язані з приростом залишків незавершеного виробництва, в тому числі напівфабрикатів власного виробництва, витратами майбутніх періодів і наданням послуг, що не включаються до валової продукції.
Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:
1) із загальної суми витрат на виробництво виключити витрати на роботи (послуги), що не включаються до складу валової продукції:
будівельно-монтажні роботи, що виконуються промисловим персоналом підприємства для капітального будівництва, житлово-комунального господарства;
послуги заводського транспорту, що надаються стороннім організаціям і непромисловим господарствам підприємства;
лабораторні, проектні та науково-дослідні роботи, що виконуються для сторонніх організацій;
роботи, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, що відшкодовуються за рахунок коштів фонду розвитку виробництва або спеціальних асигнувань.
Із загальної суми витрат на виробництво виключається також вартість покупних комплектуючих виробів, якщо вони оплачуються за рахунок замовника понад ціну за виріб і не підлягають обробці на підприємстві.
Перелік робіт, що не включаються до складу валової продукції, підлягає уточненню на підприємствах. Витрати на виконання цих робіт (послуг) визначаються під час розрахунку кошторису витрат виходячи з обсягу робіт (послуг) і їх планової собівартості;
2) врахувати зміну залишків витрат майбутніх періодів. У разі збільшення залишку цих витрат сума приросту віднімається від суми витрат на виробництво, у разі зменшення - додається до неї;
3) врахувати зміну залишків подальших витрат. Приріст залишку подальших витрат додається до підсумку витрат на виробництво, зменшення - віднімається.
Сума, одержана після внесення зазначених вище змін, і являє собою виробничу собівартість валової продукції.
У тих галузях промисловості, де зміна залишків незавершеного виробництва не планується і не враховується, ці витрати дорівнюватимуть виробничій собівартості товарної продукції.
У тих галузях промисловості, де в плануванні й обліку виділяється незавершене виробництво, для визначення собівартості товарної продукції сума витрат на виробництво валової продукції коригується з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва. На величину собівартості приросту (зменшення) залишків незавершеного виробництва зменшується (збільшується) сума витрат на виробництво валової продукції. Одержана величина дорівнює виробничій собівартості товарної продукції.
Величина витрат, що відносяться до незавершеного виробництва, визначається на основі даних про зміни залишків незавершеного виробництва для кожного виду продукції в натуральному виразі, умовних виробах (у разі великої номенклатури) деталей і вузлів, що входять до складу виробу або у відсотках готовності виробів, з тривалим циклом виготовлення.
У розрахунку собівартості приросту (зменшення) залишків незавершеного виробництва враховується вплив на неї зниження норм матеріальних і трудових витрат у планованому році.
Для визначення повної собівартості товарної продукції до її виробничої собівартості додаються позавиробничі витрати.
Повна собівартість товарної продукції, обчислена виходячи із загальної суми витрат на виробництво, дорівнює плановій (повній) собівартості товарної продукції у зведеному розрахунку за техніко-економічними факторами, а також собівартості, підрахованій виходячи з планових калькуляцій окремих видів продукції і їх товарного випуску.
Для визначення повної собівартості продукції, що реалізується в планованому періоді, до повної собівартості товарної продукції додається (віднімається) зміна собівартості залишків нереалізованої товарної продукції на кінець базового і планованого року.
8. СКЛАДАННЯ ПЛАНОВОЇ І НОРМАТИВНОЇ КАЛЬКУЛЯЦІЇ
155. Планова калькуляція являє собою розрахунок планової собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат.
Планова калькуляція складається на рік з розподілом за кварталами. Для окремих галузей промисловості із сезонним характером виробництва встановлюється інша періодичність складання планової калькуляції.
156. Планова калькуляція - важлива частина техніко-економічного обгрунтування плану собівартості. В розгорнутому річному плані вона складається на всі види продукції, що виготовляються у планованому році. Планова калькуляція собівартості вперше виготовлених у планованому році виробів і виробів, що виготовляються на нових потужностях, складається виходячи з проектних показників.
Основою складання планової калькуляції на підприємстві є технічно обгрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на основі діючих (або очікуваних) на початок планованого періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.
157. Якщо окремі види продукції виготовляються в різних модифікаціях (наприклад, в експортному виконанні), планова калькуляція складається на кожну таку модифікацію.
У тих випадках коли за єдиною конструкцією і єдиним технологічним процесом виготовляється кілька модифікацій виробів (за видами приймання або за техніко-економічними параметрами), планова калькуляція складається на всю групу виробів, одержаних після єдиного технологічного запуску.
У разі великої номенклатури продукції, що випускається, планова калькуляція може складатися і на ширшу групу однорідних виробів. Собівартість окремих видів (типів) продукції відповідної групи обчислюється за допомогою економічно обгрунтованих методів. У групу об'єднуються тільки вироби, що виготовляються з однорідної сировини і з застосуванням однакових технологічних процесів.
158. На деяких виробництвах складається планова калькуляція на окремі найважливіші види продукції (наприклад на одне судно із серії суден кожного проекту плану товарної продукції, літак, вертоліт).
У разі складання калькуляції на літак, вертоліт, авіаційний двигун тощо враховується вартість одного комплекту запчастин та бортінструменту.
159. Типовий представник (виробів) повинен мати характерні особливості групи виробів, яку він представляє, зокрема:
відображати конструктивні особливості і матеріали, що застосовуються;
характеризувати особливості технологічного процесу;
відображати середню трудомісткість виробів групи;
мати найбільшу питому вагу у випуску.
На окремі вироби, щодо яких планується кілька послідовних процесів виходу придатних виробів (модулі, гібридні мікросхеми, фотодіоди тощо), планові калькуляції складаються за окремими технологічними етапами (переділами), що являють собою закінчені конструкції виробу або переділи.
160. Калькуляційна одиниця продукції повинна відповідати одиниці вимірювання, прийнятій у стандартах або технічних умовах на відповідний вид продукції і в плані виробництва продукції в натуральному виразі. Якщо в плануванні використовуються дві одиниці вимірювання кількості продукції, що випускається, калькуляційною одиницею є одна із цих одиниць. Собівартість одиниці продукції в другому вимірюванні визначається в цілому, без виділення окремих статей витрат.
Перелік калькуляційних одиниць наведено в додатках N 20, 21.
Так само підраховується собівартість одиниці техніко-економічних показників (параметрів) виробів. Для цього планова собівартість відповідного виду продукції ділиться на його техніко-економічні показники (потужність, продуктивність тощо). Якщо за одиницю вимірювання обсягу виробництва використовуються умовно-натуральні показники (наприклад, мінеральні добрива в умовних одиницях виходячи із складу корисної речовини), то ці ж показники є калькуляційними одиницями.
161. У плановій калькуляції наводиться діюча оптова ціна підприємства на відповідний вид продукції, сума прибутку, ставка і сума акцизного збору, податок на добавлену вартість, відпускна (договірна) ціна. Калькулюється також продукція допоміжних виробництв, за винятком тих випадків, коли вона виробляється в невеликих кількостях і повністю споживається на самому підприємстві.
Перелік калькуляційних одиниць продукції і послуг допоміжних виробництв установлюється з урахуванням прийнятих одиниць вимірювання у відповідних спеціалізованих підприємствах, з тим щоб досягалося зіставлення собівартості однакової продукції, що виробляється спеціалізованими підприємствами і допоміжними виробництвами підприємств інших галузей промисловості.
162. Під час складання планової калькуляції визначається величина прямих і непрямих витрат на виробництво і збут одиниці продукції в планованому періоді.
При цьому більша частина витрат включається до собівартості одиниці продукції у вигляді прямих витрат.
Витрати на сировину, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, паливо, що споживається на технологічні цілі, визначаються на основі технічно обгрунтованих норм їх витрат на виробництво відповідного виробу і цін на відповідні види матеріальних ресурсів.
Сума витрат на матеріали зменшується на вартість відходів (за ціною їх можливого використання і реалізації).
163. Витрати на енергію, що споживається на технологічні цілі, також визначаються на основі норм витрат різних видів енергії (електричної, теплової тощо) на виробництво одиниці продукції і середньої їх ціни (собівартості), що складається на підприємстві в планованому році. У разі запровадження на підприємстві повного господарського розрахунку для структурних підрозділів для внутрішньозаводських розрахунків за енергію можуть застосовуватися й ціни, що встановлюються безпосередньо підприємством.
164. Планування витрат на основну заробітну плату здійснюється з урахуванням трудомісткості робіт і системи оплати праці. За основу для планування витрат беруться нормативні ставки основної заробітної плати, розраховані виходячи з переліку робочих місць і норм їх обслуговування, відрядних розцінок, тарифних ставок та посадових окладів і планованого обсягу виробництва відповідних видів продукції.
Сума додаткової заробітної плати визначається множенням суми основної заробітної плати на середні норми додаткової заробітної плати.
165. Величина відрахувань на соціальне страхування визначається згідно із законодавством.
166. Непрямі витрати включаються до собівартості окремих видів продукції такими методами:
а) методом розрахунку кошторисних ставок.
Цим методом розподіляються витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
б) методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми витрат на основну заробітну плату робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), та витрат на утримання та експлуатацію устаткування (розподіл загальновиробничих і загальногосподарських витрат);
в) методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг).
Підприємства здійснюють розподіл непрямих витрат одним із зазначених методів, а за наявності в структурних підрозділах підприємства (цехах) окремих дільниць із замкнутим виробництвом або дільниць із різним рівнем організації та автоматизації - кількома методами відповідно до конкретних структурних підрозділів.
167. Величина витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, що включаються до планової собівартості продукції, визначається на основі спеціального розрахунку відшкодування цих витрат. Такий розрахунок здійснюється для кожного виду продукції, виходячи із затверджених кошторисів витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції і планованого (на період списання витрат) випуску продукції.
168. Відшкодування зносу інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати визначаються в плановій собівартості окремих виробів на основі прямих розрахунків їх величини, що відноситься до відповідних виробів.
Відшкодування вартості виробів визначається виходячи з планової кількості виробів (деталей) і встановлених норм відшкодування їх вартості.
169. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування включаються до собівартості окремих видів продукції відповідно до планових кошторисних ставок цих витрат. Порядок визначення кошторисної ставки витрат на утримання та експлуатацію устаткування викладено в додатку N 13.
170. На окремих підприємствах машинобудівної промисловості (електронній, авіаційній) під час розробки планової калькуляції здійснюється планування собівартості технологічних втрат.
Технологічні втрати допускається планувати тільки для тих виробів, щодо яких планується відсоток виходу придатних виробів з обмеженого кола операцій відповідно до затвердженого переліку.
Під час виготовлення і поставок за кооперацією допускається планування технологічних втрат під час виробництва окремих деталей і складальних одиниць. Для оцінки кінцевих результатів виробництва вводиться показник "Вихід товарної продукції", який є основою для розрахунку матеріально-технічного забезпечення виробництва і нормативів.
Для виробництв, на яких має місце зміна питомої ваги придатних виробів для проведення випробувань (а тому вихід товарної продукції значно змінюється), встановлюється додатково відсоток технологічного виходу придатних виробів. У цьому випадку в плановому завданні показується вихід товарної продукції і технологічний вихід придатних виробів.
Під час виготовлення за самостійними технологічними циклами окремих складальних одиниць, які надходять на загальне складання виробів, показники виходу товарної продукції і придатних виробів плануються і обліковуються за окремими складальними одиницями.
171. Загальновиробничі і загальногосподарські витрати включаються до планової собівартості окремих видів продукції відповідно до пункту 150 цього Положення.
172. Інші виробничі і позавиробничі витрати визначаються в плановій собівартості окремих виробів на основі прямих розрахунків їх величини, що стосується відповідних виробів, а та частина цих витрат, що не може бути визначена і віднесена на конкретні вироби безпосередньо, - пропорційно виробничій собівартості продукції.
173. Під час складання планової калькуляції продукції, одержаної в комплексному виробництві, в якому з одного виду сировини і в результаті єдиного технологічного процесу одержують два або кілька різнорідних продуктів і загальні витрати на виробництво не можуть бути безпосередньо розподілені між ними, собівартість одиниці продукції визначається за допомогою одного з методів, рекомендованих нижче. Якщо технологічний процес комплексної переробки сировини складається з кількох переділів і є можливість визначати величину витрат за цими етапами виробництва, застосовується попередільне калькулювання напівфабрикатів або кінцевих продуктів.
У тих випадках коли із загальної суми витрат комплексного виробництва виділяється частина, що стосується тільки одного продукту, ця частина витрат прямо включається до собівартості відповідного продукту.
174. Під час розподілу загальних витрат комплексного виробництва в плануванні застосовуються такі методи: виключення витрат, розподіл витрат, комбінований метод.
Якщо використовується метод виключення витрат, один із продуктів, одержаних на виробництві (стадії, переділі), вважається основним, а решта розглядаються як попутні.
Метод виключення полягає в тому, що від загальної суми витрат на виробництво віднімається собівартість попутної продукції, і одержана величина вважається собівартістю основного продукту. Цей метод застосовується тільки за наявності чітко вираженого основного продукту і невеликої питомої ваги попутної продукції. При цьому повинна забезпечуватися економічно обгрунтована оцінка одержаної попутної продукції.
175. Планова собівартість попутної продукції визначається на основі або виробничої собівартості відповідної продукції на відокремленому виробництві, або за відсутності відокремленого виробництва - її виробничої собівартості, врахованої у розрахунках оптової ціни (тобто ціни підприємства за вирахуванням прибутку і позавиробничих витрат).
Попутні продукти, одержані в одному цеху і призначені для дальшої переробки в іншому, розглядаються як попутні напівфабрикати. Останні оцінюються виходячи з виробничої собівартості, врахованої в оптовій ціні на сировину, яку вони замінюють (з урахуванням вмісту в них основної речовини).
176. Метод розподілу витрат застосовується у комплексних виробництвах, де одночасно одержують кілька основних продуктів і відсутня попутна продукція. При цьому методі загальні витрати на виробництво розподіляються між одержаними продуктами пропорційно до економічно обгрунтованих коефіцієнтів.
З урахуванням особливостей виробництва ці коефіцієнти встановлюються виходячи з норм виходу окремих продуктів з одиниці сировини, співвідношення витрат на обробку, сукупних споживчих властивостей одержаних продуктів, фізико-хімічних властивостей одержаної продукції тощо.
Допускається також розподіл загальних витрат пропорційно до собівартості таких же або аналогічних продуктів, одержаних у відокремлених виробництвах.
177. У разі одержання в комплексному виробництві кількох основних і попутних продуктів застосовується комбінований метод, в якому поєднуються два описаних вище методи. При цьому із загальної суми витрат спочатку віднімається вартість попутної продукції, а частина витрат, що залишилася, розподіляється між основними продуктами відповідно до встановлених коефіцієнтів.
За цим методом в умовах складного (багатопередільного) комплексного виробництва собівартість окремих видів продукції визначається кількома етапами:
1) із загальної суми комплексних витрат віднімається собівартість попутної продукції;
2) з решти суми витрат віднімається частина витрат, що може бути прямо віднесена на відповідні види продукції;
3) залишок витрат розподіляється між продуктами відповідно до встановлених коефіцієнтів;
4) визначається загальна планова величина собівартості відповідних продуктів підсумовуванням витрат, що відносяться прямо на продукцію, і витрат, що розподіляються.
178. Повна собівартість товарної продукції, обчислена виходячи із планових калькуляцій окремих виробів і їх товарного випуску, дорівнює повній собівартості товарної продукції, визначеній на основі розрахунків за техніко-економічними факторами і кошторисом витрат на виробництво. Зазначена сума не повинна перевищувати собівартості товарної продукції, прийнятої в розрахунках для визначення плану прибутку.
Наведені вище загальні положення про планову калькуляцію застосовуються також і для складання звітних калькуляцій.
179. Нормативна калькуляція розроблюється на всі вироби, що випускаються на підприємстві, за даними конструкторсько-технологічної та іншої документації на базі діючих на початок звітного періоду норм і є основою для планування собівартості продукції, обліку виробничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і виконанням планових завдань щодо зниження собівартості.
Якщо окремі види виробів виготовляються у різних варіантах, нормативна собівартість визначається для кожного варіанта виготовлення окремо.
180. Нормативна калькуляція використовується (крім визначення фактичної собівартості) для оцінки браку і залишків незавершеного виробництва, обчислення розміру зниження норм витрат і нормативної собівартості, трудомісткості та матеріаломісткості за місяць, квартал, рік, а також для розрахунку цін.
181. Нормативна калькуляція складається послідовно на деталі, вузли, збірні з'єднання і виріб у цілому або тільки на виріб у цілому.
Нормативна собівартість вузла є сумою собівартості всіх деталей, які входять до складу даного вузла, з доданням до нього вартості матеріалів, що витрачаються на складання, суми заробітної плати робітників, зайнятих на складанні, та відповідних сум витрат на обслуговування й управління (виходячи з кошторису).
Собівартість окремих деталей включається до нормативної калькуляції вузла за нормативними калькуляціями деталей, а затрати на складання вузла - за технологічними картами складання.
В окремих виробництвах допускається складання нормативної калькуляції на виріб у цілому, без поділу на деталі й вузли.
При цьому вартість матеріальних ресурсів, а також інших прямих витрат визначається за зведеними нормами витрат, складеними технологічними і конструкторськими відділами, та з урахуванням діючих цін. Трудомісткість і сума заробітної плати розраховуються за зведеними даними відділу праці й заробітної плати, одержаними на основі технологічних карт або іншої технічної документації, що відображають рівень норм заробітної плати на початок місяця.
Витрати на обслуговування виробництва й управління, а також інші види витрат, на які норми не розроблені, можна включати до нормативної калькуляції згідно з кошторисами цих витрат.
182. Вихідними матеріалами для складання нормативної калькуляції є:
конструкторські специфікації деталей, що виготовляються підприємством, і комплектуючі відомості на покупні деталі із зазначенням застосовуваності у вузлах і виробах;
технологічні маршрути виготовлення деталей, складання вузлів і виробів;
норми витрат основних матеріалів, покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що витрачаються на виготовлення деталей, вузлів, виробів;
подетально-поопераційні розрахунки трудових витрат основних робітників, зайнятих виготовленням деталей, вузлів і виробів;
номенклатура матеріалів і покупних комплектуючих виробів;
інші документи, які є основою для первинного складання нормативної калькуляції.
183. Для складання нормативної калькуляції не застосовуються технічні нормативи з укрупненими позиціями, норми на виріб-аналог з поправочними коефіцієнтами до них, або на виріб-представник, середньозважені норми тощо. Тому перелічені вище документи у разі потреби уточнюються й виправляються.
184. Нормативна собівартість на види продукції визначається відповідно до прийнятого на підприємстві варіанта зведеного обліку витрат (напівфабрикатного або безнапівфабрикатного). У разі застосування напівфабрикатного варіанта обліку визначенню нормативної собівартості виробу передує обчислення собівартості напівфабрикатів. При цьому у нормативній калькуляції виділяється спеціальна комплексна стаття, у якій цехи-споживачі відображають собівартість одержаних від цехів попередньої обробки напівфабрикатів. У разі застосування безнапівфабрикатного варіанта в нормативній калькуляції виділяються витрати окремих цехів.
185. Діючі (поточні) норми розробляються на кожний вид деталі, вузла, блоку, виробу за досягнутим підприємством рівнем технології, організації виробництва і праці. Ці норми використовуються для безпосереднього відпуску матеріалів на виробничі потреби і нарахування заробітної плати. Це дає змогу зіставляти з ними фактичні витрати з усього комплексу ресурсів, що використовуються на виробництво. Норми систематизуються в специфікаціях норм витрат матеріалів і в картах норм часу та розцінок.
На всі зміни поточних норм, що відбуваються на підприємстві, незалежно від їх причин, виписуються повідомлення.
Перелік причин зміни норм здійснюється за основними напрямами техніко-економічних факторів, що застосовуються для розрахунку завдань із зниження собівартості продукції (робіт, послуг), наведених у пункті 118 цього Положення.
У повідомленнях про зміну норм поряд із зазначенням попередньої і нової норми, а також одержаної різниці обов'язково зазначається точна дата впровадження нової норми.
186. Всі зміни норм впроваджуються у виробництво тільки після їх внесення до нормативно-технологічної документації.
Для своєчасного впровадження у виробництво всіх змін на підприємствах встановлюються графіки, маршрути, терміни проходження повідомлень та їх надходження до нормативних бюро, відділу матеріально-техічного забезпечення, бухгалтерії, цехів-виконавців.
Повідомлення про зміни норм витрат матеріалів, покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів, палива й енергії, норм часу, виробітку, обслуговування і розцінок оформлюються відповідальними виконавцями.
На підприємствах здійснюється систематичний контроль за своєчасним оформленням зміни норм, внесенням змін до технічної і планової документації та застосуванням змінених норм в оперативній роботі цехів і відділів.
187. Зміни діючих норм слід приурочувати до початку місяця. Якщо норми змінюються протягом звітного місяца, різниця між нормами, наведеними в нормативній калькуляції, і новими нормами до кінця звітного місяця виявляється і враховується окремо. Всі зміни норм, введені протягом місяця, вносяться до нормативної калькуляції на перше число наступного місяця.
188. На окремих підприємствах машинобудівної промисловості (електронних, авіаційних) здійснюється нормування технологічних втрат.
До завдань нормування технологічних втрат входять:
встановлення гранично допустимих норм втрат і норм виходу придатних виробів на технологічних операціях;
системний аналіз і контроль за виконанням встановлених норм технологічних втрат.
Норма технологічного виходу придатних виробів на операцію визначається як різниця між ста процентами і нормою технологічних втрат.
Для виробів, які впроваджуються у виробництво, за основу поопераційних норм виходу придатних виробів беруться показники, досягнуті в аналогічних технологічних операціях.
9. МЕТОДИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ ФАКТИЧНОЇ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
189. Залежно від виду продукції, її складності, типу і характеру організації виробництва на промислових підприємствах застосовуються такі основні методи обліку і калькулювання фактичної собівартості продукції: нормативний, попередільний і позамовний.
190. Основними елементами нормативного методу є облік витрат за діючими нормами, облік відхилень від норм і облік зміни норм.
Нормативний метод - це основний метод виробничого обліку, який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат, дієвого контролю за рівнем витрат виробництва, що дає змогу використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості продукції та оперативного керівництва виробництвом.
191. Нормативний метод обліку застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), коли здійснюється масове та серійне виробництво різноманітної і складної продукції з великою кількістю деталей та вузлів.
192. Нормативний метод обліку і калькулювання витрат на виробництво включає:
а) поточний облік витрат окремо за діючими нормами і з урахуванням відхилень від них, виявлення місць, причин і винуватців відхилень;
б) системний облік зміни самих норм;
в) складання і періодичне коригування нормативної калькуляції, що базується на діючих нормах витрат;
г) визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми нормативної її вартості, відхилень від норм і зміни самих норм.
193. Облік фактичних витрат за нормативним методом на всіх підприємствах здійснюється окремо в частині витрат за нормами і в частині витрат, що являють собою відхилення від норм. Це досягається щоденним документуванням витрат за основними їх видами, викликаними відхиленнями від норм, або розрахунками за порівняно короткі періоди часу.
Нормативний метод обліку витрат виробництва сприяє своєчасному виявленню і встановленню причин відхилень фактичних витрат від діючих норм основних витрат та кошторисів витрат на обслуговування виробництва й управління.
194. Відхиленням від норм вважається як економія, так і перевитрати матеріальних та трудових витрат ( у тому числі зумовлених заміною сировини та матеріалів, оплатою не передбачених технологічним процесом робіт, доплатами за відступи від нормальних умов праці тощо).
На підприємствах здійснюється чіткий контроль за додержанням норм витрат, з тим щоб не допускати необгрунтованих відступів від встановленої технології виготовлення виробів, нераціональної заміни сировини та матеріалів, перевищення встановлених норм витрат.
Відхилення від норм допускаються тільки з дозволу відповідальних працівників підприємства. Усі випадки відхилення від норм оформляються відповідними документами і обліковуються. Облік відхилень проводиться з метою забезпечення керівників виробництва своєчасною інформацією про розміри, причини і винуватців додаткових, не передбачених нормами витрат, і вжиття необхідних заходів для запобігання їм, у разі економії - з метою поширення передового досвіду.
195. У разі застосування нормативного методу обліку одним з елементів обчислення нормативної собівартості продукції і незавершеного виробництва є величина поточної зміни норм виробничих витрат.
Тому облік цих змін, що мають місце і у разі застосування позамовного методу, повинен бути особливо чітким, точно документованим і системним.
Зміни діючих (поточних) норм виробничих витрат викладено у пункті 185 цього Положення.
196. Для обчислення фактичної собівартості продукції, що випускається, у разі застосування нормативного методу обліку основою служить калькуляція нормативної собівартості (нормативна калькуляція).
Фактична собівартість продукції обчислюється шляхом додавання до нормативної собівартості або віднімання від неї виявлених у звітному періоді відхилень від норм і зміни норм.
197. На підприємствах тих галузей промисловості, де планові норми витрат близькі до діючих (гумової, меблевої і деяких інших), для обчислення фактичної собівартості продукції замість нормативної може бути використана планова калькуляція.
Для складання нормативної, планової і звітної калькуляцій застосовується єдина номенклатура статей витрат.
198. Попередільний метод обліку застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною та матеріалом і характером обробки масовою продукцією, під час виробництва якої переважають фізико-хімічні і термічні виробничі процеси. Перетворення сировини в готову продукцію на таких підприємствах відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких являють собою окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва (наприклад у хімічній, лісовій, металургійній, текстильній, шкіряній, харчовій галузях промисловості). Попередільний метод обліку застосовується також у виробництвах з комплексним використанням сировини.
199. У разі застосування попередільного методу обліку витрати на виробництво починаючи з підготовки видобування корисних копалин або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту враховуються в кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. У зв'язку з цим собівартість продукції, випущеної кожним наступним цехом, складається з понесених ним витрат і собівартості напівфабрикатів.
200. У разі здійснення обліку й калькулювання допоміжних виробництв, що випускають однорідну продукцію або послуги (пар, стиснене повітря, воду, електроенергію, кисень, ацетилен тощо) і не мають незавершеного виробництва, застосовується однопередільний метод, або так званий простий.
201. У разі застосування попередільного методу використовуються елементи нормативного методу - систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від діючих (поточних) норм (в окремих галузях - від планової собівартості), а також виявлення зміни цих норм. У первинних документах в оперативній звітності (за зміну, добу, декаду тощо) відображаються не тільки фактичні витрати сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів, технологічного палива, енергії тощо, а й витрати їх за нормами або згідно із заснованими на них виробничими завданнями (рецептурами, сумішами, регламентами). Використання елементів нормативного методу обліку забезпечує своєчасне виявлення економії або додаткових витрат за рахунок відступів від встановленого технологічного процесу, змін складу витраченої сировини, напівфабрикатів і матеріалів, асортименту випущеної продукції, ії сортності тощо. Використання елементів нормативного методу є основою для здійснення належного контролю й аналізу витрат на виробництво, обгрунтованого калькулювання фактичної собівартості продукції, контролю за додержанням та удосконаленням норм.
202. У разі застосування попередільного методу обліку витрати на виробництво продукції враховуються за цехами (переділами, фазами, стадіями) і за статтями витрат. Об'єктом обліку і калькулювання вважаються як окремі види, так і групи продукції, об'єднані за ознакою однорідності сировини та матеріалів, виготовлення на тому ж устаткуванні, складності виробництва й обробітку, однорідності призначення тощо. При цьому витрати можуть враховуватися за цехами (переділами, фазами, стадіями) в цілому, а собівартість окремих видів продукції, включених до калькуляційної групи, обчислюється за допомогою економічно обгрунтованих методів.
Перелік переділів, фаз, стадій виробництва, за якими здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлюється на підприємствах.
203. Найбільш оптимальним методом обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на підприємствах машинобудування і металообробної промисловості є позамовний метод, за яким об'єктом обліку і калькулювання є окреме виробниче замовлення, що відкривається на один або кілька однорідних виробів, які передбачено випустити протягом місяця (на вироби серійного і масового виробництва), або на кожний виріб, виготовлений у порядку індивідуального (разового) замовлення, а також замовлення на виконання дослідних, експериментальних, ремонтних та інших робіт.
204. На індивідуальному і дрібносерійному виробництвах застосування цього методу поєднується з використанням основних елементів нормативного обліку.
У разі виготовлення великих виробів з тривалим циклом виробництва замовлення відкриваються не на виріб у цілому, а на окремі технологічні й монтажні вузли відповідно до встановленої комплектації.
У разі застосування позамовного методу окреме виробниче замовлення видається на заздалегідь визначену кількість продукції (виробів).
205. На кожне замовлення відкривається карта аналітичного обліку витрат, де зазначається найменування, тип і якість виробу, замовник і строк виконання замовлення, цехи-виконавці, планова собівартість і ціна. Вся первинна документація складається з обов'язковим зазначенням номерів (шифрів) замовлень.
206. За допомогою системи нумерації замовлень (шифрові позначення) зазначається вид, призначення продукції і джерело покриття витрат на замовлення.
Зразкова схема групування замовлень:
а) за видами продукції:
основна товарна продукція;
роботи й послуги виробничого характеру;
підготовка та освоєння виробництва продукції;
виготовлення інструменту загального призначення;
виготовлення спеціального інструменту і пристроїв;
ремонт устаткування та інших основних засобів;
модернізація устаткування і транспортних засобів;
непромислові роботи й послуги;
б) за призначенням продукції:
продукція (послуги), що постачається стороннім організаціям;
продукція (послуги), що постачається непромисловим господарствам свого підприємства (відділ капітального будівництва, житлово-комунальний відділ, бази відпочинку, підсобне господарство);
продукція (послуги), що постачається у порядку внутрішньовиробничої кооперації;
в) за джерелами покриття витрат, тобто витрати покриваються за рахунок:
господарських договорів і відносяться до собівартості продукції;
прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства і відноситься на рахунок прибутків та збитків підприємства;
амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів та нематеріальних активів;
інших цільових надходжень.
207. У разі застосування позамовного методу витрати цехів враховуються за окремими замовленнями і статтями калькуляції, а витрати сировини, матеріалів, палива й енергії - за окремими групами. Щодо виробів, на які не потрібно складати розгорнуті звітні калькуляції, облік витрат здійснюється тільки за статтями витрат, без розшифрування матеріалів за групами.
Фактична собівартість одиниці виробів або робіт визначається після виконання замовлення шляхом ділення суми витрат на кількість виготовленої за цим замовленням продукції (виробів). Продукція (вироби), яка здається замовнику або на склад частинами до закінчення виконання замовлення в цілому, оцінюється за плановою або фактичною собівартістю однорідних виробів, що випускалися раніше, з урахуванням змін у їх конструкції, технології та умовах виробництва.
Частковий випуск на замовлення оцінюється шляхом ділення виробничих витрат, врахованих за цим замовленням, на кількість виробів, як вироблених, так і тих, що перебувають у незавершеному виробництві (розрахованих за ступенем готовності на основі даних оперативного обліку про укомплектування замовлення), і множенням одержаної величини на кількість випущених виробів.
208. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах деталі та вузли поділяються на:
а) виготовлені тільки для окремого конкретного виробу (замовлення) деталі та вузли, облік витрат на виготовлення яких здійснюється за відповідними замовленнями;
б) загальні для кількох виробів (замовлень) деталі та вузли.
Витрати на серійне і масове виробництво цих деталей та вузлів враховуються за допомогою нормативного методу. На комплекти таких деталей та вузлів, призначених для виготовлення виробів індивідуального виробництва, розраховується нормативна і фактична собівартість.
Собівартість виготовленого в індивідуальному порядку виробу складається з витрат, врахованих за замовленням (в частині так званих оригінальних деталей та вузлів), і вартості загальних деталей та вузлів серійного або масового виробництва.
209. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах застосування позамовного методу поєднується з використанням основних елементів нормативного обліку. Виписування первинних документів з поділом витрат за нормами і відхиленнями від них проводиться на основі технологічних карт або іншої технічної документації. Всі витрати на виробництво враховуються за окремими замовленнями з поділом на витрати за нормами і відхиленнями від них. Фактична собівартість продукції визначається після виконання замовлення підрахуванням витрат за нормами і відхиленнями від норм.
З метою забезпечення правильності віднесення витрат у разі застосування позамовного методу проводиться незалежний контроль за правильним виписуванням первинних документів згідно з нормативно-технічною документацією.
10. ОБЛІК ВИТРАТ ЗА СТАТТЯМИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ
210. Витрати на сировину, матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо, енергію та інші матеріальні ресурси відображаються в обліку за їхньою фактичною собівартістю.
При цьому фактична собівартість матеріальних ресурсів дорівнює або плановій собівартості їх придбання і відхилень від неї, або фактичній вартості матеріалів за діючими цінами.
З метою правильного віднесення сум відхилень від планової собівартості на собівартість окремих видів продукції ці витрати враховуються за окремими групами сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів, палива і списуються в частині, що відноситься до витрат матеріалів, за обчисленим відсотком пропорційно до вартості матеріалів за діючими цінами на ті рахунки, на які був витрачений матеріал.
211. Під витратами сировини, матеріалів, напівфабрикатів і палива розуміється фактичне використання цих матеріальних цінностей безпосередньо на виробництво продукції. Відпуск зазначених цінностей до цехових складів (комор) розглядається не як витрати на виробництво, а як переміщення матеріальних цінностей.
Якщо за умовами виробництва відпуск матеріальних цінностей цехам проводиться "під звіт" (без зазначення виробничих замовлень), відпуском на виробництво вважається фактична видача матеріалів у цеху за замовленнями на робочі місця і їх фактичне там витрачання (за даними внутрішньої документації щодо витрат цеху або за спеціальним матеріальним звітом).
