Про внутрішній водний транспорт

2. Судноплавство на окремих ділянках внутрішніх водних шляхів протягом навігаційного періоду може бути тимчасово припинено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, з визначенням строку припинення, у разі:

1) проведення планових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних шляхових робіт;

2) проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт на судноплавних гідротехнічних спорудах або прогонових будівлях судноплавних розвідних прогонів мостів на внутрішніх водних шляхах;

3) наявності небезпеки природного або техногенного характеру, що загрожує безпечному проходу суден.

3. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, забезпечує доведення до відома суден, портів (терміналів) та інших заінтересованих суб’єктів внутрішнього водного транспорту інформації про встановлення перерв у навігації, а також про тимчасове припинення судноплавства на окремих ділянках внутрішніх водних шляхів за допомогою річкової інформаційної служби та шляхом оприлюднення такої інформації на своєму офіційному веб-сайті.

1. Лоцманське проведення суден внутрішніми водними шляхами має на меті забезпечення безпеки судноплавства та здійснюється річковими лоцманами. Послуги з лоцманського проведення суден надаються державною лоцманською організацією всім суднам, у тому числі іноземним.

2. Із суден, що користуються послугами річкових лоцманів, справляється лоцманський збір (плата за надання лоцманських послуг), граничний розмір якого встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту, встановлює порядок справляння лоцманського збору (плати за надання лоцманських послуг), форму та вимоги до заповнення лоцманської квитанції, що є підставою для справляння лоцманського збору.

1. Річковим лоцманом може бути особа, професійна кваліфікація якої відповідає вимогам, встановленим цим Законом, що підтверджується посвідченням річкового лоцмана.

Стан здоров’я річкового лоцмана повинен відповідати вимогам, встановленим законодавством для судноводіїв річкових суден.

2. Посвідчення річкового лоцмана видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, у порядку, встановленому положенням про лоцманське проведення внутрішніми водними шляхами, на строк не більше 10 років.

3. Видача посвідчення річкового лоцмана здійснюється на підставі подання державної лоцманської організації, яка уклала з кандидатом на отримання посвідчення трудовий договір.

Подання державної лоцманської організації направляється до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, в один із таких способів:

уповноваженою особою державної лоцманської організації;

надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в електронній формі.

У поданні окремо зазначається спосіб, у який заявник бажає отримати відповідний документ (поштою, особисто або через представника).

До подання державної лоцманської організації додаються:

1) заява кандидата на отримання посвідчення річкового лоцмана;

2) копія документа, що засвідчує кваліфікацію судноводія на право керування суднами внутрішнього плавання;

3) документальне підтвердження стажу плавання на суднах;

4) копія документа, що підтверджує успішне проходження кандидатом теоретичної і тренажерної підготовки річкового лоцмана у навчально-тренажерному закладі, що здійснює підготовку і підвищення кваліфікації річкових лоцманів;

5) копія протоколу про успішне складення іспиту кваліфікаційної комісії - колегіального органу, утвореного центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту;

6) довідка по проходження кандидатом лоцманського стажування;

7) документ встановленого зразка про стан здоров’я;

8) копія паспорта або іншого документа, що посвідчує особу;

9) копія документа, що підтверджує сплату плати за видачу посвідчення;

10) письмова згода на обробку персональних даних.

Порядок проведення лоцманського стажування кандидатів на отримання посвідчення річкового лоцмана в районах обов’язкового та необов’язкового лоцманського проведення, вимоги до стажу їх плавання на суднах визначаються у положенні про лоцманське проведення внутрішніми водними шляхами.

4. За видачу посвідчення річкового лоцмана стягується плата у розмірі 1,08 прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня відповідного календарного року.

5. Видача річковому лоцману посвідчення річкового лоцмана здійснюється протягом п’яти робочих днів з дня отримання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, подання державної лоцманської організації.

6. Підставою для відмови у видачі посвідчення річкового лоцмана є:

1) неподання документів, передбачених частиною третьою цієї статті;

2) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

3) невідповідність професійної кваліфікації, стажу плавання на суднах, стажування вимогам цього Закону;

4) непридатність кандидата до роботи на суднах за станом здоров’я.

1. У районах обов’язкового лоцманського проведення суден внутрішніми водними шляхами капітан морського судна, який не має кваліфікаційного свідоцтва члена палубної команди судна внутрішнього плавання або спеціального дозволу, передбаченого статтею 30 цього Закону, повинен взяти на судно річкового лоцмана.

2. Порядок та умови обов’язкового і необов’язкового лоцманського проведення суден внутрішніми водними шляхами, а також порядок надання капітанам (судноводіям) суден права на плавання без річкового лоцмана в районах обов’язкового лоцманського проведення суден внутрішніми водними шляхами встановлюються правилами судноплавства на внутрішніх водних шляхах.

3. У районах необов’язкового лоцманського проведення суден капітан (судноводій) судна за потреби може взяти на судно річкового лоцмана.

4. Річковий лоцман не має права без згоди капітана (судноводія) судна залишити судно раніше, ніж воно стане на якір, відшвартується у безпечному місці, вийде з району обов’язкового лоцманського проведення суден або на судно прибуде інший річковий лоцман.

5. Відповідальність за аварійну подію, що сталася з вини річкового лоцмана під час виконання ним службових обов’язків, несе державна лоцманська організація.

6. Відповідальність, передбачена частиною п’ятою цієї статті, обмежується сумою, що дорівнює 10 відсотків відрахувань від сум лоцманського збору, що надійшли державній лоцманській організації протягом календарного року, що передував аварійній події.

1. Присутність на судні річкового лоцмана не звільняє капітана (судноводія) судна від відповідальності за керування судном. Капітан судна може уповноважити річкового лоцмана давати розпорядження щодо керування судном вахтовому помічнику капітана, що не звільняє капітана від відповідальності за наслідки, спричинені діями річкового лоцмана. У разі залишення ходової рубки під час проведення судна капітан повинен повідомити річковому лоцману про особу, відповідальну за керування судном у період його відсутності.

2. У разі необхідності річковий лоцман має право вимагати припинення руху судна до усунення обставин, що перешкоджають безпечному плаванню, про що робиться запис у судновому журналі.

1. Якщо капітан (судноводій) судна під час лоцманського проведення судна внутрішніми водними шляхами діє всупереч рекомендаціям річкового лоцмана, річковий лоцман має право відмовитися від продовження лоцманського проведення судна та вимагати, щоб про це було зроблено запис у судновому журналі і лоцманській квитанції. Якщо це сталося в районі обов’язкового лоцманського проведення суден, річковий лоцман зобов’язаний вимагати зупинення судна та повідомити державну лоцманську організацію і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, про відмову від лоцманського проведення судна із зазначенням причини. Після відмови від лоцманського проведення судна річковий лоцман залишається у ходовій рубці і за потреби надає капітану судна інформацію, необхідну для безпечного плавання.

2. На вимогу капітана (судноводія) судна річковий лоцман продовжує лоцманське проведення судна, про що робиться запис у судновому журналі.

3. Державна лоцманська організація несе відповідальність за затримання або простій судна, якщо це відбулося з її вини.

1. Капітан (судноводій) судна, у якого виникли сумніви щодо правильності рекомендацій річкового лоцмана, має право відмовитися від його послуг. Якщо це сталося в районі обов’язкового лоцманського проведення суден, капітан (судноводій) може зупинити судно до прибуття іншого річкового лоцмана та повідомляє державну лоцманську організацію про відмову від послуг річкового лоцмана.

2. Капітан (судноводій) судна, який подав заявку на лоцманське проведення судна і після прибуття річкового лоцмана відмовився від його послуг, зобов’язаний заповнити і підписати лоцманську квитанцію, на підставі якої буде оплачено лоцманське проведення судна, для якого направлено річкового лоцмана.

1. Перевезення пасажирів і вантажів у міжнародних рейсах між річковими портами (терміналами), іншими місцями здійснення вантажних операцій на внутрішніх водних шляхах України та іноземними портами (терміналами) можуть здійснюватися українськими та іноземними суднами (крім суден під прапором держави-агресора, суден, власниками або судновласниками яких чи учасниками (акціонерами, членами) або кінцевими бенефіціарами власників або судновласників яких є громадяни держави, визнаної Україною державою-агресором або державою-окупантом, юридичні особи, зареєстровані на території держави, визнаної Україною державою-агресором або державою-окупантом, держава, визнана Україною державою-агресором або державою-окупантом, фізичні та юридичні особи, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції").

2. Перевезення у каботажних рейсах між річковими портами (терміналами), іншими місцями здійснення вантажних операцій на внутрішніх водних шляхах України та/або морськими портами (терміналами) України можуть здійснюватися українськими суднами або іноземними суднами, судновласниками яких виступають зареєстровані на території України суб’єкти господарювання (крім суден під прапором держави-агресора, суден, власниками або судновласниками яких чи учасниками (акціонерами, членами) або кінцевими бенефіціарами власників або судновласників яких є громадяни держави, визнаної Україною державою-агресором або державою-окупантом, юридичні особи, зареєстровані на території держави, визнаної Україною державою-агресором або державою-окупантом, держава, визнана Україною державою-агресором або державою-окупантом, фізичні та юридичні особи, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції").

1. Господарська діяльність з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів внутрішніми водними шляхами підлягає ліцензуванню.

Ліцензування діяльності у сфері внутрішнього водного транспорту та контроль за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов здійснюються відповідно до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Умови отримання ліцензії та вимоги до ліцензіатів встановлюються ліцензійними умовами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

1. Перевізник повинен відповідати вимогам до професійної компетентності, передбаченим цієї статтею.

2. Перевізник, зазначений у частині першій цієї статті, вважається таким, що має професійну компетентність, за наявності в особи, що здійснює управління діяльністю з перевезення вантажів на постійній основі, дійсного свідоцтва професійної компетентності перевізника внутрішнім водним транспортом.

3. Мінімальні вимоги до закладів, що здійснюють підготовку та перевірку професійної компетентності перевізника внутрішнім водним транспортом, та порядок їх визначення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

4. Вимоги та порядок підтвердження професійної компетентності перевізника внутрішнім водним транспортом та перелік навчальних дисциплін затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

5. Дипломи, сертифікати, інші свідоцтва, що підтверджують професійну компетентність перевізників, видані державами їх реєстрації - членами Європейського Союзу, визнаються такими, що відповідають вимогам цієї статті, на основі взаємного визнання дипломів, сертифікатів та інших свідоцтв, що підтверджують професійну компетентність перевізників.

6. Вимоги цієї статті не застосовуються до перевізників, що здійснюють перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами на суднах, дедвейт яких становить менше 200 тонн при максимальній осадці, та поромів.

1. Правила перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

2. Правила перевезення небезпечних вантажів внутрішнім водним транспортом у міжнародних рейсах встановлюються міжнародними договорами України. Порядок застосування таких міжнародних договорів для перевезення небезпечних вантажів у каботажних рейсах розробляється та затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

Правила перевезення небезпечних вантажів внутрішнім водним транспортом розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

3. Перевезення вантажів судном (складом суден) здійснюється на підставі договору про перевезення вантажів (крім перевезення перевізником власних вантажів).

4. Для кожного перевезення вантажу судном внутрішнього водного плавання перевізник оформлює перевізний документ (транспортна накладна, внутрішній коносамент або коносамент), у тому числі в разі перевезення власного вантажу. Перевізний документ засвідчує факт прийняття перевізником вантажу до перевезення у стані, описаному в транспортному документі.

Оформлення коносаменту для транзитних і міжнародних перевезень є обов’язковим.

Типова форма перевізного документа для перевезень внутрішніми водними шляхами у каботажних рейсах затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

5. Перевізник визначає, яке судно він буде використовувати для перевезення вантажу, якщо інше не визначено договором про перевезення. Перевізник зобов’язаний до і на початку рейсу здійснити необхідні заходи для забезпечення, з огляду на характер вантажу, що підлягає перевезенню, здатності судна прийняти вантаж, придатності судна для плавання, його оснащеності, укомплектованості екіпажем, а також наявності на судні документів, необхідних для перевезення відповідного вантажу.

6. Вантажовідправник, який уклав з перевізником договір про перевезення, зобов’язаний до передачі вантажу перевізнику надати йому інформацію про вантаж, що підлягає перевезенню, зокрема:

1) розміри, кількість місць, кількість або вагу та питомий навантажувальний об’єм вантажу;

2) маркування, необхідне для ідентифікації вантажу;

3) характер, особливості та властивості вантажу;

4) інформацію щодо митного режиму.

1. Перевезення пасажирів та багажу здійснюється на основі договору перевезення пасажира.

2. При перевезенні пасажирів перевізник зобов’язаний видати їм індивідуальний або колективний квиток.

3. При перевезенні багажу перевізник зобов’язаний видати пасажиру багажну квитанцію або інший документ, що містить інформацію про кількість та характер його багажу.

4. Правила перевезення пасажирів та багажу на суднах, а також правила обслуговування пасажирів і багажу портами (терміналами) розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту, організовує впровадження та забезпечує функціонування інформаційної системи автоматизованого обліку перевезень внутрішніми водними шляхами, що діє у складі річкової інформаційної служби.

2. Інформаційна система автоматизованого обліку перевезень внутрішніми водними шляхами має забезпечувати облік, систематизацію та обробку інформації про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та/або пошти, використання для таких перевезень річкових портів (терміналів), інших місць відправлення/призначення суден внутрішнього плавання. Інформація про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та/або пошти вноситься до інформаційної системи у порядку, встановленому статтею 66 цього Закону.

3. Порядок внесення даних до інформаційної системи автоматизованого обліку перевезень внутрішніми водними шляхами затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

4. Інформація із системи автоматизованого обліку перевезень внутрішніми водними шляхами безоплатно надається центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, з метою використання у статистичних цілях.

1. Забезпечення безпеки судноплавства на внутрішніх водних шляхах організовує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, та інші суб’єкти в межах їхніх повноважень.

2. Забезпечення безпеки судноплавства на території річкових портів (терміналів), причальних спорудах та їх операційній акваторії покладається на річкові порти (термінали).

Річковий порт (термінал) розробляє, запроваджує і підтримує систему управління безпекою судноплавства відповідно до положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

3.Надавати послуги суднам на внутрішніх водних шляхах мають право річкові порти (термінали), які відповідають вимогам, передбаченим частиною другою цієї статті, та внесені до Реєстру об’єктів інфраструктури внутрішнього водного транспорту.

4. Безпечна експлуатація баз для стоянки малих суден, у тому числі забезпечення безпеки судноплавства в їх межах, покладається на власників таких баз. Для організації робіт з безпечної експлуатації бази для стоянки малих суден її власником може бути призначена інша відповідальна особа.

5. Керівництво діяльністю державних аварійно-рятувальних служб на внутрішніх водних шляхах здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

1. Забезпечення безпеки плавання суден на внутрішніх водних шляхах покладається на капітанів та судновласників, які несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

Капітан за своїм службовим становищем визнається представником судновласника і вантажовласника щодо дій, зумовлених потребами судна, вантажу або плавання, а також позовів, що стосуються довіреного йому майна, якщо на місці немає інших представників судновласника або вантажовласника.

2. На капітана судна покладається керування судном, у тому числі судноводіння, вжиття всіх заходів, необхідних для забезпечення безпеки плавання і охорони судна, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, підтримання порядку на судні, запобігання заподіянню будь-якої шкоди судну, людям і вантажу, що перебувають на ньому.

3. Судновласник судна внутрішнього плавання відповідно до законодавства повинен забезпечити:

1) комплектування судна кваліфікованим екіпажем у необхідному складі, що підтверджується судновими документами і кваліфікаційними документами членів екіпажу;

2) належний і безпечний стан судна, що підтверджується судновими документами;

3) безпечні умови і режим праці на судні;

4) охорону здоров’я членів екіпажу на борту судна, обладнання судна всіма необхідними для цього засобами і устаткуванням;

5) постачання продовольства і води в достатній кількості та належної якості;

6) належні суднові приміщення.

Судновласник забезпечує і контролює виконання капітаном судна покладених на нього функцій із забезпечення безпеки плавання судна, дотримання вимог законодавства та міжнародних договорів України.

4. Судновласники пасажирських суден і самохідних суден валовою місткістю більше 500 одиниць, що не здійснюють міжнародних рейсів, повинні розробити у зручній для них формі, впровадити і підтримувати (в компанії і на суднах) систему управління безпечною експлуатацією суден та запобігання забрудненню, функціональні вимоги до якої затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту. Для здійснення контролю за безпекою судноплавства на суднах, забезпечення їх достатніми ресурсами і допомогою з берега такі судновласники повинні призначити уповноважену особу з безпеки судноплавства.

5. Учасники перевезення небезпечних вантажів повинні вживати всіх належних заходів безпеки, передбачених законодавством та міжнародними договорами України.

1. Розпорядження капітана судна, видані в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання всіма особами, які перебувають на судні. У разі невиконання особами, які перебувають на судні, законних розпоряджень капітана він вживає до таких осіб всіх необхідних заходів.

2. Капітан судна має право застосовувати заходи заохочення і накладати дисциплінарні стягнення на членів екіпажу судна, у тому числі усувати їх від виконання службових обов’язків у випадках та порядку, передбачених законодавством.

3. Якщо дії особи, яка перебуває на судні, загрожують безпеці судна або людей і майна, що перебувають на ньому, капітан судна має право ізолювати таку особу в окремому приміщенні. За незаконне утримування в окремому приміщенні або інше перевищення повноважень щодо підтримання порядку на судні капітан несе відповідальність згідно із законодавством.

1. У разі виникнення аварійної події з судном, а також у разі псування, пошкодження і втрати вантажу або багажу, що перевозиться, заподіяння травм людям та в інших випадках, внаслідок яких можуть бути висунуті претензії або подані позови до судновласника, капітан судна повинен вжити всіх необхідних заходів для документального оформлення таких випадків у порядку, встановленому законодавством, а також провести попереднє розслідування аварійної події.

2. Капітан судна зобов’язаний, якщо він може це зробити без серйозної загрози для свого судна та осіб, які перебувають на ньому:

1) надати допомогу будь-якій виявленій на воді особі, яка зазнала лиха;

2) прямувати з найбільшою швидкістю на допомогу особам, які зазнали лиха, якщо йому повідомлено, що вони потребують допомоги, і якщо на такі дії з його боку можна розумно розраховувати.

У разі зіткнення суден капітан кожного із суден, що зіткнулися, зобов’язаний після зіткнення, наскільки він може це зробити без серйозної загрози для своїх пасажирів, екіпажу і судна, надати допомогу іншому судну, його пасажирам та екіпажу.

За невиконання передбачених цією частиною обов’язків капітан судна несе відповідальність згідно із законом. Судновласник не несе відповідальності за невиконання капітаном судна обов’язку з надання допомоги.

3. Якщо особа, яка перебуває на борту судна, потребує невідкладної медичної допомоги, яку неможливо надати на судні, капітан зобов’язаний зайти у найближче місце, де такій особі можливо надати невідкладну медичну допомогу.

4. У разі воєнної небезпеки, загрози захоплення судна капітан зобов’язаний вжити всіх необхідних і можливих заходів щодо рятування людей, які перебувають на судні, і недопущення захоплення судна, документів, вантажу та іншого майна, що знаходиться на судні.

5. Якщо, на думку капітана, судну загрожує неминуча загибель, він повинен вжити всіх заходів для рятування пасажирів та членів екіпажу. Після рятування пасажирів капітан дозволяє судновому екіпажу залишити судно.

Капітан залишає судно останнім після вжиття всіх можливих заходів для рятування суднових документів.

1. Річкова інформаційна служба надає гармонізовані інформаційні послуги відповідно до положення про річкову інформаційну службу, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

Положенням про річкову інформаційну службу встановлюються, зокрема, перелік внутрішніх водних шляхів, на яких надаються гармонізовані інформаційні послуги, технічні вимоги до використання на суднах електронних навігаційних карт, електронної звітності суден, включаючи уніфіковану європейську систему нумерації суден, повідомлення судноводіям, а також прокладення курсу і стеження за рухом суден.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту, виконує функції компетентного органу з питань застосування річкової інформаційної служби, а також взаємодіє з відповідними компетентними органами інших держав.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту, приймає рішення щодо типів обладнання терміналів та електронних мереж, а також програмного забезпечення, які можуть використовуватися річковою інформаційною службою, якщо таке обладнання і програмне забезпечення не схвалені для цього національними компетентними органами держав - членів Європейського Союзу.

3. Користувачами послуг річкової інформаційної служби є капітани (судноводії) суден, судновласники, перевізники, фрахтові брокери, суднові агенти, експедитори, оператори судноплавних гідротехнічних споруд і розвідних мостів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, оперативно-чергові служби органів виконавчої влади, інші учасники відповідної функціональної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту.

Користування послугами річкової інформаційної служби у встановленій зоні її дії є обов’язковим для всіх суден, у тому числі іноземних.

Річкова інформаційна служба надає послуги суднам та іншим користувачам безоплатно.

4. Річкова інформаційна служба:

1) збирає, узагальнює та передає суднам та іншим користувачам географічну, навігаційно-гідрографічну, метеорологічну, гідрологічну та іншу актуальну для судноплавства інформацію, надає інформацію про виключення річкових портів (терміналів) з Реєстру об’єктів інфраструктури внутрішнього водного транспорту, про компетентні органи з питань застосування річкової інформаційної служби інших держав, попереджає судна про фактори небезпеки на внутрішніх водних шляхах;

2) здійснює моніторинг суден, встановлює зв’язок з ними, отримує, реєструє та передає необхідні дані;

3) бере участь у налагодженні радіозв’язку між суднами та іншими суб’єктами внутрішнього водного транспорту;

4) забезпечує необхідною інформацією державні органи;

5) взаємодіє в установленому порядку з річковими інформаційними службами інших держав з питань, віднесених до її компетенції;

6) забезпечує роботу інформаційної системи автоматизованого обліку перевезень внутрішніми водними шляхами;

7) здійснює інші функції відповідно до законодавства.

Послуги річкової інформаційної служби, зміст даних і формат обміну ними, а також частота передачі інформації повинні бути гармонізовані відповідно до законодавства Європейського Союзу.

5. Судно внутрішнього плавання, що здійснює міжнародний рейс на внутрішніх водних шляхах, повинно сповістити про це засобами радіозв’язку компетентний орган з питань застосування річкової інформаційної служби іншої держави до прибуття на кордон.

6. Інформація, надана суднам річковою інформаційною службою, має виключно рекомендаційний характер. Капітан (судноводій) судна зобов’язаний брати до уваги цю інформацію під час плавання внутрішніми водними шляхами. Надання послуг річковою інформаційною службою не повинно призводити до неконтрольованого використання інформації, яка отримана цією службою і стосується ринкових відносин суб’єктів внутрішнього водного транспорту. Охорона інформації здійснюється відповідно до закону.

1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, забезпечує організацію здійснення невідкладних заходів з ліквідації наслідків аварій та аварійних подій, а також заходів, спрямованих на запобігання виникненню аварійних подій, пов’язаних із судноплавством та функціонуванням стратегічних об’єктів інфраструктури внутрішнього водного транспорту.

2. Витрати, понесені відповідно до частини першої цієї статті, підлягають компенсації особами, дії або бездіяльність яких призвели до аварійних подій.

1. Перевірки суден внутрішнього плавання проводяться посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, у визначених цим Законом випадках.

Перевірки суден проводяться відповідно до правил контролю суден внутрішнього плавання, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

2. Перевірки суден внутрішнього плавання проводяться у таких випадках:

1) за заявою судновласника;

2) після аварійної події з судном;

3) для перевірки виконання припису посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, щодо усунення порушення вимог безпеки судноплавства;

4) при виявленні ознак:

скидання з судна забруднюючих речовин або сміття;

завантаження судна понад вантажну марку або з порушенням правил перевезення небезпечних вантажів;

невідповідності стану корпусу судна, його механізмів та обладнання вимогам безпеки судноплавства;

незабезпечення кругового огляду з поста керування судном;

невідповідності розмірів судна габаритам суднового ходу;

виходу в рейс без надання інформації про це річковій інформаційній службі.

3. Перевірки суден внутрішнього плавання здійснюються без затримання суден:

1) під час стоянки суден;

2) під час очікування проходження суднами судноплавних шлюзів;

3) згідно із заявою судновласника під час перебування судна в рейсі.

Перевірки судна внутрішнього плавання здійснюються у присутності капітана (судноводія).

Капітан (судноводій) може уповноважити особу із числа членів екіпажу для надання судна внутрішнього плавання для проведення перевірки.

4. За результатами перевірки посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, складає акт перевірки, в якому зазначає:

1) дату складання;

2) найменування органу державного нагляду (контролю), посаду, прізвище та власне ім’я посадової особи, яка здійснила перевірку;

3) найменування юридичної особи або прізвище та власне ім’я фізичної особи - власника судна;

4) прізвище та власне ім’я капітана (судноводія) та уповноваженої особи (за наявності);

5) інформацію про відсутність порушень вимог безпеки судноплавства або про наявність порушення таких вимог (з посиланням на відповідну норму законодавства), яке не перешкоджає подальшій експлуатації чи плаванню судна, але потребує усунення у визначений в акті строк, або про наявність порушення вимог безпеки судноплавства (з посиланням на відповідну норму законодавства), яке перешкоджає подальшій експлуатації чи плаванню судна і потребує усунення у визначений в акті строк;

6) приписи, що надаються капітану судна (судноводію) щодо змісту і строку усунення порушень вимог безпеки судноплавства, умов і строку заборони експлуатації або плавання судна (за наявності підстав для надання таких приписів).

Якщо капітан судна (судноводій) або уповноважена ним особа не погоджується з актом перевірки, такий акт перевірки підписується із зауваженнями, які є його невід’ємною частиною.

У разі відмови капітана судна (судноводія) або уповноваженої ним особи від підписання акта перевірки посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, вносить до акта перевірки відповідний запис.

Перевірка судна внутрішнього плавання завершується врученням капітану судна (судноводію) посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, одного примірника акта перевірки і припису (за наявності).

Приписи посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, є обов’язковими до виконання.

5. Правилами контролю суден внутрішнього плавання встановлюються детальні процедури перевірки суден, права та обов’язки посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, форми акта перевірки судна, приписів щодо змісту і строку усунення порушень вимог безпеки судноплавства, порядок оскарження дій особи, яка проводить перевірку.

6. Капітан судна (судноводій) або уповноважена ним особа зобов’язані забезпечити посадовій особі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, яка проводить перевірку судна:

1) доступ на судно, до суднових приміщень;

2) ознайомлення з судновими документами, іншою судновою документацією;

3) можливість вільного спілкування з членами екіпажу;

4) можливість перевірки суднових експлуатаційних процедур;

5) можливість присутності під час проведення навчальних суднових тривог, що проводяться на вимогу такої посадової особи.

У разі відсутності капітана (судноводія) або уповноваженої ним особи на судні внутрішнього плавання під час проведення перевірки посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, має право провести таку перевірку у присутності уповноваженого працівника органів або підрозділів Національної поліції України.

7. Перевірка суден посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, здійснюється безоплатно.

8. Дія цієї статті не поширюється на малі, спортивні, прогулянкові судна і водні мотоцикли.

1. Судно (склад суден) може вийти в рейс на внутрішніх водних шляхах за умови наявності діючих суднових документів і діючих кваліфікаційних документів членів екіпажу.

2. Кожне судно до виходу в рейс на внутрішніх водних шляхах зобов’язане надати інформацію про це річковій інформаційній службі. Капітан судна безпосередньо або через суднового агента до виходу в рейс надає таку інформацію:

1) назву судна і прапор, місце реєстрації судна;

2) унікальний європейський ідентифікаційний номер судна та/або (за наявності) - номер Міжнародної морської організації (International Maritime Organization, ІМО);

3) найменування судновласника та суднового агента (за наявності);

4) вид рейсу (каботажний, міжнародний);

5) назву порту (термінала) або місця відходу, очікуваний час відходу;

6) назву порту (термінала) або місця призначення (за наявності);

7) строк дії свідоцтва судна внутрішнього плавання або тимчасового свідоцтва судна внутрішнього плавання (суднового свідоцтва або суднового посвідчення - для суден, побудованих або переобладнаних до набрання чинності цим Законом);

8) строк дії свідоцтва про безпеку пасажирського судна або свідоцтва про безпеку вантажного судна (для морських суден та суден змішаного плавання);

9) копію суднової ролі;

10) перелік кваліфікаційних документів членів екіпажу (назва і строк дії).

Якщо судно перевозить у рейсі пасажирів та/або вантаж, річковій інформаційній службі надаються також для внесення до інформаційної системи автоматизованого обліку перевезень внутрішніми водними шляхами такі дані, що мають відповідати перевізному документу:

найменування вантажу, його тип, розміри, кількість або вага, характер упаковки (за наявності), позначення характеру небезпеки (при перевезенні небезпечних вантажів), а також ідентифікаційне маркування (за наявності);

кількість контейнерів та їх тип (за наявності);

кількість пасажирів (за наявності).

Вихід у рейс без надання передбаченої цією частиною інформації забороняється.

Порядок надання судном інформації відповідно до цієї статті встановлюється правилами контролю суден внутрішнього плавання.

Відповідальність за надання недостовірної інформації несуть капітан і судновласник судна.

3. Уповноважена посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, зобов’язана заборонити подальше плавання судна у разі виявлення у наданій відповідно до частини другої цієї статті інформації про:

1) порушення на судні вимог безпеки судноплавства, що перешкоджає подальшій експлуатації чи плаванню судна;

2) відсутність суднових документів;

3) відсутність необхідних кваліфікаційних документів у члена (членів) екіпажу.

4. Уповноважена посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, зобов’язана заборонити подальше плавання судна також у разі ненадання до виходу в рейс інформації, передбаченої частиною другою цієї статті.

5. У випадках, передбачених частинами третьою і четвертою цієї статті, уповноважена посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, разом із капітаном (судноводієм) судна узгоджує місце безпечної зупинки судна (для суден, які вийшли в рейс).

6. Судну, плавання якого було заборонено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, дозволяється подальше плавання після проведення перевірки судна і виконання приписів, наданих капітану (судновласнику) судна відповідно до статті 65цього Закону.

7. Якщо місцем безпечної зупинки судна, визначеним відповідно до частини п’ятої цієї статті, є акваторія морського порту, уповноважена посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, надає інформацію про заборону плавання такого судна капітану морського порту, який після здійснення перевірки судна у порядку, встановленому правилами контролю суден внутрішнього плавання і Кодексом торговельного мореплавства України, приймає рішення про його подальшу експлуатацію або плавання, а також про вихід із морського порту.

1. Аварійні події, пов’язані із судноплавством на внутрішніх водних шляхах, підлягають розслідуванню.

2. Розслідування аварійних подій та їх класифікація здійснюються відповідно до положення про класифікацію, порядок розслідування та ведення обліку аварійних подій, пов’язаних із судноплавством, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

3. Технічне розслідування аварійних подій покладається на державну спеціалізовану експертну установу з технічного розслідування подій на транспорті та координується Кабінетом Міністрів України.

4. Технічне розслідування аварійних подій проводиться з метою встановлення їх причин, удосконалення безпеки судноплавства та вжиття профілактичних заходів для запобігання таким подіям у майбутньому.

Будь-яке досудове розслідування, спрямоване на встановлення вини або відповідальності, має проводитися окремо від технічного розслідування аварійної події.

5. Державна спеціалізована експертна установа з технічного розслідування подій на транспорті приймає рішення про проведення розслідування аварійних подій з урахуванням тяжкості їх наслідків, особливостей та рівня впливу, а також за зверненням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

Процедура технічного розслідування аварійних подій та порядок складання звіту за результатами технічного розслідування аварійних подій визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту.

6. Державна спеціалізована експертна установа з технічного розслідування подій на транспорті має бути незалежною за своєю організаційно-правовою структурою та порядком прийняття рішень від центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту, а також від будь-якої сторони, інтереси якої можуть суперечити завданням, покладеним на таку установу.

Фінансування діяльності державної спеціалізованої експертної установи з технічного розслідування подій на транспорті здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, передбачених законодавством.

7. Державна спеціалізована експертна установа з технічного розслідування подій на транспорті під час проведення розслідування аварійних подій має право:

1) доступу до місця, де сталася аварійна подія, а також до суден та споруд, пов’язаних з аварійною подією;

2) запису свідчень та контрольованого вилучення уламків з метою вивчення або аналізу;

3) доступу до результатів огляду тіл жертв;

4) доступу до результатів обстеження членів палубної команди та інших членів екіпажу, які мають відношення до аварійної події;

5) опитування учасників аварійної події та інших свідків;

6) доступу до будь-якої інформації чи записів, наявних у центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту, перевізників та портів (терміналів), пов’язаних з аварійною подією.

1. Судно може бути арештоване чи звільнене з-під арешту за рішенням суду або рішенням арбітражного суду, якщо це передбачено договором.

2. Якщо судом або Головою Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України прийнято рішення про забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно (якщо таке рішення підлягає обов’язковому виконанню) або якщо судно примусово реалізовано під час здійснення виконавчих дій, орган, що прийняв відповідне рішення, направляє інформацію про це до органу, що проводить державну реєстрацію суден, для внесення відповідного запису до Державного суднового реєстру України або Суднової книги.

Судновласник має бути поінформований органом, що проводить державну реєстрацію суден, про накладення на судно арешту чи його зняття.

3. Для забезпечення вимог, що виникають з права власності та інших майнових прав на судно, будівництво судна, управління, експлуатацію або комерційне використання судна, заставу судна чи здійснення заходів, пов’язаних з рятуванням судна, судно може бути арештовано відповідно до закону.

4. Арештоване судно може бути звільнено під заставу чи інший вид достатнього забезпечення відповідно до закону.

1. Майном, що затонуло на внутрішніх водних шляхах (далі - затонуле майно), для цілей цього розділу є судна або інші плавучі засоби, що зазнали катастрофи, плавучі споруди, літальні апарати, їх уламки, обладнання, вантажі та інші предмети незалежно від того, знаходяться вони на плаву чи під поверхнею води, опустилися на дно чи викинуті на мілководдя або на берег.

2. Правила цього розділу застосовуються щодо підняття, видалення або знищення затонулого майна.

3. Правила цього розділу не застосовуються щодо:

1) підняття, видалення або знищення військового майна;

2) підняття майна, що має культурне, археологічне або історичне значення.

1. Власник затонулого майна повинен негайно повідомити про те, що його майно затонуло на внутрішніх водних шляхах, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту.

2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, встановлює достатній за обставинами строк для підняття затонулого майна, порядок проведення таких робіт і доводить відповідну інформацію до відома власника майна.

3. У разі якщо затонуле майно не створює перешкод для судноплавства, шляхових робіт, не становить загрози життю або здоров’ю людей чи забруднення навколишнього природного середовища, підняття такого майна здійснюється не пізніше одного року з дня його затоплення або виявлення.

1. У разі якщо затонуле майно створює перешкоду для судноплавства, шляхових або інших робіт, становить загрозу життю або здоров’ю людей чи забруднення навколишнього природного середовища, власник такого майна зобов’язаний видалити його або знищити у строк, встановлений центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту.

2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, повідомляє інформацію, зазначену у частині першій цієї статті, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища.

3. Якщо затонуле майно становить безпосередню загрозу безпеці судноплавства, життю чи здоров’ю людей, забруднення навколишнього природного середовища, а власник не підняв його у строк, встановлений згідно з частиною першою цієї статті, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, має право організувати вжиття необхідних заходів для негайного підняття такого майна, а за потреби - для знищення або видалення його в інший спосіб з подальшою компенсацією витрат за рахунок власника затонулого майна.

4. Якщо власник затонулого майна невідомий, ліквідований або визнаний померлим, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, організовує опублікування інформації про строк, встановлений для підняття такого майна. Якщо відома держава, під прапором якої плавало затонуле судно, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері внутрішнього водного транспорту, направляє відповідне повідомлення до Міністерства закордонних справ України для порушення питання підняття затонулого майна через дипломатичні представництва.