Про затвердження Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах

105. Процес побудови моделі включає такі послідовні етапи:

1) визначення основних характеристик об'єкта оцінки та припущень для моделі;

2) підготовка вхідних даних для моделі, перевірка їх якості (коректності та повноти) і достатності;

3) побудова моделі;

4) тестування моделі, уключаючи її прогностичну здатність та коректність її результатів;

5) опис моделі;

6) затвердження моделі;

7) упровадження моделі;

8) наступна регулярна валідація моделі.

106. Банк використовує моделі та інструменти оцінки ризиків, які побудовані на коректних та повних вхідних даних.

107. Банк запроваджує порядок відбору вхідних даних для їх використання під час оцінки ризиків. Вхідні дані повинні:

1) відповідати ринковим значенням;

2) бути повними та коректними;

3) отримуватися з незалежних джерел або від підрозділів банку, діяльність яких не залежить від результатів оцінки ризиків.

108. Банк забезпечує своєчасну актуалізацію вхідних даних, що використовуються для розрахунку величини ризиків, в інформаційних системах щодо управління ризиками.

109. Опис моделі (документування) має включати:

1) опис методу використаного для моделювання та вид використаної моделі;

2) характеристики основних припущень та принципів, що лежать в основі моделі;

3) переваги та недоліки моделі, причини вибору саме цієї моделі;

4) опис вхідних даних для моделі та вимоги до них;

5) опис процесу використання моделі;

6) оцінку прогностичної здатності моделі;

7) правила внесення змін до моделі;

8) розподіл обов'язків та відповідальності за створення, упровадження, валідацію (перегляд ефективності) моделі та внесення змін до неї.

110. Банк регулярно (не рідше ніж раз на рік) здійснює валідацію моделей та інструментів оцінки ризиків, розроблених з використанням математичного/статистичного/ економетричного моделювання шляхом:

1) оцінки адекватності основних припущень моделі/інструменту та її/його внутрішньої логіки;

2) бек-тестування, здійсненого шляхом порівняння фактичних даних з результатами, отриманими за допомогою моделі/інструменту. Банк має право не здійснювати бек-тестування за умови формування судження щодо недостатності історичних даних;

3) порівняння результатів, отриманих за допомогою обраної банком моделі, з результатами інших внутрішніх та/або зовнішніх моделей (за наявності таких).

110--1. Банк здійснює валідацію моделей/інструментів, розроблених як банком, так і зовнішніми організаціями.

Банк не здійснює валідацію моделей/інструментів, що мають широке міжнародне застосування (також метод аналізу дюрацій, GAP-аналіз), за умови, що вони є стандартизованими, а інформація про їх складові, переваги та недоліки є загальнодоступною та не може бути змінена банком в результаті їх валідації згідно з вимогами глави 14 розділу І цього Положення.

Банк не здійснює валідацію моделей/інструментів оцінки ризиків, розроблених Національним банком, складові яких ґрунтуються на накопичених Національним банком узагальнених статистичних даних з усієї банківської системи України і використовуються банками для розрахунку мінімальних регуляторних вимог.

Банк здійснює валідацію моделей/інструментів, що передбачають варіативність результатів їх застосування (серед іншого обрана банком модель VaR).

111. Результатом валідації моделі/інструменту оцінки ризиків може бути:

1) підтвердження адекватності моделі/інструменту оцінки ризиків та продовження її/його подальшого використання без змін;

2) продовження використання моделі/інструменту оцінки ризиків, але з коригуванням окремих її/його параметрів;

3) заміна діючої моделі/інструменту оцінки ризиків через її/його неефективність на нові.

112. Валідація моделі/інструменту оцінки ризиків має бути незалежною від побудови моделі або вибору інструменту та її/його використання. Валідація має здійснюватися окремим підрозділом банку (іншим, ніж підрозділ, який побудував та/або використовує модель або інструмент) або зовнішньою організацією, уключно з передаванням функції валідації моделей/інструментів такій організації на аутсорсинг з урахуванням вимог цього Положення щодо побудови моделі або вибору інструменту. Побудова моделі може здійснюватись аутсорсером за умови дотримання банком вимог щодо незалежності валідації такої моделі.

113. Головний ризик-менеджер забезпечує належну обізнаність ради банку, комітету з управління ризиками щодо сильних та слабких місць моделей та інструментів оцінки ризиків, припущень та обмежень, притаманних моделям, з метою їх урахування під час розгляду результатів оцінки ризиків та прийняття своєчасних та адекватних управлінських рішень.

114. Банк регулярно, з періодичністю, визначеною цим Положенням, здійснює стрес-тестування з метою оцінки ризиків та визначення своєї спроможності протистояти потрясінням та загрозам, на які банк наражається під час своєї діяльності, або які можуть виникнути в майбутньому.

115. Банк забезпечує за потреби здійснення/проведення оперативного (позачергового) стрес-тестування, періодичність здійснення якого відповідає динаміці змін за окремими видами активів і зобов'язань банку, а також тенденціям змін в економічному і фінансовому середовищі.

116. Банк розробляє єдиний внутрішньобанківський документ або окремі розділи щодо стрес-тестування у відповідних документах щодо кожного з видів ризиків про порядок здійснення/проведення стрес-тестування (програма проведення стрес-тестування), який визначає:

1) методологію та моделі, що використовуються для здійснення стрес-тестування;

2) періодичність здійснення різних типів стрес-тестування;

3) перелік, функції та порядок взаємодії учасників процесу здійснення стрес-тестування, їх повноваження і відповідальність з чітким визначенням структури підпорядкування;

4) перелік видів ризиків, за якими здійснюється стрес-тестування;

5) перелік факторів ризиків, що використовуються під час здійснення стрес-тестування;

6) перелік припущень, що використовуються під час здійснення стрес-тестування;

7) інформаційну систему щодо управління ризиками, за допомогою якої банк здійснює стрес-тестування;

8) порядок розгляду результатів здійснення стрес-тестування та доведення їх змісту до відома ради банку, комітету з управління ризиками та правління банку з метою прийняття своєчасних та адекватних управлінських рішень щодо зниження рівня ризиків.

117. Програма проведення стрес-тестування має забезпечувати:

1) визначення розміру збитків банку в цілому та в розрізі видів операцій у разі реалізації екстремальних, однак реалістичних стрес-сценаріїв, а також оцінку потенційних можливостей банку покрити такі збитки;

2) оцінку впливу реалізації стрес-сценаріїв на дотримання банком граничних значень нормативів та лімітів валютної позиції, установлених Національним банком;

3) порівняння отриманих результатів з установленим рівнем ризик-апетиту;

4) визначення ступеня залежності величини ризиків від окремих факторів ризику, які пом'якшують або посилюють їх дію.

118. Банк забезпечує здійснення стрес-тестування, що охоплює всі види діяльності банку, балансові та позабалансові позиції з урахуванням особливостей його операцій.

119. Банк забезпечує здійснення стрес-тестування щонайменше за такими видами ризиків:

1) кредитний ризик;

2) ризик ліквідності;

3) процентний ризик банківської книги;

4) ринковий ризик;

5) операційний ризик.

Банк здійснює стрес-тестування щодо цих ризиків з урахуванням ризику концентрації.

120. Банк з урахуванням специфіки своєї діяльності та розміру впливу цих ризиків на всі напрями діяльності банку визначає перелік інших видів ризиків, за якими здійснює стрес-тестування.

121. Банк визначає методи проведення стрес-тестування, включаючи параметри/припущення для стрес-сценаріїв, які мають включати кількісні та якісні показники, та враховувати профіль ризику банку і основні напрями його діяльності.

122. Банк визначає методи проведення стрес-тестування щодо кожного із суттєвих видів ризику самостійно з урахуванням власного досвіду. Банк залежно від ситуації використовує хоча б один із таких методів:

1) аналіз чутливості портфеля активів до зміни факторів ризиків, який полягає в моделюванні наслідків зміни одного фактора ризику або групи тісно взаємопов'язаних факторів ризику, але незмінних інших факторів ризику;

2) сценарний аналіз, який полягає в моделюванні наслідків одночасної зміни декількох факторів ризиків, що ґрунтується як на історичних, так і гіпотетичних подіях. Метод дає змогу оцінити потенційний вплив одночасного настання низки факторів ризику на діяльність банку в разі настання виняткової (екстремальної), але разом з тим імовірної події. Під час розроблення сценаріїв банк використовує фактори ризиків з максимально негативним впливом, що можуть призвести до подій, унаслідок виникнення яких банк може зазнати найбільших втрат, та опрацьовує варіанти найгіршого розвитку подій;

3) реверсивне стрес-тестування, яке полягає в пошуку такої комбінації значень факторів ризиків та визначенні такого сценарію, за яким банк отримає заздалегідь визначений негативний результат (порушення нормативів капіталу та/або інших нормативів, установлених Національним банком, втрату ліквідності, настання неплатоспроможності, інших негативних наслідків для банку). Пошук може здійснюватися як експертним методом, так і за допомогою статистичного моделювання.

123. Банк для проведення стрес-тестування визначає основні (базові) фактори ризиків, які можуть впливати на його діяльність і фінансовий стан, а саме: макроекономічні та мікроекономічні показники.

124. Банк серед макроекономічних показників може визначати такі:

1) розмір внутрішнього валового продукту;

2) облікову ставку Національного банку;

3) офіційний курс гривні до іноземних валют;

4) індекс споживчих цін та цін виробників;

5) рівень безробіття;

6) середню заробітну плату;

7) ціни на ключові товари, що експортуються з України (сталь, залізну руду, пшеницю, кукурудзу, соняшникову олію) та імпортуються до України (природний газ, нафту);

8) інші показники, які можуть впливати на діяльність і фінансовий стан банку.

125. Банк серед мікроекономічних показників може визначати такі:

1) можливість доступу банку до зовнішніх джерел фінансування;

2) ринкову позицію банку;

3) структуру його балансу;

4) якість активів;

5) галузеву концентрацію;

6) інші показники, які можуть впливати на діяльність і фінансовий стан банку.

126. Банк запроваджує адекватний та чіткий механізм трансформації факторів ризику, що застосовуються під час здійснення стрес-тестування, у відповідні внутрішні критерії банку, що використовуються для оцінки величини ризику (PD, LGD, зниження вартості інструментів та позицій).

127. Банк забезпечує рівень інформації та технологічну інфраструктуру, яка є достатньо гнучкою для розміщення різних і можливо змінних стрес-тестів на достатньому рівні деталізації.

128. Банк для забезпечення ефективності проведення стрес-тестування здійснює регулярний і систематичний (не рідше одного разу на рік) перегляд/удосконалення методів та стрес-сценаріїв.

129. Банк здійснює документування результатів стрес-тестування за кожним із стрес-сценаріїв з урахуванням аналізу впливу якості даних, які використовувалися для здійснення стрес-тестування.

130. Банк забезпечує належне використання результатів стрес-тестування всіма структурними підрозділами банку, залученими до виконання функцій з управлінням ризиками.

131. Головний ризик-менеджер забезпечує своєчасне доведення до ради банку, комітету з управління ризиками та правління банку висновків про результати стрес-тестування, які обов'язково мають містити оцінку впливу можливої реалізації стрес-сценаріїв на діяльність банку для розроблення та вжиття заходів щодо зменшення впливу потенційних ризиків та уникнення/мінімізації фінансових втрат.

132. Головний ризик-менеджер забезпечує належну обізнаність ради банку, комітету з управління ризиками щодо сильних та слабких місць методів та стрес-сценаріїв, що використовуються під час здійснення стрес-тестування, з метою їх врахування під час розгляду його результатів та прийняття своєчасних та адекватних управлінських рішень.

133. Банк використовує результати здійснення стрес-тестування під час розроблення/перегляду/коригування стратегії та бізнес-плану банку, стратегії, політики та процедур управління ризиками, планів відновлення діяльності, забезпечення безперервної діяльності та фінансування в кризових ситуаціях.

134. Банк створює ефективну систему управління кредитним ризиком, що забезпечує виявлення, вимірювання, моніторинг, звітування, контроль і пом'якшення кредитного ризику як на індивідуальній, так і на портфельній основі.

135. Кредитний ризик уключає також такі ризики:

1) ризик країни;

2) трансфертний ризик;

3) ризик контрагента:

4) ризик інвестицій у дочірні компанії.

136. Банк визначає такі кількісні показники ризик-апетиту до кредитного ризику:

1) максимальне зростання обсягу портфеля кредитів у відсотках до його величини на початок року;

2) максимальний обсяг заборгованості за одним боржником/групою пов'язаних контрагентів у відсотках до загального обсягу портфеля кредитів та регулятивного капіталу банку;

3) максимальний обсяг галузевої та географічної концентрації портфеля кредитів у відсотках до загального обсягу портфеля кредитів (конкретний перелік видів економічної діяльності та/або географічних регіонів визначається банком на рівні деталізації відповідно до його бізнес-моделі);

4) максимальний обсяг портфеля кредитів за кредитними продуктами у відсотках (конкретний перелік продуктів визначається банком відповідно до його бізнес-моделі) до загального обсягу портфеля кредитів;

5) граничний обсяг непрацюючих активів у відсотках до відповідного портфеля кредитів у розрізі видів економічної діяльності та кредитних продуктів.

137. Підрозділ з управління ризиками створює та використовує систему внутрішньої оцінки кредитного ризику, порівнює результати цієї оцінки з величиною кредитного ризику, розрахованою відповідно до вимог Положення № 351, та аналізує причини відхилення.

138. Банк вимірює ризик концентрації, щонайменше в розрізі:

1) величини заборгованості за боржниками та групами пов'язаних контрагентів;

2) строків до погашення кредитів;

3) кредитних продуктів;

4) географічних регіонів;

5) видів економічної діяльності;

6) видів забезпечення за кредитами.

139. Банк розробляє та періодично (не рідше одного разу на рік) переглядає кредитну політику, політику, порядок та процедури управління кредитним ризиком з метою забезпечення їх ефективності та відповідності рівню ризик-апетиту банку до цього ризику.

140. Банк формує і запроваджує кредитну політику з урахуванням таких зовнішніх і внутрішніх факторів:

1) ринкова позиція банку;

2) макроекономічне середовище;

3) внутрішнє операційне середовище, уключаючи персонал;

4) наявні технології, інформаційні системи щодо управління ризиками.

141. Банк доводить кредитну політику, політику, порядки та процедури управління кредитним ризиком до працівників банку, які беруть участь у процесі видачі/придбання та супроводження кредитів відповідно до функціональних обов'язків, і які повинні чітко розуміти підхід банку до цього процесу та нести відповідальність за виконання політики, порядків і процедур.

142. Кредитна політика банку повинна обов'язково містити:

1) визначення цільових ринків кредитування та їх загальні характеристики;

2) перелік цільових напрямів кредитування в розрізі видів економічної діяльності, географічних регіонів, видів валюти;

3) загальні критерії прийнятності кредитування;

4) принципи управління ризиком концентрації;

5) загальні умови, на яких мають надаватися кредити: цінові умови, строковість, обсяги, види забезпечення та рівень забезпечення (покриття) заборгованості;

6) порядок ухвалення кредитних рішень;

7) процедуру делегування повноважень щодо ухвалення кредитних рішень.

143. Політика управління кредитним ризиком повинна обов'язково містити:

1) мету, завдання та принципи управління кредитним ризиком;

2) організаційну структуру процесу управління кредитним ризиком з урахуванням розподілу функціональних обов'язків між учасниками процесу, їх повноваження, відповідальність та порядок взаємодії;

3) перелік лімітів для контролю за рівнем кредитного ризику та порядок їх установлення;

4) підходи щодо виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та пом'якшення кредитного ризику;

5) підходи щодо кредитного адміністрування та моніторингу;

6) підходи щодо перегляду кредитів, уключаючи кредити, надані пов'язаним з банком особам;

7) підходи щодо завчасного (на ранньому етапі) виявлення та управління непрацюючими активами;

9) підходи щодо здійснення стрес-тестування кредитного ризику;

10) перелік та формат (інформаційне наповнення) форм управлінської звітності щодо кредитного ризику, порядок та періодичність/терміни їх надання суб'єктам системи управління ризиками.

144. Банк має право об'єднувати кредитну політику та політику управління кредитним ризиком в один внутрішньобанківський документ.

145. Порядок та процедури управління кредитним ризиком повинні обов'язково містити:

1) процедури щодо виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та пом'якшення кредитного ризику, уключаючи інструменти/індикатори, що використовуються;

2) перелік документів, що має надати потенційний боржник для розгляду кредитної заявки;

3) порядок розгляду кредитної заявки, підстави для ухвалення рішень щодо надання кредитів, уключаючи надання споживчих кредитів пов'язаним з банком особам, кредитів пов'язаним контрагентам;

4) порядок роботи зі споживачем до і під час надання споживчого кредиту, уключаючи розкриття інформації про реальну вартість кредитів;

5) вимоги до оцінки майна, що отримується банком в заставу або забезпечення за кредитами на підставі права довірчої власності (далі -застава/заставлене майно) та оцінювачів, порядок оцінки майна, якщо оцінювачем є працівник банку;

6) процедури кредитного адміністрування та моніторингу;

7) порядок формування резервів під очікувані кредитні збитки за фінансовими активами відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності (далі - МСФЗ);

8) порядок перегляду кредитів, уключаючи порядок перегляду кредитів, наданих пов'язаним особам;

11) порядок обміну інформацією між учасниками процесу управління кредитним ризиком, уключаючи види, форми і терміни подання інформації;

12) програму проведення стрес-тестування кредитного ризику;

13) порядок складання та перевірки достовірності статистичної звітності щодо кредитного ризику, що надається до Національного банку.

146. Банк використовує визначені критерії прийнятності кредитування, які визначають, хто має право на отримання кредиту і в якому розмірі, які види кредиту доступні і на які строки, а також на яких умовах надаються такі кредити.

Банк установлює критерії прийнятності кредитування, які не повинні прилаштовуватися до вимог та потреб пов'язаних з банком осіб.

147. Банк, ухвалюючи рішення щодо надання кредиту здійснює аналіз інформації та проводить всебічну оцінку ризиків. Банк під час схвалення кредитного рішення враховує такі фактори:

1) мету отримання кредиту та джерела його погашення;

2) кредитну історію і поточну платоспроможність боржника, виходячи з фінансових тенденцій попередніх періодів та прогнозів руху грошових коштів за різними сценаріями;

3) життєздатність бізнес-моделі боржника - юридичної особи, фізичної особи - суб'єкта господарювання, а також наявність у нього достатньої компетенції та ресурсів для її реалізації;

4) поведінкові моделі боржників фізичних осіб;

5) практичний досвід здійснення боржником господарської діяльності, стан галузі економіки, у якій здійснює свою діяльність боржник, та його позицію в ній, ринків збуту продукції/послуг, що виробляється/надається боржником, конкурентоспроможність боржника;

6) прийнятність та достатність забезпечення, можливість його реалізації;

7) додаткові умови кредитного договору, що забезпечують обмеження збільшення в майбутньому кредитного ризику;

8) прогнозні дані щодо необхідної суми формування резервів під очікувані кредитні збитки та величини кредитного ризику на момент видачі кредиту;

9) репутацію боржника та його здатність/готовність нести юридичну відповідальність та співпрацювати з банком з усіх питань, що можуть виникати протягом періоду користування кредитом;

10) структуру групи пов'язаних контрагентів та кредитну історію і поточну платоспроможність цих контрагентів. Для цього банк має розробити механізм виявлення ситуацій, коли доцільно класифікувати боржників як групу пов'язаних контрагентів і як окремого боржника;

11) рішення осіб, які відповідають за управління юридичною особою та здійснюють контроль за її діяльністю, щодо отримання кредиту, їх повноваження на прийняття такого рішення;

12) надійність та достатність юридичної позиції банку щодо умов кредитного договору та договорів забезпечення/застави для забезпечення належної співпраці з боржниками/контрагентами/заставодавцями.

148. Банк установлює значення лімітів кредитного ризику щонайменше щодо:

1) повноважень колегіального органу банку щодо ухвалення кредитних рішень як для портфеля кредитів у цілому, так і для одного боржника або групи пов'язаних контрагентів;

2) окремих боржників, а також груп пов'язаних контрагентів;

3) ризику концентрації (максимального обсягу заборгованості):

на одного боржника або групу пов'язаних контрагентів;

на боржників, що мають спільний вид економічної діяльності;

на боржників одного географічного регіону (регіон, у якому здійснює діяльність або проживає боржник, який може відрізнятися від регіону його реєстрації);

4) ризику контрагента в розрізі кожного з них;

5) максимального обсягу майна, яке банк може набути у власність у рахунок погашення боргу боржників.

149. Банк забезпечує належне управління процесом надання кредитів з метою запобігання перевищенню внутрішніх лімітів кредитного ризику, нормативів кредитного ризику, установлених Національним банком.

150. Банк створює та застосовує механізми внутрішнього контролю та інші механізми, що забезпечують своєчасне інформування керівників банку про відхилення від політики, процедур та порушення встановлених лімітів ризиків для прийняття своєчасних та адекватних управлінських рішень.

151. Банк установлює та впроваджує чіткий процес ухвалення кредитних рішень, уключаючи автоматичне ухвалення кредитних рішень, як для надання нових кредитів, так і для внесення змін до умов за діючими/наявними кредитами.

Банк має право автоматизувати процес автоматичного ухвалення кредитних рішень за стандартизованими кредитними продуктами або здійснювати автоматичне ухвалення кредитних рішень без автоматизації відповідно до алгоритму, описаного у внутрішньобанківських документах.

152. Банк визначає перелік документів та інформації, необхідних для ухвалення кредитних рішень як щодо нових кредитів, так і зміни умов за діючими/наявними кредитами. Для кредитних рішень, ухвалення яких не є автоматичним, цей перелік повинен обов'язково містити:

1) заявку кредитного підрозділу з визначенням структури та умов кредитування, висновком щодо здатності боржника забезпечити належне обслуговування та повернення кредиту, а також описом та обґрунтуванням кредитного рішення, що пропонується для ухвалення;

2) висновок підрозділу з управління ризиками;

3) висновок підрозділу контролю за дотриманням норм (комплаєнс) для ухвалення кредитних рішень щодо кредитів пов'язаним з банком особам;

4) висновок юридичного підрозділу (якщо внутрішньобанківськими документами передбачається такий висновок).

153. Банк за кожним кредитним рішенням формує документацію із паперових та/або електронних документів відповідно до вимог, визначених цим Положенням.

Банк під час формування документації із електронних документів використовує електронні документи, які відповідають вимогам Законів України "Про електронні довірчі послуги", "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про споживче кредитування" та нормативно-правових актів Національного банку щодо застосування електронного підпису в банківський системі або створені з використанням державних реєстрів, що є у вільному доступі.

Банк у разі формування документації щодо ухвалення кредитного рішення з електронних документів повинен забезпечити виконання вимог законодавства України щодо виготовлення паперових примірників таких електронних документ.

154. Кредитне рішення повинно обов'язково містити:

1) суму кредиту/ліміту та термін повернення (графік погашення) кредиту;

2) процентну ставку/маржу (у разі змінюваної ставки), комісію за користування кредитом та терміни сплати процентів/комісій;

3) зобов'язання боржника, які він має виконати для отримання кредиту (за потреби);

4) вимоги щодо застави/забезпечення за кредитом (за потреби);

5) умови, яких повинен дотримуватися боржник протягом дії кредитного договору.

154--1. Кредитне рішення, ухвалення якого не є автоматичним, крім інформації, зазначеної в пункті 154 глави 18 розділу II цього Положення, повинно містити:

1) список осіб, які брали участь у прийнятті рішення, їх повноваження та особисту позицію кожної особи;

2) строк дії кредитного рішення (строк, протягом якого банк має право укласти договір та видати кредит/надати гарантію/надати аваль/відкрити акредитив, а в разі кредитної лінії - строк, протягом якого банк має право укласти угоду, яка створює зобов'язання банку з кредитування).

154--2. Банк має право включати в кредитне рішення інформацію шляхом посилання на внутрішньобанківський документ/типовий договір, у якому зазначена така інформація, якщо він затверджений відповідним колегіальним органом банку.

155. Кредитне рішення має базуватися на висновках підрозділів, визначених в пункті 152 глави 18 розділу ІІ цього Положення, та виключати суб'єктивне судження, що базується на факторі впливу акціонерів, керівників банку або третіх осіб з метою схвалення рішень щодо видачі кредитів на умовах, що можуть зашкодити або шкодять інтересам банку.

Висновки підрозділів у разі використання банком процесу автоматичного ухвалення кредитних рішень, визначених у пункті 152 глави 18 розділу ІІ цього Положення, повинні бути враховані під час побудови, тестування і валідації моделі та затвердження умов відповідного кредитного продукту.

156. Банк надає кредити пов'язаним з банком особам на умовах, які не відрізняються від умов надання таких видів кредитів іншим особам.

157. Члени ради банку або колегіальних органів, які мають право ухвалювати кредитне рішення, не можуть бути залученими до схвалення рішення щодо видачі кредитів особам, пов'язаним з ними.

158. Банк надає кредит пов'язаній з банком особі, загальна сума боргу якої перед банком перевищує/перевищуватиме 1% регулятивного капіталу банку для фізичної особи або 3% регулятивного капіталу банку для юридичної особи, після ухвалення радою банку прийнятого правлінням банку або іншим колегіальним органом правління банку рішення про надання такого кредиту.

159. Банк створює підрозділ(и), що виконує(ють) функції кредитного адміністрування, що у взаємодії з кредитним підрозділом, забезпечує належне супроводження кредиту протягом його видачі та моніторингу, уключаючи:

1) моніторинг кредитної справи боржника;

2) надання дозволу на перерахування коштів згідно з кредитним договором, що надається тільки після отримання та перевірки повноти пакета документів, отримання забезпечення та виконання інших умов, необхідних для надання кредиту (якщо це передбачено кредитним договором), крім випадків, коли система автоматично здійснює верифікацію та реалізацію прийнятого рішення, відповідно до алгоритму дій, затвердженого колегіальним органом банку;

3) контроль установлених значень лімітів;

4) моніторинг виконання умов кредитного договору щодо погашення відсотків та основної суми боргу;

5) моніторинг дотримання боржником інших умов кредитного договору;

6) моніторинг своєчасного перегляду наявності та стану збереження забезпечення, а також переоцінки його ринкової (справедливої) вартості.

160. Підрозділ кредитного адміністрування для уникнення конфлікту інтересів повинен:

1) бути незалежним від підрозділів, що здійснюють активні банківські операції;

2) отримувати винагороду, що не залежить від таких показників, як обсяг кредитів та обсяг прибутку, отриманого банком у короткостроковому періоді.

161. Банк забезпечує формування кредитної документації (справи) боржника відповідно до вимог Положення № 351.

Кредитна справа боржника має включати всю інформацію, необхідну для належної оцінки кредитного ризику, уключаючи оцінку поточного фінансового стану боржника на індивідуальній основі, а також контроль за виконанням умов, передбачених у кредитному рішенні та зазначені в кредитному договорі.

162. Банк забезпечує належне зберігання кредитної справи боржника, що мінімізує ризик її знищення або псування в результаті обставин непереборної сили (форс-мажор), а також дій працівників банку або третіх осіб. Переміщення, додавання або тимчасове вилучення документів має бути задокументованим та проводитися виключно особами, які мають такі повноваження. Банк забезпечує періодичний внутрішній контроль за повнотою кредитної справи боржника.

163. Банк здійснює на постійній основі моніторинг портфеля кредитів на рівні кожної активної операції/групи фінансових активів, уключаючи достатність сформованих банком резервів під очікувані кредитні збитки та величини кредитного ризику відповідно до вимог Положення № 351.

164. Банк розробляє та впроваджує комплексні процедури та інформаційні системи щодо управління ризиками для моніторингу портфеля кредитів на рівні кожної активної операції/групи фінансових активів. Банк у цих процедурах визначає підходи до раннього виявлення вборжників/контрагентів ознак потенційної проблемності, заходи щодо запобігання збільшенню кредитного ризику та перелік управлінської звітності.

165. Банк запроваджує ефективну систему кредитного моніторингу на рівні кожної активної операції/групи фінансових активів, яка включає такі заходи:

1) оцінку поточного фінансового стану боржника для кредитів, що оцінюються на індивідуальній основі;

2) моніторинг виконання умов кредитного договору щодо погашення відсотків та основної суми боргу;

3) моніторинг дотримання боржником інших умов кредитного договору;

4) моніторинг своєчасного перегляду наявності та стану збереження забезпечення, а також його ринкової (справедливої) вартості;

5) впровадження та функціонування системи раннього реагування відповідно до вимог Положення № 97;

6) своєчасне інформування керівників банку стосовно виявлених проблем з метою вжиття заходів для запобігання збільшенню кредитного ризику.

166. Банк створює систему моніторингу якості кредитів на груповій основі, яка відповідає характеру, масштабу та структурі портфеля кредитів банку.

167. Банк здійснює моніторинг портфеля кредитів, під час якого забезпечує оцінку таких показників:

1) якості портфеля кредитів залежно від кількості днів прострочення боргу в розрізі:

боржників або групи пов'язаних контрагентів;

боржників, що мають спільний вид економічної діяльності;

боржників одного географічного регіону;

кредитних продуктів;

2) структури застави/забезпечення за кредитами;

3) повноти сформованих банком резервів під очікувані кредитні збитки відповідно до вимог МСФЗ та величини кредитного ризику відповідно до вимог Положення № 351.

Банк має право здійснювати моніторинг портфеля кредитів, що забезпечує оцінку інших показників додатково до встановлених у пункті 167 глави 19 розділу II цього Положення.

168. Банк проводить перегляд кредитів (credit review) не пізніше ніж через один рік з дати видачі кредиту та в подальшому - не рідше ніж один раз на рік.

169. Метою перегляду кредитів є:

1) перевірка правильності оцінки фінансового стану боржника, коефіцієнтів ймовірності дефолту (PD) та втрат у разі дефолту боржника/контрагента (LGD), ринкової (справедливої) вартості забезпечення, розміру резервів під очікувані кредитні збитки та величини кредитного ризику;

2) визначення плану подальших дій банку щодо боржника.

170. Банк використовує результати перегляду кредитів для удосконалення процедур надання, моніторингу кредитів та контролю за дотриманням цих процедур.

171. Предметом перегляду кредитів є кредити, за якими обсяг боргу щодо одного боржника (без урахування суми сформованих резервів під очікувані кредитні збитки) станом на дату перегляду становить:

1) більше двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законодавством України - для боржника - пов'язаної з банком особи;

2) більше 1 % загального обсягу портфеля кредитів банку (без урахування сум сформованих резервів під очікувані кредитні збитки) - для інших кредитів.

172. Банк визначає процедуру перегляду кредитів, що включає:

1) перелік, функції та порядок взаємодії учасників процесу перегляду кредитів, їх повноваження і відповідальність;

2) періодичність перегляду;

3) вимоги до переоцінки застави в рамках перегляду;

4) оцінку можливих змін у здатності боржника обслуговувати кредит;

5) вимоги до документування результатів перегляду;

6) вимоги до рекомендацій або дій, що можуть бути результатом перегляду;

7) вимоги щодо термінів та формату надання звітів про результати перегляду кредитів раді банку.

173. Перегляд кредитів проводиться колегіальним органом банку згідно з рівнем розподілу повноважень, що діють на момент перегляду кредитів.

174. Колегіальний орган банку здійснює перегляд кредитів з урахуванням актуальних висновків, а саме:

1) висновку кредитного підрозділу з пропозиціями відносно подальших дій щодо боржника;

2) висновку підрозділу з управління ризиками, що містить детальну оцінку ризиків боржника та динаміки їх зміни порівняно з датою видачі/останнього перегляду;

3) висновку щодо фінансового стану боржника, зовнішнього середовища, у якому він працює, та стану виконання ним зобов'язань за кредитним договором.

Колегіальний орган банку має право здійснювати перегляд кредитів з урахуванням інших актуальних висновків додатково до визначених у пункті 174 глави 20 розділу II цього Положення.

175. Колегіальний орган банку за результатами перегляду кредиту у разі обґрунтованої доцільності розробляє заходи щодо сприяння підвищенню або запобігання зниженню кредитної якості боржника.

176. Банк забезпечує контроль за оцінкою майна, яке банк отримав/має намір отримати в заставу, майна, яке банк набув/має намір набути у власність у рахунок погашення заборгованості боржника/контрагента (далі - майно).

177. Контроль за оцінкою майна передбачає:

1) здійснення на регулярній основі контролю за відсутністю конфлікту інтересів між керівниками банку та суб'єктом оціночної діяльності (далі -зовнішній оцінювач);

2) здійснення контролю за заміною (ротацією) оцінювача після двох послідовних оцінок ним одного і того самого майна;

3) здійснення на регулярній основі верифікації вартості майна;

4) здійснення бек-тестування вартості майна (порівняння вартості кожного проданого майна з вартістю його останньої оцінки після кожного такого продажу).

178. Банк здійснює верифікацію вартості майна, визначеної під час здійснення оцінки майна як зовнішнім оцінювачем, так і оцінювачем майна -працівником банку (далі - внутрішній оцінювач), шляхом:

1) проведення аналізу звіту про оцінку майна/внутрішнього звіту банку про оцінку майна (індивідуальна верифікація вартості майна) щодо його відповідності вимогам законодавства України/внутрішньобанківським документам;

2) зіставлення вартості майна, визначеної у звіті про оцінку майна, із вартістю подібного майна, що міститься у відповідних зовнішніх базах статистичних даних, до яких банк має доступ (автоматична верифікація вартості майна).

179. Банк здійснює автоматичну верифікацію вартості майна для оцінки однорідних груп майна з використанням зовнішніх баз статистичних даних за таких умов:

1) банк має обґрунтоване судження щодо того, що статистичні дані в базах є достатніми для верифікації ринкової вартості однорідних груп майна;

2) бази статистичних даних регулярно оновлюються та доступні для постійного використання банком.

Банк має право не застосовувати автоматичну верифікацію вартості майна.

180. Банк здійснює індивідуальну верифікацію із застосуванням таких методів:

1) метод суцільної верифікації. Цей метод передбачає здійснення верифікації вартості майна до моменту видачі кредиту та після кожної переоцінки такого майна. Цей метод банк застосовує до майна, отриманого в заставу, якщо:

борг за кредитом становить більше 1% від загального обсягу кредитного портфеля банку, розрахованого станом на перше число місяця, у якому надається кредит або здійснюється переоцінка майна. Банк може встановити менший граничний розмір боргу за кредитом для застосування методу суцільної верифікації;

за результатами автоматичної верифікації відхилення перевищило допустимий рівень, визначений банком;

2) метод вибіркової верифікації. Цей метод передбачає здійснення верифікації вартості майна, крім визначеного в підпункті 1 пункту 180 глави 21 розділу ІІ цього Положення, на підставі вибірки.

180--1. Банк здійснює верифікацію вартості майна, за яким є рішення про набуття його банком у власність у рахунок погашення боргу боржника/контрагента, до моменту такого набуття та надалі залежно від обраного банком методу верифікації вартості майна.

180--2. Банк формує вибірку не рідше ніж один раз на квартал з подальшою верифікацією вартості майна в цьому самому кварталі за однорідними характеристиками до яких щонайменше належать:

1) вид застави;

2) сегмент кредитного портфеля;

3) оцінювач, який здійснював оцінку застави (внутрішній/зовнішній).

Банк не включає до вибірки майно, вартість якого була верифікована протягом останніх 12 місяців.

180--3. Банк розробляє внутрішньобанківські документи щодо верифікації вартості майна, що містять:

1) оціночні процедури верифікації вартості майна;

2) порядок формування вибірки;

3) періодичність та строки формування вибірки/проведення верифікації вартості майна;

4) допустимий розмір відхилення вартості майна, визначеної зовнішнім або внутрішнім оцінювачем, від вартості, визначеної за результатами проведення верифікації. Банк визначає допустимий рівень відхилення вартості майна, ураховуючи розрахунок його впливу на капітал банку в разі недостатності коштів для погашення боргу за кредитом за рахунок реалізації/звернення стягнення на майно;

5) порядок взаємодії між внутрішніми/зовнішніми оцінювачами, які здійснюють оцінку вартості майна, та працівниками, які здійснюють її верифікацію, уключаючи порядок з'ясування спірних питань у разі відхилень в оцінках, які перевищують допустимий розмір та аналіз причин таких відхилень;

6) порядок узгодження результатів верифікації вартості майна в разі виявлення відхилень в оцінках, що перевищують допустимий розмір;

7) порядок ескалації інформації щодо виявлених відхилень в оцінках, що перевищують допустимий розмір;

8) відповідальність внутрішнього оцінювача в разі здійснення ним оцінки майна за вартістю, що перевищує допустимий розмір відхилення;

9) порядок прийняття рішення щодо доцільності продовження або припинення співпраці із зовнішнім оцінювачем за фактами надання ним оцінки вартості майна, що перевищує допустимий розмір відхилення.

180--4. Банк не рідше ніж один раз на рік розглядає результати бек-тестування вартості майна та визначає доцільність встановлення більш консервативних (нижчих) коефіцієнтів ліквідності забезпечення, ніж визначені в додатку 6 до Положення № 351.

180--5. Верифікація вартості майна здійснюється внутрішнім оцінювачем, який має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, зі складанням висновку про результати такої верифікації (верифікаційного висновку).

Верифікація вартості майна здійснюється іншим працівником підрозділу з управління ризиками, ніж той, який здійснював оцінку/переоцінку такого майна (якщо оцінка/переоцінка майна здійснюється в банку на другій лінії захисту).

181. Банк, який здійснює операції, що наражають банк на ризик країни, трансфертний ризик, визначає відповідну політику та процедури виявлення, вимірювання, моніторингу, звітування, контролю та пом'якшення такого/таких ризиків.

182. Банк виявляє, вимірює, здійснює моніторинг, контроль та заходи щодо пом'якшення кредитного ризику контрагента:

1) передрозрахункового ризику (pre-settlement risk).

Особливістю цього ризику є те, що його величина змінюється залежно від зміни справедливої вартості інструменту, щодо якого банк наражається на цей вид ризику.

Банк здійснює управління передрозрахунковим ризиком шляхом установлення значень лімітів на контрагента та їх контролю, а також розроблення порядку дій у разі дефолту контрагента за договором.

Банк може пом'якшувати передрозрахунковий ризик шляхом:

використання захисної маржі (safety margin);

отримання від контрагента покриття на суму можливої величини передрозрахункового ризику;

передбачення в договорах права банку в односторонньому порядку достроково припиняти договір без сплати штрафних санкцій (early redemption option) у випадку недостатності покриття порівняно з величиною передрозрахункового ризику;

укладення з контрагентом договору про нетинг зустрічних вимог;

2) ризику розрахунків (settlement risk).

Банк з метою уникнення ризику розрахунків має право укладати договори на умовах попередньої оплати чи попередньої поставки від контрагента або на умовах поставки проти платежу через центрального контрагента.

Банк у разі прийняття іншого рішення, а саме прийняття ризику розрахунків (здійснення попередньої оплати або поставки банком), здійснює управління цим ризиком шляхом установлення значень лімітів на контрагента та їх контролю, а також розроблення порядку дій в разі дефолту контрагента за договором.

183. Банк оцінює можливість прийняття ризику контрагента за процедурою, що є аналогічною до тієї, на підставі якої банк оцінював би можливість надання кредиту контрагенту за договором.

184. Банк, який здійснює інвестиції в дочірні компанії, визначає вимоги до виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та пом'якшення ризику інвестицій у дочірні компанії.

185. Банк здійснює не рідше одного разу на квартал стрес-тестування кредитного ризику для різних короткострокових та довгострокових стрес-сценаріїв, що можуть реалізуватися як для банку, так і для ринку в цілому, з метою виявлення факторів можливого підвищення кредитного ризику та оцінки відповідності результатів здійснення стрес-тестування встановленому банком рівню ризик-апетиту до кредитного ризику.

186. Банк за результатами здійснення стрес-тестування визначає прогнозовану величину резервів під очікувані кредитні збитки, які необхідно буде сформувати відповідно до вимог МСФЗ, а також прогнозований розмір кредитного ризику відповідно до вимог Положення № 351 у разі реалізації стрес-сценаріїв.

187. Банк використовує стрес-сценарії, які базуються на:

1) припущеннях щодо шокової зміни основних макроекономічних показників;

2) припущеннях щодо зміни фінансових класів або кредитних рейтингів боржників банку та відповідно ймовірності їх дефолту (PD) у разі зміни макроекономічних показників;

3) припущеннях щодо зміни ринкової (справедливої) вартості застави та відповідно показника LGD у разі зміни макроекономічних показників;

4) специфічних припущеннях, пов'язаних з бізнес-моделлю банку, якщо банк спеціалізується на кредитуванні певних видів економічної діяльності або боржників, продукція яких експортується (падіння цін на певні види продукції, запровадження ембарго або значних обмежень на експорт до певних країн, припинення або значне зменшення обсягу імпорту з певних країн).

188. Банк використовує результати здійснення стрес-тестування для коригування своєї стратегії/політики та процедур управління кредитним ризиком.

189. Головний ризик-менеджер подає раді банку та комітету з управління ризиками управлінську звітність щодо кредитного ризику не рідше одного разу на квартал, правлінню банку та кредитному комітету - не рідше одного разу на місяць.

Головний ризик-менеджер/підрозділ з управління ризиками не пізніше наступного робочого дня після виявлення ризику інформує раду банку, комітет з управління ризиками, правління банку та кредитний комітет про значне підвищення кредитного ризику (наближення фактичних показників кредитного ризику до встановлених значень лімітів або порушення лімітів). Інформація про причини таких порушень та пропозиції щодо заходів для усунення порушень надаються з урахуванням вимог пункту 93 глави 12 розділу І цього Положення.

190. Банк розробляє управлінську звітність щодо кредитного ризику, яка повинна обов'язково включати звіти щодо:

1) концентрації портфеля кредитів у розрізі боржників, груп пов'язаних контрагентів, видів економічної діяльності та географічних регіонів, фінансових класів, бізнес-ліній та продуктів, видів забезпечення за кредитними договорами, видів валют;

1--1) ризику країни, трансфертного ризику в розрізі іноземних країн;

2) розміру та якості портфеля кредитів у розрізі кількості днів прострочення боргу, класифікації згідно з вимогами Національного банку та внутрішньою оцінкою банку в розрізі бізнес-ліній банку та рівня повноважень кожного з колегіальних органів банку;